Варя Ягнишева — архітекторка родом з Донецька. Дівчина разом з однодумцями вирішила дослідити архітектурну ідентичність свого регіону. Варя вирушила в експедицію містами Донеччини, щоб встигнути зафіксувати будівлі, вулички та храми, які щодня можуть зникнути. 

Редакція «Бахмут.IN.UA» поспілкувалася з Варею та дізналася деталі експедиції та особисту мотивацію героїні

Донецьк до 2014 року

Варя народилася та виросла в Донецьку. Зараз її дім окупований росіянами. Це місто каже дівчина, стереотипно вважають тільки індустріальним. Хоча, воно здатне було дивувати красою. До 2014 року Донецьк стрімко розвивався, сюди їхала вступати в універи талановита молодь, а ще тут провели Євро-2012. Варя пригадує, коли все почалося в 2014 вона якраз закінчила школу,  їй довелося виїхати, але частина родини героїні залишилася в Донецьку. 

«В момент коли потрібно було їхати — я якраз мала здавати ЗНО. Не сказала б, що переїзд в 2014 був для мене свідомим рішенням, я планувала вступати в університет, й не було розуміння, що я покидаю дім. Як я пам’ятаю місто? Я дуже любила там жити, мені подобалася моя школа, район. В Донецьку було культурне життя, я жила біля бульвару Пушкіна, любила там гуляти з друзями. До слова, в місті дуже цікава постмодерністська архітектура 90-х років, за основу часто виступала червона цегла», — розповідає Варя Ягнишева.

Читайте також: Одна камера — одне бажання: як волонтери дарують дітям мрію в обмін на фотокартку?

В чотирнадцятому році ніхто не називав війну війною, це була зона ООС або АТО, а у загальнонаціональних новинах відомостей про те, що коїться на Донеччині та Луганщині було мало. Люди в основному дізнавалася про події від знайомих, сусідів або з пропагандистських каналів. Після окупації Донецька героїня рідко приїжджала додому. 

«Фізично та логістично — це було незручно, люди мали мати спеціальні перепустки для в’їзду на територію. Спочатку ти їдеш поїздом Інтерсіті, далі сідаєш в автобус або шукаєш таксі чи перевізника, пішки проходиш контроль. Це було неприємно, бо це ж не кордон, але ти проходиш й бачиш ДНРівців на пункті пропуску, це рандомні люди фактично були», — згадує героїня.

Дослідження Донеччини: експедиція

Донеччина. Фото: надані героїнею

Донецький регіон — особливий, бо тут поєдналися індустріальні будівлі, як от заводи та шахти й поруч з ними архітектура різних стилів та епох, разом цей ансамбль виглядає напрочуд гармонійно. Однак, сьогодні росія фактично в попіл намагається перетворити весь регіон, Маріуполь вже зруйнований, Бахмут, Волноваха та Соледар — також. Щоб встигнути зафіксувати особливість цього регіону Варя разом з однодумцями вирішила поїхати в експедицію.

Краматорськ, квітень 2023. Фото: фрагмент з дослідження

Варвара Ягнишева, Іванна Ліпич та Костянтин Гузенко— троє друзів, які зафільмували Донеччину весною 2023 року

«Наша ціль була зробити дослідження, яке буде доступне й зрозуміле широкому загалу. Це для тих, хто вже виїхав й сумує за домом, й просто для тих, хто цікавиться Донеччиною, але звісно, що користь в ньому знайдуть так само й архітектори», — зазанчає фахівчиня.

Що ви там знімаєте? Ви що наводчики?

Архітектура прифронтової Донеччини. Фото: надані героїнею

В експедицію Варвара з друзями-однодумцями вирушили потягом, перша зупинка – Краматорськ. Спершу, пригадує героїня, команда сумнівалися чи вдасться втілити задумане. Люди бачачи незнайомців з камерами часом насторожено реагували.

«Якось ми знімали будинок на вулиці й нас спитали: “Що ви там знімаєте? Ви що наводчики?”. Ми казали, навіщо приїхали, що знімаємо красиву архітектуру, люди дивувалися, бо не бачили в своєму місті красивого. Ми переконували навпаки, показували будинки та вулиці містянам під іншим кутом й вони казали: “О, справді красиво», — згадує Варя.

Архітекторка додає, що одна із цілей дослідження, це показати людям, що Донеччина – це красиво, бо часто бувають випадки, коли донеччани соромляться казати звідки вони, адже не бачать цінності та краси у своєму регіоні. 

«Індустріальні міста — це не панельки, сірість та сум. Я поїхала в Краматорськ й не розуміла, як встигнути зафільмувати всю цю красу за короткий термін. Настільки все було цікаво. Хочеться, щоб люди відчували гордість за те, в якому регіоні вони народилися», — пояснює фахівчиня.

Донеччина  — це не тільки війна та розруха

Варвара Ягнишева. Фото: надане героїнею

Варвара зазначає, що зараз здебільшого Донецький регіон знають тому, що там війна. Однак, вважає героїня, не варто забувати про архітектурну цінність. Фахівці за час експедиції встигли зазняти Краматорськ, Слов’янськ, Дружківку,  Мирноград та Добропілля.

«Ми намагалися максимально швидко все фіксувати, нас селами та містами возили знайомі волонтери й не хотілося людей наражати на небезпеку. Період був тоді не дуже спокійний (ред. весна 2023). Крім того, щоб фотографувати красиво, потрібно було ще робити знімок так, щоб його потенційно міг використати архітектор у відновленні, якщо будинок буде зруйнований», — каже Варвара.

Фрагмент будинку. Донецьк, весна 2023. Фото: надані героїнею

Донеччину після війни, архітекторка бачить зеленим регіоном без шахт та небезпечних заводів із викидами. Чимало уваги треба буде приділити екологічній складовій, щоб регіон міг розвиватися. На питання, чи на часі вже говорити про відбудову, фахівчиня каже наступне:

«Під час Другої світової війни архітектори бралися за план відновлення за кілька років до закінчення війни. Ми маємо мати приблизне уявлення, як все це буде працювати, необов’язково що використаємо саме конкретні проєкти, але маючи їх – маємо вибір. Це дуже відповідальний момент, за ним мають стояти команди експертів у своїй справі, але план відновлення потрібний. Щоб не виявилося так, що потрібно відбудовувати, а ми не готові», — резюмує співрозмовниця.

Дослідження

Ознайомитися детально з роботою архітекторів за посиланням:

https://drive.google.com/drive/folders/1RWkXo1mHeIcs5L8Y2pwCVDQldiWTPahp

Фото: надані героїнею

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!