У місті Добромиль, що на Львівщині, відкрили новий прихисток для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, які через війну втратили свої домівки. Шелтер облаштували у приміщенні колишнього ліцею. Він розрахований на розміщення 192 переселенців. Тут будуть жити й ВПО з Покровська.

Редакція Бахмут IN.UA дізналися, які умови заселення та чи є ще місця.

Житло для ВПО, Львівська область

Новий шелтер для внутрішньо переміщених осіб облаштували у колишній будівлі адміністративного корпусу Нижанковицького професійного ліцею. 

Перед цим у будівлі провели капітальний ремонт: замінили дах і вікна, оновили системи опалення та водовідведення. Також придбали необхідне побутове обладнання для комфортного проживання. 

Станом на сьогодні у прихистку вже поселено 52 людини, крім того, ще 100 осіб підтверджено для поселення через програму від UNICEF Ukraine. Переселенці прибудуть і з Покровська. Ще кілька вільних місць у прихистку є.

“Приблизно 40 осіб, що нині проживають у шелтері — люди літнього віку, що здебільшого живуть по двоє в кімнаті, при умові що більшість кімнат розрахована на трьох осіб. Через це виникає проблема, адже важко підселити когось третього з санітарних причин”, — кажуть у шелтері.

Відомо, що цими вихідними привезуть перших 40 осіб з Покровська. У пріоритеті для заселення — жінки з дітьми та люди, які здатні себе обслуговувати, адже у шелтері немає персоналу. 

Згідно з угодою, внутрішньо переміщені особи можуть проживати в шелтері до завершення війни та ще один місяць після. Місця для роботи або дитячого куточку в прихистку не облаштовані, оскільки усі кімнати розраховані на проживання, але поблизу шелтера знаходиться ліцей, школа та дитячий садочок. 

Умови проживання для ВПО

У прихистку є вісім кімнат, кожна з яких розрахована на 4 місця, решта кімнат розраховані на 3 місця. Проте під час заселення виникають певні труднощі, кажуть у шелтері: 

“Нещодавно у кімнату, яка розрахована на 4 місця, заселилася сімʼя — мати й двоє дітей. Одне ліжко залишається вільним, але виникають труднощі з заселенням четвертої особи, адже з очевидних причин це може викликати дискомфорт для співмешканців, особливо для дітей шкільного віку”, — пояснюють у шелтері.

Прихисток для ВПО розташований за адресою: місто Добромиль, вулиця Галицька, 59а. Телефон для довідок та уточнення інформації: +380 (67) 605 3563.

Примітка: над текстом працювала практикантка Софія Чорнобай

Читайте також:

• “Містечко Хансена” відкриває нову реєстрацію на отримання житла
• Евакуація з Покровська від благодійників: як записатися
• Виплати ВПО на дитину: чи впливає місце навчання і працевлаштування батьків

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Більше ніж, три роки тому росіяни окупували Бахмут, назвавши це “звільненням”. Однак, ватажок “днр” денис пушилін ще в 2023 році вказав, що місто відновлять. Але минули роки, і ці обіцянки так і залишилися телевізійною картинкою. Бахмут досі лежить у руїнах. За супутниковими оцінками, у Бахмуті зруйновано 97% багатоповерхових будинків. До повномасштабного вторгнення тут проживало близько 70 тисяч людей. Станом на 2026 рік постійного цивільного населення в місті фактично немає. Бахмут перетворився з одного з найбільших міст на зону військової присутності росіян, їх базу.  Та, історія Бахмута насправді не є винятком. Подібна ситуація склалася і в Соледарі, який росія називала стратегічним через соляні шахти та промисловість. Однак замість масштабної відбудови міста отримали невизначене майбутнє. Це показує важливу річ: росія може окупувати територію, але це не означає, що вона готова зробити її “своє”ю. А на додаток про брак довіри до людей на ТОТ були, ключові рішення на тій же окупованій Донеччині ухвалюють люди, які приїхали сюди з росії.

Більше про це, читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Окупованою Донеччиною керують росіяни

Однією з ознак того, що Росія не сприймає новоокуповані території як повноцінну частину власної держави, є кадрова політика. Попри риторику про “повернення додому”, ключові посади, як от посади мерів або міністрів, в окупаційних адміністраціях часто отримують не місцеві жителі, а люди, яких направляють з росії або з окупованих з 2014 року територій. Місцевим колаборантам відводять другорядні ролі, а стратегічні рішення контролюються Кремлем. Це характерна модель колоніального управління, де центр не довіряє населенню захопленої території.

