Субсидія на оренду житла для ВПО запрацює в січні / фото ілюстративне, Pexel
В 2025 році має запрацювати механізм під назвою субсидія на оренду житла. Це один зі способів підтримати внутрішньо переміщених осіб. Так, ВПО будуть мати можливість оформлювати таку субсидію вже з 29 січня 2025 року. Водночас звернутися за субсидію не зможуть ВПО, які отримують допомогу на проживання у розмірі 2-3 тисячі гривень.
Деталі програми та її умов повідомив Павло Фролов, голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.
Субсидія на оренду
Субсидія на оренду, відомо що її надаватимуть шляхом компенсації орендодавцю вартості (або частини вартості) оренди житла, яке винаймає переселенець чи переселенка. ВПО зможуть звертатися за такою субсидією починаючи з 29 січня.
Право на субсидію матимуть родини, які витрачають на оренду житла понад 20% своїх сукупних доходів. Наприклад, якщо доходи родини менші ніж 5 840 гривень на одну особу, то субсидія покриватиме вищий відсоток вартості оренди.
Хто зможе брати участь в програмі:
перемістилися з окупованих або територій бойових дій;
не мають власного житла на підконтрольній Україні території (житло знищене або непридатне для проживання);
не є одержувачами допомоги на проживання 2-3 тисяч гривень.
Субсидія на оренду житла призначатиметься на пів року, але не більше 2 термінів підряд, а сам експериментальний проєкт діятиме протягом 2 років.
Отримати субсидію буде можливо виключно за умови оформлення договору оренди між орендарем та орендодавцем. Типовий договір буде доступний для підписання у відділенні та на сайті Пенсійного фонду, а також у ЦНАПах.
Нагадаємо, що попередньо про запуск роботи механізму надання субсидії спершу повідомляли Мінсоцполітики, її анонсували з червня 2024 року.
“Коваль” — саме так батька Тетяни Шухнаренко знали всі в Бахмуті, адже “від тата завжди пахло металом”. Й цей запах досі щемливий для його доньок, хоч батька вже 7 років як немає. Тетяна від нього перейняла любов до всього, що робить: чи то робота в банку з цифрами, чи робота саперки у важкому бронежилеті у буферній зоні.
Ми поговорили з бахмутянкою, розпитали історію її родини та як від банківської працівниці вона перейшла у нову для себе сферу — розмінування.
Про родину “Коваля” з Бахмута
Батько з доньками / фото надане героїнею
У Бахмуті Сергія Гарькавого знали як майстра по ковальській справі. Так його й називали — “Коваль”. Його роботи були впізнаваними в місті та в області: авторські, технічно складні, зроблені з любов’ю до металу.
“Навіть після того, як батька не стало, до нас зверталися люди. Питали, чи ще можна щось замовити. Вважали, що, може, щось залишилося з його справи. Він був дуже впізнаваним у своєму колі”, — розповідає його донька, бахмутянка Тетяна Шухнаренко.
Тато усе життя працював з металом, пригадує бахмутянка: він кував, зварював, створював витончені форми на замовлення.
Кований місток / фото надані героїнею
“Його робота — це було мистецтво, але й ремесло водночас. Деякі вироби він робив на гарячу ковку, а інші витягував із холодного металу. Це були складні технології, які він освоїв сам”, — пригадує донька.
Батько Тетяни сам малював ескізи, обирав матеріали, працював молотом. Навіть коли мав помічників, найважливіші елементи виробів все одно залишав за собою. Чоловік постійно вдосконалювався, їздив на виставки, а з появою інтернету вивчав нові технології онлайн.
Після повномасштабного вторгнення родина втратила дім, але пам’ять про батька живе у його виробах. Частина з них досі збереглися попри російські обстріли.
Карета у Бахмуті / фото надане героїнею
Тетяна наголошує, що батько не просто працював на замовлення, а часто створював речі як подарунок для міста Бахмута — не за гроші, а від душі. Наприклад, альтанка в парку, декоративні решітки біля мосту, металеві замочки для закоханих, все це було зроблено як дарунок.
Його доньки з дитинства були поруч із цим ремеслом. Не просто спостерігали, а й брали участь, особливо у фарбуванні вже готових виробів:
“Батько казав: “Ну що, дівчата, підемо фарбувати” — і ми йшли, так заробляли на нові джинси”, — згадує Тетяна. — “Я з дитинства пам’ятаю запахи металу, горна, лаку. Знала, як тримати пензля. Це було частиною нашого життя”.
Тетяни займалась музикою, а її сестра малювала, навчалася в школі мистецтв. Вона навіть допомагала батькові з ескізами.
“Батько все малював сам: кожен вигин, кожен завиток. Спочатку це був ескіз на папері, потім вогонь і метал. Для нього ця робота була як жива”, — ділиться у розмові донька.
