У третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки — традиційне, але не офіційне, свято українського народу. Цьогоріч він припадає на 16 травня.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала добірку з десяти маловідомих фактів про традиційні українські сорочки.

День вишиванки у 2024 році

Красива вишита українська сорочка з льону — це справжня традиція українців, яка втілює народний дух. Вона також вважається символом щасливої долі, родової пам’яті, щирої любові, міцного здоров’я та краси. Крім того, наші пращури вірили, що вишиванки — це найсильніші з усіх можливих видів оберегів, який гарантував повний захист від злого ока та слова.

Сьогодні вишиванка стала символом піднесення нації, який шанується кожного року в третій четвер травня. Свято на честь традиційного вишитого одягу святкують у понад 60 країнах світу, де існують сталі українські діаспори.

Тож, які ж існують цікаві факти про цей незвичайний елемент одягу?

Факт 1. Перші згадки

Вишиванка — це такий елемент одягу, який має надзвичайно давнє походження. За свідченнями відомого грецького історика Геродота, вишивкою свій одяг прикрашали ще скіфи. Зразки скіфської вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися. 

Також відомо, що вже сучасні археологи знаходили на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям нашої ери. При дослідженні знайдених реліквій виявилося, що на тамтешніх чоловіках були присутні вишиті елементи одягу, які ідентичні українським вишиванкам XVІІІ-XIX століть.

Факт 2. Перша школа вишивки в Україні

За літописами, першу школу вишивки започаткували в Київській Русі ще в 1086 році на базі Янчиного монастиря. Її організувала княжна Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчат навчали не тільки гаптуванню золотом і сріблом, але й письму, читанню, церковному співу та Закону Божому.

Факт 3. Обереги

Давні слов’яни вірили, що вишиті елементи на одязі — це не тільки гарний спосіб доповнити власний образ, але й сильний оберіг від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.

Часто бувало й таке, що вишиті сорочки дарували дітям при народженні, щоб вони оберігали їх спокій від злих людей та духів.

Факт 4. Вишиванки — святковий одяг

Українці в давнину ніколи не носили вишиванки на щоденній основі. Це було пов’язано з тим, що такі сорочки довго створювали, а тому її одягали лише на свята. Водночас наші пращури мали спеціальні сорочки для буднів, які називалися “буденками”.

Факт 5. Популяризація

Активно буденний одяг та традиційні українські вишиванки почали використовуватися у другій половині XIX століття. Першим, хто почав використовувати такий стиль, вважається видатний український поет Іван Франко.

Зазначимо, що вже за часів незалежності, на 20-гривневій купюрі зобразили Франка саме в буденному одязі, під яким була вишиванка.

Факт 6. Стиль вишивання хрестиком

Мало хто знає, але наші пращури не використовували відомий зараз стиль вишивання хрестиком. E них були 250 швів, які виконували 20-ма різними техніками.

Сам же стиль вишивання хрестиком став популярним у 50-х та 60-х роках XIX століття завдяки геніальній рекламній кампанії парфумерно-косметичної компанії “Товарищество Брокар и Ко”, під час якої шматки мила загортали у яскраві обгортки, на яких друкували прості схеми орнаментів для вишивання хрестиком. Сам продукт був дешевим, а тому дуже багато людей мали змогу ознайомитися з новим стилем вишивання.

Факт 7. Унікальність вишиванок

У всіх регіонах України створювали вишиванки, вкладаючи особливості власного регіону в них. Врешті-решт, це зробило вишиванки кожного регіону країни унікальними. У XIX столітті такий факт дозволяв людям лише за сорочкою визначати, з якого села походить власник або власниця.

Факт 8. Найбільш незвичайна сорочка

Одним із найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську, яка походить з Тернопільщини. Її особливість полягає у тому, що майстрині рясно розшивають білі сорочки чорними нитками, створюючи незвичайний одяг.

За легендою, такий стиль вишивання з’явився у XV-XVI століттях, коли турки напали на селище Борщівка. Тоді вони знищили практично всіх чоловіків, що змусило жінок з цього та сусідніх поселень протягом кількох поколінь одягати саме чорно-білі сорочки на знак скорботи.

Факт 9. Вишиванки та світові зірки

Українські традиційні сорочки відомі не тільки в нашій країні, але і за її межами. Вони навіть є у гардеробах відомих по всьому світі знаменитостей. Так, вишиванки від французького дизайнера Ізабель Маран можна знайти у повсякденному гардеробі Кейт Мосс, Енн Гетеуей, Холлі Беррі та Кетті Холмс. 

У 2012 році українська дизайнерка Олена Буреніна співпрацювала зі співачкою Мадонною, в результаті чого створила для неї вишиванку на підтримку альбому MDNA.

Факт 10. Рекорди

Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Легендарний бій під Крутами — уособлює у собі героїчну історію народу України. Він насичений міфами, легендами, оспіваний українськими митцями. Україна тих часів опинилась у скрутному становищі через Першу світову війну, економічну розруху та більшовицький переворот.

Спецпроєкт Бахмут IN.UA “Перемагали раніше — переможемо зараз!”. Просто і цікаво розповідаємо про перемоги українців крізь історичний час.

Битва під Крутами

17 грудня 1917 року більшовицькі ватажки Ленін та Троцький висувають Українській Центральній Раді (вищій законодавчий орган України на той момент) ультиматум. Очільники червоного терору вимагали легалізувати більшовицькі військові загони та перестати роззброювати їх. Майбутні кати українського народу шукали привід до початку окупації України і навіть не дочекавшись відповіді, одразу почали наступ.

Більшовицька армія у кількості 26 тисяч солдат хлинула на територію України. На Київський напрям пішов у наступ командарм Муравйов з 6-тисячним загоном. Армія УНР не змогла стати на захист столиці через те, що була деморалізована війною та більшовицькою пропагандою.

На захист столиці стали учні старших класів гімназії, студенти університету та курсанти юнкерської школи. Командування загону, який налічував приблизно 500 осіб, взяв на себе старшина Аверкій Гончаренко. Юні захисники Києва окопалися біля залізничної станції Крути. Муравйов зі своєю 3-тисячною ордою підійшов 29 січня 1928 року. Запеклий бій тривав 5 годин, захисники Крут понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога поки не закінчились патрони.

За думкою різних дослідників, приблизно 400 захисників Крут загинули, але змогли загальмувати вторгнення більшовиків, вигравши для УНР тактичну перевагу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та продовжити процес формування Української Держави. Подвиг студентів, які віддали своє життя заради свободи України, став символом мужності та безмежної любові до Вітчизни.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

Вільна економічна зона: що це таке та приклади успішних ініціатив у світі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!