Часто кажуть, що англійська — це мова майбутнього. Відтак, за останніми даними на Землі є близько 400 мільйонів носіїв англійської мови. Також 1,6 мільярда людей говорять нею, а в Україні популярність англійської значно збільшилися після початку повномасштабного вторгнення. Щоб не осоромитися з єдиною фразою: «London is the capital of Great Britain» (чомусь саме її школярі запам’ятовують найбільше), українці почала масово вивчати нову мову; хтось підтягує старі знання, хтось тільки опановує ази. Не обходиться без англійської й у сучасній армії. Викладачка з Бахмута Олена Чекрижова організувала безплатний курс з англійської для військових в YouTube.

Як це навчати дорослих воїнів? Чим мотивувати, та навіщо сучасному військовому англійська мова — Олена Чекрижова розповіла журналістам «Бахмут.IN.UA».

Найменшому учню пані Олени було три роки

Викладанням дівчина зацікавилася ще в школі. Фото: з відкритих джерел

Олена Чекрижова навчалася в Бахмутській школі №11, у старших класах дівчинка почала волонтерити — навчала молодших школярів англійської мови. Тоді, каже співрозмовниця, вона зрозуміла, що їй подобається викладання, й саме з цією сферою їй хочеться пов’язати своє життя. Згодом, вона вступила в Горлівський Інститут іноземних мов, зараз він релокований, але продовжує виховувати майбутніх вчителів та філологів. 

Свою кар’єру дівчина почала будувати з 2009 року, за час вчителювання вона працювала з різними віковими категоріями, це й діти, й дорослі. Олена готувала українців до складання міжнародних іспитів для вступу у ВУЗ, також викладала бізнес-англійську.

«Моєму найменшому учню було три роки, а найстаршим моїм студентам було за 60. У мене багато різних досвідів: я працювала на корпоративних курсах, на приватних курсах, в школах. В 2012 році я створила власний проєкт eng_inform, це онлайн центр вивчення англійської мови. Ми з командою проводимо навчання за індивідуальними програмами. Я треную педагогів центру, допомагаю їм ознайомитися з новими методиками й розвиватися», — пояснює пані Олена.

Навіщо військовим потрібна англійська?

Олена Чекрижова. Фото: Фейсбук

Після початку повномасштабного вторгнення бахмутянку запросили в один із військових підрозділів, щоб викладати англійську мову, оскільки у ЗСУ був на це запит. Річ в тому, що Україна отримує багато допомоги від країн-партнерів та союзників. Це й військова допомога, й навчання з іноземними інструкторами, яке передбачає, що людина не матиме мовного бар’єра зі своїм наставником. 

«Я не вагаючись погодилася поїхати на військову базу, де почала викладати англійську військовим, й формувати бачення цього курсу. Звісно, що ідея створити YouTube-канал виникла не одразу, а коли перші групи, з якими я займалася проявили активну тягу до навчання, це були дійсно інтенсивні курси. Ми щодня вивчали мову впродовж пару місяців, вже за кілька тижнів були очевидні результати, самі студенти їх відзначали», — пояснює пані Олена.

Весь цей час бахмутянка жила на військовій базі, мова йде про літо та частину осені 2022 року. Коли хлопці навчалися на базі викладачка ділила їх не за рангами й посадами, а за рівнем знання мови, так в одній групі могли опинитися люди різного віку та статусу.

Потім учні з бази повинні були їхати на завдання, тож щоб навчання продовжувалося викладачка вирішила створити онлайн-курс. Таким чином військові мають змогу подивитися його в зручний час.

Читайте також: Вивчення англійської мови за кордоном для українців

Англійська для ЗСУ — не повинна бути привілеєм

На думку викладачки – англійська мова для ЗСУ повинна бути доступною. Фото: Фейсбук

«Спочатку я думала, що курс повинен бути на якійсь окремій платформі, але згодом зрозуміла, що військова англійська має бути доступною для всіх, й не має бути привілеєм, чи засекреченою інформацією. Це має бути легкий для сприйняття, доступний й знайомий формат, а не щось супер академічне, заплутане. Тому формат YouTube-каналу мені здався оптимальним для сприйняття. Так ми створили канал “Армійська англійська”», —  згадує Олена Чекрижова.

Шукати мотивацію навчатися для військових особливої потреби не було, каже викладачка, адже в армії розуміли — англійська їм буде потрібна зараз, й надалі при побудові кар’єри.

«Англійська мова також була відволіканням для військових від їхньої роботи. Вони йшли на заняття, щоб розслабитися. Їм було цікаво, учні ставили питання, які виходили за межі наших занять. Для мене, як викладача, це позитивний знак — значить ми рухаємося у потрібному напрямку. Попит на англійську росте», —  розповідає Олена Чекрижова.

