Олександр шатов регулярно фігурує в новинах окупаційної влади. Він є “мером” окупованого міста Шахтарськ на Донеччині. Очолює місто він з 2019 року.

Звідки родом олександр шатов та як він став “мером”? Редакція зібрала детальне досьє на колаборанта.

Олександр шатов: чим займався до 2014 року

У біографії олександра шатова, опублікованій на окупаційних органах влади, вказано, що він народився 11 вересня 1975 року. Родом він з міста Шахтарськ.

Має повну вищу освіту. У 2007 році завершив навчання в Донецькому національному університеті, отримав диплом магістра з маркетингу.

Свою трудову діяльність розпочав у 1994 році. Його першою посадою був гірник підземний очисного вибою. Потім працював заступником начальника комерційного відділу промислово-торгової фірми “Альянс”, інженером комерційного відділу закритого акціонерного товариства “Донбас-Постачання”, директором підприємства ТОВ “Україна – К”.

У Шахтарську він був відомим ще й як підприємець. Шатов володіє мережею магазинів будтоварів “Мастерок”.

2010 року олександр шатов розпочав політичну кар’єру. Він був обраний депутатом Шахтарської міської ради від “Партії регіонів”. Також його призначили заступником голови Шахтарської міської адміністрації.

Олександр шатов: кар’єра в “днр”

Російські бойовики та так звані “ополченці” захопили Шахтарськ у 2014 році. 21 вересня 2014 року українські війська вимушено відійшли з міста.

Після приходу окупантів олександр шатов одразу ж перейшов на їхній бік і став співпрацювати з владою так званої “днр”. Він зберіг свою колишню посаду в адміністрації — був заступником голови. Також шатов став членом громадського руху “донецкая республика” — так званої “політичної сили днр”, до якої входять майже всі політичні діячі окупованої Донеччини.

У січні 2019 року ватажок “днр” денис пушилін призначив олександра шатова головою адміністрації міста Шахтарськ. З тих пір він фактично став так званим “мером” Шахтарська.

Після початку повномасштабного вторгнення шатов пішов вгору “кар’єрними сходами”. 28 вересня 2023 року, за ініціативи пушиліна, депутати Шахтарської міськради обрали шатова головою Шахтарського муніципального округу. В цю нову адміністративну одиницю разом із Шахтарськом входять 68 населених пунктів. Вони підпорядковуються адміністрації, якою й керує шатов.

Шахтарськ в окупації

Під час бойових дій 2014 року в Шахтарську були сильно пошкоджені міські комунікації. За 10 років окупації мережі так і не були повністю відремонтовані.

Однією з головних проблем для мешканців Шахтарського “округу” є водопостачання. Люди досі скаржаться на відсутність води. Її подають за графіком або підвозять на місця в автоцистернах. Примітно, що сам “мер” звинувачує у відсутності води суху погоду, а не на бездіяльність “влади”, яка досі не змогла відновити мережі.

Проблеми є і з вуличним освітленням. На сьогодні в Шахтарську є райони, які не освітлюються й досі. Допомагають з обладнанням мереж вуличного освітлення російські спеціалісти з сахаліна. Наприклад, цьогоріч хочуть провести світло на стадіонах навчальних закладів і у приватному секторі.

Цікавим є те, що у відбудові Шахтарська шатову допомагають не окупаційні органи влади, а росіяни з далекого сахаліна. Саме сахалінці ремонтують житлові будинки, навчальні заклади і будують дитячі майданчики.

Натомість шатов займається пропагандистською роботою з дітьми. Він намагається наблизити школи до російських стандартів, а дітей виховують у дусі “російського патріотизму”.

Сам олександр шатов займається паспортизацією дітей. За його ініціативи в Шахтарську діє рух “движение первых”, у межах якого юним шахтарцям видають російські паспорти. Робить це особисто олександр шатов.

Окрім цього, олександр шатов працює над пропагандою дорослого населення Шахтарська. Він особисто фінансує видання проросійської газети «Знамя победы».

Наразі в обов’язках олександра шатова — організація роботи органів окупаційної влади, допомога ворогу утверджувати режим окупації та імітація для пропагандистських медіа інтеграції захоплених міст до країни-агресора.

