Даниїл Ходикін — бахмутянин, ветеран, працівник Protez Foundation. Чоловік пішов у військо добровольцем у 2021 році, він пройшов бойовий шлях у зенітних бригадах, а після поранення присвятив себе допомозі іншим — військовим і цивільним з ампутаціями.
Даниїл розповідає про реалії життя після війни, бар’єри в міському середовищі, важливість щирості в комунікації з ветеранами та про пам’ять, яка живе разом із ним — про Бахмут, про втрати і про тишу, яка тепер має зовсім інший сенс.
Дивіться повний відеосюжет про Даниїла на каналі “Донеччина в евакуації”
Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона не робить нічого особливого — лише виконує свою роботу. Та робота Валерії дуже непроста: вона допомагає евакуювати людей з Донеччини, виїздить на місця обстрілів, заспокоює та дбає про цивільних.
Людей на евакуацію було стільки, що не встигали їх рахувати
Валерія народилася в Лимані. Обрала шлях у поліції з дитинства: дідусь працював у цій самій сфері. Тож вагатися не довелося, хоча, каже співрозмовниця, у неї є також освіта за спеціальністю залізничника. Працювати в поліції Валерія почала у 2018 році.
“У 2018 році все було відносно спокійно. Лінія фронту на той час проходила далеко від нас. Вибухи було чутно десь дуже здалеку. Ми тоді навіть не уявляли, що може розпочатися повномасштабна війна і якою вона буде”, — пригадує Валерія.
У колективі Валерії було багато жінок, проте з початком повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Керівництво ухвалило рішення евакуювати жінок, однак Валерія вирішила залишитися. У місті почалися перші обстріли, перші поранені, згадує дівчина.
Вона почала евакуювати цивільних, а також розвозила поранених до лікарень. Інспекторка каже, що особисто намагалася попри все триматися зважено.
“На початку війни було дуже важко, бо ніхто не розумів, як усе має відбуватися. Людей було багато на евакуацію, ми не встигали їх рахувати, всі були у стресі, на емоціях. Морально було важко. Часто доводилося по кілька разів пояснювати, що потрібно робити, куди їхати. Ми заспокоювали всіх, звісно. Я розуміла: якщо я буду панікувати, то це відчуття передасться людям. Тому я залишалася максимально спокійною і зібраною. Було важко морально, бо ми розуміли, що ворог може підійти ближче, й нам самим доведеться евакуюватися”, — каже Валерія Білінець.
Рідне місто Валерії — Лиман — навесні 2022 року окупували росіяни. Вже у жовтні українські війська деокупували місто. У звільненому Лимані Валерія одружилася зі своїм коханим. Вона продовжує працювати в групі “Білий Янгол”, яка евакуює цивільних із зони бойових дій.
“Зараз все набагато легше для людей у плані евакуації, також нам дуже допомагають волонтери. Люди розуміють, куди їдуть, і зважено ухвалюють це рішення. Проте бувають випадки, коли після обстрілів кількість заявок на евакуацію різко зростає, а потім зменшується”, — розповідає інспекторка групи “Білий Янгол”.
Попри це, дзвінків на день поліція все одно отримує багато — люди телефонують із різних питань: дізнаються про можливість виїхати, про умови, зручні локації тощо. Загалом, каже інспекторка, люди довіряють поліції, адже саме вона допомагає на місцях обстрілів, щодня рятує цивільних, вивозячи їх до безпечних регіонів — навіть під обстрілами.
Виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки
“Наші екіпажі постійно потрапляють під обстріли — ворог нас не любить. Але ми виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки. Ми завжди пояснюємо людям, що якщо ухвалене рішення про евакуацію з населеного пункту, то потрібно виїжджати — не чекати, поки почнеться справжнє пекло й навіть зателефонувати буде неможливо”, — наголошує Валерія.
Вона додає: найважче у її роботі — це виклики на місця прильотів, де є не лише поранені, а й загиблі, бо допомогти їм уже неможливо. Саме тому вона особливо наголошує на важливості евакуації, особливо для родин із дітьми.
“Я кажу батькам, що не хочу приїхати до них і побачити родину в неповному складі. Ми хочемо бачити всіх наших людей цілими й неушкодженими”, — додає Валерія.
На запитання, що є найприємнішим у її роботі, інспекторка відповідає: це щира вдячність евакуйованих, це діти, які після місяців у підвалах нарешті можуть гратися в безпечніших регіонах України й мати дитинство.
Валерія тисне руку Володимир Зеленському / фото надане Нацполіцією Донеччини
У квітні 2025 року Валерія Білінець отримала відзнаку від Міжнародної асоціації жінок-поліцейських (МАЖП):
“Я зовсім не очікувала її, була приємно вражена. Спочатку взагалі не зрозуміла, як саме я її отримала. Я просто роблю свою роботу. Я прийняла присягу на вірність українському народові. Сказати, що я роблю щось неймовірне — не можу. Я виконую те, що повинна робити під час війни, як і всі наші підрозділи. Це наша робота — хтось має її робити”.
Примітка. “Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.
Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з […]
Лариса Боєнко любить вчитися новому. Але вона ніколи не думала, що їй доведеться вчитися наново будувати своє життя. Лариса переселенка. Три роки вона проживає в […]
Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді […]
15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз […]
Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. […]
