У третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки — традиційне, але не офіційне, свято українського народу. Цьогоріч він припадає на 16 травня.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала добірку з десяти маловідомих фактів про традиційні українські сорочки.

День вишиванки у 2024 році

Красива вишита українська сорочка з льону — це справжня традиція українців, яка втілює народний дух. Вона також вважається символом щасливої долі, родової пам’яті, щирої любові, міцного здоров’я та краси. Крім того, наші пращури вірили, що вишиванки — це найсильніші з усіх можливих видів оберегів, який гарантував повний захист від злого ока та слова.

Сьогодні вишиванка стала символом піднесення нації, який шанується кожного року в третій четвер травня. Свято на честь традиційного вишитого одягу святкують у понад 60 країнах світу, де існують сталі українські діаспори.

Тож, які ж існують цікаві факти про цей незвичайний елемент одягу?

Факт 1. Перші згадки

Вишиванка — це такий елемент одягу, який має надзвичайно давнє походження. За свідченнями відомого грецького історика Геродота, вишивкою свій одяг прикрашали ще скіфи. Зразки скіфської вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися. 

Також відомо, що вже сучасні археологи знаходили на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям нашої ери. При дослідженні знайдених реліквій виявилося, що на тамтешніх чоловіках були присутні вишиті елементи одягу, які ідентичні українським вишиванкам XVІІІ-XIX століть.

Факт 2. Перша школа вишивки в Україні

За літописами, першу школу вишивки започаткували в Київській Русі ще в 1086 році на базі Янчиного монастиря. Її організувала княжна Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчат навчали не тільки гаптуванню золотом і сріблом, але й письму, читанню, церковному співу та Закону Божому.

Факт 3. Обереги

Давні слов’яни вірили, що вишиті елементи на одязі — це не тільки гарний спосіб доповнити власний образ, але й сильний оберіг від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.

Часто бувало й таке, що вишиті сорочки дарували дітям при народженні, щоб вони оберігали їх спокій від злих людей та духів.

Факт 4. Вишиванки — святковий одяг

Українці в давнину ніколи не носили вишиванки на щоденній основі. Це було пов’язано з тим, що такі сорочки довго створювали, а тому її одягали лише на свята. Водночас наші пращури мали спеціальні сорочки для буднів, які називалися “буденками”.

Факт 5. Популяризація

Активно буденний одяг та традиційні українські вишиванки почали використовуватися у другій половині XIX століття. Першим, хто почав використовувати такий стиль, вважається видатний український поет Іван Франко.

Зазначимо, що вже за часів незалежності, на 20-гривневій купюрі зобразили Франка саме в буденному одязі, під яким була вишиванка.

Факт 6. Стиль вишивання хрестиком

Мало хто знає, але наші пращури не використовували відомий зараз стиль вишивання хрестиком. E них були 250 швів, які виконували 20-ма різними техніками.

Сам же стиль вишивання хрестиком став популярним у 50-х та 60-х роках XIX століття завдяки геніальній рекламній кампанії парфумерно-косметичної компанії “Товарищество Брокар и Ко”, під час якої шматки мила загортали у яскраві обгортки, на яких друкували прості схеми орнаментів для вишивання хрестиком. Сам продукт був дешевим, а тому дуже багато людей мали змогу ознайомитися з новим стилем вишивання.

Факт 7. Унікальність вишиванок

У всіх регіонах України створювали вишиванки, вкладаючи особливості власного регіону в них. Врешті-решт, це зробило вишиванки кожного регіону країни унікальними. У XIX столітті такий факт дозволяв людям лише за сорочкою визначати, з якого села походить власник або власниця.

Факт 8. Найбільш незвичайна сорочка

Одним із найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську, яка походить з Тернопільщини. Її особливість полягає у тому, що майстрині рясно розшивають білі сорочки чорними нитками, створюючи незвичайний одяг.

За легендою, такий стиль вишивання з’явився у XV-XVI століттях, коли турки напали на селище Борщівка. Тоді вони знищили практично всіх чоловіків, що змусило жінок з цього та сусідніх поселень протягом кількох поколінь одягати саме чорно-білі сорочки на знак скорботи.

Факт 9. Вишиванки та світові зірки

Українські традиційні сорочки відомі не тільки в нашій країні, але і за її межами. Вони навіть є у гардеробах відомих по всьому світі знаменитостей. Так, вишиванки від французького дизайнера Ізабель Маран можна знайти у повсякденному гардеробі Кейт Мосс, Енн Гетеуей, Холлі Беррі та Кетті Холмс. 

У 2012 році українська дизайнерка Олена Буреніна співпрацювала зі співачкою Мадонною, в результаті чого створила для неї вишиванку на підтримку альбому MDNA.

