У Хмельницькій області працює хоспіс для самотніх літніх людей. Більша частина його мешканців — люди, яких вивезли з прифронтових територій Донеччини. Історія хоспісу почалася у 2017 році в місті Часів Яр. Після повномасштабного вторгнення заклад переїхав на Хмельниччину, де і продовжив свою роботу.

Як зараз працює хоспіс, редакції Бахмут IN.UA розповів волонтер Геннадій Ткачов, який опікується закладом.

Хоспіс у Часів Ярі, переїзд на Хмельниччину

Хоспіс для самотніх літніх людей розпочав роботу в місті Часів Яр у 2017 році. Його відкрив місцевий волонтер Євген Ткачов. Сюди звозили покинутих людей з сірої зони.

“Притулок працює з 2017 року. Це все почалося з того, що батько купив один будинок, потім інший, потім третій. І до цих будинків звозили покинутих стареньких з сірої зони. В ті роки були цілі покинуті села, і звідти військові та волонтери вивозили до нас літніх людей. Так і почалась наша робота”, — розповідає волонтер.

Спочатку хоспісом опікувався його засновник Євген Ткачов. Та коли кількість людей збільшилась до 14-15, він передав управління закладом своєму синові Геннадію. До сьогодні Геннадій Ткачов залишається його директором.

Згодом кількість людей зросла до 55. Для їх розміщення були вже чотири будинки та три квартири. Однак у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, родина Ткачових вирішила евакуювати хоспіс. Притулок знайшли на Хмельниччині. Зараз літні проживають у будівлі колишнього дитячого санаторію в Дунаєвецькому районі.

“Після початку повномасштабного вторгнення ми одразу ж почали думати куди переїжджати. Бо лінія фронту вже тоді була достатньо близько. Мабуть, найближче було до Горлівки, кілометрів 40-50. Спочатку нам знайшли для переїзду школу в Хмельницькій області. Ми туди переїхали, але нам потрібно було розділити хоспіс, бо всі 55 людей не поміщалися у школу, куди ми переїжджали. 15 людей поїхали у Львівську область до притулку, яким опікувалась церква. А 40 людей поїхали з нами до Хмельниччини в школу. Там ми пробули два роки. І потім Дунаєвецька міська рада приготувала для нас колишній дитячий санаторій і будівлі панського маєтку. Тут ми вже працюємо більше року”, — розповідає Геннадій Ткачов.

Як працює хоспіс

Наразі в хоспісі перебувають 50 людей. Вмістити більшу кількість він не може. Всі люди, які живуть у хоспісі — це самотні літні люди, більшість з яких мають фізичні чи ментальні розлади. Близько 80% мешканців — це люди, яких евакуювали з Донеччини.

“Це люди похилого віку, 70+. Майже всі з якимись фізичними або ментальними вадами. Ці люди покинуті, але майже у всіх є родичі. Це або повністю відсутнє спілкування, або дуже давно не бачили і не знають де ці родичі взагалі. Інколи ці родичі телефонують раз у тиждень або раз у місяць, можуть дізнатися самопочуття. І є один чи два такі, що раз на пів року приїжджають з-за кордону провідати. Є, звісно, й ті, в кого ніколи не було ні дітей, ні внуків, але таких небагато”, — каже Геннадій Ткачов.

Люди, які живуть у хоспісі, мають постійне піклування. Їм надають повноцінне харчування та медичний догляд.

“На одній зміні працюють близько 8-9 людей. А взагалі персонал складає десь 13-14 людей. Прийшли на зміну, 12 годин відпрацювали, а наступний день відпочивають. Наприклад, кухар працює 5 днів, 2 дні відпочиває, тому кожен день у нас різна кількість працівників може бути”, — каже директор хоспісу.

Працює заклад за допомоги волонтерів.

“Без волонтерів ми не виживемо, адже коштів не вистачає. Дунаєвецька міська рада оплачує нам рахунки за світло і воду, бо без цього було б взагалі нереально існувати. Для опалення у нас є своя кочегарка, і нам закупляють туди дрова для опалення, за що ми теж дуже вдячні. Якщо самим прийшлось би купувати, то понад 300 тисяч гривень потрібно було б на це. Взагалі на початку війни волонтерських організацій було значно більше. Майже кожен місяць хтось привозив їжу чи якісь запаси на майбутнє. А зараз допомагає тільки “Рокада” з Хмельницького і декілька закордонних організацій”, — зазначив Євген Ткачов.