Таблиця. Хто керує окупованими містами Донеччини / або дотичний до головних управлінь/міністерств

ПІБ	Посада	Походження
Антон Кольцов	В.о мера Маріуполя	Череповець, Вологодська область
Зінченко Костянтин	голова окупаційної адміністрації Волноваського району; (зокрема, Волноваха та Вугледар)	Зугрес, Донецької області
Олексій Муратов	лобією питання компенсації за житло бахмутянам, де факто росія взагалі не призначила окупаційну адміністрацію в Бахмуті	Курськ, Курська область
Дмитро Шевченко	займається питанням окупованої Авдіївки, так само як в Бахмуті, тут не створили окупаційну адміністрацію	Олександро-Калинове, Донецька область
Наталя Климович	очолює окупаційну адміністрацію Світлодарська	Світлодарськ, Донецька область
Євгеній Солнцев	голова правління “днр” з 2023 до 2025 року	Воронеж, російська федерація
Олександр Костомаров	Перший заступник керівника адміністрації “днр”, контролює внутрішню політику на окупованих територіях	Челябінськ, російська федерація
Андрій Чортков	Голова Уряду “днр” з 2025 року	Шатки, російська федерація
Дмитро Шмелев	Міністр доходів і зборів “днр”	Геленджик, російська федерація

Тобто, росія декларує інтеграцію “нових регіонів”, але фактично створює вертикаль влади, де мешканці окупованих територій не є повноправними учасниками процесу ухвалення рішень. 

Навіть лояльність не гарантує ставлення як до “своїх” 

Ще одним доказом того, що мешканці окупованих територій так і не стали для росії “своїми”, є історія з компенсаціями за зруйноване житло. Протягом кількох років окупаційна влада заявляє про виплати бахмутянам та жителям інших окупованих сіл Бахмутського району. Однак на практиці люди стикаються з бюрократією, відсутністю чітких правил і взаємозаперечними рішеннями різних відомств. Бахмутяни, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, неодноразово скаржилися, що не можуть навіть подати документи на компенсацію, а про самі виплати дізнаються лише з повідомлень російських пропагандистських каналів.

Показово, що у 2025 році мешканці Бахмута та Авдіївки були змушені записати колективне звернення до ватажка так званої “днр” Дениса Пушиліна. Люди вимагали пояснити, як отримати компенсацію за зруйноване житло. У відповідь окупаційна адміністрація пропонувала громадянам їхати до самого Бахмута, щоб підтвердити факт руйнування будинку, хоча місто залишається небезпечним для перебування цивільних.

Ще більш показовою стала історія мешканців Бахмута, які поїхали днями до Москви з вимогою надати компенсації. Біля адміністрації президента РФ їх затримали російські силовики. За словами самих бахмутян, до них ставилися принизливо, а один із силовиків порівняв людей із собаками. Цей випадок став символічним: навіть ті люди, які залишилися в окупації, або прийняли її правила, не отримали ані обіцяної підтримки, ані поваги. Для російської системи вони залишаються “мешканцями території”, а не повноцінними громадянами. При цьому сама окупаційна адміністрація вже фактично визнавала, що реальних виплат за зруйноване житло у Бахмуті немає. Під час публічних зустрічей чиновники заявляли, що місто належить до територій без сформованої адміністрації, а тому рішення щодо компенсацій ухвалюються не на місці, а через міжвідомчі структури. Це означає, що навіть через три роки після захоплення міста Росія так і не створила механізму підтримки людей, чиї домівки були знищені війною.

Показово й те, що у червні 2026 року окупанти відзвітували про розгляд лише 156 заяв на компенсації від мешканців усього так званого Артемівського муніципального округу, до якого входять понад 70 населених пунктів.

Відбудова, яка постійно відкладається

За три роки окупації Бахмута російські чиновники та пропагандисти неодноразово оголошували про плани відновлення міста. У різні роки вони заявляли про створення нових робочих місць, відродження промисловості, розробку генерального плану та навіть залучення нових мешканців.

Втім, кожна нова заява лише відкладала реальну відбудову на майбутнє. Показово, що навіть у 2026 році окупаційна влада не має затвердженого генерального плану відбудови Бахмута. Спочатку окупанти заявляли, що місто відновлюватимуть після завершення бойових дій, потім перенесли ці плани на 2025 рік, а згодом — на 2026-й. За три роки після захоплення місто так і не отримало ані програми відновлення, ані реального фінансування. Більше того, окупанти навіть не створили в Бахмуті окремої повноцінної адміністрації. Питання міста розподілені між різними структурами “днр”, що ще раз показує: Кремль не має чіткого бачення його майбутнього.

Бахмут IN.UA неодноразово фіксував ці заяви окупантів. Так, Денис Пушилін заявляв, що нібито саме українські військові заважають відновленню Бахмута та Соледара. Водночас окупаційна влада повідомляла про підготовку генерального плану міста, хоча конкретні терміни реальної відбудови так і не були названі.

Ще однією обіцянкою стало створення 15 тисяч робочих місць у Бахмуті. Окупанти також заявляли про розвиток промисловості, який мав би привабити до міста нових мешканців. Однак жодних підтверджень реалізації цих планів немає. Натомість фото та відео з міста демонструють іншу картину: зруйновані квартали, відсутність цивільної інфраструктури та поодиноку присутність людей.

