Бахмутянка пані Олена написала коментар під постом нашої редакції в Telegram, де ми публікували фотозгадки з Бахмута. На одній із цих світлин була зображена стела на могилі Невідомого солдата. Цю стелу, як виявилося, зробив батько пані Олени, який працював на місцевому підприємстві. Зараз бахмутянка живе в Києві, їй довелося покинути рідний дім. Жінка розповіла нам про історію своєї родини, яка вже двічі зустріла Велику війну. Мама Олени, 93-річна пенсіонерка, ще добре пам’ятає події Другої світової війни. 

Публікуємо спогади пані Олени.

Примітка. Матеріал було оновлено 5 березня 2024 року згідно з редакційною політикою. Героїня матеріалу зауважила, що прізвище її батька Медведєв, а не Медведев, як було зазначено раніше. Прізвище було виправлено. Також героїня додала коментар щодо визволення від нацистської окупації Бахмута (на той час Артемівська).

Родинна історія

Олена Кірсанова народилася в 1953 році в місті Бахмут — тоді це ще був на радянський лад Артемівськ. Останні роки праці були на заводі ЗАО Керамік, роботу на якому пані Олена дуже цінувала.

“До речі, багато архітектурних об’єктів в Києві було збудовано з нашої бахмутської лицьової цегли. Це не околиці міста, а центральний елітний район столиці — Печерський, вулиці Щорса, Кловський узвіз, Олеся Гончара, Патаржинського й інші. Саме з Бахмута поставляли для цього цеглу, тому я знаю, що вона наша, у Київ я також їздила у робочі відрядження”, — згадує пані Олена.

Батько бахмутянки, Олексій Медведєв, застав німецьку окупацію, ще будучи підлітком. У вересні 1943 року, коли тогочасний Артемівськ звільнили від німців, 14-річний Олексій, щоб прогодувати сім’ю (він був єдиним чоловіком в родині, мав маму та двох молодших сестричок), працював на заводі “Перемога праці” (на той час завод мав іншу назву) в цеху.

“Тато отримав повістку з воєнкомату, і сфотографувався на пам’ять. Але його не призвали, тому що у нього була бронь”, — описує цю світлину бахмутянка.

“Тато працював з 14 років за станком, стоячи на ящику, бо він був дитиною, малий зростом. Він робив все для нашої перемоги. Пам’ятаю тато розказував, що вони були такі стомлені після роботи, що спали на кучі гарячих болтів аж до світанку. За свою роботу вони отримували пайки. Пайок — це був тільки хліб по 500 грамів, його видавали кожного дня. Він все життя віддав цій роботі. Так він до самої пенсії й пропрацював на цьому підприємстві. Брав участь у створенні стели для могили невідомого солдата в Бахмуті. Був бригадиром, а ще дуже фаховим спеціалістом. Його поважали та цінували, він був авторитетом для колег”, — говорить бахмутянка.

Примітка. До стели приходили відзначати День Перемоги на 9 травня — це радянське свято. 

В Бахмут ціле покоління сім’ї пані Олени потрапило, “завдячуючи сталінському режиму”. Її мама Лідія, яка родом з Житомирщини, (Любарський район, тут у часи Голодомору померло 95% населення) — в два рочки з батьками тікала від Голодомору на Донбас, це був кінець 1932 року, грудень.

Дідусь пані Олени — Парамон помер невдовзі після вимушеного переселення, тоді люди наймалися на важку роботу, дідусь (на той час молодий чоловік 28 років) найнявся  колоти  лід, але через втому провалився під той же лід, його не встигли довезти до лікарні й він помер.

Родичів мами розкуркулили, бо вони були заможними: займалися землеробством, робили брички та ободи для коней, також були кузнеці в роду. Їх відправили в росію, а через 18 років (після смерті Сталіна) виявилося, що вони були в Іркутську без права переписки, а сама мала Лідія опинилась у селах Луганщини, туди їх забрав родич. Коли почалася Друга світова війна, Лідія переїхала в Артемівськ. 

“Отчима мого забрали в армію, ми тоді жили в Первомайську, близько до лінії фронту. Щоб врятувати дітей від війни, бабуся була вимушена тікати з села, вона зібрала нас малих, а їхали ми повозкою з дітьми в інше село, так опинилися в Новоолександрівці, а потім вже у Артемівську. Німці, коли відходили з сіл, вони забирали в наступне село цивільне населення. Нас забрали в Попасну, німці потім забрали мою бабусю в Артемівську, так і я там опинилася, мені було 13 років”, — каже пані Лідія нам у коментарі.

