Бахмутська керівниця, діти на камчатці та зникнення людей: як живе окупований Світлодарськ

Марія Носуля Носуля Марина 13:30, 3 Вересня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Світлодарськ Бахмутського району в окупації вже понад 2 роки. Значних руйнувань за час повномасштабної війни місто не зазнало, принаймні у порівнянні з тим же Бахмутом. Втім росіяни створюють картинку відбудови та співпраці з містами рф, які беруть окуповані міста у “підшефство” і обіцяють стрімкий розвиток.

Як зараз живе місто в окупації та чого “досягли” окупанти розповідаємо у матеріалі. 

Світлодарськ, окупація. Початок 

Російські війська окупували місто наприкінці травня 2022 року. 

Трудності окупації / відео рос змі

“Трудности только в том, что нет света, нет связи, нет газа, нет воды – вообще ничего. Люди ходят, набирают воду в речке”, — так у російських медіа коментували окупацію самі жителі Світлодарська. Втім, за словами тих же містян, “звільненню” вони раділи. 

У грудні 2022 редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з жителькою Світлодарська щодо життя в окупації: 

Щоб отримати їжу, воду люди ходили за гуманітарною допомогою. Росіяни випускали в повітря автоматні черги, так вони “заспокоювали” людей. 

“Кричали: “Вас укропов на подвал нужно, а не кормить”. Коли люди прийшли пенсію отримувати, їх поставили до стінки і відібрали телефони. Була перевірка телефонів. Моя мама приїхала зі Світлодарську, дуже сильно схудла на 15 кілограмів, в очах безнадія”, — говорить Олена.

Мама жінки прожила в окупованому Світлодарську декілька місяців та розповідала, що продукти в місті були дуже дорогі й не смачні. М’ясо пані Любов не могла дозволити собі купити. Окрім того, питання виникали і до самих продуктів тваринного походження, води в місті немає, відповідно про стерильність говорити важко.
Водночас для жителів щойно окупованого міста створювали на загал картинку впевненості в майбутньому та надійності теперішньої влади.
Так після окупації жителям представили нове керівництво щойноствореної адміністрації — максима козловського. Знайомити з містянами максім сєргєіча привіз ігор захаревич, він голова міста Дебальцеве, що окуповане з 2015 року. 

Захаревич представляє нове керівництво Світлодарська / скриншот

Атмосфера “влади народу” і “всьо для людей” на зустрічі зі світлодарцями, обіцянки розв’язати всі проблеми якнайскоріше, комунікація напряму і по-простому на будь-які, навіть, гострі питання про зависокі ціни, невизначеність. Одна умова – треба потерпіти й почекати, мовляв, такий вже час – війна.

Бахмутські переселенці 

У сюжеті російських ЗМІ наприкінці грудня 2023 року з’явилися і бахмутяни. 

Колишня директорка Бахмутського Народного дому — Оксана Піскунова розповідала про “нелюдське ставлення до народу” та життя під обстрілами з українського боку. Також, мовляв, чекає можливості потрапити до зруйнованого Бахмута й почати відновлювати житло, сподівається на компенсацію:

Колишня директорка Народного Дому Піскунова жаліється на Україну / рос медіа

Ще один житель Бахмута, району Забахмутка — Віталій Фурсов:

Фурсов розповідає про наказ Зеленського зруйнувати Бахмут / рос медіа

За його словами, таких, як він називали “ждунами”, а зруйнувати Бахмут наказав сам Зеленський, лишити тільки 10% від міста. Це, мовляв, йому переповіли самі українські військові, коли обстрілювали місто.

Окупаційне керівництво Світлодарська — “хозяйствєннікі” та воєнні злочинці

Козловський  у базі “Миротворець” / скриншот

Вже за рік після окупації в  інтерв’ю російським ЗМІ  голова так званої адміністрації – максим козловський  заявляв, що Світлодарськ має значні руйнування через обстріли (за його словами, звичайно ж, українські), звітував про зроблену роботу та жалівся, що місто йому дісталося занедбаним, як результат “30 років перебування тут України”. 

Кумир окупаційного керівництва Світлодарська / скриншот 

Сам же козловський уродженець Горлівки, навчався у Харківському університеті залізничного транспорту, працював у Донецьку. 

