Березень 2023 року. Минуть лічені тижні, й Бахмут буде повністю окупований ворогом. Станом на січень 2023 року вже було відомо про 133 загиблих бахмутян, ще 464 людини отримали поранення — цифри росли. Мережі рясніли оголошенням про зниклих військових, рідні звертались в нашу редакцію. Коли ситуація у місті загострилися й фронт почав наближатися швидше, ближче, суворіше — люди ховали своїх рідних у дворах багатоповерхівок. Бахмутяни стали на захист свого дому. У квітні 2024 року в міськраді повідомили про 49 загиблих військових з Бахмута та 6 зниклих безвісти. Смерті переросли у статистику, за цифрами перестали впізнавати людей. Як можна зберігати пам’ять про тих, хто своє життя віддав за Незалежність, та про тих, кого росіяни вбили у рідному місті?

Редакція поговорила про це з Дарцею Веретюк, волонтеркою, дизайнеркою та авторкою концепції “Пантеону Героїв”.

Дисклеймер. Спікерка нашого матеріалу зазначає, що вона не є фахівчинею-історикинею чи архітекторкою. Натомість Дарця Веретюк має досвід створення проєкту “Пантеон Героїв” і досвід постійної комунікації з сім’ями загиблих. Меморіальний комплекс “Пантеон Героїв” у Тернополі розміщений на на секторі почесних військових поховань Микулинецького кладовища, його будівництво почалося у серпні 2023 року. Міськрада виділила на проєкт 14 мільйонів гривень.

“Коли люди гинуть за ідею свободи, то це зобов’язує країну думати про те, як вшанувати їхню пам’ять”

Сьогодні вшануванням пам’яті загиблих здебільшого займаються їх рідні, а допомагають у цьому громадські організації та волонтери. На державному рівні все ще немає розвинутого механізму, який б допомагав рідним загиблих вшанувати пам’ять. Якщо говорити про Бахмутську громаду, то наразі родичі загиблого можуть отримати лише грошову допомогу — на цьому все. Ми запитали у героїні, хто мав б ініціювати процес вшанування загиблих.

“Якщо говорити в ідеалі, то мало би бути наступним чином. 11 років тому наша держава мала би подумати про те, що, вочевидь, назріла така потреба. З квітня 2014 року йде війна і гинуть люди. Якщо ще не було зрозуміло за події 19-20 лютого 2014 року, то з квітня це вже було надто очевидно – це війна. І як би там її не називали, не інтерпретували, але гинули люди. А коли люди гинуть за ідею свободи і Незалежності країни, то це вже зобов’язує країну думати про те, як вшанувати їхню пам’ять”, — каже Дарця Веретюк.

Вона додає, що тогочасних добровольців, які першими взяли зброю у руки, не потрібно було навіть організовувати, адже вони самі пішли захищати державу. Тому логічним кроком з боку держави було б захистити і подбати про пам’ять цих людей. Втім, цього не було зроблено ні тоді, у 2014, ні на початку повномасштабного вторгнення у 2022, ні на третьому році Великої війни. Тому зараз вшанування загиблих можна назвати стихійним або безсистемним.

“Це відбувається або з ініціативи громад міських, або з ініціативи самих родичів, сімей, колег”.

“Вшанування загиблих залежить завжди від людей, тобто кому це потрібно — той це і робить”

Одним із можливих рішень для вшанування загиблих військових мав б стати проєкт Національного військового меморіального кладовища. Його відкриють поблизу Києва, біля села Гатне, площа сягатиме понад 200 гектарів. Таке кладовище вирішило б питання і з похованням військових, рідні міста яких окуповані, або вже знаходяться близько до лінії фронту.

Поховання за місцем перебування родичів недоцільне, бо їм у кращому випадку прийдеться перепоховати тіло — а у гіршому, тіла залишаться на окупованих територіях, а росіяни цілеспрямовано знущаються над могилами загиблих українських військових. Такі випадки фіксували на Херсонщині, у Каланчаку, коли росіяни викопали тіла загиблих та вивезли у невідомому напрямку. А на Донеччині росіяни обстріляли цвинтар у Костянтинівці, пошкодивши кладовище.

