Російські пропагандистські джерела опублікували, на яких записані свідчення подружжя з міста Часів Яр. Чоловік та жінка стверджують, що їх нібито залишили напризволяще у місті.

Редакція “Бахмут IN.UA” показала відео з мешканцями Часового Яру волонтеру Євгену Ткачову, який займається евакуацією людей з міста. Волонтер впізнав подружжя і розповів, чи мали вони можливість евакуюватися до України та чи отримували вони допомогу.

Допомога людям у Часовому Яру: свідчення волонтера

Редакція “Бахмут IN.UA” показала відео з подружжям Горбатенків волонтеру з Часового Яру Євгену Ткачову. Він регулярно возив гуманітарну допомогу в місто і особисто евакуйовував людей.

Євген Ткачов впізнав пару. За словами волонтера, вони регулярно отримували гуманітарну допомогу. Це було навіть тоді, коли в район їхнього проживання вже було неможливо заїхати. Тому свідчення про те, що їх “кинули напризволяще” не відповідає дійсності.

“Цих людей я впізнав. Вони постійно приходили отримувати гуманітарну допомогу. Поки ще був проїзд до Жовтневого мікрорайону, гуманітарку видавали у школі №17, туди також і воду возили. У той час я їх майже кожного тижня там зустрічав. Це було десь до травня цього року. А потім, коли в Жовтневий заїхати було неможливо, вони виходили за гуманітаркою в центр міста, до Пункту незламності. Там вже рідше їх бачив”, — зазначив Євген Ткачов.

Також у подружжя Горбатенків була можливість комфортно і безоплатно евакуюватися в більш безпечні регіони України.

“Звісно всім мешканцям Часового Яру разів безліч разів пропонували евакуюватися і волонтери, і військова адміністрація. Коли проїзд до 17-ї школи був вільний і не під прицілами дронів, то там і об’яви про евакуацію розвішували, і запис на евакуацію проходив прямо в пункті видачі гуманітарної допомоги. Всі, хто хотів, залишали свою адресу чи номер телефону, з ними зв’язувалися або приїжджали і забирали. Тому ці люди, звісно, були повністю поінформовані про можливості евакуації. До травня їх точно можна було забрати з комфортом зі всіма необхідними речами навіть з-під двору. Ще й влітку інколи можна було заїхати в той район, але це вже був великий ризик. А потім вони так само могли весь цей час прийти до Пункту незламності, звідки продовжувалася евакуація”, — розповів Євген Ткачов.

Звинувачення ЗСУ

Едуард та Наталія Горбатенко родом з міста Часів Яр. За даними росджерел, вони вирішили евакуюватися на окуповані території наприкінці жовтня. Історію “евакуації” подружжя росіяни використали як інструмент пропаганди.

В інтерв’ю пропагандистам чоловік із жінкою розповіли, що їх, нібито, прицільно атакували ЗСУ. В розмові з окупантами Едуард Горбатенко розповів, він разом із жінкою і сусідами намагалися самотужки вийти на території, які контролюються росією. На шляху до російських позицій їх, нібито, прицільно атакували десятки дронів ЗСУ. А росіяни, яких вихваляють “евакуйовані”, скидали їм із дронів ліки. Подружня пара розповіла, що вони врятувалися від дронів втечею. А їхні супутники, ймовірно, загинули. Однак, перевірити цю інформацію наразі неможливо.

Додамо, що росіяни не вперше спотворюють інформацію про становище людей, які попри заклики української влади евакуюватися, залишаються жити на лінії фронту. Окупанти виставляють українську армію злочинцями, які нібито не дають людям евакуюватися. Однак є підтвердження, що військові ЗСУ навпаки сприяють евакуації людей.

Водночас відомі непоодинокі випадки, коли армія рф розстрілює цивільних. Зокрема, це відбулось у місті Селидове, тут росіяни вбили цивільних людей, які були в автівці, про це повідомляє офіс Генпрокурора.

У відео подружжя з Часів Яру підігрувало російській пропаганді, пара висловила подяку окупантам за те, що ті їх “нагодували, дали води та обробили рани”.

Наразі, як повідомляють росджерела, подружжя перебуває на окупованій частині Луганщини. Нагадаємо, що росіяни частково окупували Часів Яр, евакуація з міста тривала й триває досі, попри те, що заїхати за людьми волонтерам та міській владі стає все небезпечніше.

Часів Яр: контакти для евакуації

Зробити заявку на евакуацію з Часового Яру можна за міським телефоном: +380 (099) 712 0359.

Звернення також приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

• Сапери мінують місцевість біля Часового Яру: яка ситуація на 4 листопада
• “Зарано говорити про те, що ворог закріпився у нашій частині міста”: 24 ОМБр про прорив оборони Часового Яру
• “Білі янголи”, які рятують з пекла війни: розповідаємо історію Павла Дяченка (Відео)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!