Крім посади голови окупаційної адміністрації Світлодарська, козловський встиг і повоювати кулеметником штурмової роти. За час повномасштабної війни він брав участь в окупації Волновахи та Новобахмутівки.

Російські окупанти з козловським на Донеччині / з соцмереж

Його заступник – горбунов андрій юрійович, теж уродженець Донецька, втім у соцмережах не дуже активний, інформації про нього у відкритих джерелах майже немає.

З травня 2024 горбунов отримав підозру СБУ за статтею 111-1, а саме колабораційна діяльність.

Заступник козловського — горбунов / соцмережі

Козловський стверджує, що завдяки співпраці з російською камчаткою, місто відбудовують, ремонтують пошкоджені будівлі та сподівається і на подальшу співпрацю.  Також завдяки шефу-камчатці возять дітей на оздоровлення. Так минулого року делегацію дітей відправляли на камчатку у лютому, наступну планували на червень. “Оздоровлення” передбачає культурний обмін, екскурсії, а також, за словами козловського, діти мали побачити, після “років української окупації”, що таке росія. 

Камчатське шефство і депортація

Завдяки такому “шефству” камчатки над Світлодарськом дітей возять не лише на російський далекий схід. Організовують відпочинок і на півдні рф. У червні 2024 року дітей Світлодарська та сусіднього Миронівського возили на три тижні до анапи. 

Оздоровлення українських дітей в таборах рф / скриншоти

 “Літні табори є основною складовою російської кампанії з депортації українських дітей”— пише Східний Варіант з посиланням на звіт Інституту вивчення війни (ISW).
Зокрема, у звіті зазначалося, що українські діти, які були депортовані до росії на так звані “канікули” чи “літні табори”, піддаються програмам русифікації, спрямованим на ізоляцію від їхніх українських родин, мови, культури та історії. 

На сайті  Головного Управління розвідки України зазначають, що під приводом “оздоровлення та відпочинку” зокрема  козловський організовує вивезення дітей до територій росії та просуває меседжі “миротворчих та гуманних цілей рф” на окупованих територіях:

Портал спонсорів та співучасників агресії МО ГУР / скриншот сайту

За даними на грудень 2023 року росіяни депортували 19 540 дітей з тимчасово окупованих росією територій, про це заявляв уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець. 

Вуглегірська ТЕС

Після захоплення Світлодарська у травні 2022 року, ТЕС ще кілька місяців тримали українські військові. У липні 2022 року росіяни зайшли на територію електростанції. 

У лютому 2023 року окупанти планували відновити й запустити два блоки ТЕС. Повідомляли, що з часу приєднання до рф прийняли на роботу 455 співробітників, та спеціалістів ще шукають, особливо серед тих, хто раніше працював на електростанції. Для запуску всіх блоків треба капітальний ремонт і модернізація обладнання.

Окупанти обіцяли запустити ТЕС у лютому 2023 / скриншот

В інтерв’ю місцевим ЗМІ влітку того ж 2023 року, голова так званої адміністрації говорив, що запустити ТЕС не можуть і тепер, не мають доступу на територію через обстріли, питання безпеки.  

Реакція на новину / скриншот

Новин про запуск ТЕС у ЗМІ так званої днр не було й у 2024 році, відтак можна припустити, що станція досі не працює.

Підприємства та держустанови

В окупованому Світлодарську зараз функціонують 3 товариства з обмеженою відповідальністю, які працюють у самому місті, а також Дебальцевому, Миронівському та Зайцевому. Два з них спеціалізуються на електромонтажних та будівельних роботах, один — послугах зв’язку.

Також державні та муніципальні установи, як окупаційна адміністрація, комунальне підприємство, муніципальне унітарне підприємство “Світлодарець” на чолі з  іриною гордус, вона – колишня заступниця окупаційного керівника Дебальцевого – ігоря захаревича. 

Ірина гордус / російські соцмережі

Серед закладів освіти в окупації працюють 3 дитсадки (№1, №10,№11), школа №11 та НВК, кілька бібліотек, юнацьких центрів, будинок культури та лікарня. 

