Після часткової окупації Донеччини росіяни та їхні колаборанти наввипередки намагаються перейменовувати міста, вулиці й запроваджувати свої так звані традиції. Книги українською мовою для них стали нічним жахіттям, тож вони називають їх націоналістичною літературою. Щоб применшити значення української ідентифікації на Донеччині в хід пішла шароварщина, як це загарбники робили при СРСР. Відтак, українські музеї росіяни не знищують, а висміюють та обезличують нашу культуру. 

Редакція «Бахмут. IN.UA» знайшла відео пропагандистів, на яких колаборанти показують так звану культуру Донеччини. Ми розпитали директорку Бахмутського краєзнавчого музею Олену Смирнову, як такі ролики впливають на соціум та, що робити із шароварщиною в самій Україні.

Ролик окупантів про культурну Донеччину містить грубі помилки

У відео пропагандисти кажуть, що в окупованій з 2014 Зуївці, мовляв, відкрився музей народної творчості. Загарбники хочуть показати, що після захоплення земель вони дбають про життя народу, навіть відкривають музеї. Однак, насправді цей заклад був ще понад рік тому, а не тільки відкрився, як запевняють окупанти. Ми знайшли відео з назвою музею опубліковане в YouTube й датоване ще 19 липня 2021 роком. 

«Музей народного творчества открылся в Зуевке под Донецком. Называется “Живые ремесла” и создан супругами Светланой и Валерием Чемерис. Валерий Чемерис говорит, что главная задача музея – сохранить и продолжить традиции предков», — підписали пропагандисти свій ролик.

Світлана та Валерій Чемирис — ймовірні колаборанти, достатньо відкритих даних про цих осіб немає. Вони або від початку залишалися жити в окупації, або ж це росіяни, які заселився в чужі оселі. Таким чином, наприклад, російська влада створює для себе зручне населення, яке не виходить на протести, не заперечує, а просто живе тихо, як й належить «рускому человеку».

За чотири роки Світлана Чемерис стала зіркою окупованої Зуївки

На цьому ролику Світлана Чемерис ще без кокошника розповідає про своє захоплення вишивкою й бісером, тут її представляють як художницю-аматорку. Однак, в 2021 році героїня ролику вже в статусі народної майстрині, пропагандисти наголошують, що вона «зуївчанка».

Світлана Чемерис на пропагандистському ТБ в 2019 році.

Відео із Світланою Чемерис, де вона вже в народному музеї в Зуївці. В кінці відео героїня співає пісні Цоя, як це належить до народної культури, яку начебто пропагує жінка — невідомо. 

Світлана Чемерис вже в естрадному образі для телебачення рф.

Вочевидь, Світлана робить те, що їй накажуть робити на камеру — будь-то переспів Цоя або плетіння поясів на хантийському бердо. Останнє заняття Світлана Чемерис проводить вже в статусі майстра народної студії декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва “Натхнення” так званого “Республіканського дому народної творчості та кіно”. Роки проведені в окупації допомогли жінці у кар’єрному зрості, від аматорки вона стала експерткою.

Культурний сарай

В такому злиденному приміщенні відбуваються заняття. Фото: скріншот з відео

«Буду… Дважды в неделю с детьми заниматься, посиделки будут у нас Зуевские. Здесь мы будем с детьми развлекаться, петь народные песни, играть народные игры и заниматься народным творчеством. Все, что я умею, я хочу передать детям. Сначала я хочу с ними из травы делать, идет Троица…», — каже Світлана Чемерис.

Зуївські «посиділки» будуть проходити у приміщенні, яке фасадом нагадує закинутий сарай. Попри те, що Зуївка окупована вже 9 років росіяни, які так вихваляються відновленням всього, що зруйнували, не змогли навіть косметично привести до ладу свій музей. 

