На Донеччині зберігається складна ситуація. Ворог щоденно обстрілює населені пункти області і проводить штурми на різних напрямках. Щоб зберегти свої життя і здоров’я, мешканці Донеччини евакуюються вглиб України. Виїжджати з небезпечних територій людям допомагає волонтер Євген Ткачов, який працює у складі гуманітарної місії “Проліска”.

Як проходить евакуація з різних міст, як вивозять маломобільних осіб та звідки найактивніше виїжджають люди, Євген Ткачов розповів редакції “Бахмут IN.UA”.

Часів Яр: ситуація в місті і евакуація людей

Євген Ткачов родом із Часового Яру. Коли дозволяла безпекова ситуація, він регулярно розвозив гуманітарну допомогу землякам і вивозив людей. Зараз же займається виключно евакуацією, адже їздити містом з гуманітаркою вже небезпечно.

Ситуацію в Часовоярській громаді, за словами Євгена Ткачова, можна описати двома словами — важко і непередбачувано. Наприклад, сьогодні з громади мали евакуювати місцеву жительку. Та евакуація не вдалася через щільні обстріли.

“Вчора я був у селищі Миколаївка, що біля Часового Яру. Звідти була евакуація. Сьогодні ще одна жіночка хотіла, щоб її вивезли, але, на жаль, це виявилося неможливим. Зараз у громаді активно “працюють” окупанти, дуже сильно “криють”. Через це виїзд сьогодні не відбувся. Загалом у Часовому Яру ситуація непередбачувана. Пів дня може бути спокійно, а потім починає працювати артилерія, летять КАБи, щось палає, десь вибухає”, — розповідає Євген Ткачов.

У питанні евакуації людей волонтер тісно співпрацює з Часовоярською міською військовою адміністрацією.

“Людей евакуюю не лише я, а й міська військова адміністрація. Ми працюємо разом у цьому питанні. Також якщо я їду на евакуацію сам, то намагаюся ще й гуманітарку людям завезти. Спочатку заїжджаю до військової адміністрації, беру хліб або продуктові набори і їду за адресою. Щоб не просто так їхати, а й щось потрібне людям завезти”, — каже Євген Ткачов.

За словами волонтера, евакуація з Часового Яру стала проходити активніше. Все більше людей бажають виїхати з громади через загострення воєнної ситуації та небезпеку.

“Набагато більше людей стали виїжджати через те, що йде наступ і відбуваються щільні обстріли. За два неповних місяців — серпень і вересень — виїхали, мабуть, стільки ж, скільки за останні пів року”, — зазначає волонтер Євген Ткачов.

Нагадаємо, що станом на 19 вересня, в Часовому Яру залишалися жити 470 людей. Більшість із них — це люди похилого віку.

Покровськ: прогнози щодо евакуації

За словами волонтера Євгена Ткачова, наразі на Донеччині найбільше людей виїздять з Покровського району. На високий рівень евакуації впливає швидкий російський наступ. Але сьогоднішні темпи евакуації людей з Покровська не можна назвати дуже активними. Волонтер прогнозує, що пік настане в разі повного зникнення комунальних послуг.

“Найбільше заявок на евакуацію зараз там, де йде наступ — на Покровському напрямку. Наприклад, у Торецьку або Часовому Яру бойові дії тривають вже давно, тому там більшість людей, хто хотів, вже виїхали. А в Покровську, наприклад, ще досі є деякі комунальні послуги, які частково відновлюють, що покриває людські потреби. Тому, на мою думку, там евакуація ще довго триватиме. І пік буде саме тоді, коли реально повністю зникне вся комунальна сфера”, — припускає Євген Ткачов.

Та все ж усі жителі місто не покинуть. Волонтер зі свого досвіду каже, що категорично відмовляються від виїзду близько 10% населення.

“Як показує досвід Бахмута, Часового Яру, Сіверська, Торецька, навіть коли вже повністю зникає комуналка, згортається робота соціальних служб, і всі установи в місті офіційно не працюють, тут продовжують лишатися 10% населення. Це ті люди, які будуть залишатися в місті завжди і при будь-яких умовах”, — каже волонтер.

Куди евакуюють людей з Донеччини

Гуманітарна місія “Проліска” має декілька напрямків евакуації. Перший — це вивіз людей з прилеглих до лінії фронту територій і з прифронтових населених пунктів, які обстрілюються ворогом. Звідти людей вивозять у шелтери або на точки евакуації, де їх чекають евакуаційні автобуси до більш безпечних регіонів України.

