Березень 2023 року. Минуть лічені тижні, й Бахмут буде повністю окупований ворогом. Станом на січень 2023 року вже було відомо про 133 загиблих бахмутян, ще 464 людини отримали поранення — цифри росли. Мережі рясніли оголошенням про зниклих військових, рідні звертались в нашу редакцію. Коли ситуація у місті загострилися й фронт почав наближатися швидше, ближче, суворіше — люди ховали своїх рідних у дворах багатоповерхівок. Бахмутяни стали на захист свого дому. У квітні 2024 року в міськраді повідомили про 49 загиблих військових з Бахмута та 6 зниклих безвісти. Смерті переросли у статистику, за цифрами перестали впізнавати людей. Як можна зберігати пам’ять про тих, хто своє життя віддав за Незалежність, та про тих, кого росіяни вбили у рідному місті?

Редакція поговорила про це з Дарцею Веретюк, волонтеркою, дизайнеркою та авторкою концепції “Пантеону Героїв”.

Дисклеймер. Спікерка нашого матеріалу зазначає, що вона не є фахівчинею-історикинею чи архітекторкою. Натомість Дарця Веретюк має досвід створення проєкту “Пантеон Героїв” і досвід постійної комунікації з сім’ями загиблих. Меморіальний комплекс “Пантеон Героїв” у Тернополі розміщений на на секторі почесних військових поховань Микулинецького кладовища, його будівництво почалося у серпні 2023 року. Міськрада виділила на проєкт 14 мільйонів гривень.

“Коли люди гинуть за ідею свободи, то це зобов’язує країну думати про те, як вшанувати їхню пам’ять”

Сьогодні вшануванням пам’яті загиблих здебільшого займаються їх рідні, а допомагають у цьому громадські організації та волонтери. На державному рівні все ще немає розвинутого механізму, який б допомагав рідним загиблих вшанувати пам’ять. Якщо говорити про Бахмутську громаду, то наразі родичі загиблого можуть отримати лише грошову допомогу — на цьому все. Ми запитали у героїні, хто мав б ініціювати процес вшанування загиблих.

“Якщо говорити в ідеалі, то мало би бути наступним чином. 11 років тому наша держава мала би подумати про те, що, вочевидь, назріла така потреба. З квітня 2014 року йде війна і гинуть люди. Якщо ще не було зрозуміло за події 19-20 лютого 2014 року, то з квітня це вже було надто очевидно – це війна. І як би там її не називали, не інтерпретували, але гинули люди. А коли люди гинуть за ідею свободи і Незалежності країни, то це вже зобов’язує країну думати про те, як вшанувати їхню пам’ять”, — каже Дарця Веретюк.

Вона додає, що тогочасних добровольців, які першими взяли зброю у руки, не потрібно було навіть організовувати, адже вони самі пішли захищати державу. Тому логічним кроком з боку держави було б захистити і подбати про пам’ять цих людей. Втім, цього не було зроблено ні тоді, у 2014, ні на початку повномасштабного вторгнення у 2022, ні на третьому році Великої війни. Тому зараз вшанування загиблих можна назвати стихійним або безсистемним.

“Це відбувається або з ініціативи громад міських, або з ініціативи самих родичів, сімей, колег”.

“Вшанування загиблих залежить завжди від людей, тобто кому це потрібно — той це і робить”

Одним із можливих рішень для вшанування загиблих військових мав б стати проєкт Національного військового меморіального кладовища. Його відкриють поблизу Києва, біля села Гатне, площа сягатиме понад 200 гектарів. Таке кладовище вирішило б питання і з похованням військових, рідні міста яких окуповані, або вже знаходяться близько до лінії фронту.

Поховання за місцем перебування родичів недоцільне, бо їм у кращому випадку прийдеться перепоховати тіло — а у гіршому, тіла залишаться на окупованих територіях, а росіяни цілеспрямовано знущаються над могилами загиблих українських військових. Такі випадки фіксували на Херсонщині, у Каланчаку, коли росіяни викопали тіла загиблих та вивезли у невідомому напрямку. А на Донеччині росіяни обстріляли цвинтар у Костянтинівці, пошкодивши кладовище.

“Зараз ми маємо проєкт Національного військового меморіального комплексу, і нарешті він мав би бути взірцем того, як це має відбуватися на місцях менших громад. Але, знову ж таки, на жаль, ми не маємо цього взірцевого прикладу, оскільки є ряд розслідувань та висновок СБУ про те, що виконавець, який виграв грант на реалізацію цього проєкту — це підсанкційна особа, а головний архітектор, якого обрали без конкурсу — це людина, яка у травні 2015-го, це вже після Іловайська та Дебальцево, поїхала в москву на конференцію презентувати проєкт “Дом в Криму”, — пояснює співрозмовниця.