Факт 10. Рекорди

Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Василь Стус – відомий в Україні та далеко за її межами літературний діяч. Втім, Стус не тільки поет, а ще й письменник, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Разом з іншими українськими дисидентами Стус став символом української визвольної боротьби від радянського ярма. Життя Стуса невід’ємно пов’язано з Донеччиною. 

Історик з Бахмута Микита Безмен розповідає для редакції Бахмут IN.UA про життя Стуса на Донеччині.

Стус та Донеччина

Василь Стус сам родом з Вінниччини, але вже з дитинства мігрував з родиною на схід України. Батьки майбутнього дисидента вирішили, що краще виїхати з охопленого насильницькою колективізацією заходу України в індустріалізований Донбас, де було менше репресивних заходів до населення. Василь Стус закінчив школу № 265 міста Сталіно зі срібною медаллю, а потім вступив до Донецького університету, який потім буде мати його ім’я. 

Стус завжди привертав увагу тим, що спілкувався виключно українською мовою у зросійщеному Донецьку. Він також знав латину, німецьку та інші європейські мови, що дозволило йому власноруч перекладати твори відомих класиків живою українською мовою. 

Через неформальні розмови з викладачами Стус знайомився з творчістю “неправильних авторів” для радянської влади: М. Семенко, М. Зеров, В. Свідзинський, О. Любченко, М. Хвильовий, В. Підмогильний та багато інших. Бувши студентом Василь підготував збірник своїх віршів, надіславши її до “Літературної газети” (зараз — “Літературна Україна”). 

Після армії Стус за власної волі повернувся до Донецької області й став вчителювати у Горлівці. Радянська влада у той період штучно створювала умови для русифікації населення України нав’язуючи наратив про недолугість української мови та величчя могутньої російської. 

Багато батьків писали заяви та відмовлялися від того, щоб їхні діти вивчали українську мову в школах. Стус намагався змінити ситуацію на краще. Він застосовував педагогічний артистизм для зацікавлення дітлахів в українській мові. Наприклад, він розказував дітям цікаві історії з минулого України, читав власну поезію та свої переклади класиків українською мовою. 

Прометей Донеччини, який давав людям мову

Завдяки цікавій роботі Стуса діти цікавилися українською мовою та культурою. Певний час Стусу пропонували перспективу стати директором школи, але він відмовився через необхідність вступити до лав комуністів. Потім Василь Стус працював підземним плитовим на шахті “Октябрьська” в Донецьку.

Багато друзів-шахтарів Стуса надихалися його поезією на обіді та між змінами. Згодом Стус перейшов на посаду редактора газети “Соціалістичний Донбас” і почав свій повноцінно творчий шлях. Під керівництвом активіста команда з чотирьох перекладачів та двох друкарів видавала десятки тисяч екземплярів пролетарської газети. 

Поет відпрацював декілька років на благо розвитку культури шахтарського краю поїхав до Києва вступати в аспірантуру, де розпочав дисидентську і правозахисну діяльність. 

Стус для Донеччини – це Прометей, який давав людям мову, яку так потребував край, який найбільше за всю історію України піддавався політиці русифікації.

Читайте також:

• Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery
• Фемінізм в Україні: жінки, які змінювали історію
• Донецьке золото: як видобували сіль в Торі та Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Спецпроєкт Бахмут IN.UA “Перемагали раніше — переможемо зараз!”. Просто і цікаво розповідаємо про перемоги українців крізь історичний час.

У 1015 році помирає славетний князь-хреститель Володимир Великий, а між дітьми Володимира починається братовбивча ворожнеча, яку розпочав старший син Святополк. Святополк підступно вбиває своїх братів Бориса і Гліба, які пізніше стають святими мучениками.

Наступною жертвою став древлянський князь Святослав Володимирович. Народ прозвав князя-братовбивцю Окаянним, тобто такий, як Каїн. Відновити справедливість і покарати брата взявся Ярослав Володимирович, який потім отримав прізвисько “Мудрий” і став одним з найвеличніших правителів Київської Русі-України.

Ярослав зібрав 40 тисячне військо, яке постало проти невідомої кількості дружинників Святополка. Битва сталася у 1016 році, біля міста Любеч, де Ярослав здобув перемогу. Наляканий можливістю отримати справедливе покарання, Святополк тікає до Польщі. Ярослав переможно зайшов у Київ і став правити народом Русі-України. Історія відновлення справедливості та розумного покарання дуже символічна.

Влада у країні має бути чесною і легітимною, бо народ України ніколи не сприйме тиранії та буде боротися до кінця.

Автор тексту історик, краєзнавець Микита Безмен.

Авторка ілюстрації художниця Маша Вишедська.

Читайте також:

• Донецьке золото: як видобували сіль в Торі та Бахмуті
• Як і коли в Бахмуті з’явилась баптистська церква
• Фемінізм в Україні: жінки, які змінювали історію

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!