Квітка Цісик — відома американська співачка українського походження, яка підкорила багатьох своїм рідкісним голосом та великою кількістю пісень й джинглів для реклам. Сьогодні, 4 квітня, їй могло б виповнитися 65 років.

Редакція Бахмут IN.UA до дня народження відомої української співачки підготувала 10 фактів про її незвичайне життя.

Біографія Квітки Цісик

Квітослава Цісик народилася 1953 року у Нью-Йорку. Її сім’я емігрувала до США після завершення Другої світової війни, адже втікала від переслідувань радянської влади через статус інтелігенції, який не вписувався в концепцію срср.

Дівчина з самого дитинства цікавилась музикою, а особливо тією, яка була популярна серед українців. Крім того, вона займалася академічним вокалом та навчалась грі на скрипці й фортепіано

Квітка Цісик та її сім’я після смерті батька опинилася в скрутному становищі. Майбутній співачці навіть довелося покинути навчання і виступати в нічних клубах. Згодом їй довелося працювати бек-вокалісткою на студіях звукозапису та брати участь в роботі над саундтреками фільмів.

На початку 1980-х років, Цісик вважалася однією з найдорожчих виконавиць рекламних джинглів і пісень в США. Її послугами користувались великі корпорації, серед яких: 

• Ford Motors;
• АBC;
• NBC;
• CBS;
• Chevrolet;
• Cadillac;
• Toyota;
• Burger King;
• McDonald’s;
• American Airlines;
• Delta Air Lines;
• Coca-Cola;
• Pepsi-Cola.

Приблизно у той же час, співачка підготувала випустили дві платівки з професійними записами українських пісень: “Квітка” (1980) та “Два кольори” (1989).

Квітка померла у 1998 році, не доживши п’ять днів до свого 45-річчя, від раку молочної залози. На її честь в Україні назвали вулиці у Львові та в Пущі-Водиці, що під Києвом.

Факт 1. Сестри Цісик

У родині Цісиків музично обдарованою була також і старша сестра Квітослави на ім’я Марія. Вона стала відомою піаністкою в США, а також директоркою консерваторії у Сан-Франциско — це один з найкращих закладів вищої музичної освіти у світі.

Факт 2. Особливості голосу

Квітка Цісик мала при житті рідкісний тембр голосу — колоратурне сопрано, який вважається найвищим з можливих жіночих голосів. Це дозволило співачці мати неабиякий успіх як у виконанні пісень популярних жанрів, як, наприклад, поп або джаз, так і в оперному співі.

Вона також володіла технікою співу, яка поширена у карпатських селах — “білим голосом”.

Факт 3. Королева реклами

Голос Квітки Цісик можна було почути в багатьох рекламних компаніях американських корпорацій. Однак, найбільш впізнаваною вважається співпраця з Ford Motors. Наприклад, музичний джингл “Have you driven a Ford lately”, за підрахунками представників самої автомобільної компанії у 1989 році, прослухали понад 20 мільярдів людей. Іншими словами, кожний тодішній мешканець планети мав почути голос Квітки Цісик понад чотири рази.

Факт 4. Бек-вокал

Квітка Цісик за свою кар’єру працювала з багатьма відомими американськими зірками. Наприклад, вона співала на бек-вокалі на концертах Вітні Г’юстон та Майкла Джексона, а також брала участь в записах альбомів для Майкла Болтона, Лінд Ронстад та Роберта Флека.

Факт 5. “Оскар” та номінація на “Ґреммі”

У 1978 році Квітка Цісик виконала пісню для фільму “You Light Up My Life” (Ти осяюєш моє життя), яка отримала безліч нагород, серед яких “Оскар” та “Золотий глобус”. Вона також була номінована на “Ґреммі” у категорії “Пісня року”.

Зазначимо, що прізвище співачки вирізали із титрів фільму. Це пов’язано з тим, що вона мала конфлікт з режисером фільму Джозефом Бруксом.

