З початку російської агресії в 2014 році стан медицини на захоплених рф територіях системно погіршувався. Якщо в 2013 році на території Донеччини було близько 170 лікарень, то зараз на окупованій частині залишилося лише 48 (26 ще працюють на підконтрольній Україні території). На Луганщині кількість лікарень скоротилася ще більше — від 110 до початку окупації до близько 15 зараз. Якщо врахувати, що більша частина лікарень в окупації перепрофільована на військові шпиталі, а дефіцит кадрів серед лікарів, за оцінками російських джерел, сягає 60-70%, можна уявити, що відбувається з людьми в окупації, яким не пощастило захворіти.

Ми дослідили стан медицини на окупованих територіях Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя. 

Лікарні

Значна частина лікарень були знищені під час бойових дій. Звичайно, ситуація в різних регіонах різниться. Якщо в Бахмуті та Авдіївці не залишилося жодної, а тих небагатьох людей, хто ще є на тих територіях, фельдшер приймає в непристосованій для цього кімнаті вцілілого будинку, то на Херсонщині та в Запоріжжі лікарні збереглися. Проте там інша проблема — більшість з них перепрофільована під прийом поранених російських військових злочинців.

Станом на серпень 2025 року “міністерство охорони здоров’я днр” звітує про 207 медзакладів, які працюють на окупованій частині Донеччини. Це вони порахували не лікарні, а будь-які медичні заклади разом із фельшерськими пунктами.

При цьому в окупованій частині Донеччини непоодинокі випадки закриття медзакладів. Їх закривають із різних причин, частіше за все для показових ремонтів.

Зокрема, у жовтні 2024 року в Донецьку закрили стоматологічну поліклініку. Її не реорганізували, а повністю ліквідували. При цьому лікарям, нібито, запропонували нові місця для працевлаштування.

У липні 2025 року в Донецьку закрили перший корпус Донецького перинатального центру. Тепер там не прийматимуть пологи, а лише надаватимуть гінекологічні послуги. Причиною закриття став “ремонт приміщень”. Породіль направлятимуть в інші медзаклади. Строки відновлюваних робіт не повідомляються.

Катастрофічна ситуація з медзакладами склалась в окупованому Маріуполі. Причина полягає в руйнуванні медзакладів під час боїв за місто. 

Зокрема, важко отримати допомогу дітям. Маріупольська міськрада повідомляла, що зараз у місті відсутні дитячі інфекційні відділення. Тому дітей з ГРВІ та інфекційними захворюваннями батьки вимушені везти до Нікольського або Донецька. Взагалі спеціалізованої дитячої лікарні в місті більше немає.

Правда, за три роки окупації росіяни встигли побудувати в Маріуполі дві лікарні. Одна з них з’явилася вже наприкінці 2022 року. Одноповерхова лікарня на території кардіоцентру відразу була обнесена парканом. Там виставили охорону і поставили пропускний пункт. Ніхто сторонній не може потрапити туди. Тож можемо припустити, що це не просто лікарня, а військовий об’єкт.

Другу лікарню — великий медичний центр — окупанти побудували у 2024 році. Завезли туди сучасне обладнання (те, що раніше було в Маріуполі, було вкрадене і вивезене навесні 2022 року). 

Але поява лікарні не вирішила проблеми з медичним обслуговуванням мешканців. 

“Для того, щоб записатися до лікаря на обстеження, треба чекати місяць а то і більше. Я хотіла пройти МРТ, а мені сказали, подзвоніть через місяць, можливо, лікар буде. Тобто обладнання є, а лікарів, які б могли на тому обладнанні працювати, немає”, — розповіла мешканка Маріуполя Галина.

У серпні 2025 року так зване “міністерство охорони днр” ухвалило рішення про реорганізацію центрів первинної медико-санітарної допомоги. Фактично їх ліквідують шляхом приєднання до міських і районних лікарень. Це рішення, нібито, спрямоване на “покращення якості та доступності медичних послуг для мешканців”.

Ця реформа, нібито, не змінить місця роботи поліклінік, амбулаторій та медпунктів. Вони будуть працювати в єдиній системі. Чим саме таке рішення буде корисним для звичайних пацієнтів, окупаційна адміністрація не каже.

На Луганщині ситуація з медустановами ще гірша. Після першої хвилі окупації багато лікарень з Луганська та інших окупованих міст переїхали у Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Кремінну, Старобільськ, повідомляє 0642.ua. Україна витратила чималі гроші та наново оснастила основні релоковані обласні міські медичні установи.

У Рубіжному незадовго до повномасштабного вторгнення коштом України та міжнародних партнерів було відремонтоване інфекційне відділення Рубіжнянської міської лікарні. Але після окупації Рубіжного лікарня була переобладнана під військовий шпиталь. А лікарі в інтервʼю окупаційним ЗМІ дякували росіянам за закуплене перед повномасштабною війною ще Україною обладнання.