Олександр шатов про Бахмут

Влада “днр” внесла Бахмут і всі населені пункти Бахмутського району до зони відповідальності адміністрації Шахтарська. Така схема управління, за словами шатова, діятиме доки в Бахмуті не сформують окупаційні органи влади.

Також шатов в інтерв’ю російським пропагандистам говорив про відбудову Бахмута. Це, ніби, має статися після того, коли в місто вже можна буде заїхати. Він стверджував, що після цього місто буде обстежено і тоді окупаційна влада вирішить його долю. Про конкретні заходи з відбудови він нічого не зазначив.

Також шатов обіцяє бахмутянам компенсацію за зруйноване житло. Втім, її теж обіцяють виплатити після того, як в Бахмут “зайде” окупаційна влада.

Після окупації Бахмута Шахтарськ став великим “хабом”, куди російські військові звозять бахмутян. Так звана “евакуація” розпочалася в лютому 2023 року.

За словами шатова, в місто “евакуювали” тисячі людей з Бахмута і Соледара. Тут для них, нібито, облаштували комфортні місця тимчасового розміщення. Втім, реальність інша. Людей селять у великі спільні приміщення, найчастіше у спортзали, і дають місця на матрацах. Окупанти вкрай рідко викладають фото житла, де розміщують людей евакуйованих з України.

Олександр шатов: кримінальні справи

Служба безпеки України зібрала доказову базу на олександра шатова. Є прямі докази, що він співпрацює з ворогом.

Шатову заочно повідомили підозру в добровільному зайнятті посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. За це йому загрожує до десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

Читайте також:

• Хто така елеонора федоренко: досьє на чиновницю “днр”, яка займається депортацією українських дітей
• Хто така наталія никонорова: досьє на сенаторку росії від “днр”
• Хто такий іван приходько: досьє на мера окупованої Горлівки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Березень 2021 року для Бахмута був звичайним місяцем початку весни. Місто прокидалося після зимових холодів, комунальні служби прибирали вулиці, а місцеві жителі планували вихідні у міських парках. Це був період активного розвитку, оновлення інфраструктури та спокійного мирного життя.

Редакція видання Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким було наше місто лише за рік до початку повномасштабного вторгнення.

Добірка ностальгічних фото Бахмута до війни

У 2021 році місто Бахмут залишалося спокійним промисловим центром сходу України з багатою історією та розміреним ритмом життя. Місцева економіка трималася на видобутку солі, виноробстві та машинобудуванні, а культурне життя підтримувалося фестивалями, виставками та концертами.

У цій добірці — світлини, що зберігають атмосферу спокійного 2021 року в Бахмуті. Їх опублікував бахмутянин Олександр Сотников на власній сторінці в Facebook.

Читайте також:

Бульвар Металургів у Бахмуті: як виглядало затишне місце у 2018 році

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутський гіпсовий промисел — це унікальна сторінка економічної історії міста, яка почалася з відкриття покладів природного каменю на околицях Бахмутської фортеці ще у вісімнадцятому столітті. Наявність великих покладів мінералу дала потужний поштовх виникненню народного ремесла, яке місцеві поселяни традиційно називали “ломкою алебастру”.

Детальніше про те, як функціонував гіпсовий промисел у Бахмуті, розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія гіпсового промислу в Бахмуті

Після того, як у 1782 році остаточно закрилися Бахмутські казенні солеварні, видобуток гіпсового каменю почав стрімко розвиватися як альтернативне джерело заробітку. Свого абсолютного піку ця діяльність досягла у першій половині дев’ятнадцятого століття. Процес видобутку мав чітку сезонність. Навесні, відразу по закінченні основних польових робіт, місцеві жителі об’єднувалися у спеціальні робітничі артілі. Групи складалися з 15-20 осіб. За допомогою пороху робітники “рвали” гіпсовий камінь у кар’єрах. Лише за два місяці, у травні та червні, майстри заготовляли декілька мільйонів пудів сирого алебастру. Готову невідшліфовану сировину масово скуповували чумаки. Для транспортування каменю в інші регіони вони приганяли до Бахмута по кілька тисяч волових фур.

