Бої за Бахмут тривають вже дев’ятий місяць, місто зруйноване на понад 90%, росіяни фактично захопили руїни, а ЗСУ все ще продовжують контролювати район Літака в місті. У битві за Бахмут за російськими даними загинуло близько 20 тисяч найманців ПВК Вагнер, про це повідомив сам фінансист угрупування — пригожин. Членами ПВК ставали завербовані в’язні, які не проходили підготовку та вважалися гарматним м’ясом. Однак, росія та її прихильники прагнуть показати, мовляв, в Україні на війну також відправляють непідготовлених. 

Доказ цьому пропагандисти знайшли у статті The Wall Street Journal «36 годин у Бахмуті: відчайдушна боротьба одного підрозділу, щоб стримати росіян» авторства Метью Люксмора.

Редакція  «Бахмут. IN.UA» проаналізувала матеріал журналіста, а також ту вижимку, яку оприлюднили пропагандисти. 

Сумнівний телеграм-канал поширює наративи, які грають на руку росіянам

Скріншот з телеграм-каналу, який поширив уривок зі статті The Wall Street Journal. 

«У матеріалі наводиться історія групи мобілізованих із 93-ї мехбригади — їх набирали з безробітних у Харківській області. Бійців екіпірували радянською зброєю і відправили спочатку в Костянтинівку, потім у Бахмут. Також видання пише про групу з 16 призовників, які захищали Бахмут, “багато з яких були призвані кількома днями раніше і не проходили жодної підготовки”. Наприклад, один із бійців уперше вистрілив із гранатомета під час бою в Бахмуті. Він промахнувся, вогнем у відповідь його контузило», — пише телеграм-канал «Всевидящее ОКО»

Заголовки з росЗМІ. Фото: скріншот

Телеграм-канал “Всевидящее ОКО” налічує 1,25 млн фоловерів, однак — це сумнівне джерело достовірної інформації,  канал є повністю анонімним, власник невідомий. Як повідомляє, Інститут масової інформації, ще кілька років тому контент і медіасітка тг-каналу “Всевидящее ОКО” складалися з відео, де люди отримують травми чи вчиняють насильство, а у кожному відеоролику демонстрували зображення крові.

Згодом, експерти Інституту зафіксували чотири матеріали з ознаками замовлення, два стосувалися грального бізнесу, коріння якого закінчувалося в рф. Втім реклами в каналі не багато, а це говорить про те, що у власників каналу є додаткове джерело фінансування, яке саме й звідки воно — невідомо. Відсутність реклами, може свідчити про відсутність замовлень.

Стаття Метью Люксмора

Спершу потрібно зазначити, хто такий Метью Люксмор — це репортер, який висвітлює події в росії, Україні та країнах колишнього Радянського Союзу, приділяючи особливу увагу обороні, національній безпеці Росії та ролі її збройних сил на світовій арені. Раніше він був московським кореспондентом Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода.

Стаття Метью розповідає історію боїв за Бахмут зі слів мобілізованих. Зокрема героєм сюжету стає безробітний батько трьох дітей Олексій Мальковський. Чоловік розповідає, як російські війська штурмували один з багатоквартирних будинків, який його група з 16 призовників, багато з яких були призвані за кілька днів до цього і не пройшли жодної підготовки, мала захищати.

Нижче надаємо переклад оригінальної статті:

Малковський не влучив. Росіяни вистрілили з власного РПГ і влучили в стіну поруч з ним, контузивши його. Він вибіг з будівлі і сховався на овочевій грядці, у нього дзвеніло у вухах. Коли він повернувся після заходу сонця, в кімнаті лежали тіла двох його товаришів.

За 36 годин, які він провів у жорстоких боях від будинку до будинку в східноукраїнському місті, 11 з 16 чоловіків з групи призовників Мальковського були або вбиті, або захоплені в полон, за словами солдатів, що вижили, і родичів зниклих безвісти.

На вихідних Росія остаточно закріпила контроль над Бахмутом після 10-місячної битви, яку Київ використовував для того, щоб розгромити російські війська. Хоча жодна зі сторін не розголошує своїх втрат, за західними оцінками, на Бахмутському фронті загинуло багато тисяч солдатів з обох сторін. Ще більше було поранено.