У Луганську більша частина третьої поліклініки тепер обслуговує тільки поранених окупантів. Така ж картина зараз у більшості прифронтових місць окупованої Луганщини.

На окупованій території Херсонщини, як з’ясувало видання Кавун.City у  російських реєстрах, окупаційна російська “влада” зареєструвала 24 лікарні, зокрема і ті, які перебувають на деокупованій території: в Херсоні, Білозерці тощо. При цьому в реєстрі лише чотири поліклініки, і всі вони зареєстровані в Херсоні, який фактично є деокупованим, тобто у росіян в окупованій частині Херсонщини зареєстрованих поліклінік як окремих суб’єктів господарювання немає. Їх функції фактично виконують в лікарнях. 

Ще 19 закладів різної форми власності, дотичних до медицини — коледжі, станції швидкої допомоги тощо — зареєстровані за російським законодавством на Херсонщині. Також вони включають фейкові заклади, які фактично перебувають на деокупованій території Херсонщини. 

Проте проблема на Херсонщині полягає не в кількості лікарень або відсутності обладнання, а у катастрофічному дефіциті лікарів. 

Власне, як і на окупованій частині Запоріжжя. Наприклад, в Бердянську збереглася довоєнна кількість медустанов, розповідають колеги з Приморка.city. Працюють міська лікарня (колишнє Бердянське територіальне медичне об’єднання) та міжрайонна поліклініка (колишній Бердянський Центр первинної медико-санітарної допомоги), які окупанти перереєстрували у “державні бюджетні заклади охорони здоров’я”, обласний центр надання психіатричної та наркологічної допомоги (колишній Бердянський обласний психоневрологічний диспансер), Бердянська стоматологічна поліклініка. Діють приватні клініки “Візант”, “Медіфаст”, “Центр кожи”. Окрім того, приватну практику ведуть лікар-гінеколог та стоматологи.

Щодо медичного обладнання, то у приватних клініках воно залишилося у робочому стані з довоєнних часів. У “державних” — всі оновлення це медичне обладнання, яке було придбано для Бердянської лікарні безпосередньо до вторгнення. Його окупанти намагалися видати за привезене з рф. Втім, більшість високоточної медичної апаратури або не працює з різних причин, або працює за певних умов і для певних категорій. 

Так, у міській поліклініці КТ немає, у лікарні томографію роблять лише тим, кого привезла швидка. Для комп’ютерного обстеження треба їхати в Мелітополь чи Сімферополь. Безкоштовного обстеження УЗД в міській лікарні треба чекати місяцями, або можна домовитися за 2000 рублів (ред. 990 гривень). Рентген-апарат у поліклініці не працює, в лікарні — лише за особливим дозволом.

Але ці технічні проблеми ніщо у порівнянні з величезним кадровим голодом, який фактично паралізував медицину на окупованих територіях.

Лікарів немає

Брак лікарів в Донецьку почався ще з 2015 року, коли багато лікарів вирішили не залишатися на невизначеній території, де діють банди замість законів. Після закриття кордонів через ковід цей потік на виїзд призупинився. Але проблема нестачі медичних кадрів залишилася. 

Проблема значно поглибилась після 2022 року. Лікарів стало менше (багато кого примусово відправляли на фронт, перепрофільовували на роботу у військових шпиталях), а людей, які потребують медичної допомоги через війну, обстріли, стрес, брак якісних медикаментів, стало кратно більше. От система і захлинулася.

В Маріуполі у 2022 році тисячі людей помирали не через обстріли, а через відсутність медичної допомоги.

Проблеми з кадрами стала ще більш помітною перед новим навчальним роком, коли раптом з’ясувалося, що в окупованих містах немає лікарів, які б могли провести медичний огляд дітей перед школою. Ватажок “днр” Денис Пушилін заявив, що в лікарнях великі черги через щорічні медогляди дітей перед школою. Тому окупаційна влада обрала 12 лікарень, які проводитимуть огляди дітей у суботу. Ця послуга була доступна у дев’яти населених пунктах: Донецьку, Макіївці, Сніжному, Харцизьку, Шахтарську, Кіровському, Жданівці,Маріуполі та Старобешевому. 

При цьому окупанти подають таке рішення як позитивне. Нібито, це дає можливість людям “пройти медогляди без прив’язки до місця проживання”. Також батькам дітей дозволяють відмовитись від огляду в одного чи кількох лікарів, надавши письмову відмову. 

В лікарні почали привозити мобільні бригади для огляду дітей, зокрема в Єнакієво, Мангуші і Докучаєвську.

Брак лікарів у “днр” намагаються вирішити шляхом відряджень на Донеччину російських лікарів з так званих “регіонів-шефів”. Зокрема, у 2024 році до лікарень прибули понад 400 російських лікарів. Вони, нібито, “допомагали закрити основні проблемні питання амбулаторної і стаціонарної ланок”. 

