Світлана Харіна — переселенка з Бахмута. Після початку війни жінка разом з родиною евакуювались на Київщину. Тут пані Світлана влаштувалась на державну службу, де пропрацювала понад два роки. А нещодавно жінка опанувала нове для себе хобі — створення анімованих відео за допомоги штучного інтелекту. Свої роботи вона присвячує двом містам — Часів Яру, де народилась і виросла, та Бахмуту, де створила сім’ю.

Про свої спогади з Бахмута та роботу зі штучним інтелектом Світлана Харіна розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя в Бахмуті до війни та евакуація

Світлана Харіна родом з Часів Яру. У своєму рідному місті вона жила до 2015 року, а потім переїхала в Бахмут. Рішення про переїзд вона ухвалила разом зі своїм коханим, який згодом став її чоловіком. Пара символічно уклала шлюб на День міста.

“До Бахмута я переїхала, тому що чоловік у мене там з’явився. Він працював на Укрзалізниці, а Часів Яр теж входив до їхнього ланцюжка обслуговування. Познайомились випадково, а потім виявилось, що ми маємо дуже багато спільних знайомих. У 2015 році я переїхала до Бахмута, там ми і зіграли весілля. Одружилися ми у 2015 році на День міста Артемівська. Тоді якраз деякий час не було великих святкувань і церемоній саме для молодят, а ми якось так потрапили, що для нас це все відновили. Для молодят тоді була урочиста подія”, — згадує Світлана Харіна.

З тих пір подружжя жило в Бахмуті, у них народилися двоє дітей.

У 2022 році, коли почалось повномасштабне вторгнення, родина ухвалила рішення про переїзд. Це сталося після обстрілу району, в якому вони мешкали.

“Було потрапляння у військову частину і сильний вибух, а ми якраз поряд жили. Там чотири дев’ятиповерхівки, де магазин “Тіп-Топ”, недалеко від залізничного вокзалу. І після цього обстрілу я з дітками поїхала в Часів Яр. Ми десь тиждень там пожили, зрозуміли, що нічого хорошого далі не буде, і переїхали в Київську область. Це був кінець березня 2022 року. Ми родиною виїхали, батьків чоловіка і мою маму теж забрали. Зараз живемо всі недалеко один від одного”, — розповіла жінка.

Про творчість зі штучним інтелектом

Переїхавши на нове місце, Світлана Харіна влаштувалась на роботу в Пенсійний фонд Донецької області. На державній службі вона працювала понад 2 роки, але через сімейні обставини звільнилась, зараз доглядає за дітьми. Залишившись без роботи, жінка знайшла для себе нове хобі — опанувала роботу зі штучним інтелектом та створює трендові відео.

У новому для себе творчому напрямку Світлана Харіна працює трохи більше місяця. Свої роботи вона присвячує двом містам — Часів Яру, де народилась і виросла, та Бахмуту, де створила сім’ю. Поштовхом до створення цих відео стало спілкування в одній зі спільнот бахмутян.

“Зараз я тимчасово не працюю, і, чесно кажучи, я вже не витримую читати ці всі страшні новини. Тому я вирішила відволіктися творчістю. Поштовхом до створення цих відео стало спілкування в одній з бахмутських груп. І на тому тижні Інна, адміністраторка цієї групи, розповіла, що вона теж почала захоплюватися штучним інтелектом, і показала свої згенеровані картинки. Це були новорічні кульки у вигляді знакових місць і символів, зокрема наша бахмутська сіль, шампанське. У коментарях я показала і свої роботи — бахмутські локації в скляних кулях-фігурках. Там були набережна, палац культури Мартинова, площа біля міськради. Так ми почали переписуватись у коментарях і я побачила, що людям це подобається. Тому вирішила викласти це і до себе в Instagram”, — розповіла Світлана Харіна.

Своє перше анімоване відео жінка присвятила локації з Літаком. Його вона виконала у вигляді в’язаного тренду, який зараз набирає популярності в мережі. Відео набрало тисячі переглядів і сотні лайків, тому Світлана вирішила продовжувати творити в цьому напрямку. Каже, що спочатку ці роботи були як власне бачення міста, а зараз вона має на меті повернути бахмутян у теплі спогади.

