Часто кажуть, що англійська — це мова майбутнього. Відтак, за останніми даними на Землі є близько 400 мільйонів носіїв англійської мови. Також 1,6 мільярда людей говорять нею, а в Україні популярність англійської значно збільшилися після початку повномасштабного вторгнення. Щоб не осоромитися з єдиною фразою: «London is the capital of Great Britain» (чомусь саме її школярі запам’ятовують найбільше), українці почала масово вивчати нову мову; хтось підтягує старі знання, хтось тільки опановує ази. Не обходиться без англійської й у сучасній армії. Викладачка з Бахмута Олена Чекрижова організувала безплатний курс з англійської для військових в YouTube.

Як це навчати дорослих воїнів? Чим мотивувати, та навіщо сучасному військовому англійська мова — Олена Чекрижова розповіла журналістам «Бахмут.IN.UA».

Найменшому учню пані Олени було три роки

Викладанням дівчина зацікавилася ще в школі. Фото: з відкритих джерел

Олена Чекрижова навчалася в Бахмутській школі №11, у старших класах дівчинка почала волонтерити — навчала молодших школярів англійської мови. Тоді, каже співрозмовниця, вона зрозуміла, що їй подобається викладання, й саме з цією сферою їй хочеться пов’язати своє життя. Згодом, вона вступила в Горлівський Інститут іноземних мов, зараз він релокований, але продовжує виховувати майбутніх вчителів та філологів. 

Свою кар’єру дівчина почала будувати з 2009 року, за час вчителювання вона працювала з різними віковими категоріями, це й діти, й дорослі. Олена готувала українців до складання міжнародних іспитів для вступу у ВУЗ, також викладала бізнес-англійську.

«Моєму найменшому учню було три роки, а найстаршим моїм студентам було за 60. У мене багато різних досвідів: я працювала на корпоративних курсах, на приватних курсах, в школах. В 2012 році я створила власний проєкт eng_inform, це онлайн центр вивчення англійської мови. Ми з командою проводимо навчання за індивідуальними програмами. Я треную педагогів центру, допомагаю їм ознайомитися з новими методиками й розвиватися», — пояснює пані Олена.

Навіщо військовим потрібна англійська?

Олена Чекрижова. Фото: Фейсбук

Після початку повномасштабного вторгнення бахмутянку запросили в один із військових підрозділів, щоб викладати англійську мову, оскільки у ЗСУ був на це запит. Річ в тому, що Україна отримує багато допомоги від країн-партнерів та союзників. Це й військова допомога, й навчання з іноземними інструкторами, яке передбачає, що людина не матиме мовного бар’єра зі своїм наставником. 

«Я не вагаючись погодилася поїхати на військову базу, де почала викладати англійську військовим, й формувати бачення цього курсу. Звісно, що ідея створити YouTube-канал виникла не одразу, а коли перші групи, з якими я займалася проявили активну тягу до навчання, це були дійсно інтенсивні курси. Ми щодня вивчали мову впродовж пару місяців, вже за кілька тижнів були очевидні результати, самі студенти їх відзначали», — пояснює пані Олена.

Весь цей час бахмутянка жила на військовій базі, мова йде про літо та частину осені 2022 року. Коли хлопці навчалися на базі викладачка ділила їх не за рангами й посадами, а за рівнем знання мови, так в одній групі могли опинитися люди різного віку та статусу.

Потім учні з бази повинні були їхати на завдання, тож щоб навчання продовжувалося викладачка вирішила створити онлайн-курс. Таким чином військові мають змогу подивитися його в зручний час.

Читайте також: Вивчення англійської мови за кордоном для українців

Англійська для ЗСУ — не повинна бути привілеєм

На думку викладачки – англійська мова для ЗСУ повинна бути доступною. Фото: Фейсбук

«Спочатку я думала, що курс повинен бути на якійсь окремій платформі, але згодом зрозуміла, що військова англійська має бути доступною для всіх, й не має бути привілеєм, чи засекреченою інформацією. Це має бути легкий для сприйняття, доступний й знайомий формат, а не щось супер академічне, заплутане. Тому формат YouTube-каналу мені здався оптимальним для сприйняття. Так ми створили канал “Армійська англійська”», —  згадує Олена Чекрижова.

