З 25 листопада по 10 грудня в Україні проводиться міжнародна акція “16 днів проти насильства”. Її метою є привернення уваги суспільства до проблем домашнього насильства, насильства за ознакою статі, жорстокого поводження з дітьми та протидії торгівлі людьми. Також у ці дні проводиться інформування людей щодо закладів, де вони можуть отримати допомогу, якщо вони постраждали від насильства.

Редакція “Бахмут IN.UA” вирішила дізнатися, куди звертатися жінкам після пережитого насильства на Дніпропетровщині. Адреси закладів надали нам у відповідь на запит у Департаменті соціального захисту населення Дніпропетровської ОДА.

Допомога постраждалим від домашнього насильства у Дніпрі

Мешканки Дніпра і Дніпропетровської області, які пережили домашнє насильство можуть отримати:

• психологічну підтримку;
• соціально-психологічну реабілітацію;
• надання притулку; 
• консультування;
• екстрену допомогу. 

Якщо жінка отримала ще й тілесні ушкодження, то вона може отримати допомогу в кабінетах медико-психологічної допомоги. Там безоплатно приймають лікарі та психологи. 

Де надають допомогу потерпілим від домашнього насильства у Дніпрі: контакти

На сьогодні у Дніпропетровській області створені й працюють спеціалізовані служби підтримки для постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Серед них:

• два притулки;
• вісім денних центрів соціально-психологічної допомоги;
• шість кризових кімнат;
• три інші заклади, що призначені для постраждалих від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі.

Адрес даних закладів немає у вільному доступі задля безпеки всіх, хто туди звертається. Якщо вам потрібна допомога, ви можете звернутися за цими контактами:

• кризовий центр для жінок, постраждалих від насильства в сімʼї “З надією в майбутнє” Криворізької міської ради — +380 (96) 965 8527;
• притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі Новопокровської селищної ради Дніпровського району — +380 (98) 543 3709;
• телефон довіри — +380 (56) 767 1841;
• денний центр соціально-психологічної допомоги Дніпровського міського центру соціальних служб — +380 (66) 448 6154;
• денний центр соціально-психологічної допомоги Камʼянської міської ради — +380 (68) 601 2049;
• денний центр соціально-психологічної допомоги Павлоградської міської ради — +380 (50) 023 0154;
• денний центр соціально-психологічної допомоги Васильківської селищної ради Синельниківського району — +380 (66) 233 6529;
• денний центр соціально-психологічної допомоги Царичанської селищної ради Дніпровського району — +380 (56) 903 3053, +380 (56) 903 1343;
• денний центр соціально-психологічної допомоги Солонянської селищної ради Дніпровського району — +380 (95) 000 2850;
• денний центр соціально-психологічної допомоги при кризовому центрі для жінок “З надією в майбутнє” — +380 (96) 965 8572;
• денний центр соціально-психологічної допомоги Новопокровської селищної ради Дніпровського району — +380 (98) 543 3709;
• центр соціальної підтримки дітей та сімей “Мамине щастя” Дніпровської міської ради — +380 (99) 520 7918
• Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги — +380 (56) 376 5383, +380 (96) 277 6200;
• пункт тимчасового перебування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі при Центрі надання соціальних послуг Юрʼївської селищної ради Павлоградського району (з кризовою кімнатою) — +380 (66) 997 2221;
• пункт соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області — +380 (66) 575 1879.

Первинна консультація при домашньому насильстві: контакти

Окрім цього, на Дніпропетровщині працюють спеціалізовані служби первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі. До них можна звернутися за контактами:

• спеціалізована служба Васильківської селищної ради Синельниківського району — +380 (66) 233 6529;
• спеціалізована служба Петриківської селищної ради Дніпровського району — +380 (56) 342 4799, +380 (93) 441 0646;
• спеціалізована служба Петропавлівської селищної ради Синельниківського району — +380 (99) 539 4110;
• спеціалізована служба Покровської селищної ради Синельниківського району — +380 (66) 789 1038;
• спеціалізована служба Кам’янської міської ради — +380 (68) 601 2049;
• спеціалізована служба Підгородненської міської ради Дніпровського району — +380 (63) 335 9953;
• спеціалізована служба Девладівської сільської ради Криворізького району — +380 (98) 587 3405;
• спеціалізована служба Апостолівської міської ради Криворізького району — +380 (68) 973 0909;
• спеціалізована служба при центрі соціальних послуг “Крок назустріч” Томаківської селищної ради Нікопольського району — +380 (96) 325 1456
• спеціалізована служба Миколаївської сільської ради Синельниківського району — +380 (99) 961 9512;
• спеціалізована служба Дубовиківської сільської ради Синельниківського району — +380 (95) 397 1479;
• спеціалізована служба Широківської селищної ради Криворізького району — +380 (97) 642 8940.

Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом

Читайте також:

• Жителя Дружківки посадили за ґрати за тривале домашнє насильство над матір’ю
• “Не треба терпіти, потрібно піднімати всіх і отримувати обмежувальний припис”, – бахмутянка, що пережила домашнє насильство
• “Ти сама винна”: чому постраждалих звинувачують у сексуальному насильстві та які ризики збільшила війна для ВПО

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Адміністративна рада Банку розвитку Ради Європи схвалила дві заявки України на загальну суму 140 мільйонів євро. Фінансування спрямують на забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій та ветеранів.

Про це повідомили в Мінрозвитку.

Житлові ваучери та іпотека: нове фінансування

За даними Мінрозвитку, основну частину кредиту обсягом 80 мільйонів євро виділять на підтримку компонента програми “єВідновлення” для переселенців. На першому етапі допомога передбачена для осіб, які виїхали з тимчасово окупованих територій та мають статус учасника бойових дій або інвалідність внаслідок війни. Залучення цих грошей дозволить додатково профінансувати близько двох тисяч житлових ваучерів.

Надходження коштів відбуватиметься двома траншами:

• перші 40 мільйонів євро Україна отримає у вересні 2026 року;
• наступні 40 мільйонів євро надійдуть у 2027 році.

Ще 60 мільйонів євро кредиту від Банку розвитку Ради Європи спрямують на забезпечення житлом ветеранів війни через довгострокові пільгові іпотеки. Програму реалізовуватимуть у співпраці з державними органами влади, а адмініструватиме процес Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву.

Завдяки цьому фінансуванню планують видати близько 1500 кредитів. Понад 1100 з них профінансують безпосередньо за рахунок позики, а ще понад 450 — через револьверний механізм.

“Маємо працюючий механізм підтримки людей, які втратили житло на тимчасово окупованих територіях. Перший етап програми показав високий попит і реальний результат — тисячі родин уже придбали нове житло за допомогою житлових ваучерів. Тому надзвичайно важливо, що Україна отримала підтримку подальшого фінансування програми“, — прокоментував виділення кредиту міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба.

Домовленості про залучення цих коштів були досягнуті у 2025 році під час Конференції з питань відновлення України у Римі. Тоді Олексій Кулеба звернувся до Голови Банку розвитку Ради Європи Карло Монтічеллі з пропозицією підтримати фінансування програм для забезпечення житлом ВПО та ветеранів.

Статистика та попит на програму

За даними Павла Фролова, голови Спеціальної комісії з питань захисту ВПО, за час дії механізму майже три тисячі родин зі статусом ВПО успішно використали державні ваучери вартістю 2 мільйони гривень та придбали нові оселі. Згідно зі статистикою, яку опублікував депутат, переселенці обирають такі види нерухомості:

• понад 88% — квартири;
• близько 10% — приватні будинки.

Попит на програму залишається надзвичайно високим. Громадяни подали понад 41 тисячу заяв. З них місцеві комісії погодили 33 тисячі, і наразі ці люди очікують на фінансування.

Читайте також:

Три законопроєкти про компенсацію житла на ТОТ зависли у Верховній Раді: що відомо

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні триває війна і змінюється лінія фронту. Загроза бойових дій і обстрілів стає реальністю для населених пунктів, які ще донедавна вважалися відносно безпечними і приймали родини переселенців. Через наближення лінії фронту ВПО стикаються з новим викликом — повторна евакуація. Та наважитись на цей крок іноді буває важче, ніж евакуація вперше. Покидати потенційно небезпечні регіони люди вагаються з різних причин. Головні — це страх невизначеності та сподівання, що ситуація от-от стане кращою.

Як наважитись на повторний переїзд самому і комунікувати з рідними, які відмовляються їхати з небезпеки, редакції Бахмут IN.UA розповіла Олена Рижа — клінічна психологиня і КПТ-консультантка.

Евакуація, досвід психологині

Олена Рижа — психологиня з Донеччини. Вона родом з Курахового, але довгий час жила і працювала у Краматорську. Там вела групи підтримки для жінок, працювала з військовими, дітьми і підлітками. У 2024 році психологиня переїхала до Запоріжжя. Тут вона проводить приватні консультації, розвиває проєкти в межах громадської організації “Взаємодія”, де проводить групи підтримки для жінок, дітей, веде прийоми з військовими.

