“Оскар” та робота з Майклом Джексоном: 10 маловідомих фактів про Квітку Цісик

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 11:00, 4 Квітня 2024
Квітка Цісик / ілюстрація Бахмут IN.UA

Квітка Цісик — відома американська співачка українського походження, яка підкорила багатьох своїм рідкісним голосом та великою кількістю пісень й джинглів для реклам. Сьогодні, 4 квітня, їй могло б виповнитися 65 років.

Редакція Бахмут IN.UA до дня народження відомої української співачки підготувала 10 фактів про її незвичайне життя.

Біографія Квітки Цісик

Квітослава Цісик народилася 1953 року у Нью-Йорку. Її сім’я емігрувала до США після завершення Другої світової війни, адже втікала від переслідувань радянської влади через статус інтелігенції, який не вписувався в концепцію срср.

Дівчина з самого дитинства цікавилась музикою, а особливо тією, яка була популярна серед українців. Крім того, вона займалася академічним вокалом та навчалась грі на скрипці й фортепіано

Родина Цісик / фото з відкритих джерел

Квітка Цісик та її сім’я після смерті батька опинилася в скрутному становищі. Майбутній співачці навіть довелося покинути навчання і виступати в нічних клубах. Згодом їй довелося працювати бек-вокалісткою на студіях звукозапису та брати участь в роботі над саундтреками фільмів.

На початку 1980-х років, Цісик вважалася однією з найдорожчих виконавиць рекламних джинглів і пісень в США. Її послугами користувались великі корпорації, серед яких: 

  • Ford Motors;
  • АBC;
  • NBC;
  • CBS;
  • Chevrolet;
  • Cadillac;
  • Toyota;
  • Burger King;
  • McDonald’s;
  • American Airlines;
  • Delta Air Lines;
  • Coca-Cola;
  • Pepsi-Cola.

Приблизно у той же час, співачка підготувала випустили дві платівки з професійними записами українських пісень: “Квітка” (1980) та “Два кольори” (1989).

Виступ Квітки Цісик / фото з відкритих джерел

Квітка померла у 1998 році, не доживши п’ять днів до свого 45-річчя, від раку молочної залози. На її честь в Україні назвали вулиці у Львові та в Пущі-Водиці, що під Києвом.

Факт 1. Сестри Цісик

Квітка Цісик з сестрою Марією / фото з відкритих джерел

У родині Цісиків музично обдарованою була також і старша сестра Квітослави на ім’я Марія. Вона стала відомою піаністкою в США, а також директоркою консерваторії у Сан-Франциско — це один з найкращих закладів вищої музичної освіти у світі.

Факт 2. Особливості голосу

Квітка Цісик мала при житті рідкісний тембр голосу — колоратурне сопрано, який вважається найвищим з можливих жіночих голосів. Це дозволило співачці мати неабиякий успіх як у виконанні пісень популярних жанрів, як, наприклад, поп або джаз, так і в оперному співі.

Вона також володіла технікою співу, яка поширена у карпатських селах — “білим голосом”.

Факт 3. Королева реклами

Голос Квітки Цісик можна було почути в багатьох рекламних компаніях американських корпорацій. Однак, найбільш впізнаваною вважається співпраця з Ford Motors. Наприклад, музичний джингл “Have you driven a Ford lately”, за підрахунками представників самої автомобільної компанії у 1989 році, прослухали понад 20 мільярдів людей. Іншими словами, кожний тодішній мешканець планети мав почути голос Квітки Цісик понад чотири рази.

Факт 4. Бек-вокал

Квітка Цісик за свою кар’єру працювала з багатьма відомими американськими зірками. Наприклад, вона співала на бек-вокалі на концертах Вітні Г’юстон та Майкла Джексона, а також брала участь в записах альбомів для Майкла Болтона, Лінд Ронстад та Роберта Флека.

Факт 5. “Оскар” та номінація на “Ґреммі”

У 1978 році Квітка Цісик виконала пісню для фільму “You Light Up My Life” (Ти осяюєш моє життя), яка отримала безліч нагород, серед яких “Оскар” та “Золотий глобус”. Вона також була номінована на “Ґреммі” у категорії “Пісня року”.

Зазначимо, що прізвище співачки вирізали із титрів фільму. Це пов’язано з тим, що вона мала конфлікт з режисером фільму Джозефом Бруксом.