Шукати мотивацію навчатися для військових особливої потреби не було, каже викладачка, адже в армії розуміли — англійська їм буде потрібна зараз, й надалі при побудові кар’єри.

«Англійська мова також була відволіканням для військових від їхньої роботи. Вони йшли на заняття, щоб розслабитися. Їм було цікаво, учні ставили питання, які виходили за межі наших занять. Для мене, як викладача, це позитивний знак — значить ми рухаємося у потрібному напрямку. Попит на англійську росте», —  розповідає Олена Чекрижова.

Якому роду військ в ЗСУ потрібна англійська?

У сучасній війні Україна отримує допомогу від партнерів, й чимала частина техніки має англійську інструкцію. Фото: ілюстративне, Генштаб

За словами бахмутянки, вона працювала в основному з піхотою, теробороною та аеророзвідкою. Зачасту, їхнє нове обладнання має інструкцію саме англійською мовою. Не виняток артилеристи, які  часто їдуть навчатися в іноземних партнерів України, та пілоти.

«Я б сказала, що зараз почалася така хвиля вивчення англійської мови, вони (ред. військові) вже розуміють, що англійська все одно їм буде потрібна, якщо не на полі бою, то в подальшій кар’єрі. Якщо раніше нам передавали свій досвід, то зараз вже українців запрошують в інші країни, й наші воїни навчають військової справи іноземців. Щоб ефективно його передати — треба володіти англійською. Всі, від тільки мобілізованих до командирів зараз шукають шляхи, щоб покращити свою мову», — пояснює Олена Чекрижова.

Робота з військовими не приносить фінансової вигоди, зауважує викладачка, це волонтерська праця, й вклад в нашу Перемогу. Всі викладачі під наставництвом бахмутянки — теж волонтери.

«Чому ми зробили ставку на онлайн-продукт? Військовослужбовців дуже багато, й умовно можна провести за годину заняття для 10 людей, а можна зробити відеоурок, який подивляться тисячі людей», — наголошує пані Олена.

Вона додає, що держава планує наступного року ввести для військових тестування з англійської за рівнями, зокрема й за стандартами НАТО. 

Як вивчити англійську в дорослому віці?

Онлайн-формат навчання дозволяє більшій кількості військових вивчати мову. Фото: Фейсбук

У дорослому віці в людини вже сформовані певні навчальні стратегії, й інколи їй буває важко вивчати щось нове, або налаштуватися на навчальний процес. Однак, коли особа стикається з тим, що мова їй все ж потрібна – вона сама зацікавлена в навчанні, каже бахмутянка.

«Зі свого боку я стараюся робити так, щоб людині не було нудно на занятті, підбираю щось за інтересами. Втім, найкраща мотивація — це необхідність. Пригадую випадок, коли на нашу базу завітали іноземні нструктори та журналісти, щоб почути, що відбувається в Україні з перших вуст наших воїнів. Учні самі проявляли ініціативу у спілкуванні, й навіть попри помилки, не боялися говорити», — згадує Олена Чекрижова.

Де подивитися курс від бахмутянки?

 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Антрацит, місто де колись видобували вугілля в Луганській області, саме тут народився та ріс Олександр Латьков, військовий 46 бригади. Після окупації Антрациту родина хлопця переїхала в Бахмут. У це місто юнак закохався, любив кожну його вулицю. У 2023 році Олександр пішов на захист рідної Донеччини, отримав поранення, але знову повернувся. 31 березня 2025 року захисник загинув від російського обстрілу. Родина збирає підписи на присвоєння військовому звання Героя України. Підтримати за посиланням.

Історію Олександра розповідає його кохана, Ольга.

Історія кохання, війни і втрати: як бахмутянка зберігає пам’ять

Олександр народився у місті Антрацит, тут й навчався. Дитиною захоплювався футболом, любив музику. У 2014 році Антрацит окупували росіянами. Через кілька років родині вдалося виїхати звідти у Бахмут. 

“Він дуже полюбив наше місто. Вони з мамою жили на вулиці Леваневського.

Місто у нас невелике було, дуже затишне і якось йому воно також припало до душі, він закохався у нього”, — пригадує Ольга у розмові.

Пара познайомилась на Хуторку, влітку. Дівчина каже, спершу не вірила, що у наш  час бувають такі чоловіки, як Олександр. Пара мріяла збудувати сім’ю.

