“Росіяни знищують міста, аби захопити, бо по-іншому не вміють”: як боронять Часів Яр. Історія бійця 225 ОШБ

Семаковська Тетяна 13:00, 26 Липня 2024

Олександр — харків’янин, батько 3 дітей. До повномасштабної війни він не був задіяний в армії. Вранці 24 лютого 2022 року чоловік зібрав родину та вивіз їх до безпечного місця, а сам повертався три дні автостопом до Харкова. Олександра не відразу взяли до армії — охочих захищати країну було так багато, що його відправили додому. Але він продовжував оббивати пороги й врешті-решт знайшов для себе місце у 228 батальоні ТРО, 127 бригада. А вже потім перейшов до 225 ОШБ, зараз її бійці боронять Часів Яр.

Військовий розповів у розмові з Бахмут IN.UA про рідний Харків, оборону Часів Яру та тактику ворога.

228-й батальйон ТРО міста Харків

Лютий 2022 року. У цей час Олександр не підозрював, чим для нього та його рідного міста обернуться найближчі дні. У розмові військовий згадує — про те, що буде війна такого масштабу, він не підозрював.

“Як для мене почалася війна? Я чоловік не військовий, був цивільним. У мене за спиною були 1.5
роки армії й все. Швидко зібрав сім’ю, у мене троє дітей, вивіз їх до західної частини України.
Потім довіз до кордону з Польщею, а сам автостопом три дні добирався до Харкова”,
— згадує у коментарі військовослужбовець.

Перші дні війни харків’яни ховаються від російських обстрілів у метро, це було чи не єдине безпечне місце / фото Суспільне

На питання, чому чоловік вирішив піти на війну, хоча мав троє дітей й за законом мав право це
не робити, Олександр пояснює — у нього двоє неповнолітніх та одна повнолітня дитина.

“Але навіть якби у мене було б троє неповнолітніх дітей, то я все одно б пішов. Спочатку
подбав б про безпеку сім’ї та дітей, а потім пішов. Не знаю, чому — може тому, що патріот,
чи чорт його знає як це назвати”,
— говорить він.

Чоловік згадує, що його довго не хотіли брати, тому що людей було забагато. Тому на початку він
вирішив: якщо не беруть в армію — буде волонтерити. Герой допомагав евакуюватися родинам —
каже, що евакуація з Харкова залізницею була дуже добре організована. У Дніпрі, натомість панував хаос, пригадує Олександр, волонтер привіз туди двох дівчат з маленькими дітьми, (вони були з міста Мерефи Харківської області, жінки боялися їхати на евакуацію з Харкова, тому що місто бомбардували).

Евакуація з Дніпра

“На залізничному вокзалі був повний хаос, море людей, ніхто не контролював евакуацію й коли поїзд підїхав, то товпа людей ринула у нього. Давка, крики, чоловіки намагалися втиснутися першими у вагони та відтягували за волосся жінок з дітьми. Я не знав, що в нас такі чоловіки бувають, які жінок з дітьми відтягують, щоби самому в вагон влізти”, — згадує спірозмовник.

У Харкові такого не було, запевняє він. Залізничний вокзал був огороджений військовими та поліцією, пропускали тільки жінок, дітей та людей старшого віку. На платформи виводили необхідну кількість людей, після чого подавали потяг й люди заходили у вагони.

Олександр й далі оббивав пороги військкомату, просив взяти його на місце якогось молодого
хлопця. Його наполегливість дала результат, і він приєднався до 228-й батальйону ТРО міста
Харків. Цей батальйон брав участь у боях за П’ятихатки, Лісне, Питомник, та 213-ту висоту,
поряд з Руською Лозовою.

Олександр тренувався два місяці перед тим, як стати на блокпости у Харкові. Його та його
побратимів поступово вводили у війну: спершу вчили звикати до постійних обстрілів на другій лінії оборони, а потім вже дозволили виходити на бойові.

“Погано, коли одразу тебе з цивільного життя відправляють в окопи, і ти не розумієш, що робити. Я дуже вдячний нашому командиру Олегу Ширяєву за те, як він нас вчив”, — каже військовий.

Оріхово-Василівка, Бахмут

У 2023 році Олександра з побратимами відправили на Донеччину у складі 225 батальону ТРО.

