На Донеччині зберігається складна ситуація. Ворог щоденно обстрілює населені пункти області і проводить штурми на різних напрямках. Щоб зберегти свої життя і здоров’я, мешканці Донеччини евакуюються вглиб України. Виїжджати з небезпечних територій людям допомагає волонтер Євген Ткачов, який працює у складі гуманітарної місії “Проліска”.

Як проходить евакуація з різних міст, як вивозять маломобільних осіб та звідки найактивніше виїжджають люди, Євген Ткачов розповів редакції “Бахмут IN.UA”.

Часів Яр: ситуація в місті і евакуація людей

Євген Ткачов родом із Часового Яру. Коли дозволяла безпекова ситуація, він регулярно розвозив гуманітарну допомогу землякам і вивозив людей. Зараз же займається виключно евакуацією, адже їздити містом з гуманітаркою вже небезпечно.

Ситуацію в Часовоярській громаді, за словами Євгена Ткачова, можна описати двома словами — важко і непередбачувано. Наприклад, сьогодні з громади мали евакуювати місцеву жительку. Та евакуація не вдалася через щільні обстріли.

“Вчора я був у селищі Миколаївка, що біля Часового Яру. Звідти була евакуація. Сьогодні ще одна жіночка хотіла, щоб її вивезли, але, на жаль, це виявилося неможливим. Зараз у громаді активно “працюють” окупанти, дуже сильно “криють”. Через це виїзд сьогодні не відбувся. Загалом у Часовому Яру ситуація непередбачувана. Пів дня може бути спокійно, а потім починає працювати артилерія, летять КАБи, щось палає, десь вибухає”, — розповідає Євген Ткачов.

У питанні евакуації людей волонтер тісно співпрацює з Часовоярською міською військовою адміністрацією.

“Людей евакуюю не лише я, а й міська військова адміністрація. Ми працюємо разом у цьому питанні. Також якщо я їду на евакуацію сам, то намагаюся ще й гуманітарку людям завезти. Спочатку заїжджаю до військової адміністрації, беру хліб або продуктові набори і їду за адресою. Щоб не просто так їхати, а й щось потрібне людям завезти”, — каже Євген Ткачов.

За словами волонтера, евакуація з Часового Яру стала проходити активніше. Все більше людей бажають виїхати з громади через загострення воєнної ситуації та небезпеку.

“Набагато більше людей стали виїжджати через те, що йде наступ і відбуваються щільні обстріли. За два неповних місяців — серпень і вересень — виїхали, мабуть, стільки ж, скільки за останні пів року”, — зазначає волонтер Євген Ткачов.

Нагадаємо, що станом на 19 вересня, в Часовому Яру залишалися жити 470 людей. Більшість із них — це люди похилого віку.

Покровськ: прогнози щодо евакуації

За словами волонтера Євгена Ткачова, наразі на Донеччині найбільше людей виїздять з Покровського району. На високий рівень евакуації впливає швидкий російський наступ. Але сьогоднішні темпи евакуації людей з Покровська не можна назвати дуже активними. Волонтер прогнозує, що пік настане в разі повного зникнення комунальних послуг.

“Найбільше заявок на евакуацію зараз там, де йде наступ — на Покровському напрямку. Наприклад, у Торецьку або Часовому Яру бойові дії тривають вже давно, тому там більшість людей, хто хотів, вже виїхали. А в Покровську, наприклад, ще досі є деякі комунальні послуги, які частково відновлюють, що покриває людські потреби. Тому, на мою думку, там евакуація ще довго триватиме. І пік буде саме тоді, коли реально повністю зникне вся комунальна сфера”, — припускає Євген Ткачов.

Та все ж усі жителі місто не покинуть. Волонтер зі свого досвіду каже, що категорично відмовляються від виїзду близько 10% населення.

“Як показує досвід Бахмута, Часового Яру, Сіверська, Торецька, навіть коли вже повністю зникає комуналка, згортається робота соціальних служб, і всі установи в місті офіційно не працюють, тут продовжують лишатися 10% населення. Це ті люди, які будуть залишатися в місті завжди і при будь-яких умовах”, — каже волонтер.