У другій половині дев’ятнадцятого століття кустарний видобуток поступово перейшов у масштабний промисловий формат. У місті почали масово з’являтися спеціалізовані алебастрові заводи. На цих підприємствах сирий гіпсовий камінь переробляли на повністю готовий алебастр, через що важкий народний промисел “ломки алебастру” поступово зійшов нанівець, поступившись місцем механізованій праці.

Мистецтво створення бахмутської ліпнини

Алебастр використовували не лише як базовий будівельний матеріал для зведення споруд. Він став ідеальною сировиною для виготовлення витончених предметів мистецтва та складних елементів декору. Фасади будинків, кімнати та каміни прикрашалися вишуканою “ліпниною”. У Бахмуті цим художнім напрямком займалися народні майстри-кустарі. Вони працювали переважно “під заказ” у невеликих приватних майстернях, які облаштовували просто на власних подвір’ях.

Процес виготовлення алебастрового декору був кропітким і складався з таких етапів:

• створення детального ескізу з урахуванням усіх архітектурних побажань замовника;
• виготовлення базової форми з дерева або м’якої глини на основі намальованого ескізу;
• змащування внутрішніх стінок форми жиром або олією, щоб уникнути прилипання матеріалу до основи;
• заливання сухого алебастру, який майстер попередньо розводив водою до необхідної густої консистенції;
• природне висихання суміші, яке тривало від 15 до 20 хвилин;
• вилучення готового предмета з форми та його фінальна обробка: шліфування, гравіювання, покриття базовою фарбою або розпис кольоровими красками за вимогою клієнта.

Для створення великих і важких предметів конструкцію обов’язково укріплювали зсередини. У ще рідкий розчин майстри вкладали грубу тканину, металеві дроти, цвяхи, залізні прутки або дерев’яні штапики. Саме за такою складною технологією виготовляли розкішні карнизи, пілястри та стельові “розетки”.

Замовники декору та післявоєнне відновлення

До 1917 року прикрашати власні будинки індивідуальною ліпниною могли дозволити собі виключно заможні містяни. Через високу вартість ручної роботи цей промисел не мав масового поширення, тому займалися ним одиниці. Сучасні історики досі не виявили письмових джерел із детальними згадками про приватні ліпні майстерні міста. Головним доказом діяльності “алебастрових художників-ливарів” залишаються вцілілі фасади приватних будинків кінця дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, а також усні спогади місцевих старожилів.

Традиція лиття предметів декору несподівано продовжилася і в радянський період. Найбільшої популярності це ремесло набуло після Другої світової війни, коли йшло активне відновлення зруйнованого житлового фонду міста (тодішнього Артемівська). Як і до революції, місцеві кустарі виливали з гіпсу предмети декору. Здебільшого це була плитка для стін, прості стельові карнизи та круглі “розетки” для люстр. Ці вироби продавалися невеликими партіями мешканцям міста та навколишніх сіл. Проте, на відміну від шедеврів старих бахмутських майстрів, вироби повоєнних артемівських ливарів особливою художньою красою вже не відрізнялися.

Гіпсові іграшки як окремий вид ремесла

Паралельно з архітектурною ліпниною на початку двадцятого століття існував ще один цікавий народний промисел — виготовлення невеликих гіпсових фігурок та дитячих іграшок. Підтвердженням цього стали знахідки краєзнавця Г.С. Соколовського, який у 2001 році виявив гіпсові фігурки у вигляді качки та лева. Артефакти знайшли в землі під час риття траншеї для водогону на подвір’ї приватного будинку на вулиці Набережній, 1, що в районі Забахмутки. Власник ділянки тоді розповів, що раніше цей будинок належав ремісникам, які створювали фігурки з гіпсу та торгували ними на місцевому ринку.

Скоріш за все, виготовлення та торгівля гіпсовими фігурками місцевого виробництва не приносила гідного прибутку. Через це промисел у Бахмуті не набув такого розмаху, як, наприклад, у слободі Димково Вятської губернії, де алебастрові вироби ставали експонатами престижних всеросійських виставок. Попри це, зразки декоративних гіпсових виробів, збережені з бахмутських будинків, стали важливою частиною експозиції місцевого краєзнавчого музею, увіковічнивши працю талановитих майстрів минулого.

Читайте також:

Столове, баварське та пільзенське: якою була історія бахмутського пивоваріння в XIX та у XX століттях

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!