Росія використовує культурні продукти для поширення вигідних для себе наративів та для досягнення своїх цілей на міжнародній арені. Якщо очевидні воєнні злочини рф отримують різке засудження з боку цивілізованого світу, то їх фільми, музика та література досі розповсюдженні в Європі, США і навіть в Україні. Через таку «лагідну» пропаганду росія намагається виправдати свої злочини перед світом та отримати прихильність міжнародної аудиторії до себе.

Піар на крові

Російська пропаганда постійно адаптується до вимог часу та звичок потенційної аудиторії. Оскільки для росіян важливим є вплив саме на молоде покоління, свої меседжі вони також поширюють через популярні інтернет платформи, залучають блогерів, співаків, інфлюенсерів. Ці люди мають сильний вплив на своїх підписників і є цінним активом в пропагандистській машині кремля. 

Російським лідерам думок така співпраця вигідна, адже будь-які матеріали про окупацію Криму (в їх варіанті поверненням), про захоплення Донбасу (для них звільненням) тощо активно поширюється серед аудиторії та отримують багато реакцій. 

У лютому московська співачка MARI M зняла кліп у Донецьку, який пронизаний мілітаристським настроєм та прославляє окупаційні війська. Після цього її перегляди збільшилися на понад 98% (з 44 тисяч до 3.5 мільйонів). 

Пропагандистські кліпи та пісні набирають величезну кількість переглядів, навіть якщо їх випускає невідомий артист. Фото: скріншот з YouTube

Складно стверджувати, чи це державна машина допомагає просувати такі продукти, чи це росіяни самостійно прагнуть отримувати подібний контент. Швидше за все, обидва цих фактори впливають на популярність у рф мілітаристського контенту, пов’язаного з Україною. 

З 2014 року різноманітні артисти, співаки й блогери постійно здійснюють поїзди на окуповані території та активно піарять себе таким чином. Окупаційні сайти та канали нещодавно знову почали публікувати новину про чергову артистку, Єкатерину Гусєву, яка приїхала заспівати в шпиталях Донецьку. Ці діячі використовують війну, як можливість заробити та прославитися у своїй країні й, можливо, за кордоном. Це не нова стратегія, адже після Другої світової війни росія безперервно продовжувала романтизувати війну через культурні продукти (музика, фільми, книги тощо). 

російські артисти постійно їздять в піар поїздки на окуповані території, їх активно рекламують пропагандистські Telegram-канали. Фото: Telegram 

Штучна велич російської культури

Крім нових інструментів та методів розповсюдження пропаганди, рф продовжує використовувати й давно перевірені. Мабуть, кожен українець за життя чув такі фрази, як «велика російська мова» та «велика російська культура». Зазвичай вони використовуються у контексті необхідності зберегти ці явища в нашій країні та не піддавати їх культурі скасування. Проте, подібні мовні конструкції є черговим російським наративом, який десятиріччями розповсюджувався по всьому світу. В реальності, росія вплинула на світовий культурний спадок в набагато меншому ступені, ніж заявляється самими росіянами. Наприклад, Л. Толстой один з небагатьох російських письменників, твори якого вивчають в провідних світових навчальних закладах. А більшість їх діячів не зробили у світову культуру суттєвого внеску. 

Одним із факторів формування наративу про велич була також експансія культурних діячів з окупованих росією територій. Так, І. Рєпін, який народився у Чугуєві (зараз Харківська область) та писав картини з українськими мотивами, став в очах світу російським художником. Така ж доля спіткала і К. Малевича, який мав українсько-польське походження. 

У світі існує близько 2700 мов, а митці з різних країн в більшій чи меншій мірі впливали на розвиток культури протягом сторіч. Проте, саме росія додала до своїх культурних продуктів прикметник «великі». За відсутності реальних здобутків, це дало можливість рф зрівнятися за здобутками з іншими країнами світу.

Сутність російської культури, яка спонсорує війну. Фото: з відкритих джерел

«Завдяки усвідомленню того злочину агресії, який вчинила росія проти України, нам вдалося змінитися. Для українців і для світу спала пелена російської пропаганди, яка нам «закидалася» з росії дуже тривалий час. Ми бачили й відчували те, як рф чинить перепони у відновленні національної пам’яті для того, щоб ми не знали своє минуле, свою культуру. І при цьому завжди зберігала імперську зверхність російської культури, яка насаджувалася в Україні», — сказав Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті в інтерв’ю Українському радіо.

Політизована культура

Російська влада зацікавлена в поширенні своєї культури з вигідними наративами не тільки в середині країні, але й далеко за її межами. Це доводять витрати, які спрямовуються на культурні програми. Навіть в умовах скорочення статей бюджету рф в цьому році, ця сфера отримує збільшення фінансування на 6.5 млрд рублів на 2023 рік. 