“Він був дуже світлий, добрий, любив життя, своїх рідних і завжди допомагав людям, ніколи не залишався осторонь. У стосунках був романтичний, ніжний та уважний, дуже мене кохав і я кохала у відповідь”.

У 2023 році Олександр мобілізувався, чоловік проходив навчання у Великій Британії, планував бути снайпером, та вже на місці по поверненню перекваліфікувався на оператора БПЛА. У грудні 2023 року отримав перше поранення поблизу міста Мар’їнка. Машина чоловіка підірвалася на міні, близько 4 місяців він провів на реабілітації в Києві. Після травми військовий відмовився від проходження ВЛК та повернувся, не зміг залишити побратимів. Його переживання та турбота до них завжди були помітні.

“Навіть у  відпустці він постійно перевіряв телефон, дивився групи, де писали його хлопці. Я йому завжди казала, хоча б на вечір вимикати звук, але він не міг, турбувався за них. Всі події пропускав через серце”, – каже Ольга.

Після травми Олександр повернувся на фронт. 31 березня 2025 року він загинув біля села Олексіївка Волноваського району. Воїна поховали у Києві, на Берковецькому кладовищі. Родина створила петицію, аби вшанувати пам’ять з проханням надати Олександру звання Героя України. Підписати петицію за посиланням.

Читайте також:

• “Без Саші важко”: історія захисника Бахмута, який загинув, обороняючи рідну Донеччину
• “Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України Михайла Реуцького, який захищав Бахмут
• “Таню, все буде добре, він буде в лаковому гробу”: історія військового Марата Бірмана

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна Яхонтова — бахмутянка, яка у 2022 році евакуювалась на Закарпаття разом з мамою і маленькою донькою. Після переїзду Анна не лише інтегрувалась у нову громаду, а й стала місцевою активісткою. Разом з іншими переселенцями та місцевими жителями вона працює в Раді з питань ВПО Вишківської ОТГ. Спільно вони ініціюють заходи для допомоги ВПО.

Про евакуацію з Бахмута, громадську активність та роботу в Раді ВПО Анна Яхонтова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Життя до війни і евакуація на Закарпаття

Анна Яхонтова родом з Бахмута. Вона проживала в місті до початку повномасштабної війни. Тут працювала, виховувала маленьку доньку. Також у житті Анни була громадська активність. Вона допомагала своїй матері, яка була волонтеркою громадської організації “Бахмут Український”, а також брала участь у різних патріотичних заходах.

“Моя мама з 2014 року була в “Бахмуті Українському”, вона активно волонтерила. А я їй потроху допомагала, оскільки багато часу не мала, я навчалась і працювала. Ми відвідували госпіталі, шили прапори, одяг. Також я брала участь у різних патріотичних заходах, малювала картини для виставок. На жаль, вони всі лишились у Бахмуті. Також я брала участь у створенні календаря “Генетичний код Бахмута”, на якому зображені наші місцеві жительки в етнічних українських костюмах. Загалом моя родина мала активну громадянську позицію”, — розповідає бахмутянка.

З Бахмута Анна Яхонтова разом з донькою і мамою виїхали в перший день повномасштабної війни. До Закарпаття вони доїхали не одразу.

“Ми спочатку виїхали до Запоріжжя, два тижні пробули там. Після новин про обстріл Запорізької АЕС ми вирішили їхати на евакуаційному потязі у Львів. Там теж пробули два тижні, а потім, коли до Львова почали прилітати ракети, ми опинились на роздоріжжі. Думали чи виїжджати за кордон, чи лишатися в Україні. І якраз тоді люди нам підказали їхати до Закарпаття, в селище де приймають переселенців. Так ми опинились у Хустському районі, в селищі Вишково. Тут ми й досі проживаємо в місці компактного поселення”, — розповідає Анна Яхонтова.

Адаптація на новому місці і робота в Раді ВПО

Бахмутянка згадує, що громада тепло зустрічала евакуйованих людей, тому адаптація на новому місці пройшла легко. Громада й до сьогодні допомагає мешканцям компактного поселення, де проживають ВПО. Тут поступово створюють більш комфортні умови.