Надворі був 1941 рік, війна тільки набирала обертів. Мама Олени пам’ятає, як у місто зайшли німецькі солдати, це було 24 жовтня 1941 рік. Жінка наголошує, що вони не поводилися так звірсько, як росіяни. 

В цей час Дар’я (мама батька Олени) жила в одному великому будинку, в якому розташовувалася німецька канцелярія. В одному з приміщень проживали офіцери, які допомагали Дар’ї та її дітям.

“Поруч з домом була німецька польова кухня. І завжди, коли німці йшли на обід чи сніданок, то казали моєму татові, щоб він брав з собою каструлю, та ставили його перед собою в черзі. Так родина й виживала”, — пригадує жінка.

Під німецькою окупацією місто пробуло від 24 жовтня 1941 року до 5 вересня 1943 року.

Примітка. Офіційні джерела вказують, що окупація Бахмута почалася з листопада, але Олена Кірсанова наголошує, що добре пам’ятає дати, коли німці зайшли в місто, це було 24 жовтня.

Мамі Олени вдалося пережити німецьку окупацію, а вже згодом вона зустріла кохання свого життя Олексія, з яким дівчина познайомилась на танцях в Артемівську.

Початок російського повномасштабного вторгнення

20 травня 2022 року, через три місяці після початку повномасштабного вторгнення, родина Кірсанових евакуювалася до Києва з пакетом найнеобхідніших речей. Про те, що Бахмут буде повністю зруйнованим, не було й думки. 

“Ми мріяли повернутись додому, але зараз вже нічого там не збереглося. Наша квартира, нічого нема… А квартира, де жила моя родина — фото будинку облетіло весь світ. Дім був на вулиці Ватутіна, 25”, — говорить бахмутянка.

За кілька кілометрів від цієї багатоповерхівки був розташований приватний будинок — це було родинне обійстя батька Олени, але в часи колективізації цей дім відібрали й заселили туди чужих людей. Останні роки він пустував. Все життя бахмутянка проходила повз будівлю, але так й не змогла побачити її зсередини.

“Про те, що це був дім нашої родини, страшно було говорити вголос”, — говорить Олена Кірсанова.

На 75 роковини Голодомору пані Олена вирішила принести квіти до фундаменту їхнього родинного будинку. Жінка взяла гвоздики, але коли приїхала додому, то побачила, що дах (в минулу ніч) будинку обвалився.

Відбудова Бахмута

Про те, що Бахмут буде відбудований, залишається тільки мріяти, каже бахмутянка. На її думку, спершу місто треба визволити, розмінувати, а вже потім почнеться процес відбудови.

“Ця війна все зруйнувала. Росіяни хочуть знищити нашу пам’ять. Щоб нічого не залишити. Нічого святого. От, як, наприклад, можна церкви руйнувати чи історичні будинки? Це ж така краса! Знаєте, я ходила завжди по вулицях й просто розглядала кожний будинок. Отак дивишся на ці історичні будинки, думаєш, було тут життя, така краса, а зараз цього вже нема”, — пояснює Олена.

Місто Бахмут пані Олена згадує, як тепле, світле та затишне, а ще дуже комфортне. Це відзначали й перші біженці в 2014 році, які евакуювалися у місто з початком війни, жінка вважає, що головна заслуга в цьому керівництва міста.

Зараз, перебуваючи в Києві, жінка розказує, що це місто асоціюється з чимось теплим та добрим. Думками героїня в рідному Бахмуті. Гуманітарна допомога переселенцям зараз зменшилася, якщо порівнювати з минулим роком, розказує пані Олена. Одна з головних проблем, на її думку, — це питання житла. Час від часу жінка ходить у Центр підтримки бахмутян у місті Київ — вона вдячна за допомогу, але живого спілкування бракує.

Чоловік пані Олени помер, вона зі старенькою мамою опинилась на самоті. Крім того, у самої бахмутянки виявили важке захворювання. Завдяки допомозі небайдужих киян, двох родин, які надають різнопланову допомогу, жінкам вдається жити, адже виживати на 3-4 тисячі пенсії неможливо.

