СБУ оголосила підозру в низці злочинів колаборантці наталії никоноровій, яка займала високі посади в днр. У разі арешту їй загрожує довгий термін за ґратами.

Про це під час брифінгу повідомила керівниця пресслужби ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Галина Прищепа.

Наталія никонорова: підозра

На сьогодні один із основних напрямків роботи СБУ — викриття колаборантів. Цього року підозру від СБУ в колабораціонізмі отримали 171 особа. Серед них є й підсанкційна поплічниця ворога, яка активно сприяє укріпленню окупаційного режиму на Донеччині, наталія никонорова.

“Вона наприкінці 2022 року була призначена сенаторкою росії, представницею виконавчого органу державної влади днр. Наразі, перебуваючи у складі окупаційної адміністрації росії, правопорушниця виконує представницькі та законотворчі функції, забезпечує функційонування всіх гілок влади загарбників на окупованих територіях. Зловмисниця також координує проєкт жіночого руху прокремлівської партії “единая россия” та є заступницею секретаря Донецького відділення з агітаційно-пропагандистської роботи”, — розповіла Галина Прищепа.

Не залишилися без уваги СБУ і злочини никонорової, скоєні до 2022 року.

Задокументовано, що з 2016 року зрадниця очолювала так зване міністерство закордонних справ днр. Виконуючи свої повноваження, міністерка стала головою спеціальної комісії з фіксації та збору доказів так званих “військових злочинів української влади на Донбасі”. За участі членів комісії та громадських активістів никонорова організувала систематичне отримання від громадян заяв про те, що загибель їхніх родичів, отримання ними тілесних ушкоджень, знищення їхнього житла відбулося внаслідок нібито умисних дій Збройних сил України та за наказами військового і політичного керівництва України. Усі ці сфабриковані докази вона представляла на засіданнях тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України в Мінську.

На підставі отриманих доказів слідчі СБУ повідомили наталії никоноровій підозру у створенні терорестичної групи чи терористичної організації, а також у колабораційній діяльності. За скоєне жінці загрожує до 15 років позбавлення волі.

Наталія никонорова: що відомо

Наталія никонорова родом із Донецька. Тут вона закінчила школу, і після цього переїхала на навчання до Києва.

У 2006-2012 роках наталія никонорова працювала помічницею народних депутатів України Святослава Піскуна та Геннадія Москаля. Коли в Києві розпочалася Революція Гідності, никонорова негативно до цього поставилася і вирішила повернутися в Донецьк. Під час проросійських заворушень підтримала створення днр та була призначена керівником юридичного управління новоствореного парламенту самопроголошеної республіки.

У 2016 році була призначена міністеркою закордонних справ днр. Її посаду було скасовано після незаконного проголошення про входження днр до складу Росії у 2022 році, а ватажок самопроголошеної республіки денис пушилін призначив її співпредставником Донецька в раді федерації рф.

Знаходиться під персональними санкціями країн ЄС, Великобританії, США, Канади, Швейцарії, Австралії та Японії.

Читайте також:

• Хто такий денис пушилін: досьє на ватажка “днр”
• Як росіяни зомбують дітей на ТОТ та популяризують війну серед молоді
• “Тут є фашизм”: The Guardian поспілкувався з колаборантами, серед яких є бахмутянин

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Подружжя, яке під час реєстрації шлюбу вирішило зберегти дошлюбні прізвища, має право змінити своє рішення навіть через роки спільного життя. Законодавство України передбачає чітку процедуру такої зміни.

Про це повідомили в Міністерстві юстиції України.

Чи можна змінити дошлюбне прізвище після реєстрації шлюбу

Відповідно до статті 35 Сімейного кодексу України, під час реєстрації шлюбу наречені самостійно визначають, яке прізвище матимуть у шлюбі. Вони можуть обрати спільне прізвище одного з подружжя, залишити кожному своє дошлюбне або приєднати прізвище чоловіка чи дружини до власного. Закон також дозволяє подвійне прізвище, але складення більше ніж двох прізвищ не допускається, за винятком окремих національних звичаїв.

Збереження дошлюбних прізвищ під час укладення шлюбу не обмежує право подружжя змінити своє рішення пізніше. Згідно зі статтею 53 Сімейного кодексу, чоловік або дружина можуть у будь-який час подати заяву про обрання спільного прізвища чи про приєднання прізвища другого з подружжя.

Куди подавати заяву

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відділу Державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) за місцем проживання заявника або за місцем зберігання актового запису про шлюб. Також звернутися можна до центру надання адміністративних послуг або до дипломатичних і консульських установ України. В умовах воєнного стану дозволено звернення до будь-якого відділу ДРАЦС на підконтрольній Україні території.

Після внесення змін орган державної реєстрації актів цивільного стану видає нове свідоцтво про шлюб.