Намагаючись зберегти бригади, підготовлені і оснащені Заходом для широко очікуваного наступу, і з багатьма загиблими професійними солдатами, Київ відправив туди мобілізованих солдатів і підрозділи територіальної оборони, іноді з незадовільною підготовкою і спорядженням (ось цитата, яка маніпулятивно використовують пропагандистські ЗМІ). Остаточний успіх чи провал української стратегії в Бахмуті залежатиме від результатів більш масштабного наступу.

16 чоловіків, серед яких був і Мальковський, зараховані до 5-ї роти 93-ї механізованої бригади, виїхали з Харкова 16 лютого автобусом на базу бригади за 2 з половиною години їзди на південь.

Пасажирами автобуса були переважно бідні чоловіки з сіл на північному сході Харківської області, багато з яких були безробітними, підробляли різноробочими або працювали позмінно на заводах в обласному центрі. Багато з них отримали мобілізаційні повістки того місяця, згідно з їхніми військово-обліковими документами. Хоча деякі з них пройшли строкову службу роками чи десятиліттями раніше, майже ніхто з них не брав участі в активних бойових діях.

Вони провели дві ночі на базі, де їм видали гвинтівки і форму радянських часів, згідно з військовими документами і фотографіями. 18 лютого їх відвезли до Костянтинівки, що за 16 миль від Бахмута, і розмістили в будинку на околиці гарнізонного містечка.

Вони позували для фотографій зі своїми гвинтівками перед релігійними іконами, розміщеними на каміні в будинку, пили енергетичні напої на ліжках в одній зі спалень, а також курили і їли на кухні.

Вранці 21 лютого прибув старшина роти і повідомив, що має наказ відправити хлопців до Бахмута групами по шість чоловік. Російські війська підходили все ближче до річки, яка розсікає місто, тиснучи на українські підрозділи, що захищалися від постійних мінометних та артилерійських обстрілів. Деякі з них погрожували написати офіційну відмову від виконання наказу, посилаючись на недостатню підготовку. Владислав Юдін, колишній ув’язнений зі східного Луганська, розповів, що сказав старшині, що ніколи не тримав у руках зброю, не кажучи вже про те, щоб стріляти, і йому було страшно. 

“Бахмут тебе навчить”, – відповів йому чоловік.

Коли перша група чоловіків прибула до Бахмута того вечора, їм сказали йти за командиром на позицію. Вони йшли провулками повз руїни розбомблених будинків, переступаючи через повалені телефонні стовпи та нерозірвані російські снаряди.

Вони дійшли до багатоповерхівки, відокремленої сараєм, огорожею з ланцюга і невеликим садом від російських військ у сусідньому будинку. Вони зайняли позиції біля вікон на першому поверсі. Потім їх обстріляли з гранатометів і мінометів, і Юдін розповів, що бачив, як на його очах вбили Сергія Дідіка, 36-річного селянина, і командира. 

“Це було пекло на землі”, – сказав він.

Менш ніж за 300 метрів фермер Сергій Пугасій перебував у будинку під шквальним вогнем російських військ, які витіснили його групу. Він потрапив під кулеметний вогонь з третього поверху іншого будинку і побачив, як впали командир його загону і ще один солдат. Він опинився беззахисним перед кулями, що свистіли навколо нього. Він впав на землю і незабаром опинився в оточенні російських солдатів.

“Ти один?” – запитав один з росіян, зв’язуючи йому руки, а інший забрав у нього гвинтівку і зняв бронежилет. Той відповів, що так.

Після цього бою 21 і 22 лютого і наступної місії 2 березня, для якої вцілілих членів підрозділу відправили назад до Бахмута, дружини зниклих безвісти шукали інформацію. Вони писали до Червоного Хреста та Організації Об’єднаних Націй, телефонували на гарячу лінію українського уряду, а також писали на десятки сторінок у соціальних мережах, присвячених зниклим безвісти.

Бахмут після “звільнення росіян”. Фото: з відкритих джерел

Дружина Пугасія, Анжела, отримала повідомлення про зникнення чоловіка 24 лютого, через три дні після того, як вона востаннє розмовляла з ним. 

“Це як стояти на краю прірви. Я не дружина і не вдова”, – сказала вона в інтерв’ю на початку квітня. “Найгірше – не знати”.

