Російська Федерація продовжує нарощувати кількість зброї. Одна з останніх її угод щодо виробництва зброї була з Індією, але країна-агресор встигає отримувати боєприпаси й від Північної Кореї, про це повідомляв Bloomberg. У 2024 році кількість снарядів, якими може розпоряджатися російська федерація, ймовірно, зросте до 5 мільйонів.

Про це повідомляє видання The Guardian, редакція наводить основні тези зі статті старшого наукового співробітника з питань наземної війни в Королівському об’єднаному інституті оборонних досліджень Великої Британії Джека Вотлінга.

Зброя в України

У березні 2023 року ЄС ухвалив рішення про постачання Україні близько мільйона артилерійських снарядів протягом 12 місяців. Але фактично було відправлено близько 300 тисяч. За даними Збройних сил України, влітку 2023 року Україна випускала до 7 000 артилерійських снарядів на день і зуміла погіршити логістику та артилерію росії до такого рівня, що росія випускала близько 5 000 снарядів на день.

Сьогодні українці намагаються випускати 2 000 снарядів на день, тоді як російська артилерія випускає близько 10 000 снарядів. Артилерія, це ще не все, але ця різниця свідчить про відносну нестачу матеріально-технічних засобів в Україні, що проявляється і в інших сферах, наприклад, у кількості безпілотників, які вона може використовувати.

Росія зможе випустити по Україні 5 млн снарядів у 2024 році

Сьогодні середа, а в середу ми що робимо? Правильно, донатимо.

27-річний бахмутянин Євген зараз боронить Запорізький напрямок, а для того, щоб робити це ефективніше військовому та його побратимам потрібна машина. Євген закликає небайдужих долучитися до збору на автівку.

Киньте… pic.twitter.com/BaZG4iu83E

— Бахмут IN.UA (@Bakhmut_inua) December 26, 2023

Росія, ймовірно, зможе випустити близько 5 мільйонів снарядів по Україні у 2024 році. Така цифра виходить з мобілізованого оборонного виробництва, поставок з Ірану і Північної Кореї та запасів, що залишилися. Кремль виробляє більше снарядів, ніж усе НАТО. Водночас Україна навряд чи побачить значне збільшення поставок протягом кількох місяців. Це передасть ініціативу росіянам. Кремль вважає, що може перемогти до 2026 року, і тому Путін не налаштований на переговори чи відступ.

Але так не повинно бути. Раніше цього місяця Міністерство оборони Естонії опублікувало “білу книгу”, в якій детально описано рівень військової техніки, необхідний для того, щоб зробити оборону України стійкою і продовжити звільнення окупованих територій до 2025 року.

Естонці підрахували вартість цих потреб, показавши, що вони цілком у межах можливого. Питання не в грошах, а в компетентності у виконанні.

Як росія може програти у війні

Забезпечити поразку Росії в Україні можливо, але для цього потрібно зробити кілька важливих кроків. По-перше, Україна потребуватиме стабільного постачання зброї, щоб мати змогу відбивати російські атаки протягом першої половини 2024 року.

Це вимагатиме значної підтримки з боку США, а також збільшення поставок з боку європейських членів НАТО, чия підтримка буде критично важливою з наближенням виборів у США в листопаді.

Багато боєприпасів, наданих з початку війни, були закуплені на міжнародному ринку або взяті з запасів, а інвестиції в європейське виробництво були повільними. Але в міру того, як запаси вичерпуються, підтримка військових зусиль України критично залежить від збільшення виробничих потужностей Європи.

Що потрібно, аби Україна виграла війну

Україна має виправити помилки, які призвели до невдалого контрнаступу у 2023 році. Покращення підготовки її військ має бути пріоритетом. Європейський блок НАТО повинен розширити і поглибити навчальну підтримку.

Також Україна повинна інвестувати в оборонне виробництво, замість того, щоб покладатися на закупівлі з-за кордону. Якщо цього не зробити зараз, європейські лідери можуть опинитися перед необхідністю стримувати повністю мобілізовану Росію без запасів і можливостей їх поповнення.

Одночасна ескалація в Індо-Тихоокеанському регіоні у 2025 році може змусити США переорієнтувати низку критично важливих військових можливостей: дозаправку в повітрі, логістику, протиповітряну оборону, на стримування Китаю, що зробить Європу значно вразливішою.

Для України найближче майбутнє — це кілька місяців важких боїв без критично важливих ресурсів, а також намагання відновити бойову міць, витрачену протягом 2023 року. Але Європа може визначити, як виглядатиме друга половина 2024 року і навіть 2025 рік. Це війна, яку можна виграти.

Нещодавній успішний удар по російському десантному кораблю “Новочеркаськ” в гавані, захищеному шарами російської оборони, показує, як Україна може ефективно використовувати обладнання, яке їй надається.

Читайте також:

• Ситуація на фронті зайшла у глухий кут, Україна посилить мобілізацію
• Готується наступ: росіяни стягують нові резерви до Бахмута

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!