“За їх людяність, добрі серця, відповідальність, за те, що вони фактично виконують обов’язки держави, низький уклін від нас і вічна подяка. Неможливо висловити слова вдячності. А від держави очікуємо рішення про те, як же ж можна жити далі пенсіонерам в орендованому житлі? Минуло майже 2 роки, де брати гроші?”, — питає бахмутянка.

Вона каже, що настав час звернутись і до Бахмутської міської адміністрації. Далі ми публікуємо саме звернення пані Олени.

***

З відкритих джерел інформації відомо, що гроші платників податків надходять в бюджет міста Бахмут. Використовуються на потреби ЗСУ, на оснащення медичних закладів. І це чудово, і викликає тільки позитивні враження. Так тримати надалі. Але, коли доводиться до відома громади про захмарні премії працівникам, то виникає питання, чи це справедливо?

А сама заробітна плата, вона що, не відображає той вклад, за що йде нарахування, за обов’язки? Якщо є кошти в бюджеті, то згадайте за отих нещасних 90-річних і старше стареньких, яким залишилось зовсім мало прожити, як моя мама (пані Лідія).

Вона тричі за своє життя втратила житло: в Голодомор, під час німецької окупації будинок спалили, а тепер російська навала знищила все. Допоможіть, будь ласка, таким стареньким матеріально, аби була можливість сплачувати оренду та лікуватись. Хочеться, що б за це піклувалась держава. Покоління старших пенсіонерів заслуговує на увагу та турботу.

Читайте також:

• Двічі втратити дім, але залишитись собою: історія художниці з Рубіжного
• “Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України Михайла Реуцького, який захищав Бахмут
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині нагородили переможців обласного конкурсу “Молода людина року-2025”. Серед нагороджених була і бахмутянка. Подякою Донецької ОДА нагородили Наталію Анісімову — членкиню молодіжної ради Бахмутської громади, вчительку Бахмутської ЗОШ №12. Під час повномасштабної війни вона налагодила ефективне викладання для своїх учнів в онлайн-режимі, а також розвиває молодіжні проєкти для громади.

Про свою викладацьку і громадську роботу Наталія Анісімова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Про життя до війни й евакуацію з Бахмута

Наталія Анісімова — педагогиня з Бахмута. Зараз вона викладає мистецтво і фізичну культуру, а також є педагогинею-організаторкою в Бахмутській ЗОШ №12. До цього бахмутянка також працювала в дитсадку №10 “Кристалик”.

“У школі я почала працювати з вересня 2021 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. Тоді наша школа якраз відкрилась після великого ремонту, учні навчалися офлайн, все було чудово. Але, на жаль, потім ми перейшли у дистанційний формат”, — розповідає вчителька.

Понад місяць після початку повномасштабної війни Наталія Анісімова перебувала в Бахмуті. У квітні 2022 року вона, як тоді вважала, поїхала на недовгий час погостювати, але більше до Бахмута так і не повернулась.

“На той час я їхала просто в гості і сподівалася, що десь через декілька тижнів я, все ж таки, повернусь назад. Але сталося не так, як хотілося. Як виявилось потім, 11 квітня 2022 року став останнім днем мого перебування в Бахмуті. Зараз я проживаю в Дніпропетровській області”, — розповідає бахмутянка.

Як налагоджували роботу з учнями онлайн

Наталія Анісімова каже, вона дитинства мріяла бути вчителькою, адже любить працювати з дітьми, тому бажання піти з посади після евакуації в неї не було. Навпаки, вона шукала нові підходи до дітей, щоб зробити їхнє навчання цікавішим. Каже, що за ці роки зрозуміла: головне не місце навчання, а правильна комунікація з дітьми.

“Найголовніше для мене у роботі — це можливість бачити, як мої учні ростуть, розкривають свої таланти і розвивають свій потенціал. Мені дуже подобається з ними спілкуватися, адже вони такі щирі, креативні й в них дуже-дуже багато енергії, яку треба направити у правильний напрямок. Щоб процес навчання був корисним, перш за все, для учнів, на уроках ми постійно обмінюємось якимись ідеями, емоціями, і все це надихає мене і надає сил працювати далі”, — розповідає педагогиня.

Щоб налагодити роботу в нових умовах, пані Наталія опанувала нові цифрові навички, а також інтегрувала у навчальний процес різноманітні активності.

