“Таню, все буде добре, він буде в лаковому гробу”: історія військового Марата Бірмана

Семаковська Тетяна 15:12, 20 Грудня 2023
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Марат Бірман любив тварин та мотоцикли, а життя пов’язав з армією після Революції Гідності. Чоловік з родиною мав багато планів після війни. Разом сім’я мріяла повернутися у Бахмут, аби його відновлювати, а ще хотіла купити дім у Краматорську. Втім 9 листопада 48-річного Марата не стало — він героїчно загинув. Захисник похований у Києві на Берковецькому кладовищі. Зараз родина Марата має одну мету — зібрати підписи через петицію, аби воїну надали звання Героя.

Редакція розповідає історія Марата Бірмана, якою поділилася його дружина Тетяна Бірман.

Знайомство в інтернеті

Примітка. Підписати петицію можна за посиланням.

Тетяна та Марат познайомилися онлайн в 2020 році. Все почалося з коментаря на Facebook, пригадує жінка. З 2014 року у колі Тетяни побільшало військових, тож в рекомендаціях почали з’являтися все більше людей, дотичних до лав ЗСУ. Тоді їх називали добробатами (добровольчі батальйони).

Якось у стрічці Facebook жінка побачила допис Марата, відповіла йому, обоє обмінялися телефонами — так почалася їхня історія знайомства. Через 4 місяці пара одружилася. Традиційного весілля не було, закохані розписалися й почали жити разом.

Марат Бірман
Марат з родиною / фото надане героїнею

Марат сам родом з Житомирщини. Він з 14-го року на фронті, ухвалив таке рішення захищати батьківщину. Відбулося це після Майдану. Я поважала його позицію, ми ж самі пережили 2014 рік (ред. тимчасова окупація росіянами Бахмута),

дружина військового // у коментарі

Тетяна пригадує, що завжди намагалася підтримувати коханого. Жінка зауважує, що чула за випадки, коли родини розлучалися через те, що чоловік йшов на війну, але це була не їхня історія. 

“Це була його улюблена справа. Він у нас був в розвідці, а потім снайпером. А найбільш улюблена посада — це сапер, тобто розмінування. Марат служив у інженерних військах, згодом перевівся в нашу 54-ту бригаду”, — пригадує Тетяна.

Відпустки у військового не було

Марат Бірман військовий
Марат / фото надане героїнею

Від початку повномасштабної війни Марат не зміг взяти відпустку, чоловіка не було ким замінити. З дружиною та дітьми він спілкувався телефоном, рідко йому вдавалося приїхати до Дніпра, куди евакуювалася його сім’я. Побратими та рідні згадують його, як справедливого та чесного чоловіка.

Петиція Марат Бірман
Наведіть телефон на QR Code, аби перейти на петицію

“Марат не терпів брехні, не любив “прикрашені новини”. Для нас він — герой. Чоловік хотів навчатися саперської справи, отримати підвищення, дуже цього прагнув. Але у воєнний час є свої закони…”, — говорить Тетяна. 

Чоловік бахмутянки найдужче захоплювався мотоциклами й тваринами, пригадує жінка. Тетяна розповідає, що її Марат мав особливу любов до собак, адже якийсь час він служив кінологом в армії. У 2021 році, за рік до повномасштабки, військовий привіз додому собаку з передової. Ця вівчарка стала улюбленицею родини, але війну тварину не пережила, її поховали в Бахмуті.

Дніпро: життя переселенців

8 квітня Тетяна виїхала з Бахмута — у розмові вона пригадує, що вже тоді місто було безлюдним. Марат наполіг, аби жінка евакуювалася. 

Всі біжать на евакуаційні автобуси, люди з валізами. Мені серце болить, крається. Магазини зачинялися, мені ставало страшно. Чоловік сказав: “Збирайтесь, виїжджайте”.

Тетяна // про евакуацію з Бахмута

Жінка з донькою найняли авто, зібрали речі й поїхали в Дніпро, де їх прийняла незнайома родина. З собою Тетяна взяла котів та собаку, а дім назавжди залишився в Бахмуті.

За майже два роки життя в Дніпрі героїня вже знає місто, але Донбас для неї залишається рідним. 

“Ми хотіли придбати будинок у Краматорську, а була б можливість відновлювати Бахмут. Так Марат і казав, ми планували повертатися. На жаль, я розумію, що це наші мрії. Хочеться, щоб все місто відновили, щоб не було війни. Але нас не тримає вже нічого в цій мрії”, — говорить Тетяна.

Похорон військового

Марат Бірман підписати петицію
Марат на службі / фото надане героїнею

Марат Бірман загинув 9 листопада 2023 року на Харківщині. Військовий пройшов Попасну, Дебальцеве, Луганськ, Світлодарськ, Бахмут, Сіверськ, Соледар, Куп’янськ.