Росіяни в першу чергу перейменовують захоплені міста та вулиці. Фото: скріншот з пропагандистського каналу

Будинок неприбраний, на подвір’ї валяється непотріб, й сама оселя не була ремонтована, або хоча б підлатана. Втім, це не заважає колаборантці проводити тут заняття. Зовні все схоже на типову шароварщину, коли українську культуру знецінювали, як це зробили в музеї Зуївці. Речі, які тут знаходяться не мають національної прив’язки, вони не несуть в собі цінності.

Культура Донеччини — це не набір картинок

Олена Смирнова — директорка Бахмутського краєзнавчого музею розповідає, що за час війни не раз бачила агресивні «продукти» ворожої пропаганди спрямовані на українську культуру, а точніше її знецінення.

«Зібрано все разом: школа, Бандера, Шевченко. Все, що становить тригери для ворожого  тилу. Навіть не турбувався ніхто про монтаж, текст, хоч якийсь професійний рівень. Впізнаваний почерк. Не можна дивитися, бо роз’їдає від огиди, забирає рештки психічного здоров’я», — коментує пані Олена пропагандистські ролики. 

Культура Донеччини — це не набір картинок, музики, чи співів, пояснює експертка. Вона розмірковує, що неоднорідність населення на Донбасі, складні і неоднозначні історичні процеси, які проходили крізь соціум дали такий емоційний продукт. Спочатку люди ненавиділи й гребували совком (ред. СРСР), а потім перейшли до його звеличення.

Шароварщина: що робити?

На думку пані Олени, в Україні безумовно, є заангажованість псевдоукраїнською темою і є глибоке переживання української долі регіону. 

«Національні, вікові, особистісні вектори – це нормально для створення єдиної мови емоцій, якою і є культура. На що б ми не звернули увагу, ми бачимо різнобарвність. Живопис, музика, література — це все вільне вираження, різні майданчики для реалізації, різна аудиторія. Якщо ми будемо допомогати, а не заказувати – нічого не треба буде викорінювати, відпаде саме. Треба тільки пам’ятати, що культура — то не обслуговування, культура — це важко і не зовсім зрозуміло, то шлях наверх. Безумовно, БахмУт – культурна столиця Донеччини, і з нашого спільного досвіду можна сказати, що потрібен час. Намагатися зберегти надбання, намагатися створити нове», — резюмує Олена Смирнова.

Музей в Бахмуті та музей в Олександро-Калиновому: які справжні українські традиції?

В Бахмуті та селі Олекса́ндро-Кали́нове до повномасштабної війни були свої музеї, які насправді зберігали традиції та поляризували народну творчість. В 2015 році в Бахмутському народному домі відкрили музей народної творчості, експонати до нього створили жінки з майстерні «Оберіг». 

Загалом, протягом десяти років виставковий фонд накопичував сотні екземплярів виробів народної творчості, зокрема петриківського розпису, вишивки, народної ляльки, плетіння. Згодом, кімната музею була в приміщенні Центру технічної творчості. Бахмутян, які виявляли бажання навчатися — залучали до майстер-класів. Мистецтво створення ляльки-мотанки викладала народна майстриня Наталя Роменська, яка в евакуації продовжує займатися цією справою.

А ось так, наприклад, виглядав музей в Олександро-Калиновому. Зверніть увагу на доглянутість приміщення, та наповнення цього закладу. Навіть фасад оселі прикрашений малюнками. В середині музеї активна громада зібрала речі, які ідентифікували їхню самобутність, тут були й артефакти з СРСР, всі мали свою приналежність до тієї чи іншої епохи, натомість у відео пропагандистів всі експонати нагадують випадкове зібрання.

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Право на вихід на пенсію у 2026 році залежить від віку та кількості страхового стажу. В Україні діють різні вимоги до стажу для виходу на пенсію у 60, 63 або 65 років.

Детальніше про те, як вийти на пенсію та який трудовий стаж потрібен у 2026 році — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Вихід на пенсію у 2026 році: умови та страховий стаж

Коли людина може вийти на пенсію, визначається кількістю років, протягом яких вона офіційно працювала та сплачувала страхові внески. Цей період називається страховим стажем.

