Князь Олег Віщий — одна із найважливіших історичних постатей Київської Русі, так каже нам підручник історії. Втім, за тамтешніми сухими фактами стоїть унікальна людина із гарним почуттям гумору та кмітливістю.

Історик Микита Безмен розповів редакції Бахмут IN.UA про не типову сторону князя Олега Віщого.

Біографія князя Олега

Точних відомостей про походження Олега немає. За літописами Олег був родичем Рюрика, однак в яких саме родинних відносинах вони перебували — невідомо. 

За однією з версій Олег міг бути братом дружини Рюрика, а за іншими — представником місцевих слов’янських князів, одним зі шведських військових вождів, або й взагалі ніяк не пов’язаним із Рюриком. Версій багато, але немає навіть жодної, яка б була наближена до правди. 

Чий син князь Олег?

Князь Олег є сином великого князя київського Святослава Хороброго, він був представником династії Рюриковичів та єдиним сином Ігоря та Ольги. Святослав прославився своїм характером, за що й отримав прізвисько “Хоробрий”.

Святослав одружився на Предславі, за різними версіями вона була донькою київського боярина. У подружжя народилося двоє синів Ярополк та Олег.

Коли правив князь Олег

Після смерті Рюрика у 879 році Олег став правити в Новгороді, а разом з тим, взяв опікунство над сином Рюрика Ігоря. Фактично Ігор мав правити згодом, але Олег забрав владу собі. Його наступником став Ігор Київський.

Коротка розповідь про князя Олега

Олег Віщий розумів, що саме розвиток допоможе Новгородським землям стати тогочасним мегаполісом. В цьому Олегу допомогла фінансова грамотність — а саме, торгівля стала основним джерелом збагачення князя. 

Завдяки торгівлі добре жили й місцеві, бо продовольчі можливості земель були скупими. Олег зрозумівши ключ до успіху, взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху “з варягів у греки” — це водогінний шлях по якому ходили судна.

Раніше головні пункти цього шляху контролював Київ, тож Олег побачив ціль, й не побачив перешкод. За літописами 882 року Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ та Любеч. При взятті Києва він убив київських князів Аскольда та Діра. До слова, противники християнства, встановили зв’язки з Олегом, сподіваючись з його допомогою вигнати християн з Русі-України. 

Вони могли допомогти Олегові проникнути в Київ і вбити Аскольда та Діра. Олег змусив платити русичам данину: древлян, сіверян, тиверців, й відповідно цим наживав собі ворогів. Хоча з сучасного погляду князь просто впроваджував систему оподаткування. Олег  воював з волинськими та хорватськими князівствами, а потім об’єднав всі землі вздовж шляху “з варягів у греки”.

Куди здійснював походи князь Олег

Одна зі знакових битв для Олега відбувалася під час походу на Константинополь. Літопис каже, що 907 року, руська дружина на 2000 лодіях, на чолі з князем Олегом вирушила в похід. Ось, як йшов хід битви: 

Руси оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом в затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русам, місто здалося, і князь Олег Віщий у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише 911 року, коли пригрозили другим походом проти Константинополя.

Чому князя Олега називали Віщим

Олега назвали Віщим через одну цікаву легенду. Одного разу Олега хотіли отруїти та дали йому склянку, в якій нібито знаходилося вино. Великий князь відчув щось недобре і вилив вино. Надалі виявиться, що в келиху було не вино, а отрута. За здатність нібито передбачати долю його і прозвали Віщим, тобто той, хто бачить майбутнє.

Як помер князь Олег Віщий?

Обставини загибелі Олега суперечливі та не до кінця зрозумілі. Згідно з літописом, хтось із тодішніх волхвів напророчив Олегові, що він прийме смерть від свого коня. 

Князь засмутився й наказав більше не приводити до нього свого улюбленця, а лише й далі утримувати його, годувати й доглядати. Потім, аж через чотири роки, дізнавшись, що скакун помер, Віщий посміявся над тим пророцтвом і зажадав поглянути на кості колись вірного побратима. 

