Вже понад місяць тривають протести фермерів на польсько-українському кордоні. За цей час відбулося кілька серйозних інцидентів. Зокрема, 11 лютого 2024 року на пункті пропуску “Ягодин — Дорогуськ” протестувальники висипали українське зерно з фур, вдруге це повторилося 20 лютого уже на залізниці. Чи впливає ситуація на кордоні з Польщею на фермерів з Донеччини, які під обстрілами збирають врожай?

Редакція пояснює, що зараз відбувається на кордоні з Польщею, та як це вплине на фермерів Донеччини.

Протести фермерів

У лютому 2024 року на польсько-українському кордоні загострилася ситуація із протестами. Польські фермери перекрили дорогу для українських вантажівок із зерном, але відомо, що затримувалися також гуманітарні вантажі та військова допомога, йдеться про озброєння.

Протестувальники висунули свої вимоги, серед яких є заборона ввезення української агропродукції (м’яса птиці, цукру, соняшникової олії, яєць та іншої продукції). Зауважимо, що через польський кордон українські товари йдуть транзитом, як це було з вагоном зерна, який прямував через Польщу до Німеччини. Протестувальники висипали із вагона збіжжя.

На цей інцидент відреагував Олександр Кубраков, за словами міністра розвитку громад, територій та інфраструктури, розсипане українське зерно на залізничних коліях у Польщі – це чергова політична провокація, спрямована на розкол між нашими народами.

Чи вплине ситуація на кордоні на зерно Донеччини?

Масштабна блокада кордону ускладнює й становище трейдерів в Україні, пояснює нам Олександр Вінюков, доктор сільськогосподарських наук та директор Донецької дослідної станції.

Говорячи про фермерів Донецького регіону, Вінюков додає, що для аграріїв області наслідки через протести на кордоні будуть мінімальні. Річ у тому, що основна маса зерна на експорт з Донеччини транспортувалася саме через порт Маріуполя та Бердянська. Зараз частину зерна вивозять через порт Одеси, а от через польський кордон перевозять мінімальну частину збіжжя. Втім є інша проблема, це ціна логістики, адже вартість зерна, яке транспортують з Донецької області до Одеської стає на вагу золота.

“Логістика до Одеси майже дорівнює собівартості зерна пшениці. Тобто, перевізники і трейдери заробляють навіть більше, ніж ті люди, які її вирощують. Щодо пшениці, то ціна значно знизилась, і більшість товаровиробників, в кращому випадку, вийшли у нуль за витратами, при вирощенні пшениці.”, — каже експерт.

Попри це, фермери Донеччини продовжують роботу у складних умовах. За словами директора Донецької дослідної станції, люди продовжують працювати навіть на прифронтових посівних пунктах. Зараз активно йдуть польові роботи. Фермери планують засівати поля соняшником, ріпаком та пшеницею, на останню ціна значно впала.

Фермери Донеччини сіють нові культури

За словами Олександра Вінюкова, агрономи експериментують, пробують саджати нові культури, які мають вищу ціну, хоча вони й не притаманні нашому регіону. Наприклад, сіють кукурудзу.

“Фермери наші не зламні. Польові роботи виконуються у повному обсязі, тривають підготовчі процеси. Тобто, нічого не скасовують, з голоду ніхто не помре”, — говорить агроном.

Він пояснює, що, порівнюючи з іншими регіонами країни, з основними зерновими, а це південь, Донеччина має дуже гарні результати, хоча відсоток площі, яку засівають, у нас знизився через російське вторгнення. У новому році фермери очікують приблизно 5 тонн зерна з гектара, це реальна цифра, якщо зараз удобрити землю та подбати про захист від шкідників та хвороб.

Інша складність, з якою зіштовхуються донецькі фермери, а особливо Лиманська, Святогірська та Слов’янська громади — це вибухонебезпечні предмети. Як пояснює, пан Олександр, часто люди не чекають на розмінування, а роблять те, що у їх силах на власний страх та ризик.

Крім того, не вистачає оборотних коштів, тобто кредитування для фермерів, хоча цього року ситуація вже трохи краща.

“Минулого року взагалі кредитів не було. Враховуючи цінову політику і втрати наших фермерів, їм важко було. На сьогодні ситуація більш-менш стабілізувалася, але все одно всі наші фермери вимушені вивозити техніку в міжсезоння якомога далі. Щоб не ризикувати втратити її через обстріли, вивіз збільшує її розхід. Значно збільшує. Але у них немає іншого варіанту, інакше можна взагалі все втратити”, — резюмує Олександр Вінюков.

Протести на польському кордоні все ж погіршують транзитну логістику, це потенційно робить працю українського фермера дешевшою, бо трейдери, щоб заробити будуть шукати нижчу ціну на закупівлю збіжжя.

Російський слід у польських протестах

“Путін, наведи порядок і в Україні, і в Брюсселі, і з нашими урядовцями”, — скандальний надпис на тракторі польського фермера під час протесту 20 лютого, 2024 року.

Цей плакат обґрунтовано викликав обурення навіть у самих польських фермерів, які не очікували побачити вихваляння путіна. Відомо, що фермера, який наклеїв цей надпис, притягнуть до відповідальності.

На фоні протестів активізувалися проросійські агенти в Польщі, які намагаються погіршити ситуацію, користуючись напруженими відносинами між Польщею та Україною. Цей факт не приховує навіть польська влада.

21 лютого Павел Вронський, речник міністерства закордонних справ Польщі, заявив в коментарі місцевому медіа Rmf24, що протестний рух фермерів на кордоні з Україною намагаються захопити російські агенти.

“Ці гасла, які з’явилися, є шокуючими. Вони чинять шкоду Польщі, репутації польської нації, яка першою прийняла українців і відкрила для них свої домівки”, — заявив Павел Вронський.

Він також закликав організаторів страйків дистанціюватися від людей, які поширюють проросійські наративи. Додамо, що в акції протестів підозрюють причетність ультраправої “Конфедерація”, це польська партія, яка відома своїми антиукраїнськими настроями. Один із її лідерів Гжегож Браун відзначився скандальними висловами про “зупинку бандеризації Польщі”. Брауна розкритикували, але вплив “Конфедерації” не зник.

Українські перевізники повідомляли, що деякі учасники акцій на території Польщі стоять там не безплатно. Зараз ситуацію з протестами намагаються залагодити дипломатично.

Еліза Дзвонкевич, Генконсулка Польщі у Львові на своїй сторінці у Facebook перепросила за дії протестувальників.

Ситуація на польському кордоні має вирішитися

Щоб розв’язати проблему на польському кордоні урядовці Польщі та України хочуть зустрітися у Варшаві 28 березня, таку заяву зробив польський прем’єр Дональд Туск. Володимир Зеленський напередодні пропонував зустрітися до 24 лютого, але цю пропозицію вочевидь відхилили.

“Мусимо знайти спільне розвʼязання, щоб зберегти інтереси польських фермерів”, — сказав Туск.

Також він анонсував, що Польща запровадить новий механізм, аби не затримувати військову та гуманітарну допомогу.

Читайте також:

• Як постраждалим від війни фермерам отримати фінансову допомогу
• Бахмутський фермер розповів, як працюють аграрії за кілька кілометрів від фронту
• Росіяни знищили поле пшениці на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!