Також “Проліска” надає свої автобуси військовим адміністраціям. Ними людей вивозять у підготовлені для проживання місця.

Окремим напрямком роботи є медична евакуація. Вона призначена для людей похилого віку і маломобільних людей.

“Ми можемо наймати медичний транспорт і вивозити людей “швидкою допомогою” під наглядом лікаря в будь-яку точку України. Але в деякі міста, наприклад у Часів Яр, швидка не може доїхати. Тому якщо є потреба в евакуації з самої лінії фронту, то ми вивозимо людей маленькими машинами до Костянтинівки чи до Покровська, дивлячись звідки їдемо. Або ж домовляємося з “Білими янголами”, які можуть вивезти людей до “Проліски”, де їх вже чекає медичний транспорт”, — каже Євген Ткачов.

Контакти для евакуації

Зробити заявку на евакуацію медичним транспортом у гуманітарну місію “Проліска” можна за телефонами: +380 (93) 202 2232, +380 (96) 404 1034.

Звернення на евакуацію також приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

• Росіяни рухаються у бік Часів Яру та Торецька: карта на 23 вересня
• Евакуація до Чернівецької області з Донеччини: як скористатися
• Початок опалювального сезону в Покровську під великим питанням: яка ситуація в місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Олена Никифорова — юна бахмутянка, яка мешкає у Києві. Тут вона отримала диплом магістра та працює у сфері комунікацій: поєднує посаду PR- та SMM-менеджерки. За 3 роки життя в Києві вона успішно інтегрувалася в місцеве оточення, але продовжує плекати в собі любов до рідного сходу і розповідає про свій край новим знайомим.

Редакції Бахмут IN.UA Олена Никифорова розповіла про свої спогади про Бахмут та налагодження життя на новому місці.

Спогади про Бахмут

Олена Никифорова народилася 2002 року в Бахмуті. Дівчинка навчалася у школі №5 та була активною дитиною — займалася волейболом у міській дівочій команді, любила малювати та займалася творчістю.

Сьогодні вона має багато дитячих та юнацьких спогадів про рідне місто. Але один із найяскравіших — паради, які влаштовували до Дня міста.

“Мої батьки працювали на заводі шампанських вин, і часто брали участь у парадах зі своїм відділом. Мене теж брали з собою. Загалом День міста для мене, напевно, було одним із найкращих свят у році. Це був вересень, приємна погода, багато активностей. Ми часто збиралися сімейним колом на святкування. Я зараз проживаю в Києві, і тут День міста не такий, як у нас вдома — немає ярмарок, парадів. Тому я дуже сумую за цим”, — каже Олена.

Серед своїх улюблених локацій Олена Никифорова виокремлює набережну і Північний ставок, де вона часто любила гуляти.

“Мені найбільше подобалася наша набережна, яку недавно відбудували, там було дуже багато троянд. Також мені подобався Північний ставок. Хоч я жила дуже далеко від нього — в центрі — але мені дуже подобалося їздити туди і пішки спускатися з гірки до центру додому. Цю дорогу я дуже любила”, — згадує бахмутянка.

Як бахмутянка зустріла повномасштабне вторгнення

Після завершення навчання у школі Олена Никифорова вступила до Харкова, обрала спеціальність “Соціальна робота”. Коли почалася повномасштабна війна, вона була студенткою 2 курсу. 24 лютого дівчина була в гуртожитку. Зізнається, що коли почула перші вибухи, вона і її подруга з Маріуполя не сприйняли їх надто серйозно, бо вже переживали подібний досвід у 2014 році на Донеччині.

“Ми були удвох в кімнаті з моєю подругою з Маріуполя. І коли почули перші вибухи о п’ятій ранку, то не сприйняли це серйозно, тому лягли далі спати. Але згодом до нас забігли наші сусіди, кажуть: “Ви що, прокидайтеся, їдьте додому. Там почалася війна”. Ми з подругою переглянулися і такі: “Ну куди нам їхати?”. Їй до Маріуполя, а мені до Бахмута? Врешті-решт, подружка залишилася у Харкові. Вона перечекала всі ці події, десь на півроку виїжджала до Києва, а потім повернулася до Харкова. Я ж на другий день поїхала поїхала в Бахмут. Просто відчула, що треба до батьків додому”, — згадує Олена Никифорова.