“Зараз ми маємо проєкт Національного військового меморіального комплексу, і нарешті він мав би бути взірцем того, як це має відбуватися на місцях менших громад. Але, знову ж таки, на жаль, ми не маємо цього взірцевого прикладу, оскільки є ряд розслідувань та висновок СБУ про те, що виконавець, який виграв грант на реалізацію цього проєкту — це підсанкційна особа, а головний архітектор, якого обрали без конкурсу — це людина, яка у травні 2015-го, це вже після Іловайська та Дебальцево, поїхала в москву на конференцію презентувати проєкт “Дом в Криму”, — пояснює співрозмовниця.

“У громадах пам’ять загиблих вшановують загиблих”

Дарця Веретюк лобіює вшанування загиблих у своїй громаді в Тернополі, де місцева рада сама ініціювала цей процес, виділила фінансування і почала працювати в цьому напрямку. 

Пані Дарці на волонтерських засадах дали можливість долучитися до проєкту “Пантеону героїв”, оскільки за фахом вона дизайнерка. Тема вшанування загиблих їй близька — у розмові героїня пояснює, що також втратила близьку людину на війні.

“Міськрада дала фінансування на проєкт, долучилися незалежні приватні підрядники, які якісно виконували технічну частину роботи, і сім’ї загиблих також були залучені до розробки проєкту. Такий от симбіоз. Але, знову ж таки, в кожному місті це працює по-різному. Перш за все, треба розуміти, що на місцях всі цвинтарі, де ховають військових — це є комунальні цвинтарі, тобто міські. Єдиний статус військового цвинтаря буде мати Національне військове кладовище”, — пояснює пані Дарця.

Вона також додає, що наразі ми маємо ситуацію, коли в країні при нагальній критичній потребі у вшануванні, держава це ніяк не контролює правом чи нормами. Відповідно, це все реалізовується стихійно на місцях. 

“Військові мають бути поховані на військових кладовищах”: як бути з цивільними?

Зважаючи на світову практику, військові мають бути поховані на військових кладовищах, каже Дарця Веретюк. На це є декілька причин. Одна з них – це візуальна обусобленість, виокремленість, аби наступні покоління шанували своїх борців за свободу, коли вже їхніх близьких і рідних не буде.

“Це сама суть взагалі, чому існують військові кладовища, аби візуально вирізнятися від цивільних поховань. Це повинно бути видно на багато поколінь уперед. Щодо цивільних жертв війни, не впевнена, що взагалі маю морально-етичне право

говорити про них, оскільки в мене немає дотичного досвіду. В темі війни вже понад десять років, і це постійний потік загиблих друзів і близьких, але цивільних серед них немає. Світова практика передбачає встановлення як мінімум меморіалів жертвам війн. Однозначно, ці жертви дуже важливі й для рідних, які втратили свою частину сім’ї, і для нації, яка має пам’ятати про масштаб трагедії. І для світової спільноти, яка потім, як би це цинічно не звучало, має визначити відповідний обсяг репарацій, країна-вбивця має бути покарана і не лише фізично, а й матеріально. Ми маємо знати і пам’ятати кожного, хто загинув від рук ворога”, — говорить волонтерка.

На питання, чи варто робити окремі кладовища для загиблих на війні цивільних, героїня каже, що відповісти на це важко, навіть якби це було фізично можливо. Йдеться про можливість перезаховання цивільних на якусь іншу територію. Однак, до цього не готові ні рідні загиблих, ні світ загалом, тому доцільність такого кладовища під питанням. 

Зовсім інша справа щодо поховань у дворах житлових секторів окупованих міст,— цих загиблих, звичайно ж варто перепоховувати на кладовища і розміщати поруч, аби у майбутньому була можливість організації гідних меморіалів.