“Нас відправили на Бахмут, не у саме місто. Ми тримали Оріхово-Василівку, адже, якщо
подивитися на карту, то Бахмут хотіли взяти в оточення. І от якраз одна з точок цієї клешні
— це була Оріхово-Василівка”,
— пояснює військовий.

У цьому селі на момент бойових дій ще залишалося небагато людей, переважно це були люди
старшого віку. Їм бійці допомагали харчами та медикаментами.

“Ще там був чоловік з купою собак. Він казав, що нікуди не поїде, бо у нього батьки похоронені
там”.

Події в Авдіївці

Олександр пояснює, що за успішне виконання всіх поставлених бойових задач батальйон перейшов з ТРО у сухопутні війська 225 ОШБ. Його перекинули вже до Макіївки, де утримували прорив росіян.

“Це було в районі Лиману. Там була дуже важка ситуація, десь місяць-два ми там були,
звідти переїхали до Горлівки, а далі Авдіївка. Тут ми разом з ГУРівцями, РДК та іноземним
легіоном тримали коридор для виходу наших бійців”,
— військовий описує події в Авдіївці від
16 до 29 лютого 2024 року.

Росіян чоловік описує як сильного ворога, який вчиться, так само як й українська армія.
Олександр відзначає, що у армії рф налагоджена система поставки дронів. Водночас професійність
російських військових дуже відрізняється: якщо говорити за Вагнер (станом на зараз вже
ліквідована ПВК), або ПВК “Ветерани”, то там були дуже якісно підготовлені кадри, а от військові з “Шторму-Z” воюють не так активно та часто здаються в полон, пояснює Олександр.

“Вагнерівці були вмотивовані, добре екіпіровані. Їм вбили у голову, що вони тут нібито
нацистів вбивають. Деякі навіть у полон не здавалися, а вискакували з гранатами у руках.
У нас так двоє хлопців загинули, коли вагнерівці нібито хотіли здатися у полон та виходили
з окопів, а потім починали стріляти. Ворог вчиться, але й ми вчимося, тому що на початку
війни у нас не було практично нічого — ні дронів, ні РЕБів. А зараз без цього ми не можемо
вийти на позиції”,
— розповідає військовий.

Часів Яр

Часів Яр / фото 225 ОШБ

У Часів Ярі, каже Олександр, військові практично не пересікаються з цивільними. Однак інколи
бачать, як люди пораються по городу навіть тоді, коли поруч прилетіло.

“Вони живуть своїм життям — я не знаю, як люди можуть до такого привикнути. Якщо ви подивитеся наш (телеграм) канал “Чорний Лебідь”, то там є відео, де у людини горить дім, а вона город копає. Основна маса людей, які залишилися — це люди старшого віку. Не можу сказати, що цивільні нам заважають. Ми тримаємо лінію неподалік Каналу. Ми єдиний батальйон, який не залишив свої позиції. І ми єдині, хто залишився за каналом”, — пояснює Олександр.

Щодо зброї, то найбільше бракує саме снарядів та артилерії під час штурмів, каже військовий,
бо вмотивованих бійців вистачає. Часів Яр росіяни поступово знищують за тактикою випаленої
землі, як це було в Бахмуті.

Примітка. Часів Яр, карта бойових дій тут показує, що росіяни окупували лише один мікрорайон, втім місто дуже щільно обстрілюють. Ситуація у Часів Ярі важка, ворог має переважаючу кількість, Сили Оборони тримають місто.

***

Чому Часів Яр росіяни хочуть знищити?

Часів Яр зруйнований росіянами, липень 2024 / фото з росджерел

Пряма мова героя:

“Мікрорайон Канал росіяни повністю знищили КАБами та Солнцепеками, просто багатоповерхівки
складувалися від вибухів, потім вже не було за що триматися, не було де закріпитися.
Тому ухвалили рішення йти за Канал на другу лінію оборони і тримати оборону там.
Їм не потрібно цілі міста, їм потрібна просто територія. Їм треба дійти до Харкова, до Києва.