До повномасштабного вторгнення та окупації у місті працювало 5 закладів охорони здоров’я серед яких лікарні та приватні клініки, 10 закладів освіти: школи, дитсадки, НВК, дитячі юнацькі центри.

Святкування, відключення та зникнення

У місцевих соцмережах містяни проводять суботніки, відзначають день народження пушкіна, святкують визначні дати для історії рф, підтримують курськ, проводять опитування на вулицях на честь річниці  “звільнення від фашистської окупації”, мається на увазі дата втрати Україною контролю над містом:

Соцмережі окупаційної влади / скриншоти

Втім паралельно зі святкуваннями повідомляють про періодичні відключення електропостачання та води: 

Відключення у місті / скриншоти

На неофіційних сторінках Світлодарська з’являються повідомлення про зникнення людей. До прикладу тут жінка наприкінці червня розшукувала цивільного чоловіка, якого затримали на блокпості, зв’язку з ним не було третій тиждень: 

Зникнення цивільного / скриншот

Жінці порадили звернутися до комендатури, втім, за її словами, це не дало результату.

За інформацією уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця, на тимчасово окупованих територіях утримують 28 тисяч цивільних заручників серед них – 2 тисячі громадян України віком понад 65 років. Є випадки, коли в полон захоплюють тільки за проукраїнські вислови українців, старших 80–85 років.

Розвиток і відбудова, які вже понад два роки окупації обіцяє керівництво Світлодарська у місті не дуже помітні. Попри анонси співпраці з рф та відновлення, ця співпраця зараз випливає у перевиховання дітей, насадження російських наративів та пропаганду, а не нові підприємства та будівництва. Стрімкий розвиток на початку окупації – це заміна вікон у школі та російські книжки у бібліотеках зараз. На фото сторінок адміністрації — бюджетники на прибираннях територій, пенсіонери, що відповідають на питання пропагандистських опитувань та діти з прапорцями у літніх таборах рф.

У неофіційних пабліках картинка дещо інша, містяни скептично ставляться до обіцянок влади. Окупаційне керівництво ж у будь-якій своїй бездіяльності звинувачує Україну, як от у неробочій пошкодженій ТЕС чи обстрілах. Але ні того, ні іншого не було допоки до міста не прийшли росіяни та місцеві колаборанти. 

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

З колонії до війська: як працює умовно-дострокове звільнення засуджених і в чому є ризик

Семаковська Тетяна 15:12, 13 Березня 2026

В Україні з 2024 року діє механізм умовно-дострокового звільнення засуджених для проходження військової служби. Він передбачений статтею 81¹ Кримінального кодексу України і дозволяє людям, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, достроково залишити колонію за рішенням суду та укласти контракт із військом.

Разом із тим, ця практика залишає питання. Зокрема, вони стосуються того, наскільки прозоро працює механізм, а також чи існує статистика щодо подальшої служби таких осіб та можливих правопорушень після звільнення. Редакція вирішила з’ясувати, як саме працює ця процедура та чи є дані про те, що відбувається із засудженими після їхнього звільнення для служби.

Чи є статистика про військові злочини серед звільнених за ст. 81¹

Щоб з’ясувати, чи ведеться статистика щодо подальших правопорушень серед таких осіб, редакція звернулася до Офісу Генерального прокурора з офіційним запитом. Нас цікавила інформація про те, скільки осіб, звільнених за статтею 81¹ Кримінального кодексу України, після вступу до війська могли вчинити військові злочини. Зокрема, йшлося про такі правопорушення як:

  • самовільне залишення військової частини (ст. 407 КК України);
  • дезертирство (ст. 408 КК України).

У відповіді прокуратура повідомила, що такі дані не є відкритими для суспільства. Причиною назвали дію воєнного стану та питання національної безпеки.

В Офісі Генерального прокурора нам зазначили, що навіть загальні цифри щодо військових злочинів можуть бути використані для дискредитації Сил оборони України або в інформаційних операціях проти держави.

Крім того, у прокуратурі окремо підкреслили ще один важливий аспект: у державній звітності не ведеться окрема статистика щодо військових злочинів, які могли бути вчинені саме особами, звільненими за статтею 81¹.

