У третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки — традиційне, але не офіційне, свято українського народу. Цьогоріч він припадає на 16 травня.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала добірку з десяти маловідомих фактів про традиційні українські сорочки.

День вишиванки у 2024 році

Красива вишита українська сорочка з льону — це справжня традиція українців, яка втілює народний дух. Вона також вважається символом щасливої долі, родової пам’яті, щирої любові, міцного здоров’я та краси. Крім того, наші пращури вірили, що вишиванки — це найсильніші з усіх можливих видів оберегів, який гарантував повний захист від злого ока та слова.

Сьогодні вишиванка стала символом піднесення нації, який шанується кожного року в третій четвер травня. Свято на честь традиційного вишитого одягу святкують у понад 60 країнах світу, де існують сталі українські діаспори.

Тож, які ж існують цікаві факти про цей незвичайний елемент одягу?

Факт 1. Перші згадки

Вишиванка — це такий елемент одягу, який має надзвичайно давнє походження. За свідченнями відомого грецького історика Геродота, вишивкою свій одяг прикрашали ще скіфи. Зразки скіфської вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися. 

Також відомо, що вже сучасні археологи знаходили на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям нашої ери. При дослідженні знайдених реліквій виявилося, що на тамтешніх чоловіках були присутні вишиті елементи одягу, які ідентичні українським вишиванкам XVІІІ-XIX століть.

Факт 2. Перша школа вишивки в Україні

За літописами, першу школу вишивки започаткували в Київській Русі ще в 1086 році на базі Янчиного монастиря. Її організувала княжна Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчат навчали не тільки гаптуванню золотом і сріблом, але й письму, читанню, церковному співу та Закону Божому.

Факт 3. Обереги

Давні слов’яни вірили, що вишиті елементи на одязі — це не тільки гарний спосіб доповнити власний образ, але й сильний оберіг від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.

Часто бувало й таке, що вишиті сорочки дарували дітям при народженні, щоб вони оберігали їх спокій від злих людей та духів.

Факт 4. Вишиванки — святковий одяг

Українці в давнину ніколи не носили вишиванки на щоденній основі. Це було пов’язано з тим, що такі сорочки довго створювали, а тому її одягали лише на свята. Водночас наші пращури мали спеціальні сорочки для буднів, які називалися “буденками”.

Факт 5. Популяризація

Активно буденний одяг та традиційні українські вишиванки почали використовуватися у другій половині XIX століття. Першим, хто почав використовувати такий стиль, вважається видатний український поет Іван Франко.

Зазначимо, що вже за часів незалежності, на 20-гривневій купюрі зобразили Франка саме в буденному одязі, під яким була вишиванка.

Факт 6. Стиль вишивання хрестиком

Мало хто знає, але наші пращури не використовували відомий зараз стиль вишивання хрестиком. E них були 250 швів, які виконували 20-ма різними техніками.

Сам же стиль вишивання хрестиком став популярним у 50-х та 60-х роках XIX століття завдяки геніальній рекламній кампанії парфумерно-косметичної компанії “Товарищество Брокар и Ко”, під час якої шматки мила загортали у яскраві обгортки, на яких друкували прості схеми орнаментів для вишивання хрестиком. Сам продукт був дешевим, а тому дуже багато людей мали змогу ознайомитися з новим стилем вишивання.

Факт 7. Унікальність вишиванок

У всіх регіонах України створювали вишиванки, вкладаючи особливості власного регіону в них. Врешті-решт, це зробило вишиванки кожного регіону країни унікальними. У XIX столітті такий факт дозволяв людям лише за сорочкою визначати, з якого села походить власник або власниця.

Факт 8. Найбільш незвичайна сорочка

Одним із найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську, яка походить з Тернопільщини. Її особливість полягає у тому, що майстрині рясно розшивають білі сорочки чорними нитками, створюючи незвичайний одяг.

За легендою, такий стиль вишивання з’явився у XV-XVI століттях, коли турки напали на селище Борщівка. Тоді вони знищили практично всіх чоловіків, що змусило жінок з цього та сусідніх поселень протягом кількох поколінь одягати саме чорно-білі сорочки на знак скорботи.

Факт 9. Вишиванки та світові зірки

Українські традиційні сорочки відомі не тільки в нашій країні, але і за її межами. Вони навіть є у гардеробах відомих по всьому світі знаменитостей. Так, вишиванки від французького дизайнера Ізабель Маран можна знайти у повсякденному гардеробі Кейт Мосс, Енн Гетеуей, Холлі Беррі та Кетті Холмс. 

