Чому вона вирішила долучитись до збору та поради як триматись морально під час війни, психологиня розповіла в нашому матеріалі. 

У соціальній мережі Фейсбук Марія Савчук розпочала збір на пікап для 54 бригади Реактивного дивізіону в Донецькій області. Юлія Макогон долучилась до збору, щоб допомогти хлопцям наблизитись до перемоги.

«20 жовтня, ввечері, я зайшла на свою сторінку ФБ і  побачила сторіс Марії Савчук, яка написала що допомагає своєму другові, який воює зараз в 54 бригаді. Як холодною водою обдало… Це ж наша Бахмутська 54-ка!!» – розказує Юлія. 

Майже все життя, з трьох років, Юлія прожила в Бахмуті. Для неї це вже як корінням врости в своє місто. Але настав день, коли потрібно було ухвалити важке рішення. 

«Коли ти в відпустці, це одне відчуття. А тут ти не розумієш, скільки це має тривати. Не розумієш, бо не готовий до таких випробувань. І стало гірко, потекли сльози, бо без них нікуди, це такий собі супровід, коли боляче. А боляче, бо знаєш де зараз ці хлопці, для яких Марія почала збір», – ділиться Юлія Макогон.

Збір йшов близько двох місяців. Юлія  долучилась до збору 20 жовтня, а вже 31 жовтня вони разом з Марією закрили його разом.  

«Сьогодні закрито збір на машину ЗСУ, для хлопців, які зараз там де, дуже, дуже гаряче! На знак подяки всім, хто проникливо поставився до нашого прохання, ось такий вийшов експромт», – пише Юлія на своїй сторінці в Фейсбук. 

Психологиня розповідає, що раніше робила різні невеликі донати, але після цієї сторіс з відчуттями почало відбуватись щось неймовірне. 

«Остання велика сума, якою закрили збір була зі словами “Чого мовчиш, та кажи скільки не вистачає?” А були і такі, які запитували, чи ще щось потрібно. Навіть купили за свої гроші теплу білизну».

Також, Юлія поділилась порадами з нашими читачами, як триматись морально під час цієї війни та що робити зі своїми емоціями:

«Хочу звернути увагу на те що наші емоції розфарбовують наші думки.  І коли люди кажуть: «Не переймайся, все буде добре», то це не ті слова, які необхідні. Потрібно знаходитися у реальному часі, і розуміти що відбувається зараз з тобою. Не треба чекати коли це закінчиться, бо ці очікування відбирають наші сили. Кажу так, бо на собі випробувала».

Психологиня зауважила, що якщо самим все ж таки важко впоратися, треба звернутися до фахівця й не соромитись. 

«Запитайте себе, що я можу зробити протягом п’яти хвилин, найближчої години, або ж завтра зранку. На що я можу вплинути, щоб відчувати себе краще? Зверніть увагу на те, що особисто вам допомагає відновлюватись або додає життєвий ресурс. Обов’язково підтримуйте зв’язки з близькими, та обіймайтеся», – підсумовує Юлія Макогон.

Фото на головній з архіву Юлії Макогон.

Читайте також: 

Тренерка з Бахмута Олена Ковригіна відновила бізнес на Сумщині

Як бахмутські волонтерки облаштовують притулок для собак на Дніпропетровщині

Одна терапевтка і стоматологиня: як лікують у  майже зруйнованому Сіверську

Додавайтесь до нашого Телеграм-каналу Бахмут живе тут та підписуйтесь на Інстаграм, щоб отримати новини про Бахмут та його жителів. Підписуйтесь на наш новий Ютуб-канал Донеччина в евакуації.

Бахмутянка Каріна Тренбач, яка зараз проживає на Полтавщині, перемогла в міжнародному конкурсі графіки. Дівчина здобула перше місце в номінації “Векторна графіка” завдяки роботі, створеній у межах спільного проєкту з американською дизайн-студією. У розмові з нами Каріна поділилась, що ця ілюстрація має особливу мету — привернути увагу іноземців до українців, які, попри війну, не втрачають надію на мир.