“У громадах пам’ять загиблих вшановують загиблих”

Дарця Веретюк лобіює вшанування загиблих у своїй громаді в Тернополі, де місцева рада сама ініціювала цей процес, виділила фінансування і почала працювати в цьому напрямку. 

Пані Дарці на волонтерських засадах дали можливість долучитися до проєкту “Пантеону героїв”, оскільки за фахом вона дизайнерка. Тема вшанування загиблих їй близька — у розмові героїня пояснює, що також втратила близьку людину на війні.

“Міськрада дала фінансування на проєкт, долучилися незалежні приватні підрядники, які якісно виконували технічну частину роботи, і сім’ї загиблих також були залучені до розробки проєкту. Такий от симбіоз. Але, знову ж таки, в кожному місті це працює по-різному. Перш за все, треба розуміти, що на місцях всі цвинтарі, де ховають військових — це є комунальні цвинтарі, тобто міські. Єдиний статус військового цвинтаря буде мати Національне військове кладовище”, — пояснює пані Дарця.

Вона також додає, що наразі ми маємо ситуацію, коли в країні при нагальній критичній потребі у вшануванні, держава це ніяк не контролює правом чи нормами. Відповідно, це все реалізовується стихійно на місцях. 

“Військові мають бути поховані на військових кладовищах”: як бути з цивільними?

Зважаючи на світову практику, військові мають бути поховані на військових кладовищах, каже Дарця Веретюк. На це є декілька причин. Одна з них – це візуальна обусобленість, виокремленість, аби наступні покоління шанували своїх борців за свободу, коли вже їхніх близьких і рідних не буде.

“Це сама суть взагалі, чому існують військові кладовища, аби візуально вирізнятися від цивільних поховань. Це повинно бути видно на багато поколінь уперед. Щодо цивільних жертв війни, не впевнена, що взагалі маю морально-етичне право

говорити про них, оскільки в мене немає дотичного досвіду. В темі війни вже понад десять років, і це постійний потік загиблих друзів і близьких, але цивільних серед них немає. Світова практика передбачає встановлення як мінімум меморіалів жертвам війн. Однозначно, ці жертви дуже важливі й для рідних, які втратили свою частину сім’ї, і для нації, яка має пам’ятати про масштаб трагедії. І для світової спільноти, яка потім, як би це цинічно не звучало, має визначити відповідний обсяг репарацій, країна-вбивця має бути покарана і не лише фізично, а й матеріально. Ми маємо знати і пам’ятати кожного, хто загинув від рук ворога”, — говорить волонтерка.

На питання, чи варто робити окремі кладовища для загиблих на війні цивільних, героїня каже, що відповісти на це важко, навіть якби це було фізично можливо. Йдеться про можливість перезаховання цивільних на якусь іншу територію. Однак, до цього не готові ні рідні загиблих, ні світ загалом, тому доцільність такого кладовища під питанням. 

Зовсім інша справа щодо поховань у дворах житлових секторів окупованих міст,— цих загиблих, звичайно ж варто перепоховувати на кладовища і розміщати поруч, аби у майбутньому була можливість організації гідних меморіалів.

“Кожна нова точка дотику цивільної громади до пам’яті про загиблих військових – це дуже важливо”.

“Нагородження загиблих військових посмертно, перейменування вулиць на їх честь, встановлення меморіальних дошок — все це для цивільної спільноти, яка має пам’ятати про їхній вклад і про те, яку ціну вони заплатили, за те, аби інші могли вільно жити”, — говорить спікерка.

На її думку, такі процеси нагадують цивільному населенню про тих людей, хто є добровольцями, хто сам пішов на війну — а не про тих, кого спіймали ТЦК. Якщо ж говорити про рідних загиблих, то для них вручення нагород посмертно — це допомога у проживанні горя, травми, але не ретравматизація. Навпаки, така відзнака для рідних є ще одним вагомим доказом, що пам’ять про їхнього полеглого близького буде збережена. Це добре водночас і для соціуму, бо це ще одна точка дотику між цивільними та військовими.  

