“Так гарно, як вдома, не буде ніде”: бахмутянка Каріна Тренбач поділилась історією життя в Гадячі

Семаковська Тетяна 13:40, 2 Жовтня 2024

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Нещодавно Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею, але це не перша добра справа бахмутянки.

Ми розпитали героїню про її життя в Гадячі, а також Каріна поділилась порадами для тих, хто евакуювався нещодавно. Про досвід бахмутянки читайте в матеріалі.

Як адаптуватися на новому місці: радить бахмутянка

Героїня підтримує зв’язок з друзями, сусідами, вчителями. Для тих, хто тільки нещодавно евакуювався, Каріна дає одну найважливішу пораду — не опускати руки, сподіватися на краще та триматися своєї родини, своїх близьких людей та друзів.

“Треба проговорювати проблеми, не тримати все в собі, бо кожному з нас треба проговорити переживання. І мені здається, що кожен може вислухати. Люди підтримують одне одного і морально, і фізично. Я знаю, що багато переселенців, які приїздили, мали безкоштовний прихисток. В житті є гарні люди, тому не потрібно боятися виїжджати”, — каже бахмутянка.

У новій громаді дівчина не тільки працює з дітьми, але й волонтерить. Так, минулого року вона провела свою персональну виставку, де допомогла назбирати понад 3 тисяч гривень за продаж своїх картин. А цього року Каріна передала місцевому музею унікальну картину із Гадяцьким замком. 

“Насправді у музеї давно хотіли побачити замок на картині, але хтось це не брав у роботу, або музею не підходив стиль художника. А коли переглянули мої роботи, то директорка музею вирішила, що мешканцям та гостям міста Гадяч буде цікаво побачити мою інтерпретацію замку. Цей проєкт створювався, щоб відвідувачі могли дізнатися, який Гадяч був в той історичний період, проникнутися цією атмосферою. Працівники музею надали всю інформацію та документи, які в них були, що мені допомогли в роботі. Спочатку я створила ескіз, а далі його затверджували в музеї Полтавської битви, щоб не було ніяких історичних відхилень, і всі деталі були виконані правильно”, — пояснює героїня.

Після двох з половиною місяців роботи Каріна передала музею картину, яку відвідувачі зможуть побачити у Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї.

Як творчість допомагає дітям пережити хвилювання

Каріна Тренбач / фото Facebook

З серпня 2022 року Каріна працює у “Гадяцькому Будинку дитячої та юнацької творчості”, де навчає дітей з 5 до 13 років ліпленню. Серед її вихованців є і діти-переселенціз Харківської та Донецької областей. Бахмутянка додає, що завдяки творчості багато дітей можуть відволіктися, бо  ці заняття мають терапевтичний ефект, що позитивно впливає й на психіку дитини. 

“Діти дуже швидко адаптуються на новому місці, творчість їм в цьому також допомагає, й ліплення зокрема. Батьки дуже задоволені, що діти займаються на гуртку. І з усіх можливих напрямків вони найчастіше обирають саме цей, щоб трошки покращити психоемоційний стан дитини”, — пояснює керівниця гуртка.

До 16 вересня у гурток тривав набір і наразі група вже сформована, але одне-два місця можуть знайтися, якщо дитина має бажання займатись. Навчання триває офлайн, а у сучасних реаліях — це привілей.

“Очне навчання краще для дітей, адже вони фізично присутні на занятті, їм легше сприймати інформацію та отримувати навички, також вони мають можливість на перерві поспілкуватися з однолітками. Але онлайн-навчання у нас теж є”, — додає бахмутянка.

З Бахмута до Гадяча

Бахмутянка Каріна Тренбач / фото Facebook

Каріна народилась в Бахмуті, де й провела дитинство. Улюблених місць було багато, але найбільше дівчина любила район 10-ої школи, Забахмутку та Набережну. У 2018 році переїхала у Гадяч — там вступила до місцевого коледжу на спеціальність “Образотворче мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво та реставрація”. В Бахмуті не було можливості навчатись на цей фах. До рідного Бахмута вона навідувалась на канікули, й хоча встигла полюбити Гадяч — найкращим місцем для дівчини був дім. 

“В порівнянні з нашим містом – Гадяч дуже відрізнявся, бо чисельність населення і, взагалі, саме місто набагато менше. Відрізнялася й архітектура, історичної тут майже немає, але тут дуже привітні люди. Я бувала у різних містах: в Києві, Харкові — кожне місто по-своєму красиве, але так гарно, як вдома, не буде ніде”, — каже дівчина.

На випускному курсі бахмутянка планувала повертатися додому, але за чотири місяці до закінчення коледжу розпочалась повномасштабна війна і плани Каріни змінились. Зараз у Гадячі дівчина працює керівницею гуртка “Ліплення” та “Креативного простору” у Будинку дитячої та юнацької творчості.