Тобто навіть технічно такі дані не виокремлюються. Через це надати редакції запитувану інформацію у прокуратурі не змогли. Подібну відповідь редакція отримала і від Кадрового центру Збройних Сил України. Там повідомили, що запитувана інформація має гриф «для службового користування» відповідно до внутрішніх наказів та переліку службової інформації.

Таким чином, перевірити на практиці, чи стає механізм умовно-дострокового звільнення потенційною “лазівкою” для уникнення покарання, наразі неможливо — принаймні у публічному доступі.

Як зазначає експерт Андрій Яковлєв, говорити про системну проблему або зловживання можна лише на підставі конкретних статистичних даних, однак наразі такі дані державні органи не оприлюднюють.

Як працює умовно-дострокове звільнення для служби в армії

Андрій Яковлєв — адвокат, керуючий партнер АО “Амбрела”, експерт ГО “Медійна ініціатива за права людини” з міжнародного гуманітарного та кримінального права — пояснив редакції Бахмут IN.UA процедуру застосування статті 81¹.

За його словами, у травні 2024 року набув чинності закон, який дозволяє умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби. Станом на вересень 2025 року, за відкритими даними, близько 10 тисяч колишніх ув’язнених доєдналися до української армії завдяки цьому механізму. Водночас важливо розуміти, що люди, яких звільняють за цією процедурою, не звільняються від покарання повністю.

Рішення про дострокове звільнення ухвалює суд — за поданням установи виконання покарань. Перед цим людина проходить медичний огляд, а також відбувається погодження з територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) і військовою частиною. Після цих погоджень установа виконання покарань звертається до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення для проходження військової служби.

У разі позитивного рішення суду особу передають підрозділам Національної гвардії України, які доставляють її до ТЦК. Саме цей день є останнім днем відбування покарання. Далі людина укладає контракт і направляється до військової частини, де набуває статусу військовослужбовця.

Що буде, якщо людина не піде служити

Закон передбачає відповідальність у разі порушення умов звільнення. Якщо після звільнення особа не прибуває до ТЦК або ухиляється від укладення контракту, настає кримінальна відповідальність за статтею 336-2 Кримінального кодексу України — ухилення від прийняття на військову службу за контрактом особою, звільненою для служби.

Після зарахування до військової частини на таку людину поширюються норми військового законодавства. Зокрема, самовільне залишення частини (ст. 407 КК України) або дезертирство (ст. 408 КК України) є окремими військовими злочинами.

Крім того, така особа перебуває під адміністративним наглядом.

У випадку засуджених Миколи Барабаша та Олександра Баришка, які проходили у справі про вбивство Артема Мирошниченка, нагляд за ними після звільнення поклали на командира військової частини.

Порушення правил такого нагляду може тягнути як адміністративну, так і кримінальну відповідальність відповідно до законодавства. Як пояснює експерт, якщо після укладення контракту військовослужбовець вчиняє новий злочин — наприклад самовільно залишає частину або дезертирує — суд призначає покарання за новий злочин і додає до нього невідбуту частину попереднього строку.

Приклад застосування закону: справа Артема Мирошниченка

Саме за цією процедурою умовно-дострокового звільнення вийшли на свободу і засуджені у справі вбивства активіста Артема Мирошниченка. Після їхнього звільнення виникло багато запитань у суспільстві. Зокрема, брат загиблого писав, що для засуджених це може стати “легальним способом уникнути тюрми та утекти”.

Рішення про звільнення ухвалювали суди після подання установ виконання покарань.

Зокрема:

  • щодо Миколи Барабаша подання подавала Божковська виправна колонія №16;
  • щодо Олександра Баришка — Первомайська виправна колонія №117.

Після рішення суду засуджених передали для проходження процедури укладення контракту та подальшої служби у війську. Водночас перевірити на практиці, чи може стаття 81¹ використовуватися як “лазівка”, наразі неможливо — принаймні публічно.

З технічного погляду закон містить запобіжники від зловживання, адже особу після суду передають підрозділам Національної гвардії України для доставки до ТЦК. Якщо контракт не буде укладено, застосовується стаття 336-2 КК України.

Після укладення контракту людина набуває статусу військовослужбовця, на якого поширюються норми військового кримінального законодавства.

