У майже знищеної під час Другої Світової війни Варшави, і нині зруйнованого росіянами Бахмута є чимало спільного. Мало хто вірив, що польська столиця постане з руїн. І позитивний досвід сусідньої країни показує, що все можливо — якщо є палке бажання і чітке планування.

М’який пил літав над містом

Після закінчення війни влада тодішньої Польської Народної Республіки розглядала ймовірність залишити польську столицю страхітливим антивоєнним пам’ятником – нагадуванням про звірства німецьких завойовників. Говорилося також про перенесення адміністративного центру Польщі до Любліна. 

Ось що про ті часи у книзі “Найкраще місто в світі. Варшава у відбудові 1944-1949 років” пише Гжегож Пьонтек.

85% будівель і 90% промислових підприємств Варшави було зруйновано дощенту. Але уже у 1980 році відбудоване варшавське Старе місто потрапило до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, де стало приємним винятком.

Адже це єдиний архітектурний ансамбль, відновлений після воєнного знищення майже повністю. Все це стало можливим завдяки невтомній реконструкції, розпочатій у 1945 році – складному тривалому процесові, який об’єднав не лише варшав’ян, а й усіх поляків. 

Перш ніж дійшло до очищення вулиць міста від уламків і решток зруйнованих стін, реконструкції передували розмови, планування, суперечки і палкі дискусії навколо того, що потрібно відбудовувати, а що – ні, а також навколо черговості відбудови. Згодом розпочалися виснажливі роботи із розмінування й ексгумації тіл, що їх знаходили під рештками будинків.

Економічне обґрунтування відновлення

За словами директора Варшавського столичного управління зі збереження пам’яток Міхала Красуцького, було однозначно вирішено відбудувати так звану “старувку” – Старе місто Варшави і Королівський тракт. Першочергово відроджували будинки, котрі хоч якось надавалися до життя, і куди можна було одразу заселити людей.

Оглядаючись на ті події, поляки кажуть, що варто розуміти, що відбудова не означатиме повернення міста до стану перед війною. Тож радять відмовитися від зайвих очікувань і будувати місто, виправляючи помилки найперших архітекторів, адаптуючи його до сучасного життя, яке неодмінно сюди завітає. 

До слова, поляки першими придумали вдале застосування завалам і уламкам міста – усього понад 20 млн м²  так званого “будівельного сміття”. Після війни було створено декілька штучних пагорбів, які існують у столиці й до сьогодні: це так звані Гірка Щеншлівицька (зараз це – гірка у парку, де навчаються лижному спорту й місце відпочинку), Копець Мочидловський та найбільший Копець Черняковський (зараз має назву “Курган Варшавського повстання”).

Залишками також укріпили русло річки Вісли поблизу залізничного вокзалу “Варшава Гданська”.

Разом із Зофією Яворовською та фундацією Brda він керує проєктом Okno, в рамках якого відправляє вікна з Польщі в Україну громадським організаціям на відбудову житла у зруйнованих війною містах.

Утім, він переконаний, що одного лишень бажання мешканців Бахмута буде недостатньо. 

Покінчити з імперською спадщиною

Варшавські експерти прогнозують, що важливим аспектом питання відродження Бахмута будуть розмови навколо відбудови пам’яток – тих, що існували раніше і нових, які постануть як результат російського вторгнення. Якщо у доцільності відбудови довоєнних пам’яток, що стосуються української історії, питань не виникатиме, то пам’ятники радянської окупації можуть викликати у громаді різні думки.

У Варшаві було вирішено твердо покінчити із російською імперською спадщиною. Як приклад, директор Варшавського столичного управління зі збереження пам’яток Міхал Красуцький наводить демонтаж православного собору Олександра Невського – символу російського панування на теренах Польщі. 

Поляки так завзято знищували пам’ятники радянського минулого, що поклали оком також на один із символів Варшави — Палац культури і науки на площі Дефіляд, зведений під керівництвом радянського архітектора Льва Руднєва.

“Ми демонтували комунізм, але не Палац імені Сталіна, який отримав це ім’я 7 березня 1953 року, через два дні після смерті генералісимуса”, – запит на дискусії такого штибу мають місце у пресі й досі.

Уродженці Варшави у розмовах щоразу підкреслюють, що не в захваті від цієї будівлі. Останнім часом палац називають опорним стовпом на шляху російської експансії на захід.

За словами польських експертів, з відбудовою і відродженням міста важливо буде зосередитися на встановленні пам’ятників і монументів загиблим місцевим жителям і воїнам, які обороняли Бахмут. І маючи зараз позитивний приклад Варшави, можна резюмувати, що цінність тих пам’ятників не у монументалізмі, такому типовому для радянського штибу вшанування.