Які документи потрібні

Для того, щоб змінити дошлюбне прізвище через роки шлюбу, потрібно надати:

• заяву встановленої форми. Вона повинна бути заповнена розбірливо, у ній мають бути надані вичерпні відповіді на всі запитання. Якщо заявник не володіє державною мовою, заява може бути складена іншою особою в присутності перекладача та підписана заявником, про що на ній робиться відповідний запис;
• паспорт громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства заявника. У разі подання заяви громадянином України, який постійно проживає за кордоном, пред’являється паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
• свідоцтво про шлюб.
• інші документи, необхідні для розгляду заяви та розв’язання питання по суті.

Строк розгляду

Питання про зміну прізвища розглядається у строк до трьох місяців з дня подання заяви. За наявності поважних причин цей термін може бути продовжений, але не більше ніж ще на три місяці.

Читайте також:

В Україні збільшилася вартість оформлення паспортних документів: як саме

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Одним із можливих компромісних варіантів врегулювання ситуації на Донбасі президент Володимир Зеленський раніше називав ідею створення на цій території вільної економічної зони. Такий підхід розглядався як інструмент для відновлення економіки регіону, залучення інвестицій та повернення ділової активності в умовах затяжного конфлікту. Проте, що це насправді та як працює подібна ініціатива на практиці?

Детальніше про те, як працюють вільні економічні зони, правові засади їх існування, історія та приклади успіху — в матеріалі Бахмут IN.UA

Вільні економічні зони: як працює спеціальний економічний режим

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це частина території держави, яка вилучена із загального митного простору та функціонує за спеціальними правилами господарської діяльності. У межах таких зон діє особливий режим управління, передбачені податкові, митні та фінансові пільги, а також спрощені умови для ведення бізнесу як для національних, так і для іноземних компаній.

ВЕЗ є інструментом економічної політики, який застосовують для стимулювання інвестицій, розвитку експорту, впровадження нових технологій і розв’язання соціально-економічних проблем окремих територій. Такий підхід широко використовується у світовій практиці, зокрема в промислово розвинених країнах, державах, що розвиваються, а також у країнах із перехідною економікою.

Історія виникнення та еволюція вільних економічних зон

Перші згадки про прообрази вільних економічних зон датуються 166 роком до нашої ери. Саме тоді на острові Делос було створено порт вільної торгівлі. Подальший розвиток товарно-грошових відносин і природна спеціалізація країн у виробництві певних товарів сприяли зростанню міжнародної торгівлі.

У середньовіччі прикордонне співробітництво між регіонами стимулювало держави до впровадження митного контролю, податкових і митних зборів. Водночас будь-які обмеження породжували прагнення до їх пом’якшення або обходу. Однією з таких форм стали зовнішньоторгівельні зони, відомі як порто-франко.

У XIX–XX століттях інтерес до механізму вільних економічних зон відродився. Відправною точкою сучасного зонування став аеропорт Шеннон в Ірландії. Його економічні успіхи у 1950-х роках викликали масштабне поширення подібних зон у різних країнах світу.

Нині ВЕЗ застосовуються для забезпечення цільового соціально-економічного розвитку, ефективного використання транспортно-географічного та геополітичного положення, розв’язання проблем зайнятості населення, а також як інструмент локальних економічних експериментів.

Поняття, правовий статус та цілі ВЕЗ в Україні

В Україні спеціальні (вільні) економічні зони створюються рішенням Верховної Ради України за ініціативою Президента, Кабінету Міністрів, місцевих рад або місцевих державних адміністрацій. Для кожної ВЕЗ ухвалюється окремий закон, який визначає її статус, територію та строк функціонування.

Техніко-економічне обґрунтування створення ВЕЗ включає визначення мети, функціонального призначення та галузевої спеціалізації зони, етапів її розвитку, рівня інфраструктурного забезпечення, кадрового потенціалу, обсягів і джерел фінансування, а також режимів оподаткування, ціноутворення, митного та валютного регулювання.

ВЕЗ в Україні — це частина території держави, на якій встановлюється спеціальний правовий режим господарської діяльності та особливий порядок застосування законодавства. У межах таких зон можуть діяти пільгові митні, податкові та валютно-фінансові умови для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Основною метою створення ВЕЗ є залучення інвестицій, розвиток підприємництва у співпраці з іноземними партнерами, збільшення експорту, постачання якісної продукції на внутрішній ринок, упровадження нових технологій та прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Іноземним працівникам гарантується право вільно переказувати за кордон доходи, отримані від роботи у ВЕЗ, включно з відсотками. Громадяни України мають право відкривати валютні рахунки як у фінансових установах ВЕЗ, так і за її межами. Працівники, незалежно від громадянства, можуть інвестувати кошти у дозволені законом види підприємницької діяльності.

Вільні економічні зони в Україні: практика та приклади

На території України функціонувало понад 20 вільних економічних зон. Серед них:

• “Азов” у Маріуполі;
• “Донецьк”;
• “Закарпаття”;
• “Інтерпорт Ковель” у Волинській області;
• “Курортополіс Трускавець” у Львівській області;
• “Миколаїв”;
• “Порто-франко” в Одесі;
• “Порт Крим”;
• “Рені”;
• “Славутич”;
• “Яворів”;
• “Сиваш” та інші.