Відповідно, якщо злочин вчиняється після укладення контракту — наприклад, самовільне залишення частини або дезертирство — суд призначає покарання за новий злочин і додає до нього невідбуту частину попереднього строку. Водночас через відсутність відкритої статистики щодо подальших правопорушень серед осіб, звільнених за статтею 81¹, питання щодо можливих ризиків залишається відкритим.

Примітка. Матеріал підготовлено в межах проєкту «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя», менторської програми «Правосуддя в фокусі медіа», що реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага). Зміст матеріалу є відповідальністю автора і не обов’язково відображає погляди організаторів та донорів проєкту”.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Шість років після смертельного побиття бахмутського активіста Артема Мирошниченка: засуджені пішли служити

Семаковська Тетяна 13:00, 13 Березня 2026

У листопаді 2019 року двоє молодиків побили бахмутського волонтера ГО “Бахмут Український” та активіста Артема Мирошниченка. Він регулярно допомагав військовим, плів сітки, ходив на проукраїнські мітинги в Бахмуті. Після побиття з важкими травмами, не приходячи до тями, він помер у лікарні. Його кривдників затримали. Суд тривав роками. У 2024 році затриманим винесли вирок, за яким вони отримали 8 та 9 років ув’язнення. У 2025 році їм вдалося звільнитися умовно-достроково. Брат Артема припускав, що один із підозрюваних пішов у СЗЧ.

Що відомо про справу Артема Мирошниченка, та де зараз підозрювані, — читайте у матеріалі Бахмут IN.UA.

Вбивство Артема Мирошниченка

У листопаді 2019 року волонтера Артема Мирошниченка побили два на той час підлітки, які були в стані алкогольного сп’яніння. Молодики били активіста, кидаючи його головою об камінь та тротуар. 

“Два хлопця: одному 16 років, раніше не судимий, другому – 17 років, судимий за пограбування, має умовний строк, який ще триває, напали на Артема. Один з них бив його ногами та руками по голові та тулубі. Потім Артема кинули головою об плитку та перетягнули з тротуару на узбіччя. Самі втекли. Тілесні ушкодження наносив той, що молодший; він займається боксом та боями без правил, другий просто стояв та дивився”, – сказав під час брифінгу Ярослав Межений, в.о. начальника Бахмутської поліції у 2019 році.

Серед неофіційних версій чому на Артема напали молодики був мовний конфлікт. За версією одного з очевидців (який з міркувань власної безпеки не свідчив правоохоронним органам), підсудні, перебуваючи напідпитку, звернулися до Мирошниченка. Він відповів українською, після чого на нього напали. Бахмутський міськрайонний суд Донецької області у грудні 2019 року спростував інформацію про напад на активіста на ґрунті ненависті до української мови та України, але не повідомив, який мотив був у молодиків для нападу.

Мирошниченко помер 5 грудня від зупинки серця у лікарні в Лимані. Він так і не приходив до тями. Його  поховали 8 грудня 2019 року в Ямполі. 

Перебіг справи

Затримані підозрювані – 16-річний Микола Барабаш та 17-річний Олександр Баришок. Спершу суд обрав їм запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, як того вимагали адвокати. Проте згодом арештували обох, як на цьому наполягала прокуратура.

Суд над підозрюваними затягувався. Майже щомісяця відбувалося судове засідання, але до вироку справа не дійшла на той час, адже кілька разів розгляд справи переносили з різних причин: неявки адвокатів обвинувачуваних, хвороби суддів. Під час одного із засідань, наприклад, конвой із невідомих причин не зміг доставити підсудних (судове засідання відбувалося у Слов’янському суді, підсудних тримали у Бахмутському СІЗО). Влітку також судове засідання не почалося через помилково вказаний час. Паралельно із засіданнями у Слов’янську проходили вони й у Бахмуті. Протягом року підсудним лише продовжували термін тримання під вартою.

Представники потерпілого –  брат загиблого – заявляв, що є підстави вважати, що справу навмисно затягують, аби знизити розголос серед активістів та ЗМІ. У грудні 2020 замінили головуючу суддю у справі Любов Мірошниченко на суддю Володимира Старовецького, через тривалий лікарняний першої. Розгляд справи розпочався заново. 

Обоє обвинувачених перебували під вартою у Житомирській установі виконання покарань (№ 8). 