Бахмутянка поділилась з редакцією Бахмут IN.UA, як їй вдалося взяти участь в конкурсі.

Бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Каріна Тренбач працює у “Гадяцькому Будинку дитячої та юнацької творчості”, де навчає дітей з 5 до 13 років ліпленню. Але, крім того, дівчина ще студентка Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який наразі працює в Полтаві. Вона навчається за спеціальністю “Дизайн”, паралельно вдосконалює навички з веб- та графічного дизайну в “Alpaca — практичній школі ІТ-професій”.

Як зазначає сама дівчина, протягом навчання вона брала активну участь у конкурсах, і тому, коли викладачі з Alpaca School запропонували взяти участь в “Українсько-американському конкурсі з комп’ютерної графіки”, вона одразу погодилася.

Конкурс мав тему “Мої мрії про майбутнє”, а на створення роботи відводилося 36 годин. Каріна працювала близько 28 годин із перервами на сон. Роботу виконувала на графічному планшеті, використовуючи Adobe Photoshop.

Про натхнення

Відповідаючи на питання про те, що надихнуло дівчину на цю роботу, вона ділиться, це мрія про мир.

“Мені здається, що якщо запитати кожного українця про мрії — усі згадають про мир. Ліва частина картини — це те, що, як мені здається, залишиться в кожного українця навіть після війни: те, що ми зберігаємо в серці — зокрема, згадки про дім, навіть якщо він уже зруйнований. А права частина — це якраз та мрія про майбутнє, про відбудову, про відновлені міста, про повернення додому, про щасливе мирне життя“, — каже дівчина.

За словами Каріни, її робота — це не про бажання перемогти в конкурсі, а про посил — мир в Україні, який вона хотіла передати не лише журі, а й 12 іноземним учасникам, зокрема, зі США та Казахстану. Бахмутянка наголошує: навіть якби не перемогла, головною метою було донести бачення українців — те, що попри все, вони не втрачають надії на мирне майбутнє.

“Я запитала себе, що для мене наразі важливо — як для людини, яка живе в країні, де йде війна; яка втратила дім і не має змоги повернутися до рідних стін; як для людини, у якої близькі на фронті. Саме це і підштовхнуло мене до створення такої роботи“, — резюмувала бахмутянка.

Читайте також:

• За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто
• “Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі
• Нове життя – старим речам. І собі. Як переселенка з Великої Новосілки будує спільноту, що вміє творити та відновлювати

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Ярина познайомилась зі своїм коханим ще задовго до повномасштабної війни. Вона з Полтавщини, він з Донеччини, а вперше вони побачилися у Луганському університеті. Пара закохалась й разом будувала плани та мрії на майбутнє. Та війна все змінила — коханий Ярини пішов на службу, а вона залишилась його чекати. У травні 2024 року дівчина вирішила: чекати більше немає сил, тож за тиждень зібрала речі й переїхала у прифронтовий Слов’янськ, аби мати змогу частіше бачитись з коханим. 

Про рішення переїхати, складнощі та сумніви — з Яриною говорила редакція Бахмут IN.UA.

Як це — переїхати на Донбас?

З Яриною розмовляємо телефоном увечері, її пост про переїзд на Донбас ми випадково побачили в Тік-Тоці. У ньому дівчина розповіла, як кохання допомогло їй ухвалити рішення — переїхати на Донеччину до коханого. Відео стало вірусним, ділиться Ярина: у нього майже 200 тисяч переглядів й сотні коментарів від інших жінок та дівчат, які або вже переїхали, або ще роздумують над цим.

Ярина розповідає, що вона з коханим познайомились в Луганському університеті імені Тараса Шевченка, який після початку АТО переїхав до Полтави. Хлопець на той час вже був у війську, служив з 2019 року.

“Почали зустрічатися незадовго до повномасштабного вторгнення, його я зустріла у Слов’янську. Я була тут в гостях у сім’ї чоловіка, але терміново евакуювалася, бо ми тоді не знали, що буде”, — пригадує Ярина.

