У Хмельницькій області працює хоспіс для самотніх літніх людей. Більша частина його мешканців — люди, яких вивезли з прифронтових територій Донеччини. Історія хоспісу почалася у 2017 році в місті Часів Яр. Після повномасштабного вторгнення заклад переїхав на Хмельниччину, де і продовжив свою роботу.

Як зараз працює хоспіс, редакції Бахмут IN.UA розповів волонтер Геннадій Ткачов, який опікується закладом.

Хоспіс у Часів Ярі, переїзд на Хмельниччину

Хоспіс для самотніх літніх людей розпочав роботу в місті Часів Яр у 2017 році. Його відкрив місцевий волонтер Євген Ткачов. Сюди звозили покинутих людей з сірої зони.

“Притулок працює з 2017 року. Це все почалося з того, що батько купив один будинок, потім інший, потім третій. І до цих будинків звозили покинутих стареньких з сірої зони. В ті роки були цілі покинуті села, і звідти військові та волонтери вивозили до нас літніх людей. Так і почалась наша робота”, — розповідає волонтер.

Спочатку хоспісом опікувався його засновник Євген Ткачов. Та коли кількість людей збільшилась до 14-15, він передав управління закладом своєму синові Геннадію. До сьогодні Геннадій Ткачов залишається його директором.

Згодом кількість людей зросла до 55. Для їх розміщення були вже чотири будинки та три квартири. Однак у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, родина Ткачових вирішила евакуювати хоспіс. Притулок знайшли на Хмельниччині. Зараз літні проживають у будівлі колишнього дитячого санаторію в Дунаєвецькому районі.

“Після початку повномасштабного вторгнення ми одразу ж почали думати куди переїжджати. Бо лінія фронту вже тоді була достатньо близько. Мабуть, найближче було до Горлівки, кілометрів 40-50. Спочатку нам знайшли для переїзду школу в Хмельницькій області. Ми туди переїхали, але нам потрібно було розділити хоспіс, бо всі 55 людей не поміщалися у школу, куди ми переїжджали. 15 людей поїхали у Львівську область до притулку, яким опікувалась церква. А 40 людей поїхали з нами до Хмельниччини в школу. Там ми пробули два роки. І потім Дунаєвецька міська рада приготувала для нас колишній дитячий санаторій і будівлі панського маєтку. Тут ми вже працюємо більше року”, — розповідає Геннадій Ткачов.

Як працює хоспіс

Наразі в хоспісі перебувають 50 людей. Вмістити більшу кількість він не може. Всі люди, які живуть у хоспісі — це самотні літні люди, більшість з яких мають фізичні чи ментальні розлади. Близько 80% мешканців — це люди, яких евакуювали з Донеччини.

“Це люди похилого віку, 70+. Майже всі з якимись фізичними або ментальними вадами. Ці люди покинуті, але майже у всіх є родичі. Це або повністю відсутнє спілкування, або дуже давно не бачили і не знають де ці родичі взагалі. Інколи ці родичі телефонують раз у тиждень або раз у місяць, можуть дізнатися самопочуття. І є один чи два такі, що раз на пів року приїжджають з-за кордону провідати. Є, звісно, й ті, в кого ніколи не було ні дітей, ні внуків, але таких небагато”, — каже Геннадій Ткачов.

Люди, які живуть у хоспісі, мають постійне піклування. Їм надають повноцінне харчування та медичний догляд.

“На одній зміні працюють близько 8-9 людей. А взагалі персонал складає десь 13-14 людей. Прийшли на зміну, 12 годин відпрацювали, а наступний день відпочивають. Наприклад, кухар працює 5 днів, 2 дні відпочиває, тому кожен день у нас різна кількість працівників може бути”, — каже директор хоспісу.

Працює заклад за допомоги волонтерів.

“Без волонтерів ми не виживемо, адже коштів не вистачає. Дунаєвецька міська рада оплачує нам рахунки за світло і воду, бо без цього було б взагалі нереально існувати. Для опалення у нас є своя кочегарка, і нам закупляють туди дрова для опалення, за що ми теж дуже вдячні. Якщо самим прийшлось би купувати, то понад 300 тисяч гривень потрібно було б на це. Взагалі на початку війни волонтерських організацій було значно більше. Майже кожен місяць хтось привозив їжу чи якісь запаси на майбутнє. А зараз допомагає тільки “Рокада” з Хмельницького і декілька закордонних організацій”, — зазначив Євген Ткачов.

У разі звільнення місць нових людей до хоспісу привозять волонтери. Першочергово це евакуйовані з прифронтових територій.

Читайте також:

• Притулок на Полтавщині: як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку
• Безплатний притулок та адаптація: як санаторії України допомагають ВПО
• Житло для переселенців у Гостомелі: що відомо про будівництво для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Невелика, але важлива для Донеччини річка Бахмутка десятиліттями формувала життя регіону, забезпечуючи водою міста, села й промисловість. Проте, зараз вона опинилася на межі повного зникнення через дії росіян в Бахмуті.

Детальніше про те, що ми знаємо про річку Бахмутку — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Бахмутка: що відомо про річку

Річка Бахмутка — одна з малих водних артерій Донеччини, яка, попри свої скромні розміри, відігравала важливу роль у житті регіону. Її протяжність становить 88 кілометрів, а басейн охоплює площу 1 680 км².