У червні 2024 року суд виніс вирок, зокрема й розмір компенсації, яку вони мали надати. Сума, про яку йдеться, — це близько 8 тисяч гривень. Обоє обвинувачених отримали 8 та 9 років ув’язнення. Однак фактично кожному з фігурантів кримінального провадження відмінусували по 4,5 року від кожного терміну, оскільки вони перебували у виправній колонії з 2019-го. У вересні Баришок та Барабаш подали апеляцію, вимагаючи  зменшити покарання. 

Де зараз засуджені?

У 2025 році обом засудженим вдалося вийти на волю – вони виявили бажання служити у Збройних Силах України. 

11 лютого 2025 року суд у Златополі (Харківська область) розглядав подання про умовно-дострокове звільнення Олександра Баришка для проходження військової служби за контрактом. 12 лютого 2025 року суд у Харківській області дозволив достроково звільнити з колонії засудженого, щоб він пішов служити в Збройні сили України за контрактом під час воєнного стану. Засуджений сам написав заяву, що хоче служити в армії. Він пройшов медичний огляд, психологічний відбір і був визнаний придатним до служби. Командир військової частини дав письмову згоду прийняти його на службу. Суд вирішив звільнити його умовно-достроково на той строк, який йому ще залишався — 3 роки 10 місяців 26 днів, але тільки для того, щоб він уклав контракт і пішов служити. Якщо він відмовиться служити, вчинить новий злочин або порушить умови, його можуть повернути до тюрми, а строк покарання стане ще більшим.

Також щодо нього встановили адміністративний нагляд на один рік. Він не мав права самовільно залишати місце служби або виїжджати без дозволу командира. Контроль за ним мав здійснювати командир військової частини.

У той же місяць у Полтаві суд дозволив умовно-достроково звільнити засудженого Миколу Барабаша для проходження військової служби за контрактом. Він відбував покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, але суд скоротив строк і звільнив його достроково на 2 роки 9 місяців і 26 днів.

Таке рішення суд ухвалив, бо засуджений також заявив про бажання служити в армії, був визнаний придатним за станом здоров’я, погоджений військовою частиною та відповідав вимогам закону. Суд також встановив адміністративний нагляд за Барабашем строком на один рік. Контроль за поведінкою мав здійснювати командир військової частини. Засудженому заборонили самовільно залишати місце дислокації військової частини та виїжджати в особистих справах без дозволу командира.

Попри це, у квітні 2025 року брат Мирошниченка, повідомив, що Баришок, ймовірно, самовільно залишив місце служби.  На запит Суспільне Донбас у Донецькому ТЦК СП повідомили, що Баришок зник безвісти під час служби. 

Бахмут IN.UA також звернувся до Донецького ТЦК СП у лютому 2026 року. Але нам повідомили, що ні Баришок, ні Барабаш на військовому обліку в районних ТЦК не перебувають, і відомості щодо їх військової служби відсутні.

Відповідь Донецького ТЦК СП / скриншот

Ми також подали журналістський запит до Донецької обласної прокуратури щодо ймовірного СЗЧ. Представники прокуратури заявили, що не можуть надати деталі конкретних кримінальних справ: “Орган прокуратури не може розкривати інформацію про хід досудового розслідування чи кримінальні провадження, оскільки це обмежено законом України “Про доступ до публічної інформації” та Кримінальним процесуальним кодексом”. 

За нашими джерелами, ми дізналися, що Олександр Баришок перебував на обліку у Лозівському ТЦК, а Микола Барабаш – у Полтавському. Ми подали запити до обох центрів. Лозівський ТЦК повідомив, що не може надати дані про службу Баришка без його письмової згоди.

Відповідь Лозівського ТЦК / скриншот

У 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу, де він проходив службу , нам повідомили, що станом на початок березня 2026 року він вважається зниклим безвісти від 11 квітня 2025 року. У бригаді його описують як“нормального бійця, який добре воював”. Інформацію про СЗЧ Баришка у бригаді заперечили.

Щодо Барабаша, то Полтавський ТЦК СП відповів, що ми звернулися не за адресою, і його місцеперебування — невідоме. Остання публічна згадка від Барабаша була у липні 2025 року: на своїй сторінці в Instagram чоловік виклав фото у військовій формі.

