Ворожа пропаганда десятиріччями намагалася запевнити мешканців сходу України, що ці території є російськими і що тут живе російськомовне населення, яке, мовляв, хоче бути ближчими до росії. На жаль, частково ці наративи вкорінилися у свідомості. Водночас люди Донеччині, разом з усією Україною, були долучені до поширення української ідентичності та відстоювання права на відновлення незалежності нашої держави.

Як це було і яку роль в цьому грали бахмутяни читайте в матеріалі Бахмут IN.UA.

Боротьба донеччан з росією

Ледве не кожне покоління українців за останні століття мали боротися за власну ідентичність та країну. Майже завжди ця боротьба проходила саме з росією та її авторитарними попередниками. 

Під час радянської окупації російська влада спробувала зупинити опір українців за допомогою репресії та пропаганди. Це, на жаль, дало свої результати, особливо на сході країни через безпосередню близькість до кордонів агресора. Тим не менш, на Донеччині активно розвивалися проукраїнські рухи, які не забували свою історію та намагалися нагадати про неї своїм співгромадянам.

Цим вони наближали відновлення незалежності країни, звільнення нашої держави від окупації. Володимир Березін та Галина Олійникова, активісти, які боролися за вільну Україну ще з радянських часів та Ігор Тодоров, який довгий час викладав у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, розповіли редакції Бахмут IN.UA про те, як розвивався та функціонував український активізм на теренах Донецької області. 

Наратив про “руській Донбас”

Ще у 2014 році росіяни прийшли окуповувати український схід із наративом про те, що Донбас — це російська земля або земля російськомовного населення. Перше твердження це нахабна пропаганда, адже історія регіону демонструє зворотні дані. На сайті Ukrainer можна детально прочитати про те, як росіяни штучно заселювали ці землі російськими солдатами ще за часів петра І. Практика штучного заселення окупованих регіонів росіянами задля розмивання національної ідентичності була вигадана не в радянському союзі й практикувалася задовго до його створення.

Результати такого “освоєння” територій російською імперією можна прослідкувати через статистку населення регіону. У створених у 1802 році Катеринославській та Херсонській губерніях станом на 1851 рік українців у першій проживало 70% (703 699 осіб), а росіян 3% (30 000). У Катеринославській губернії за переписом 1897 року українців було 69,7%, а росіян вже 17,3%.

У склад Катеринославської губернії входив, зокрема, і Бахмутський повіт. Тому, схід України не є російськими землями, а є тим місцем, яке протягом століть страждало від окупаційних практик рф та її попередників, адже ще у XVI-XVII століттяї на територіях, які у майбутньому стануть Донецькою областю, мали свої зимівники українські козаки. 

Саме імперська політика створила реальність, коли багато людей на сході України використовували російську для спілкування. росія масово заселяла український схід росіянами. Глобальною причиною була спроба розмити українську ідентичність. На практиці це спочатку робилося через недостачу робочих рук у період індустріалізації, а потім росіяни займали місце зморених Голодомором українців. 

Така практика переселення продовжилася і в період існування радянського союзу.

Хоча навіть такі процеси не змогли викорінити українськість Донеччини цілковито. Наприклад, під час політики коренізації у 20-ті роки ХХ століття виходили газети українською мовою. За словами Ігора Тодорова, мешканці навколишніх сіл біля Донецька, недивлячись на активну русифікацію після відміни коренізації у 30-х роках, продовжували використовувати українську мову в побуті. Аналогічною ситуація була навіть в 60-ті та 70-ті роки ХХ століття.

Росія називає ці землі російськими аби виправдати свою агресію, скоєну нею за роки окупації. Хоча ці землі є українськими та такими, які велику кількість часу страждали від імперських дій російських окупантів. 

Активізм під час окупації

Багато людей на Донеччині не забували своє коріння та поширювали українські ідеї у своєму регіоні навіть під час радянської окупації. 

Галина розповідає, що саме такі люди працювали над незалежністю країни ще під час радянської влади. Коли Народний рух України ще не був партією, вони розповсюджували просвітницьку літературу, проводили зустрічі, збирали людей тощо. Далі це вже переросло в партійну роботу. Це було повсякденне життя багатьох людей, які розповсюджували українські ідеї. Для Галини було завжди зрозуміло, що її рід український, її діти будуть українцями. 