Факт 6. Визнання української музики

Квітка Цісик за власний кошт записала два україномовні альбоми: “Квітка” у 1980 році, а також “Два кольори” у 1989-му. Їй допомагали сестра Марія та мама

Обидві збірки у 1990 році були номіновані на премію “Ґреммі” в категорії “сучасний фольк”.

Факт 7. Контрабанда пісень

На жаль, альбоми виконавиці офіційно не продавалися в Україні у 90-х роках. До країни вони потрапляли здебільшого контрабандою. Люди, які отримували платівки, перезаписували пісні Квітки Цісик і передавали їх один одному.

Факт 8. Квітка Цісик та Україна

Квітка Цісик побувала в Україні лише один раз — у 1983 році, коли вони з мамою приїхали у Львів. Як казала згодом племінниця співачки Марта Цісик, ця поїздка не афішувалася і була майже таємною для всіх, окрім найближчих родичів.

Співачка після того, як дізналася про здобуття Україною Незалежності, планувала приїхати з концертом. Однак, цей задум так і не здійснився через рак.

Факт 9. Вподобання Квітки Цісик

Квітка обожнювала усі квіти, але найбільш сильно любила прості польові маки та ромашки. На одному зі своїх дисків, вона навіть сфотографована з букетом червоних маків. Ще одним великим захопленням співачки були коні, з якими вона любила проводити час.

Факт. 10 Сімейне життя

Співачка за своє життя була двічі заміжня. Перший її чоловік Джек Кортнер — відомий джазовий музикант та один з найвідоміших композиторів музичного театру. Її другим чоловіком став Едвард Раковіч — відомий звукорежисер, засновник та президент Clinton Recording Studios у Нью-Йорку, де записувались Френк Сінатра, Боб Ділан, Тоні Беннетт та інші. У другому шлюбі в 1990 році у Квітки народився син Едвард-Володимир Раковіч, який став академічним піаністом.

Читайте також:

• Викликали в КДБ й погрожували розправою: чому Алла Горська лякала росіян
• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Сварився з Петлюрою та став міністром пошт: розповідаємо про бахмутянина Микиту Шаповала

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Вже в травні в Україні святкуватимуть одне з найзворушливіших сімейних свят — День матері. У цей день заведено вшановувати жінок, які дарують життя, підтримують у найважчі моменти та є справжньою опорою для своїх дітей. Це не лише можливість подякувати матерям за їхню безмежну відданість, а й нагадування про важливість сімейних цінностей.

Редакція Бахмут IN.UA розповідає, коли святкують День матері у 2025 році та як взагалі з’явилося це свято.

Коли святкуватимуть День матері у 2025 році

В Україні, як і в багатьох інших країнах світу, День матері відзначають у другу неділю травня. Цьогоріч воно припадає на 11 травня.

Цей день відзначається головним чином широкими вітаннями матерів. Люди масово виражають свою повагу і любов, дарують квіти чи подарунки, відправляють листівки та складають вірші.

Історія свята

Історія цього свята розпочалася 1908 року, коли молода американка Анна Джервіс із Філадельфії запропонувала відзначати день на згадку про свою матір, яка передчасно пішла з життя. Досягти такої амбітної цілі вона намагалася за допомогою листів до органів влади, а також до видатних особистостей. Завдяки її зусиллям 1910 року штат Вірджинія першим визнав День Матері офіційним святом, а згодом до ініціативи долучилися й інші штати та цілі країни.

В Україні День матері вперше відзначили 1929 року у Львові та Тернополі. Утім, в 1939 році радянська влада заборонила це свято.

Офіційно його повернули вже за часів незалежної України. Він святкується у другу неділю травня. Регламентує його спеціальний указ Президента України, виданий 10 травня 1999 року.