В коментарі маріупольському виданню 0629 один з місцевих лікарів розповідав, що російські колеги досить професійні, але їм все навколо байдуже, вони їдуть на окуповані території тому, що тут їм пропонують житло і зарплату в 2 рази більшу, ніж вдома.

Загалом, станом на зараз, каже співрозмовник 0629, ці “варяги” не можуть покрити всі потреби в лікарях, та і бажаючих їхати на вахту стає все менше і менше.

А на Херсонщині, крім лікарів-вахтовиків, запрошують і вояжерів із інших країн. Наприклад, із Лівану. Колись, за часів СРСР, радянські лікарі їхали до Лівану рятувати людей, а зараз на заробітки в окуповану Україну їдуть вже самі ліванці. Ну а що робити, якщо окупаційній владі все важче заманювати на вахту російських лікарів.

Російські медіа представляли це як акт волонтерства. Насправді ж це була цілеспрямована кампанія із залучання іноземців до роботи в РФ і на окупованих РФ територіях.

Аналогічна ситуація і на окупованій Луганщині, де лікарів як мінімум впʼятеро менше за потрібне, якщо рахувати кількість населення. Це вимушена визнати навіть окупаційна влада. За словами так званої “міністерки охорони здоров’я лнр” Наталії Пащенко, у низці прифронтових районів кадровий дефіцит медиків сягає 80%. У деяких населених пунктах залишилося лише по кілька лікарів різних спеціальностей, а один терапевт обслуговує 10–12 сіл.

У тимчасово окупованому Сіверськодонецьку на все місто працюють лише два лікарі-терапевти. Ще більш гостра ситуація з роботою “швидкої допомоги”. У багатьох районах люди змушені чекати допомоги по пів доби, адже на чергуванні залишається тільки одна бригада “швидкої”.

Брак лікарів у Бердянську Запорізької області особливо став відчутним, коли до Бердянська хлинув потік тих, хто вижив — мешканців знищеного росіянами Маріуполя. Адже частина бердянських медиків, рятуючи власні сім’ї, на той час покинули місто. Тоді ситуація дещо виправилася за рахунок медиків-маріупольців, які осіли в Бердянську.

Наступний відчутний удар по міській системі охорони здоров’я стався влітку 2023 року, коли чимало лікарів звільнялися з лікарні та поліклініки через примус брати паспорти рф. А тодішня директорка Бердянського Центру первинної медико-санітарної допомоги Олена Пулькіна пішла на співпрацю з окупантами і не подала необхідні документи до НСЗУ, через що місцеві медики втратили й українську зарплатню.

Через все це Бердянськ покинули багато фахівців.

Восени того ж року усіх містян поставили перед жорстким вибором: або отримання паспорта країни-окупанта, або майже повне обмеження доступу до медицини. У Бердянському психоневрологічному диспансері колаборантська адміністрація взагалі заборонила видавати ліки хворим без російського паспорта. Попри те, що ці медпрепарати необхідні для стабілізації стану хронічно хворих людей і у вільному продажі їх немає. Директорка-колаборантка цього медзакладу Альона Діхтяр згодом отримала підозру в державній зраді від СБУ, проте й досі очолює так званий “Обласний центр надання психіатричної та наркологічної допомоги”. До речі, її чоловік Владислав Діхтяр — також зрадник, наразі очолює так звану “Бердянську міжрайонну поліклініку”.

На совісті очільників-колаборантів міської медицини щонайменше кілька смертей бердянців під час серйозних епідемій ГРВІ, що прокотилися містом взимку 2024 та 2025 років. Адже окупаційна влада ретельно приховувала дані про масштаби епідемій та необхідність жорсткого карантину. Ба більше — не перешкоджала проведенню міських масових пропагандистських заходів.

Наприкінці 2024 року окупаційна влада на ТОТ Запорізької області почала впроваджувати “медичну реформу”. Зокрема, в Бердянську з дефіцитом лікарів вирішили боротися об’єднанням медзакладів, створивши одну районну лікарню. За задумом, фахівці вузьких спеціальностей повинні працювати поруч з педіатрами, сімейними лікарями та дільничними. Але на практиці це лише загострило проблему браку медперсоналу, адже від переміщення лікарів їх більше не стає. 

Москва намагається компенсувати брак кадрів програмами “Земський лікар” та “Земський фельдшер”, які працюють на всіх окупованих територіях. Вони передбачають “підйомні” для медиків, що погодяться переїхати у віддалені села й міста окупованих територій.

