Точна кількість зруйнованих будівель у Бахмуті як і в Україні в цілому залишається невідомою через постійне оновлення цієї цифри і неможливість зібрати повні дані. Редакція «Бахмут.IN.UA» дізналася, як українці на деокупованих та відносно безпечних територіях вже розпочали відбудову своїми руками, що пропонує держава і який досвід можна перейняти Бахмуту, а бахмутянам допомогти відновити рідне місто за допомогою смартфона.

БУР почався зі сходу

Волонтерська організація «Будуємо Україну разом» (БУР) працює в Україні з 2014 рокуі. Проєкт був створений як об’єднання ентузіастів, котрі готові своїми руками відбудували чи зводити з нуля зруйновані у війні з росією будівлі. З того часу активісти розвивалися, залучали нові інвестиції та стали як ніколи затребувані після 24 лютого.

На своїх сторінках у соцмережах волонтери БУР регулярно діляться успіхами та проблемами, розповідають про виконану роботу. За словами глави проєкту Юрія Дідули, наразі члени організації зосереджені на приведенні в житловий стан гуртожитків у західних регіонах країни та відновленні зруйнованих будівель на деокупованих територіях. Завдяки цьому переселенці зможуть жити у прийнятних умовах до кінця війни, а мешканці Чернігівської та Харківської областей – повернутися додому.

З моменту створення організації в БУР вдалося залучити понад п’ять тисяч волонтерів. Свого часу вони допомагали відбудовувати Слов’янськ, Краматорськ, Світлодарськ та інші прифронтові міста. Влітку цього року вони взяли участь у відновленні будівлі підрозділу ДСНС у Макарові.

Раніше активістів запрошували місцеві територіальні громади, які хотіли не просто відбудувати приміщення, а й залучити до міста молодь, що вигідно з туристичної та репутаційної точки зору. Нині ж волонтери розуміють, що багато жителів східних регіонів «не знають, за що братися», тому в БУР мають намір самостійно приїжджати до зруйнованих населених пунктів з власними людськими ресурсами та матеріалами.

Приєднатися до команди може будь-хто старше 18 років. Для цього необхідно заповнити анкету на сайті організації та обрати одне з міст, в якому зараз працюють волонтери. Протягом усієї програми організатори забезпечують проживання, харчування та розважальну програму. Членський внесок для кожного нового учасника складає 400 гривень.

Людям, які розбирають завали, складніше «щось втюхати»

Крім того, у серпні журналісти «Бабеля» докладно розповіли про самоорганізацію мешканців Чернігівської області, які вирішили власноруч відновити зруйновані через війну будівлі. До них приєдналися волонтери громадської організації «Бо можемо». Член об’єднання Андрій Галюга розповів, що поки що добровольці розбирають завали постраждалих будівель, а відбудову розпочнуть дещо пізніше.

«Наше завдання – дати надію. Коли людина приходить на згарище свого будинку, вона розгублена. Але згодом бачить підтримку, бачить, що її не забули. Ідея руху – довести, що ось так можна. За нашим прикладом вже організуються в інших районах та селах. Не треба тільки чекати на гуманітарку і стояти з простягнутою рукою. Треба гуртуватися. Приходять та приїжджають сусіди, друзі, незнайомці», – розповів Галюга.

За його словами, окрім практичної допомоги та підтримки один одного, спільна робота місцевих жителів несе користь і у довгостроковій перспективі: людям, які самі на щось здатні, «складніше буде потім на виборах щось втюхати», – стверджує він. На думку активіста, це один з чинників формування громадянського суспільства.

Відбудову фінансує Європейський інвестиційний банк

Міністр розвитку громад та територій України Олексій Чернишов 13 вересня взяв участь у спільному звіті щодо оцінки нинішніх потреб для відновлення України (RDNA). У Брюсселі українські та європейські політики обговорювали відновлення житлового фонду й пам’яток архітектури. Але зведення перших, звісно, ​​у пріоритеті. Про те, як переселенці можуть отримати тимчасове житло, ми писали у попередньому матеріалі.