“У 2022-му в Гадяч почало прибувати багато людей. Переважно з Харкова, а з мого міста люди почали приїжджати вже ближче до 2023 року, коли ситуація в Бахмуті погіршувалась”, — пригадує бахмутянка.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 18:15, 15 Листопада 2024

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах.

Детальніше про те, як сприймає війну громадянин Швеції, які враження у нього склалися під час роботи в прифронтових зонах та про перспективи України на міжнародній арені, дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Громадянин Швеції про війну в Україні

Йєнс Олоф Лестеін Він в Україну приїжджає не вперше, однак вперше працює в прифронтовому місті. Це дозволило йому зіставити нинішню ситуацію в Україні та те, що він бачив раніше — війну на території Югославії.

За словами чоловіка, йому досить складно порівнювати ці війни.

Вони мають схожі характеристики. Це війни сусідніх народів. У одних більше зброї, ніж у інших. Утім, ця війна набагато масштабніша. росія — це ядерна держава. Сербія була сильною, але не мала ядерної зброї“, — каже фотограф.

Він також додав, що в Югославії працював протягом 5-6 років, а в Україні в умовах війни — лише декілька десятків днів.

Фотограф також розповів про власний проєкт. За його словами, це буде розповідь про життя в умовах конфлікту на крайньому сході Європи (в Україні) та на крайньому заході (у Північній Ірналдії).

Між цими конфліктами є певна схожість. Як приклад, в обох них беруть участь великі імперські держави: росія тут та Англія на заході. Вони пригнічують сусідні народи: українців тут й ірландців або ірландців-католиків там. Тут у вас гаряча війна, а там все поступово налагоджується“, — каже Йєнс Олоф Лестеін 

Більше про життя фотографа зі Швеції, його думки про війну й Україну гостей, дивіться у нашому репортажі за посиланням на платформі YouTube.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Семаковська Тетяна 14:00, 5 Листопада 2024

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), яка на Різдво лунає по всьому світі. Сьогодні Покровськ знаходиться за кілька кілометрів від російської армії — тут гримлять вибухи, а з міста евакуюють людей. Релокуються також підприємства, школи, музеї. Один з таких — це Покровський історичний музей, експонати якого з початком повномасштабного вторгнення рятувала вся команда. Як живе музей сьогодні, чи вдалося врятувати колекцію та як з ним пов’язаний Микола Леонтович?

Редакція поговорила з Ангеліною Рожковою, директоркою музею.

Музей у перші дні війни

Покровський історичний музей, квітень 2023 рік / фото КЗ “Покровський історичний музей”

На початку вторгнення стало зрозуміло, що росіяни не просто хочуть окупувати території, але й знищити все, що там цінне. Музеї не стали винятком — окупанти розкрадали експонати, били по історичним будівлям, тож музеї України першою чергою рятували цінне майно. Покровський історичний музей у перші дні війни оцифровував архіви та вивозив найцінніші речі з будівлі. Зі зрозумілих причин — місце перебування колекцій з Покровського історичного музею не розголошується. Вся команда музею у перший місяць залишилась працювати та вчилась робити це у нових умовах: швидко реагувати на тривогу, ховатися за дві стіни.

“Ми готувались, звичайно, але не до таких подій. Інструкції були розроблені, навчання працівники пройшли. Нашим головним завданням було убезпечення предметів й фондово-облікової документації — це архівні книги, у яких зберігається вся інформація про музейні предмети. Частина цих книг вже була оцифрована, ми з командою дооцифрували решту”, — пояснює у коментарі Ангеліна Рожкова.

У музеї зняли всі експозиції, які знаходились поруч з вікнами, а працівники шукали матеріали, які б убезпечили колекції. Для цього використовували спеціальну базальтову вогнезахисну тканину, допомогали з цим донори та громадський сектор. Одним з перших, хто прийшов на допомогу Покровському музею, був Леонід Марущак, керівник проєкту “Музей відкрито на_ремонт”. Він допоміг врятувати сотні цінних експонатів з прифронтових територій.

“Діяли так, щоб убезпечити предмети, якщо неподалік нашого музею буде попадання ворожих ракет. Вікна закрили OSB (ред. спеціальні плити, які захищають скло) — думали, що це їх убезпечить. Якщо не збереже вікна, то хоча б створить додатковий захист для предметів, які були в музеї. Все це відбувалось протягом першого півріччя 2022 року”, — говорить директорка музею.