“У лютому буде вже 4 роки, як почалася війна, як люди покинули свої домівки. Але я помічаю і в собі, і у спілкуванні з іншими, що людям хочеться вірити в те, що буде все добре. Ми так само сумуємо за своїм рідним містом, це частина нас, яка нікуди не дінеться. Наприклад, у мене з Бахмутом пов’язані майже 10 років життя, це приємна пам’ять. І хочеться, щоб вона такою і залишалася, а не фокусуватися на руїні, в яку перетворили місто. Тому мої відео — це можливість зберігати теплі для всіх нас спогади про рідне місто”, — каже жінка.

На сьогодні Світлана Харіна створила відео, на яких зображені Літак, палац культури Мартинова, алея троянд, Нижній парк. Зараз вона збирає побажання бахмутян щодо інших бажаних локацій та планує створювати інші ролики.

“Я хочу зафіксувати основні локації, що запам’яталися мабуть усім людям. Той же Літак, центр, набережна, може ще й зелені фігурки, які в місті були. Хочу зробити серію коротких відео на 6-10 секунд, як приємну пам’ять про місто”, — ділиться планами Світлана Харіна.

Чи важко опанувати штучний інтелект?

За словами пані Світлани, працювати зі штучним інтелектом деколи складно, але це захопливий процес.

“Я з цим розбираюся сама, пробую щось, експерементую. Якщо сказати, що це дуже складно, то ні. Просто цьому потрібно щодня приділяти час. Але це мені дуже подобається. Скажу чесно, за останній час, це, напевно, те, що викликає у мене великий захват, у мене очі горять, коли виходить щось гарно зробити. Звісно інколи важко, але я люблю вчитися новому. Якщо щодня цим займатися, приділяючи трохи часу, то можна очікувати гарні результати”, — розповідає жінка.

Єдиним викликом у роботі зі штучним інтелектом зараз є відключення світла, адже багато процесів потрібно робити саме за комп’ютером.

“Технічно зараз все залежить від світла, бо на телефоні не завжди можна відео згенерувати. Також є ще й грошове питання. Якщо, припустимо, фотографії можна ще якось безоплатно згенерувати, то генерація відео — для того, щоб отримати більш-менш якісний ролик тривалістю в понад 10 секунд, то за це треба платити”, — каже Світлана Харіна.

Зараз Світлана збирає побажання людей щодо нових анімацій. Написати коментар ви можете на сторінці ШІ-кріейторки в Instagram.

Читайте також:

• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Bakhmut Before у Львові: як пройшла виставка. Фоторепортаж
• Як Бахмут святкував власне 446-річчя: фотоспогади

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Це історія про сплетіння доль людей, які були в Бахмуті — військових, волонтерів, звичайних мешканців” — так описує свою збірку віршів бахмутська поетеса Олена Голубцова. Після виїзду з Бахмута у лютому 2023 року вона написала збірку “Воними”, присвячену історіям людей, які тримали оборону міста і допомагали йому жити. Раніше вірші бахмутянки були надруковані у видавництві, а зараз за ініціативи поетеси тривають зйомки відео для візуалізації її творів.

Про видання збірки та історії, покладені в основу віршів, Олена Голубцова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Збірка “Воними” Олени Голубцової

Олена Голубцова — бахмутська поетеса, співачка. У рідному Бахмуті вона була учасницею ансамблю “Рапсодія”, виступала на різних заходах. Також писала вірші під псевдонімом Попіл-Пташка.

Коли почалась повномасштабна війна, а згодом наступ на Бахмут, Олена Голубцова до останнього залишалась у місті. Каже, що вірила у перемогу України, тому свідомо не покидала домівку. Пані Олена також була однією з тих, хто допомагав у хабі на базі Палацу культури імені Мартинова.

У лютому 2023 року жінка з родиною ухвалили рішення про евакуацію до Чернігова. Події, пережиті в Бахмуті, вилились у вірші. Їх авторка об’єднала у збірку “Воними”.

“Я її написала вже коли виїхала з Бахмута, це був 2024 рік. Оскільки ми виїхали в 2023-му, то багато чого там побачили. А виїжджати нам допомагали військові. Я не могла просто полишити ці спогади, ці історії, мені треба було десь озвучити про тих людей, яких я зустрічала”, — розповіла Олена Голубцова.