«План, який розробив Уряд, зараз має у фокусі насамперед деокуповані, безпечні та підконтрольні території, де вже не ведуться бої та не дістає звичайна артилерія. Території, куди повертаються українці. План Уряду включає відновлення критичної, соціальної та житлової інфраструктури», – сказав він на зустрічі.

Олексій Чернишов (на передньому плані) 

У серпні міністерство розвитку громад та територій оголосило конкурс на відбір анкет для участі у «Програмі відновлення України». Європейський інвестиційний банк виділить 340 мільйонів євро на відновлення соціальної інфраструктури та об’єктів житлово-комунального господарства. Йдеться про регіони, які найбільше постраждали від військових дій, а також про ті області, куди поїхало найбільше переселенців.

На першому етапі переможець конкурсу отримає на фінансування проєкту 200 мільйонів євро. Щоб подати заявку, будівля, яку потрібно відновити чи збудувати з нуля, має перебувати у комунальній власності або бути переданою державі на наступні 20 років.

Крім того, місцевий бюджет повинен мати можливість приєднатися до фінансування проєкту, сплачувати ПДВ, комісію за конвертацію валюти, страховку та забезпечувати авторський нагляд. Також місцеві органи влади мають утримувати об’єкт під час його цільового використання.

Будівництво або відновлення будівлі може тривати від одного до трьох років, а під час розробки проєктної документації мають бути враховані суспільні інтереси. 

«Зокрема, це оновлення чи будівництво нових навчальних закладів, ЦНАПів, медичних чи адміністративних установ. А також капітальний ремонт чи реконструкція критичної інфраструктури та будинків для проживання переселенців», – зазначив Чернишов.

Гостро стоїть і питання фінансуванням матеріалів, які необхідні для відновлення наявних чи будівництва нових об’єктів інфраструктури. Щоб запобігати дефіциту, заступниця міністра розвитку громад та територій Наталія Козловська регулярно бере участь у засіданнях Оперативного штабу з забезпечення будівельними матеріалами. За її словами, найбільш постраждалі від війни регіони зараз потребують скла, покрівельних та теплоізоляційних матеріалів. Натомість будівельному ринку існують проблеми з матеріалами.

Також Олексій Чернишов у розмові із журналістами згадав особливу сучасну технологію відновлення зруйнованих будинків – нарощування моноліту. За його словами, саме у такий спосіб в Києві вже почали відбудовувати постраждалі від обстрілу будівлі. Однак розкривати деталі інноваційного методу він відмовився.

Який досвід варто запозичити у Бучі?

ЗСУ звільнили Бучу у квітні цього року, але перші завали почали розбирати лише у липні. Місцевим радам знадобився якийсь час, щоб знайти інвесторів для таких об’ємних демонтажних робіт. За словами мера міста Анатолія Федорука, значну допомогу в цьому надали благодійні фонди GEM та Life Quality Found.

Зруйновані під час окупації населені пункти Київської області ще не почали відновлювати об’єкти архітектури, оскільки у пріоритеті – вирішення першочергових соціальних проблем. Після закінчення війни у ​​таких самих умовах опиниться і Бахмут.

Вже в серпні стало відомо про підписання мером Бучі угоди з благодійною організацією «Фонд БалбекБюро», яка взяла на себе зобов’язання за сто днів побудувати модульне містечко нового типу. Перші 15 сімей, які поселять у житлові блоки, зможуть також користуватись коворкінгами на першому поверсі.

Окрім цього, міжнародні благодійні організації та іноземні будівельні фірми регулярно пропонують свою допомогу з матеріалами та безпосередньо будівництвом нових житлових будинків на заміну зруйнованим. Всі такі проєкти зараз перебувають на етапах підготовки або початку спорудження будівель, проте без масштабної кампанії з привернення уваги громадськості до проблем міста це було б неможливо.