Читайте також:

• В’ячеслав Чорновіл та Донеччина: як пройшло знайомство українського державотворця з регіоном
• Як режисер кліпів Imagine Dragons зустрічав Новий рік у 2023 році у Бахмуті
• Як виглядало бахмутське Artwinery: 20 світлин з підземелля

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Часів Яр — це місто, яке сьогодні у більшості знають як точку на карті DeepState. Це місто, за яке активно йдуть бої. Однак сьогодні ми хочемо розповісти про іншу історію Часів Яру, а саме про те, як він формувався, хто його заселяв та чим він відомий.

Редакція Бахмут IN.UA звернулась до краєзнавця Валерія Богуненка та дізналась для вас цікаві факти з історії міста, походження його назви та легенди, пов’язані з ним.

Часів Яр — походження назви та коли вона вперше з’явилася в документах 

Часів Яр як назва вперше з’явилася у документах 1830 року на мапі, яка називалась “Геометричний генеральний план Бахмутського повіту Катеринославської губернії”. 

На цьому фрагменті, який нам надав пан Валерій, ви можете побачити “сільце Натальїнське”, у якому нараховували дві-три садиби та курган Шибенів, який нині знаходиться у центрі Часів Яра. Сьогодні на місці “Натальїнського” й розташоване місто. А також на фрагменті видно велику балку, позначену як “овраг Чесов ярь”.

“Є думки філолога, вже покійного, на жаль, академіка, колишнього декана філологічного факультету Донецького національного університету Євгена Степановича Отіна про те, що ця назва (ред. Часів Яр) має тюркське походження. Є також версія, що топонім має походження від власного прізвища “Часов”. Його історично носили люди, які виробляли годинники, годинникарі”, — каже Валерій Богуненко.

Як бачимо, назва Часів Яр пов’язана з балкою та річкою, яка протікала через населені пункти Віролюбівку (перша назва була — Чосово) та Білокузьминівку.

“Була така книжечка “Ім’я вашого міста”, видана наприкінці 70-х, здається. І ось там назви міст українських були подані, й версії їх походження. Часів Яр там теж був поданий — вказано, що заснований тоді-то й тоді-то був. А назву одержав, тому що великий яр тягнувся по землях поміщика Часа. Цього поміщика Часа, звісно, в природі не існувало, бо про нього ніяких згадок немає, крім цієї книжечки”, — каже Валерій Богуненко.

На думку краєзнавця, саме версія академіка Євгена Отіна видається найбільш науково обґрунтованою, тому що існує термін, співзвучний з назвою Часів Яр в тюркських мовах.

“У цих степах тюркськомовний період був тривалий час і ця територія мала географічні та топографічні назви, які мають підтверджене тюркське коріння”, — каже у розмові краєзнавець.

Він додає, що з XI-го по XVI століття цю територію населяли:

• хозари;
• печеніги;
• торки;
• половці (кумани);
• ногайці. 

В результаті на Донеччині можна знайти чимало топонімів. Відтак, назва балки і річки Часів Яр походить від тюркського “чаі-су”, що в перекладі означає “тиха вода”.

Легенди, як утворилася назва Часів Яр

Загалом різних легенд, пов’язаних з утворенням назви міста, було багато, зазначає краєзнавець. Але виділяють три основні. 

Перша легенда пов’язана з іменем “Час” — нібито це був поміщик, розбійник або козак, який збудував тут бордюг (ред. — землянка, нора в стінках яру).

Друга легенда пов’язана з годинником, вона є частиною дитячого фольклору. Згідно з нею, хтось загубив годинник в яру, й так місто отримало свою назву.

Третя легенда “виробнича”, як її називає історик. Вона химерна, але цікава. Згідно з нею о “годині дня” біля великого яру зустрілися будівельники залізниці, які в той час прокладали там колію з різних сторін, або ж у яру біля струмка вони починали свій обідній перепочинок.

Як правильно писати назву Часів Яр? 