Українець був нагороджений:

  • медаллю Президента України “За участь в Антитерористичній операції”;
  • медаллю “За участь в Боях “Світлодарська дуга”;
  • медаллю “За відвагу” (2019);
  • ювілейною медаллю “30 років Збройним Силам України” (2021); 
  • почесною відзнакою “Хрест 54 ОМБР” (2023). 

11 листопада родина Марата дізналася про його загибель, а 13-го його привезли в місто Київ. Через два дні військового поховали з усіма почестями. 

“Нам дуже допомогли волонтери, його знайомі. Вони підтримували мене, казали: “Таню, все буде добре, він буде в лаковому гробу, навіть буде змога з ним попрощатися”. Мені телефонували його побратими, в месенджерах писали”, — згадує дружина.

Тетяна закликає українців підписати петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно), бо її чоловік віддав життя за Україну, захищав свободу не тільки своєї родини, але й кожної. 

Він казав, що ми перемогу хочемо зустріти на Донбас-арені. Я вважаю, він віддав своє життя за кожного українця, який вважає Україну своєю рідною батьківщиною,

каже Тетяна // й закликає підписати петицію

Підписати петицію

Щоб підписати петицію, перейдіть за посиланням. Станом на 20 грудня, є 8 998 підписів з 25 тисяч потрібних. Вам необхідно увійти через Дію. Детальна інструкція, як підписати петицію з телефона, є у відео:

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Валентина Твердохліб 11:00, 30 Червня 2025

15-річний Мирослав Коцько з Бахмута активно досліджує історію свого рідного краю. Юнак працює з історичними документами, картами та збирає свідчення краєзнавців і місцевих мешканців. Зараз Мирослав Коцько збирає інформацію про мікрорайон Будьонівка, що розташовується на півдні  Бахмута.

Що вже вдалось дізнатися та як до дослідження можуть долучитися бахмутяни, Мирослав Коцько розповів редакції Бахмут IN.UA.

Бахмут, район Будьонівка, історія

Будьонівка — це приміський район в південній частині Бахмута. До повномасштабної війни його населення становило близько 2 тисяч людей.

У кінці ХІХ століття не існувало тієї Будьонівки, яка є зараз. Тут були заселеними лише дві вулиці, а решта  земель використовувались для випасу худоби. Тоді ж ці вулиці входили до так званого передмістя Бровар.

“Як відомо з документів, тут були пасовища для худоби, озеро, струмочок, що здавна зветься Четвериковим яром. Забудованими  були лише вулиці  Тимірязєва й  Колодязна, які йдуть перпендикулярно від місця злиття Четверикового ручая та його лівого припливу. Оскільки тоді Будьонівки як такої не існувало, ці дві вулиці входили до старого передмістя Бровар, про яке майже ніхто не пам’ятає з тих, кого я опитував. Ця назва зустрічається на старому плані 1911 року, який у мене є в дуже нечіткій якості і там ледве читається ця назва. Її я також знайшов у джерелі за 1897 рік, яке мені порадив наш краєзнавець Михайло Кулішов. Там згадується “предместье Броварь”, а також вказується чисельність населення — 166 душ”, — розповідає Мирослав Коцько.

будьонівка
Будьонівка на плані початку ХХ століття / мапа надана Мирославом Коцьком
будьонівка
Назва “Бровар” на плані 1911 року / мапа надана Мирославом Коцьком

Також юний дослідник збирає інформацію щодо самої назви “Будьонівка” — як вона виникла та розвивалася. Є деякі твердження, що назва району з’явилась у роки Національно-визвольних змагань. У цій місцевості, нібито, розташовувалась Перша Кінна Армія радянського воєначальника Будьонного.

“Назва Будьонівка, нібито, закріпилась через те, що в роки Національно-визвольних змагань, так званої громадянської війни, в цій місцевості стояла “Конница Будённого”. Місцеві згадують, що тут були полки і кіннота. Але це лише за згадками людей, деякі краєзнавці спростовують цей факт. Тому це твердження ще потребує доведення. Саме це і підштовхнуло мене залучати ширшу аудиторію задля отримання можливості спростувати або ж навпаки підтвердити ту чи іншу інформацію. Як-то кажуть, хочу “копнути глибше”, — зауважує Мирослав Коцько.

Як можуть допомогти бахмутяни

Наразі юний дослідник історії збирає дані про Будьонівку. Він просить бахмутян ділитися відомими їм фактами, щоб зробити велике дослідження. У майбутньому вся зібрана інформація стане основою для нового пізнавального відео на Youtube-каналі Мирослава Коцька.

