Олександр шатов регулярно фігурує в новинах окупаційної влади. Він є “мером” окупованого міста Шахтарськ на Донеччині. Очолює місто він з 2019 року.

Звідки родом олександр шатов та як він став “мером”? Редакція зібрала детальне досьє на колаборанта.

Олександр шатов: чим займався до 2014 року

У біографії олександра шатова, опублікованій на окупаційних органах влади, вказано, що він народився 11 вересня 1975 року. Родом він з міста Шахтарськ.

Має повну вищу освіту. У 2007 році завершив навчання в Донецькому національному університеті, отримав диплом магістра з маркетингу.

Свою трудову діяльність розпочав у 1994 році. Його першою посадою був гірник підземний очисного вибою. Потім працював заступником начальника комерційного відділу промислово-торгової фірми “Альянс”, інженером комерційного відділу закритого акціонерного товариства “Донбас-Постачання”, директором підприємства ТОВ “Україна – К”.

У Шахтарську він був відомим ще й як підприємець. Шатов володіє мережею магазинів будтоварів “Мастерок”.

2010 року олександр шатов розпочав політичну кар’єру. Він був обраний депутатом Шахтарської міської ради від “Партії регіонів”. Також його призначили заступником голови Шахтарської міської адміністрації.

Олександр шатов: кар’єра в “днр”

Російські бойовики та так звані “ополченці” захопили Шахтарськ у 2014 році. 21 вересня 2014 року українські війська вимушено відійшли з міста.

Після приходу окупантів олександр шатов одразу ж перейшов на їхній бік і став співпрацювати з владою так званої “днр”. Він зберіг свою колишню посаду в адміністрації — був заступником голови. Також шатов став членом громадського руху “донецкая республика” — так званої “політичної сили днр”, до якої входять майже всі політичні діячі окупованої Донеччини.

У січні 2019 року ватажок “днр” денис пушилін призначив олександра шатова головою адміністрації міста Шахтарськ. З тих пір він фактично став так званим “мером” Шахтарська.

Після початку повномасштабного вторгнення шатов пішов вгору “кар’єрними сходами”. 28 вересня 2023 року, за ініціативи пушиліна, депутати Шахтарської міськради обрали шатова головою Шахтарського муніципального округу. В цю нову адміністративну одиницю разом із Шахтарськом входять 68 населених пунктів. Вони підпорядковуються адміністрації, якою й керує шатов.

Шахтарськ в окупації

Під час бойових дій 2014 року в Шахтарську були сильно пошкоджені міські комунікації. За 10 років окупації мережі так і не були повністю відремонтовані.

Однією з головних проблем для мешканців Шахтарського “округу” є водопостачання. Люди досі скаржаться на відсутність води. Її подають за графіком або підвозять на місця в автоцистернах. Примітно, що сам “мер” звинувачує у відсутності води суху погоду, а не на бездіяльність “влади”, яка досі не змогла відновити мережі.

Проблеми є і з вуличним освітленням. На сьогодні в Шахтарську є райони, які не освітлюються й досі. Допомагають з обладнанням мереж вуличного освітлення російські спеціалісти з сахаліна. Наприклад, цьогоріч хочуть провести світло на стадіонах навчальних закладів і у приватному секторі.

Цікавим є те, що у відбудові Шахтарська шатову допомагають не окупаційні органи влади, а росіяни з далекого сахаліна. Саме сахалінці ремонтують житлові будинки, навчальні заклади і будують дитячі майданчики.

Натомість шатов займається пропагандистською роботою з дітьми. Він намагається наблизити школи до російських стандартів, а дітей виховують у дусі “російського патріотизму”.

Сам олександр шатов займається паспортизацією дітей. За його ініціативи в Шахтарську діє рух “движение первых”, у межах якого юним шахтарцям видають російські паспорти. Робить це особисто олександр шатов.

Окрім цього, олександр шатов працює над пропагандою дорослого населення Шахтарська. Він особисто фінансує видання проросійської газети «Знамя победы».

Наразі в обов’язках олександра шатова — організація роботи органів окупаційної влади, допомога ворогу утверджувати режим окупації та імітація для пропагандистських медіа інтеграції захоплених міст до країни-агресора.

Олександр шатов про Бахмут

Влада “днр” внесла Бахмут і всі населені пункти Бахмутського району до зони відповідальності адміністрації Шахтарська. Така схема управління, за словами шатова, діятиме доки в Бахмуті не сформують окупаційні органи влади.

Також шатов в інтерв’ю російським пропагандистам говорив про відбудову Бахмута. Це, ніби, має статися після того, коли в місто вже можна буде заїхати. Він стверджував, що після цього місто буде обстежено і тоді окупаційна влада вирішить його долю. Про конкретні заходи з відбудови він нічого не зазначив.

Також шатов обіцяє бахмутянам компенсацію за зруйноване житло. Втім, її теж обіцяють виплатити після того, як в Бахмут “зайде” окупаційна влада.

Після окупації Бахмута Шахтарськ став великим “хабом”, куди російські військові звозять бахмутян. Так звана “евакуація” розпочалася в лютому 2023 року.