Крім того, вшанування пам’яті військових допомагає родинам проживати горе по-іншому — вони зустрічають своє коло спілкування, гуртуються. Це можна порівняти з великим організмом. Але є важливий нюанс — вшанування не повинно бути гнітючим. Наприклад, якщо у громаді відкривають сквер, меморіал, то він має бути не втіленням чорного жаху та нескінченного горя.

“Це мають бути місця, з яких ти не хочеш втекти…”

“Це мають бути місця, з яких ти не хочеш втекти, бо там жорстко, бо там страхітливо. Я не знаю, як це ще передати… Саме тому на військових цвинтарях у світовій практиці і використовуються світлі будівельні матеріали, щоб люди, які приходять на цю локацію, могли там почуватися гідно, вільно. Думали про вклад людей, які полягли за ідеї свободи, а не думали про те, що кінець всьому, кінець життю, світу, а далі тільки чорна безпросвітна скорбота і все”, — пояснює пані Дарця.

За її словами, прикладом такого місця є меморіал на горі Маківка. Там дуже вдала форма самих пам’ятних знаків, пояснює співрозмовниця, та загалом атмосфера цього місця наштовхує думати не про смерть — а про вектор розвитку цієї держави і чого нам це вартує.

Також гарним прикладом таких місць в Україні є козацькі хрести, які теж зроблені з світлого пісковика. Важливо, щоб такі місця у перспективі ставали туристичними маршрутами, щоб люди знали й цінували своїх героїв. 

Матеріальна культура — це завжди маркер приналежності

“Навіть зараз можна було б безліч маршрутів скласти по старих цвинтарях, цінувати цей спадок. Але ми, на жаль, досі не маємо того рівня самосвідомості, який притаманний цивілізованому світу, Європі, і думаємо, що нам це не потрібно. Мені відома лише одна приватна ініціатива, яка займається популяризацією таких маршрутів — проєкт Україна Інкогніта. Ми досі проживаємо пострадянський спадок, коли старі вишукані пам’ятні знаки із світлого каменю на старих кладовищах ніхто не доглядає, не вбачаючи у цьому жодної цінності.

Совіти руйнували ці пам’ятки, будували із них свинарники, бо це був візуальний маркер нашої причетності до світової культури, а не радянської. Паралельно насаджували традицію використання чорних, сірих та червоних полірованих гранітів,— практику, яка притаманна лише пострадянському простору, яка його окреслює та мітить своїм. Матеріальна культура — це завжди маркер приналежності середовища та самоідентифікації суспільства”, — каже пані Дарця.

Кількість цивільних жертв на Донеччині точно встановити неможливо, чимало територій перебувають під контролем росії. Так само невідоме число полеглих військовослужбовців/виць. У Бахмуті відомо про 133 загиблих цивільних, та 49 полеглих військових. Росія тим часом продовжує знищувати міста та села України, бої тривають по всій лінії фронту. 

Читайте також:

• Як у Вільногірській громаді автоматично надають звання почесного громадянина загиблим військовим. Чи можливо це для Бахмута
• Хто повернеться до Бахмута: редакція почула думки бахмутян
• “Повертаємо загублені душі додому”: як відбувається ексгумація тіл на ДОТ та лінії фронту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутяни зібралися онлайн, щоб поговорити про те, що для них сьогодні означає дім. Під час зустрічі “Образ дому” учасники ділилися своїми переживаннями, мріями про новий дім та обговорили результати опитування про настрої громади.

Розповідаємо про головне із зустрічі.

Образ дому: проблеми, з якими стикнулися бахмутяни

Бахмутська адміністрація шукає способи побудувати житло для бахмутян у інших регіонах України. Зараз, зокрема, триває робота з Гостомелем у межах проєкту “Спільне бачення нового дому”. Між двома громадами підписали меморандум про співпрацю, намагаються знайти ділянку і почати, власне, реалізовувати житло для бахмутян. Нагадаємо, що спочатку проєкт хотіли будувати на приватній земельній ділянці, яку Бахмутській громаді запропонував власник землі. Однак договір на користування так і не уклали, умови для цього були не вигідними. Тож зараз шукають землю у комунальній власності.

Паралельно команда урбаністів працює над передпроєктним дослідженням. У межах цього дослідження провели опитування для бахмутян, аби визначити їх потреби та запити. Житло – його пошук та непостійність, одне з ключових питань.

“Коли ти опиняєшся на новому місті,  перше, що ти стикаєшся, що треба десь жити. І пошук житла – це дуже стресово, це емоційно виснажує. І оце відчуття, що я тут чужий, воно тільки посилює це виснаження…”, — цитата респондента з Бахмута з опитування.