Подивіться, що з Придністров’ям відбувалося, з Абхазією. Там бідність, ніхто нічого не відновлює.
Наведу приклад, коли ми вибивали росіян під Харковом, селище є таки Питомник, то там були дуже сильні бої. Але вигнавши звідти росіян, село практично було ціле, бо йшла піхота, не арта.
Але потім росіяни ще намагалися окупувати село, й коли ми звідти виходили — вони практично
все зрівняли з землею. Оце і є різниця між нами та ними, ми намагаємося зберегти,
вони знищити — бо по іншому вони не вміють, вони йдуть далі по мертвій землі”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)

Семаковська Тетяна 18:20, 30 Серпня 2024
Андрій Лоза / ілюстрація Бахмут IN.UA

Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій став учасником АТО.

Детальніше про життя у довоєнному Донецьку, діяльність у Бахмуті, сфабриковану справу та утримання в СІЗО, а також про майбутнє Бахмута і теперішню діяльність дивіться у відеорепортажі Бахмут IN.UA.

Боротьба за Україну

За словами відомого активіста, його повний перехід на українську змінив його життя. Він відбувся в той час, коли відбулася “помаранчева революція”.

Бахмутянин також брав участь в Революції Гідності з 1 грудня 2013 року грудня по 19 січня 2014 року. Воно завершилось затриманням силовиками “беркута”.

19 січня відбулося моє затримання. На той час я був у статусі помічника народного депутата. Бейдж був. Я також був позаштатним кореспондентом газети всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Бейдж був. Я розраховував на те, що ми живемо в правовій державі. Як виявилось — ні,

Андрій Лоза // активіст з Бахмута

Життя в СІЗО було досить складним. Саме його перебування там було за сфабрикованою справою. Воно супроводжувалось постійним насиллям.

Чоловік має великі плани. Він вже розуміє, що після війни буде брати участь у відновленні Бахмута та його подальшому розвитку.

Більше цікавинок про життя, думки та плани бахмутського активіста, дізнавайтесь у нашому репортажі за посиланням.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Вікторія Пасайлюк 12:30, 30 Серпня 2024
Олена і Тарас Головко / ілюстрація Бахмут IN.UA

Подружжя Олена і Тарас Головко познайомились на Донеччині. Тоді під час антитерористичної операції Тарас приїхав захищати Донбас. Згодом до лав військослужбовців долучилась і сама Олена. Пара разом обороняла Бахмут, а після втрати міста вони продовжують служити державі, але на інших кордонах — між Україною та Європою. 

Про бажання стати на захист рідної країни, службу під час повномасштабного вторгнення та втрату Бахмута, Олена розповіла журналістам Бахмут. IN.UA.

Бахмут – особиста сімейна фортеця

Олена Головко народилась в місті Горлівка Донецької області. Проте все життя жінка прожила в Бахмуті, яке і вважає своїм рідним місто. Тут вона закінчила школу і технікум. 

“Це місто, де народилася моя донька і місто, яке назавжди залишиться в моїй пам’яті, як моя особиста сімейна фортеця”, — каже Олена про Бахмут.

Чоловік Олени Тарас родом з російської федерації, проте все життя прожив у Волинській області. Під час АТО, каже бахмутянка, він приїхав захищати кордони рідного Донбасу. 

“Це людина, яка надала мені сил жити далі, розуміти, для чого то все. Це людина, яка є мені другом і людина, яка разом зі мною до кінця”, — каже Олена

2014 рік: початок війни 

У 2014 році в Україні почалась війна, росіяни окупували Горлівку, рідне місто героїні, та любов всього життя Бахмут. Тоді вже під час деокупації Бахмута до міста приїхали інструктори з Канади, які здійснювали навчання тактмеду.

На цих тренінгах Олена познайомилася з військовослужбовцями, які показали жінці, що самоідентифікація як громадянина України може відбутися і через захист своєї країни. Тоді ж вона вирішила, що теж стане на захист своєї домівки. 

“Саме у 2014 році відбулась самоідентифікація мене, як захисника. Захисника майбутнього моєї доньки, бо тоді я вже ставила собі питання: А що я залишу сама собі ? Яку країну я їй залишу? Таку, як залишили мені батьки? Я вже тоді розуміла, що щось не так і так не має бути. Тому здійснила свідомий вибір і пішла навчатися професійно військовій справі”, — розповідає жінка.

Олена зауважує, що завжди дуже хотіла і прагне досі, зробити все, щоб Україна була цивілізованим європейським суспільством для її доньки.  

Повномасштабне вторгнення: переддень 

Початок повномасштабного вторгнення Олена зустріла вдома. 23 лютого була її крайня зміна на лінії розмежування. Це був умовний кордон, пункт пропуску з тимчасово окупованої території. 