За словами шатова, в місто “евакуювали” тисячі людей з Бахмута і Соледара. Тут для них, нібито, облаштували комфортні місця тимчасового розміщення. Втім, реальність інша. Людей селять у великі спільні приміщення, найчастіше у спортзали, і дають місця на матрацах. Окупанти вкрай рідко викладають фото житла, де розміщують людей евакуйованих з України.

Олександр шатов: кримінальні справи

Служба безпеки України зібрала доказову базу на олександра шатова. Є прямі докази, що він співпрацює з ворогом.

Шатову заочно повідомили підозру в добровільному зайнятті посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території. За це йому загрожує до десяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

Читайте також:

• Хто така елеонора федоренко: досьє на чиновницю “днр”, яка займається депортацією українських дітей
• Хто така наталія никонорова: досьє на сенаторку росії від “днр”
• Хто такий іван приходько: досьє на мера окупованої Горлівки

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На Донеччині суд виніс вирок жінці, яка допомагала російським військам визначати цілі для ударів по позиціях Сил оборони України. За державну зраду в умовах повномасштабного вторгнення її засудили до 15 років позбавлення волі з повною конфіскацією майна.

Про це повідомили в Донецькій обласній прокуратурі.

Робота на ворога на Донеччині

За даними слідства, засудженою виявилася жителька селища Нью-Йорк, яке належить до Торецької громади. Через наближення лінії бойових дій вона була змушена переїхати до Краматорська. У грудні 2024 року на жінку через месенджер Telegram вийшов співробітник російської Федеральної служби безпеки. Вона прийняла його пропозицію щодо співпраці.

Для збору розвідувальної інформації агентка використовувала свою професійну діяльність. Працюючи водійкою, жінка щодня розвозила хліб по місцевих торговельних закладах. Такий постійний маршрут дозволяв їй непомітно моніторити навколишню обстановку.

Протягом трьох місяців водійка регулярно звітувала своєму російському куратору. Головним завданням жінки було виявлення та фіксація місць дислокації підрозділів Збройних Сил України.

Вона збирала інформацію одразу в кількох населених пунктах та громадах регіону: у Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, а також на території Торецької та Іллінівської громад. Особливу увагу під час своїх робочих поїздок агентка звертала на розташування українських блокпостів та локації зосередження військової техніки оборонців.

Затримання та позиція обвинуваченої

Протиправну діяльність жінки вдалося викрити та припинити у березні 2025 року. Досудове розслідування у цій справі проводили слідчі Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

До моменту ухвалення вироку фігурантка перебувала у слідчому ізоляторі. Прокурори Донецької обласної прокуратури надали суду беззаперечні докази її вини у злочині, передбаченому частиною 2 статті 111 Кримінального кодексу України. Попри наявну доказову базу, жінка так і не визнала своєї провини в цьому особливо тяжкому злочині.

Читайте також:

Підпалив військове авто і передавав дані про ЗСУ: мешканця Краматорська підозрюють у державній зраді

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

До початку повномасштабного вторгнення Богдан Зуяков професійно займався армреслінгом, брав участь у змаганнях та здобував нагороди. Проте реалії війни змусили змінити спортивний зал на небезпечні маршрути Донеччини. Сьогодні він — волонтер, який щодня ризикує життям, вивозячи людей з-під обстрілів у найгарячіших точках.

Про складні рішення, страх, втрату побратимів, евакуацію тварин та мрію стати мером Краматорська редакції Бахмут IN.UA розповів Богдан Зуяков, волонтер з Краматорська.

Спорт на паузі: як почався шлях волонтера

Рішення стати на захист свого міста та допомагати людям було прийняте миттєво. За словами Богдана Зуякова, вже 25 лютого 2022 року, побачивши допис у соціальних мережах про потребу в людях, він долучився до побудови блокпостів та укріплення адміністративних будівель мішками з піском.

“В той момент я намагався міксувати життя волонтерське і спорт, але десь через місяць я розумів, що волонтерська діяльність забирає надзвичайно багато сил, часу і просто сил не вистачало. Був вимушений трішки відкласти спорт на другий план, що для мене було дуже важке рішення, болюче“, — згадує волонтер.

Він зізнається, що й досі відчуває біль через неможливість жити звичайним життям, проте пріоритетом залишається допомога людям.

Чому саме Донеччина

Попри те, що лінія фронту невпинно наближається до Краматорська — рідного міста волонтера, Богдан Зуяков залишається у рідному регіоні. Його мотивація проста: дім — це місце, де він виріс, а ресурси кожної людини є обмеженими.

“В цілому мені хочеться допомогти всім, але я розумію, що мої ресурси обмежені. На жаль, я не супергерой, який може допомогти всьому світу. Тому я свідомо розумію, що я не можу допомогти всюди: їхати на Херсонщину, їхати на Сумщину. Я допомагаю тут, тому що мого ресурсу вистачає тільки на допомогу тут“, — пояснює він.

Волонтерство для Богдана Зуякова — це не стільки обов’язок перед іншими, скільки внутрішня потреба та борг перед самим собою. 

