Евакуація — це не страшно: історія жінок, які виїхали з Часів Яру

Семаковська Тетяна 10:35, 13 Березня 2023

 552 b6008Наша редакція побувала на заході для бахмутян в Кременчуці на льодовій арені “Айсберг”. Там, переселенки з Часів Яру Юлія й Олена розповіли, як пройшла евакуація для них, та заради чого треба виїжджати усім.

Юлія та Олена мешканки Часів Яру, які були вимушені покинути свої домівки ще влітку, щоб зберегти своє життя та життя своїх дітей. Зараз родини героїнь живуть в Кременчуцькому районі, селі Піщане й жодної хвилини не шкодують, що виїхали. 

Олена виїхала перша

Олена згадує, що вони вирішили виїжджати, коли її дитина припинила спати ночами, бо боялась не прокинутись. Житло родина знайшла через сайт “Прихисток”. Люди в селі Піщане з радістю прийняли в себе вдома переселенців безплатно:

«Вже коли ми були тут, і нас на вулиці звільнився будинок, я запропонувала Юлії їхати сюди, бо там залишатись вже не можна було».

Історія Юлії

Ще у червні Юлія зрозуміла, що залишатись у місті більше не можна й евакуаційним автобусом виїхала в Дніпро. Там їм надали прихисток і безкоштовно нагодували, а вже звідти родина поїхала в село Піщане:

«Коли нас обстріляи касетними бомбами, ми одразу зрозуміли, що залишатись небезпечно. Дружина мого кума загинула на місці, а ми просиділи ніч у підвалі й наступного дня одразу виїхали. Будинок в Піщаному нам надали люди безкоштовно, ми оплачуємо тільки комунальні послуги».

Жінки розповіли, що гуманітарну допомогу отримують кожного місяця, цього їм вистачає. Також, запевнили, що люди дуже добрі, завжди питають чи необхідно чимось допомогти. Доньки вже знайшли собі гурток і ходять в циркову школу, тому життя йде, хоч і не в рідному місті.

Чи планують повертатись?

Юлія знає, що житло в Часів Ярі в них вже зруйноване, було дуже багато прильотів, тому питання щодо повернення додому дуже складне:

«Повернутись хочеться дуже, але наразі там більше немає житла, там все заміновано й майбутнього для дітей, нажаль, також немає».

Чому люди досі залишаються в Бахмутській громаді?

Попри всі вмовляння та вимагання від влади й волонтерів, в Бахмуті досі залишається близько чотирьох тисяч людей, серед яких як мінімум 38 дітей. Юлія впевнена, що поки в родині не станеться горе, або не прилетить вже “під ноги” ці люди не почують ніяких вмовлянь:

«Наші люди непробивні, бережуть будинки й речі, хоча як можна опікуватись цим? Життя – це найголовніше, особливо життя ваших дітей. Люди, які досі залишаються там з дітьми, це безвідповідальні батьки. Наші діти досі бояться сирен і плачуть, а що буде з тими, хто сидить там я боюсь уявити», – впевнена Юлія.

Нагадаємо, що в Бахмуті проводять евакуацію від Пунктів Незламності. Від залізничного вокзалу виїзд відбувається дуже рідко й проблематично.

Щоб виїхати до безпечного регіону та врятувати свою родину від постійних обстрілів, необхідно залишити заявку за телефоном:

  • 098 890 3318 або 066 285 6290
  •  для евакуації тяжко хворих і осіб з інвалідністю необхідно телефонувати за номерами 099 710 4872, 099 311 5336, 099 311 5314, 096 108 6048, 096 108 5224;
  • також залишити заявку на евакуацію можуть за телефоном 095 498 7615.

Фото: “Бахмут. IN. UA”, Олександр Дяченко

Читайте також: Працював у пункті Незламності та малював із дітьми: як писанкар Дмитро Денисенко жив в Бахмуті

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Валентина Твердохліб 14:05, 7 Травня 2025
театр моди

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, а й за межами Донеччини. У колективі театру були діти й молодь: вони створювали колекції одягу, давали концерти, проводили покази мод і театралізованих вистав. Після початку війни робота театру моди перейшла в онлайн-режим.