Окрім цього, в Україні діяли території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Автономній Республіці Крим, Волинській, Донецькій, Закарпатській, Житомирській, Луганській, Чернігівській областях, а також у Харкові та Шостці.

На початку 2020 року припинили дію спеціальні економічні зони “Інтерпорт Ковель”, “Славутич”, “Курортополіс Трускавець” і «”Яворів”, які існували протягом 20 років. 

Останнім прикладом саме створення такої зони стала ВЕЗ “Крим”, яка мала діяти до 2024 року, але припинила своє існування достроково — у 2021 році.

Чому Донбас і що стоїть за ідеєю ВЕЗ

На перший погляд, питання про Донбас у контексті вільної економічної зони може викликати подив. Регіон упродовж багатьох років залишається зоною активних бойових дій, а з 2022 року зазнав масштабних руйнувань і серйозних гуманітарних втрат. Значна частина населених пунктів та інфраструктури пошкоджена або знищена, економічна діяльність суттєво обмежена. За таких обставин ідея запровадження спеціального економічного режиму виглядає складною для реалізації.

Щоб зрозуміти походження цієї риторики, варто звернутися до довоєнного періоду. Восени 2020 року, напередодні місцевих виборів, президент Володимир Зеленський ініціював всеукраїнське опитування, яке складалося з п’яти питань. Одне з них стосувалося можливості створення вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей. Тоді ВЕЗ розглядалася як частина концепції так званої “м’якої реінтеграції” — спроби через економічні стимули продемонструвати переваги життя на підконтрольній Україні території та сприяти поверненню регіону в загальнодержавний простір. Водночас ця ідея не була оформлена як детальний план і залишалася переважно на рівні політичної декларації.

Під час повномасштабної війни поняття вільної економічної зони практично не використовувалося. Основні зусилля держави були спрямовані на оборону та забезпечення безпеки, а Донбас став одним із ключових театрів бойових дій. Повернення до цієї теми відбулося наприкінці 2025 року, коли стало зрозуміло, що швидкі сценарії завершення війни або повної деокупації залишаються малоймовірними в короткостроковій перспективі. У нових умовах ідея ВЕЗ набула іншого змісту: вона розглядається не стільки як економічний проєкт, скільки як один із можливих елементів пошуку формули припинення бойових дій, прийнятної для сторін конфлікту.

Досвід Європи та США

У розвинених країнах Заходу кількість вільних економічних зон перевищує 250. Близько 90 з них розташовані в Західній Європі. Переважно це вільні торгові зони в морських портах, які використовуються для обслуговування транзитних вантажів.

У Німеччині діють шість вільних портів, зокрема в Гамбурзі, Кілі, Емдені, Куксхафені, Бремерхафені та Бремені. Вільна гавань у Гамбурзі спеціалізується на суднобудуванні, судноремонті та нафтопереробці, забезпечуючи роботою близько 60 тисяч осіб.

Для Великої Британії характерні підприємницькі зони, для Швейцарії — страхові та банківські. У США налічується понад 130 ВЕЗ, серед яких домінують зони вільного підприємництва та науково-впроваджувальні зони.

Азійська модель та досвід Китаю

Особливе місце у світовій практиці займає досвід Китаю. Починаючи з початку 1980-х років, країна поступово розширювала мережу спеціальних економічних зон від невеликих територій до сотень квадратних кілометрів.

Найвідоміші зони — Шеньчжень, Чжухай, Сямень, Шаньтоу та Хайнань. Окрім них, у Китаї активно розвивалися зони техніко-економічного розвитку, технопарки та зона економічного розвитку “Пудун” у Шанхаї.

Китайська модель ВЕЗ стала інструментом реалізації політики «відкритих дверей», поєднуючи експортну орієнтацію, залучення іноземного капіталу та модернізацію виробництва. ВЕЗ виконують роль економічного експерименту з поступовим упровадженням ринкових механізмів.

Проте навіть в неї є “темний бік”: вони продукують високу соціальну нерівність та вимагають жорсткого державного контролю, аби пільги не використовувалися для незаконних фінансових операцій.

Ризики та негативні приклади

Попри позитивний економічний ефект, практика показує, що ВЕЗ можуть створювати й серйозні ризики. На початку 2020 року в Європейському Союзі було скасовано 82 вільні економічні зони. Причиною стали високі ризики відмивання грошей, розвитку організованої злочинності, тероризму та ухиляння від сплати податків.

За даними європейських інституцій, вільні порти використовувалися для зберігання незаконних активів — предметів мистецтва, дорогоцінного каміння, антикваріату, золота та інших цінностей.

Читайте також:

Вільна економічна зона на Донеччині: Зеленський пояснив концепцію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!