Факт 6. Визнання української музики

Квітка Цісик за власний кошт записала два україномовні альбоми: “Квітка” у 1980 році, а також “Два кольори” у 1989-му. Їй допомагали сестра Марія та мама

Обидві збірки у 1990 році були номіновані на премію “Ґреммі” в категорії “сучасний фольк”.

Факт 7. Контрабанда пісень

На жаль, альбоми виконавиці офіційно не продавалися в Україні у 90-х роках. До країни вони потрапляли здебільшого контрабандою. Люди, які отримували платівки, перезаписували пісні Квітки Цісик і передавали їх один одному.

Факт 8. Квітка Цісик та Україна

Квітка Цісик побувала в Україні лише один раз — у 1983 році, коли вони з мамою приїхали у Львів. Як казала згодом племінниця співачки Марта Цісик, ця поїздка не афішувалася і була майже таємною для всіх, окрім найближчих родичів.

Співачка після того, як дізналася про здобуття Україною Незалежності, планувала приїхати з концертом. Однак, цей задум так і не здійснився через рак.

Факт 9. Вподобання Квітки Цісик

Квітка Цісик на коні / фото з відкритих джерел

Квітка обожнювала усі квіти, але найбільш сильно любила прості польові маки та ромашки. На одному зі своїх дисків, вона навіть сфотографована з букетом червоних маків. Ще одним великим захопленням співачки були коні, з якими вона любила проводити час.

Факт. 10 Сімейне життя

Квітка Цісик, Едвард Раковіч та їх син Едвард-Володимир / фото з відкритих джерел

Співачка за своє життя була двічі заміжня. Перший її чоловік Джек Кортнер — відомий джазовий музикант та один з найвідоміших композиторів музичного театру. Її другим чоловіком став Едвард Раковіч — відомий звукорежисер, засновник та президент Clinton Recording Studios у Нью-Йорку, де записувались Френк Сінатра, Боб Ділан, Тоні Беннетт та інші. У другому шлюбі в 1990 році у Квітки народився син Едвард-Володимир Раковіч, який став академічним піаністом.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як Бахмут святкував День Гідності та Свободи у 2016 році (Архівні фото)

Семаковська Тетяна 15:00, 21 Листопада 2025
День Гідності та Свободи, Бахмут 2016 рік / фото Бахмут IN.UA

У 2016 році у Бахмуті вшановували річницю Дня Гідності та Свободи, щороку цей день припадає на 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції та Революції Гідності. Бахмутяни дивилися стрічку про події на Майдані, співали гімн, та згадували події Євромайдану.

День Гідності та Свободи в Бахмуті

У 2016 році в Бахмуті ГО “Бахмут Український” організував акцію та мітинг до річниці Революції Гідності. На площі Свободи перед Міським центром культури та дозвілля зібралась місцева влада, студентство, військові та духовенство.

Для бахмутян, які доєдналися до акції, студентки піготували паперових голубів як символ миру / фото Бахмут IN.UA
Концерт за участі військових / фото Бахмут IN.UA
Акція в Бахмуті до 21 листопада / фото Бахмут IN.UA
Перехожі зупинялися біля стіни пам’яті, яку підготували члени організації “Бахмут Український”, щоб віддати загиблим Героям Майдану / фото Бахмут IN.UA
Бахмутяни віддають шану загиблим / фото Бахмут IN.UA

Архівний репортаж Бахмут IN.UA

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Регіон, куди їхали рятуватися”: історик Роман Молдавський про Голодомор на Донеччині 

Семаковська Тетяна 14:00, 21 Листопада 2025

Щороку у четверту суботу листопада вшановують День пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. У 2025 ця дата припадає на 22 листопада. У цей день запалюють свічку у пам’ять про тих, хто загинув, про тих, хто не зміг вирости, збудувати родину чи побачити онуків. На Донеччині Голодомор забрав тисячі життів. У самому Бахмуті відомо про щонайменше 500 людей, які стали жертвами Голодомору, і ці дані неповні. Як саме розвивалася катастрофа на промисловому сході України? Чим різнився перебіг Голодомору в шахтарських поселеннях та аграрних округах?

Про це ми говоримо з істориком Романом Молдавським, старшим науковим співробітником відділу історичних досліджень.

“Перебігу Голодомору на Донеччині як унікального не було. Винятковими були особливості самого регіону”

Роман Молдавський / фото надане героєм

“Насправді, якщо говорити про перебіг Голодомору як такий, то його особливостей не було, — пояснює Роман Молдавський. “Тоді впроваджувалася загальна державна політика — кампанія хлібозаготівель. Жодних окремих умов для Донеччини вона не передбачала”, – відповідає пан Роман.