Краєзнавець вважає, що назва “Часів Яр” у місцевій традиції відмінюється лише у другому слові, тоді як перше залишається незмінним. Тому писати “Часового Яру” або “Часовому Яру” неправильно, адже такі форми є штучними. Крім того, назву “Часів-Яр” варто писати через дефіс.

Коли Часів Яр отримав статус міста?

Видобуток глини призвів до того, що поряд з родовищем проклали залізничний шлях та відкрили у 1878 році залізничну станцію, яка отримала назву “Часів Яр (Грузька)”. Грузька – так назвали, бо була річка з такою назвою поблизу, з драглистими берегами, за що й отримала свою назву. 

Кількість вогнетривких заводів та кар’єрів до початку XX століття зростала, довкола них будували робітничі колонії, які потім об’єднали в один населений пункт. Так, на мапі у 1932 році з’явилося селище міського типу Часів Яр. У 1938 році Часів Яр отримав статус міста. Раніше ж у довідниках воно значилось як “робітниче” або “залізничне селище”.

Як будували Часів Яр?

Масштабна розбудова Часів Яру припала на 1930-1931 роки. Фото, як виглядало місто в ті роки, можна переглянути нижче:

Коли в Часів Ярі з’явився перший завод?

З розвитком промисловості на Донеччині у 1876 році неподалік села Миколаївка почав роботу вогнетривкий завод Федора Плещеєва, що виробляв з глини вогнетривку продукцію. Саме він став першим Часів-Ярським вогнетривким заводом. Тут працювали 35 робочих, які заробляли 50 рублів, а також були так звані “півробочі”, які працювали менше й, відповідно, менше отримували, по 25 рублів. Сезон тривав з квітня по листопад, і за цей відрізок часу встигали  виробляти близько 250 тисяч цеглин, тисячу цеглин продавали за 45 рублів.

“У другому томі «Збірника статистичних відомостей по Катеринославській губернії», виданому у 1886 р. та присвяченому Бахмутському повіту, було вказано, що розробки вогнетривких глин відбувалися біля с. Миколаївки-Грузької. Право експлуатації глини було здане в оренду миколаївськими селянами «землевласнику Дружківської волості Ф.І. Плещеєву на 7 років, з 1880 р. за 00 руб. на рік». 

Цеглу із заводу продавали на завод Юза, а також відправляли до Харкова, Ростова, Катеринослава, Олександрівська, Севастополя і на будівництво при лініях Азовської, Донецької, Севастопольської й Катеринославської залізниць.

На виїмку надглинного шару наймались селяни, за цю роботу їм платили 1 рубль 60 копійок за кубічний сажень, за саму глину – 7 рублів. Загалом протягом 19-20 століття виникає п’ять заводів, і всі — саме в межах Часів Яра.

Як виробляли цеглу на першому заводі Плещеєва?

Аби виробити цеглу, глину випікали в печі 36 годин. Робота була важка, тож люди тут були витривалими. На випікання глини витрачали близько 100 пудів вугілля. Готовий шамот робітники розбивали молотком на шматки, кожен розміром з волоський горіх, і перетирали на кінному верстаті двома чавунними циліндрами, що оберталися в різні боки. 

В результаті отримували перетерту глину 2-х сортів – порошкоподібна і крупна, завбільшки “з квасолю”. Потім її перемішували навпіл із сирою глиною і залишали в чанах із водою на 2-3 дні, після чого поміщали в чан з одним отвором, перемішували і видавлювали, у сараї різали на шматки і формували цеглу, просушували й обпалювали в Кассельській печі впродовж 3-х діб.

Як промисловість формувала менталітет людей

Під час зародження промисловості в Донецькому регіоні з кінця 19-го сторіччя починає деформуватися місцевий менталітет, каже краєзнавець.

“Було багато ліній деформації. Перше, це вироблення звички до дуже важкої праці в колективі з ієрархією. Треба було бути слухняним і треба казати максимальну правду. Тому що тут треба швидко діяти: це металургія, це хімічна промисловість, шахтна промисловість, це робота в кар’єрах з видобутку глини, де трохи не туди став і все посипалося, і ти втонув”, — розповідає Валерій Богуненко.