Вона – у донесенні й збереженні пам’яті кожного загиблого у місті, на кожній вулиці й у кожному районі. Без невеликих місць вшанування поряд із будинками буде важко пережити й переосмислити травму, яка ще довгі роки буде частиною буденності кожного жителя Бахмута. Без місць пам’яті у нововідбудованому місті неможливо буде збудувати щасливого життя. Доведено досвідом Варшави.

Матеріал підготовлений за допомоги MediaPort Warsaw, хабу для українських журналістів у Польщі, та за підтримки міжнародної ініціативи Media Lifeline Ukraine

Читайте також:

• Як відновлюватимуть зв’язок у деокупованому Бахмуті
• Відбудова Бахмута: як не допустити розкрадання грошей
• Чи можливо відбудувати Бахмут після перемоги

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть для переселенців з Маріуполя, і подібна модель може стати реальною опцією й для бахмутян, які втратили власне житло або були змушені залишити рідне місто.

Експерт із житлової політики Олександр Анісімов розповів про те, як працює соціальне житло в Україні, які механізми фінансування використовуються та з якими викликами стикаються мешканці і громади.

Соціальне житло в Україні на рівні законодавства

Як пояснює експерт, соціальне житло в Україні, згідно з чинним законодавством, – це житло публічної власності, тобто або державне, або комунальне. Але зараз, фактично, його не існує. Так, подекуди можна знайти поодинокі квартири, які ще зберігають статус соціального житла, але їх вкрай обмежена кількість, і цей фонд зменшувався до 2022 року. Нового соціального житла в розумінні законодавства майже не було створено і за останні 3 роки.

Самі соціальні гуртожитки були виведені з категорії соціального житла як такі під час прийняття Закону України “Про житловий фонд соціального призначення” ще у 2006 році.

У чому “підводні камені” соціального житла? 

Експерт називає дві головні проблеми Закону щодо “соціального житла”. Перша – це черга на нього, а друга – це фінансовий парадокс, закладений в ньому. 

“Черга – це проблема номер один в соціальному житлі. Чому? Тому що вона побудована на моделі, за якою в радянський час ви могли отримати квартиру відразу з якимось базовим внеском, але ви не були її власником. Потім ця черга дуже довгими етапами трансформувалася, і в результаті зараз вона існує, як муніципальна черга. Тобто її збирають муніципалітети щодо своїх мешканців, тому до внутрішньопереміщених осіб стосунку вона немає. Й потрібно розуміти, що насамперед муніципалітети збирали чергу зі своїх мешканців, яким потрібне житло”, — пояснює Олександр Анісімов.

Додамо, що у Постанові Кабміну від 2 липня 2025 року № 796 йшлося про реалізацію протягом двох років проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Це експериментальний проєкт, за яким фінансування йде за кошти місцевих бюджетів, а також можна залучати кредитні і грантові кошти тощо. 

Органам місцевого самоврядування Кабмін рекомендував долучитися до експериментального проєкту зі створення муніципального (соціального) орендного житла — щонайменше 10% такого житлового фонду обов’язково резервувати для вразливих категорій, а саме для ВПО старшого віку з територій бойових дій або окупації, чиє житло знищене або непридатне, також для: 

• сімей з людьми з інвалідністю;
• сімей, де є люди, які потребують постійного догляду;
• сімей із сиротами, дітьми під опікою;
• багатодітних сімей з трьома і більше дітьми, де є опіка/піклування.

Примітка. Законодавство про соціальне житло наразі застаріле, оскільки датується ще 2006 роком. У червні 2025 року Олена Шуляк, голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування заявила, що для повноцінної житлової реформи, крім ухвалення законопроєкту №12377 (ред. наразі він на етапі підготовки до другого читання” “Про основні засади житлової політики”), Україні слід створити нове законодавство щодо фонду соціального житла, а також провести низку змін на рівні Податкового кодексу, що дасть можливість вивести ринок оренди з тіні. Нагадаємо, що у 2025 році в Україні запрацювала субсидія на оренду житла для ВПО, але ця послуга на практиці не працює. Як пояснювала Оксана Жолнович, реалізація програми спіткнулась об “сірий” ринок оренди, тобто орендодавці ведуть бізнес в “тіні”, не сплачуючи податків.

Олександр Анісімов пояснює, що окрім проблем з чергами на соціальне житло, друга складність полягає в фінансовій моделі, яка передбачає надання житла за доступну для людей плату.