Добиралася до Бахмута дівчина поїздом, але через руйнування залізничного мосту дорога зайняла 12 годин. Спочатку поїзд поїхав до Ізюма, потім повернувся до Харкова і об’їзним шляхом поїхав до Бахмута.

10 березня 2022 року Олена Никифорова вирішила виїжджати з рідного міста, батьки ж залишилися. Через 2 місяці, коли в Бахмуті посилилися обстріли, батьки Олени теж були змушені виїхати.

Спочатку родина проживала у невеликому селі на Черкащині. Досвід проживання там був складний. Родина вирішила покинути село через відсутність інфраструктури та дещо вороже ставлення місцевих жителів. Зараз батьки Олени проживають в Умані, а сама дівчина — в Києві.

Про нове життя в Києві

У Київ Олена переїхала у 2023 році. Отримавши диплом бакалавра в Харкові, вона вступила на магістратуру в один із київських ВНЗ. Цьогоріч завершила навчання і отримала диплом за спеціальністю “Журналістика”.

Паралельно з цим дівчина працювала. Одразу після переїзду вона почала працювати у сфері громадського харчування, а потім отримала роботу за професією. Була кореспонденткою, SMM-менеджеркою, а зараз поєднує задачі PR- та SMM-менеджерки.

Дівчина зізнається, що за 3 роки Київ став їй другим домом. Тут вона змогла соціалізуватися, знайти нове оточенння та місця сили. Підтримує зв’язок і зі своїми подругами з Донеччини.

“Київ вже як другий дім. Але багато моїх подруг з Донеччини, я познайомилася з ними на навчанні в Харкові. Це дві подружки з Маріуполя, і одна з Костянтинівки. З оточення в Києві я знайшла собі коханого хлопця. Разом ми вже два роки, і це близька для мене людина. На роботі також дуже гарні люди. Є дівчата, з якими ми поза роботою спілкуємося, ділимося чимось особистим”, — розповідає Олена.

Саме розуміюче оточення, підтримка рідних і друзів допомогли Олені адаптуватися у столиці.

“Одна з моїх подруг вже жила в Києві, і я коли приїжджала, то ми вирішили жити разом. Тобто я їхала до своїх людей. Також мене дуже підтримували друзі, батьки. Загалом я не боюся складнощів і вважаю, що адаптуватися можна до всього. Особливо у моєму випадку, коли я вже не один рік тут живу. Звісно, у мене іноді буває сум за рідним містом, безвихідь, що вже не побачу дім. Але намагаюся мислити позитивно наскільки це вдається”, — зауважила дівчина.

Серед улюблених місць бахмутянки в Києві — Скляний міст. Тут, як вона каже, можна просто взяти паузу від шаленого ритму і помилуватися видом на місто.

“Це дуже банальне місце, але воно мені сподобалося ще під час першого візиту в Київ. Мені захопило дух від виду на місто, а ще я була здивована Трухановим островом. Я подумала, що це настільки класно, що можна жити в центрі міста і ходити купатися на річку неподалік. Раніше це було мрією — ходити щодня на цей міст. А зараз моя дорога на роботу пролягає через нього, і він мені не набрид. Мені дуже подобається, що є кілька хвилин щодня, щоб зупинитися, перевести подих, помилуватися містом і піти далі на роботу”, — розповідає Олена Никифорова.

Чи стикалася бахмутянка з упередженнями через статус ВПО

Живучи в Києві і маючи досвід вимушеного переміщення, Олена каже, що ні разу не стикалася з упередженнями чи ворожістю. Навпаки, має позитивний приклад, коли родина з Львівщини пропонувала допомогу її родині. Тому слова про те, що люди на заході країни не люблять людей зі сходу, вона не вважає на 100% правдою.