“Кожна нова точка дотику цивільної громади до пам’яті про загиблих військових – це дуже важливо”.

“Нагородження загиблих військових посмертно, перейменування вулиць на їх честь, встановлення меморіальних дошок — все це для цивільної спільноти, яка має пам’ятати про їхній вклад і про те, яку ціну вони заплатили, за те, аби інші могли вільно жити”, — говорить спікерка.

На її думку, такі процеси нагадують цивільному населенню про тих людей, хто є добровольцями, хто сам пішов на війну — а не про тих, кого спіймали ТЦК. Якщо ж говорити про рідних загиблих, то для них вручення нагород посмертно — це допомога у проживанні горя, травми, але не ретравматизація. Навпаки, така відзнака для рідних є ще одним вагомим доказом, що пам’ять про їхнього полеглого близького буде збережена. Це добре водночас і для соціуму, бо це ще одна точка дотику між цивільними та військовими.  

Крім того, вшанування пам’яті військових допомагає родинам проживати горе по-іншому — вони зустрічають своє коло спілкування, гуртуються. Це можна порівняти з великим організмом. Але є важливий нюанс — вшанування не повинно бути гнітючим. Наприклад, якщо у громаді відкривають сквер, меморіал, то він має бути не втіленням чорного жаху та нескінченного горя.

“Це мають бути місця, з яких ти не хочеш втекти…”

“Це мають бути місця, з яких ти не хочеш втекти, бо там жорстко, бо там страхітливо. Я не знаю, як це ще передати… Саме тому на військових цвинтарях у світовій практиці і використовуються світлі будівельні матеріали, щоб люди, які приходять на цю локацію, могли там почуватися гідно, вільно. Думали про вклад людей, які полягли за ідеї свободи, а не думали про те, що кінець всьому, кінець життю, світу, а далі тільки чорна безпросвітна скорбота і все”, — пояснює пані Дарця.

За її словами, прикладом такого місця є меморіал на горі Маківка. Там дуже вдала форма самих пам’ятних знаків, пояснює співрозмовниця, та загалом атмосфера цього місця наштовхує думати не про смерть — а про вектор розвитку цієї держави і чого нам це вартує.

Також гарним прикладом таких місць в Україні є козацькі хрести, які теж зроблені з світлого пісковика. Важливо, щоб такі місця у перспективі ставали туристичними маршрутами, щоб люди знали й цінували своїх героїв. 

Матеріальна культура — це завжди маркер приналежності

“Навіть зараз можна було б безліч маршрутів скласти по старих цвинтарях, цінувати цей спадок. Але ми, на жаль, досі не маємо того рівня самосвідомості, який притаманний цивілізованому світу, Європі, і думаємо, що нам це не потрібно. Мені відома лише одна приватна ініціатива, яка займається популяризацією таких маршрутів — проєкт Україна Інкогніта. Ми досі проживаємо пострадянський спадок, коли старі вишукані пам’ятні знаки із світлого каменю на старих кладовищах ніхто не доглядає, не вбачаючи у цьому жодної цінності.

Совіти руйнували ці пам’ятки, будували із них свинарники, бо це був візуальний маркер нашої причетності до світової культури, а не радянської. Паралельно насаджували традицію використання чорних, сірих та червоних полірованих гранітів,— практику, яка притаманна лише пострадянському простору, яка його окреслює та мітить своїм. Матеріальна культура — це завжди маркер приналежності середовища та самоідентифікації суспільства”, — каже пані Дарця.

Кількість цивільних жертв на Донеччині точно встановити неможливо, чимало територій перебувають під контролем росії. Так само невідоме число полеглих військовослужбовців/виць. У Бахмуті відомо про 133 загиблих цивільних, та 49 полеглих військових. Росія тим часом продовжує знищувати міста та села України, бої тривають по всій лінії фронту. 