“В наявному Законі про соціальне житло немає механізмів, які б відповідали на питання: “Яким чином це житло має утримуватись у придатному стані в майбутньому через 10-20-30 років”? Простими словами, органи місцевого самоврядування інтерпретують це як бюджетний тягар, бо вони беруть на себе ще одне соціальне зобов’язання. Адже, крім того, щоб побудувати таке житло, його треба ще й утримувати, а як — це вже питання. Бо з вартістю плати за соціальне житло є механізм встановлення орендної ставки, який пов’язаний з вашою зарплатою чи вашими доходами у домогосподарстві, але в результаті він може бути такий, що ви платите дуже мало, і муніципалітет за це житло отримує копійки. Для муніципалітетів це фінансове самогубство. І в цій частині полягає корінна проблема, що, по-перше, в черзі стоять не ті люди, яким воно потрібне, бо там, наприклад, стоять люди з 70-х років, і це не люди, яких немає куди прийти — це люди, які мають житло, але воно, наприклад, замале, не в тому стані тощо. Й, звісно, фінансова модель забезпечення регулювання цього житла винятково в інтересах орендаря, без запобіжників у випадках несплати та загалом системи балансування витрат між громадами та урядом перетворює цю історію в фінансову профанацію”, — пояснює експерт з питань житлової політики.

Плата за соціальне житло в Україні: як розраховується?

Наразі плата за соціальне житло в Україні регулюється Законом України

“Про житловий фонд соціального призначення” 2006 року. При встановленні плати враховують наступні фактори:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу; вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім’ї; інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа житла;

3) кількість осіб, які в ньому проживають;

4) перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5) місце розташування жилого будинку.

4. Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють перерахунок коштів на плату за капітальний ремонт соціального житла балансоутримувачу відповідного будинку пропорційно площі житлового фонду соціального призначення.

6. Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором.

Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за соціальне житло, що перебуває у приватній власності, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм соціального житла використовується органами місцевого самоврядування виключно на формування та утримання житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю.

9. Спори щодо плати за соціальне житло вирішуються у судовому порядку.

Загалом, система оплати соціального житла, де наймач сплачує не більше 20% свого сукупного доходу, створена для захисту малозабезпечених родин і забезпечення доступного проживання. Це те, що потрібно переселенцям та переселенкам. Такий підхід гарантує, що люди не витрачатимуть більшу частину доходів на оренду, а держава компенсує різницю. Водночас цей механізм створює значне навантаження на місцеві бюджети — особливо там, де ресурси обмежені. 

“При будівництві чи утримуванні соціального житла не зрозуміло, як закласти фінансування на довгостроковий період, адже муніципалітет не може передбачати, скільки буде отримувати коштів з оренди, тому для бюджету це ризиковано”, — додає Олександр Анісімов.

З досвіду експерта, в Україні вже були преценденти, коли громади відмовлялися навіть розглядати пропозиції щодо будівництва соціального житла, бо розуміють, що навіть якщо будівництво профінансують донори, то утримання ляже на бюджет громади, який часто дуже обмежений.

А сама громада буде відповідальна за все, що відбувається всередині цього житла — від ремонту до ймовірних соціальних конфліктів між мешканцями: конфлікти, скарги, управління будинком, юридична відповідальність;

Спікер каже, що громади бояться не тільки фінансів, а й організаційної відповідальності. Але є інший приклад, який для приймаючих громад є більш прийнятним: коли проєкт реалізує приватний фонд чи інша організація, яка сама управляє будинком, — це зменшує навантаження і ризики для міста. Громада може надати землю, але не несе повної відповідальності, тому такий формат для них легший і привабливіший, хоча лише вкрай обмежено відповідає на масштаб викликів розселення переміщених осіб.

Складнощі управління ділянкою та житлом, коли майно однієї громади розташоване на території іншої громади

Юридично така ситуація можлива — обмежень немає, але виникає складна конструкція власності та управління, бо мешканці формально залишаються “прописаними” в іншій громаді. Це ускладнює адміністрування, соціальні права та відповідальність за житло.

Також, як пояснює експерт, є ризики довгострокової відповідальності. Громада, яка передала майно, через 10–15 років може захотіти від нього відмовитися з політичних чи фінансових міркувань, а мешканці залишаться жити в будинку, і тоді доведеться розв’язувати питання управління житлом і конфлікти. Й останнє: спроба реалізувати “соціальне змішування”, тобто поселити людей з різних громад поруч, створює додаткову адміністративну та організаційну складність. Так, схожа модель діє у країнах Європи, наприклад у Франції, є приклади, коли в одному будинку є і соціальне, й звичайне житло. Але такі проєкти потребують високої компетентності врядування та ресурсів, яких місцеві органи в Україні часто не мають.

Олександр Анісімов радить уникати таких конструкцій і обмежитися зрозумілими формами, де соціальне житло належить одній громаді — це зменшує ризики для майбутніх керівників та мешканців і робить управління простішим та передбачуваним.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!