“Взагалі я вважаю, що для гарного навчання дітям треба не тільки опановувати теоретичні знання і старанно вчити навчальну програму, а й вміти відволікатись. Тому протягом навчального року ми проводимо різні челенджі і конкурси, щоб підтримувати інтерес учнів. Під час дистанційного навчання я отримала усвідомлення, що головне не місце, де ми знаходимось, а вміння підтримувати зв’язок з нашими дітьми та давати їм мотивацію і підтримку”, — каже Наталія Анісімова.

Саме баланс навчання і творчих активностей освітянка вважає ключем до високих результатів учнів. Дистанційний формат не став перепоною для дітей, тому вони гідно представляють свою школу і громаду на різних заходах.

“Серед мистецького напрямку можу виокремити міські конкурси “Кольори жовтня” і “Весняний настрій надихає”, де мої учні ставали переможцями. Також ми брали участь у Всеукраїнському дистанційному творчому конкурсі “Квітучі таланти”, де моя учениця Владислава Мальцева посіла третє місце. На мою думку, це вагомий здобуток. Також під нашим керівництвом команда “Екопатріоти” посіла перше місце в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Земля — наш спільний дім”.

Якщо говорити про один з останніх вагомих здобутків, то під моїм керівництвом середній рій “Козацька слава” посів третє місце на обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”). Ми потім мали змогу особисто поїхати на вишкіл, де зібралися команди-переможці з усієї Донецької області”, — розповідає про здобутки Наталія Анісімова.

Участь у Молодіжній раді

У 2024 році Наталія Анісімова долучилась до молодіжної ради Бахмутської громади. Каже, що її мотивацією є розвиток молодіжного руху та залучення дітей до активного громадського життя.

“Я вирішила стати членкинею молодіжної ради, бо мала потребу робити щось корисне для нашої громади, а особливо для молоді. Ми працюємо, щоб допомагати їм, розвивати їхні лідерські якості, і, відповідно, власні. Тут мені дуже допомагає моя основна робота, тому що я, як педагогиня-організаторка, вчителька мистецтва і фізкультури, знаю всіх активних і творчих дітей своєї школи. І можу долучити їх до конкурсів, які проходять не лише в нашій громаді, а й в області і навіть на всеукраїнському рівні”, — каже Наталія Анісімова.

Бахмутянка додає, що попри тимчасову окупацію громади, подібні молодіжні ініціативи мають продовжувати роботу, оскільки вони гуртують людей.

“Саме в руках молоді буде відновлення нашої країни, і нашого Бахмута. Тому дуже важливо дати їм зрозуміти, що навіть якщо зараз наше місто окуповане, то ми, як громада, все одно є. Так, ми розкидані по всій країні, дехто за кордоном, але ми об’єднуємось, підтримуємо своїх земляків. Тому, звісно, такі органи, як молодіжна рада, обов’язково повинні бути, щоб допомогти нашій активній творчій молоді розвинути свій потенціал”, — каже бахмутянка.

Наразі в фокусі молодіжної ради — розробка проєктів з психологічної підтримки і ментального здоров’я. Один із них вже реалізували у Кривому Розі.

“Для цього ми організували тренінги з навчання психологічної стійкості, залучали спеціалістів, які розповідали про ментальне здоров’я, давали поради щодо про спілкування дорослих і молоді. Відгук на цей проєкт був дуже позитивний”, — розповіла Наталія Анісімова.

У планах бахмутянки — продовжувати роботу з дітьми, а також впроваджувати нові проєкти для молоді Бахмута і Донеччини.

“Хочеться далі розвиватися в різних напрямках і не зупинятися на тому, що зараз є. Продовжуватиму працювати з дітьми, шукатиму нові цікаві формати навчання, щоб заохочувати дітей навчатися далі саме в нашій громаді і в нашій школі. Якщо говорити про молодіжні проєкти, то ми постійно обговорюємо нові ідеї. На першому плані, звісно, продовження роботи з психологічної підтримки молоді, адже це надзвичайно актуально в умовах повномасштабної війни. І також, оскільки я більш залучена саме у творчий і спортивний розвиток, то будемо розробляти й ініціативи, спрямовані на ці напрямки”, — поділилась планами Наталія Анісімова.

Нагадаємо, що зараз у школу №12 йде набір першачків. Умови вступу дізнавайтесь у нашому матаріалі.

Читайте також:

• “Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової
• “На турнірі був фаворитом”: юнак з Бахмута переміг на змаганнях з настільного тенісу
• “Такої підтримки ми ще ніде не бачили”: бахмутські “Непосиди” підкорили фестиваль у Ризі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!