Загалом у збірці “Воними” є дев’ять віршів. Усі вони написані про реальних людей та події, пережиті в Бахмуті. Прототипами образів стали справжні люди.

“Якщо взяти поезію “Хижачка”, то вона написана про реальну дівчину, волонтерку. Коли я допомагала на хабі в Палаці культури Мартинова, я її зустрічала. Коли вона приїжджала, то постійно була включена в процес допомоги, постійно запитувала що потрібно, в чому найбільша потреба. При цьому в неї не було зайвих запитань, зайвих речень, вона така конкретна людина була. А ще була дуже активна — постійно привозила щось, евакуювала, допомагала. Але коли я стала знімати ролик на цей вірш, то мені родичка розповіла, що ця волонтерка загинула. Ця новина справді дуже сильно вплинула на мене, дуже шкода, що так все відбулось”, — розповіла Олена Голубцова.

За словами поетеси, найскладнішою для неї була історія, покладена в основу вірша “Боягуз”. Складністю було не процес написання, а сама пережита історія.

“Це реальна історія про те, як хлопець втікав з “нуля”. Я не знаю, як далі склалася його доля, але у своїй поезії я йому надала мотивію, щоб він все-таки повернувся на “нуль”. У реальності це був хлопець, в якому я відразу побачила такого маленького хлопчика, переляканого, який вперше в житті побачив смерть. І я на той момент була єдиною людиною, якій він вилив усю свою душу і всі свої страхи. Він плакав і постійно просився до мами. І мені так страшно стало, я тоді думала: “Господи, як взагалі таке можливо? Зарад чого розв’язали цю війну? Заради того, щоб хлопці страждали, матері і родичі загиблих?”. Це було насправді важко. Що з цим хлопцем було далі я не знаю”, — згадує поетеса.

Загалом у збірці зібрані історії про людей, які допомогали боронити Бахмут і продовжувати жити місцевим мешканцям, — водіям, які возили хліб і гуманітарні вантажі, волонтерам, військовим. Поетеса каже, що мета її збірки — продовжувати говорити про Бахмут і розповідати його історію, щоб про місто не забували.

“Коли ми тільки виїхали, Бахмут був на слуху. Слава Богу, він і досі на слуху і про нього не забули. Але є такі міста, про які вже забувають. А я не хочу, щоб забували про Бахмут. Можливо, це не останній мій проєкт про місто. Бо Бахмут — це не просто місто, не просто фортеця. Це сплетіння доль людей, які там були. І військові, і волонтери, і звичайні мешканці, навіть ті, хто вже зневірився. Ті люди, які на хабах працювали, ті, хто розвозив гуманітарні вантажі. Молоді дівчата і хлопці, медичні сестри, військовослужбовці і військовослужбовиці. Я не хочу, щоб про них просто забули, люди мають про них пам’ятати”, — зауважила Олена Голубцова.

Де знайти вірші зі збірки “Воними”

Для поширення своїх поезій-історій авторка співпрацює з видавництвами та літературними журналами.

“Я постійно звертаюся у видавництва, надсилаю свою роботу. Відгукнулося видавництво “Склянка часу”, вони надрукували повністю цю збірку. Пізніше навіть одна з поезій отримала відзнаку на конкурсі “Склянки часу”. Далі я відправляла в літературно-мистецький журнал Volya, вони теж надрукували”, — розповіла поетеса.

Олена Голубцова також ініціювала проєкт з візуалізації своїх віршів. Кожен з них декламують на відео. До зйомок долучаються як бахмутяни, так і люди з різних міст. Серед тих, хто брав участь у зйомках є родина військовослужбовця і педагогиня.

“Коли я знімала відеоролики, то зверталася до різних людей. Це були не тільки бахмутяни, а й чернігівці і люди з інших регіонів. Наприклад, у відеоролику на поезію “Трактор” головним є образ військового. Це узагальнений персонаж, в основі якого реальні військові, яких я часто бачила на ринку. Вони були такі зостереджені, суворі, відчувалась чоловіча міць. Щоб показати цей образ на відео, я звернулась до молодої родини чернігівців, у яких на передовій служить чоловік. І вони так гарно відгукувалися, були включені у процес, чекали коли ми вже поїдемо знімати. Хоча я, чесно, переживала як вони все сприймуть. Але вийшло круто, нам усім сподобалось. Особливо було приємно, що вони долучилися до зйомок не про Чернігівщину чи про сусідню Сумщину, а про наш Бахмут. Це класно, що є такі небайдужі люди”, — каже поетеса.