Куди евакуюють людей з Донеччини

Гуманітарна місія “Проліска” має декілька напрямків евакуації. Перший — це вивіз людей з прилеглих до лінії фронту територій і з прифронтових населених пунктів, які обстрілюються ворогом. Звідти людей вивозять у шелтери або на точки евакуації, де їх чекають евакуаційні автобуси до більш безпечних регіонів України.

Також “Проліска” надає свої автобуси військовим адміністраціям. Ними людей вивозять у підготовлені для проживання місця.

Окремим напрямком роботи є медична евакуація. Вона призначена для людей похилого віку і маломобільних людей.

“Ми можемо наймати медичний транспорт і вивозити людей “швидкою допомогою” під наглядом лікаря в будь-яку точку України. Але в деякі міста, наприклад у Часів Яр, швидка не може доїхати. Тому якщо є потреба в евакуації з самої лінії фронту, то ми вивозимо людей маленькими машинами до Костянтинівки чи до Покровська, дивлячись звідки їдемо. Або ж домовляємося з “Білими янголами”, які можуть вивезти людей до “Проліски”, де їх вже чекає медичний транспорт”, — каже Євген Ткачов.

Контакти для евакуації

Зробити заявку на евакуацію медичним транспортом у гуманітарну місію “Проліска” можна за телефонами: +380 (93) 202 2232, +380 (96) 404 1034.

Звернення на евакуацію також приймають на гарячих лініях Донецької області: 0 800 408 911, +380 (98) 890 3318, +380 (66) 285 6290.

Для запису на евакуацію тяжкохворих і людей з інвалідністю діють номери: 0 800 332 614, +380 (99) 710 4872, +380 (99) 311 5314, +380 (96) 108 6048.

Читайте також:

• Росіяни рухаються у бік Часів Яру та Торецька: карта на 23 вересня
• Евакуація до Чернівецької області з Донеччини: як скористатися
• Початок опалювального сезону в Покровську під великим питанням: яка ситуація в місті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Донецькій області триває евакуація населення. Водночас нещодавно про проблеми з браком місць для евакуйованих, особливо, маломобільних розповіли волонтери, згодом про нестачу місць у транзитному центрі в Павлограді повідомили у Комісії захисту прав ВПО.

Актуальну ситуацію з евакуацією населення з Донецької області розповів Дмитро Пожарський, начальник відділу з питань надання соціальних послуг Департаменту соціального захисту населення.

Евакуація з Донецької області: що відомо

За словами Дмитра Пожарського, зараз розпочалась активна фаза евакуації, також триває розселення цивільного населення. За тиждень вже розселили 215 людей, з них 56 дітей та 53 маломобільні особи. Ще 20 маломобільних людей сьогодні розселять у геріатричних закладах Київщини.

За цей тиждень евакуйованих розселяли до:

• Львівської;
• Черкаської;
• Вінницької;
• Кіровоградської;
• Закарпатської;
• Львівської;
• Полтавської;
• Дніпропетровської;
• Одеської;
• Тернопільської;
• Київської;
• Житомирської областей.  

Транзитний центр у Лозовій та Волоському

У Комісії із захисту прав ВПО зазначили, що через перенавантаження евакуаційних пунктів, зокрема у Павлограді, урядовці ухвалили рішення відкрити два нових транзитних пункти: у Лозовій на Харківщині та Волоському на Дніпропетровщині.

“Крім того, до кінця серпня планується відкрити такі пункти у 15 областях і Києві, які зможуть додатково прийняти близько 30 тисяч ВПО, в тому числі маломобільних людей”, — написав Павло Фролов, Голова Спеціальної комісії з питань захисту ВПО.

За словами Дмитра Пожарського, центр у Лозовій за вчора відвідало 98 людей. Він розрахований на більше ніж 300 осіб. Саме сюди евакуюють людей з Донеччини, оскільки цей центр ближчий.

Евакуація маломобільних

Покинута жінка в лікарні і нестача шелтерів: які проблеми з евакуацією вирішують волонтери на Донеччині

Волонтери, які працюють на Донеччині зазначали, що з евакуацією маломобільних людей є проблеми, їх немає куди розміщувати. Як зазначив Дмитро Пожарський, евакуація одиноких маломобільних осіб триває вже три роки, людей розселяли у стаціонарні установи Донецької області.