В Олени Рижої є власний досвід евакуації. Вона втратила домівку в Кураховому і після переїзду почала налагоджувати нове життя. Каже, що це далось їй складно, але пережити втрату дому їй допомогло оточення. Знайомі волонтери допомогли з роботою і налагодженням нових зв’язків.

“Було дуже складно розуміти, що в мене все втрачено. Наша квартира в Кураховому згоріла. І це було найстрашніше — розуміти, що в мене вже нічого немає. Почалася паніка, тому що, як не крути, ми живемо в матеріальному світі і те, що “добре, що ти живою залишилася”, не працює. Я почала постійно думати як мені жити, де мені жити і що робити далі. Важко було самій, але я вдячна Богу, що в мене навколо було дійсно класне оточення. Громадська організація “База UA”, яка працює в Донецькій області, допомагала з роботою. Коли я приїхала в Запоріжжя, то почала з групами працювати. І потім все стало набагато легше. Мені здається, якби не вони, мені було б дуже важко. Далі почалися нові знайомства і це допомогло тут адаптуватися”, — згадує психологиня.

У момент, коли їй самій було важко пережити втрату дому, Олена Рижа допомагала іншим. Тоді, як зазначає психологиня, вона працювала “на адреналіні”, щоб отримати перші кошти і почати налагоджувати нове життя.

Тема повторної евакуації близька пані Олені. Останнім часом в Запоріжжі ускладнюється ситуація: стали частішими обстріли, а до міста долітають FPV-дрони. Через це психологиня думає про переїзд.

“Чесно, мені важче наважитися другий раз. Чому? Тому що тут вже і облаштувалася і психологічно налаштувалася на краще. Після першого переїзду були очікування, що тут далі від Донбасу і таке враження, що сюди вороги не підуть. Але я бачу той самий сценарій: шахеди, FPV-дрони і ще різні флешбеки почали повертатися. Таке враження, що побудували очікування, які не відповідають реальності, і вони б’ються ще більше, ніж перші. Тому що перший раз наважитись легше, бо ти був готовий, що колись варто виїхати. А другий раз ти вже нібито у відносній безпеці і думаєш: “Все, тут можна, як-то кажуть, паркувати авто і це твоя зупинка, ти вже можеш йти відпочивати”. Але ні, очікування починають битися об реальність і ти розумієш, що знову треба виїжджати, на це треба додаткові ресурси як матеріальні, так і моральні. І від цього ще складніше”, — зауважила Олена Рижа.

Щоб не впасти у відчай, психологиня практикує заземлення і визначила для себе чітку межу, коли ще можна почекати з виїздом, а коли не варто зволікати.

“Лякають думки, що я знову буду сама, невизначеність і страх, що “а як там взагалі буде?”. Як я борюсь з цим? Заземляюся, а ще допомагає когнітивна реструктуризація — докази “за” і “проти” собі наводжу, чи загрожує мені, чи не загрожує. Так, умовно загроза є. Але в мене у голові є межа, коли варто виїжджати”, — розповідає пані Олена.

Як ВПО наважитись на повторний переїзд: поради психологині

Складність другого чи третього переїзду легко пояснити. По-перше, дається взнаки матеріальна частина, коли здається, що ресурсів на повторний переїзд немає. По-друге, це страх невизначеності. І по-третє, це небажання повторно проживати складний процес адаптації на новому місці.

“Чому другий переїзд важчий? Бо в першому працює режим виживання, де багато адреналіну, відбувається мобілізація психіки. А після адаптації з’являється прив’язаність, до нового місця — нові знайомі, нова робота. І тут напрацьовується відчуття контролю. А другий переїзд означає знову втрачати цей контроль, знову будувати. І тому через те, що знаєш ціну адаптації, сидиш до останнього. Зазвичай під час першого переїзду багато надії, фантазій, що ось у мене буде краще життя. І після першого досвіду, коли було важко заводити друзів, шукати роботу і так далі, тут вже починає працювати мозок: “Я не хочу це ще раз проходити, мені буде важко”. Також може підключатися втома від змін. Тому і немає сил починати все спочатку”, — зауважила психологиня.

Щоб наважитись на важке рішення про переїзд, Олена Рижа радить провести вправу “Дві ціни”. Її мета — тверезо оцінити “за” і “проти” рішення залишатись в умовній небезпеці.