мирослав коцько
Юний дослідник історії Бахмута Мирослав Коцько / фото надане Мирославом Коцьком

“Зобразити історію Будьонівки вкрай складно, адже багато хто вважає, що це зовсім новий район. Хоча це не так. Тож я звертаюся до бахмутян, які мешкали на вулицях Будьонівських, а також розташованих поряд: Бахмутської, Широкої, Нижньомаріупольської, Тітова, Севастопольської, Піонерської чи Спартаківської. Частина цих вулиць входила до того самого передмістя Бровар і об’єднувалася з нинішньою Будьонівкою. Ваші спогади, розповіді від бабусь і дідусів стануть дуже корисними для відродження історії південних околиць Бахмута”, — звертається до бахмутян Мирослав Коцько.

Якщо ви маєте інформацію, спогади чи документи, які можуть допомогти в дослідженні Будьонівки, пишіть повідомлення Мирославу Коцьку в Facebook.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Семаковська Тетяна 13:20, 27 Червня 2025

Олександра дбайливо спілкується з гостями, розраховує відвідувачів, наливає каву у чашку. Вона не тільки бариста за стійкою, а ще і власниця, і прибиральниця, і адміністраторка. Її кав’ярня в Києві — це нова точка Б. Та сама, з якої починається шлях, коли точку А — Бахмут — стерли з мапи війною. У 22 роки вона відкрила свою справу, щоб знову відчути опору під ногами. І щоб люди, які, як і вона, втратили дім, змогли знайти ковток звичного життя у чашці капучино, у домашньому торті та у людях довкола.

Історію бахмутянки Олександри Колягіної та її кав’ярні читайте в матеріалі.

“Моя точка Б”: історія

З Олександрою ми спілкуємося після обіду, але по той бік телефону чутно голоси гостей кав’ярні — дівчина паралельно й готує каву, й розмовляє з нами. Часу у неї зараз обмаль, адже все робиться своїми силами. У новому закладі дівчина працює сама, інколи допомагає мама.

“Моя точка Б” / фото надані героїнею

Олександра розповідає, що народилася та виросла в Бахмуті, а її улюбленим місцем тут був парк. Зараз, у центрі столиці, Олександра часто ходить у парк Тараса Шевченка — каже, він їй нагадує дім. Останній раз в Бахмуті дівчина була 20 лютого, і тоді вона не знала, що це буде її останній раз, коли вона бачила місто цілим. 

Бахмутянка додає — з дитинства мріяла стати лікарем, навіть пішла навчатися у школу з поглибленим вивченням біології, але не склалося. У 2020 році вона вступила до Київського університету харчових технологій вже на магістра, за спеціальністю “Харчові технології”.

“Я дуже сильно марила, що я буду лікарем, дерматологом, але так, по іронії долі, вийшло, що я не змогла скласти на достатню кількість балів математику. І в останню мить я подала заявку в Київський університет, де я згодом і навчалася”, — розповідає дівчина.

Київ Олександра полюбила ще давно, а вперше з ним познайомилися вимушено у 2014 році, коли Бахмут окупували вперше і родина дівчини була змушена покинути дім. Евакуювалися тоді до столиці.

“Я ще маленькою було, років 12 здається, але вже тоді я сказала, що я буду тут жити, бо мені дуже сильно запав Київ в душу. І так вийшло, що я вступила в університет, комфортно себе почуваю в Києві. Звісно, трішки втомлює метушня, але я дуже люблю це місто”, – каже героїня.

Олександра / фото надані героїнею

Олександра каже: в останні роки, коли вона навчалася в Києві, почала помічати, як швидко розвивався Бахмут, як багато бізнесів намагалися впровадити щось новеньке у місті. Багато з цих закладів не відкрилися через війну. 

Перед повномасштабним вторгненням було багато новин, що почнеться війна. Казали, 16 лютого може все початися, а я в той час була вдома, тому вирішила почекати й не їхати до столиці. Нічого не відбулося. Тоді 20 лютого я взяла квиток до Києва, і це був найтяжчий мій від’їзд з Бахмута. Чомусь мені було дуже тяжко їхати, пів дороги я плакала. Я ще такого не відчувала. Тоді я не знала, що це останній раз, коли буду вдома”.

Так й сталося. Весною 2022 року родина Олександри евакуювалася на Дніпропетровщину. Тоді люди вірили — перечекають й повернуться додому. Сама дівчина поїхала на Хмельниччину, де її на 4 місяці прихистила подруга, бо в Києві було надто небезпечно. Тоді бахмутянка захопилася випічкою.