Водночас історик наголошує: деякі відмінності все ж були, і вони пов’язані з самим регіоном. Попри те, що в більшості адміністративних одиниць українці становили від 60 до 90%, там проживали й німці, греки, молдавани, росіяни та багато інших національностей.

“Донеччина — аграрно-промисловий регіон, а не суто аграрний. За переписом 1926 року там було близько 2,9 мільйона населення, з яких приблизно 1,9 мільйона — сільського. Але частка міського населення зростала завдяки внутрішній і зовнішній міграції — люди їхали сюди з українських регіонів, тобто відбувалася така внутрішня міграція. З наближених російських областей сюди теж їхали”. 

За словами історика, як і в інших регіонах, Голодомор на Донеччині починався з недоїдання та локальних голодувань уже наприкінці 1931 року, а масштабні голодування почалися у період лютий-березень 1932 року. Відіграли свою роль й так звані “соціалістичні змагання”.

Ілюстрація з архіву Музею Голодомору

“Це ще одна така характерна особливість, що влада сприймала Донеччину все ж таки більше як промисловий край, та поширювала тут практику так званих соціалістичних змагань, яку вони використовували на промислових підприємствах. Це не лише на Донеччині таке проводилося, але, на мій погляд, тут вони були більш яскравими. Постійно в місцевій пресі звітувалися про здобутки того чи іншого колгоспу: хто на першому місці на такий-то термін, хто на другому, і так далі. Все призводило до того, що деякі колгоспи не те що виконували, а ще й перевиконували план. В 31-32 році зіштовхнулися з тим, що люди нічого не отримували, тобто все, що вони здали — весь врожай був вивезений, їм нічого було давати селянам на трудодень”.

Ключовою причиною масового голоду стали завищені плани хлібозаготівель. Колгоспи отримували зверху план, який був завищений від самого початку. Керівництво розуміло це, але змінити нічого не могло. Щоб виконати ці плани, у деяких селах здавали навіть насіннєвий фонд.

“Активісти ходили по хатах, це були так звані буксирні бригади. Вони щупами простукували, де щось заховано, і вигрібали все — навіть насіннєві фонди. Забирали не тільки зерно, а й будь-яку їжу. І навіть до того доходило, що знайдене просто нищили. Якщо ж село не виконувало план — його карали, а виїхати звідти було практично неможливо”, — каже Роман Молдавський.

Роман Молдавський описує кілька елементів радянської системи, які перетворювали голод на інструмент знищення:

  • блокування виїздів із сіл за допомогою військових загонів;
  • відсутність паспортів у селян, які фактично були “прикріплені” до колгоспів;
  • неможливість працевлаштуватися в місті без документів;
  • повна інформаційна блокада, щоб не допустити міжнародної допомоги.

“Влада страшенно боялася, що буде зруйновано міф, ніби простому селянину дуже добре живеться в країні. Є свідчення, коли на заході України та частина, яка тоді входила до Польщі, чула про великий голод, який почався на підрадянській Україні, і люди збирали допомогу самі, але ця допомога туди не доходила, ясна річ. Її демонстративно нищили”.

“Міф про те, що вимерли українці, а завезли росіян на Донеччину — неправильний

Серед поширених міфів про Донбас — твердження, що під час Голодомору українське населення вимирало, а регіон заселяли росіянами.

“Це зовсім не так. Переселення росіян почалося задовго до Голодомору, з початком індустріалізації. А ті переселення, що були після 1933 року, у більшості випадків стосувалися українців із Чернігівської, Київської та Вінницької областей”, — пояснює нам історик.

За словами Молдавського, частина росіян, яка погодилась переїхати, швидко поверталася назад, бо умови в регіоні виявлялися надто важкими. Водночас були випадки, коли на Донеччину цілеспрямовано їхали з інших регіонів України. Промисловий характер Донбасу створював можливість для порятунку. Насамперед у пошуках порятунку на Донеччину тікали мешканці найближчих областей — Запорізької, Харківської, Полтавської.

Ілюстрація з архіву Музею Голодомору

“Першими бігли розкуркулені родини, які намагалися загубитися й вижити коштом пайків. Тож на Донеччині багато хто намагався врятуватися — комусь це вдавалося, комусь ні. Річ у тому, що тут були заводи й шахти, тож можна було працевлаштуватися навіть без документів або з підробними. У ті часи, аби врятуватися, люди нерідко мали ті підробні документи, і для цього крали в старости села печатку й робили собі папери. Але плинність кадрів на підприємствах була величезна, до 50%. Чому? Бо умови праці були жахливими. Люди без кваліфікації працювали на небезпечних об’єктах, смертність була високою. Комусь вдавалося врятуватися, багато кому — ні. Але так, це давало шанс тим, хто тікав із села”, — пояснює Роман Молдавський.