“Потрібно визначити для себе ціну переїзду — що я втрачу, кого залишу, чого мені буде не вистачати на новому місці. І ціна залишитися — це те, що я втрачаю зараз. Наприклад, те саме ментальне здоров’я, бо дуже важко переживати обстріли. Знову ж таки, нормальний сон. І визначити які можливості проходять повз, коли я тут виживаю. Тому що часто є не сам страх переїду, а страхи після переїзду. Коли в людини зафіксувалася причина, через що вона не хоче їхати. Це може бути самотність, може нова робота. Якщо говорити про мій досвід, то я, наприклад, не хочу знову напрацьовувати базу клієнтів. Бо за два роки я освоїлася, знайшла нове оточення. А тут знову потрібно проживати те саме. Тобто страх спрацьовує дуже сильно”, — радить Олена Рижа.

Також психологиня радить готуватися до можливого переїзду заздалегідь, роблячи маленькі кроки. Поки є час і ситуація не стала критичною, можна спробувати поїхати на деякий час у спокійне місце. Наприклад, зняти дачу, щоб виспатися і поспостерігати за своїм станом.

“Коли людина зрозуміє, що спокій їй, все ж таки, важливіший, ніж виживання, тоді вже можна переїжджати”, — каже психологиня.

Проживати переїзд на нове місце Олена Рижа радить не наодинці. Цей досвід можна пройти набагато легше, якщо заручитися підтримкою близьких, знайомих або волонтерів.

“Мені здається, що тут спиратись лише на себе важко будь-кому, навіть дуже пропрацьованій людині. Бо недаремно кажуть, що людині потрібна людина. І тут потрібно просто не соромитися звертатись про допомогу. Бо якраз і вигорання йде від того, що думаєш: “Я сам/сама все зроблю, мої потреби — це тільки мої проблеми”. Зараз існує упередження, що всі вже втомилися від війни. Так, втомилися, але є волонтери, є різні організації, і їх дуже багато. Головне — не зневірюватися. Звертайтеся по допомогу, бо ви важливі”, — каже психологиня.

Як розмовляти з рідними, які не хочуть евакуюватися

Часто виникають ситуації, коли важко не самому наважитись на евакуацію, а вмовити на переїзд рідних. Найважче зміни приймають люди старшого віку. Тому з ними потрібно налагодити правильну комунікацію.

Психологиня Олена Рижа має досвід роботи з людьми старшого віку, які відмовлялися від евакуації. Вона каже, що прості вмовляння, на кшталт “треба виїжджати, бо тут небезпечно”, з ними не діють. У розмові з людьми старшого віку потрібно не сперечатися з їхніми емоціями і детально розповідати, що їх чекає після евакуації. Бо в них є дуже великий страх невизначеності і втрати свого звичного буденного життя.

“Я пам’ятаю, що логічні аргументи — там буде краще, безпечніше — не працювали. Спочатку треба хоча б визнати їхні почуття. Не говорити: “Чого ти переживаєш, там буде краще”, а визнавати: “Я розумію, що це складно”, не потрібно сперечатися з їхніми емоціями. Також не треба поспішати переконувати. Наприклад, ми запитували людей, що їх лякає в переїзді і вони починали це проговорювати, озвучувати всі проблеми і переживання. Після цього ми питали: “А що ми можемо зробити, щоб вам було хоч трошки легше?”. І коли ми почали підсвічувати це все — де будуть лікарня, магазин, який вигляд має житло, в яке ми хочемо людину переселити, де саме вони житимуть — тоді завдяки цій мінімальній визначеності, відчуттю контролю було легше переконати виїхати. Тому з людьми старшого віку потрібно говорити тільки так: прямо описувати, де вони будуть. Бо якщо приїхати і просто сказати: “Виїжджайте”, це не буде працювати. Таким чином ми забираємо право вибору і це дуже лякає”, — пояснює психологиня Олена Рижа.

Повторна евакуація часто означає нові матеріальні втрати, невизначеність і необхідність знову починати життя на новому місці. Втім, як наголошує психологиня Олена Рижа, важливо пам’ятати, що рішення виїхати — це не відмова від комфорту, а турбота про власну безпеку та майбутнє. Страх, який виникає перед змінами, є природною реакцією на складні обставини. Головне — не залишатися з ним наодинці та шукати підтримку.

Читайте також:

• Синдром відкладеного життя та фонова тривога: психологиня Юлія Сирота розповіла з якими труднощами стикаються ВПО найчастіше
• “Не плач, у тебе ж діти!”: як суспільство нав’язує моделі поведінки в горі та що радить психологиня
• Чому евакуація з Донеччини стає складнішою: у “Пролісці” назвали дві причини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!