Евакуація маломобільних, за словами Дмитра Пожарського, є у співпраці з Міністерством соціальної політики, з Національною соціальною службою, також Пожарський згадав за допомогу “СхідSOS”. Він пояснив, чому знайти місце для маломобільних людей важче:

“Це просто не так швидко, як для нас, здорових людей, знайти місце МТП. Тому що це повинна бути спеціально геріатрична установа. І тому триває пошук відповідних приміщень, тому люди можуть трошки затримуватись на транзитному центрі. Це все для того, щоб надати їм більш комфортні умови”.

Він запевнив, що з евакуацією маломобільних допомагають всі приймаючі області:

“Ми розуміємо, що таких місць не дуже багато по Україні, але ми не можемо сказати, що це якась кричуща проблема, яка дуже є. Вибачайте, ми ще нікого не залишили. Єдина проблема, яка зараз є, це відмова саме людей маломобільних евакуюватися. Ось на цю проблему прошу звернути увагу”.

Також, як повідомив Дмитро Пожарський, на останній нараді з Олексієм Кулебою (ред. віцепрем’єр-міністр відновлення, міністр розвитку громад та територій) надали відповідне доручення приймаючим громадам відкрити додаткові потужності для розміщення одиноких маломобільних осіб. Пожарський запевнив, що всі потрібні заходи вживаються.

“Проблеми з евакуацією немає. Лише проблема, як вмовити, людей, тих, хто залишився, виїхати”, — резюмував Пожарський.

До теми:

Де в Донецькій області ще працюють банки: перелік

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Я народився та виріс в Бахмуті. Це місто мені завжди дуже подобалося, його атмосфера, його маленькі деталі. Якби не вторгнення, я б пов’язав би своє життя далі саме з ним”, — каже бахмутянин Максим Сафонов.

З 2024 року він — голова Бахмутської Молодіжної Ради, який допомагає боротися зі стереотипами щодо психологічного здоров’я, а також долучає хлопців та дівчат до громадського життя. Каже: це важливо робити, аби молодь могла впливати на майбутнє.

Ми поспілкувалися з Максимом, аби дізнатися, чому він допомагає молоді і де знайшов себе зараз.

Бахмут — звідки все починалося

Наш герой родом з Бахмута, і деякі бахмутяни впізнають Максима за обличчям, адже він працював у міській бібліотеці. А коли почалося вторгнення, також допомагав людям фіксувати руйнування після прильотів. Бахмут у пам’яті Максима зберігся як зелене чисте місто.

У розмові він ділиться: за час, поки він вимушено покинув дім, хлопець відвідав кілька міст, але такого ж зеленого, як Бахмут, не знайшов. Одним з улюблених місць Максима була Набережна, де збиралася молодь й де проводили вихідні бахмутяни, а ще проводили заходи для молоді. Максим був одним з тих, хто ці заходи організовував. На питання, чому вирішив цим займатися, бахмутянин каже:

“Я в цілому люблю розмовляти з людьми, люблю всілякі івенти, мені просто подобається загально розвиватися в цілому, бо я, як ось ця людина, котра, як кажуть, за будь-який кіпіш, окрім алкоголізму. У нас є проблема з молоддю, скажімо так — вона не достатньо активна у громадському житті, а якщо я бачу, що можу чимось допомогти, то я намагаюся це робити”.

Раніше, ділиться Максим, він й сам не був представником тієї активної молоді, радше навпаки — любив сидіти на задній парті у школі й не привертати зайвої уваги. Але після закінчення школи вирішив змінитися.

“Я побачив, що мій кругозір не обмежується тільки моєю хатою, моєю кімнатою, моїм комп’ютером. Ні, я бачу людей, вони веселі, вони файні. Ми можемо реалізовувати певні проєкти, ми можемо працювати, вчитися. Це мене спонукало стати активнішим, я вступив у Молодіжну раду Бахмутської громади”, — згадує Максим у розмові.

