Бахмутянка пані Олена написала коментар під постом нашої редакції в Telegram, де ми публікували фотозгадки з Бахмута. На одній із цих світлин була зображена стела на могилі Невідомого солдата. Цю стелу, як виявилося, зробив батько пані Олени, який працював на місцевому підприємстві. Зараз бахмутянка живе в Києві, їй довелося покинути рідний дім. Жінка розповіла нам про історію своєї родини, яка вже двічі зустріла Велику війну. Мама Олени, 93-річна пенсіонерка, ще добре пам’ятає події Другої світової війни. 

Публікуємо спогади пані Олени.

Примітка. Матеріал було оновлено 5 березня 2024 року згідно з редакційною політикою. Героїня матеріалу зауважила, що прізвище її батька Медведєв, а не Медведев, як було зазначено раніше. Прізвище було виправлено. Також героїня додала коментар щодо визволення від нацистської окупації Бахмута (на той час Артемівська).

Родинна історія

Олена Кірсанова народилася в 1953 році в місті Бахмут — тоді це ще був на радянський лад Артемівськ. Останні роки праці були на заводі ЗАО Керамік, роботу на якому пані Олена дуже цінувала.

“До речі, багато архітектурних об’єктів в Києві було збудовано з нашої бахмутської лицьової цегли. Це не околиці міста, а центральний елітний район столиці — Печерський, вулиці Щорса, Кловський узвіз, Олеся Гончара, Патаржинського й інші. Саме з Бахмута поставляли для цього цеглу, тому я знаю, що вона наша, у Київ я також їздила у робочі відрядження”, — згадує пані Олена.

Батько бахмутянки, Олексій Медведєв, застав німецьку окупацію, ще будучи підлітком. У вересні 1943 року, коли тогочасний Артемівськ звільнили від німців, 14-річний Олексій, щоб прогодувати сім’ю (він був єдиним чоловіком в родині, мав маму та двох молодших сестричок), працював на заводі “Перемога праці” (на той час завод мав іншу назву) в цеху.

“Тато отримав повістку з воєнкомату, і сфотографувався на пам’ять. Але його не призвали, тому що у нього була бронь”, — описує цю світлину бахмутянка.

“Тато працював з 14 років за станком, стоячи на ящику, бо він був дитиною, малий зростом. Він робив все для нашої перемоги. Пам’ятаю тато розказував, що вони були такі стомлені після роботи, що спали на кучі гарячих болтів аж до світанку. За свою роботу вони отримували пайки. Пайок — це був тільки хліб по 500 грамів, його видавали кожного дня. Він все життя віддав цій роботі. Так він до самої пенсії й пропрацював на цьому підприємстві. Брав участь у створенні стели для могили невідомого солдата в Бахмуті. Був бригадиром, а ще дуже фаховим спеціалістом. Його поважали та цінували, він був авторитетом для колег”, — говорить бахмутянка.

Примітка. До стели приходили відзначати День Перемоги на 9 травня — це радянське свято. 

В Бахмут ціле покоління сім’ї пані Олени потрапило, “завдячуючи сталінському режиму”. Її мама Лідія, яка родом з Житомирщини, (Любарський район, тут у часи Голодомору померло 95% населення) — в два рочки з батьками тікала від Голодомору на Донбас, це був кінець 1932 року, грудень.

Дідусь пані Олени — Парамон помер невдовзі після вимушеного переселення, тоді люди наймалися на важку роботу, дідусь (на той час молодий чоловік 28 років) найнявся  колоти  лід, але через втому провалився під той же лід, його не встигли довезти до лікарні й він помер.

Родичів мами розкуркулили, бо вони були заможними: займалися землеробством, робили брички та ободи для коней, також були кузнеці в роду. Їх відправили в росію, а через 18 років (після смерті Сталіна) виявилося, що вони були в Іркутську без права переписки, а сама мала Лідія опинилась у селах Луганщини, туди їх забрав родич. Коли почалася Друга світова війна, Лідія переїхала в Артемівськ. 

“Отчима мого забрали в армію, ми тоді жили в Первомайську, близько до лінії фронту. Щоб врятувати дітей від війни, бабуся була вимушена тікати з села, вона зібрала нас малих, а їхали ми повозкою з дітьми в інше село, так опинилися в Новоолександрівці, а потім вже у Артемівську. Німці, коли відходили з сіл, вони забирали в наступне село цивільне населення. Нас забрали в Попасну, німці потім забрали мою бабусю в Артемівську, так і я там опинилася, мені було 13 років”, — каже пані Лідія нам у коментарі.

Надворі був 1941 рік, війна тільки набирала обертів. Мама Олени пам’ятає, як у місто зайшли німецькі солдати, це було 24 жовтня 1941 рік. Жінка наголошує, що вони не поводилися так звірсько, як росіяни. 

В цей час Дар’я (мама батька Олени) жила в одному великому будинку, в якому розташовувалася німецька канцелярія. В одному з приміщень проживали офіцери, які допомагали Дар’ї та її дітям.

“Поруч з домом була німецька польова кухня. І завжди, коли німці йшли на обід чи сніданок, то казали моєму татові, щоб він брав з собою каструлю, та ставили його перед собою в черзі. Так родина й виживала”, — пригадує жінка.

Під німецькою окупацією місто пробуло від 24 жовтня 1941 року до 5 вересня 1943 року.

Примітка. Офіційні джерела вказують, що окупація Бахмута почалася з листопада, але Олена Кірсанова наголошує, що добре пам’ятає дати, коли німці зайшли в місто, це було 24 жовтня.

Мамі Олени вдалося пережити німецьку окупацію, а вже згодом вона зустріла кохання свого життя Олексія, з яким дівчина познайомилась на танцях в Артемівську.

Початок російського повномасштабного вторгнення

20 травня 2022 року, через три місяці після початку повномасштабного вторгнення, родина Кірсанових евакуювалася до Києва з пакетом найнеобхідніших речей. Про те, що Бахмут буде повністю зруйнованим, не було й думки. 

“Ми мріяли повернутись додому, але зараз вже нічого там не збереглося. Наша квартира, нічого нема… А квартира, де жила моя родина — фото будинку облетіло весь світ. Дім був на вулиці Ватутіна, 25”, — говорить бахмутянка.

За кілька кілометрів від цієї багатоповерхівки був розташований приватний будинок — це було родинне обійстя батька Олени, але в часи колективізації цей дім відібрали й заселили туди чужих людей. Останні роки він пустував. Все життя бахмутянка проходила повз будівлю, але так й не змогла побачити її зсередини.

“Про те, що це був дім нашої родини, страшно було говорити вголос”, — говорить Олена Кірсанова.

На 75 роковини Голодомору пані Олена вирішила принести квіти до фундаменту їхнього родинного будинку. Жінка взяла гвоздики, але коли приїхала додому, то побачила, що дах (в минулу ніч) будинку обвалився.

Відбудова Бахмута

Про те, що Бахмут буде відбудований, залишається тільки мріяти, каже бахмутянка. На її думку, спершу місто треба визволити, розмінувати, а вже потім почнеться процес відбудови.

“Ця війна все зруйнувала. Росіяни хочуть знищити нашу пам’ять. Щоб нічого не залишити. Нічого святого. От, як, наприклад, можна церкви руйнувати чи історичні будинки? Це ж така краса! Знаєте, я ходила завжди по вулицях й просто розглядала кожний будинок. Отак дивишся на ці історичні будинки, думаєш, було тут життя, така краса, а зараз цього вже нема”, — пояснює Олена.

Місто Бахмут пані Олена згадує, як тепле, світле та затишне, а ще дуже комфортне. Це відзначали й перші біженці в 2014 році, які евакуювалися у місто з початком війни, жінка вважає, що головна заслуга в цьому керівництва міста.

Зараз, перебуваючи в Києві, жінка розказує, що це місто асоціюється з чимось теплим та добрим. Думками героїня в рідному Бахмуті. Гуманітарна допомога переселенцям зараз зменшилася, якщо порівнювати з минулим роком, розказує пані Олена. Одна з головних проблем, на її думку, — це питання житла. Час від часу жінка ходить у Центр підтримки бахмутян у місті Київ — вона вдячна за допомогу, але живого спілкування бракує.

Чоловік пані Олени помер, вона зі старенькою мамою опинилась на самоті. Крім того, у самої бахмутянки виявили важке захворювання. Завдяки допомозі небайдужих киян, двох родин, які надають різнопланову допомогу, жінкам вдається жити, адже виживати на 3-4 тисячі пенсії неможливо.