Одним зі способів вдалого залучення коштів і проведення інформаційної кампанії став випуск пам’ятних монет про трагедію Бучі. Ідея належить місцевим жителям, тому адміністрації міста передадуть лише п’яту частину виручених коштів.

Меру Бучі та його помічникам вдалося домогтися передачі екскаваторів та іншої необхідної техніки. У червні «Червоний хрест» передав місту три екскаватори. Вже за місяць Буча отримала ще один екскаватор та сміттєвоз.

В Ірпені працюють добровольці, а влада стукається у всі двері

Проте в Ірпені показали, що на перших етапах ентузіазм також може стати дієвим інструментом. Так, наприкінці липня місцеві добровольчі батальйони зібралися разом, щоб розібрати завали та розпочати підготовку до відновлення пошкоджених будівель. За належної старанності та бажання відбудувати рідне місто бахмутяни могли б повторити досвід мешканців Ірпеня.

У липні мер Ірпеня Олександр Маркушин розповів про укладання побратимства з європейськими містами. Як наслідок, португальське містечко Кашкайш виділило 500 тисяч євро на відновлення одного з дитячих садків Ірпеня. Допомога настільки суттєва, що на території установи планують створити басейн. Згідно з попереднім планом, при такому фінансуванні відбудова має тривати всього кілька місяців.

Своєю чергою підписання Меморандуму про співпрацю з Асоціацією мерів Франції дозволило адміністрації Ірпеня провести своєрідний тендер на безкоштовне

відновлення багатоповерхових будинків. Проєкт презентували міжнародним партнерам, після чого кожен з них міг запропонувати свій варіант, оцінити власні можливості та приєднатися до відновлення міста. За таким же принципом мер Ірпеня заручився підтримкою американського міста Мілуокі та німецького Борна.

Крім того, після багаторазових переговорів з приватними забудовниками України політики й активісти міста змогли домовитися про передачу різних обсягів цегли та інших матеріалів. Голова інвестиційної ради Ірпеня Володимир Карплюк розповів, що заявки на фінансування відновлення квартир та будинків можуть подавати як місцеві політики від імені громадян, так і самі місцеві жителі.

Чого бракує на рівні законодавства?

Але це стане можливим, коли держава остаточно визначить порядок компенсацій за капітальний ремонт та будівництво з нуля, а також схвалить цільове фінансування конкретного населеного пункту. Поки що існує лише алгоритм виплат за частковий ремонт, заміну вікон тощо. За словами Карплюка, розраховувати на державу до закінчення активних бойових дій не слід, оскільки значна частина бюджету йде на оборонно-промисловий комплекс.

Тому фінансування капітальних будівельних чи ремонтних робіт поки що можливе за двома сценаріями: залучення іноземних інвесторів чи очікування вдалого моменту, коли уряд зможе дозволити собі такі витрати. У другому випадку йдеться про невизначений період після закінчення війни.

Чи можливо відбудувати пам’ятки архітектури?

Набагато складніше розробити план відбудови рідкісних архітектурних пам’яток. Причин у цього кілька: різний ступінь руйнування, потреба в індивідуальному підході, низький рівень пріоритетності. Бо у випадку з архітектурними пам’ятками це буде не відбудова, а реконструкція. Ще до війни для залучення організацій, які мають дозвіл та досвід, потрібно було досить довго чекати.

Пошкоджений ворожими обстрілами Харківський національний університет імені Каразіна 

Однак саме за визначними пам’ятками українці в евакуації сумують найбільше, саме з ними асоціюють рідні міста та власну ідентичність. Ми спробували дізнатися, хто вже зараз готується до будівельних робіт над об’єктами столітньої давності. Знайшли лише кілька ентузіастів і всього одну таку ініціативу, яку фінансує держава.