Соледар, який перестав бути пріоритетом

Схожа доля спіткала й Соледар. Після його захоплення російські медіа наголошували на стратегічному значенні міста. Насамперед через соляні шахти, які до повномасштабного вторгнення були одним із символів міста та важливим підприємством регіону. Проте через три роки окупації Соледар залишається практично зруйнованим. Його майбутнє залишається невизначеним навіть у заявах самих окупантів. Фактично Росія не запропонувала для міста жодної зрозумілої моделі розвитку. Масштабної відбудови немає, а значна частина інфраструктури досі не відновлена.

Приклад Бахмута і Соледара насправді показує ще одну важливу закономірність. Росія не відбудовує всі окуповані території однаково. Найбільші ресурси спрямовуються туди, де Кремль бачить стратегічний або пропагандистський інтерес. Саме тому значні кошти вкладаються у Маріуполь, який має вихід до Азовського моря та є важливим логістичним центром. Натомість міста, повністю зруйновані війною і менш важливі з точки зору економіки чи пропаганди, опиняються на другому плані.

Бахмут є яскравим прикладом такого підходу. Росія витратила величезні ресурси на його захоплення, але після цього фактично залишила місто у стані руїн.

Водночас окупаційна влада продовжує створювати образ майбутнього процвітання, зокрема тими ж заявами про створення робочих місць в Бахмуті. Йшлося нібито про 15 тисяч вакансій на підприємствах. Проте кожна нова обіцянка дедалі більше контрастує з реальністю. Місцеві мешканці, які намагаються повернутися до Бахмута чи Соледара, стикаються з обмеженнями, відсутністю житла та базових умов для життя. Самі окупанти визнають, що повернення населення залишається проблемою.

Через три роки після захоплення Бахмут так і не став “новим російським містом”. Соледар також не перетворився на історію успіху. І саме в цьому полягає головний парадокс російської окупації. Росія може змінити прапори, перейменувати вулиці та створити нові адміністрації. Але вона не може змусити місто жити, бо це не просто територія на карті.

Читайте також:

“Нас порівняли з собаками”: як жителів Бахмута затримали біля Адміністрації президента рф через вимоги компенсацій

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм! 

26 червня 2026 року виповнюється 7 років з дня утворення Бахмутської міської територіальної громади, яку створили, відповідно до Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”. Вона об’єднала в собі навколишні села навколо адміністративного центру у вигляді Бахмуту для оптимізації управління в межах децентралізації.

Детальніше про те, як з’явилася Бахмутська міська територіальна громада та для чого її створили — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як з’явилася Бахмутська міська територіальна громада

Бахмутська міська територіальна громада з’явилася 26 червня 2026 року. Вона стала першою в Донецькій області, до якої застосували процедуру приєднання сільських територій до міста обласного значення.

Саме в цей день до Бахмутської міської ради обласного значення приєднали низку сільських рад, а саме:

• Зайцівську;
• Іванівську;
• Клинівську;
• Опитненську;
• Покровську;

Процедура приєднання відбувалася відповідно до закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”. Цей нормативний акт мав на меті врегулювати процес об’єднання кількох суміжних територій у єдину структуру. Згідно із законодавством, адміністративні одиниці, утворені внаслідок приєднання суміжних громад до міст обласного значення, автоматично визнаються спроможними. Такий статус означає, що громада не потребує проведення додаткових виборів.

Загалом, закон, у межах якого створювалася Бахмутська МТГ, передбачав:

• сприянню децентралізації влади шляхом створення правових умов для передачі повноважень і ресурсів від держави до місцевих громад, що підвищує їхню ефективність;
• покращення якості надання населенню соціальних, освітніх, медичних та інших послуг;
• оптимізацію використання ресурсів через збільшення бюджету та розширення можливостей для інвестицій у розвиток інфраструктури та економіки;
• гарантування добровільності процесу виключно за згодою громад та без примусу;
• надання державної підтримки, яка включає фінансову допомогу та консультації;

За роки свого існування до повномасштабного вторгнення Бахмутська громада демонструвала високі показники розвитку. У 2021 році адміністративна одиниця та її керівництво здобули низку відзнак у всеукраїнських та регіональних рейтингах. Громада посіла сьоме місце серед 300 кращих малих та середніх адміністративних одиниць України у рейтингу інституційної спроможності та сталого розвитку, а місто Бахмут зайняло п’яте місце серед 45 міст держави за якістю ділового середовища в індексі конкурентоспроможності.

На регіональному рівні громада виборола перше місце серед 44 територіальних одиниць Донецької області. Досягнення зафіксовані і на рівні місцевого самоврядування: міський голова отримав звання “Міський голова року” за результатами загальнонаціональної програми “Людина року”, а також увійшов до Національного реєстру рекордів України за найдовше перебування на посаді, що склало понад 30 років.

Сучасний стан територій

Незважаючи на закладені цілі розвитку та децентралізації, повноцінна життєдіяльність громади призупинена. Станом на червень 2026 року більша частина території Бахмутської міської територіальної громади окупована російськими військами.

Читайте також:

Родинам загиблих захисників з Бахмута надають матеріальну допомогу: хто і як може звернутися

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!