Про історію театру моди та нове життя в Луцьку Аліна Андрєєва розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Театр моди в Часів Ярі

Аліна Андрєєва заснувала театр моди Sharm у 2000 році. Спочатку театр працював на базі Палацу культури Часовоярського вогнетривкого комбінату, а з 2021 року його взяло на баланс місто. Роботу продовжували в будинку культури Часовоярської громади.

Жінка розповідає, що разом зі своїми вихованцями вона об’їздила майже всю Донецьку область. Колектив був знаний і улюблений для багатьох закладів культури, різних заходів міського й обласного рівнів. Часто театр моди Sharm виступав і в Бахмуті.

Вихованки театру моди в Часів Ярі / фото надане Аліною Андрєєвою

“До війни колектив виступав фактично у всіх містах Донецької області. Також були виступи і за межами регіону. Наприклад, ми кілька разів були в “Артеку”, де презентували Донецьку область. Виступали і на день народження “Артека”, на кінофестивалях, на відкритті міжнародних змін, куди з’їжджалися діти-іноземці. Ми приїжджали зі своїми костюмами, з нашою концертною програмою, і давали величезний концерт.

Також ми були частими гостями в Бахмуті. Давали концерти до Дня міста, брали участь в урочистій ході. Разом з бахмутськими колективами, переважно з Палацу культури Мартинова, ми їздили давати концерти й до Дня міста в Соледарі”, — ділиться в розмові пані Аліна.

Колектив театру брав участь у патріотичних заходах / фото надане Аліною Андрєєвою

Коли почалась повномасштабна війна, Аліна Андрєєва була вимушена виїхати з Часів Яру. Через раніше перенесену операцію керівниця театру не змогла вивезти колекції, надбані роками. Вони так і залишились у Часів Ярі.

“Наприкінці січня мені зробили операцію, і місяць після цього мені потрібно було лежати вдома і особливо нікуди не ходити. Лише в березні я почала потихеньку виходити з дому, але все одно нічого тяжкого підіймати мені було не можна. Деякий час я ходила в гуманітарний штаб у 13-й школі, ми там плели сітки. Але згодом я виїхала, бо мені потрібно було до лікаря. Тоді автобуси з Часів Яру особливо не ходили, переважно весь транспорт на евакуацію їздив з Бахмута. Тому я найняла приватного перевізника і з ним виїхала до Дніпра, а потім до доньки в Луцьк. Поїхати з Луцька назад мене вже діти не відпустили. Тому костюми залишились у будинку культури, і ще одна частина колекції в моїй квартирі. Все пропало”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Колекції одягу / фото надане Аліною Андрєєвою

Наразі театр моди продовжує жити, але вже в онлайн-форматі. Керівниця театру підтримує зв’язок зі своїми вихованцями, адже в колективі завжди була тепла дружня атмосфера. Героїня каже, що вони були як одна велика родина. Багато дітей доєднувалися до театру ще з дитячого садка, тому й мають такий тісний зв’язок.

“Звісно ми підтримуємо зв’язок, телефонуємо один одному, проводимо якісь онлайн-заходи. Наприклад, якісь онлайн-вітання, діти вірші готують. Також я пишу майстер-класи з рукоділля і відправляю дітям в нашу групу. А вони вже вдома працюють, якщо є якісь питання, то телефонують мені. Іноді й самі діти ініціюють якісь майстер-класи. Наприклад, бачать у соцмережах, що я провела якийсь майстер-клас у Луцьку, і теж просять його провести. Можна сказати, театр продовжує жити, але в онлайн-форматі. Так ми вже третій рік спілкуємося”, — розповідає керівниця театру.

Колектив театру моду на заході в Бахмуті / фото надане Аліною Андрєєвою

Нове життя у Луцьку і майстер-класи для ВПО

Наразі Аліна Андрєєва продовжує свою творчу діяльність в Луцьку. Тут вона познайомилась з переселенкою Оленою Ярошук, яка раніше мешкала під Маріуполем. Разом вони створили мистецький простір “Рукодвійки”, де проводять різноманітні майстер-класи для ВПО і місцевих жителів. На цих заходах їм вдається створювати й коло спілкування для ВПО.