3D моделі допоможуть при відбудові пам’яток архітектури

Серед них столичний архітектор Сергій Ревенко, котрий вже прославився завдяки проєкту «Scan UA». За допомогою квадрокоптера, лазерного сканування та безлічі фотографій з різних ракурсів він намагається зафіксувати напівзруйновані архітектурні пам’ятники, щоб створити на їх основі 3D-моделі та в майбутньому допомогти у відновленні будівель. Спочатку Сергія залучили до виконання такої роботи перед створенням меморіального комплексу біля знаменитого Ірпінського мосту.

Так зародилася ідея створити віртуальну базу унікальних будівель, що постраждали від війни. Наразі будь-який бажаючий може переглянути тривимірні моделі восьми будівель та монументів, у розробці знаходяться ще понад 20. Сергій розповів журналістам, що був вражений масштабами руйнувань культурної спадщини України. У вільний час він намагається зафіксувати якнайбільше об’єктів. Один із них – Вознесенська церква у селі Лукашівці, що на Чернігівщині.

«Росіяни влаштували в ній склад боєприпасів, які українським військовим довелося знищити. Внаслідок обстрілів та пожеж були сильно пошкоджені стіни та дах, вибиті вікна», – ділиться він.

Ревенко вважає, що детальні 3D моделі повинні допомогти при відбудові пам’яток архітектури. Якщо на пошук фінансування знадобиться занадто багато часу і врятувати ці будівлі не вдасться, тривимірні зображення можуть стати єдиним місцем, де можна буде насолодитися визначними пам’ятками.

В Україні створюють перелік пошкоджених культурних пам’яток

Міністерство культури та інформаційної політики України також розробило платформу, на якій будь-хто може внести дані про пошкоджені об’єкти культурної спадщини. Проєкт «Збережіть українську культуру» зазначає, що кошти будуть спрямовані на охорону, евакуацію, оцифрування, захист та збереження культурних цінностей, підтримку діяльності закладів культури та мистецтва, креативних індустрій, котрі пошкоджено або зруйновано внаслідок бойових дій під час російської війни проти України.

Від ворожої агресії вже постраждали понад 400 українських об’єктів та пам’яток культури й архітектури. Ще більше перебувають під щоденною загрозою бомбардувань з боку росії. Метою проєкту є привернення уваги до військових злочинів країни-агресора в Україні, відновлення та збереження об’єктів культурної спадщини України, які постраждали від військової агресії та загалом популяризації української культури у всьому світі. 

Окрім того, автори ініціативи розраховують задокументувати злочини рф проти українських архітектурних шедеврів й залучити меценатів, донорів, представників світових урядів до збереження української культурної спадщини та для їх відновлення.

«Центри багатьох міст серйозно пошкоджені. У деяких з них є об’єкти та пам’ятники, які датуються XI століттям. Це цілий культурний прошарок, який зараз опинився під загрозою», – процитувало Міністерство культури директора центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Лазара Елунду.

Творці згаданого вище проєкту підготували й базу постраждалих архітектурних цінностей з англійським перекладом на окремому сайті. Автори вважають, що розголошення допоможе швидше зібрати кошти на їхнє відновлення. Посеред іншого, до переліку потрапили бахмутська мечеть Бахмут-1.

Мечеть Аль-Кадар

Міжнародні ініціативи відновлення культурної спадщини

Частину постраждалих будівель справді вдасться відновити, проте деякі з них доведеться зводити з нуля. Допомогти зі створенням комфортних для українців умов вже пообіцяв відомий японський архітектор Хірокі Мацура. У нашій країні його знають завдяки головній площі UNIT.City у Києві. Він же розробив новий дизайн для культового в Баку комплексу «Моноліт».

Оновлений проєкт «Моноліту»

Головний принцип роботи Хірокі Мацури – не створювати повністю новий міський простір, а вписати його в існуючі реалії й максимально гармонійно поєднати з природними елементами та історичною забудовою. Друге фундаментальне правило, яке він популяризує у своїх проєктах «MADMA urbanism+landscape» та «MASA architects» – простота та комплексний підхід. Задум має бути таким, щоб його могли планомірно втілити різні підрядники за 40 та навіть 50 років.