“Для мене це була медитація, віддушена від всіх цих подій, які відбувалися. Я почала працювати в кондитерському цеху. А зараз вже у моїй кав’ярні я самостійно роблю десерти з мамою. Але, напевно, Наполеон – це перша моя особлива випічка, бо ми дуже багато їх робили з подругою, щоб якось зайняти свій час. Передавали торти для людей, щоб потішити чимось смачним” – пригадує бахмутянка.

Як бахмутянка відкрила кав’ярню у Києві

Заклад, який відкрила бахмутянка / фото надане героїнею

У 2023-му Олександра вперше серйозно задумалася про власну кав’ярню. Конкретного плану ще не було — лише відчуття, що хочеться створити щось своє, тепле, про дім. Рішення прийшло неочікувано. Якось у стрічці TikTok вона натрапила на історію жінки з Ірпеня, яка виграла державний грант і відкрила заклад на честь свого рідного міста.

Олександра згадує, що саме тоді відчула, що хоче зробити щось схоже для людей з Донеччини й Луганщини. Для тих, хто, як і вона, втратив дім і опинився у великому місті без нічого, з валізою й тривогою. Хотілось створити куточок, який нагадає: тебе тут чекають. Ти не сам.

Вона самостійно написала бізнес-план і подалась на грант. У розмові каже: не очікувала, що виграє, але кошти надійшли на баланс. Та вже в процесі вона зрозуміла, що це не її варіант, тож відмовилася від гранту. Далі Олександра шукала інвесторів, трохи позичала, багато ризикувала. І вже у травні 2025 року її кав’ярня “Моя точка Б” відкрилася.

Інтер’єр кав’ярні / фото надані героїнею

“Чому така назва? Багато хто думає, що “Б” — це про Бахмут, і це частково так. Але для мене це дещо інше. Коли ти виїжджаєш з дому, то потрапляєш у точку А. Це невідомість, де немає опори. Усе тимчасове, усе може зникнути. Я бачила це по своїх батьках. Вони не мали стабільності, лиш переїзди, сумніви, страх. Я хотіла створити точку Б. Ту, куди приходиш і знаєш, що тебе тут чекають. Тут затишно, тут тепло. Тут можна видихнути.  Бо багато людей, які є переселенцями, вважають і думають, і їм так здається, що вони нікому не потрібні. Але це куточок, де ми кожному дуже сильно раді, ми хочемо вас побачити, зігрітися теплом, затишком дому. Тут вас завжди чекають”.

Попри те, що кав’ярня працює трохи понад місяць, у неї вже є свої улюбленці. Гості найчастіше замовляють меренговий рулет, лимонний чизкейк, фундучне печиво й, звісно, торт “Червоний оксамит”. Саме його Олександра радить спробувати в першу чергу.

Місце, яке створила Олександра / фото надані героїнею

У “Моїй точці Б” щоразу щось особливе. Тут не тільки п’ють каву, сюди ще приносять книжки, пов’язані з Донеччиною, лишають теплі слова, діляться спогадами. Заклад став своєрідним місцем зустрічі для тих, хто носить у серці Схід. Або хоче дізнатися про нього більше.

Знайти “Мою точку Б” можна у Києві, на вулиці Саксаганського, 70/16. Заклад працює з понеділка по п’ятницю з 08:00 до 20:00, у суботу — з 09:00 до 21:00. Неділя — вихідний.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Андрій Солдатихін

Бахмутський Меморіал: військовий Андрій Солдатихін загинув, захищаючи Бахмут

Військовий Андрій Солдатихін загинув 18 вересня 2023 року, бахмутянин пішов захищати країну наприкінці 2022 року. У чоловіка залишилося двоє дітей та дружина. Друзі Андрія згадують […]

Під Бахмутом загинув військовий та громадський діяч з Івано-Франківська

На Донеччині внаслідок мінометного обстрілу загинув військовий, активіст і громадський діяч з Івано-Франківська Остап Бринський. Життя захисника обірвалося 19 серпня під Бахмутом. Про це повідомила […]

12:37, 27.08.2023 Ганна Бокова
Screenshot 447 05d66

Монолог про Бахмут: волонтерка Вікторія Хамаза про ціну Свободи

Українська журналістка Вікторія Хамаза від початку війни стала волонтеркою. Вона збирає пожертвування, закуповує все необхідне для військовослужбовців ЗСУ та відвозить у найгарячіші точки на фронті. […]

Іноземні волонтери, яких вбили поблизу Часв Яру

Росіяни вбили поблизу Часів Яру іноземного волонтера: що відомо

Ввечері 10 вересня Володимир Зеленський під час традиційного відеозвернення повідомив, що неподалік від Часів Яру окупанти вцілили з ПТРК (ред. противотанковий ракетний комплекс) у авто […]