“За їх людяність, добрі серця, відповідальність, за те, що вони фактично виконують обов’язки держави, низький уклін від нас і вічна подяка. Неможливо висловити слова вдячності. А від держави очікуємо рішення про те, як же ж можна жити далі пенсіонерам в орендованому житлі? Минуло майже 2 роки, де брати гроші?”, — питає бахмутянка.

Вона каже, що настав час звернутись і до Бахмутської міської адміністрації. Далі ми публікуємо саме звернення пані Олени.

***

З відкритих джерел інформації відомо, що гроші платників податків надходять в бюджет міста Бахмут. Використовуються на потреби ЗСУ, на оснащення медичних закладів. І це чудово, і викликає тільки позитивні враження. Так тримати надалі. Але, коли доводиться до відома громади про захмарні премії працівникам, то виникає питання, чи це справедливо?

А сама заробітна плата, вона що, не відображає той вклад, за що йде нарахування, за обов’язки? Якщо є кошти в бюджеті, то згадайте за отих нещасних 90-річних і старше стареньких, яким залишилось зовсім мало прожити, як моя мама (пані Лідія).

Вона тричі за своє життя втратила житло: в Голодомор, під час німецької окупації будинок спалили, а тепер російська навала знищила все. Допоможіть, будь ласка, таким стареньким матеріально, аби була можливість сплачувати оренду та лікуватись. Хочеться, що б за це піклувалась держава. Покоління старших пенсіонерів заслуговує на увагу та турботу.

Читайте також:

• Двічі втратити дім, але залишитись собою: історія художниці з Рубіжного
• “Тихий” з Холодного Яру. Розповідаємо про Героя України Михайла Реуцького, який захищав Бахмут
• “Для сина тато — це фотокартка у шафі”. Історія дружини полоненого нацгвардійця

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Альона Стрющенко понад 10 років життя присвятила роботі з дітьми. У рідному Бахмуті вона працювала в дитсадку “Зірочка”, де була вихователькою з фізичної культури та вела гурток хореографії. Паралельно з цим пані Альона була хореографкою циркового колективу “Галактика” в Народному домі. Роботу з дітьми жінка відновила у Краматорську, куди переїхала після повномасштабної війни. Тут вона працює хореографкою і тренеркою в місцевій студії.

Про життя в Бахмуті, захоплення танцями і відновлення роботи у Краматорську Альона Стрющенко розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Альона Стрющенко про життя в Бахмуті

Альона Стрющенко народилася і виросла в Бахмуті. У 2013 році закінчила Артемівське педагогічне училище (нині — Бахмутський педагогічний фаховий коледж) за спеціальністю “Фізичне виховання”. Також отримала додаткову спеціалізацію з хореографії.

Отримавши профільну освіту, пані Альона влаштувалася у дитячий садок №27 “Зірочка”. Там вона була вихователькою з фізичної культури та вела гурток хореографії.

“З 2015 року я працювала у садочку “Зірочка”. Там вела гурток хореографії, і діти під моїм керівництвом брали участь у місцевому конкурсі “Маленькі зірочки Бахмута”, де завжди отримували дипломи, були у своїй категорії перші. Ми добре виступали і наших дітей завжди відзначали”, — згадує Альона Стрющенко.

Паралельно з роботою в дитсадку пані Альона працювала в Народному домі. Там вела хореографію для народного циркового колективу “Галактика”. Примітно, що в дитячому віці Альона сама була вихованицею цього колективу, а згодом стала викладачкою для дітей.

“Я з дитинства любила танцювати, ставити якісь номери, щось вигадувати. Тобто, змалечку була дуже активною. У дитинстві я займалася в цирковому колективі “Галактика”. Там я зрозуміла, що це моя стихія. І коли я отримала освіту, мені було дуже приємно, що моя тренерка запропонувала допомагати їй і працювати в колективі хореографкою. Я ставила постановки циркових номерів. Також ми часто ходили на вистави, коли до Бахмута приїжджали цирк “Кобзов”, цирк-шапіто. Діти там могли подивитися, як виступають справжні артисти. До речі, є діти з нашого колективу, які в подальшому стали виступати в цирку”, — розповідає Альона Стрющенко.

Переїзд з Бахмута і життя у Краматорську

Пані Альона мешкала в Бахмуті з родиною і сином до листопада 2022 року. Рішення про виїзд ухвалили після прильоту поруч з їхнім домом. Коли в місті було неможливо залишатися, жінка з сином і батьками вирішила їхати до Краматорська.