UNIT.City

Насамперед Хірокі Мацура візьме участь у відбудові Ірпеня – про це вже домовився міський голова Олександр Маркушин. Потім архітектор зможе розглянути ще кілька пропозицій роботи від представників українських територіальних громад.

Досвід Бахмута за часів Другої світової війни

Ми вже писали про досвід колективного відновлення бахмутських архітектурних шедеврів у минулому матеріалі. Завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Аркадійович Корнацький розповів журналістам, що після Другої світової війни більшість будівель міста без проблем відновили, частину з них замінили на нові. Одна з найбільш постраждалих будівель, що вистояла до нашого часу – бахмутський Палац культури імені Мартинова. 

У період окупації будівля палацу повністю вигоріла всередині, частина стін обсипалась. З 1945 до 1948 року ремонтні роботи велися так званим методом «народного будівництва». Тобто, кожне підприємство та громадянин міста тією чи іншою мірою брали участь у постачанні необхідних матеріалів чи безпосередньо у будівельних роботах.

Сьогодні будівля опинилася в подібній ситуації після обстрілу армії рф, повністю вигоріла концертна зала та суміжні приміщення.

Долучитися до відновлення архітектурних пам’яток можна вже зараз

Починаючи з 2010 року, Вікіпедія щорічно проводить фотоконкурс «Вікі любить пам’ятники» (Wiki Loves Monuments). Книга рекордів Гіннеса визнала ініціативу найбільшим фотоконкурсом у світі, лише в Україні за останні 10 років 350 тисяч громадян поділилися фотографіями понад 39 тисяч пам’яток архітектури. Зокрема, можна завантажувати знімки будинків, палаців, монументів тощо.

Церква Різдва. Новобіла. Найкраще фото Луганської області. Фото: Андрій Шейко

Подати заявку можна з 1 до 31 жовтня, участь можуть взяти усі охочі. Через військову агресію росії цього року умови конкурсу для України змінили: завантажити можна лише фото, зроблені до 23 лютого включно. Головна умова – фотографії або відео повинні бути власного авторства та виконані з дотриманням технічних тонкощів.

Переможці отримають цінні призи й зможуть представити свої роботи на міжнародному рівні. Потім, за бажання, можна направити виручені кошти у фонд розвитку свого міста або створити власну благодійну організацію. Також є спеціальні номінації: можна завантажити в базу найбільшу кількість фотографій пам’яток архітектури у своєму регіоні або взяти участь у конкурсі вперше, це теж дасть певні переваги.

Палац. Самчики. Найкраще фото Хмельницької області. Фото: Сергій Зисько

Представники Вікіпедії в Україні зазначають, що зараз конкурс має особливе значення, оскільки війна з росією вже знищила безліч визначних споруд. Можливо, випадковий вдалий знімок у чиємусь телефоні – єдиний шанс насолодитися визначною пам’яткою архітектури, яку вже не вдасться відновити. Тому, окрім можливості допомогти у відбудові міста, кожен учасник конкурсу робить цінний внесок у збереження таких об’єктів хоча б у віртуальній бібліотеці.

Головне фото: об’єднання «Бо можемо»

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.

Одним із варіантів житла для внутрішньо переміщених осіб є соціальне житло — доступне, частково субсидоване державою та з власними перевагами і недоліками. Такі будинки зводитимуть для переселенців з Маріуполя, і подібна модель може стати реальною опцією й для бахмутян, які втратили власне житло або були змушені залишити рідне місто.

Експерт із житлової політики Олександр Анісімов розповів про те, як працює соціальне житло в Україні, які механізми фінансування використовуються та з якими викликами стикаються мешканці і громади.