На початку березня двоє військових прийшли додому до Василя Зелінського, 51-річного змінного робітника металургійного заводу з діагностованим захворюванням хребта, щоб повідомити про його зникнення. Його дружина, Олена, почала ридати, запитуючи їх: 

“Як це могло статися, що ви забрали людину без підготовки, а через тиждень вона зникла?” Один чоловік опустив очі, сказала вона, а інший відповів: “Це війна. Ніхто їх зараз не буде навчати”.

2 квітня канал, пов’язаний з воєнізованим угрупованням “Вагнера”, яке очолювало російський наступ на Бахмут, опублікував фотографію військового квитка Дідіка і повідомив, що його загибель була підтверджена. Але дружина Дідіка, Валентина, переконана, що він перебуває в російському полоні.

“Я знаю, що мій чоловік живий, – сказала вона в інтерв’ю The Wall Street Journal. “Моє серце це відчуває”.

Дружини зниклих безвісти обурені тим, що їх відправили в Бахмут без підготовки. Переважна більшість мобілізованих солдатів в Україні проходять хоча б мінімальну підготовку, і випадки, коли непідготовленим чоловікам наказують воювати, не є поширеними. Але українське законодавство не визначає, скільки часу має тривати підготовка, і юристи кажуть, що призовники не можуть нічого зробити, окрім як подати скаргу командирам або на гарячу лінію Міністерства оборони.

У лютому українські депутати внесли на розгляд парламенту законопроект, який передбачає щонайменше тримісячну підготовку мобілізованих, але він так і не пройшов через Верховну Раду. 

Бахмут в російській окупації. Фото: з відкритих джерел

Міністерство оборони України заперечує відправку солдатів без підготовки до Бахмута, а офіцер 93-ї сказав, що не чув про такі випадки у своїй частині. 

“Якщо це сталося, то це неправильно”, – сказав він.

Речник Збройних сил України відмовився від коментарів. У середині квітня Пугасій був звільнений в результаті обміну полоненими після майже двох місяців перебування в російському полоні. Його утримували у в’язниці на окупованій Росією частині Луганської області України, а потім перевели до камери на покинутому заводі. Йому та десятку інших людей зав’язали очі, відвезли до Бахмута і наказали йти через лінію фронту, поки російські війська спілкувалися по радіо з українцями, забезпечуючи, щоб обидві сторони не відкривали вогонь.

Зрештою, Пугасій вважає, що саме його дуже коротка служба в армії врятувала його від страти від рук викрадачів. Коли росіяни подивилися на його військовий квиток і побачили дату його мобілізації, менш ніж тиждень тому, вони запитали, як довго він воював. “Двадцять чотири години”, – відповів він. За його словами, вони попередили, що якщо він знову потрапить у полон, то не виживе.

Примітка: Варто зауважити, що журналіст, який написав статтю регулярно відвідував росію. Його матеріал про Бахмут певною мірою висвітлює росіян, як хороших людей, адже вони, мовляв, відпустили полоненого.  

Що винесли у публічний простір?

Трупи вагнерівців, продменстровані пригожиним. Фото: з відкритих джерел

Пропагандистські канали та сумнівні джерела в телеграмі перекрутили оригінальну цитату з тексту, й в результаті отримали висновок, мовляв, Україна відправляє в Бахмут непідготовлених солдатів (гарматне м’ясо), щоб зберегти життя сильнішим воїнам. Втім, насправді у тексті навіть немає такого судження. Немає слів про (гарматне м’ясо), натомість є наступні уривки:

Уривок 1: “Переважна більшість мобілізованих солдатів в Україні проходять хоча б мінімальну підготовку, і випадки, коли непідготовленим чоловікам наказують воювати, не є поширеними”, — пише журналіст The Wall Street Journal.

Уривок 2: “Намагаючись зберегти бригади, підготовлені і оснащені Заходом для широко очікуваного наступу, і з багатьма загиблими професійними солдатами, Київ відправив туди мобілізованих солдатів і підрозділи територіальної оборони, іноді з незадовільною підготовкою і спорядженням (ось цитата, яка маніпулятивно використовують пропагандистські ЗМІ)

Ймовірно, що саме з цього уривку тексту й з’явилося повідомлення провокативного характеру, яке почали поширювати.

