Майстер народної творчості з писанкарства Дмитро Денисенко до повномасштабного вторгнення викладав дітям образотворче мистецтво, займався писанкарством та гончарством – його роботи були відомі у всій Україні та брали участь у виставках. З початком повномасштабного вторгнення чоловік не евакуювався з Бахмута, а залишився допомагати рідному місту. Проте, коли ситуація загострилася, майстер з літньою мамою був змушений поїхати до Краматорська. Про те, як живе Бахмут, в якому щодня точаться пекельні бої — чоловік розповів редакції.
Думка залишатися в Бахмуті була до останнього
Дмитро Денисенко розповідає, що евакуація йому далося дуже важко, чоловік мав надію до останньої можливості залишатися в Бахмуті, але ситуація з кожним днем погіршувалася, в місті було просто небезпечно знаходитися.
“Поруч на вулиці людей щодня приїжджали й забирали після їхньої загибелі. Це сторона Колірмета, північна сторона Бахмута і там стало ще гарячіше зараз. Звісно, що емоційно евакуюватися й залишити дім було важко, але довелося це зробити”, — пригадує події пан Дмитро.
Евакуюватися чоловіку допоміг екіпаж “Білих Янголів”, насамперед митець турбувався про свою літню маму, тож вирішив не гаяти часу й виїздити.
Допомога дітям у Пункті Незламності
Пан Дмитро залишався у Бахмуті не просто так, чоловік допомагав діткам у Центрі Незламності, а паралельно ще й викладав вихованцям, адже працює педагогом.
“Я працюю в обласному палаці, тому навіть, коли в нас вже не було зв’язку, я їздив в Часів Яр й проводив заняття. До останнього намагався вести уроки. Вже в останні дні вишка в Часовому Ярі була зруйнована й взагалі вже не було мережі, використовував інтернет у Пункті Незламності, він був слабкуватий. Також я працював там із дітками, які залишилися в місті, у мене їх було близько 24”, — каже пан Дмитро.
Більшість з цих дітей, ще залишаються в Бахмуті (ред. розмова за 1 березня), каже чоловік. Він додає, що діти в місті переважно знаходяться в підвалах. В Пункти Незламності волонтери передали розмальовки, ігри та навіть ігрову приставку з телевізором. Бахмутянин допомагав діткам відволіктися від стану війни.
Побут без води, світла й тепла
Дітки в Пункті Незламності. Фото: особистий архів героя
З серпня 2022 року Бахмут живе без води й світла. Бахмутянин розповідає, що воду він набирав з джерела, возив її каністрою.
“Вже потім на Пункті Незламності можна було воду брати, з водою ми ще якось вирішували питання. А от, відсутність електрики була більшою проблемою, потрібно було якось обігріватися, робити якісь прийнятні умови для життя. Коли було холодно, по Бахмуту різалися дерева, все, що горить збиралося: починаючи від картону й закінчуючи дрібними гілками дерев. Треба було знаходити матеріали, які б горіли й могли б давати тепло”.
Світло в Бахмуті, було лише вдень, коли, власне, на вулиці було сонячно. Діти, які намагалися навчатися виконували домашні завдання при свічках. Бахмутянин зазначає, що з батьками цих дітей, ведуть роботу й волонтери й поліція:
“Був такий випадок, до Пункту Незламності приходила дівчинка 11 років. За тиждень перед моєю евакуацією, їхнього батька було вбито на сусідньому подвір’ї. Вже тоді ця родина евакуювалася, але можна уявити в якому стані. Смерть це така річ… це можна відчути тільки перебуваючи там. Дуже страшні речі, коли навколо всі гинуть. Війна — це страшна річ”
Творчий доробок майстра залишився в Бахмуті
За словами, пана Дмитра з місцевого музею намагалися вивезти частину цінних експонатів, зокрема й писанки митця. Втім, по дорозі машина потрапила в аварію, про подальшу долю частини виробів невідомо. В Бахмуті в пана Дмитра залишилося й гончарне коло й власний творчий доробок.
“Коли евакуювався брав тільки найпотрібніше, бо було обмеження на речі. Душа звісно болить, все що було здобуто, все, що було зроблено. Все обнуляється на жаль…. Маємо надію, що все повернеться в білу сторону й роботи збережуться. Поки, що ситуація не дуже обнадійлива”, — розмірковує пан Дмитро.
Плани до Великодня
Діти в Пункті Незламності разом з паном Дмитром. Фото: особистий архів героя
Попри складнощі, писанкар не втрачає силу духу, каже, що вже обговорили з керівництвом навчально закладу про проведення до свята Великодня заходу. На жаль, майстер-класи із розпису проводити технічно неможливо, бо все необхідне приладдя залишилося в Бахмуті, каже митець.
“Ми будемо планувати певний захід все ж. Намагаємося вийти на Пункт Незламності тут в Краматорську, шоб для всіх, хто знаходиться в цьому місті зробити Великодні листівки з дітьми. Потім, їх можна буде надіслати на передову для воїнів”, — ділиться планами писанкар.
Він додає, що за час вчителювання об’їхав з майстер-класами майже усю область, починаючи від Маріуполя й закінчуючи Святогірськом. Дмитро Денисенко наразі не планує їхати далі, він зупинився в Краматорську, каже що мріє повернутися в Бахмут й працювати вдома, а не в гостях.
Чоловік, як й кожен українець чекає позитивних новин з фронту, сподівається, що будуть переломні зміни весною, щиро вірить в Збройні Сили України й закликає інших до цього.
Писанкар прокоментував й питання стосовно проросійської частини населення, яку часту згадають посилаючись на Бахмут:
“Дійсно є такі випадки, й ці люди вже проявляють себе зараз, навіть на відео вони виступають. Я бачив інтерв’ю так званих “ждунів”. Їхня позиція, ну яка там позиція. Цілком, ймовірно, що вони могли бути коригувальниками вогню по Бахмуту. Я розумію, що вони були ще з 2014 року, їх ніщо не змінило й не змінить. Звісно, треба всі ці прояви фіксувати, щоб вони отримали відповідне покарання”.
Фото: особистий архів героя
Читайте також: Діти малюють те, у що вірять: історія митця Андрія Парахіна з Бахмута
Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.
А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!