З роками роботи батька ставали дорожчими, складнішими, вимагали часу й зусиль. Він міг дозволити собі кращий одяг, відпочинок, але пишався не цим.
Родина Гарькавих / фото надене героїнею
“Він не ховав свій робочий комбінезон. Гордився ним. Його запах, металу, зварки, вогню — був наче його власні парфуми. Так пахне людина, яка живе своєю справою”, — каже донька.
Батька не стало сім років тому. Рак. Чоловік пішов на день народження молодшої доньки. Йому було лише 57.
“Ми боролися за нього. Спочатку одна пухлина, вилікували. Потім — метастази. Вони повернулись, і лікарі сказали: підшлункова, четверта стадія. Нічого зробити вже було не можна. Батько помер на моїх руках“, — каже Тетяна.
Від тата доньки перейняли наполегливість й любов до всього, що роблять. Тетяна знайшла своє покликання і стала саперкою. Сьогодні її робота, очищувати землі від ворожих “подарунків”.
Змінила каблуки на бронежилет і стала саперкою
Тетяна за роботою / фото надане героїнею
У розмові бахмутянка зізнається: спершу стати саперкою змусили життєві обставини, адже, щоб лікувати батька, потрібні були гроші. Тож від комфортного офісу й ділових офісних костюмів банківської сфери вона відмовилась на користь важкого бронежилета та каски.
У той час HALO Trust, одна з міжнародних організацій із гуманітарного розмінування, якраз набирала нових фахівців, пригадує Тетяна. Людей вони навчали з нуля, а також пропонували роботу саперки, демінерки. Після навчання Тетяну відправили працювати у буферну зону — на той момент вона була там єдиною жінкою-саперкою.
“Інші саперки з’явилися пізніше. Але тоді мене розпитували іноземні журналісти: як це — бути жінкою в такій професії? А я навіть не думала, що це щось незвичайне. Було складно, але це було моє рішення“, — каже Тетяна.
Вона працювала в бронежилеті, який важив до 15 кілограмів. У повному екіпіруванні: шолом, детектор, інструменти, сумка, аптечка. Влітку, спека, а взимку, сирість і холод.
Жінка дуже швидко росла в професії, і також проходила додаткові навчання. Паралельно Тетяна стала парамедиком, хоча, каже, боялася навіть вигляду крові: вчилася зупиняти кровотечі, накладати турнікети, працювати в критичних умовах.
Найтяжче — бути стійкою
Тетяна під час роботи / фото надане героїнею
Робота саперки змінила її, не лише фізично, а й ментально. Зараз Тетяна працює у громадській організації “Асоціація саперів”, де є керівницею контролю якості.
Примітка. Асоціація саперів України – найбільший український оператор протимінної діяльності. Основні напрями роботи – гуманітарне розмінування, навчання населення з мінної небезпеки, надання допомоги постраждалим від вибухонебезпечних предметів.
“Я зараз на такій посаді, де маю знати все. Можу замінити будь-кого: керівника, сапера, парамедика. Перевірити, проконтролювати, підписати й передати ділянку. Помилок не має бути“, — ділиться героїня.
Робота Тетяни не припиняється. Вона веде інспекції, перевіряє дрони, моніторить ризики, консультує молодших саперів, і часом — навчається сама. Бо на війні вчишся завжди.
“Найприємніше у моїй роботі, це люди, наша команда. Коли бачу знайомі обличчя в різних регіонах, на серці стає тепло. Це ті, хто точно тебе підтримає. Додам, що наша робота — це не на рік. Не на три. Цена десятки років, на жаль. Але ми маємо пройти цей шлях. Щоб повертати нашу землю людям“, — резюмує бахмутянка.
У Кременчуці створили Viber-групу для переселенців та переселенок із Бахмута.
Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у Полтаві.
Для мешканців Бахмутської громади, які тимчасово проживають у Кременчуці, запустила Viber-спільноту для зручного та оперативного обміну інформацією.
У групі публікуватимуть повідомлення щодо гуманітарної допомоги, важливих подій, новин про громаду, а також організовують комунікацію між бахмутянами, які вимушено залишили рідне місто.
У Кременчуці створили Viber-групу для переселенців та переселенок із Бахмута. Про це повідомляє Центр підтримки бахмутян у Полтаві. Для мешканців Бахмутської громади, які тимчасово проживають […]
У районі Андріївки, що на Донеччині, військові з батальйону “Чорний Лебідь” 225-го окремого штурмового полку вийшли на російський командний пункт, пункт. ЗСУ вдалось ліквідувати російського […]
Росіяни опублікували нове відео з тимчасово окупованого Бахмута, яке, ймовірно, було зняте у червні 2025 року. На ньому видно один з кварталів міста, який окупанти […]
19 червня з 12:00 до 13:00 відбудеться “Пряма лінія” з начальником Бахмутської міської військової адміністрації (МВА) Олексія Реви для бахмутян. Громадяни зможуть отримати відповіді на […]