“Не кожен може рятувати людей, віддавати всього себе цьому. Можливо, це захворювання в нас таке, я не знаю“, — додає він.

Страх і “чуйка”: поїздки на межі життя та смерті

Кожна поїздка за людьми — це величезний ризик. Спочатку волонтерам доводилося їздити у звичайних автомобілях без броні та систем радіоелектронної боротьби (РЕБ). Згодом кожна вилазка стала мініатюрною операцією, зі зброєю та іншими важливими речами для запобігання дронам. На питання про те, як вдається долати страх, чоловік відповідає відверто — страх нікуди не зникає.

“Нам страшно кожен раз. В якісь моменти цей страх є індикатором того, що може щось відбутися. Як така назва “чуйка”, вона завжди присутня, і ми намагаємося її слухати. Якщо нам щось внутрішнє відчуття каже, що не треба їхати, ми, наприклад, не їдемо. Страшно. Боремось. Та й їдемо, куди діватись“, — розповідає рятувальник.

Найважча місія: пішки крижаною Костянтинівкою

Евакуація часто вимагає надлюдських зусиль. Найважчим як фізично, так і морально епізодом за ці роки волонтер називає піший похід у Костянтинівку за трьома людьми, серед яких була маломобільна жінка.

“Йти фізично було важко, тому що ожеледиця, тому що після поранення настільки багато часу пройшло, рани ще бентежать досі. І морально це було важко повертатись в те місце, де тебе майже могли вбити“, — ділиться він.

Ця операція відбувалася у супроводі військових, з чіткими інструкціями та командами. Саме після неї команда переглянула підходи до власної безпеки: волонтери почали використовувати кращі бронежилети та засоби РЕБ проти ворожих дронів, ставши за рівнем екіпірування схожими на військових.

“Чорний список” відмовників

Одним із найболючіших аспектів роботи є ситуації, коли люди в останню мить відмовляються виїжджати з-під обстрілів, наражаючи екіпаж на марну небезпеку. У таких випадках волонтери формують так званий “чорний список” адрес.

“В такий момент я відчуваю тільки те, що хочеться максимально швидко звідси звалити і не загинути заради цього. Співчуття до таких людей, які відмовилися… можливо, і немає. Тому що вони свідомо мені в очі сказали свій вибір. Це максимальна зневага до інших волонтерів“, — різко, але справедливо зазначає Богдан Зуяков. Він наголошує, що життя волонтерів також має цінність, і ризикувати ним вдруге заради тих, хто знехтував їхньою безпекою, вони не будуть.

Евакуація тварин

Особливе місце в евакуаційних місіях займає порятунок домашніх тварин. Для команди волонтерів життя беззахисних котів та собак є не менш важливим. Вони завжди переконують господарів забирати улюбленців із собою.

“Я краще викину ту одну сумку з непотребом якимось, але ми заберемо собачку і котика. Для мене дивно чути, коли питають: “А ви заберете собачку?”. Ми вивозимо сім’ю. В сім’ї, якщо є котик, собачка – це член сім’ї“, — підкреслює Богдан Зуяков. 

Водночас він з болем визнає, що ті тварини, яких люди свідомо залишають у гарячих точках на кшталт Костянтинівки, переважно приречені на загибель.

Емоційне вигорання та втрата побратима

Постійне перебування в екстремальних умовах накладає важкий відбиток на психіку. Волонтери зізнаються, що стали більш черствими, а війна перетворилася на рутину. Зберегти баланс допомагає чітке розмежування: виїхавши з-під обстрілу, вони залишають усі страшні спогади саме там.

Проте деякі рани не гояться. Чотири місяці тому під час чергової місії їхній автомобіль потрапив під удар, внаслідок якого загинув волонтер В’ячеслав.

“До сьогоднішнього дня навіть не доторкнувся знов до тої машини, хоча вона стоїть. Просто не можу знайти в собі сили підійти навіть до машини. Війна надзвичайно сильно нас вимотала, ніяких сил немає взагалі це все продовжувати. Відновлюватись, я б сказав, що ми не відновлюємося. Ми просто, як роботи в чомусь. Працюємо, робимо все на максимум і надіємося, що все ж таки це пошвидше закінчиться“, — відверто розповідає волонтер.

Плани після війни

Незважаючи на тотальну втому, Богдан Зуяков чітко бачить своє майбутнє після того, як потреба у щоденних ризикованих евакуаціях зникне. Він мріє більше не жахатися звуків дронів чи ракет.

“Я хотів би повернутися до спорту. Я хочу себе реалізувати ще. А в цілому, глобально, мені б хотілося бути мером Краматорська, якщо він буде цілий і не окупований. Це взагалі чудово“, — ділиться планами волонтер.

Навіть якщо політична кар’єра не складеться, він планує продовжувати гуманітарну діяльність, адже попереду — зворотна евакуація, відбудова та психологічна допомога населенню. “Я хочу бути корисним людям”, — підсумовує він свою головну життєву місію.

Читайте також:

“Хочу, щоб мої вірші лікували душу”: історія поетеси Мар’яни Куриці, яка своєю поезією представила Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!