А коли прибув туди, то поставив на кінські останки ногу і промовив: “Чи не від цього черепа прийняти мені смерть?” Але тієї ж миті звідти виповзла отрйна змія і вжалила князя. Через те він “занедужав і помер”, стверджує літописець.

Автор тексту: історик, краєзнавець Микита Безмен.

Читайте також:

• “Світський біс” та чай з ромом: 10 маловідомих фактів про легендарного Тараса Шевченка
• Сварився з Петлюрою та став міністром пошт: розповідаємо про бахмутянина Микиту Шаповала
• “Оскар” та робота з Майклом Джексоном: 10 маловідомих фактів про Квітку Цісик

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Всіхсвятський храм у Бахмуті — це одна з будівель міста, про яку знає кожен містянин. Він розташовувався у центральному парку та регулярно ставав центром для вірян, де проходили службу. 

Детальніше про історію споруди розповіли у Бахмутському краєзнавчому музеї.

Історія Всіхсвятського храму в Бахмуті

У 1778 році, після заборони ховати померлих біля церков, у Бахмуті виділили нове місце для кладовища за межами міста, на вигоні — сьогодні це територія центрального міського парку.

Уже в 1785 ратман міського магістрату Іван Рєзніков і місцевий купець Парфен Гаврилов закликали громаду зібрати кошти на будівництво дерев’яної церкви на цвинтарі — на честь Всіх Святих. 12 червня 1786 року було отримано офіційне благословення на зведення храму, а вже 4 жовтня того ж року протоієрей Петро Расевський освятив місце майбутньої святині.

Завдяки пожертвам мешканців, 20 січня 1792 року церква була урочисто освячена, і в ній почалися богослужіння.

Точне розташування першої дерев’яної цвинтарної церкви викликає дискусії, але за припущеннями, вона стояла в районі нинішнього нижнього парку, поблизу перетину вулиць Ніни Кравченко та Олександра Сибірцева — це місце позначене як “Кладбищенская площадь” на карті першої половини XX століття. 

Кладовище закрили в 1818 році, але церква продовжила діяти. З часом будівля почала руйнуватись, і в 1893 році на новому — верхньому кладовищі звели кам’яну церкву, яка зберегла ім’я Всіх Святих. Вона не мала постійної парафії та виконувала лише поховальну функцію.

Церква у ХХ столітті

Після Жовтневого перевороту 1917 року храм ще деякий час залишався чинним і офіційно припинив діяльність лише 18 червня 1923 року. Відомостей про збереження метричних книг, у яких реєстрували відспівування, не збереглося, як і про подальше використання церковної будівлі після її закриття. 

У період нацистської окупації Бахмута храм знову відкрили — за одними даними, з ініціативи протоієрея Іоанна Хрещановського, за іншими — це було рішення окупаційної влади, яка використовувала релігію у пропагандистських цілях. У той самий час до церкви привезли бронзовий дзвін із дарчим написом: “Відлито німецьким вермахтом у війні проти більшовиків / 1942 / Завод Торез”.

Храм після другої світової війни

Після визволення міста храм не закрили — він діяв ще близько двадцяти років. У 1960-х роках, під час хрущовської антирелігійної кампанії, керівництво міста вирішило закрити одну з двох діючих церков — вибір упав на Всіхсвятську. Ймовірно, рішення обґрунтовували тим, що її кам’яну будівлю можна було переобладнати під склад чи майстерню, тоді як старовинна дерев’яна Миколаївська церква була історичною цінністю. Щоб надати діям “законності”, створили спеціальні комісії, які перевіряли бухгалтерію храму та поведінку служителів.

