Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Нова влада” тимчасово окупованого Шахтарська розповідає про “допомогу” з житлом для бахмутян. Ці питання вирішуються за так званим “законодавством днр”.

Про це повідомляють окупаційні органи влади на Донеччині.

“Допомога” з житлом для бахмутян в окупації

Окупанти розповідають, що з питаннями покращення житлових умов до “влади”, нібито, звертаються мешканці Бахмута. Їм надають “допомогу” згідно з так званим “законодавством днр”.

Як розповідають окупанти, мешканці Бахмута, житло яких пошкоджене або зруйноване під час бойових дій, можуть звернутися до так званої “адміністрації” Шахтарська. Там вони, нібито, подають документи на отримання компенсації за “втрачене житло і майно”. Та як саме будуть виплачувати компенсації і в якому розмірі, окупаційна влада не каже.

Немає інформації і про безоплатне житло. Єдиний безоплатний притулок, на який можуть розраховувати бахмутяни в окупації, — гуртожиток Розівської птахофабрики. Але отримати місце тут можуть не всі. Щоб мешкати в гуртожитку, бахмутяни мають працевлаштуватися на підприємтво, якому він належить.

Раніше редакція “Бахмут IN.UA” розповідала, як жителів Бахмута приймають в окупованому Шахтарську. Замість комфортних осель, які окупанти обіцяють евакуйованим, людей селять у спортзали, забирають у них телефони і не можуть забезпечити ліками. Примітно, що окупанти вкрай рідко публікують фото житла, де розміщують евакуйованих з України людей.

Скільки жителів Бахмута виїхали на окуповану територію

Згідно з даними пропагандистів, на підконтрольну російській федерації територію вивезли понад 7 тисяч людей з Бахмута. Якщо вірити цим даним і брати у відсотковому відношенні, то орієнтовно лише 8% бахмутян обрали росію. Такий відсоток отримуємо, якщо беремо цифру в 79 тисяч жителів, й близько 7 тисяч евакуйованих на ту сторону.

Перша людина у списку евакуйованих опинилася ще в 2022 році, потім тенденція вивезених почала рости. Відтак, списки періодично оновлюються, найбільше вивезених було навесні 2023 року, коли Бахмут окупували росіяни.

Читайте також:

• Росіяни показали район “Квадратів” у Бахмуті
• Росіяни вивезли в Шахтарськ трьох людей з Бахмутського району
• З російської окупації в Європу: як виїхати до країн ЄС з українським паспортом

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянка Каріна Тренбач зараз проживає у Гадячі на Полтавщині, але народилась та виросла в Бахмуті. Дівчина багато подорожувала Україною та встигла побачити чимало інших міст, але каже, що такого красивого та затишного, як Бахмут, немає ніде. Нещодавно Каріна подарувала власноруч створену картину з Гадяцьким замком місцевому історико-краєзнавчому музею, але це не перша добра справа бахмутянки.

Ми розпитали героїню про її життя в Гадячі, а також Каріна поділилась порадами для тих, хто евакуювався нещодавно. Про досвід бахмутянки читайте в матеріалі.

Як адаптуватися на новому місці: радить бахмутянка

Героїня підтримує зв’язок з друзями, сусідами, вчителями. Для тих, хто тільки нещодавно евакуювався, Каріна дає одну найважливішу пораду — не опускати руки, сподіватися на краще та триматися своєї родини, своїх близьких людей та друзів.

“Треба проговорювати проблеми, не тримати все в собі, бо кожному з нас треба проговорити переживання. І мені здається, що кожен може вислухати. Люди підтримують одне одного і морально, і фізично. Я знаю, що багато переселенців, які приїздили, мали безкоштовний прихисток. В житті є гарні люди, тому не потрібно боятися виїжджати”, — каже бахмутянка.

У новій громаді дівчина не тільки працює з дітьми, але й волонтерить. Так, минулого року вона провела свою персональну виставку, де допомогла назбирати понад 3 тисяч гривень за продаж своїх картин. А цього року Каріна передала місцевому музею унікальну картину із Гадяцьким замком. 

“Насправді у музеї давно хотіли побачити замок на картині, але хтось це не брав у роботу, або музею не підходив стиль художника. А коли переглянули мої роботи, то директорка музею вирішила, що мешканцям та гостям міста Гадяч буде цікаво побачити мою інтерпретацію замку. Цей проєкт створювався, щоб відвідувачі могли дізнатися, який Гадяч був в той історичний період, проникнутися цією атмосферою. Працівники музею надали всю інформацію та документи, які в них були, що мені допомогли в роботі. Спочатку я створила ескіз, а далі його затверджували в музеї Полтавської битви, щоб не було ніяких історичних відхилень, і всі деталі були виконані правильно”, — пояснює героїня.

Після двох з половиною місяців роботи Каріна передала музею картину, яку відвідувачі зможуть побачити у Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї.

Як творчість допомагає дітям пережити хвилювання

З серпня 2022 року Каріна працює у “Гадяцькому Будинку дитячої та юнацької творчості”, де навчає дітей з 5 до 13 років ліпленню. Серед її вихованців є і діти-переселенціз Харківської та Донецької областей. Бахмутянка додає, що завдяки творчості багато дітей можуть відволіктися, бо  ці заняття мають терапевтичний ефект, що позитивно впливає й на психіку дитини. 

“Діти дуже швидко адаптуються на новому місці, творчість їм в цьому також допомагає, й ліплення зокрема. Батьки дуже задоволені, що діти займаються на гуртку. І з усіх можливих напрямків вони найчастіше обирають саме цей, щоб трошки покращити психоемоційний стан дитини”, — пояснює керівниця гуртка.

До 16 вересня у гурток тривав набір і наразі група вже сформована, але одне-два місця можуть знайтися, якщо дитина має бажання займатись. Навчання триває офлайн, а у сучасних реаліях — це привілей.

“Очне навчання краще для дітей, адже вони фізично присутні на занятті, їм легше сприймати інформацію та отримувати навички, також вони мають можливість на перерві поспілкуватися з однолітками. Але онлайн-навчання у нас теж є”, — додає бахмутянка.

З Бахмута до Гадяча

Каріна народилась в Бахмуті, де й провела дитинство. Улюблених місць було багато, але найбільше дівчина любила район 10-ої школи, Забахмутку та Набережну. У 2018 році переїхала у Гадяч — там вступила до місцевого коледжу на спеціальність “Образотворче мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво та реставрація”. В Бахмуті не було можливості навчатись на цей фах. До рідного Бахмута вона навідувалась на канікули, й хоча встигла полюбити Гадяч — найкращим місцем для дівчини був дім. 

“В порівнянні з нашим містом – Гадяч дуже відрізнявся, бо чисельність населення і, взагалі, саме місто набагато менше. Відрізнялася й архітектура, історичної тут майже немає, але тут дуже привітні люди. Я бувала у різних містах: в Києві, Харкові — кожне місто по-своєму красиве, але так гарно, як вдома, не буде ніде”, — каже дівчина.

На випускному курсі бахмутянка планувала повертатися додому, але за чотири місяці до закінчення коледжу розпочалась повномасштабна війна і плани Каріни змінились. Зараз у Гадячі дівчина працює керівницею гуртка “Ліплення” та “Креативного простору” у Будинку дитячої та юнацької творчості.

“У 2022-му в Гадяч почало прибувати багато людей. Переважно з Харкова, а з мого міста люди почали приїжджати вже ближче до 2023 року, коли ситуація в Бахмуті погіршувалась”, — пригадує бахмутянка.

Дівчина додає: коли вона розповідає, з якого вона міста — то найбільше люди відзначають, яким красивим воно було, бо бачили його в новинах.

“Воно в серцях наших залишається таким самим гарним”.

Читайте також:

• “Герби, як у росії”: розпитали у геральдиста з Костянтинівки, чому кожному селу та місту потрібен свій герб
• “Мені хотілося, щоб хоча б мої діти побачили відбудовану Донеччину”: відеосюжет з донеччанкою
• Дівчина із Забахмутки: як бахмутянка запустила бренд у столиці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!