Відтоді стосунки між закоханими були на відстані, з зустрічами час від часу. 

“Наші зустрічі були як ковток повітря після довгого занурення в воду. Коли ти сидиш в очікуванні, вдома, чекаєш повідомлення, чекаєш дзвінків, дозволу проїхати, коли це можна, й так по колу”, — ділиться Ярина.

У проміжку між зустрічами дівчина жила з мамою на Полтавщині. Про переїзд тоді мови не могло бути, бо батько Ярини теж військовий — він не хотів, щоб дружина залишалась сама. Але невдовзі на заміну Ярині прийшов її брат. Тож, каже героїня, вона зі спокійною совістю покинула батьківський дім. Її коханий в цей час отримав іншу роботу, після поранення, тож у травні 2024 Ярина переїхала.

“Мій хлопець після поранення перевівся трохи на простішу роботу, якщо це так взагалі назвати можна. У нього стало більше можливостей бачитись зі мною. Тому воно все так одне на одне наклалось, і в якийсь момент просто з’явилася думка: “А чому б не переїхати?”. У мене віддалена робота, мене нічого не тримало в одному місці. І отак за тиждень я зібрала речі й на наступні вихідні я поїхала, і вже додому не поверталася”, — розповідає Ярина.

Рідні дівчини з розумінням поставилися до переїзду, пригадує Ярина. Мама героїні хвилювалась за доньку, але підтримала її рішення, а коханий був приємно здивований. 

“Це для нього велика підтримка взагалі, що я тут. Звісно, мені було трохи страшно, бо все-таки я не знала, куди я їду. Я тут бувала, може, на декілька днів і особливо нічого не чула: вибухів чи інших серйозних звуків війни. Мені було страшно, що зі мною буде. Але я переступила себе. І нехай це життя буде коротке, але воно буде в моїх руках, і я його проживу так, як я захочу”, — розмірковує у розмові дівчина.

За її словами, найважчим після переїзду виявилося те, що потрібно змінити свій стиль життя. У новому місті друзів не було, не було звичного офісу для роботи, також тут суворіша комендантська година. Ще одним сюрпризом переїзду виявилися ціни — тут вони не бюджетні, адже великих мереж немає й часто продукти значно дорожчі, ніж в інших містах.

“Якби це цинічно не звучало, але така ціна, напевно, того, що вони досі стоять і досі працюють. У нас нещодавно відкрилось кафе — це теж прояв сміливості і того, що люди вірять — місто вистоїть.”

Щодо безпеки, Ярина зазначає, що вона, будучи у Києві, переживала гірші атаки росіян, ніж у прифронтовому Слов’янську. Але дівчина зазначає: тут не можна нехтувати безпекою, а тому потрібно завжди виходити в коридор або в сховище.

Як переїзд вплинув на стосунки пари?

Ярина каже: переїзд до коханого точно зміцнив їх стосунки.  

“Мені здається, що переїзд має вплив тому, що, по-перше — це мотивація стояти далі. Якщо ми говоримо про чоловіків-військових, які проживають тут зі своїми коханими, то це мотивація працювати на безпеку своєї коханої, як мінімум. А там, де кохана, там і вся Україна. Є відчуття того, що є сенс, є за що боротися”, — каже Ярина.

За словами дівчини, вона почала більше займатися творчістю, записувати музику після того, як переїхала в нове місто.

“Якось з одного боку щось віднімається, але десь все одно додається. І тут у мене віднялись деякі можливості. Так, я не бачуся з рідними і з друзями, але з іншого боку в мене є цей безкінечний потік, якийсь ресурс на те, щоб дійсно думати. Бо якось по-іншому життя тут відчувається. Є все ж таки відчуття плинності часу і цінності його, через цю плинність” — підсумовує героїня.

“З нуля до своєї точки Б”: як бахмутянка у Києві відкрила кав’ярню для тих, хто втратив дім

Читайте також:

• “Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі
• Змінила каблуки на бронежилет: це історія саперки з Бахмута, дочки “Коваля”

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!