Вона досить швидко виявила високі прибутки. Так, у 1962 році було придбано свічок на 4 954 рублі, а продано — на 17 531 рублів. Зарплата священика сягала 250 рублів на місяць, що значно перевищувало середню зарплату по країні. Деякі священнослужителі вели спосіб життя, далекий від канонів — зловживали алкоголем, відвідували ресторани й навіть потрапляли до витверезника. Один із таких випадків — затримання у 1963 році псаломщика Костянтина Сівка після великоднього богослужіння — було оприлюднено в газеті “Вперед”.

У липні 1963 року, під час перевірки, на дзвіниці було виявлено дзвін із дарчим написом вермахту. Його демонтували, розплавили, а фрагмент з написом передали до місцевого музею, де він експонувався до 2019 року. З огляду на високі доходи церкви, поведінку священнослужителів, нацистський дзвін і малу кількість парафіян — влада отримала підстави для офіційного закриття храму в другій половині 1963 року. Після цього куполи демонтували, а будівлю передали торгівельній організації “Смешторг”, яка використовувала її як склад.

У 1980-х у приміщенні церкви розміщувався склад фірми “Одяг”, а згодом — комбінату громадського харчування “Общепит”.

Сучасний храм

Наприкінці 1990-го або на початку 1991 будівлю передали УПЦ Московського патріархату, а настоятелем призначили протоієрея Леонтія Діатковського. Отець Леонтій не лише вів богослужіння, а й особисто займався відновленням напівзруйнованого храму: зусиллями громади й місцевих підприємств відремонтували інтер’єр, відновили куполи, а в 1994 році встановили нові дзвони, відлиті на концерні “АЗОМ”. У процесі реставрації були знайдені фрагменти фресок кінця XIX століття — один із хрестів навіть “проступив” через новий шар фарби, що віряни сприйняли як диво.

На жаль, під час бойових дій за Бахмут у 2022–2023 роках храм зазнав серйозних руйнувань.

Читайте також:

• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда
• Швейна фабрика: як в Бахмуті з’явився район 8 березня
• Часів Яр про який ви не знали. Розпитали у краєзнавця найцікавіше з історії міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмут у 2017 році — тихе й спокійне місто на Донеччині, де вирувало активне громадське життя. Майже кожне свято супроводжувалося численними культурними та розважальними заходами. День вишиванки у Бахмуті не став винятком.

Редакція Бахмут IN.UA пропонує згадати, яким був День вишиванки у 2017 році та як його відзначили бахмутяни.

День вишиванки у Бахмуті 2017

День вишиванки — одне з тих свят, до якого в Бахмуті підходили з особливим ентузіазмом. У місті організовували безліч заходів, серед яких був справжній парад вишиванок. Проте 2017 року погода внесла свої корективи — через дощ довелося скасувати низку активностей.

Основна частина святкової програми відбулася у приміщенні Народного дому: на першому поверсі розмістили виставки та торгові стенди, а на другому — концерт. Програму скоротили.

Більшу частину концерту присвятили підбиттю підсумків екологічної акції: відбулося дефіле у костюмах із вторинної сировини, нагородження переможців та презентація фотоконкурсу. Наприкінці пролунали кілька пісень — лише частина великої програми колективу Народного дому. Основними глядачами та учасниками заходу були школярі та представники освітніх закладів.

Окрім офіційної частини від міськради, волонтери ГО “Бахмут Український” організували показ фільму “Спадок нації” і привітали новонароджених у пологовому будинку, подарувавши їм перші вишиванки.

Варто зазначити, що події, присвячені Дню вишиванки, об’єднали зі святкуванням Всесвітнього дня вишиванки та екологічною акцією. Через це виникла певна плутанина: хтось прийшов на екологічний флешмоб, а хтось — на свято традиційної української сорочки, де паралельно говорили про кількість сміттєзвалищ в Україні.

Читайте також:

• Палац Культури у Часів Ярі: якою була історична споруда
• Часів Яр у 15 фото: як містяни відпочивали біля кар’єрів
• Швейна фабрика: як в Бахмуті з’явився район 8 березня

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!