Згідно з чинним законодавством, у 2026 році право на пенсію мають українці, які досягли 65-річного віку та мають необхідний страховий стаж. Для цієї категорії громадян розмір пенсії не може бути меншим за визначений мінімум, який щорічно переглядається та залежить від мінімальної заробітної плати.

З 1 січня 2018 року мінімальна пенсія для осіб віком 65 років встановлена на рівні 40% від мінімальної заробітної плати, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. За умови мінімальної зарплати 8 647 гривні мінімальна пенсія для непрацюючого пенсіонера зі стажем 30–35 років становить не менше 3 458,80 гривні.

Вийти на пенсію у 2026 році можна і раніше, ніж у 65 років, за наявності більшого страхового стажу. Для виходу на пенсію у 60 років необхідно мати щонайменше 33 роки стажу. У 63 роки достатньо не менше 23 років страхового стажу. У 65 років право на пенсію мають особи, які накопичили щонайменше 15 років стажу.

Якщо особа досягла пенсійного віку у 2025 році, але оформлює пенсію у 2026-му, для призначення виплат знадобиться на один рік менше страхового стажу. При цьому враховуються вимоги, чинні на момент звернення за пенсією.

Страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці та іншими документами. Окремі категорії громадян, які працювали на шкідливих або важких виробництвах чи мають значний стаж у певних галузях, можуть скористатися правом пільгового виходу на пенсію.

Читайте також:

Податкова знижка на освіту в Україні: як повернути кошти за навчання

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Подружжя, яке під час реєстрації шлюбу вирішило зберегти дошлюбні прізвища, має право змінити своє рішення навіть через роки спільного життя. Законодавство України передбачає чітку процедуру такої зміни.

Про це повідомили в Міністерстві юстиції України.

Чи можна змінити дошлюбне прізвище після реєстрації шлюбу

Відповідно до статті 35 Сімейного кодексу України, під час реєстрації шлюбу наречені самостійно визначають, яке прізвище матимуть у шлюбі. Вони можуть обрати спільне прізвище одного з подружжя, залишити кожному своє дошлюбне або приєднати прізвище чоловіка чи дружини до власного. Закон також дозволяє подвійне прізвище, але складення більше ніж двох прізвищ не допускається, за винятком окремих національних звичаїв.

Збереження дошлюбних прізвищ під час укладення шлюбу не обмежує право подружжя змінити своє рішення пізніше. Згідно зі статтею 53 Сімейного кодексу, чоловік або дружина можуть у будь-який час подати заяву про обрання спільного прізвища чи про приєднання прізвища другого з подружжя.

Куди подавати заяву

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відділу Державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) за місцем проживання заявника або за місцем зберігання актового запису про шлюб. Також звернутися можна до центру надання адміністративних послуг або до дипломатичних і консульських установ України. В умовах воєнного стану дозволено звернення до будь-якого відділу ДРАЦС на підконтрольній Україні території.

Після внесення змін орган державної реєстрації актів цивільного стану видає нове свідоцтво про шлюб.

Які документи потрібні

Для того, щоб змінити дошлюбне прізвище через роки шлюбу, потрібно надати:

• заяву встановленої форми. Вона повинна бути заповнена розбірливо, у ній мають бути надані вичерпні відповіді на всі запитання. Якщо заявник не володіє державною мовою, заява може бути складена іншою особою в присутності перекладача та підписана заявником, про що на ній робиться відповідний запис;
• паспорт громадянина України, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства заявника. У разі подання заяви громадянином України, який постійно проживає за кордоном, пред’являється паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
• свідоцтво про шлюб.
• інші документи, необхідні для розгляду заяви та розв’язання питання по суті.

Строк розгляду

Питання про зміну прізвища розглядається у строк до трьох місяців з дня подання заяви. За наявності поважних причин цей термін може бути продовжений, але не більше ніж ще на три місяці.

Читайте також:

В Україні збільшилася вартість оформлення паспортних документів: як саме

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!