“Як і всі, ми сподівалися повернутися скоріше додому. Думали, що це божевілля скоро закінчиться. Тому, чесно кажучи, не хотіли виїжджати кудись далеко. Та і дуже я люблю нашу Донецьку область. Я вірю, що вона вистоїть”, — каже бахмутянка.

Перший час після переїзду Альона Стрющенко продовжувала працювати в дитячому садочку “Зірочка”. Заняття для дітей продовжували в онлайн-форматі. Але згодом дошкільний заклад припинив роботу. Відтоді бахмутянка розпочала пошук роботи у Краматорську.

Пані Альона згадує, що близько року не могла знайти нову роботу, адаптація проходила важко. Та згодом їй вдалося професійно реалізуватися.

“У 2023 році я стала працювати у приватному садочку хореографкою. Мені це подобалося, оскільки робота з дітьми — це моє. А у 2024 році випадково побачила рекламу в Instagram, що студія “Грація” шукає дитячого тренера. Я пройшла співбесіду і почала працювати там. Хоча я хвилювалася, бо робота саме на студії — це трохи інший формат. Але мені було дуже цікаво, а ще великий досвід роботи з дітьми допоміг”, — розповіла тренерка.

Згодом студія припинила роботу в Краматорську через безпекову ситуацію.

У 2025 році Альона Стрющенко влаштувалася у студію Oxygen. Рік вона вела групу з акробатики і черлідингу для дітей від 3 до 6 років. Але згодом і ця студія вирішила виїхати з міста.

Тоді тренерки і хореографки, які залишилися у Краматорську, вирішили самостійно орендувати приміщення і продовжити роботу. Вони заснували власну студію Sport.Space.

Танці у студії Sport.Space

Сьогодні Альона Стрющенко працює у студії Sport.Space і веде дві групи: Baby Dance 3+ (сучасні танці та акробатика для дітей) і стретчинг для дорослих.

Тренерка каже, що танці і заняття в залі допомагають відволікатися від поганих новин. Про це їй кажуть клієнти. А сама Альона стверджує, що своєю роботою має на меті надихати на турботу про своє тіло.

“Зараз такий складний час для всіх нас. І я вважаю, що саме тренування може бути, як свого роду терапія. Мене дуже тішить, коли я чую, що мої клієнти задоволені і рекомендують мене як гарного тренера. Вже рік, як я веду тренування зі стретчингу, і дівчата дуже задоволені, завжди кажуть мені: “Альоно, дякую, що у нашому місті є такі тренування, бо вони допомагають відволікатися”. Я завжди всім кажу, що треную з любов’ю. І вважаю, що тренер повинен жити своєю справою і надихати людей ставати краще, любити своє тіло і піклуватися про себе”, — каже бахмутянка.

Особливо цінно для тренерки — давати можливість розвиватися дітям. Заняття танцями допомагають дітям соціалізуватися, коли вони переважно вчаться онлайн.

“Я дуже рада, що можу дати, в першу чергу дітям, можливість трохи відволіктися. А ще дуже важливо, що на заняттях вони можуть спілкуватися з однолітками. Діти не замкнені, вони розвиваються і соціалізуються. І мені дуже приємно, що я даю позитив у їхню буденність”, — каже Альона Стрющенко.

На сьогодні, за словами тренерки, кількість відвідувачів у студії зменшилася. На це впливає воєнна ситуація, адже все більше родин ухвалюють рішення про виїзд.

Сама Альона каже, що теж задумується про виїзд, але поки ситуація дозволяє, залишатиметься у Краматорську.

Чи проводять заняття з танців у Краматорську

Сьогодні студія Sport.Space, у якій викладає Альона Стрющенко, продовжує роботу. Зали облаштовані у підвальному приміщенні, щоб убезпечити клієнтів. За словами Альони, безпеці тут приділяють особливу увагу. Також у студії є всі необхідні умови, обладнання та світло.

Зараз Альона Стрющенко веде набір дітей від 3 до 7 років на заняття з танців. На тренуваннях діти вчать сучасні стилі хореографії, елементи акробатики та займаються загальним фізичним розвитком.

Дівчата та жінки також можуть записатися до Альони на тренування зі стретчингу.