Соціальне житло в Україні на рівні законодавства

Як пояснює експерт, соціальне житло в Україні, згідно з чинним законодавством, – це житло публічної власності, тобто або державне, або комунальне. Але зараз, фактично, його не існує. Так, подекуди можна знайти поодинокі квартири, які ще зберігають статус соціального житла, але їх вкрай обмежена кількість, і цей фонд зменшувався до 2022 року. Нового соціального житла в розумінні законодавства майже не було створено і за останні 3 роки.

Самі соціальні гуртожитки були виведені з категорії соціального житла як такі під час прийняття Закону України “Про житловий фонд соціального призначення” ще у 2006 році.

У чому “підводні камені” соціального житла? 

Експерт називає дві головні проблеми Закону щодо “соціального житла”. Перша – це черга на нього, а друга – це фінансовий парадокс, закладений в ньому. 

“Черга – це проблема номер один в соціальному житлі. Чому? Тому що вона побудована на моделі, за якою в радянський час ви могли отримати квартиру відразу з якимось базовим внеском, але ви не були її власником. Потім ця черга дуже довгими етапами трансформувалася, і в результаті зараз вона існує, як муніципальна черга. Тобто її збирають муніципалітети щодо своїх мешканців, тому до внутрішньопереміщених осіб стосунку вона немає. Й потрібно розуміти, що насамперед муніципалітети збирали чергу зі своїх мешканців, яким потрібне житло”, — пояснює Олександр Анісімов.

Додамо, що у Постанові Кабміну від 2 липня 2025 року № 796 йшлося про реалізацію протягом двох років проєкту щодо створення фонду муніципального (соціального) орендного житла та надання його в оренду. Це експериментальний проєкт, за яким фінансування йде за кошти місцевих бюджетів, а також можна залучати кредитні і грантові кошти тощо. 

Органам місцевого самоврядування Кабмін рекомендував долучитися до експериментального проєкту зі створення муніципального (соціального) орендного житла — щонайменше 10% такого житлового фонду обов’язково резервувати для вразливих категорій, а саме для ВПО старшого віку з територій бойових дій або окупації, чиє житло знищене або непридатне, також для: 

• сімей з людьми з інвалідністю;
• сімей, де є люди, які потребують постійного догляду;
• сімей із сиротами, дітьми під опікою;
• багатодітних сімей з трьома і більше дітьми, де є опіка/піклування.

Примітка. Законодавство про соціальне житло наразі застаріле, оскільки датується ще 2006 роком. У червні 2025 року Олена Шуляк, голова Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування заявила, що для повноцінної житлової реформи, крім ухвалення законопроєкту №12377 (ред. наразі він на етапі підготовки до другого читання” “Про основні засади житлової політики”), Україні слід створити нове законодавство щодо фонду соціального житла, а також провести низку змін на рівні Податкового кодексу, що дасть можливість вивести ринок оренди з тіні. Нагадаємо, що у 2025 році в Україні запрацювала субсидія на оренду житла для ВПО, але ця послуга на практиці не працює. Як пояснювала Оксана Жолнович, реалізація програми спіткнулась об “сірий” ринок оренди, тобто орендодавці ведуть бізнес в “тіні”, не сплачуючи податків.

Олександр Анісімов пояснює, що окрім проблем з чергами на соціальне житло, друга складність полягає в фінансовій моделі, яка передбачає надання житла за доступну для людей плату.