В Бахмут відправляють ненавчених солдатів

В Бахмуті воюють воїни різних підрозділів: ЗСУ, Нацгвардійці, прикордонні загони, добровольці, учасники ТРО, а також мобілізовані. Немає розподілу на елітні війська та неелітні, як це є в росії. Наприклад, вищим класом війська там вважають повітряно-десантні війська, а регулярна російська армія займає нижчу позицію в цій ієрархії.

Крім того, Україна не володіє таким великим людським ресурсом, як держава-сусід, яка дозволяє собі використовувати громадян — в якості гарматного м’яса через необмежений ресурс. В хід йдуть найманці приватних компаній, та інші приватні підрозділи, які відверто конкурують між собою.

Редакція «Бахмут. IN.UA» спілкувалася із бахмутянами, в кожного з яких різний бойовий досвід, різне цивільне життя в минулому. Серед захисників Бахмута є вчителі, волонтери, зоозахисники, активісти та багато інших людей різних професій. 

«Пасажирами автобуса були переважно бідні чоловіки з сіл на північному сході Харківської області, багато з яких були безробітними, підробляли різноробочими або працювали позмінно на заводах в обласному центрі», – уривок зі статті видання.

Теза зі статті The Wall Street Journal про те, що до Бахмута відправляють чоловіків із сіл некоректна в плані узагальнення, адже в армії збираються разом люди різного віку, та різної спеціальності.

Навчання військових без досвіду в Україні

Через повномасштабне вторгнення в лави ЗСУ й ТРО прийшли люди з цивільного життя, які раніше не тримали зброю в руках. Наразі, коли велика війна триває вже другий рік мобілізованих навчають на спеціальних полігонах. Випадки, коли люди потрапляють до формування без жодного досвіду поодинокі.  

Наприклад, нещодавно редакція «Бахмут IN.UA» розмовляла з бахмутянином Дмитром, який служить аеророзвідником на Бахмутському напрямку. Раніше чоловік також не мав військового досвіду, але при мобілізації його навчили азам військової справи. За даними Military Media Center строк підготовки мобілізованих військових-десантників складає 1-2 місяці.

Нагадаємо, ми писали, як можна підготуватися до армії в цивільному житті в матеріалі: Як підготуватися до армії: військовий вишкіл та керування БПЛА

«До війни я не мав військового досвіду. У військкомат прийшов, як ВПО-шник з Бахмута. Ходив, відмічався. В січні мене мобілізували й відправили в навчальний центр, там я пробув півтора місяця. Відучився й потрапив в артилерійський взвод, морська піхота», — розповідає Дмитро.

Чоловіка навчали українські інструктори, які мали військовий досвід з гарячих точок, зокрема й оборонці Бахмута, але оскільки їх інколи бракувало частину військових відправляли на навчання за кордон до іноземних наставників.

Деяких мобілізованих навчав вже сам Дмитро, наприклад, якщо людина не вміла користуватися новими установками. Військовий зазначив, у нього не було випадків, коли до бригади потрапляла особа без досвіду, бувало таке, що доводилося навчати специфічній роботі, як от керуванням БПЛА чи тому подібне.

Фото: з відкритих джерел

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Ментальне здоров’я є невід’ємною частиною загального благополуччя людини. Турбота про психологічний стан є актуальним питанням для українців, особливо в умовах повномасштабної війни. Психологічну допомогу бахмутянам надають у Багатопрофільній лікарні інтенсивного лікування Бахмута, що релокована у Броварах. Кваліфіковану психологічну підтримку тут можуть отримати всі охочі, в тому числі діти, ветерани та родини діючих військовослужбовців.

Яку психологічну допомогу можна отримати в Бахмутській БЛІЛ, редакції Бахмут IN.UA розповіла психологиня Юлія Макогон.

Які найпоширеніші запити до психолога бахмутської лікарні

Сьогодні найпоширенішими запитами пацієнтів до психологині Бахмутської БЛІЛ є тривога, емоційне виснаження та страхи. Бувають і випадки, коли людина звертається з одним запитом, а під час роботи зі спеціалістом виявляється, що проблема є глибшою.