Якщо ви мешкаєте у Краматорську і хочете записатися на тренування, пишіть Альоні Стрющенко в Instagram або телефонуйте за номером: +380 (50) 821 0410.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• Як бахмутянка Мирослава Ткаченко розвиває кануполо для дітей у Києві
• Бахмутська студія Art Life відновила роботу в Болгарії та підкорила міжнародне журі
• Двічі починала все з нуля: історія бахмутянки Лади, яка відкрила власний манікюрний кабінет у Києві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Мирослава Ткаченко — дитяча тренерка з Бахмута. Понад 10 років вона займається кануполо — водним видом спорту, який поєднує веслування і гру з м’ячем. Восени 2021 року почала активно працювати над відкриттям секції кануполо в Бахмуті і влітку 2022 року планувала розпочати дитячі тренування. Та цим планам завадила війна. Зараз бахмутянка тренує дітей у Києві і запрошує до себе дітей з Бахмута.

Про свій шлях у спорті та тренерстві Мирослава Ткаченко розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Як Мирослава Ткаченко прийшла у спорт

Мирослава Ткаченко народилася і виросла в Бахмуті. Тут же і здобула освіту — закінчила Бахмутський фаховий коледж транспортної інфраструктури та Бахмутський навчально-науковий професійно-педагогічний інститут.

Під час здобуття вищої освіти Мирослава переїхала до Києва. Тут дівчина знайшла себе в різних заняттях, переважно це були спорт і туризм. 

З 2015 року бахмутянка почала займатися водними видами спорту — каякінгом і кануполо. Згодом ці захоплення переросли в серйозні тренування і вона стала членкинею жіночої збірної з кануполо.

“У 2015 році я познайомилася з каякінгом, але мені не вистачало драйву й командної гри. Я більше люблю командні види спорту, ніж індивідуальні. Одного разу каякерський клуб, у якому я займалася, запросили зіграти в кануполо. Уже після першого матчу я зрозуміла, що знайшла саме те, чого мені бракувало. Потім дізналася, що існує жіноча команда, вирішила приєднатися до неї й почала займатися серйозніше. Відтоді кануполо стало моїм видом спорту”, — розповіла Мирослава Ткаченко.

У складі жіночої збірної бахмутянка брала участь у міжнародних змаганнях з кануполо. Та за деякий час команда розпалася, бо більшість її гравчинь пішли в декрет.

Примітка. Кануполо — це командна гра з м’ячем на воді. Команди, перебуваючи в каяках, намагаються забити якомога більше голів команді суперника. Передавати м’яч можна руками або веслами.

Після розпаду команди бахмутянка не закинула заняття спортом. Із 2018 року вона змінила формат своєї діяльності, стала дитячою тренеркою та відтоді веде секцію з кануполо для дітей у Києві. Паралельно з цим здобула магістерський ступінь за спеціальністю “Тренер з водних видів спорту”.

Про плани заснувати секцію з кануполо в Бахмуті

Попри те, що Мирослава постійно проживала в Києві, вона часто приїжджала в рідний Бахмут. Основна її робота була дистанційною, тому дівчина могла розвивати діяльність у двох містах. Так у 2021 році спортсменка вирішила заснувати секцію з кануполо в Бахмуті, залучивши грантові кошти. Заняття для дітей планувати відкрити влітку 2022 року на набережній.

“Паралельно зі спортом я проходила різні навчання з ведення бізнесу, менеджерські курси. І врешті-решт наважилася відкрити секцію з кануполо в Бахмуті. До повномасштабного вторгнення здавалося, що часу достатньо, тому я намагалася не поспішати, а правильно підійти до справи. Для цього проходила менеджерські та бізнес-курси, консультувалася з центром зайнятості щодо грантової підтримки. Я хотіла залучити грантові кошти, щоб відкрити дитячу секцію в Бахмуті. У нас для цього вже була побудована шикарна набережна, де можна було в теплий сезон з дітками займатися. Також у Бахмуті були й інші водойми, де можна було створити необхідну інфраструктуру для занять. У майбутньому також планувала домовлятися про використання басейну. Планів було багато, але повномасштабне вторгнення їх повністю зруйнувало”, — розповіла Мирослава Ткаченко.

Заняття з кануполо в Києві

Понад десять років Мирослава Ткаченко займається кануполо та тренує дітей. Останні два роки мала перерву, оскільки зосередилася на допомозі військовим. Зараз тренерка поступово відновлює заняття для дітей та запрошує до них дітей віком від 8 до 15 років, зокрема дітей із бахмутських родин, які нині мешкають у Києві

Тренерка пропонує два види занять з кануполо. Це можуть бути разові тренування, коли дитина може ходити за бажанням. Або ж повноцінні заняття в команді три рази на тиждень. Такий формат підійде тим, хто бажає розвиватися в цьому виді спорту.

“Формат обирають діти і їхні батьки. У кануполо немає “правильного” типу характеру для цього виду спорту. Тут однаково цінують невтомних енерджайзерів і спокійних стратегів. Саме різні характери роблять команду сильнішою. А найцінніше — це перші досягнення дітей, які приходять дуже швидко: перше самостійне перепливання затоки, перший переворот у каяку, перший забитий гол. Під час тренувань ми багато граємо в рухливі ігри на воді. Наприклад, у “відбивного”, коли діти на човнах наздоганяють одне одного. Це завжди багато драйву, позитивних емоцій і щирої радості”, — розповідає тренерка.

На постійні тренування або разові заняття запрошують всіх, хто бажає спробувати себе в кануполо. Попередньої підготовки до цього виду спорту не потрібно, дітей не відбирають за будовою тіла чи фізичними можливостями. Єдина вимога — висновок від лікаря, що дитина може займатися активним видом спорту. Якщо в неї є обмеження чи протипоказання, тренер має про це знати і може відмовити.

На заняття з кануполо можуть записуватися діти віком від 8 років до 15 років. Можливо згодом початковий вік розширять до 6 років.

“Що отримує дитина? В першу чергу, познайомиться зі спортивним каяком, якщо не мала досвіду сидіння в каяку. Відчує, як тримати баланс на воді. Коли дитина навчилася це робити, ми перепливаємо з Оболонської набережної на інший берег, на острів. Це, можна сказати, дивовижна прогулянка, особливо для новачків, і всім вона дуже подобається. Також вчимося закидати м’яч у ворота, забити свої перші голи і загалом грати з м’ячем”, — розповідає Мирослава Ткаченко.

Весь інвентар дитині видають. Це каяк і весло та захисне спорядження — жилет і шолом. З собою потрібно мати лише змінний одяг, легке взуття і рушник.

За словами тренерки, заняття з кануполо можуть дати дитині не лише загальний спортивний розвиток, а й допомогу в адаптації до нового середовища і соціалізації.

“Загалом вода має терапевтичний ефект, вона заспокоює. А сам спорт — гуртує, дисциплінує. Діти знайомляться з іншими, більше соціалізуються. Тим паче, це командна гра, і вони потім один одного підтримують, надалі мають свою маленьку особливу групу. Також позитивні емоції приносять досягнення, тим більше, що це не класичний вид спорту і в дитини будуть дуже нетипові досягнення. Наприклад, перевертання в каяку. У нас це необхідний елемент, ми завжди вчимося, а для новачка це щось “вау, я перевернувся”. І це завжди захоплює”, — розповідає Мирослава Ткаченко.

Чи є в Україні можливість розвиватися в кануполо

Ті, кого зацікавить кануполо, як можливість розвитку в спорті, можуть відвідувати турніри. Це і локальні змагання в Україні, і міжнародні турніри.

“В Україні є локальні заходи, це наш національний турнір. Він відбувається навесні в Києві, і восени у Львові. До повномасштабного вторгнення в Україну приїжджали команди з Польщі, Литви. Наша найдружніша федерація — це литовська, ми часто до них їздимо. Але на жаль, через війну до нас поки що з інших країн спортсмени не приїжджають. Часто проходять і міжнародні змагання, де змагаються учасники з України. Наприклад, через тиждень буде турнір у Польщі, і наші дитячі та дорослі команди туди їдуть”, — каже Мирослава Ткаченко.

Кануполо в Києві: ціна, місце тренувань, як долучитися

Мирослава Ткаченко запрошує на свої заняття дітей з Бахмута. Вартість разового тренування складає 350 гривень (для дітей з Бахмута — 250 гривень). Тривалість заняття — 1,5 години.

Для тих, хто бажає займатися в секції, абонемент на місяць коштує 1 500 гривень.

У літній період заняття проходять на Оболонській набережній. Взимку — в басейні.

Записатися на разове тренування можна особисто до Мирослави. Для цього телефонуйте за номером: +380 (63) 793 1454. Або пишіть на цей номер у Telegram чи WhatsApp.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою
• Бахмутська студія Art Life відновила роботу в Болгарії та підкорила міжнародне журі
• Двічі починала все з нуля: історія бахмутянки Лади, яка відкрила власний манікюрний кабінет у Києві

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!