Люди їхали у надії прогодувати себе й родину, й пріоритетом ставили влаштуватися на роботу на підприємство, зокрема й на шахти, бо на Донеччині були найвищі норми харчування на той час, яку отримували шахтарі (якщо не рахувати держслужбовців, але про таку роботу для селянина, який втік з підробними документами, не йшлося). 

Ілюстрація з архіву Музею Голодомору

Спочатку денна норма шахтаря становила приблизно 1 кілограм хліба на день, а пізніше її зменшили до 800 грамів. Для інших категорій робітників ситуація була гіршою: металурги отримували 400 грамів хліба, машинобудівники та хіміки — взагалі 200 грамів хліба. Крім хліба, до пайка могли входити крупи (4–4,5 кг на місяць), оселедець, олія та інші продукти, — усе залежало від “важливості” підприємства. Деяким заводам у різних регіонах (не тільки на Донеччині) норми могли не знижувати, але це були поодинокі випадки.

На Донеччині і Луганщині, за даними директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергія Плохія, померло понад 230 тисяч людей. Свідчення тих, хто вижив під час Голодомору, збирали й збирають досі. У музеї Голодомору, як каже Роман Молдавський, налічують близько двохсот свідчень.

“Є близько двох тисяч свідчень: від глибинних інтерв’ю до коротких анкет, зібраних учителями та учнями. По Донеччині — близько 200 свідчень, і ще близько 40 — по Луганщині. Музей Голодомору почав активно збирати ці матеріали відносно недавно, лише з 2018 року”.

Остання масштабна експедиція була запланована на 2025 рік, але частину напрямків дослідникам закрили через небезпеку.

Що ж до нашого міста, то задовго до повномасштабної війни Бахмутський краєзнавчий музей проводив роботу зі збирання свідчень очевидців Голодомору. Чимало зусиль до цієї кропіткої праці приклав у 2000-ні роки районний державний архів. Результатом цієї праці стало декілька документальних видань, як-от збірка “Скорботний тлін”, де зібрані імена кількасот жертв голоду на території міста Бахмут, на той час Артемівська — це близько 500 прізвищ. Як розповів Ігор Корнацький, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею, згодом ці дані увійшли до національної книги пам’яті жертв Голодомору, до тому по Донецькій області.

“Статистика, звичайно, не повна і сумнівна, тому що вона ґрунтується на даних тогочасної реєстрації актів цивільного стану, де причини зазначалися, але часто не достовірні. Відомо, що факти голоду замовчували і точну статистику назвати навіть сьогодні досить важко”, — пояснював Ігор Корнацький.

Ще десять років тому співробітникам Бахмутського музею доводилося розмовляти із очевидцями Голодомору, які розповіли про спогади із дитячих літ. Насправді свідчень від очевидців в Бахмуті дуже мало — мова йде про десятки записів, адже чимало людей, які застали геноцид, вже пішли з життя.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як Бахмут святкував День Гідності та Свободи у 2016 році (Архівні фото)

У 2016 році у Бахмуті вшановували річницю Дня Гідності та Свободи, щороку цей день припадає на 21 листопада на честь початку двох революцій: Помаранчевої революції […]

Важливо

“Регіон, куди їхали рятуватися”: історик Роман Молдавський про Голодомор на Донеччині 

Щороку у четверту суботу листопада вшановують День пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років. У 2025 ця дата припадає на 22 листопада. У цей день запалюють свічку […]

245072968 1224922287985252 2091925369309348843 n 3b09e

Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного

Бахмут – одне з найдавніших міст Донеччини. Але досі між істориками, краєзнавцями точаться суперечки щодо справжнього часу й обставин заснування міста. Коли ж насправді виникло […]

Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа

У Бахмуті минулого року перейменували 106 вулиць, назви яких повʼязані з радянським минулим. Таким чином, у Бахмутській громаді, вулиця, раніше названа в честь радянського воєначальника […]

Історії

Бахмут, який неможливо забути: спогади українського фотографа

Фотограф та мандрівник Олександр Мальон уперше приїхав до Бахмута у 2020 році без особливих очікувань. Але з перших кроків він його вразив: старовинні вулиці, тихі […]