У третій четвер травня в Україні відзначають День вишиванки — традиційне, але не офіційне, свято українського народу. Цьогоріч він припадає на 16 травня.

Редакція Бахмут IN.UA зібрала добірку з десяти маловідомих фактів про традиційні українські сорочки.

День вишиванки у 2024 році

Красива вишита українська сорочка з льону — це справжня традиція українців, яка втілює народний дух. Вона також вважається символом щасливої долі, родової пам’яті, щирої любові, міцного здоров’я та краси. Крім того, наші пращури вірили, що вишиванки — це найсильніші з усіх можливих видів оберегів, який гарантував повний захист від злого ока та слова.

Сьогодні вишиванка стала символом піднесення нації, який шанується кожного року в третій четвер травня. Свято на честь традиційного вишитого одягу святкують у понад 60 країнах світу, де існують сталі українські діаспори.

Тож, які ж існують цікаві факти про цей незвичайний елемент одягу?

Факт 1. Перші згадки

Вишиванка — це такий елемент одягу, який має надзвичайно давнє походження. За свідченнями відомого грецького історика Геродота, вишивкою свій одяг прикрашали ще скіфи. Зразки скіфської вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися. 

Також відомо, що вже сучасні археологи знаходили на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI століттям нашої ери. При дослідженні знайдених реліквій виявилося, що на тамтешніх чоловіках були присутні вишиті елементи одягу, які ідентичні українським вишиванкам XVІІІ-XIX століть.

Факт 2. Перша школа вишивки в Україні

За літописами, першу школу вишивки започаткували в Київській Русі ще в 1086 році на базі Янчиного монастиря. Її організувала княжна Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчат навчали не тільки гаптуванню золотом і сріблом, але й письму, читанню, церковному співу та Закону Божому.

Факт 3. Обереги

Давні слов’яни вірили, що вишиті елементи на одязі — це не тільки гарний спосіб доповнити власний образ, але й сильний оберіг від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.

Часто бувало й таке, що вишиті сорочки дарували дітям при народженні, щоб вони оберігали їх спокій від злих людей та духів.

Факт 4. Вишиванки — святковий одяг

Українці в давнину ніколи не носили вишиванки на щоденній основі. Це було пов’язано з тим, що такі сорочки довго створювали, а тому її одягали лише на свята. Водночас наші пращури мали спеціальні сорочки для буднів, які називалися “буденками”.

Факт 5. Популяризація

Активно буденний одяг та традиційні українські вишиванки почали використовуватися у другій половині XIX століття. Першим, хто почав використовувати такий стиль, вважається видатний український поет Іван Франко.

Зазначимо, що вже за часів незалежності, на 20-гривневій купюрі зобразили Франка саме в буденному одязі, під яким була вишиванка.

Факт 6. Стиль вишивання хрестиком

Мало хто знає, але наші пращури не використовували відомий зараз стиль вишивання хрестиком. E них були 250 швів, які виконували 20-ма різними техніками.

Сам же стиль вишивання хрестиком став популярним у 50-х та 60-х роках XIX століття завдяки геніальній рекламній кампанії парфумерно-косметичної компанії “Товарищество Брокар и Ко”, під час якої шматки мила загортали у яскраві обгортки, на яких друкували прості схеми орнаментів для вишивання хрестиком. Сам продукт був дешевим, а тому дуже багато людей мали змогу ознайомитися з новим стилем вишивання.

Факт 7. Унікальність вишиванок

У всіх регіонах України створювали вишиванки, вкладаючи особливості власного регіону в них. Врешті-решт, це зробило вишиванки кожного регіону країни унікальними. У XIX столітті такий факт дозволяв людям лише за сорочкою визначати, з якого села походить власник або власниця.

Факт 8. Найбільш незвичайна сорочка

Одним із найоригінальніших видів вишиванок вважають борщівську, яка походить з Тернопільщини. Її особливість полягає у тому, що майстрині рясно розшивають білі сорочки чорними нитками, створюючи незвичайний одяг.

За легендою, такий стиль вишивання з’явився у XV-XVI століттях, коли турки напали на селище Борщівка. Тоді вони знищили практично всіх чоловіків, що змусило жінок з цього та сусідніх поселень протягом кількох поколінь одягати саме чорно-білі сорочки на знак скорботи.

Факт 9. Вишиванки та світові зірки

Українські традиційні сорочки відомі не тільки в нашій країні, але і за її межами. Вони навіть є у гардеробах відомих по всьому світі знаменитостей. Так, вишиванки від французького дизайнера Ізабель Маран можна знайти у повсякденному гардеробі Кейт Мосс, Енн Гетеуей, Холлі Беррі та Кетті Холмс. 

У 2012 році українська дизайнерка Олена Буреніна співпрацювала зі співачкою Мадонною, в результаті чого створила для неї вишиванку на підтримку альбому MDNA.

Факт 10. Рекорди

Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Заборонена буква “ґ” й перша згадка: 15 цікавих фактів про українську мову, які ви не знали
• Трипільці, Київська Русь та Барбадос: сім цікавих фактів про український тризуб

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу Авраама (Абрама) Григоровича Паланта — одного з підприємців, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття забезпечували будівельні потреби міста.

Детальніше про те, як з’явився завод Паланта — розповіли в Бахмутському краєзнавчому музеї.

