Російські пропагандистські джерела опублікували, на яких записані свідчення подружжя з міста Часів Яр. Чоловік та жінка стверджують, що їх нібито залишили напризволяще у місті.

Редакція “Бахмут IN.UA” показала відео з мешканцями Часового Яру волонтеру Євгену Ткачову, який займається евакуацією людей з міста. Волонтер впізнав подружжя і розповів, чи мали вони можливість евакуюватися до України та чи отримували вони допомогу.

Допомога людям у Часовому Яру: свідчення волонтера

Редакція “Бахмут IN.UA” показала відео з подружжям Горбатенків волонтеру з Часового Яру Євгену Ткачову. Він регулярно возив гуманітарну допомогу в місто і особисто евакуйовував людей.

Євген Ткачов впізнав пару. За словами волонтера, вони регулярно отримували гуманітарну допомогу. Це було навіть тоді, коли в район їхнього проживання вже було неможливо заїхати. Тому свідчення про те, що їх “кинули напризволяще” не відповідає дійсності.

“Цих людей я впізнав. Вони постійно приходили отримувати гуманітарну допомогу. Поки ще був проїзд до Жовтневого мікрорайону, гуманітарку видавали у школі №17, туди також і воду возили. У той час я їх майже кожного тижня там зустрічав. Це було десь до травня цього року. А потім, коли в Жовтневий заїхати було неможливо, вони виходили за гуманітаркою в центр міста, до Пункту незламності. Там вже рідше їх бачив”, — зазначив Євген Ткачов.

Також у подружжя Горбатенків була можливість комфортно і безоплатно евакуюватися в більш безпечні регіони України.

“Звісно всім мешканцям Часового Яру разів безліч разів пропонували евакуюватися і волонтери, і військова адміністрація. Коли проїзд до 17-ї школи був вільний і не під прицілами дронів, то там і об’яви про евакуацію розвішували, і запис на евакуацію проходив прямо в пункті видачі гуманітарної допомоги. Всі, хто хотів, залишали свою адресу чи номер телефону, з ними зв’язувалися або приїжджали і забирали. Тому ці люди, звісно, були повністю поінформовані про можливості евакуації. До травня їх точно можна було забрати з комфортом зі всіма необхідними речами навіть з-під двору. Ще й влітку інколи можна було заїхати в той район, але це вже був великий ризик. А потім вони так само могли весь цей час прийти до Пункту незламності, звідки продовжувалася евакуація”, — розповів Євген Ткачов.

Звинувачення ЗСУ

Едуард та Наталія Горбатенко родом з міста Часів Яр. За даними росджерел, вони вирішили евакуюватися на окуповані території наприкінці жовтня. Історію “евакуації” подружжя росіяни використали як інструмент пропаганди.

В інтерв’ю пропагандистам чоловік із жінкою розповіли, що їх, нібито, прицільно атакували ЗСУ. В розмові з окупантами Едуард Горбатенко розповів, він разом із жінкою і сусідами намагалися самотужки вийти на території, які контролюються росією. На шляху до російських позицій їх, нібито, прицільно атакували десятки дронів ЗСУ. А росіяни, яких вихваляють “евакуйовані”, скидали їм із дронів ліки. Подружня пара розповіла, що вони врятувалися від дронів втечею. А їхні супутники, ймовірно, загинули. Однак, перевірити цю інформацію наразі неможливо.

Додамо, що росіяни не вперше спотворюють інформацію про становище людей, які попри заклики української влади евакуюватися, залишаються жити на лінії фронту. Окупанти виставляють українську армію злочинцями, які нібито не дають людям евакуюватися. Однак є підтвердження, що військові ЗСУ навпаки сприяють евакуації людей.

Водночас відомі непоодинокі випадки, коли армія рф розстрілює цивільних. Зокрема, це відбулось у місті Селидове, тут росіяни вбили цивільних людей, які були в автівці, про це повідомляє офіс Генпрокурора.

У відео подружжя з Часів Яру підігрувало російській пропаганді, пара висловила подяку окупантам за те, що ті їх “нагодували, дали води та обробили рани”.