Читайте також:

• Як у Вільногірській громаді автоматично надають звання почесного громадянина загиблим військовим. Чи можливо це для Бахмута
• Хто повернеться до Бахмута: редакція почула думки бахмутян
• “Повертаємо загублені душі додому”: як відбувається ексгумація тіл на ДОТ та лінії фронту

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Весною 2025 року розпочався проєкт “Спільне бачення нового дому”. Мета проєкту — не просто збудувати будинки, а об’єднати людей. Йдеться про створення дружньої, інтегрованої спільноти, де бахмутяни і місцеві мешканці Гостомельської громади зможуть жити поруч, будувати нові зв’язки, зберігаючи ідентичність своїх громад. Проте шлях цього проєкту виявився складнішим, ніж очікували. Земельна ділянка, навколо якої вибудовувався весь проєкт, не була погоджена. 

Що відбувається з проєктом зараз і які зміни в нього внесли? Розповідаємо у матеріалі.

Що передбачав проєкт першочергово?

Громадська організація “Бахмутська фортеця” разом із партнерами планувала реалізувати проєкт “Спільне бачення нового дому”. У межах цього проєкту мала проводитись робота над розробкою бачення розвитку конкретної земельної ділянки у Гостомелі. Нашою метою було провести дослідження та сформувати спільне бачення майбутнього простору через залучення як бахмутян, так і мешканців Гостомеля.

Особливістю проєкту є людиноцентричний підхід — майбутній квартал планувалося створювати з урахуванням голосу людей, адже саме вони мали визначати, яким буде цей простір. Дослідження передбачало розробку рекомендацій та завдань для створення архітектурної концепції на конкретній ділянці, орієнтованій на потреби обох громад. 

Також проєкт включав відкриту комунікацію та активне залучення мешканців до обговорення, щоб новий квартал відповідав їхнім очікуванням і став прикладом якісної співпраці між громадами. Однак, ділянка в Гостомелі, яку планували брати першочергово, не буде фігурувати у цьому проєкті. Відповідно ми хочемо детально прокомунікувати причини змін, особливо враховуючи негативний досвід попередніх відмов у наданні земельних ділянок

Зміна планів: чому довелося шукати нову землю

Початковий план реалізації проєкту відбувався навколо конкретної земельної ділянки в селищі Гостомель, яку Бахмутська адміністрація хотіла використовувати на умовах суперфіцію під будівництво житлового кварталу для бахмутян.

Олександр Марченко — представник Бахмутської міської військової адміністрації, який координує комунікацію з громадами-партнерами. Під час зустрічі він розповів, що робота над пошуком нової ділянки в Гостомельській громаді триває. Цього разу це має бути земля комунальної власності.

За словами Марченка, попередній досвід із приватною землею показав, що такий шлях надто ризикований. Виникає логічне питання, чому МВА одразу не шукала землю у власності громади? На це питання відповідь дав Олександр Марченко.

“До нас вийшли з пропозицією надати земельну ділянку, саме приватну. Вона знаходиться в дуже зручному місці, це проїзне місце, там можливо було створити й парки, сквери, набережну. Тому ця земельна ділянка була привабливою, вона, за першими домовленостями, надавалась безплатно в користування”, — каже Олександр Марченко

Саме тому зараз шукають земельну ділянку у власності громади, щоб уникнути юридичних колізій.

“Ми втратили багато часу, бо договір, який нам запропонували, був неприйнятним для органів місцевого самоврядування. Але ми не здаємося. Є повне порозуміння з місцевою владою Гостомеля, і проєкту бути”, — наголосив він.

Приватний власник на початковому етапі пропонував передбачити у договорі частку житлових приміщень під свої потреби (за повідомленням — близько 12%), при цьому землю планувалося передати в користування на умовах суперфіцію (тимчасове право користування).

Наприклад, якщо умовно вартість усього проєкту становила б $300 млн, то 12% житлових приміщень дорівнювали б приблизно $36 млн вартості готового об’єкта, які власник отримав би у вигляді відповідної площі.