У разі звільнення місць нових людей до хоспісу привозять волонтери. Першочергово це евакуйовані з прифронтових територій.

Читайте також:

• Притулок на Полтавщині: як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку
• Безплатний притулок та адаптація: як санаторії України допомагають ВПО
• Житло для переселенців у Гостомелі: що відомо про будівництво для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Світлина фотожурналістки Анастасії Тейлор-Лінд, зроблена на Полтавщині, стала однією з найкращих у 2025 році за версією National Geographic. На фото зображена родина переселенців з Авдіївки — у кадрі тітка тримає за руку свого маленького племінника.

Про це повідомляє National Geographic.

Фото переселенців з Донеччини стало найкращим у 2025 році

Видання National Geographic опублікувало традиційний перелік найкращих світлин року. Однією з них стало фото родини переселенців з Авдіївки, яке має назву “В обіймах родини”. Авторкою фото є фотографка Анастасія Тейлор-Лінд.

У кадрі жінка Ольга Гринік ніжно тримає за руку свого маленького племінника Тимофія. Цей момент фотографка вловила під час сімейного застілля у дворі будинку на Полтавщині, де зараз мешкає родина.

Анастасія Тейлор-Лінд та її колега-репортерка Аліса Сопова документують життя родини Гриників протягом останніх семи років. Їхня історія стала основною проєкту-розповіді 5K From the Frontline, метою якого є зображення повсякденних побутових деталей життя в умовах війни.

Раніше Анастасія Тейлор-Лінд фотографувала Гриників, коли вони тікали з міста в місто, рятуючись від війни, коли народжувалися діти та чоловіки один за одним вирушали до лав української армії. Серед фотографій є і будинок родини в Авдіївці, в якому вони жили до 2022 року. Зараз він зруйнований.

Читайте також:

• Готується до протезування і відновлення бізнесу: історія Ольги Долгої, яка вижила після удару авіабомби в Добропіллі
• Команда жінок з Миргорода шиє адаптивний одяг для поранених військових: історія волонтерок
• П’ятнадцять підлітків з Донеччини отримають шанс поїхати до США на конкурс винахідників

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

Благодійний фонд “До України з Любов’ю” запустив програму безплатного проживання для внутрішньо переміщених осіб пенсійного віку, які втратили житло через війну. Учасників розміщують у пансіонаті в місті Ворзель, що в Київській області.

Про це повідомили представники Бахмутської міської ради.

Безплатне житло для ВПО старшого віку

У межах програми передбачене проживання людей віком 70+ років у пансіонаті, що розташований в місті Ворзель, що в Київській області. Переселенців розміщуватимуть безплатно у двомісних кімнатах із власним санвузлом.

Претендувати на житло можуть:

• сімейні пари пенсійного віку;
• родичі старшого віку;
• самотні пенсіонери.

Водночас пансіонат приймає лише людей, які можуть самостійно пересуватися та обслуговувати себе. Цілодобовий або стаціонарний догляд тут не передбачений.

Як долучитися

Для того щоб подати заявку на проживання в пансіонаті, потрібно заповнити форму за покликанням, де потрібно заповнити наступні пункти:

• прізвище, ім’я та по батькові;
• вік;
• контактний телефон;
• фотографії сім’ї або індивідуальна, якщо людина самотня;
• ІПН;
• повне місце прописки;
• наявність у власності зруйнованого майна та де воно знаходиться;
• повна адреса та умови проживання станом на зараз;
• чи маєте статус ВПО;
• склад сім’ї, кількість, вік, імена та наявність осіб з інвалідністю;
• де на цей момент проживають рідні та діти;
• розмір сукупного доходу від пенсій та соціальних виплат;
• коротка історія життя.

Читайте також:

Який в Україні рівень безробіття серед ВПО: відповідь МОМ

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!