Наразі, як повідомляють росджерела, подружжя перебуває на окупованій частині Луганщини. Нагадаємо, що росіяни частково окупували Часів Яр, евакуація з міста тривала й триває досі, попри те, що заїхати за людьми волонтерам та міській владі стає все небезпечніше.

Часів Яр: контакти для евакуації

Зробити заявку на евакуацію з Часового Яру можна за міським телефоном: +380 (099) 712 0359.

Звернення також приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

• Сапери мінують місцевість біля Часового Яру: яка ситуація на 4 листопада
• “Зарано говорити про те, що ворог закріпився у нашій частині міста”: 24 ОМБр про прорив оборони Часового Яру
• “Білі янголи”, які рятують з пекла війни: розповідаємо історію Павла Дяченка (Відео)

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Після окупації Луганська в 2014 році Сіверськодонецька громада вимушено стала центральною, адже всі обласні служби та структури були релоковані саме в Сіверськодонецьк. Вже тоді жителі Луганщини вперше стикнулися з проблемою житла — люди приїжджали на підконтрольну територію, а житла бракувало. Тоді на допомогу прийшла Міжнародна організація з міграції, або як частіше її називають — МОМ. Саме вона допомогла сотням людям отримати тимчасовий прихисток та допомогу, а в 2020 було розпочато планування масштабного проєкту — зведення у місті житла для ВПО.

Перед якими труднощами постали жителі Луганщини і що роблять зараз — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Сіверськодонецька громада: як працювали з потребою житла

Ще до повномасштабної війни, у 2020 році, громада почала шукати системне розв’язання житлового питання. Адже людей більшало, а житла — ні.

“Розуміючи обсяг людей, які були переміщені після початку вторгнення російських військ на Луганщину і Донеччину, виникла потреба забезпечити цих людей житлом”, — каже Сергій Карпеченко, ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА, нині очільник Рубіжанської МВА.

Пілотний проєкт із забезпечення житлом ВПО розпочався у 2020 році в Сіверськодонецьку. Для нього створили окреме Агентство інвестицій і розвитку, яке координувало всі етапи, включно з документацією та робочими групами. Був укладений меморандум з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) “Покращення житлових умов внутрішньо переміщених осіб на сході України”. Спільно з МОМ була розроблена концепція будівництва цілого кварталу багатоквартирних будинків у самій Сіверськодонецькій громаді, втілити проєкт мали до 2025 року.

Проєкт передбачав будівництво близько 250 квартир для 900 осіб із повноцінною інфраструктурою — зонами відпочинку, громадськими просторами, прибудинковими територіями. 80% квартир планували для ВПО, ще 20% — для мешканців приймаючої громади. Загальна вартість проєкту перевищувала 11 мільйонів євро.

“Ці роботи були розпочаті, проєктувальні роботи проведені, визначили координаторів проєкту з боку МОМ та з боку громади. Але з перших днів місто прийняло удар на себе. Бої й оборона тривали до 25 червня 2022 року. Близько 80% житлового фонду було зруйновано, й понад 80% мешканців залишили місто. Хтось евакуювався на підконтрольну територію, хтось за кордон, дехто на територію російської федерації, а частина — залишилась там, в умовах окупації. Сьогодні росіяни намагаються показувати картинку, що вони щось відбудовують, але це відбувається в дуже плачевному середовищі: нема кому працювати, немає кому забезпечувати життя в цьому місті”, — пояснює Сергій Карпеченко.

Будівництво житла для ВПО в Сіверськодонецькій громаді як таке через окупацію припинилось.

Поновлення будівництва: нові громади — старі проблеми

У 2023 році проєкт за підтримки Мінреінтеграції (ред. зараз цього Міністерства вже не існує) реанімували і масштабували на інші регіони. Зокрема, партнерськими громадами стали місто Дрогобич і Кам’янка-Бузька на Львівщині.

У Дрогобичі запланували будівництво двох 9-поверхових будинків, а в Кам’яно-Бузькій громаді — 11 швидкозбірних будинків. Під це виготовили нову проєктну документацію й узгодили її з МОМ. 