“Звичайно на початку було складно, адже ти приїжджаєш зі свого будинку на якесь нове місце і не знаєш, що тебе чекає. Наше МКП (ред. місце компактного поселення) — це колишня лікарня, яку закрили незадовго до війни. Тому умови там були не дуже комфортні, а людей було дуже багато — на той час близько сотні. Але громада нас дуже сильно підтримувала, перший час нас навіть годували. Поступово вони намагалися зробити якомога кращі умови для нас: десь поміняли вікна, потім двері, додали душові, відремонтували сантехніку, зробили гарний ремонт, оновили деякі меблі. Тобто протягом цих трьох років, наскільки це можливо, громада нам допомагає”, — розповідає переселенка.

Звикнувши до нового життя, Анна Яхонтова почала проявляти себе як громадська активістка. У МКП, де вона проживає, розгорнули волонтерський куточок, де мешканці плетуть маскувальні сітки військовим на фронт. Також Анну призначили відповідальною особою серед ВПО у гуртожитку. Зважаючи на активність бахмутянки, її запросили в Раду ВПО Вишківської громади. Разом з іншими активістами вона впроваджує різні ініціативи для покращення життя переселенців і переселенок.

“У Вишково живе досить велика кількість ВПО, як для селища. Наприклад, у нашому МКП близько 55 людей. І коли з’явилась ініціатива створення Ради ВПО, то мене і ще деяких наших мешканців запросили бути її членами. Щороку в нас проходять чотири сесії, на яких ми обговорюємо ініціативи та заходи, які б хотіли реалізувати. На сесіях ми також пропрацьовуємо сфери, які страждають у певному ОТГ, і думаємо, як можна змінити ситуацію, щоб покращити і життя ВПО, і заразом життя місцевих. Наприклад, якщо це стосується питань транспорту чи проблем працевлаштування.

Оскільки Рада ВПО — це консультативно-дорадчий орган, ми можемо пропонувати якісь певні ініціативи для місцевої влади, а також самостійно налагоджувати певні зв’язки з волонтерами, що у нас вже неодноразово було. Більшість ініціатив і допомоги, звісно, йде саме для МКП, тому що тут зосереджена велика кількість людей. Зокрема, завдяки нашій співпраці з волонтерами була проведена частина ремонту в нашому МКП”, — розповідає Анна Яхонтова.

Окрім цього, Анна та її колеги з Ради ВПО беруть участь у благодійних заходах на підтримку ЗСУ. Один з останніх — забіг Khust Half Marathon, який провели в Хусті вже всьоме. Раніше Анна долучалась до забігу як волонтерка, а цьогоріч вже як учасниця.

“Цей благодійний забіг організовує один з наших знайомих волонтерів — керівник ГО “Велооб’єднання” Андрій Козир. Він довгий час допомагає нам. Наприклад, протягом більш ніж двох років він кожному з дітей організовує подарунки на День народження, щоб порадувати вразливі категорії.

Щороку наше МКП брало участь у забігах як волонтери, адже через наше селище проходив маршрут марафону. Ми працювали на пункті гідратації для підтримки бігунів — подавали воду, підтримували тощо. Цього разу ми вже виступали як учасники. Були різні дистанції — 21, 10 та 1 кілометрів. І ми, як аматори бігу, взяли найменшу дистанцію. Зі мною була ще одна мешканка, а також представники Вишківської селищної ради. Всі зібрані з марафону кошти підуть на підтримку ЗСУ”, — розповідає Анна Яхонтова.

Спираючись на власний досвід, бахмутянка каже, що Рада ВПО може бути дієвим інструментом для покращення життя переселенців у громаді. Для цього лише потрібні ініціативні люди і влада, яка дослухається до думок ВПО.

“Якщо людина хоче долучитись до Ради ВПО, то не треба цього боятися. Я думаю, що ініціативних людей, які хочуть щось привнести в цю Раду, будуть тільки раді бачити. Адже, якщо говорити про нашу громаду, тут всі зацікавлені в тому, щоб покращити життя і ВПО, і місцевих мешканців. В нашому випадку налагоджений дуже гарний контакт з місцевою владою. Вони раді йти на зустріч, підтримують і десь можуть самі щось ініціювати за нашої підтримки”, — підкреслила Анна Яхонтова.

Примітка. “Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів”.

Читайте також:

• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• Історія бахмутянки Тетяни Шиян: евакуюватися з пекла війни та знайти кохання
• «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!