Леонтович та Покровськ

Покровський історичний музей зараз зачинений для відвідувачів, однак він продовжує роботу, зокрема з оцифрування — цьому команда навчилась дистанційно, а техніку для цифровізації надали благодійники. Важливе місце в колекції музею займала експозиція Миколи Леонтовича. Композитор жив у Покровську чотири роки, який ще до 1934 року був пристанційним селищем Гришине.

Саме тут був написаний легендарний “Щедрик”. У Покровському музеї зберігались два персональні предмети Леонтовича: сухарниця, яка зроблена руками батька Леонтовича (це дерев’яна таріль, подібна на хлібницю, на яку кладуть печиво, хліб тощо) та шахова дошка. Ластівку зображено також на гербі та прапорі Покровська. За словами директорки музею, наразі й сухарниця, й шахова дошка вивезені до безпечних місць. Решту предметів експозиції — це ті, які ілюстрували період, коли жив композитор.

Експозиція Миколи Леонтовича в Покровську / фото Вікіпедія

“Ми розглядаємо дуже знаковим те, що саме ластівка, про яку співається у “Щедрику”, зображена у нас на сухарці. У нас мало меморіальних предметів, які належали Леонтовичу — це, власне, сухарниця та шахова дошка, — говорить Ангеліна Рожкова.

З 2016 року в Покровську почали популяризувати постать Леонтовича: у місті працювала музична школа, названа на його честь, створювали мистецькі акції. Покровськ перетворювали на культурний центр Донеччини.

Проєкти музею

Станція Гришине, 1917 рік / архівне фото

“Мені здається, не залишилось жодної людини в місті, яка б не знала, що цей композитор пов’язаний з Покровськом. У нашому місті був створений перший робочий хор залізничників, заснував його Микола Леонтович. У той момент, коли це ще було пристанційне селище Гришине, там не було ні бруківки, ні освітлення. Але вже був такий міцний культурний фундамент: духовий оркестр, робітничий хор”, — пояснює очільниця музею.

У 2021 році була ідея зробити музей у будівлі залізничного училища в Покровську, де, власне, і працював Леонтович — ця будівля збереглася в автентичному вигляді. Через російське вторгнення реалізувати проєкт не вдалося, хоча музейники вже шукали шляхи для втілення та навіть подавали заявку на створення концепції до Українського культурного фонду та інших інституцій.

Колишнє залізничне училище в Покровську / фото ua.trip-impressions

“Ми зберегли будівлю в оцифрованому вигляді. У цьому нам допомогли німецькі колеги, які дали кошти на оцифрування історичної будівлі колишнього залізничного училища. Музею надіслали обладнання, ми пройшли навчання за підтримки Покровської МВА. Навчитись оцифровувати самостійно реально, якщо мати обладнання, тому що 3-Д сканер — це дороговартісна техніка”, — говорить пані Ангеліна.

Також у місті оцифрували ще кілька будівель, які збереглися з кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття. Музей також наповнює Реєстр Музейного Фонду — йдеться про постійне оцифрування предметів, у чому допомагають ґрантові проєкти. Навіть самостійно музейники намагаються фільмувати важливі для історії об’єкти. Окремим проєктом музею є “Щоденник пам’яті”, де збирають свідчення про загиблих військових та цивільних. Це важливо робити, щоб не перетворювати число загиблих у суху статистику.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Тут дуже сумно”: фотограф зі Швеції про війну, місто Лиман та Україну

Йєнс Олоф Лестеін — фотограф зі Швеції, який приїхав до України для роботи над новим проєктом, що присвячений війні та життю в прифронтових містах. Детальніше […]

18:15, 15.11.2024 Скопіч Дмитро

Місто “Щедрика”: як живе прифронтовий історичний музей в Покровську

Покровськ — місто на Донеччині, де композитор Микола Леонтович провів 4 роки та де написав українську колядку “Щедрик” (адаптована англійською як Carol of the Bells), […]

“Так воскресне і Бахмут”: відеорепортаж з виставки бахмутського майстра з писанкарства Дмитра Денисенка

Дмитро Денисенко — відомий бахмутянин та майстер народної творчості з писанкарства. Він започаткував Музей писанкарства та розвитку народних ремесел, експонати з якого нещодавно представили у […]

18:20, 25.10.2024 Скопіч Дмитро

“Все, що відбувається — це нормальна реакція на ненормальну війну”: психолог з Костянтинівки про життя та власну діяльність

Андрій Кузнєцов — спеціалізований психолог з Костянтинівки, який наразі проживає у Львові. Чоловік є частиною спільноти місцевого театру імпровізації, де люди можуть передавати власні емоції […]

18:15, 18.10.2024 Скопіч Дмитро

Кожен має допомагати фронту: сім думок військових про війну, мобілізацію та цивільних

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні? “Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами […]