У Хмельницькій області працює хоспіс для самотніх літніх людей. Більша частина його мешканців — люди, яких вивезли з прифронтових територій Донеччини. Історія хоспісу почалася у 2017 році в місті Часів Яр. Після повномасштабного вторгнення заклад переїхав на Хмельниччину, де і продовжив свою роботу.

Як зараз працює хоспіс, редакції Бахмут IN.UA розповів волонтер Геннадій Ткачов, який опікується закладом.

Хоспіс у Часів Ярі, переїзд на Хмельниччину

Хоспіс для самотніх літніх людей розпочав роботу в місті Часів Яр у 2017 році. Його відкрив місцевий волонтер Євген Ткачов. Сюди звозили покинутих людей з сірої зони.

“Притулок працює з 2017 року. Це все почалося з того, що батько купив один будинок, потім інший, потім третій. І до цих будинків звозили покинутих стареньких з сірої зони. В ті роки були цілі покинуті села, і звідти військові та волонтери вивозили до нас літніх людей. Так і почалась наша робота”, — розповідає волонтер.

Спочатку хоспісом опікувався його засновник Євген Ткачов. Та коли кількість людей збільшилась до 14-15, він передав управління закладом своєму синові Геннадію. До сьогодні Геннадій Ткачов залишається його директором.

Згодом кількість людей зросла до 55. Для їх розміщення були вже чотири будинки та три квартири. Однак у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, родина Ткачових вирішила евакуювати хоспіс. Притулок знайшли на Хмельниччині. Зараз літні проживають у будівлі колишнього дитячого санаторію в Дунаєвецькому районі.

“Після початку повномасштабного вторгнення ми одразу ж почали думати куди переїжджати. Бо лінія фронту вже тоді була достатньо близько. Мабуть, найближче було до Горлівки, кілометрів 40-50. Спочатку нам знайшли для переїзду школу в Хмельницькій області. Ми туди переїхали, але нам потрібно було розділити хоспіс, бо всі 55 людей не поміщалися у школу, куди ми переїжджали. 15 людей поїхали у Львівську область до притулку, яким опікувалась церква. А 40 людей поїхали з нами до Хмельниччини в школу. Там ми пробули два роки. І потім Дунаєвецька міська рада приготувала для нас колишній дитячий санаторій і будівлі панського маєтку. Тут ми вже працюємо більше року”, — розповідає Геннадій Ткачов.

Як працює хоспіс

Наразі в хоспісі перебувають 50 людей. Вмістити більшу кількість він не може. Всі люди, які живуть у хоспісі — це самотні літні люди, більшість з яких мають фізичні чи ментальні розлади. Близько 80% мешканців — це люди, яких евакуювали з Донеччини.

“Це люди похилого віку, 70+. Майже всі з якимись фізичними або ментальними вадами. Ці люди покинуті, але майже у всіх є родичі. Це або повністю відсутнє спілкування, або дуже давно не бачили і не знають де ці родичі взагалі. Інколи ці родичі телефонують раз у тиждень або раз у місяць, можуть дізнатися самопочуття. І є один чи два такі, що раз на пів року приїжджають з-за кордону провідати. Є, звісно, й ті, в кого ніколи не було ні дітей, ні внуків, але таких небагато”, — каже Геннадій Ткачов.

Люди, які живуть у хоспісі, мають постійне піклування. Їм надають повноцінне харчування та медичний догляд.

“На одній зміні працюють близько 8-9 людей. А взагалі персонал складає десь 13-14 людей. Прийшли на зміну, 12 годин відпрацювали, а наступний день відпочивають. Наприклад, кухар працює 5 днів, 2 дні відпочиває, тому кожен день у нас різна кількість працівників може бути”, — каже директор хоспісу.

Працює заклад за допомоги волонтерів.

“Без волонтерів ми не виживемо, адже коштів не вистачає. Дунаєвецька міська рада оплачує нам рахунки за світло і воду, бо без цього було б взагалі нереально існувати. Для опалення у нас є своя кочегарка, і нам закупляють туди дрова для опалення, за що ми теж дуже вдячні. Якщо самим прийшлось би купувати, то понад 300 тисяч гривень потрібно було б на це. Взагалі на початку війни волонтерських організацій було значно більше. Майже кожен місяць хтось привозив їжу чи якісь запаси на майбутнє. А зараз допомагає тільки “Рокада” з Хмельницького і декілька закордонних організацій”, — зазначив Євген Ткачов.

У разі звільнення місць нових людей до хоспісу привозять волонтери. Першочергово це евакуйовані з прифронтових територій.

Читайте також:

• Притулок на Полтавщині: як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку
• Безплатний притулок та адаптація: як санаторії України допомагають ВПО
• Житло для переселенців у Гостомелі: що відомо про будівництво для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Полтавщині працює команда волонтерок, які шиють адаптивний одяг для поранених військових. Це різні види речей та нижня білизна на липучках, які є зручними для носіння у період реабілітації та післяопераційного відновлення, в тому числі й людям з ампутаціями. Працюють волонтерки власним коштом за підтримки небайдужих, а свій одяг передають у стабілізаційні пункти і лікарні, зокрема і для воїнів, які виконують бойові завдання на Донеччині.

З чого починався та як працює Миргородський громадський колектив “Шиття без меж”, розповіла волонтерка Ірина Ковіта.

Ідея виникла після курсів шиття

У місті Миргород на Полтавщині працює команда швачок, які шиють адаптивний одяг для військових. Працюють волонтерки вже рік. Розпочали свою роботу після курсів шиття.

“Я вела курси крою та шиття, і по закінченні курсу дівчатка хотіли продовження. Я сказала: “Є потреба в білизні для військових, якщо хочете, можемо шити білизну”. Всі погодились і так ми вже рік шиємо адаптивний одяг”, — розповіла Ірина Ковіта.

Загалом у команді є 10 волонтерок. Кожна з них займається своїм процесом — хтось кроїть вироби, хтось їх шиє, а хтось пере і прасує вже готовий одяг.

“У нас є жіночка, яка забирає готові вироби, пере і прасує, щоб вони вже чисті відправлялись. Я і ще одна жінка кроїмо, робимо заготовки. А решта семеро жінок шиють. Весь процес у нас розділений, як на фабриці. Хтось якісь деталі робить, хтось потім все разом зшиває, липучки пришиває, а хтось потім забирає прати. Весь процес розділений серед команди, щоб воно було максимально швидко. Кожен робить свій функціонал”, — розповідає волонтерка.

Половина з команди — це жінки, які залишились після курсів. Решта приєднались пізніше. Свою команду волонтерки назвали Миргородським громадським колективом “Шиття без меж”. Вони об’єднані прагненням допомагати військовим, а також мають певний терапевтичний ефект від роботи. Адже більшість волонтерок — це дружини і матері військових. Деякі з них — жінки, що втратили чоловіка або сина на війні.

“Це не тільки допомога військовим, це дещо більше. Це об’єднаний колектив, який спілкується і поза межами роботи. Це ще й допомога жінкам: хтось втратив сина, хтось чоловіка… і ця робота — це ще така собі група моральної підтримки, де ти можеш і допомагати іншим, і отримати підтримку серед таких жінок, як ти”, — каже Ірина Ковіта.

Що таке адаптивний одяг і кому він потрібен?

Основний вид виробів, які виготовляє миргородський колектив “Шиття без меж” — це адаптивний одяг для поранених військових. В асортименті є штани, шорти, футболки, лонгсліви та нижня білизна. Весь цей одяг на липучках, тому його комфортно одягати пораненим, в тому числі з ампутаціями та лежачим хворим.

“Це звичайний одяг, але він адапований під різні види поранень, ампутації ніг чи рук. Ми робимо розрізи по бокових швах або по плечових швах, робимо туди вставочки і пришиваємо липучки. Тому цей одяг можна вдягати і знімати з пораненого з максимальним комфортом. Робимо ми одяг двостороннім. Наприклад, якщо у людина ліва нога ціла, а права частково або повністю ампутована, то ми все одно робимо штани і на праву, і на ліву сторону, щоб вони розстібалися з двох боків. Тому що, як зазвичай показує практика, таким людям підійматися і натягувати на іншу здорову ногу штани не дуже зручно. Також цей одяг зроблений для максимального комфорту лежачих людей. У таких випадках під пораненого підстилається нижня частина одягу, зверху накривається іншою і защеплюється на липучки”, — розповідає Ірина Ковіта.

Своїм одягом волонтерки забезпечують стабілізаційні пункти і медичні заклади, де військові проходять лікування. Також закривають особисті запити від людей, чиї рідні постраждали на фронті. На сьогодні команда має сформований перелік місць, куди відправляють свої вироби. Серед них і ті, де проходять лікування бійці з Донеччини.

Також в асортименті є подушки, які адаптовані для людей з пораненнями.

“Це подушки у формі кісточок, вони дуже комфортні. Завдяки своїй формі їх легко покласти під руку, ногу, шию”, — каже Ірина Ковіта.

За словами Ірини Ковіти, попит на адаптивний одяг великий. Щотижня волонтерки відправляють близько 30-40 одиниць одягу.

“У нас був випадок, що нам телефонують і кажуть: “Дайте хоч три штуки, хоч чотири, хоч п’ять, все що є у вас, надішліть, будь ласка, терміново, бо вісім хлопців лежать роздягнені”. Бо неможливо вдягти звичайний одяг, якщо, наприклад, нога у спицях. Що ж ти туди натягнеш? Тому в нас був такий період, коли швидко доводилось все відшивати і відправляти, бо хлопців не було як одягнути для перевезення в лікарню”, — згадує волонтерка.

Де беруть тканину та чи приймають допомогу від людей?

Ірина Ковіта каже, що колектив має потребу в тканині. Адже адаптивний одяг хоч і має великий попит, його переважно не перуть після операцій, а викидають.

Через великий попит є і великі витрати тканини й фурнітури. Закуповують їх волонтерки власним коштом за донати небайдужих людей.

“Раз ми відкривали банку, назбирали приблизно 65 тисяч з хвостиком. На всі ці кошти ми закупили тканину і липучку. Все це коштовно зараз, на жаль. Також кидали запит, що люди можуть надіслати нам тканину. Тоді дуже багато людей відгукнулись, але ми вже все відшили. Зараз у нас є свої постачальники, але тканина дуже швидко розходиться. Наприклад, нам допомагала місцева швейна фабрика, віддавали свої залишки. В рулоні було 66 метрів і ми його за два понеділка скроїли, рулона немає”, — розповідає Ірина Ковіта.

Волонтерки також приймають звичайний одяг, переробляючи його в адаптивний. Однак беруть у роботу лише одяг у гарному стані, зношені речі чи з секонд-хенду не приймають. Кажуть, що для захисників роблять лише якісний одяг, який не зіпсується при першому ж використанні.

“Нам з Полтави надсилали величезні коробки одягу. Це був новий одяг, мабуть якісь залишки з гуманітарної допомоги. І ми адаптували його: розрізали футболки по плечових швах, розрізали штани, шорти і пришивали туди готові вставки і липучку. Тому також можна, якщо у людей є якісь речі, навіть хай це не нові, але в гарному стані, то ми можемо їх взяти й адаптувати для поранених”, — каже волонтерка.

Як допомогти Миргородському громадському колективу “Шиття без меж”

Зараз волонтеркам дуже потрібна тканина, бажано бавовняна. Підходить будь яка, навіть з візерунками. Також можна надіслати одяг у гарному стані для подальшої адаптації.

Якщо ви бажаєте допомогти волонтеркам, відправляйте тканини та одяг за адресою: місто Миргород, відділення “Нової пошти” №2 або №1 (вантажне). Посилку відправляйте на ім’я Ірини Ковіти, телефон: +380 (50) 511 2531.

Також можете відправляти Укрпоштою за індексом 37604.

Крім цього, волонтерки збирають кошти на тканину для адаптивної білизни. Долучайтесь, надсилаючи кошти в конверт ПриватБанку (номер картки конверта: 5168 7521 3793 1260).

Читайте також:

• Біжу за тих, хто в берцях: історія переселенки з Бахмута, яка бере участь в благодійних забігах в Німеччині
• Як бахмутянка Анна Голубцова допомагає жінкам ветеранів через вокалотерапію
• Чаї, душі та білизна: як волонтери ГО “Бахмут Український” допомагають армії

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На підконтрольній частині Донеччини залишаються 12 770 дітей, евакуація з регіону триває. У зонах активних бойових дій діти відсутні. Водночас у районах, де оголошена обов’язкова примусова евакуація, досі перебувають 457 дітей з 385 сімей.

Про це під час брифінгу 26 листопада повідомила Юлія Рижикова, начальниця Служби у справах дітей Донецької ОВА.

Евакуація дітей на Донеччині

На території області залишаються проживати 12 770 дітей, евакуація триває.

З зон активних бойових дій дітей евакуювали. Водночас у районах, де оголошена обов’язкова примусова евакуація, досі перебувають 457 дітей з 385 сімей. Більшість, а саме 453 дитини – залишаються в місті Дружківка. Ще 4 дитини проживають у селищі Комишуваха Краматорської громади, яку нещодавно включили до переліку територій із примусовою евакуацією.

За цей тиждень евакуювали 61 дитину

Протягом останнього тижня в межах примусової евакуації вдалося вивезти:

• 3 дітей із села Завидове-Кудашове;
• 45 дітей з Дружківки;
• 13 дітей із Комишувахи.

Загалом евакуйовано 61 дитину з 45 сімей. Юлія Рижикова зазначила, що з родинами проводять роз’яснювальну роботу. Якщо батьки відмовляються евакуювати дітей, то влада може ухвалити рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, щоб гарантувати безпеку неповнолітніх.

Начальник відділу департаменту цивільного захисту Дмитро Петлін повідомив, що:

• з початку повномасштабного вторгнення з Донеччини евакуювали    1 316 600 людей, з них 201 600  діти;
• близько 300 дітей за цей тиждень виїхали зі своїх місць проживання (не всі  за межі області).

Контакти для евакуації

Звернення на евакуацію приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

Костянтинівка — другий Покровськ: як проходить евакуація цивільних на Донеччині

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!