Проте, кожен прояв українськості під час радянської окупації міг призвести до проблем різного ступеню важкості, від звільнень з роботи до розстрілу. Але це не зупиняло людей, які боролися за суб’єктність української держави. 

Володимир каже, що рухом за українську мову та культуру на Донеччині став літературний журнал “Забой” у Бахмуті. Над ним працював зокрема Григорій Баглюк, український репресований письменник та  багато інших діячів. В цьому журналі підтримували революцію, але в контексті відновлення українського життя, адже люди думали, що нарешті закінчиться окупація російської імперії та відродиться Україна.

Це було до 33-го року. І весь цей потужний рух майже одномоментно було закрито. У 33-му році приїхали нквд-исти та заарештували всю редакцію журналу. Майже всі були репресовані. Редакція “Забой” була на перехресті вулиці Горбатова та Миру. Володимир згадує, що активісти просили зробити табличку, але міська рада цю ініціативу не підтримала.

Прояви активізму продовжувалися і після цього. Наприклад, у 50-х та 60-х роках на вулицях могли з’являтися жовто-блакитні прапори та інша символіка.

Березін розповідає, що якщо він спілкувався з людиною, який був визнаний радянським союзом ворогами народу, то до нього після цього приходили кдб-істи та питали, чого я з ним спілкуюся взагалі.

Всі знають імена великих українських діячів з Донеччини та борців за українську культуру як Олекса Тихий та Василь Стус. Але ними не обмежувався проукраїнський рух Донеччини. Він нараховував багато імен. Про деяких інформацію активно знищували, тому вони менш відомі, а імена деяких ми вже ніколи не дізнаємося. Але кожен з учасників проукраїнських рухів та організацій не тільки на Донеччині, а й усіх частинах України, були дотичні до відновлення державності нашої країни. 

Донеччина та загалом схід України витримали багато страждань, але не втратили свою українську ідентичність, розуміння своєї приналежності до української держави. Це стало можливим завдяки великій кількості людей, які продовжували боротьбу за країну попри страшні репресії. На жаль, зараз наш регіон потерпає від прямої агресії росії. Проте, ці території були, є та будуть українськими. 

Читайте також:

• Секретна інформація: як радянська влада приховувала трагедії на Донецьких шахтах
• “Кінь вмер, а я ні”: як Олег Віщий вчив людей оподаткуванню та обдурив смерть
• Еволюція солевидобутку: хто з європейців інвестував у бахмутську сіль

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Багато сучасних історичних книг часто розповідають про “великих” людей в науці, які ж насправді просто викрали чужу ідею. На жаль, так часто відбувалося з винахідницями, існування яких після крадіжок просто стирали з історії.

Редакція Бахмут IN.UA підготувала підбірку із 7 відомих винахідниць, чиї досягнення привласнили собі представники чоловічої статі. 

Гендерні стереотипи в науці

В наукових колах існує явище, яке отримало назву ефект Матильди. Цей термін використовується для опису різноманітних проявів академічного сексизму, а в особливості тих моментів, коли наукові досягнення жінок просто привласнюють колеги чоловічої статі. Ця проблема, на жаль, існує й в сучасному науковому товаристві та ґрунтується на абсурдних гендерних стереотипах про те, що жінки “не здатні робити наукові відкриття”. Аналогічна проблема стосується і різних винаходів, які значно спростили наше життя своєю появою.

Геді Ламарр

Геді Ламарр — це відома американська актриса 30-40-х років XX століття, яку можна назвати також матір’ю сучасного бездротового зв’язку по технології CDMA, Bluetooth та Wi-Fi.

Початок винахідницької діяльності актриси почався в 1940 році, коли вона почула новину про жахливу трагедію: під час евакуації з Франції втонув корабель “Ланкастрія” із 77 дітьми на борту. Геді Ламарр не бажала миритися з власною безпорадністю та вирішила діяти на користь власної країни, що призвело до спільної роботи з її другом Джорджем Антейлом. Парі в 1942 році вдалося створити технологію “стрибучих частот”, яка не дозволяла ворогам перешкоджати радіосигналу між літаком і керованою торпедою. 