Микола Барабаш / скриншот

Що каже адвокатка потерпілого

“Справа щодо нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті Артема Мирошниченка, кваліфікована за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України. Вона наразі завершена. Досудове слідство давно закінчено, судовий розгляд завершився приблизно рік тому. Двоє злочинців отримали відповідні вироки. Вони не максимальні, оскільки на момент скоєння злочину один був неповнолітній, а інший щойно досяг повноліття. Наскільки мені відомо, вони покинули місця позбавлення волі через те, що уклали контракт із Збройними Силами України. Тут не можна сказати, що вони фактично на волі, оскільки вони перебувають у лавах ЗСУ”, — пояснила у коментарі Бахмут IN.UA Катерина Анфьорова. 

Родина Мирошниченка не могла подавати апеляційну скаргу щодо умовно-дострокового звільнення засуджених, пояснює адвокатка, оскільки  потерпілі не є стороною у цій справі. Це не кримінальна справа, а окреме провадження, і воно не має процесуального статусу, щоб оскаржувати таке рішення, додала вона.

Адвокатка зазначила, що такі випадки не є поодинокими, однак проблему потрібно вирішувати системно. На її думку, законодавство слід змінити так, щоб особи, засуджені за тяжкі злочини, не мали можливості звільнятися подібним чином. Вона також наголосила, що наразі неможливо стверджувати, напевно, що буде із засудженими після завершення воєнного стану, адже вони підписують контракт, строк якого може бути різним — як на період воєнного стану, так і на довший або коротший термін. Під час дії контракту вони перебувають у складі ЗСУ та не мають права самовільно залишати військову частину без дозволу командира.

За її словами, такі військовослужбовці проходять службу не в звичайних підрозділах, а в окремих частинах із власною системою контролю. Водночас закон наразі чітко не визначає, чи вважатиметься така служба повноцінним відбуттям покарання. Вона додала, що вирок суду та ухвала про стягнення моральної шкоди перебувають у виконавчій службі, а цивільна частина рішення виконується окремо.

Примітка. Матеріал підготовлено в межах проєкту «Діалог між медіа та судовою владою для підвищення прозорості правосуддя», менторської програми «Правосуддя в фокусі медіа», що реалізується ГО «Вектор прав людини» у співпраці з Радою суддів України та Національною спілкою журналістів України за підтримки CEELI Institute (Прага). Зміст матеріалу є відповідальністю автора і не обов’язково відображає погляди організаторів та донорів проєкту”.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Важливо

З колонії до війська: як працює умовно-дострокове звільнення засуджених і в чому є ризик

В Україні з 2024 року діє механізм умовно-дострокового звільнення засуджених для проходження військової служби. Він передбачений статтею 81¹ Кримінального кодексу України і дозволяє людям, які […]

Важливо

Шість років після смертельного побиття бахмутського активіста Артема Мирошниченка: засуджені пішли служити

У листопаді 2019 року двоє молодиків побили бахмутського волонтера ГО “Бахмут Український” та активіста Артема Мирошниченка. Він регулярно допомагав військовим, плів сітки, ходив на проукраїнські […]

андрій рябуха
Важливо

Нова квартира в Ірпені і мільйонна компенсація за втрачене майно: що декларує заступник начальника Соледарської МВА Андрій Рябуха

Шість об’єктів нерухомості, автомобіль CHEVROLET, понад 1,5 мільйонів гривень зарплати та понад 1,3 мільйонів гривень компенсації за втрачене майно — такий вигляд має декларація Андрія […]

Староста Іванівського старостинського округу Олена Данько

Яке майно і доходи декларує староста Іванівського Олена Данько: аналіз

Що задекларувала Олена Данько, голова Іванівського старостинського округу Бахмутської громади за 2025 рік? У річній декларації вона вказує понад 685 тисяч гривень зарплати та п’ять […]

декларація
Важливо

Що декларує мер Бахмута Олексій Рева за 2025 рік: як змінилися доходи і перелік майна

Сім об’єктів нерухомості, автомобіль, мільйонна зарплата, заощадження і проценти в банках — такий вигляд має декларація Олексія Реви, мера Бахмута, за 2025 рік. Чи змінились […]