“Сьогодні люди найчастіше звертаються з відчуттям постійної напруги, тривоги, емоційного виснаження, порушеннями сну, страхами, труднощами у стосунках із близькими. Багато хто говорить про втрату сил, мотивації, відчуття невизначеності та нерозуміння, як будувати своє життя в обставинах, які постійно змінюються. Іноді людина приходить із конкретною проблемою, а в процесі розмови стає зрозуміло, що за нею стоїть значно більше: тривале напруження, відсутність відчуття безпеки або втрата звичних життєвих опор”, — зазначає психологиня.

Якщо говорити саме про бахмутян, то багато з них пережили травматичний досвід втрати дому, і це теж дається взнаки.

“Ми звикли говорити про тривогу, страх, панічні реакції, порушення сну. Але є й менш помітні прояви: втрата інтересу до звичних речей, труднощі з концентрацією уваги, постійна втома, дратівливість, відчуття провини за те, що життя триває, або неможливість будувати плани на майбутнє. Особливо це помітно серед людей, які пережили вимушене переміщення, втрату дому, звичного оточення, роботи, соціальних зв’язків. Для багатьох мешканців Бахмутської громади війна — це не лише небезпека, а й дуже особистий досвід втрати цілого звичного світу”, — підкреслює фахівчиня.

Психологиня Юлія Макогон зазначає, що часто люди живуть у постійній напрузі, але продовжують виконувати всі звичні справи. В таких випадках фахівчиня радить не порівнювати свій досвід з іншими і не соромитися звертатися за допомогою.

“Люди часто настільки звикають жити в напрузі, що починають сприймати її як норму. Вони продовжують працювати, піклуватися про дітей, допомагати іншим, виконувати щоденні обов’язки. Зовні все може виглядати цілком благополучно, але внутрішньо людина вже перебуває на межі виснаження. Тому важливо не порівнювати свої переживання з досвідом інших і не переконувати себе, що комусь зараз значно гірше, а отже, не можна скаржитися. Кожен має право на власні почуття та підтримку”, — зауважила Юлія Макогон.

Яку психологічну підтримку надають ветеранам і родинам військовослужбовців

Звернутися по допомогу до психологині бахмутської лікарні можуть і ветерани. Їм допомагають краще адаптуватися до повернення в цивільне життя.

“Серед можливих запитів — адаптація до цивільного життя після служби, переживання травматичного досвіду, труднощі у спілкуванні з близькими, емоційна віддаленість, дратівливість, тривога, порушення сну, почуття провини та складнощі з поверненням до звичного життя. Важливо розуміти: психологічна допомога не полягає в тому, щоб змусити людину забути пережите або швидше повернутися до колишнього життя. Її завдання — допомогти знайти способи жити далі, поступово відновлювати внутрішню рівновагу та стосунки з близькими”, — каже Юлія Макогон.

Окремо фахівчиня допомагає і родинам діючих військовослужбовців та ветеранів. Бо повернення захисника чи захисниці додому не означає автоматичне відновлення минулих стосунків і способу життя. Це може бути випробуванням для родини. Тому і військовому, і його сім’ї потрібен час, щоб знову навчитися бути разом у нових обставинах, і в цьому може допомогти робота з психологом.

Психологічна допомога дітям

Діти, так само як і дорослі, переживають наслідки війни, переїздів, розлуки з рідними та зміни звичного середовища. Тому психологічний стан дітей потребує особливої уваги. Про те, що дитина потребує допомоги спеціаліста, можуть свідчити різні симптоми, які по-різному проявляються в дітей різного віку.

“У молодших дітей це може проявлятися підвищеною тривожністю, страхами, порушеннями сну, плаксивістю, дратівливістю, поверненням до поведінки, характерної для молодшого віку. Іноді дитина стає більш замкненою або, навпаки, надмірно активною. У підлітків частіше можна побачити емоційні коливання, конфлікти з батьками, замкненість, зниження інтересу до навчання, труднощі у спілкуванні з однолітками, невпевненість у собі. Важливо не поспішати називати все це поганою поведінкою. За такими проявами нерідко стоять переживання, з якими дитина ще не вміє впоратися самостійно”, — пояснює психологиня.

Психологиня наголошує, що дитина не завжди може пояснити словами, що з нею відбувається. Тому батькам важливо не лише слухати, що їм говорить дитина, а й помічати зміни в її поведінці.