Якому роду військ в ЗСУ потрібна англійська?

У сучасній війні Україна отримує допомогу від партнерів, й чимала частина техніки має англійську інструкцію. Фото: ілюстративне, Генштаб

За словами бахмутянки, вона працювала в основному з піхотою, теробороною та аеророзвідкою. Зачасту, їхнє нове обладнання має інструкцію саме англійською мовою. Не виняток артилеристи, які  часто їдуть навчатися в іноземних партнерів України, та пілоти.

«Я б сказала, що зараз почалася така хвиля вивчення англійської мови, вони (ред. військові) вже розуміють, що англійська все одно їм буде потрібна, якщо не на полі бою, то в подальшій кар’єрі. Якщо раніше нам передавали свій досвід, то зараз вже українців запрошують в інші країни, й наші воїни навчають військової справи іноземців. Щоб ефективно його передати — треба володіти англійською. Всі, від тільки мобілізованих до командирів зараз шукають шляхи, щоб покращити свою мову», — пояснює Олена Чекрижова.

Робота з військовими не приносить фінансової вигоди, зауважує викладачка, це волонтерська праця, й вклад в нашу Перемогу. Всі викладачі під наставництвом бахмутянки — теж волонтери.

«Чому ми зробили ставку на онлайн-продукт? Військовослужбовців дуже багато, й умовно можна провести за годину заняття для 10 людей, а можна зробити відеоурок, який подивляться тисячі людей», — наголошує пані Олена.

Вона додає, що держава планує наступного року ввести для військових тестування з англійської за рівнями, зокрема й за стандартами НАТО. 

Як вивчити англійську в дорослому віці?

Онлайн-формат навчання дозволяє більшій кількості військових вивчати мову. Фото: Фейсбук

У дорослому віці в людини вже сформовані певні навчальні стратегії, й інколи їй буває важко вивчати щось нове, або налаштуватися на навчальний процес. Однак, коли особа стикається з тим, що мова їй все ж потрібна – вона сама зацікавлена в навчанні, каже бахмутянка.

«Зі свого боку я стараюся робити так, щоб людині не було нудно на занятті, підбираю щось за інтересами. Втім, найкраща мотивація — це необхідність. Пригадую випадок, коли на нашу базу завітали іноземні нструктори та журналісти, щоб почути, що відбувається в Україні з перших вуст наших воїнів. Учні самі проявляли ініціативу у спілкуванні, й навіть попри помилки, не боялися говорити», — згадує Олена Чекрижова.

Де подивитися курс від бахмутянки?

 

Фото: «Бахмут.IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

• Школяр із Часів Яру допомагає військовим на фронті: історія юного волонтера Рустама Шистки
• “З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. Її кав’ярня в Києві — це нова точка Б. Та сама, з якої починається шлях, коли точку А — Бахмут — стерли з мапи війною. У 22 роки вона відкрила свою справу, щоб знову відчути опору під ногами. І щоб люди, які, як і вона, втратили дім, змогли знайти ковток звичного життя у чашці капучино, у домашньому торті та у людях довкола.

Історію бахмутянки Олександри Колягіної та її кав’ярні читайте в матеріалі.

“Моя точка Б”: історія

З Олександрою ми спілкуємося після обіду, але по той бік телефону чутно голоси гостей кав’ярні — дівчина паралельно й готує каву, й розмовляє з нами. Часу у неї зараз обмаль, адже все робиться своїми силами. У новому закладі дівчина працює сама, інколи допомагає мама.

Олександра розповідає, що народилася та виросла в Бахмуті, а її улюбленим місцем тут був парк. Зараз, у центрі столиці, Олександра часто ходить у парк Тараса Шевченка — каже, він їй нагадує дім. Останній раз в Бахмуті дівчина була 20 лютого, і тоді вона не знала, що це буде її останній раз, коли вона бачила місто цілим. 

Бахмутянка додає — з дитинства мріяла стати лікарем, навіть пішла навчатися у школу з поглибленим вивченням біології, але не склалося. У 2020 році вона вступила до Київського університету харчових технологій вже на магістра, за спеціальністю “Харчові технології”.

“Я дуже сильно марила, що я буду лікарем, дерматологом, але так, по іронії долі, вийшло, що я не змогла скласти на достатню кількість балів математику. І в останню мить я подала заявку в Київський університет, де я згодом і навчалася”, — розповідає дівчина.

Київ Олександра полюбила ще давно, а вперше з ним познайомилися вимушено у 2014 році, коли Бахмут окупували вперше і родина дівчини була змушена покинути дім. Евакуювалися тоді до столиці.