Софія Боднар, урбаністка “Розквіту” коротко представила результати опитування, участь у якому взяли понад 700 людей. Так виявили, що більшість бахмутян проживала у власному житлі в Бахмуті. Також люди відзначили погіршення якості життя у різних сферах, особливо це стосується роботи та соціальних зв’язків. Але найскладніша ситуація все з житлом. І якщо у переселенців, чиї території зараз неокуповані, можливість отримати компенсацію за зруйноване майно — є, то у бахмутян її немає.

І це питання на державному рівні, команда проєкту на це прямо повпливати не може. Однак ми можемо працювати на місцевому: хочемо допомогти та покращити умови в яких перебувають наразі бахмутяни, поки вони очікують розв’язання питання.

Зауважимо, що є перші кроки до отримання компенсації за Постановою 1176 для людей з ТОТ. Але наразі вона доступна лише двом категоріям: людям з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій. Подати заявку можна буде з 1 грудня. А зараз більшість людей змушені винаймати житло, часто ця оселя має не найкращі умови, про це зазначало багато респондентів.

“Це просто непридатні, незручні умови для життя: застарілий житловий фонд, старі квартири без ремонту — старі меблі, комунікації, через це проблеми з опаленням і з електрикою. Водночас є висока орендна вартість за таких умов, а змінити їх складно, тому що або орендодавець цього не хоче, або немає гарантій, що можна буде жити в цьому орендованому житлі далі. Були випадки, коли квартиру просто продавали, і людей виселяли буквально за день. Але більшість людей усе одно йде на ці умови, тому що на інші немає бюджету. Це психологічний дискомфорт, відчуття чужого, невизначеності, якоїсь тимчасовості, що дає сильну тривогу. Усе це впливає на комфорт життя людей“, — каже Софія Боднар, посилаючись на відповіді з опитувальника.

Водночас будівництво нового житла, це не простий процес особливо для громади, територія якої в окупації.

“Люди паралізовані з усіма оцими прогалинами в законодавстві і обмеженнями окупованих адміністрацій. Це дуже непростий шлях. І, знаєте, якби можна було графічно візуалізувати: від ідеї побудувати житло для бахмутян до реалізації цього житла, це була б саме ось така крива, звивиста лінія. Але це зовсім не означає, що не треба пробувати, не дивлячись на всі ці складнощі процесів”, — говорить урбаністка.

Ідея бахмутської адміністрації збудувати житло для бахмутян потребує часу.  Зараз адміністрація шукає крім ділянки — партнерів та фінансування, бо будівництво – це дороговартісний процес, і покрити все з бюджету громад — вкрай важко. Тому це буде співпраця з донорами, які будуть співфінансувати проєкт.

Яким має бути житло для бахмутян?

Саме на це питання ми шукаємо відповідь нашим дослідженням.

“Ми вже розуміємо з проведеного дослідження, що це житло для бахмутян має бути з різними моделями заселення і різного типу. В Україні є декілька моделей заселення, кожна з них має свої характеристики, різні особливості. Ми хочемо певний мікс цих моделей, щоб дати більшу можливість більшій кількості категорій бахмутян мати право і можливість заселитися”, — пояснює урбаністка.

Які моделі заселення є в Україні?

На це питання відповідає Ангеліна Татарікова, фахівчиня “Розквіту”. За її словами, є 4 ключові моделі, які зараз працюють в Україні або існують законодавчо, або ж плануються в аналогічних проєктах. 

1. Перша модель – це соціальне житло, найвідоміша всім. Воно надається від держави або муніципалітету за знижену оренду плату або безплатно. Мета – забезпечити базові умови для малозабезпечених, вразливих категорій населення. 
2. Друга модель – це тимчасове житло, яке надають на обмежений термін людям, які опинилось у складних життєвих обставинах, зокрема для внутрішньопереміщених осіб. Ключовою тут є характеристика тимчасовості.
3. Третя модель — це муніципальне орендне житло, яке належить місцевій громаді, воно надається в оренду за доступною (нижче ринкової) ціною, не нульовою. Таке житло орієнтовано на людей з середнім доходом, які не підпадають під категорії соціального житла, проте все ще не можуть дозволити собі житло за комерційними ринковими умовами.
4. Четверта модель — це житло з правом викупу, коли спочатку є можливість оренди, а потім частина коштів враховується в майбутній викуп, і орендар отримує право викупити житло, в якому він живе не один рік. 