Примітка. Договір суперфіцію — це угода, за якою власник земельної ділянки надає іншій особі право користуватися цією ділянкою для забудови (будівництва житлових, промислових, побутових та інших споруд). Головна особливість такого договору полягає в тому, що право власності на споруди, зведені на цій ділянці, належить не власнику землі, а землекористувачу (особі, що отримала право суперфіцію). 

Софія Бондар: “Мета не змінилася — змінилися методи”

Урбаністка ГО “Розквіт” Софія Бондар розповіла, що після невдачі з ділянкою команда вирішила не згортати роботу, а адаптувати її під нові реалії.

“Ми зрозуміли, що наша мета — створення житла для бахмутян у Гостомелі — залишається актуальною незалежно від ділянки. Просто тепер у нас трохи інші завдання, інші методи й кінцеві результати”, — каже Софія.

Якщо раніше дослідження стосувалися конкретного простору — майбутнього кварталу і його планування, то тепер команда зосереджується на глибшому вивченні самої громади переселенців.

“Ми ввели термін “інтеграція” — це про те, як бахмутська громада може влитися в інше середовище, не втративши себе. Ми хочемо дослідити особливості ідентичності бахмутян, їхні потреби, цінності, проблеми адаптації. Це дослідження стане основою для подальшого етапу, коли ділянка буде визначена”, — пояснює вона.

Тепер замість архітектурних планів команда працює над аналітичним документом, який матиме три розділи, а саме:

Дослідження житлових моделей — як в Україні та Європі вирішується питання житла для ВПО, які існують сценарії заселення, які політики працюють.

Ідентичність бахмутської громади — результати опитувань, історії людей, їхнє бачення дому і потреби.

Рекомендації щодо подальшого проєктування. Фінальний блок — це рекомендації для органів влади та проєктувальників: як планувати інтеграцію, на що звертати увагу при виборі ділянки й заселенні.

“Цей документ стане аргументованою позицією для місцевої влади. Він допоможе пояснити, чому житло для бахмутян потрібне саме зараз, і посилить переговорну позицію з донорами. Ми хочемо, щоб Бахмутська адміністрація виглядала не просто як прохач фінансування, а як стратегічний партнер із чітким баченням”, — пояснює Софія Бондар.

Голос громади: опитування і партисипація

Попри всі зміни, ми не відмовилися від головного принципу — залучення людей. У листопаді стартувало опитування серед бахмутян, щоб зібрати дані про їхні потреби, умови проживання, бачення майбутнього дому. Результати дослідження стануть базою для майбутнього технічного завдання архітекторам і донорам, коли земельне питання буде вирішено.

“Для нас важливо почути кожного. Опитувальник допоможе отримати інформацію про реальний стан і водночас дасть контакти для глибинних інтерв’ю. Потім ці результати ми обговоримо з громадою на відкритій онлайн-події”, — пояснила Софія.

Щоб охопити більше людей, до процесу долучаються хаби бахмутян у різних містах. Отримати посилання на анкету можна через співробітників хабу чи через команди хабів. З метою верифікації бахмутян, його не публікують у відкритому доступі.

Після онлайн опитування відбудеться публічна презентація результатів, також через хаби буде поширюватися інформація про зустріч. У планах також публічна презентація проєкту.

“Ми вже не одні“: досвід, який переймають інші

Попри труднощі, Олександр Марченко переконаний, що цей проєкт має велике майбутнє — і вже став прикладом для інших громад.

“Ми вже не одні. За нами пішов Маріуполь — вони отримали дві земельні ділянки у Василькові й Білій Церкві. Ми спілкуємося, допомагаємо один одному, підглядаємо, як це можна зробити. Основне питання зараз — це пошук коштів. Але ми працюємо й не здаємося”, — каже він.