Одним з його перших проєктів, який він організував разом з місцевим Управлінням культури та, власне, молоддю, була допомога старшим людям з комп’ютерами. Це припало на часи епідемії коронавірусу, коли багато довідок потрібно було оформляти онлайн, а у старших людей з цим були проблеми. Потім Максим допомагав продавцям на бахмутському ринку освоювати касові апарати. Хлопець згадує: були нюанси у роботі Молодіжної ради, але те, чим вона займалася, йому подобалося. Й, напевно, рада б розвилася й надалі, якби не повномасштабне вторгнення росіян.

“Ми планували створити хаб, це мало бути б об’єднання громадських організацій. Але через вторгнення росії це все накрилося. Це трагедія для мене”, — додає він у розмові.

Вторгнення

Перший день повномасштабної війни Максиму запам’ятався. Як зазвичай, він прокинувся, випив кави, й пішов на роботу. Тільки от на роботі його ніхто не чекав.

“На той момент я працював в ННППІ УІПА (ред. педінститут в Бахмуті), прийшов на роботу, дивлюсь, всі бігають щось туди-сюди, кричать. Питаю: “Що сталося?” Мені кажуть: “Максим, а ти чому прийшов? Іди додому, в нас війна почалася.” В цей же день у нас з Молодіжною радою був запланований якийсь захід, вже не згадаю який, але я зателефонував колезі, спитав: “То на івент не йти?”. “Не йти, звісно” — відповіли мені, і я пішов додому”, — згадує він у розмові.

Все літо Максим був у Бахмуті, жив у районі Забахмутки — цю частину міста росіяни окупували першою. До червня у місті було відносно спокійно, пригадує він, але з приходом осені обстріли почастішали — росіяни підходили ближче.

Максим в цей час допомагав з доставкою гуманітарної допомоги, ходив на роботу до бібліотеки, поки це було можливо, допомагав бахмутянам фіксувати дані про руйнування квартир внаслідок прильотів. Але з часом ходити на роботу було вже неможливо, міст через річку підірвали й діставатися із Забахмутки до центру було дуже важко.

“На початку серпня на Забахмутці розгепали усі мости, до міста можна було дістатися тільки через дамбу, бо по камінцях, по тому, що залишилося від містка — це була ще та халепа, тому що постійні обстріли”, — каже Максим Сафонов.

Забахмутка ставала все більш ізольованішою, вийти звідси людям живими було вкрай важко, тому ті, хто лишився в районі, допомагали один одному. Та те, що люди опинилися у таких умовах, не могло не позначитися на їх стані. Кожен сходив з глузду по-своєму, додає бахмутянин. 

Максим задумувався над евакуацією, але його родина вперто відмовлялася — це зупиняло й хлопця. Але осінню, коли психологічний стан погіршився, хлопець вирішив їхати. Евакуювався він на Вінниччину, до містечка Бар.

Допомога молоді з Бахмута

“Час минає, але рани від війни залишаються”, — каже бахмутянин Максим.

Після пережитого він намагався знайти кваліфіковану психологічну допомогу, але стикався зі стереотипами: мовляв, молодим нема чого скаржитися, депресія — це не про них. Та замість того, щоб зупинитися, Максим вирішив діяти. Переживши власні травми, він захотів допомагати іншим — особливо молодим людям, які, як і він, живуть із наслідками війни, мусять адаптуватися до нових реалій надто швидко.

У травні 2024 року Максим очолив Молодіжну раду. З того часу він почав організовувати тренінги для підтримки молоді, тут також створили простір, де можна говорити про власні переживання без осуду й отримувати реальну допомогу.

А вже цього року разом з Управлінням молодіжної політики та Управлінням культури Бахмутської міської ради він реалізував серію тренінгів, спрямованих на психологічну підтримку та соціальну адаптацію молоді.

“Проєкт вийшов успішним, але не без несподіванок”, — зізнається Максим.

Деякі батьки, наприклад, сприймали тренінги як щось матеріальне: мовляв, якщо дитина прийде, то їм мають щось “видати”. Проте більшість учасників справді знайшли підтримку, і саме це стало головною перемогою.

Попри всі труднощі, Максим не зупиняється. Він каже:

“Я роблю це, бо відчуваю — можу допомогти. Але насправді кожен з нас може. У різний спосіб, у різній мірі”.

До теми:

“Бахмут — мій дім, де я росла й навчалася”: історія виховательки Ганни Акімової

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!