Геді Ламарр та Джордж Антейл запатентували власну технологію, однак її проігнорували у ВМС США через складність реалізації. Вже після того, як термін чинності патенту вийшов, технологію почали використовувати інші науковці США. Як результат, ідея Ламарр стала основою для технологій сучасного мобільного зв’язку.

Про вклад науковиці дізналися лише в 1997 році. Її одразу нагородили премією Electronic Frontier Foundation. Сталося це незадовго до її смерті.

Карес Кросбі 

Вдалі моделі перших бюстгальтерів з’явилися на початку XX століття, коли відома культурна діячка Карес Кросбі у свої 19 років розізлилася на власний корсет для балу. Тоді винахідниця покликала власну покоївку та попросила її принести носові хустинки, шнур, дві стрічки, голку та нитку. 

Спонтанний винахід виявився дуже зручним, через що Кросбі вирішила запатентувати його. Саме таким чином у 1914 році з’явився патент на “бюстгальтер без спинки” та була заснована компанія Fashion Form Brassiere для його виробництва.

Згодом винахідниця вирішила продати дизайн власного виробу величезній корпорації Warner Brothers Corset Company, яка досить швидко почала заробляти мільйони на винаході Кросбі. Саму Карес Кросбі викреслили з історії бюстгальтерів.

Маргарет Найт

Деякі науковці стверджують, що Маргарет Елоїза Найт — це найвідоміша винахідниця XIX століття, чиї винаходи використовуються й досі або були розвинені в щось більш досконале. Так, вона запатентувала роторний двигун, машину для подачі паперу та багато іншого. 

В її біографії є також момент, який пов’язаний з чоловіком, котрий хотів привласнити собі чужу розробку. Ця історія почалася тоді, коли Маргарет Найт працювала на фабриці з виробництва паперових пакетів. Саме під час роботи майбутня винахідниця зрозуміла, що пакети для бакалійних товарів будуть набагато простішими та ефективнішими, якщо їх дно буде плоским. Згодом вона створила працюючу машину, яка формувала та складала паперові пакети з квадратним дном та допомогла їм стати товарами масового виробництва.

Коли винахідниця вирішила запатентувати свою розробку, з’явився чоловік на ім’я Чарльз Аннон. Він вкрав розробку Маргарет Найт та майже створив власний патент на її основі. Винахідниця досить швидко звернулася до суду, який. її підтримав. Варто зазначити, що під час слухання Аннон заявив, що “ні одна жінка не змогла б створити таку інноваційну річ”.

Ада Лавлейс

Програмування як явище з’явилося не у XX столітті, а набагато раніше — в першій половині XIX. Ада Лавлейс вважається однією з перших у програмуванні.

Майбутня вчена народилася в сім’ї Джорджа Гордона Байрона, всесвітньо відомого поета. На відміну від свого батька-літератора, вона з дитинства захоплювалася математикою та іншими точними науками.

У 1833 році Ада, якій нещодавно виповнилося 17 років, познайомилася з 41-річним винахідником Чарлзом Беббіджем. Вони одразу подружилися та почали спільну роботу над створенням аналітичної машини — попередника комп’ютера.

В 1843 році науковиця написала замітки, в яких дала опис того, як аналітична машина Беббіджа повинна “ткати алгебраїчні візерунки, як жакардовий верстат створює квіти та листя”, що фактично було прототипом сучасного програмування. Ці записи викликали велику дискусію в наукових колах, адже авторство Ади Лавлейс ставилося під сумнів через стать. Вже після смерті Ади Лавлейс у 1852 році було опубліковане листування науковиці та Беббіджа, яке дозволяє припустити, що записи щодо програмування машини належали саме їй.