Прочитати збірку можна і в електронному варіанті. Вона доступна на сторінці літературно-мистецького журналу Volya в Facebook. Відеоролики на вірші Олени Голубцової публікують на офіційних сторінках Бахмутської міськради.

Читайте також:

• Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті
• Коледж, який не замовк: викладачка з Бахмута Юлія Гаврашенко про музику, ефект доміно та новий дім
• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Різдво — це свято, яке проходить у сімейному колі. Подекуди його традиції осучаснюють, роблячи їх оптимальними для сучасних поколінь та доповнюють особливостями регіону.

Редакція Бахмут IN.UA поспілкувалася з Андрієм Тимчаком — майстром вертепу зі Званівки — про те, як в умовах евакуації йому вдається зберігати різдвяні традиції та готуватися до цьогорічного Різдва.

Різдвяні традиції Донеччини під час війни: як до свята готується родина Андрія Тимчака

За словами Андрія Тимчака, після демобілізації та переїзду на нове місце життя в евакуації змушує “плисти за течією”. Проте, навіть так він усвідомлює, що цього року підготовка до Різдва проходитиме по-іншому. Зміна дати святкування з 7 січня на 25 грудня стала незвичною після десятиліть усталеної традиції, однак нині з’являється більше пояснень щодо походження нової дати, а тому перехід сприймається спокійніше.

“Все пішло від Зимового сонцестояння — максимально довга ніч та мінімальний день“, — каже пан Андрій.

Примітка. Зимове сонцестояння — це астрономічна подія, яка знаменує найкоротший світловий день та найдовшу ніч у Північній півкулі. Воно відбувається з 20 по 22 грудня. 25 грудня в цьому контексті почало використовуватися ще в Давньому Римі, коли Юлій Цезарь в юліанському календарі позначив цю дату, як день, коли відбувається зимове сонцестояння.

Андрій Тимчак вважає, що збереження традицій рідного краю під час війни є важливим, адже раніше різдвяний період займав значну частину його життя — від підготовки вертепів до колядок і щедрівок. Нині святкування стало менш масштабним, але він підкреслює, що Різдво залишається святом у душі, тривалість якого визначає внутрішній стан людини.

“З 1 грудня до 20 січня Різдво було моїм життям: підготовка вертепів, виступи, коляди, щедрівки — два місяці щороку вся сім’я жила цим. Через такі традиції ти відчуваєш себе частиною спільного свята. Зараз я святкую Різдво, але цього значно менше, ніж було раніше“, — зазначає пан Андрій.

Він також зізнається, що мріє повернутися на Донбас і знову займатися розвитком культури в Донецькій області, адже різдвяна традиція для нього — це цінний досвід і великий скарб.

Традиції святкування в колі сім’ї

У родинному колі Андрій Тимчак планує Різдво зі святою вечерею, зберігаючи основні елементи традиції. Проте, він вважає, що свято можна трохи осучаснити, поєднуючи, наприклад, в меню Святвечора пісні та непісні страви, орієнтуючись на побажання дітей.

“Спочатку аналізуєш те, а що взагалі таке “Різдво”. Чи це трагедія, чи це не трагедія. Якщо це не вона, то чому вся їжа має бути пісною? Це ж свято народження Сина Божого. І все. З’являється висновок, що треба змінювати“, — пояснює майстер вертепу зі Званівки.

В сім’ї Андрія Тимчака головним атрибутом традиційного столу, окрім куті, буде смажена птиця. Також чоловік каже, що на столі обов’язково буде:

• хліб;
• вареники;
• голубці з картоплею;
• зварена квашена капуста з пісною заправкою;
• мачанка (ред. традиційна українська страва з розтертого сиру, сметани, часто з додаванням часнику, зелені, горіхів, яка подається як соус до хліба або картоплі);
• холодець;
• вино.

Читайте також:

12 страв на Святвечір 2025: повний список, що приготувати до святої вечері

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!