російський «літературний» журнал. Фото: Telegram

У рф також існує низка державних або афілійованих з державою організації, основною задачею яких є поширення лагідної пропаганди світом. Такі організації, як росспівробітництво, Фонд «Руський мир» та Фонд Горчакова виробляють щорічно велику кількість культурних продуктів, які ширяться світом. Вони розповсюджують свої культурні продукти за кордоном, організовували різноманітні культурні заходи, зустрічі, обміни. Їх задачею є нав’язування російського погляду на історію, зокрема новітню, надання міжнародній аудиторії викривлених фактів щодо подій, які відбувалися з вини росії. 

«Десь там, серед цього металобрухту, лежать і рештки «великої російської культури». Це її підсумок. Фінал», — написав  українсько-американський кінорежисер Андрій Загданський під фото із величезною кількістю зібраних у Харкові російських ракет. (Згадка зі статті Детектор медіа).

Фотографія використаних ракет, які росія випустила по Харкову. Фото: Костянтин та Влада Ліберови

Російська культура після 2014 року

Російська культура століттями була пов’язана із приниженням різних націй через несхожість з «російською загадковою душею». Задля комедійних моментів в її продуктах часто робили акцент на відмінності інших націй. Українці часто зображувалися, як смішні та недолугі персонажі, які створюють неприємності. Після нападу на Україну та окупації частини територій змінилися акценти в російських культурних продуктах. росія часто почала зображати українців, як безпринципних злочинців. З 2014 року було випущено десятки книг та фільмів, де зображався «мирний народ незалежного Донбасу», який страждає від «укрнацистів». Вони тиснуть на емоції, намагаються викликати співчуття та відчуття неоднозначності ситуації. Успіхи таких методів ведення інформаційної війни є достатньо великими. За кордоном і досі з обережністю ставляться до підрозділу Азов, до таких історичних постатей, як Бандера та Шухевич. 

«Кремлівська пропаганда працює за кордоном, використовуючи геббельсівські методи: чим брутальніша брехня, тим більше у неї вірять. Абсолютно безпідставно мене звинувачують у прихильності до ультранаціоналістичної ідеології, що є абсолютною неправдою», — зазначив Олег Скрипка після скасування концерту його гурту у Цюриху через пісню про Бандеру.

Читайте також: «Цікавитися історією мають всі»: вчитель історії про меми, диктаторів та культуру свайпання 

Це є наслідком активної російської пропаганди, яка використовує всі доступні методи, щоб спотворити уявлення людей про Україну. Одна з важливих задач такої діяльності — знелюднення та знецінення українців, знищення їх в контексті світової історії. До повномасштабного вторгнення Україна не мала зовнішньої комунікаційної стратегії для боротьби з такими наративами. Тому подібні конструкти дуже міцно вплелися в розуміння іноземцями України й подолати наслідки цього важко.

«Ця війна зокрема і про наше ставлення до нашої пам’яті й про українську пам’ять як таку. Бо відновлювати її Україна почала з 1991 року з поверненням незалежності. До цього ми бачимо, що всі відомості, які у нас були про себе, вони були спотворені, вони були не повні», — сказала членкиня журі Docudays UA та очільниця Довженко-центру Олена Гончарук у коментарі для Суспільне Культура.

Російська культура — це спосіб викривлення спогадів, підміни історичних фактів. Вона розмиває кордони між країнами, розвиває комплекс меншовартості у захоплених народів, виправдання злочинів росії. Російська культура сприяла формуванню 140 мільйонної нації, яка радіє геноциду інших народів та підтримує вбивства, зґвалтування та тортури. 

росіяни, які вирослі на великій російській культурі виступають з підтримкою повномасштабної війни проти України. Фото: окупаційні інформресурси

Багато років ми споживали ці продукти та не опрацьовували наші травми, які нам завдала тривала окупація росії у минулому. Початок війни у 2014 році спровокував процес відновлення ідентичності українців. Початок повномасштабного вторгнення тільки пришвидшив його. Через максимально травмуючі події українці почали відновлювати у своїй свідомості, а потім і у свідомості світу, пам’ять про реальні дії росії протягом століть. В таких умовах заохочення та просування будь-яких продуктів російської культури тільки гальмуватимуть цей процес. Адже, як ми можемо просити світ не толерувати росіян, які просувають там свої наративи, якщо ми самі цим продовжуємо займатися. 

«Російська література «тяжить над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування». А мистецтво не може наслідувати, бо це була б його смерть», — писав український поет, прозаїк та політичний діяч Микола Хвильовий.

Раніше ми писали, як росіяни представляють культуру Донеччини. Редакція «Бахмут. IN.UA» знайшла відео пропагандистів, на яких колаборанти показують так звану культуру Донеччини. Ми розпитали директорку Бахмутського краєзнавчого музею Олену Смирнову, як такі ролики впливають на соціум та, що робити із шароварщиною в самій Україні.

Фото: uainfo

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!