Маріон Донован

Сучасні версії підгузків, які можна використовувати декілька разів, виникли в 40-х роках XX століття, коли Маріон Донован стала матір’ю. Винахідницю сильно дратувало те, що підгузки були одноразовими та швидко закінчувалися. Саме тоді вона вирішила використати власну фіранку для душу та створити своєрідний водонепроникний чохол для підгузків. Після декількох спроб їй вдалося створити водонепроникний аналог вже існуючих на той час гумових підгузків, які не причиняли дискомфорту шкірі дитини.

У 1949 році Маріон Донован вперше представила свій винахід, а в 1951 отримала патент на нього. На жаль, ідея не прижилась. Лише через десять років після того, як технологія Донован була запатентована, Віктор Міллс скористався напрацюваннями та створив відомий у всьому світі бренд Pampers.

Мері Андерсон

Мері Андерсон — американська винахідниця, яка створила склоочисник. Сама ідея такого винаходу з’явилася узимку 1902 року, коли Мері Андерсон перебувала в Нью-Йорку. Під час поїздки міським трамваєм вона помітила, що, попри морозний день, машиніст їхав з відкритими стулками вітрового скла, оскільки йому було необхідно постійно скидати дощ і сніг, які падали на скло.

Вже наступного року, винахідниця мала готовий проєкт склоочисника, який одразу ж запатентувала. 

У 1905 році Андерсон спробувала продати права на свій винахід одній канадській фірмі, але отримала відмову. Цей факт представники компанії аргументували тим, що не бачать комерційної цінності винаходу. 

Ситуація суттєво змінилася після закінчення терміну дії патенту в 1920 році, коли компанія Cadillac почала використовувати склоочисники конструкції Мері Андерсон як стандартне обладнання для усіх автомобільних моделей. Незабаром аналогічні дії зробили й інші автомобільні компанії світу.

Андерсон була введена до Зали слави винахідників у 2011 році, але за довге життя так і не отримала грошової компенсації за свій винахід.

Елізабет Мегі Філліпс

“Монополія” — це справжній феномен настільних ігор, який створила Елізабет Мегі Філліпс для демонстрації переваг вчення економіста Генрі Джорджа щодо негативних аспектів концентрації землі у приватних монополіях.

На початку свого існування, гра Елізабет Мегі Філліпс називалася “Землевласник“. Вона швидко стала популярною серед тогочасної інтелігенції в університетських містечках, але не в широких масах. 

У 1932 році компанія Parker Brothers придбала патент гри Елізабет за 500 доларів, в результаті чого відбувся ребрендинг і гра отримала назву “Монополія”

Елізабет Мегі Філліпс померла в 1948 році. Її внесок міг би бути забутим. Однак він став відомим в 1973 році, коли економіст Ральф Анспах судився з Parker Brothers через гру Anti-Monopoly. Саме тоді науковець дізнався про патенти Елізабет Мегі Філліпс, про що одразу ж розповів суспільству. 

Матеріал створений у співпраці з Волинським прес-клубом

Читайте також:

• Вкрадені відкриття: десять видатних жінок-вчених, чия слава дісталася чоловікам
• Боротьба донеччан за українську державність
• Горлівка до війни: погляд зсередини на життя індустріального серця Донбасу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Перш ніж стати епіцентром запеклих боїв російсько-української війни, Часів Яр був тихим і затишним містом. Тут був улюблений для містян стадіон “Авангард”, парк та Палац культури, де відпочивали мешканці. Фото Часів Яра до війни публікуємо нижче.

 

Донбас – це Україна!

Саме такий надпис видно на фото 2015 року, у цей час вже тривала війна на територіях Донеччини та Луганщини.

Природа Часів Яр

Часів Яр запам’ятався мальовничими пейзажами, парками та рекреаційними зонами.

Промислове минуле

У радянські часи Часів Яр був одним з центрів видобутку вугілля в регіоні. Нині більшість шахт закриті через російське вторгнення.

Часів Яр, як і інші населені пункти Донбасу, втратив свій мирний вигляд через широкомасштабну війну з росією. Ця публікація нагадує про спокійне життя  міста до окупації.

Читайте також:

• Горлівка до війни: погляд зсередини на життя індустріального серця Донбасу
• Поливаний понеділок: історію свята розповідає бахмутський історик
• Міфічна істота в Бахмуті або як ікона врятувала місто від чуми

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!