“Був підписаний ряд спільних протоколів, угод. Але, на жаль, у 2025 році ми втратили зв’язок після того, як звернули програму USAID підтримки. Ми плануємо поновити з МОМ контакт, адже проєктування вже проведено, вони виступають як замовники. Ми на цей процес зараз не особливо впливаємо”, — каже Карпеченко.

Примітка. З 1 липня 2025 року Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) офіційно припинило надавати іноземну допомогу, а частину його програм передали під управління Державного департаменту США. Це рішення пояснили тим, що після масштабного перегляду витрат адміністрація Трампа дійшла висновку: діяльність USAID не відповідала інтересам США. USAID — це американське урядове агентство, яке десятиліттями фінансувало гуманітарні, економічні та демократичні проєкти в інших країнах, зокрема й в Україні.

Деякі проєкти вже проходили експертизу та навіть частково будувалися, а після вторгнення документацію безплатно передали громаді для майбутньої реалізації. 

Саме громада Дрогобича буде кінцевим бенефіціаром і власником житла, а організатори (Сіверськодонецька громада) — лише вигодонабувачі, бо їхні мешканці отримають житло. Вони не мають значного впливу на реалізацію проєкту, але підтримують комунікацію з громадами та МОМ. Тут варто вказати, що зараз представники громади відчувають обмежений вплив на проєкт і зазначають, що без фінансування від МОМ чи іншого донора реалізація поки неможлива. 

Як планували розподіляти житло

Концепція розподілу житла була одразу обумовлена і запропонована МОМ, тобто замовником будівництва. Тип заселення – це оренда з правом викупу.

“Хоча на сьогодні цей механізм ще не впроваджений законодавчо, але він зараз опрацьовується. Я сподіваюся, найближчим часом він буде вже імплементований в правове поле. Щодо розподілу, то було обумовлено, що половина частки від будівництва житла буде розподілено саме для мешканців Сіверськодонецької громади, три десятих буде розподілено для ВПО інших регіонів і одна п’ята — для мешканців громади Дрогобицької, які потребують покращення житлових умов або перебувають у складних життєвих обставинах”, — каже ексзаступник начальника Сіверськодонецької МВА.

Якщо рахувати в цифрах, то це мало виглядати так:

• 50% — для мешканців Сіверськодонецької громади;
• 30% — для ВПО з інших регіонів;
  20% — для мешканців приймаючої громади.

“Тобто громада отримала б збірний компонент розподілу для того, щоб всі учасники були зацікавлені: як і місцева громада, аби не сприймала це категорично, так і були б враховані потреби внутрішньопереміщених осіб, які також перебувають в цьому регіоні не лише з Луганщини. Тому таку форму розподілу визначили як оптимальну”, — каже він.

Відбір мали здійснювати за бальною системою, яка враховувала б наступні критерії: склад родини, соціальний статус, наявність дітей, людей з інвалідністю, родини військових тощо. Втім, залишається законодавча колізія, бо навіть якщо громада є вигодонабувачем проєкту — розподіляє житло житлова комісія тієї громади, де фізично стоїть будинок.

Чому так важко отримати землю

Одна з головних проблем, з якою зіткнулися й бахмутяни, й інші громади в евакуації — це земля. Формально, ділянки під будівництво в Україні є, але отримати їх дуже важко. Тодішній проєкт координувала Ірина Верещук через Міністерство реінтеграції (ред. зараз розформоване). Угоди підписувалися на високому рівні: між міністерством, обласними адміністраціями та приймаючими громадами. Часто це були три- або навіть чотиристоронні домовленості. Наприклад, у проєктах на Київщині також брали участь місцеві громади та обласні адміністрації — як Луганська, так і Київська. Вони узгоджували питання земельних ділянок та інші ключові аспекти. Підтримка місцевих і регіональних державних структур може значно пришвидшити процес реалізації. Тому важливо, щоб держава на централізованому рівні не лише підтримувала такі проєкти, а й чітко усвідомлювала їхню стратегічну важливість, суспільну цінність та актуальність у нинішніх умовах

“Приймаючі громади переважно можуть дати землю десь у полі — без комунікацій. А якщо це ділянка біля інфраструктури, вони хочуть щось отримати натомість”, — пояснює урбаністка Анастасія Лісна.