О 20:00 жінка завершила свою робочу зміну і поїхала додому. В нічний час доби Олену змінив її чоловік зі своїми побратимами. Вже тоді відчувався, пригадує героїня, той накал перед офіційним повномасштабним вторгненням. 

“Те, що відбувалося далі, то було щось фантастичне. Бо ніхто нічого не розумів, як цивільні так і військові. Перші хвилини були такі, як і в більшості людей. Почалась повномасштабна війна. Це вже друга така дата, найстрашніша у моєму житті. Коли ти розумієш, що в твоїй країні війна, біля тебе війна і ти сам учасник тієї війни”, — каже Олена. 

Перші дні “24-го лютого” 

Перше, що Олена зробила після перших сирен та вибухів, це зібрала свою на той момент ще неповнолітню доньку, взяла найнеобхідніші речі, а це документи, нагороди та ювелірні прикраси, та відправила її  в невідомість на інший кінець країни. Вже тоді вона сказала своїй доньці, що не знає, чи повернеться. 

Потім героїня перестала рахувати числа на календарі, час вимірювала місцями. На вулиці було або тепло, або холодно.

“Це такий термін часу, який ти просто проживаєш. Бо в тебе є одна ціль – вижити”, — пригадує захисниця.

Спочатку підрозділ Олени здійснював охорону умовної лінії розмежування і тримав захист міста Попасна. Пізніше була оборона Бахмута. 

Найважче було, каже, спокійно спілкуватися зі своїми друзями, а потім їхати їх забирати в останню путь. Фізична втома, каже Олена, була ні про що, її не помічаєш. Поступово звикається до вибухів, і вже чітко розрізняєш, що і на якій відстані відбулося. Сама ж оборона Бахмута стала для Олени її особистою поразкою.

“Мені завжди буде здаватися, що я щось недоробила, не змогла… Важко було зрозуміти, що людей, з якими ти служив 10 років, вже нема”, — згадує.

Наші дні 

Зараз Олена разом із чоловіком стоять на захисті кордонів з Європейським союзом. 

“Ми залишаємось в Україні, продовжуємо захищати нашу Україну, трохи на інших рубежах. Кожен зробив вибір сам за себе. Це така гордість і гордість, що ти не зрадив сам собі. Не злякався, навіть у надважких ситуаціях”, — наголошує.

Є бажання повернутися вже в деокупований Бахмут, зізнається Олена, але не жити там. Психологічно жити на кістках своїх загиблих друзів, каже, вони не зможуть.

Втрату Бахмута Олена вважає свою найбільшою особистою поразкою. Бахмутянка каже, що їй буде завжди соромно через втрату свого міста. Але, продовжує, це також є частиною нашої історії.

“Це така особиста поразка, моральна поразка, яка буде з нами до кінця життя”, — підсумувала жінка

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)

Андрій Лоза — бахмутянин, свободівець, учасник Революції 2004 року та Революції Гідності. У 2014 році він був затриманий силовиками “беркута”, а після цих буремних подій […]

“Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Подружжя Олена і Тарас Головко познайомились на Донеччині. Тоді під час антитерористичної операції Тарас приїхав захищати Донбас. Згодом до лав військослужбовців долучилась і сама Олена. […]

“Прийшло усвідомлення, що Кременчук стане другим домом”: музикант з Краматорська займається творчістю у новому місті

Данилу 22, він народився та виріс у Краматорську, що на Донеччині. Тут все життя займався музикою: викладав гру на музичних інструментах у місцевій музичній школі […]

“Це міф, що одинокий чоловік або жінка не можуть усиновити дитину”: як в Україні діє процедура усиновлення під час війни. Розпитали експертку Олену Ремень

Омріяне батьківство часто буває недосяжним для багатьох чоловіків чи жінок в Україні. Тому усиновлення вже розглядають як одну з традиційних форм батьківства. Як зараз відбувається […]

Галина Докашенко

“У нас переворот в країні”: спогади про проголошення Дня Незалежності від горлівчанки Галини Докашенко

24 серпня щорічно Україна святкує свій День Незалежності, цьогоріч відзначаємо свято в умовах повномаштабної війни. Бойові дії за наші землі тривають на українському Сході та […]