“Так гарно, як вдома, не буде ніде”: бахмутянка Каріна Тренбач поділилась історією життя в Гадячі

Семаковська Тетяна 13:40, 2 Жовтня 2024

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Нещодавно Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею, але це не перша добра справа бахмутянки.

Ми розпитали героїню про її життя в Гадячі, а також Каріна поділилась порадами для тих, хто евакуювався нещодавно. Про досвід бахмутянки читайте в матеріалі.

Як адаптуватися на новому місці: радить бахмутянка

Героїня підтримує зв’язок з друзями, сусідами, вчителями. Для тих, хто тільки нещодавно евакуювався, Каріна дає одну найважливішу пораду — не опускати руки, сподіватися на краще та триматися своєї родини, своїх близьких людей та друзів.

“Треба проговорювати проблеми, не тримати все в собі, бо кожному з нас треба проговорити переживання. І мені здається, що кожен може вислухати. Люди підтримують одне одного і морально, і фізично. Я знаю, що багато переселенців, які приїздили, мали безкоштовний прихисток. В житті є гарні люди, тому не потрібно боятися виїжджати”, — каже бахмутянка.

У новій громаді дівчина не тільки працює з дітьми, але й волонтерить. Так, минулого року вона провела свою персональну виставку, де допомогла назбирати понад 3 тисяч гривень за продаж своїх картин. А цього року Каріна передала місцевому музею унікальну картину із Гадяцьким замком. 

“Насправді у музеї давно хотіли побачити замок на картині, але хтось це не брав у роботу, або музею не підходив стиль художника. А коли переглянули мої роботи, то директорка музею вирішила, що мешканцям та гостям міста Гадяч буде цікаво побачити мою інтерпретацію замку. Цей проєкт створювався, щоб відвідувачі могли дізнатися, який Гадяч був в той історичний період, проникнутися цією атмосферою. Працівники музею надали всю інформацію та документи, які в них були, що мені допомогли в роботі. Спочатку я створила ескіз, а далі його затверджували в музеї Полтавської битви, щоб не було ніяких історичних відхилень, і всі деталі були виконані правильно”, — пояснює героїня.

Після двох з половиною місяців роботи Каріна передала музею картину, яку відвідувачі зможуть побачити у Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї.

Як творчість допомагає дітям пережити хвилювання

Каріна Тренбач / фото Facebook

З серпня 2022 року Каріна працює у “Гадяцькому Будинку дитячої та юнацької творчості”, де навчає дітей з 5 до 13 років ліпленню. Серед її вихованців є і діти-переселенціз Харківської та Донецької областей. Бахмутянка додає, що завдяки творчості багато дітей можуть відволіктися, бо  ці заняття мають терапевтичний ефект, що позитивно впливає й на психіку дитини. 

“Діти дуже швидко адаптуються на новому місці, творчість їм в цьому також допомагає, й ліплення зокрема. Батьки дуже задоволені, що діти займаються на гуртку. І з усіх можливих напрямків вони найчастіше обирають саме цей, щоб трошки покращити психоемоційний стан дитини”, — пояснює керівниця гуртка.

До 16 вересня у гурток тривав набір і наразі група вже сформована, але одне-два місця можуть знайтися, якщо дитина має бажання займатись. Навчання триває офлайн, а у сучасних реаліях — це привілей.

“Очне навчання краще для дітей, адже вони фізично присутні на занятті, їм легше сприймати інформацію та отримувати навички, також вони мають можливість на перерві поспілкуватися з однолітками. Але онлайн-навчання у нас теж є”, — додає бахмутянка.

З Бахмута до Гадяча

Бахмутянка Каріна Тренбач / фото Facebook

Каріна народилась в Бахмуті, де й провела дитинство. Улюблених місць було багато, але найбільше дівчина любила район 10-ої школи, Забахмутку та Набережну. У 2018 році переїхала у Гадяч — там вступила до місцевого коледжу на спеціальність “Образотворче мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво та реставрація”. В Бахмуті не було можливості навчатись на цей фах. До рідного Бахмута вона навідувалась на канікули, й хоча встигла полюбити Гадяч — найкращим місцем для дівчини був дім. 

“В порівнянні з нашим містом – Гадяч дуже відрізнявся, бо чисельність населення і, взагалі, саме місто набагато менше. Відрізнялася й архітектура, історичної тут майже немає, але тут дуже привітні люди. Я бувала у різних містах: в Києві, Харкові — кожне місто по-своєму красиве, але так гарно, як вдома, не буде ніде”, — каже дівчина.

На випускному курсі бахмутянка планувала повертатися додому, але за чотири місяці до закінчення коледжу розпочалась повномасштабна війна і плани Каріни змінились. Зараз у Гадячі дівчина працює керівницею гуртка “Ліплення” та “Креативного простору” у Будинку дитячої та юнацької творчості.

“У 2022-му в Гадяч почало прибувати багато людей. Переважно з Харкова, а з мого міста люди почали приїжджати вже ближче до 2023 року, коли ситуація в Бахмуті погіршувалась”, — пригадує бахмутянка.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Семаковська Тетяна 13:00, 3 Жовтня 2024
Військові ЗСУ / фото The Sun

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

Валерія “Нава” Суботіна з побратимом / фото з Instagram

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Христина Кудрява / фото Elle

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

Ігор Штолис / фото з Instagram

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Валентина Твердохліб 15:45, 2 Жовтня 2024
Бахмутянин Вадим Глущенко, який запустив швейне виробництво / ілюстрація Бахмут IN.UA

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]

швейне виробництво

Сумки з бахмутською душею: як бахмутянин запустив швейне виробництво

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він […]

“Це був останній потяг з Покровська”: як проходить евакуація на Донеччині. Відеорепортаж

Евакуація з Покровська потягом більше не проводиться, тепер відправним пунктом став Павлоград. Як донеччани рятуються від війни евакуацією відзняв наш відеооператор Роман Потапенко. Покровськ, евакуація […]

11923519 453870464784471 700907376 o da83b

Маленький Лас-Вегас: як Бахмут у 2016 році бачили тогочасні ВПО

Бахмут — місто, яке ще у 2014 році відчуло вплив війни. Мова йде не тільки про бойові зіткнення, але й про тогочасних внутрішньо переміщених осіб […]

12:00, 22.09.2024 Скопіч Дмитро

Троянди в евакуації: як бахмутяни святкували день власного міста в Дніпрі

14 вересня Бахмут мав би відсвяткувати свій 453 день народження. Попри те, щш місто було зруйноване та окуповане російською армією, бахмутяни не впадають у відчай. […]