“В наявному Законі про соціальне житло немає механізмів, які б відповідали на питання: “Яким чином це житло має утримуватись у придатному стані в майбутньому через 10-20-30 років”? Простими словами, органи місцевого самоврядування інтерпретують це як бюджетний тягар, бо вони беруть на себе ще одне соціальне зобов’язання. Адже, крім того, щоб побудувати таке житло, його треба ще й утримувати, а як — це вже питання. Бо з вартістю плати за соціальне житло є механізм встановлення орендної ставки, який пов’язаний з вашою зарплатою чи вашими доходами у домогосподарстві, але в результаті він може бути такий, що ви платите дуже мало, і муніципалітет за це житло отримує копійки. Для муніципалітетів це фінансове самогубство. І в цій частині полягає корінна проблема, що, по-перше, в черзі стоять не ті люди, яким воно потрібне, бо там, наприклад, стоять люди з 70-х років, і це не люди, яких немає куди прийти — це люди, які мають житло, але воно, наприклад, замале, не в тому стані тощо. Й, звісно, фінансова модель забезпечення регулювання цього житла винятково в інтересах орендаря, без запобіжників у випадках несплати та загалом системи балансування витрат між громадами та урядом перетворює цю історію в фінансову профанацію”, — пояснює експерт з питань житлової політики.

Плата за соціальне житло в Україні: як розраховується?

Наразі плата за соціальне житло в Україні регулюється Законом України

“Про житловий фонд соціального призначення” 2006 року. При встановленні плати враховують наступні фактори:

1) середньомісячний сукупний дохід наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним, за попередній рік з розрахунку на одну особу; вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім’ї; інші обставини, які безпосередньо впливають на майновий стан громадянина;

2) загальна площа житла;

3) кількість осіб, які в ньому проживають;

4) перелік отриманих житлово-комунальних послуг;

5) місце розташування жилого будинку.

4. Плата за житло із житлового фонду соціального призначення складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.

Плата за житло, яка вноситься безпосередньо наймачем соціального житла, не повинна перевищувати 20 відсотків сукупного доходу наймача та членів його сім’ї, які проживають разом з ним.

5. Органи місцевого самоврядування здійснюють перерахунок коштів на плату за капітальний ремонт соціального житла балансоутримувачу відповідного будинку пропорційно площі житлового фонду соціального призначення.

6. Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який передається з державної власності в комунальну, визначаються договором.

Умови відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створюється за кошти державного бюджету, визначаються законом.

7. Плата за соціальне житло, що перебуває у приватній власності, здійснюється за угодою між власником та відповідним органом місцевого самоврядування.

Відрахування плати на капітальний ремонт житлового фонду соціального призначення, який створено за рахунок коштів юридичної або фізичної особи, здійснюється цією особою, якщо договором з органом місцевого самоврядування не передбачено інше.

8. Плата за найм соціального житла використовується органами місцевого самоврядування виключно на формування та утримання житлового фонду соціального призначення, а також на його пристосування до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю.

9. Спори щодо плати за соціальне житло вирішуються у судовому порядку.

Загалом, система оплати соціального житла, де наймач сплачує не більше 20% свого сукупного доходу, створена для захисту малозабезпечених родин і забезпечення доступного проживання. Це те, що потрібно переселенцям та переселенкам. Такий підхід гарантує, що люди не витрачатимуть більшу частину доходів на оренду, а держава компенсує різницю. Водночас цей механізм створює значне навантаження на місцеві бюджети — особливо там, де ресурси обмежені. 

“При будівництві чи утримуванні соціального житла не зрозуміло, як закласти фінансування на довгостроковий період, адже муніципалітет не може передбачати, скільки буде отримувати коштів з оренди, тому для бюджету це ризиковано”, — додає Олександр Анісімов.

З досвіду експерта, в Україні вже були преценденти, коли громади відмовлялися навіть розглядати пропозиції щодо будівництва соціального житла, бо розуміють, що навіть якщо будівництво профінансують донори, то утримання ляже на бюджет громади, який часто дуже обмежений.

А сама громада буде відповідальна за все, що відбувається всередині цього житла — від ремонту до ймовірних соціальних конфліктів між мешканцями: конфлікти, скарги, управління будинком, юридична відповідальність;

Спікер каже, що громади бояться не тільки фінансів, а й організаційної відповідальності. Але є інший приклад, який для приймаючих громад є більш прийнятним: коли проєкт реалізує приватний фонд чи інша організація, яка сама управляє будинком, — це зменшує навантаження і ризики для міста. Громада може надати землю, але не несе повної відповідальності, тому такий формат для них легший і привабливіший, хоча лише вкрай обмежено відповідає на масштаб викликів розселення переміщених осіб.