“Я ще маленькою було, років 12 здається, але вже тоді я сказала, що я буду тут жити, бо мені дуже сильно запав Київ в душу. І так вийшло, що я вступила в університет, комфортно себе почуваю в Києві. Звісно, трішки втомлює метушня, але я дуже люблю це місто”, – каже героїня.

Олександра каже: в останні роки, коли вона навчалася в Києві, почала помічати, як швидко розвивався Бахмут, як багато бізнесів намагалися впровадити щось новеньке у місті. Багато з цих закладів не відкрилися через війну. 

“Перед повномасштабним вторгненням було багато новин, що почнеться війна. Казали, 16 лютого може все початися, а я в той час була вдома, тому вирішила почекати й не їхати до столиці. Нічого не відбулося. Тоді 20 лютого я взяла квиток до Києва, і це був найтяжчий мій від’їзд з Бахмута. Чомусь мені було дуже тяжко їхати, пів дороги я плакала. Я ще такого не відчувала. Тоді я не знала, що це останній раз, коли буду вдома”.

Так й сталося. Весною 2022 року родина Олександри евакуювалася на Дніпропетровщину. Тоді люди вірили — перечекають й повернуться додому. Сама дівчина поїхала на Хмельниччину, де її на 4 місяці прихистила подруга, бо в Києві було надто небезпечно. Тоді бахмутянка захопилася випічкою.

“Для мене це була медитація, віддушена від всіх цих подій, які відбувалися. Я почала працювати в кондитерському цеху. А зараз вже у моїй кав’ярні я самостійно роблю десерти з мамою. Але, напевно, Наполеон – це перша моя особлива випічка, бо ми дуже багато їх робили з подругою, щоб якось зайняти свій час. Передавали торти для людей, щоб потішити чимось смачним” – пригадує бахмутянка.

Як бахмутянка відкрила кав’ярню у Києві

У 2023-му Олександра вперше серйозно задумалася про власну кав’ярню. Конкретного плану ще не було — лише відчуття, що хочеться створити щось своє, тепле, про дім. Рішення прийшло неочікувано. Якось у стрічці TikTok вона натрапила на історію жінки з Ірпеня, яка виграла державний грант і відкрила заклад на честь свого рідного міста.

Олександра згадує, що саме тоді відчула, що хоче зробити щось схоже для людей з Донеччини й Луганщини. Для тих, хто, як і вона, втратив дім і опинився у великому місті без нічого, з валізою й тривогою. Хотілось створити куточок, який нагадає: тебе тут чекають. Ти не сам.

Вона самостійно написала бізнес-план і подалась на грант. У розмові каже: не очікувала, що виграє, але кошти надійшли на баланс. Та вже в процесі вона зрозуміла, що це не її варіант, тож відмовилася від гранту. Далі Олександра шукала інвесторів, трохи позичала, багато ризикувала. І вже у травні 2025 року її кав’ярня “Моя точка Б” відкрилася.

“Чому така назва? Багато хто думає, що “Б” — це про Бахмут, і це частково так. Але для мене це дещо інше. Коли ти виїжджаєш з дому, то потрапляєш у точку А. Це невідомість, де немає опори. Усе тимчасове, усе може зникнути. Я бачила це по своїх батьках. Вони не мали стабільності, лиш переїзди, сумніви, страх. Я хотіла створити точку Б. Ту, куди приходиш і знаєш, що тебе тут чекають. Тут затишно, тут тепло. Тут можна видихнути.  Бо багато людей, які є переселенцями, вважають і думають, і їм так здається, що вони нікому не потрібні. Але це куточок, де ми кожному дуже сильно раді, ми хочемо вас побачити, зігрітися теплом, затишком дому. Тут вас завжди чекають”.

Попри те, що кав’ярня працює трохи понад місяць, у неї вже є свої улюбленці. Гості найчастіше замовляють меренговий рулет, лимонний чизкейк, фундучне печиво й, звісно, торт “Червоний оксамит”. Саме його Олександра радить спробувати в першу чергу.

У “Моїй точці Б” щоразу щось особливе. Тут не тільки п’ють каву, сюди ще приносять книжки, пов’язані з Донеччиною, лишають теплі слова, діляться спогадами. Заклад став своєрідним місцем зустрічі для тих, хто носить у серці Схід. Або хоче дізнатися про нього більше.

Знайти “Мою точку Б” можна у Києві, на вулиці Саксаганського, 70/16. Заклад працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 20:00, у суботу — з 09:00 до 21:00. Неділя — вихідний.

До теми:

• Шматочок Бахмута у Львові: як бахмутянка відкрила сирний бізнес у місті Лева
• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!