Робота психологині з молодшими дітьми зазвичай відбувається за участю батьків. З підлітками важливо мати можливість поговорити наодинці, щоб вони могли вільно висловити власні думки та почуття, тому батьків іноді не долучають до цього процесу.

З якими симптомами слід звертатися до психолога

Юлія Макогон радить бахмутянам орієнтуватися на свій стан: як ви почувається і наскільки це впливає на ваше повсякденне життя. Серед тривожних симптомів психологиня виокремлює постійну тривогу і дратівливість, відчуття виснаження, втрату інтересу до справ, які раніше приносили задоволення.

“Якщо ви помічаєте, що тривалий час не можете повноцінно відпочити, постійно відчуваєте тривогу, дратуєтеся через дрібниці, маєте проблеми зі сном, уникаєте спілкування або відчуваєте, що навіть звичайні щоденні справи потребують надмірних зусиль — це привід звернути увагу на свій психологічний стан. Ще одна важлива ознака — коли людина перестає відчувати задоволення від життя, живе переважно “на автоматі”, постійно відкладає власні потреби й не може пригадати, коли востаннє почувалася спокійно. Не варто чекати, поки стане зовсім нестерпно”, — каже спеціалістка.

Оцінити власний психологічний стан можна і вдома, без звернення до спеціаліста. Для цього можна пройти шкалу оцінки тривоги і депресії. Якщо за результатами тестування ви маєте ознаки тривоги або депресії, варто звернутися за допомогою фахівців.

Відповідно до вимог Національної служби здоров’я України, психологічна допомога в Бахмутській БЛІЛ надається безоплатно в межах комплексної реабілітаційної допомоги пацієнту. В інших випадках психологічні консультації надають на платній основі відповідно до чинного прейскуранта цін.

Читайте також:

Як наважитися на повторну евакуацію: пояснює психологиня Олена Рижа

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У документах, складених під час виконання бойових завдань, містяться чутливі дані про завдання, розташування підрозділів, маршрути переміщення та евакуації. Оскільки розголошення такої інформації становить пряму загрозу для безпеки військовослужбовців, частина відомостей про зниклих безвісти, полонених і загиблих має обмежений доступ.

Детальніше про правила надання інформації родинам захисників згідно з роз’ясненням Міноборони.

Які документи містять інформацію з обмеженим доступом

Згідно із законодавством (зокрема законами «Про державну таємницю» та відповідними наказами Міноборони і СБУ), обмеження на поширення поширюється на низку військових документів. До них належать:

• журнал бойових дій;
• бойові накази та розпорядження;
• координати місця зникнення;
• відеозаписи бойових дій, штурмів та обльотів місцевості;
• документи про евакуацію;
• відомості про склад і розташування підрозділів.

Як родинам отримати потрібні відомості

Закон України “Про доступ до публічної інформації” (ч. 8 ст. 6) передбачає, що обмежувати потрібно доступ лише до конкретної чутливої інформації, а не до документа загалом.

Тому кожне звернення військові частини розглядають індивідуально. Якщо документ містить обмежені дані, родинам не відмовляють повністю, а надають необхідну інформацію у формі витягу, спеціальної довідки чи в іншому дозволеному форматі.

Щоб отримати відповідь, у своєму запиті родичам необхідно максимально конкретно зазначити, які саме обставини вони хочуть з’ясувати. Наприклад: запитати про деталі евакуації, обставини зникнення військовослужбовця або уточнити, чи було офіційно зафіксовано факт його поранення.

Особливості підтвердження поранення зниклих безвісти

Процес підтвердження факту поранення для військовослужбовця, який зник безвісти, має певні ускладнення. Часто таких військових не мають змоги евакуювати встановленим маршрутом, через що поранення не встигають своєчасно зафіксувати в офіційних медичних документах.

Сама по собі відсутність медичних документів не є безумовним доказом того, що військовий не зазнав поранення. Якщо інформація про травмування зафіксована лише в журналі бойових дій, для належного оформлення документів військовій частині знадобиться додаткова перевірка обставин та збір свідчень з інших доступних джерел.

Читайте також:

Аліменти з військовослужбовців: з яких виплат стягуються та як розраховуються

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!