Перевагою такої зміни є відкритість та прямолінійність в характері донеччан — у відповідях рідше помітите двозначність, розмірковує краєзнавець.

Чи були в Часів Ярі вихідці з росії?

Так, в краю було чимало вихідців з російської губерній, областей, як і в інших регіонах України. Були й представники інших народів. Але попри спроби заселення іншими етнічними елементами, українці все одно переважали демографічно.

За словами пана Валерія, інколи зрозуміти походження людини можна по прізвищу. 

“Коли це Дергаус або там Замниборщ, то зрозуміло, що це не з Орловської губернії чоловік, що це якийсь місцевий. Але коли, наприклад, це  Шаповалов, то бачимо, що це прізвище є русифікованим. Але може бути прізвище Несторов, і тут вже не видно, чи це українець, чи росіянин, тому що це прізвище могли дати й українцю, і росіянину”, — пояснює Валерій Богуненко в коментарі.

Але попри це, українські прізвища та українська культура та менталітет переважали.

 Й нерідко вихідці з росії “українізувалися”: замість російської використовували суржик, одружувалися з українками.

“До Другої світової війни тут була етнічна мішанина, але переважав елемент український. Майже всі школи були українські. В селищі Часів Яр вчився в ті роки Олексій Іванович Тихий — відомий український правозахисник, педагог. Навчався він у школі, яка пізніше стала школою №19”, — згадує краєзнавець.

Після Другої Світової війни відбувалася міграція людей на відновлення промисловості та міста. Набирали людей у відновлювальні загони — один такий загін складався приблизно із 80 людей. Туди входили підлітки, які мали досвід роботи на виробництві.

Загони формувалися як з мешканців Донбасу, так і з вихідців з російських регіонів: Пєрмь, Уфа, Кіров. Після відновлення міста частина людей залишилась в Часів Ярі та асимілювалась, стали патріотами свого міста.

Релігійне життя в місті та місцеві традиції

Часів Яр був молодим містом й такі чинники, як стахановський рух та партійні чистки, агітації в газетах й на радіо не сприяли тому, щоб розвивалося релігійне життя. Ходити до церкви було не тільки заборонено, але й небезпечно. У місті перші молитовні будинки були ліквідовані на початку XX років. Проте відкритий православний молитовний дім був знову в 1946 році.

“Це була політика сталіна, що з церквою треба дружити. Тобто частково гоніння припинилося. Проте з цього часу церква почала співпрацювати з комуністами”, — пояснює Валерій Богуненко.

Згодом за хрущова часи заборон повернулися, й ходити до церкви знову було небажано, аби не потрапити на “дошку ганьби”. Втім, потайки все одно місцеві йшли на службу, врешті й деякі комуністи дітей хрестили у церквах.

Щодо традицій, то, вони значним чином продовжувалися. Наприклад, на Паску люди готували крашанки, фарбували їх у цибулевому лушпинні, щоб ті набували темно-червоного відтінку. 

Пекли традиційні Паски, а на саме свято родини йшли на цвинтар, аби провідати померлих. Біля могил часто можна було побачити столики, лавки, де сідали поїсти святкову трапезу, ніби розділити її з померлими. На самій могилі родичі залишали щось зі святкового столу — часто це були цукерки, які потім забирали діти. Також на Паску іноді готували кутю з рису та узвару. Варто зазначити, що кутя традиційно була їжею для померлих.

На думку історика, це форма тризни, тобто шанобливої трапези на могилах померлих, більш притаманна степу, тому й в Часів Ярі вона також існує.

Читайте також:

• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Бахмýт чи Артемівськ: розвінчуємо міф про назву міста-фортеці
• Що відомо про міський прапор Бахмута та його значення?

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!