За якими критеріями відбувається відбір на заселення?

Критерії визначені законодавством для кожної з моделей, однак окрім цього муніципалітет може також впливати на це, та мати свої критерії для заселення.

Соціальне житло передбачено для найбільш вразливих категорій, які перебувають на житловому обліку, важливими є категорії людей з низьким доходом і соціальною вразливістю.

Тимчасове житло створено у більшості для ВПО, і також там є бальна система соціальних показників, наприклад, статус ветерана, які в сукупності дають тобі певний вищий або нижчий рівень в переліку на заселення. 

Примітка. Ознайомитися з бальною системою надання тимчасового житла можна за покликанням.

Також є муніципальне орендне житло, тут звертають увагу на дохід родини, також тут є пріоритетна, також часто бальна система і враховується наявність або відсутність житла і його площі. 

“Але окрім цих критеріїв, є ще такий аспект, як побажання донора, якщо в проєкті бере участь донор, то він має право впливати на певні критерії, які існують”, — пояснює Ангеліна Татарікова.

Цінності громади та донора: як це працює при заселенні

Урбаністи наголошують, що муніципалітети також можуть впливати на умови заселення, насамперед ухвалюючи ті критерії заселення, які є в системі цінностей громади. Наприклад, благодійна організація “КО-ХАТИ” зараз реалізує пілотний проєкт у місті Калуш, що на Франківщині. 

“Ми хотіли показати, як вони впроваджують свої цінності на прикладі цього проєкту. Для них пріоритетні категорії заселення — це сім’ї військових та ветеранів. Водночас це й жінки, що самостійно опікуються сім’єю. Це є як побажанням донора, так і інтересом самого благодійного фонду, тому цей критерій зазначений окремо в положенні про заселення. Крім того, пріоритет там мають і старші люди, бо вони вважають за необхідне підтримувати саме цю категорію населення під час війни”, — кажуть фахівці “Розквіт”

Й додають, що “КО-ХАТИ”  впроваджують свої цінності не тільки з погляду того, кого вони заселяють, а також це й врахування формування спільних сусідських просторів в житлі, щоб переселенці не тільки мали можливість бути заселеними в житло, а також мати свою власну житлову площу. Продумані тут й спільні сусідські простори  на кожному поверсі, щоб люди могли комунікувати на щодень з різними людьми, які проживають в цьому житлі, власне, щоб формувати певне сусідство, спільноту, якій надалі разом буде легше.

Не менш важливо, що “КО-ХАТИ” забезпечують і простори, і інтеграції з навколишніми мікрорайонами в тому місті, в якому вони створюють своє житло. Наприклад в Калуші житло створюють на території минулого дитячого садочка. Це якраз є ключовим в тому аспекті, щоб це житло не було відділене від громади, в якій воно знаходиться, не стало своєрідним “гетто”, а повністю інтегрувалось в нього, разом з тим зберігаючи свою самобутність з населенням, яке в ньому проживає. Усе сприятиме тому, щоб люди могли обмінюватись і ділитись власними традиціями, практиками з тими мешканцями, які також проживають в цій громаді.

Що цікавить бахмутян? 

З опитування та спілкування з бахмутянами, ми виокремили топ 5 питань щодо майбутнього житла для бахмутян, які цікавлять більшість. 

Чи буде житло для бахмутян безплатним?

Бахмутяни насамперед цікавились, чи буде житло дня них надаватися безплатно. Наразі відомо, що надавати безплатно зможуть оселі в моделі соціального житла та тимчасового житла, бо це передбачено законодавством. Яка буде вартість житла в інших моделях, це залежить від самої моделі. Наприклад, якщо ми кажемо про муніципальне орендне житло, то оренда там значно нижча, ніж ринкова.

Які гарантії матимуть люди, що їх не виселять?

Головним моментом тут є гарантований термін проживання, який буде прописуватися в договорі, і в межах його тривалості неможливим є така функція, як виселення того, хто в ньому проживає. Цей юридичний документ закріплює, що ви маєте право проживати на цій житловій площі. 

Чи буде право викупу житла? 

Така формула передбачена, але тільки в одній з моделей житла, це житло з правом викупу, тобто таким не буде все житло, яке будується, але буде якийсь відсоток від будівництва.

Чи немає ризику у будівництві житла саме на території Гостомельської громади, а якщо її окупують знову?

Ризики є в будь-якій частині України. В громадах, які знаходяться в безпосередній близькості до неєвропейських держав, це більший ризик. Але з іншої сторони, в Бахмутській адміністрації не так багато можливостей вибирати.