“Перший рік життя в Луцьку я більше звикала до нових умов, практично нікого тут не знала. А в 2023 році дізналася про громадську організацію “Старт у нове життя”. Прийшла до них, і вони якраз тоді в’язали теплий прапор до міжнародної акції “Нитка єднання”. Тоді цей прапор потрапив у Книгу рекордів України. До його створення долучились і деякі діти з нашого театру моди. Вони надсилали нам жовто-блакитні шматочки, і ми приєднували їх до цього прапора. Більша частина учасників цієї акції були якраз переселенці”, — розповіла Аліна Андрєєва.

Учасниці акції “Нитка єднання” (Аліна Андрєєва друга праворуч) з актором В’ячеславом Довженко / фото надане Аліною Андрєєвою

Зараз пані Аліна щовихідних проводить майстер-класи для жінок. Окрім звичайного рукоділля, переселенки долучаються і до акцій підтримки поранених військових і недоношених дітей з перинатальних центрів.

“Під час в’язання теплого прапора нам допомагала Тетяна з благодійного фонду “Робимо добро дітям” — надавала нам нитки, які їй надсилали з Америки як гуманітарну допомогу. І після цієї акції Тетяна пустила нас з Оленою до себе в офіс. Тепер ми там збираємось у вихідні і навчаємо жінок в’язати гачком. Переважно до нас приходять переселенки, але й жінки з Луцької громади теж інколи відвідують наші майстер-класи. Разом ми не лише займаємось рукоділлям, а й спілкуємось, чого дуже не вистачає якраз переселенкам. Нещодавно у нас був майстер-клас із виготовлення іграшки з текстилю, на минулих вихідних ми плели мандали, це було і як терапія.

Також ми займаємось суспільно важливою роботою. Наприклад, нещодавно до нас приходила волонтерська організація “Швейна рота”. Разом ми наповнювали подушки, в’язали кофти для поранених хлопців. Зараз приєднались до акції допомоги недоношеним дітям. Для них ми плетемо іграшки, які потім відправляємо до перинатальних центрів. А вдома і я, і Оленка плетемо кікімори для військових”, — розповідає переселенка Аліна Андрєєва.

Аліна Андрєєва і Олена Ярошук на флористичному майстер-класі / фото надане Аліною Андрєєвою

Працює Аліна Андрєєва в Луцьку на волонтерських засадах.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Семаковська Тетяна 14:00, 2 Травня 2025

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона не робить нічого особливого — лише виконує свою роботу. Та робота Валерії дуже непроста: вона допомагає евакуювати людей з Донеччини, виїздить на місця обстрілів, заспокоює та дбає про цивільних.

Людей на евакуацію було стільки, що не встигали їх рахувати

Валерія народилася в Лимані. Обрала шлях у поліції з дитинства: дідусь працював у цій самій сфері. Тож вагатися не довелося, хоча, каже співрозмовниця, у неї є також освіта за спеціальністю залізничника. Працювати в поліції Валерія почала у 2018 році.

“У 2018 році все було відносно спокійно. Лінія фронту на той час проходила далеко від нас. Вибухи було чутно десь дуже здалеку. Ми тоді навіть не уявляли, що може розпочатися повномасштабна війна і якою вона буде”, — пригадує Валерія.

У колективі Валерії було багато жінок, проте з початком повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Керівництво ухвалило рішення евакуювати жінок, однак Валерія вирішила залишитися. У місті почалися перші обстріли, перші поранені, згадує дівчина.

Вона почала евакуювати цивільних, а також розвозила поранених до лікарень. Інспекторка каже, що особисто намагалася попри все триматися зважено.

Валерія Білінець / фото надане Нацполіцією Донеччини

“На початку війни було дуже важко, бо ніхто не розумів, як усе має відбуватися. Людей було багато на евакуацію, ми не встигали їх рахувати, всі були у стресі, на емоціях. Морально було важко. Часто доводилося по кілька разів пояснювати, що потрібно робити, куди їхати. Ми заспокоювали всіх, звісно. Я розуміла: якщо я буду панікувати, то це відчуття передасться людям. Тому я залишалася максимально спокійною і зібраною. Було важко морально, бо ми розуміли, що ворог може підійти ближче, й нам самим доведеться евакуюватися”, — каже Валерія Білінець.