Зокрема, Сіверськодонецька громада пропонувала українській громаді, що на Київщині — кадровий потенціал. Бо тут працює з 2023 року їхня релокована лікарня КНП “Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня”, яка обслуговує не лише луганців, але й місцевих жителів. 

“Тому такий симбіоз цієї громади, можливо, і відбувся, тому що вони розуміли, що одним із аргументів було надання житла в майбутньому цим лікарям, які в них працюють. Бо якщо ми знайдемо місце для їх релокації в якоїсь іншій громаді, то вони втратять можливість отримати це житло”, — додає Сергій Карпеченко.

Хоча навіть це не гарантує, що громада буде готова прийняти нових мешканців. Схожа проблема виникала й у Сіверськодонецькій громаді: була попередня домовленість із ще однією громадою, однак проєкт заблокував супротив місцевого депутатського корпусу. При цьому в цій громаді з 2014 року стоїть недобудована школа, і Сіверськодонецьк був готовий відновити її за власні кошти. Це дало б робочі місця для вчителів і місця для дітей, однак через проблеми в комунікації та опір реалізувати ідею так і не вдалося.

Це безпосередньо впливало на рішення громади щодо виділення землі під житло для ВПО. Додатковим бар’єром залишаються стереотипи щодо переселенців із Донеччини та Луганщини, через які окремі громади вагаються їх приймати. Ці побоювання здебільшого є необґрунтованими, адже переселенці часто мають високу кваліфікацію, досвід роботи в промисловості, освіті, медицині та можуть стати реальним ресурсом для розвитку громади. Саме тому перед заходом будь-якого житлового проєкту в громаду необхідно проводити попередній соціальний аналіз — оцінювати настрої мешканців, ризики спротиву, ключові страхи та очікування. Паралельно має розроблятися правильна комунікаційна стратегія, яка пояснюватиме переваги для самої громади ще до початку будівництва. Це дозволить зменшити опір, уникнути конфліктів і зробити процес інтеграції переселенців більш безпечним і прогнозованим.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

• Олександр Анісімов, експерт з питань житлової політики — про соціальне житло в України та його “підводні камені”
• Як Маріуполю вдалося отримати земельні ділянки під будівництво житла на Київщині та у скільки обійдеться проєкт
• Фонд муніципального житла: Бахмутська громада долучиться до експериментального проєкту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В 11 містах України працюють осередки підтримки “З Бахмутом у серці”. Тут переселенцям і переселенкам з Бахмута надають різні види допомоги, в тому числі й гуманітарну. На 2026 рік у деяких осередках заплановані регулярні прийоми мешканців.

Де і за яким графіком прийматимуть бахмутян, стало відомо з плану роботи виконавчих органів Бахмутської міської ради на 2026 рік.

Осередки підтримки “З Бахмутом у серці”: прийоми у 2026 році

У 2026 році Бахмутська МВА запланувала прийоми мешканців Бахмутської громади в осередках
підтримки “З Бахмутом у серці”. Вони проходитимуть в осередках, які працюють у п’яти містах:

• Київ;
• Дніпро;
• Харків;
• Жовті Води;
• Львів.

У Харкові прийоми триватимуть з понеділка по п’ятницю. В інших містах — двічі на місяць. Точні дати потрібно уточнювати на місцях.

Адреси та графіки роботи кожного осередку підтримки можна дізнатися в нашому матеріалі.

Читайте також:

• Як пенсіонерам-ВПО отримати безкоштовне житло у Ворзелі
• Представники Бахмутської МВА візьмуть участь у конференції Rebuild Ukraine у Варшаві
• БФ “Право на життя” припиняє приймати заявки на допомогу від УВКБ ООН: деталі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!