Часто противник перекладає провину за руйнування українських міст на наші війська, щоб посіяти розбрат серед цивільних та переманити на свій бік якнайбільше українців. Це дозволить російській пропаганді створювати картинку, що вони не дарма прийшли на нашу землю: адже їх тут чекають. Як говорити з тими, хто досі не знає “хто стріляє?” та чому ця тактика звинувачення стійко живе в нашому суспільстві з 2014 року.
Під час написання матеріалу про річницю звільнення Бахмута від німецьких окупантів редакція «Бахмут.IN.UA» зіткнулася з актуальною проблемою: тоді місто справді обстрілювали обидві сторони конфлікту. Нині ж цей досвід часто використовують довірливі місцеві жителі, які впевнені, що вогонь по Бахмуту ведуть не лише росіяни, а й ЗСУ.
Варто зазначити, що захист міста – це не просто оточення з живих солдатів, а й постійні обстріли супротивника, що знаходиться на околицях. Саме тому місцевих мешканців регулярно закликають евакуюватися: бойові дії продовжуються навіть у містах, і прильоти з обох боків ніхто не виключає.
Проблема полягає лише в тому, що ворог методично обстрілює житлові райони, аби посіяти паніку та зруйнувати інфраструктуру.
У ЗСУ на це запитання відповідають просто: якби росія не напала, обстрілів як таких не було б. А захищати Україну, просто розміщуючи військові частини у місті, неможливо. Аби вирішити це питання, наша реакція зв’язалася з відомим бахмутським волонтером Віктором Зіпіром, головою громадської організації «Бахмут Український». За обов’язком служби йому часто доводиться вступати в подібні дискусії, а часті візити та робота в Бахмуті дозволяють активісту робити власні висновки про ситуацію на основі побаченого на власні очі.
Фото: Віктор Зіпір у Facebook
Одного разу подібна суперечка у нього відбулася з місцевим мешканцем, колишнім представником місцевого самоврядування, який має вплив на населеннч. Наразі чоловік займається фермерським господарством у Бахмутській громаді, але продовжує поширювати дезінформацію серед мешканців села. Зіпір розповів, якими аргументами керувався опонент, і чим цей діалог закінчився.
«Основні аргументи від людей, які переконані, що нас обстрілює ЗСУ, такі: обстрілюють із міномета. Вони так вирішили, бо від звуку пострілу до вибуху минає дві секунди. Виходить, стріляють близько. Я їм відповідаю: «Ви ж розумієте, що звук вибуху доходить до вас відразу, а звук пострілу – із затримкою через відстань?», – поділився він.
За словами Зіпіра, це нелогічно, оскільки свідки таких звуків не знають, скільки летів снаряд та звук від пострілу. Середня швидкість звуку – 300 метрів за секунду. Якщо видно спалах, можна ще робити якісь висновки про місце пострілу. Початкова швидкість мінометного снаряда – 370 метрів за секунду і згодом падає до двохсот метрів на секунду. Тобто, звук від пострілу доходить з невеликою затримкою і чутний відразу після появи снаряда на горизонті.
«І остаточний аргумент, я в них питаю: «Ви хоч раз бачили хвостовики мін, якими стріляють із мінометів? Вони ж не вибухають, завжди лишаються. Валяються чи стирчать із землі». Усі кажуть, що жодного разу не бачили. Значить, це не мінометний обстріл! А якщо це не мінометний обстріл, значить артилерійський. Це швидше за все прилітають касетні боєприпаси. Коли міномети стріляють, все одно періодичність звуку менша», – розповів Віктор.
Фото: Генштаб ЗСУ
Звуки гранатомета більш статечні: постріл, корекція, заряд, знову постріл. Люди, яким волонтер це все розповідав, або не хотіли його слухати, або одразу погоджувалися. При цьому сказати, що вони бачили якісь підтвердження обстрілу з боку України, вони не можуть.
«Він там усьому селу розповідає, що це українці обстрілюють. Напевно він все-таки розумів, що це не так, тому що, як тільки я почав наводити йому ці приклади, він відразу погодився: «Точно, ти маєш рацію, я не подумав». Напевно, він подумав і свідомо це робить. Навіщо – це вже незрозуміло. Можливо і є дійсно факти того, що обстрілюють свої ж, але про таке я ні від кого не чув – лише чутки та здогадки», – запевняє Зіпір.
Віктор проводить аналогію з тими причинами, нібито через які росія розпочала війну з Україною: фашисти, планування нападу тощо. З цими виправданнями російським солдатам набагато легше йти в бій, ніж просто свідомо вбивати людей. У разі виявлення правди такі військові зрозуміють, що вони скоїли злочин. Те саме і з розповсюджувачами вигадок. Якщо українська армія погана, залишається два шляхи: чекати на «руський мір» чи відсторонитися від усіх і триматися за своє майно, повсюдно насаджуючи оточуючим обґрунтування такого вчинку.
«Я питаю: а чому ви не евакуюєтеся? Отримую відповідь, що йому там погано, нема де жити, роботи немає, житло дороге. Хоча ми з дружиною безкоштовно жили на Закарпатті, зараз ось у Дніпрі й у нас все гаразд», – додав він.
Своєю чергою директор дослідницької мережі «Нова геополітика» (New Geopolitics Research Network) Михайло Самусь у прямому ефірі розповів, що росіяни планомірно обстрілюють райони з цивільною інфраструктурою, щоб створити паніку в лавах ЗСУ та посіяти недовіру серед населення. За його словами, за допомогою постійних обстрілів ворог створює так звані «сірі зони», де не може нормально розвиватись життя. Росіяни намагаються показати, що ось-ось можуть провести якісь наступальні дії, тому українська армія має тримати там значну частину сил, щоб запобігти потенційному вторгненню.
Фото: Михайло Самусь у Facebook
«Мета росіян давно зрозуміла: вони проводять потужні обстріли території у спробі тримати українську армію в напрузі. Таким чином вони розтягують український фронт, щоб не дозволити нашим силам концентруватись та виконувати свої завдання. Є й емоційний момент, коли вони просто обстрілюють цивільні райони. Навіть якщо вони не можуть утримувати якийсь район, вони намагаються з території росії продовжувати постійні обстріли», – розповів військовий експерт.
Самусь упевнений, що ЗСУ могли б провести відповідні операції у прифронтових регіонах та зайти на територію ворога. Але наслідком цього стане новий театр воєнних дій, який набагато складніше контролювати. Фронт зараз розтягнутий на тисячу кілометрів, його збільшення створило б багато проблем.
Російські генерали зараз хочуть заморозити лінію фронту, вони вже нічого не можуть зробити на Донбасі та відступають на Херсонщині. У «стратегічних потугах ворога» експерт сумнівається. Тому значна частина зусиль противника, вважає він, зараз витрачається на інформаційну війну, яка може не закінчитись ніколи.
«Інформаційна війна є частиною війни як такої. Завдання дуже просте: руйнація ворога зсередини, руйнація самосвідомості, розуміння населенням, що їм взагалі робити. Це, звичайно, продовжуватиметься, інтенсивність інформаційної війни наростатиме. Ці 10-15% населення, які люблять Радянський Союз, з ними можна працювати, можна не працювати, але вони шукатимуть ту інформацію, яка підтверджує їхню думку. Звичайно, в ідеалі хотілося б порадити кожній людині перевіряти інформацію, на основі якої вона прийматиме важливі рішення», – резюмував Самусь.