Весільна світлина Валерії / фото надане Нацполіцією Донеччини

Рідне місто Валерії — Лиман — навесні 2022 року окупували росіяни. Вже у жовтні українські війська деокупували місто. У звільненому Лимані Валерія одружилася зі своїм коханим. Вона продовжує працювати в групі “Білий Янгол”, яка евакуює цивільних із зони бойових дій.

“Зараз все набагато легше для людей у плані евакуації, також нам дуже допомагають волонтери. Люди розуміють, куди їдуть, і зважено ухвалюють це рішення. Проте бувають випадки, коли після обстрілів кількість заявок на евакуацію різко зростає, а потім зменшується”, — розповідає інспекторка групи “Білий Янгол”.

Робочі будні інспекторки / фото надане Нацполіцією Донеччини

Попри це, дзвінків на день поліція все одно отримує багато — люди телефонують із різних питань: дізнаються про можливість виїхати, про умови, зручні локації тощо. Загалом, каже інспекторка, люди довіряють поліції, адже саме вона допомагає на місцях обстрілів, щодня рятує цивільних, вивозячи їх до безпечних регіонів — навіть під обстрілами.

Виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки

“Наші екіпажі постійно потрапляють під обстріли — ворог нас не любить. Але ми виїжджаємо на евакуацію навіть у найнебезпечніші точки. Ми завжди пояснюємо людям, що якщо ухвалене рішення про евакуацію з населеного пункту, то потрібно виїжджати — не чекати, поки почнеться справжнє пекло й навіть зателефонувати буде неможливо”, — наголошує Валерія.

Поліція доставляє хліб цивільним / фото надане Нацполіцією Донеччини

Вона додає: найважче у її роботі — це виклики на місця прильотів, де є не лише поранені, а й загиблі, бо допомогти їм уже неможливо. Саме тому вона особливо наголошує на важливості евакуації, особливо для родин із дітьми.

“Я кажу батькам, що не хочу приїхати до них і побачити родину в неповному складі. Ми хочемо бачити всіх наших людей цілими й неушкодженими”, — додає Валерія.

На запитання, що є найприємнішим у її роботі, інспекторка відповідає: це щира вдячність евакуйованих, це діти, які після місяців у підвалах нарешті можуть гратися в безпечніших регіонах України й мати дитинство.

Валерія тисне руку Володимир Зеленському / фото надане Нацполіцією Донеччини

У квітні 2025 року Валерія Білінець отримала відзнаку від Міжнародної асоціації жінок-поліцейських (МАЖП):

“Я зовсім не очікувала її, була приємно вражена. Спочатку взагалі не зрозуміла, як саме я її отримала. Я просто роблю свою роботу. Я прийняла присягу на вірність українському народові. Сказати, що я роблю щось неймовірне — не можу. Я виконую те, що повинна робити під час війни, як і всі наші підрозділи. Це наша робота — хтось має її робити”.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

театр моди

Створила театр моди на Донеччині, а нині підтримує переселенок у Луцьку: історія Аліни Андрєєвої з Часів Яру

Аліна Андрєєва — відома культурна діячка в Часів Ярі. З 2000 року жінка започаткувала театр моди Sharm, який був відомий не лише в Часів Ярі, […]

“Найважче — це приїздити на місця обстрілів, де є загиблі”: інспекторка групи “Білий Янгол” Валерія Білінець про свою роботу

Валерія Білінець з Краматорського управління поліції отримала міжнародну відзнаку від Асоціації жінок-поліцейських. Дівчина каже — не очікувала і була приємно вражена. На її думку, вона […]

“Гра, яка об’єднує серця Донеччини”: історія створення настільної гри про рідний край

Як команда Молодіжної ради з Донеччини за два місяці створила гру, що не тільки навчає, а й об’єднує українську молодь — розповідає Світлана Асланова, членкиня  […]

Майстер-класи, що лікують: історії молоді з Сіверської громади

У Дніпропетровській області стартував творчий проєкт “Створюй відчуття” для підтримки молоді з Сіверської громади Донеччини. Для учасників проводять різні майстер-класи, наприклад пірографія чи розпис екосумок, […]

“Він знав, за кого воює” — бахмутянка про свого коханого, загиблого воїна

Антрацит, місто де колись видобували вугілля в Луганській області, саме тут народився та ріс Олександр Латьков, військовий 46 бригади. Після окупації Антрациту родина хлопця переїхала […]