“Однозначно питання безпеки будемо закладати в технічні завдання на проєктування: що повинні бути, укриття простори для відновлення, для комунікації, підтримки. Але від такого ніхто не застрахований. Сподіваємось на наші Сили Оборони”, — каже Софія Боднар.

Чим Гостомельський проєкт відрізняється від проєкту в Гощі?

Бахмутська адміністрація вже мала декілька спроб реалізувати ідею побудови житла для бахмутян. Одна з цих спроб – це проєкт в Гощі, на Рівненщині. Тут проєкт стикнувся з тим, що мешканці приймаючої громади, де планувалося будувати, не підтримували цю ідею, і виник соціальний конфлікт. Зараз адміністрація все одно намагається просувати цю ідею і все-таки збудувати житло. Тривають перемовини з Гостомельською адміністрацією щодо ділянки в Гостомельській громаді.

Це інший проєкт, з іншим підходом. 

“Ми зараз працюємо над передпроєктним дослідженням, яке включає питання житла та дослідження ідентичності бахмутської громади, щоб це житло відповідало запитам бахмутян і щоб було реальне відчуття дому навіть у новому місті. У фіналі цього дослідження ми надамо рекомендації бахмутській адміністрації щодо власне інтеграції та щодо проєктування. Ми вважаємо, що однією з причин, чому не вдалося реалізувати минулий проєкт, стало те, що була опущена ця важлива частина — питання інтеграції”, — каже Софія Боднар.

Що таке інтеграція у контексті житла для бахмутян?

“Ми повинні розуміти, що будівництво житла для бахмутян — це фізичне втручання і зміна простору іншої (приймаючої) громади, де вже є свої мешканці, які там, живуть, працюють та проводять свій час. Коли ми заселяємо одну громаду в іншу, ми повинні продумати як вони будуть взаємодіяти між собою, створити умови, в яких би відбувся обмін двох різних ідентичностей, культур, побуту тощо. В кожної громади можуть бути свої травми, свої звички, свої потреби. Важливо дослідити сторону кожної громади, щоби максимально плавно зробити інтеграцію”, — каже Софія Боднар.

Вона наводить простий приклад на основі опитувальника для бахмутян. Виявилося, що багато людей вимушено покинуло своє житло з тваринами, а зараз їм складно знайти оселю, де можна з ними проживати. І це вже конкретний пункт, який можна  взяти в рекомендації для проєктування. Або ж в опитуванні бахмутяни багато згадували про набережну і зв’язок з водою. Це теж може бути важливою частиною, яку треба враховувати, бо це про ідентичність громади.

Окремо самі бахмутяни зазначили, що спираючись на досвід в інших громадах, варто більше промотувати Бахмут та його людей, адже це вигода для двох сторін, якщо громада надає ділянку, то отримує не лише нових мешканців, але й нові робочі місця, покращення інфраструктури й звісно це обмін культурами, а ще активізмом. Через близькість до фронту з 2014 року багато мешканців долучалися до громадського життя й зараз можуть вчити цього інших.

“Мені дуже сильно запам’яталося, що коли ми питали, за чим найбільше сумуєте або які звички, ритуали втратили з переїздом, то дуже багато людей писали, що вони сумують за своїми людьми, що бахмутські люди — особливі й що їх дуже важко замінити. Згадували бахмутяни й про сіль”, — каже урбаністка.

Наступні кроки 

Зустріч завершується обговоренням майбутнього проєкту із розробки рекомендацій для будівництва житла в Бахмуті. Урбаністи пропонують не один формат заселення, а кілька можливих моделей: муніципальне орендне, тимчасове, орендне з правом викупу. Ці моделі будуть в рекомендації для Бахмутської МВА, щодо будівництва та управління житлом.

Окремо наголосили: якщо житло буде муніципальним орендним або тимчасовим  (тобто без права власності), людям про це треба казати чесно й одразу. Це важливо, бо більшість наших ВПО до війни мали свої домівки — 97% бахмутян (дані з опитування). Зараз житло залишилось тільки у 2%, і понад 80% змушені орендувати квартири в інших містах (дані з опитування).

Також пояснили, що місцева влада не впливає на програми компенсації за зруйновані будинки — це повноваження держави. Але громада може допомагати з тимчасовими рішеннями та тримати процес максимально прозорим. 

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

До теми:

Скільки бахмутян проживає в Гостомельській громаді та які осередки для ВПО тут є

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!