Бахмутка протікає через Горлівку, Бахмут, Соледар і Сіверськ, зрештою впадаючи в Сіверський Донець поблизу села Дронівка.

Свій початок річка бере неподалік Горлівки. У верхній течії її долина має V-подібну форму, нижче — трапецієподібну, а ширина коливається від 700 метрів до 3 кілометрів. Заплава у верхів’ї заболочена, місцями сягає 600 метрів завширшки. Річище помірно звивисте, завширшки 15–20 метрів і глибиною до 3 метрів. Похил річки становить 2,1.

Бахмутка живиться переважно сніговими та дощовими водами. Льодостав триває з грудня до березня, однак крига нестійка. Під час весняної повені у пониззі можливе затоплення територій на глибину до двох метрів. Серед приток річки — Мокра Плотва і Кам’янка з правого берега, а також Жованка і Суха з лівого.

Тваринний світ поблизу Бахмутки

Заплава Бахмутки характерна для степової зони: тут росте різнотрав’я, береги вкриті вищою водною рослинністю, а влітку мілководдя заростає лататтям і ряскою. У басейні річки мешкали дрібні ссавці — тушканчики, ховрахи, миші. Серед птахів траплялися качки, кулики, ворони, горлиці, а під час міграцій — сірі гуси та казарки. Через забруднення води чисельність риби суттєво зменшилася, однак ще зберігалися окунь, плітка, краснопірка та деякі інші види. З початку повномасштабного вторгнення — ситуація погіршилася, проте доступу до річки немає, тож не відомо чи збереглася тут живність.

Екологічний стан

Річка не є судноплавною. Її воду використовували для зрошення та технічних потреб, а на окремих ділянках облаштовані зони відпочинку. Стік Бахмутки зарегульований чотирма водосховищами та численними ставками.

Водночас екологічний стан річки залишався проблемним до початку повномасштабного вторгнення. За даними моніторингу Сіверськодонецького басейнового управління водних ресурсів, станом на 2021 рік у Бахмутку здійснювали скиди десять комунальних і промислових підприємств. Фіксувалося перевищення середньорічних концентрацій марганцю, міді, цинку, кадмію та свинцю.

Вперше про критичні зміни в Бахмутці заговорили у 2023 році, коли російські військові засипали річище річки ґрунтом, створюючи переправи для техніки. Це суттєво змінило природний ландшафт та порушило баланс річкового потоку.

Такі насипи фактично перетворюють Бахмутку на мінігреблю. Вода застоюється, течія сповільнюється, річка втрачає здатність до самоочищення. Це означає втрату біорізноманіття, порушення природного руху води та ризики для навколишніх громад.

Весною 2025 року стає дедалі помітніше — Бахмутка змінюється. На кадрах з окупованої території, оприлюднених російськими джерелами, видно — вода у річці майже не рухається, вона застоюється. Раніше це була жива водна артерія, тепер же майже ставок.

Легенди

Окрім наукових і господарських фактів, із Бахмуткою пов’язана й місцева легенда. За переказами, у давнину річка була настільки повноводною, що по ній могли ходити судна, і нібито один із човнів із золотом затонув на її дні. Після здобуття Україною незалежності іноземна компанія пропонувала розчистити річище в обмін на право забрати все знайдене, однак влада відмовилася.

Читайте також:

Як росіяни перетворюють Бахмутку в ставок

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Щовесни християни відзначають Великдень — одне з головних релігійних свят, присвячене воскресінню Ісуса Христа. Попри те, що Великдень завжди припадає на неділю, його дата щороку змінюється.

Детальніше про те, коли Великдень відзначатимуть у 2026 році католики та православні християни — в матеріалі Бахмут IN.UA

Коли святкуватимуть Великдень у 2026 році

Дата Великодня не є фіксованою, адже її визначають за спеціальною формулою, пов’язаною з місячним календарем. За традицією, за основу беруть день весняного рівнодення — 21 березня, після якого визначають першу повню. Найближча до неї неділя і стає днем святкування Великодня.

Водночас у католиків і православних християн дати часто різняться. Причина полягає в різних календарях: православна церква досі користується юліанським календарем, де весняне рівнодення припадає на 3 квітня. Саме тому дати святкування у двох конфесій збігаються лише приблизно в третині випадків.

У 2026 році католицький Великдень припаде на 5 квітня. Православні та греко-католики же святкуватимуть Великдень пізніше — 12 квітня. Таке переміщення дати пов’язане ще й з тим, що святкування не може збігатися з єврейським святом Песах.

Як відзначається Великдень

У католицькій традиції Великодня є особливий символ — великодній заєць. За повір’ями, саме він приносить дітям солодощі та іграшки, а також ховає по оселі шоколадні яйця, які малеча шукає під час святкових розваг.

В Україні ж на Великдень переважають православні звичаї. До свята традиційно фарбують і розписують яйця — крашанки й писанки, орнаменти яких відрізняються залежно від регіону. Родини також готують святковий стіл із м’ясними стравами, де головною візитівкою стає паска — дріжджова або сирна випічка. Напередодні свята в церквах також освячують великодні кошики з продуктами.

Читайте також:

Де провести новорічні свята в Україні: найкращі напрямки для відпочинку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!