Складнощі управління ділянкою та житлом, коли майно однієї громади розташоване на території іншої громади

Юридично така ситуація можлива — обмежень немає, але виникає складна конструкція власності та управління, бо мешканці формально залишаються “прописаними” в іншій громаді. Це ускладнює адміністрування, соціальні права та відповідальність за житло.

Також, як пояснює експерт, є ризики довгострокової відповідальності. Громада, яка передала майно, через 10–15 років може захотіти від нього відмовитися з політичних чи фінансових міркувань, а мешканці залишаться жити в будинку, і тоді доведеться розв’язувати питання управління житлом і конфлікти. Й останнє: спроба реалізувати “соціальне змішування”, тобто поселити людей з різних громад поруч, створює додаткову адміністративну та організаційну складність. Так, схожа модель діє у країнах Європи, наприклад у Франції, є приклади, коли в одному будинку є і соціальне, й звичайне житло. Але такі проєкти потребують високої компетентності врядування та ресурсів, яких місцеві органи в Україні часто не мають.

Олександр Анісімов радить уникати таких конструкцій і обмежитися зрозумілими формами, де соціальне житло належить одній громаді — це зменшує ризики для майбутніх керівників та мешканців і робить управління простішим та передбачуваним.

Примітка. Матеріал підготовлений у межах Проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції. Його мета — посилення організацій громадянського суспільства у постраждалих регіонах, підтримка відновлення, інклюзивності та місцевої демократії. У межах цієї програми було передбачено малі гранти для локальних організацій, які можуть ініціювати зміни у своїх громадах.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В Україні працює чотири основні моделі заселення, які або вже функціонують, або врегульовані законодавчо, або ж розглядаються у майбутніх проєктах.

Про це розповіла фахівчиня “Розквіту” Ангеліна Татарікова.

Основні моделі заселення в Україні

Соціальне житло
Це найбільш відома модель, яка передбачає надання житла державою або місцевою владою за зниженою платою або безплатно. Воно призначене для малозабезпечених та соціально вразливих категорій населення, щоб забезпечити їм базові умови проживання.

Тимчасове житло
Надається людям, які опинилися у складних обставинах, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Основна характеристика — обмежений термін проживання. Відбір здійснюється за бальною системою: враховується статус ВПО, наявність ветеранського статусу та інші соціальні показники.

Муніципальне орендне житло
Це житло, що належить місцевій громаді та здається в оренду за доступною ціною, але не безкоштовно. Воно орієнтоване на людей із середнім доходом, які не можуть дозволити собі ринкову оренду, але й не підпадають під категорію соціального житла. Під час відбору враховують дохід родини, наявність або відсутність власного житла та інші соціальні критерії.

Житло з правом викупу
Модель передбачає, що людина спершу орендує житло, а частина орендних платежів може зараховуватися як внесок у майбутній викуп. Згодом орендар отримує право придбати житло, в якому проживав.

Кому можуть надати різні види житла

Ангеліна Татарікова пояснює, що критерії відбору залежать від моделі.

• Соціальне житло надається людям із найнижчими доходами та високим рівнем соціальної вразливості. Важливою умовою є перебування на житловому обліку.
• Тимчасове житло здебільшого призначене для ВПО. Існує бальна система, де враховується низка факторів: соціальний статус, наявність дітей, статус ветерана тощо.
• Муніципальне орендне житло передбачає врахування доходів родини, пріоритетності та житлових умов. Також може застосовуватися бальна система.

Окремо експертка наголошує, що на критерії можуть впливати донори, якщо вони беруть участь у фінансуванні житлового проєкту. Тоді вони мають право визначати додаткові умови або пріоритети.

До теми:

У Гостомельській громаді шукають ділянку для будівництва житла для бахмутян

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!