“Навіть з 2014 року, коли ми їздили до Львова, ніколи не було такого, що мені б хтось казав, що “понаїхали” чи щось таке. Такого не чую і зараз. Навпаки, десь у 2019-му році ми їздили з класом на обмін. Я жила тиждень у львівській родині в місті Мостиська, що майже біля кордону. Вони мені багато вишиванок дали, місцевих сувенірів. Я все це привезла додому, і батьки на знак вдячності теж їм надіслали наші сувеніри. І вже коли почалася війна, на першому тижні, мамі подзвонив невідомий номер. Страшно було, але ми взяли слухавку. А це дзвонила та родина, вони пропонували приїхати до них, бо пам’ятали, що я з Бахмута, і були в курсі подій. Ми були дуже-дуже вдячні. Хоч допомога не знадобилася, але було приємно, що люди пам’ятають. Існує стереотип, що на заході не люблять людей зі сходу, але в мене є власний аргумент, що це неправда”, — каже Олена Никифорова.

Бахмутянка не соромиться свого походження і досвіду вимушеного переїзду. Навпаки, розповідає про Донеччину своїм новим знайомим киянам.

“У нас було не просто місто, а культурний куточок на сході. Я постійно на роботі розповідаю, і людям, яких зустрічаю, що в нас була така гарна природа. Попри те, що наш Бахмут був гарним, в нас поруч були Голубі озера, ліси, Святогірск. Також я розповідаю про наш завод шампанських вин, Соледар, і всі дивуються, коли я говорю, що в нас було футбольне поле в соляній шахті. Якщо про це не розповідати, про це ніхто не буде знати. А я вважаю, що люди повинні знати чому ми сумуємо за нашим краєм, окрім того, що там був наш дім”, — підсумувала Олена Никифорова.

Сподобався матеріал? Ми створюємо такі тексти завдяки підтримці наших читачів. Приєднуйтеся до спільноти Бахмут IN.UA — це допомагає нам і надалі розповідати історії людей, документувати події та працювати для бахмутян. Стати учасником спільноти.

Читайте також:

• “На першому чергуванні боялася, що впаду від вигляду крові”: історія нашої журналістки, яка стала інструкторкою з тактичної медицини
• “Донецькі Мальдіви”: як на Донеччині з’явилися пляжі на Авдіївських кар’єрах
• “Коли суперниця саме з росії, мені хочеться взяти і втерти їй ніс”: інтерв’ю з чемпіонкою Європи Марією Єфремовою

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Нумізмати — це не просто колекціонери, а справжні хранителі історії. Саме завдяки збереженим грошам минулих століть ми дізнаємося про певні події, отримуємо інформацію про те, який вигляд мали ті чи інші правителі. Гроші кожної країни цікаві самі по собі, але на особливу увагу заслуговують американські монети, які можна придбати в інтернет-магазині Monitex. Про найцікавіші з екземплярів піде мова далі.

Цікаві екземпляри та рекордсмени

Найдорожчим платіжним засобом вважається «Подвійний орел» — 20-доларова золота монета, яка так і не потрапила в обіг. На одному з аукціонів її було продано за рекордні 18,9 млн. $.

Далеко не завжди йдеться лише про гроші з золота. Наприклад, досить дорогим екземпляром у світі нумізматів вважається 1 цент 1909 року із зображенням Лінкольна. Розробкою дизайну займався Віктор Бреннер, який залишив на першій партії монет свої ініціали V. B.  Всього було випущено близько 40 тисяч екземплярів, що вважається досить обмеженим тиражем.

В 1878 році була спроба випуску срібних грошей. Першою ластівкою став срібний долар Моргана (дизайнера). Однак виявилося, що собівартість випуску досить дорога, і всю партію коштів переплавили. Скільки залишилося у світі доларів Моргана, невідомо.  

Заслуговують на увагу і браковані вироби. Особливо популярним є подвійний цент Лінкольна 1954 року. Через бракований штам із двома відтисками зображення на аверсі виявилося дещо зміщеним. Тираж склав 24000 екземплярів, проте керівництво вирішило, що не варто вилучати подвійний цент з обігу. Після того, як газети написали про брак, подвійний цент став дефіцитним.

Де купити рідкісні американські монети

Це далеко не повний список цікавих монет США. Окремо варто згадати:

• “Триногого Буффало” — бракований виріб з биком, у якого три ноги;
• “Дайм Меркурія” — американці вирішили, що на аверсі зображена не жінка, а бог Меркурій;
• “Леді Свободу” — монета, на якій зображена жінка з оголеними грудьми, пізніше її «одягли» в кольчугу та інші.

Ви можете знайти монети різних епох і країн в інтернет-магазині Монітекс. Новачок та професіонал можуть поповнити колекцію новими екземплярами.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!