Для бахмутян тема житла залишається найболючішою. Варто зазначити, що наразі ефективного комплексного механізму для розв’язання житлового питання для мешканців, чиє майно залишилося на тимчасово окупованих територіях — на державному рівні досі немає. Частково перші компенсації для переселенців з ТОТ відкриє Постанова 1176. Згідно з нею внутрішньо переміщеним особам, які мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни, передбачається державна компенсація на придбання житла. На ці потреби виділили 120 мільйонів євро, ці кошти 3 тисячі родин зможуть отримати ваучери та придбати власне житло. Постанова запрацює вже в кінці листопада.

“Дев’яносто дев’ять відсотків звернень громадян — це питання житла. Люди втомилися чекати, але ми шукаємо всі можливості. Якщо не вийшло з тією ділянкою — знайдемо іншу і будемо працювати”, — наголосив посадовець.

Попереду — новий етап

Попри зміну формату, проєкт “Спільне бачення нового дому” продовжується.
До кінця грудня команда планує завершити дослідження, узгодити з Міжнародним фондом “Відродження” оновлений план дій і підготувати фінальний документ із рекомендаціями.

Паралельно Бахмутська міська військова адміністрація разом із Гостомельською громадою проводить технічний аналіз кількох земельних ділянок — двох у межах Гостомеля та однієї поруч із ним. За словами Олександра Марченка, рішення щодо конкретної локації мають ухвалити після отримання повного пакета документації від громади.

“Ми домовилися, що Гостомельська громада надасть викопіювання з технічної документації. Після цього ми проаналізуємо обмеження і визначимося, яку ділянку можна взяти в роботу”, — уточнив він.

Таким чином, проєкт не призупинено — він переходить у фазу партисипації та підготовки, яка має забезпечити сталість наступних етапів. Його ключові завдання — завершити дослідження, погодити зміни з донорами та визначити землю, на якій у перспективі може постати житло для бахмутян.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.Проєкт “Імпульс” реалізують Фонд Східна Європа та Міжнародний фонд “Відродження” за підтримки Norad та Sida. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Читайте також:

“Спільне бачення нового дому”: розповідаємо про передпроєктне обговорення житлового кварталу в Гостомелі

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Гощі (Рівненської області) розробляють розрахунок, щоб визначити технологію будівництва житла для переселенців із Бахмутської громади. Для цього провели закупівлю на майже 100 тисяч гривень, гроші використають з місцевого бюджету.

Детальніше у матеріалі Бахмут IN.UA.

Житло для бахмутян у Гощі: на якому етапі

Управління розвитку міського господарства та капітального будівництва Бахмутської міської ради опублікувало закупівлю на розроблення техніко-економічного розрахунку (ТЕР) для вибору технології будівництва житла для бахмутян у Гощі.

Закупівлю провели без використання електронної системи, тобто сама процедура закупівлі провелася поза системою Prozorro. Очікувана вартість робіт склала 99 999 гривень

Переможцем стало ТОВ “Архітектурно-проєктне бюро”, яке виконуватиме підготовку ТЕР. Угода з виконавцем уже підготовлена. Роботи планують завершити до 31 грудня 2025 року.

Нагадаємо, що у липні 2025 року Бахмутська житлова управляюча компанія провела першу закупівлю на роботи в Гощі. За 33 тисячі гривень замовили архітектурні, інженерні та геодезичні послуги. Роботи виконуватиме ТОВ “Науково-виробниче підприємство “ЗЕМЛЕМІР”.

Йдеться про виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в Гощі в постійне користування бахмутській КП. На цих ділянках плануються роботи з будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків.

Нагадаємо, що 20 червня у селищі Гоща Рівненської області виділили земельну ділянку для будівництва житлового кварталу для бахмутян. Таке рішення ухвалили депутати Гощанської селищної ради. Площа ділянки склала близько 6 гектарів.

Вперше проєкт житла для бахмутян презентували у листопаді 2024 року, на конференції Rebuild Ukraine. Він передбачає побудову невеликого району для бахмутян в Гощі. Попередня вартість такого проєкту складає 111 мільйонів доларів.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!