Історія заводу Паланта в Бахмуті

Історія заводу розпочалася 27 травня 1894 року, коли Бахмутська міська дума надала Палантові в оренду ділянку землі площею понад одну десятину на південній околиці міста поблизу річки Бахмут, де працювали й інші відомі цегельно-черепичні виробництва регіону — Бадодіна, Любицького, Французова. За це щороку він мав сплачувати 90 рублів 49 копійок.

Завод працював сезонно — від весни до осені. За рік виготовлялося до мільйона цеглин, які приносили власнику від 4 500 до 7 000 рублів доходу. Постійний штат складав близько 25–30 робітників.

Продукція Паланта відрізнялася від матеріалів інших заводів доступною ціною, адже виготовлялася виключно вручну. Це робило її популярною серед місцевих мешканців та підприємців. Саме цією цеглою зведені будівлі, які залишалися частиною історичного обличчя Бахмута: католицький костел, споруди заводу “Е.М. Фарке”, шахта “Бахмутська сіль” та інша дореволюційна архітектура міста.

Завод у ХХ столітті

Завод працював безперервно до 1917 року. Після більшовицької націоналізації у 1920-му він перейшов у підпорядкування “Совнархозу”, а вже у 1923 році був остаточно закритий. У радянських довідниках того часу зазначається, що на вулиці Харківській (нині — Незалежності), неподалік станції Бахмут І, розташовувалася або одна з майстерень, або адміністративне приміщення колишнього заводу Паланта.

Історія життя Паланта

Про самого Авраама Григоровича Паланта відомо небагато. Він належав до купецького стану, був євреєм за походженням. У Бахмуті не мав значних маєтків: у 1908 році його завод оцінювався лише в 1 000 рублів. Проте в місті мешкали інші представники родини — Хаїм, Ісак та Іда Паланти. Разом вони володіли нерухомістю на вулиці Малій Харківській (тепер — Незалежності), неподалік від синагоги, розташованої за адресою: вул. Бахмутська, 1.

Читайте також:

• “Солоному карʼєру на виїзді з міста…”: бахмутянка поділилась спогадами
• “Цветмет був нашим життям”: що означав День Металурга для бахмутян
• Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.

Розвінчуємо популярні міфи про ті часи. Для цього ми поспілкувалися із завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Аркадійовичем Корнацьким.

Звільнення Бахмута

Перед деокупацією Бахмута радянські війська захопили населені пункти на півночі, створивши противнику безпосередню загрозу. Коли загарбників притиснули, ті почали знищувати місто перед відступом. Існує думка, що тоді німці підірвали та спалили понад тисячу споруд, проте в Бахмутському краєзнавчому музеї не мають цьому підтвердження.

“Місто Бахмут, на той час Артемівськ, було звільнено частинами радянської армії. Це були 259 та 266 стрілецькі дивізії, а також танковий корпус під командуванням генерала Пушкіна. Радянські війська увійшли до міста зі східного боку. Спочатку було звільнено Забахмутку, потім центральну частину міста”, — ділиться він.

Тоді окупанти підготувалися до оборони: на підступах до міста створювалися широкі мінні поля та зводилися протитанкові перешкоди. Перші бої почалися вночі п’ятого вересня, а вже на ранок місто опинилося повністю під контролем тодішніх визволителів.

“Німецькі окупанти заздалегідь вигнали з міста частину місцевого населення у бік Часового Яру, Костянтинівки. Перед відступом окупантів відбувалося руйнування та спалення житлових будинків, промислових підприємств, всіляких установ. Центр міста був зруйнований переважно”, — поділився він.

Бахмут перед деокупацією

Проводячи паралелі з тим, що місто та його мешканці переживають зараз, Корнацький зазначає, що руйнування інфраструктури тоді не засуджувалися — це було необхідно.

“Та й під час окупації відбувалося бомбардування міста. Відомо, що бомби, які скидали на Бахмут, випустили з радянських бомбардувальників. Тоді знищили будівлю, в якій мешкали німецькі офіцери. Наразі ця вулиця називається Василя Першина, постраждали й інші об’єкти на території міста”, — розповідає історик.

Проте повідомлення про значні руйнування у місті Корнацький спростовує. За його словами, очевидно, що залишити по собі сумнозвісну “випалену землю” — вигідно. Однак більшість будинків все ж або постраждали незначно, або взагалі вистояли цілими. Набагато небезпечнішими були пожежі, які тоді використовували приблизно з тією ж метою.

“Якусь потужну масовану артилерійську підготовку, яка призвела б до значних руйнувань у Бахмуті, ми не знаходимо у спогадах очевидців. Якщо говорити саме про період визволення міста від окупанта. Натомість розповідається про підпали з боку, як і німців, так і радянської армії перед відступом. Тобто місто мало не згоріло двічі”, — додав Корнацький.

Азово-Донський банк: як врятували

На запитання журналіста про справжність знаменитої у Бахмуті легенди про безцінну пляшку самогону Ігор Аркадійович відповідає ствердно. Йдеться про випадок, коли перед відступом німців і, відповідно, руйнуванням стратегічно важливих будівель, за допомогою удачі та кмітливості вдалося врятувати одну з найкрасивіших дореволюційних будівель Бахмута — колишній Азовсько-Донський банк.

“Є історія у спогадах колишнього працівника банку, на прізвище Корзун, який на той момент був охоронцем банку. Коли палії пересувалися містом, він зміг підкупити їх пляшкою самогонки. Таким чином вони справді оминули будівлю банку стороною”, — резюмував Корнацький.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки: розповідаємо про цікаве

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!