У 2012 році українська дизайнерка Олена Буреніна співпрацювала зі співачкою Мадонною, в результаті чого створила для неї вишиванку на підтримку альбому MDNA.

Факт 10. Рекорди

Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли в Бахмуті запустили першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Підприємство випускало настоянки, мазі, сиропи, таблетки та різноманітні краплі, а його продукція згодом надходила не лише до аптек України, а й до інших республік СРСР. У 1990-х роках фабрика пережила кризу, а після реорганізації у 1995 році почала модернізувати виробництво. У 2022 році через бойові дії виробництво в Бахмуті зупинили, а компанія перенесла головний офіс до Києва та перейшла на контрактне виробництво.

Історію “Фітофарму” розповіли у КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Як у Бахмуті з’явилася фармацевтична фабрика

Історія майбутнього ПрАТ “Фітофарм” розпочалася у лютому 1974 року, коли було запущено першу чергу виробництва Артемівської фармацевтичної фабрики. Тоді запрацювали галеновий, фасувальний та картонажний цехи. У другій половині 1974 року виробничі потужності розширилися, вже почали працювати таблетковий цех та цех із виготовлення очних крапель.

На підприємстві працювали близько 250 людей. Проєктна річна потужність фабрики передбачала випуск 16 мільйонів одиниць фасованих ліків. Першим директором призначили Юрія Андрійовича Джаноянца.

Асортимент Артемівської фармфабрики з роками майже не змінювався, проте поповнювався новими препаратами.

Підприємство виробляло “галеніку”, тобто, настоянки, мазі та сиропи, таблетки, зокрема екстракт валеріани, а також різноманітні краплі — очні, вушні, серцеві та від нежитю. До асортименту також входили антисептичні засоби. У радянський період головними замовниками продукції були обласні аптечні управління МОЗ УРСР. Згодом продукція Артемівської фармфабрики почала надходити до аптек росії, Молдавії, Вірменії та Казахстану.

Як “Фітофарм” пережив кризу 1990-х

На початку 1990-х років підприємство опинилося на межі банкрутства. Серед основних причин були криза неплатежів з боку замовників, гострий дефіцит сировини та медичної фасувальної тари.

Проблеми виникли через стрімке зростання цін та втрату зв’язків із колишніми партнерами-постачальниками. У цей період підприємству допоміг вижити “Фітококтейль”. Його рецепт розробили у фабричній лабораторії. До складу напою входили 40-градусний спирт, глід, чебрець та інші лікарські трави.

“Фітококтейль” мав червоно-коричневий колір, приємний аромат та м’який смак. Порівняно з магазинним алкоголем він коштував недорого. Продукт реалізовували у 100-мілілітрових медичних пляшечках просто з лотків на вулиці. Співробітниця фабрики встановлювала столик у людних місцях та виставляла продукцію підприємства. На товари діяли “заводські” ціни, тобто вони були дешевшими, ніж в аптеках.

Така торгівля лікарськими препаратами не цілком відповідала санітарним нормам, однак приносила підприємству необхідні кошти. Завдяки цим надходженням фабрика могла закуповувати сировину, поступово відновлювати виробництво та відносно регулярно виплачувати заробітну плату.

Коли Артемівська фармфабрика стала “Фітофармом”

У 1995 році підприємство реорганізували у Відкрите акціонерне товариство “Фітофарм”. Після цього поступово розпочалася модернізація виробництва та розширення асортименту. У наступні роки компанія розвивалася, вийшовши на національний та міжнародний рівні.

У 2000-х роках ВАТ “Фітофарм”, а згодом ПрАТ “Фітофарм”, увійшло до ТОП-10 провідних фармацевтичних виробників України. Асортимент підприємства розширився до понад 80 найменувань ліків. Продукцію почали експортувати до країн Балтії, Грузії, Молдови та Азербайджану. За свої досягнення підприємство отримало всеукраїнську премію “Панацея” як “Компанія року”.

Що сталося з “Фітофармом” після початку повномасштабної війни

17 квітня 2022 року через інтенсивні бойові дії та руйнування у Бахмуті виробництво підприємства зупинили. Водночас компанії вдалося евакуювати працівників, вивезти частину обладнання, готової продукції та сировини.

“Фітофарм” переніс головний офіс до Києва та повністю перезапустив бізнес-модель. Компанія перейшла на контрактне виробництво на потужностях інших українських фармацевтичних підприємств.

Сьогодні “Фітофарм” продовжує працювати та постачати відомі ліки в аптеки по всій Україні.

До теми:

Фармацевтична компанія з Бахмута відновила роботу у новому місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Панську купальню” в Іванівському, яку зображено навіть на гербі села, роками називали спорудою царських часів. Однак знайдене в газеті “Кочегарка” за 1927 рік свідчення ставить цю версію під сумнів. У публікації описана новозбудована гідротехнічна споруда біля Красного, її конструкція та історія появи водозабору.

Що вдалося з’ясувати про походження пам’ятки та чому сучасна будівля все ж залишає питання для дослідників — розповіли у Бахмутському краєзнавчому музеї.

“Панська купальня” в Іванівському: що це за споруда

Гідрологічна споруда на території Іванівського водозабору давно стала однією з впізнаваних особливостей села. Саме її називають “Панською купальнею”, а зображення споруди присутнє на гербі Іванівського. Через відсутність доступних тривалий час письмових джерел навколо її походження з’явилися різні версії. Одні пов’язували споруду з дореволюційним періодом і називали її “царською”, інші припускали, що вона значно молодша.

Нові відомості дозволяють точніше говорити принаймні про історію водозабору та споруди, яка існувала тут у 1920-х роках. Ключовим джерелом стала публікація в газеті “Кочегарка” №198 за 1927 рік. У ній журналіст описував новий водопровід та споруду, яку можна було побачити на Костянтинівській дорозі неподалік спортивного стадіону.

Автор називає її “баштою” та описує як невелику високу грановану кімнату. Усередину можна було потрапити сходами. З приміщення через вікна відкривався вид на велику поверхню води. Особливу увагу в описі привертають “венеціанські вікна”. По обидва боки споруди їх було по сім. Також у тексті згадуються залізобетонні конструкції, вентиляційні та світлові труби. Тобто йдеться не про стару панську садибу чи декоративну споруду, а про об’єкт, безпосередньо пов’язаний із роботою водопроводу.

Як у Красному з’явився новий водопровід

Газета 1927 року також описує історію місцевого джерела. Насосна станція, за описом журналіста, розташовувалася біля села Красного, яке в тексті також пов’язується з Голубівськими Ступками, біля підніжжя крейдяних гір.

До появи нового водопроводу місцеві жителі користувалися водою з криниці. У матеріалі зазначається, що після прибуття техніків та спеціалістів було ухвалено рішення облаштувати тут водопровід. Над криницею спочатку звели дерев’яну будівлю, укріпили зруб, проклали труби та встановили фільтр. Паралельно спорудили насосну станцію та водонапірний бак.

Згодом систему мали вдосконалити відповідно до санітарних вимог. Для цього пробили дві глибокі свердловини, а до 10 жовтня 1927 року планували завершити будівництво збірного колодязя, який мали з’єднати із ними. Таким чином, джерела свідчать: водозабір у цій місцевості активно облаштовували саме у 1920-х роках.

Чи була “Панська купальня” збудована за царських часів

Знайдена публікація є важливим аргументом проти версії про “царське” походження споруди, пишуть у музеї, принаймні якщо під нею мається на увазі будівля водозабору, описана у 1927 році. Газета прямо розповідає про нове будівництво водопроводу та споруду, яка з’явилася в процесі його облаштування. Тобто наявні письмові свідчення вказують на появу відповідного об’єкта вже після встановлення радянської влади. Водночас називати це остаточним доказом того, що сучасна “Панська купальня” є саме тією спорудою 1927 року, було б неправильно, вважають в музеї.

Є ще одна важлива деталь. Опис та фотографії споруди 1920-х років не повністю відповідають тому вигляду, який об’єкт мав перед повномасштабним вторгненням. На фотографіях різних років можна побачити, що споруда змінювалася. Саме тому виникає питання: чи збереглася будівля 1927 року, чи після руйнувань її перебудували або звели заново.

Це питання поки залишається відкритим. Окремим аргументом на користь пізнішої перебудови можуть бути будівельні матеріали сучасної споруди — зокрема цегла та бетон, які, за оцінкою дослідника, можуть відповідати другій половині ХХ століття. Однак без додаткового документального підтвердження це залишається версією, а не встановленим фактом. Можливо, споруда була пошкоджена під час Другої світової війни та згодом відновлена. Водночас для підтвердження цього потрібні архівні документи або інші джерела.

До теми:

Історія круглої “сталінки” у Бахмуті: від Будинку спеціалістів до руйнувань війни

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!