Лікарі, які беруть участь, при переїзді отримають по 1 мільйону рублів (ред. близько 494 тисячі гривень), а фельдшери, акушерки і медсестри — по 500 тисяч рублів (ред. близько 247 тисяч гривень). Для тих же, хто працюватиме на віддалених і важкодоступних територіях, такі виплати збільшено в півтора раза — до 1,5 мільйона і 750 тисяч рублів відповідно. Однак результати не виправдовують очікувань.

Так, у 2023 році — першому році реалізації програм — на окуповану Луганщину переїхали п’ятеро лікарів і п’ятеро фельдшерів. У 2024 році “земськими” медиками стали 10 лікарів і один фельдшер швидкої допомоги. На наступні три роки заплановано залучити ще 150 фахівців — по 50 щороку. Проте працювати у зруйнованих війною регіонах, навіть за великі гроші, бажаючих обмаль.

Окрім залучення російських фахівців, окупанти вирішили дозволити фельдшерам проводити лікування і робити призначення та встановлювати діагнози на рівні з лікарями. Молоді лікарі, які не мають досвіду і навіть не проходили інтернатуру, починаючи з 3 курсу навчання вже працюють у лікарнях на позиціях не інтернів, а лікарів. Якою є якість таких фіхавців і такого лікування, вважаємо, зрозуміло.

Люди і їхні болі

Потрапити на прийом до лікаря на окупованих територіях зараз, як виграти в лотерею.

Справжнім квестом для більшості хворих на тимчасово окупованій Луганщині став сам запис на прийом до лікаря. Наприклад, на вході у так звану “республіканську” лікарню у Луганську щодня збирається величезна черга, щоб тільки потрапити до реєстратури. Люди приходять о 5 ранку, щоб отримати талон, а після стоять декілька годин, щоб потрапити з тим талоном на прийом.

У багатьох містах “лнр” взагалі відсутні онкологи. При тому, що у шахтарському краї завжди вистачало хворих на онкологію. Взагалі щоб потрапити до більшості профільних лікарів треба чекати місяцями. Навіть щоб зробити рентген мешканцям прифронтової Луганщини іноді треба проїхати за пів сотні кілометрів.

Але, навіть при такому дефіциті окупаційна влада досі не спромоглася погасити заборгованість із заробітної плати медичним працівникам, що виникла ще у 2014–2015 роках.

Мешканці Донеччини скаржаться, що стан лікарень поганий, а окупаційна влада робить лише показові ремонти, не займаючись оновленням обладнання і меблів.

Є скарги і на доступність медичних послуг. Попри заяви щодо безоплатної медицини, жителі “днр” навіть з наявністю поліса не можуть безоплатно зробити УЗД, МРТ, КТ, а також лікуватися від онкології. Гроші за лікування вимагають і в російських лікарнях, попри наявність паспорта громадянина рф. У людей вимагають місцеву прописку, в разі відсутності — гроші за лікування.

Не надають обіцяного і людям з інвалідністю. Користувачка в соцмережі розповіла про те, що лежача людина з інвалідністю 5 місяців чекала підгузки за програмою реабілітації.

Своє обурення висловлює і медперсонал. Кажуть, що “міністерство охорони здоров’я днр” так і не вирішило питання щодо підвищення зарплат, тому люди і звільняються з лікарень.

На Херсонщині люди скаржаться на гостру проблему доступу до ліків, особливо в малих громадах окупованої частини Херсонищни, сіл та селищ, де більш активно ведуть бойові дії: Каховка, Нова Каховка, Олешки, Гола Пристань. Трохи краща ситуація у Скадовську та Генічеську, але лише відносно інших громад. В цілому ж люди часто мають їхати до окупованого Криму навіть для того, щоб придбати ліки російського або білоруського виробництва, адже інших майже немає.

В Маріуполі чоловіка з інсультом не поклали до лікарні і залишили вдома через відсутність вільних місць у реанімації. Чоловік помер через декілька днів без медичної допомоги.

А іншого чоловіка виписали після операції через 2 дні із обласної клінічної лікарні, яку окупанти перейменували у муніципальну, у нього почався сепсис ран.

Ще люди скаржаться, що безкоштовна медицина від окупантів зовсім не безкоштовна, а дуже дорога.

У міській поліклініці Бердянська КТ немає, у лікарні томографію роблять лише тим, кого привезла швидка. Для комп’ютерного обстеження треба їхати в Мелітополь чи Сімферополь. Безкоштовного обстеження УЗД в міській лікарні треба чекати місяцями, або можна домовитися за 2000 рублів (ред. близько 990 гривень). Рентген-апарат у поліклініці не працює, в лікарні — лише за особливим дозволом.

Разом з тим, ті, хто потрапив до стаціонару з інсультом, апендицитом, грижами чи переніс екстрену операцію на судинах, відзначають, що загалом лікування було безкоштовним, лікарняна їжа теж цілком прийнятна. Витрачалися здебільшого на “подяку” лікарям і медперсоналу, аби забезпечити собі належну увагу, розмір “подяки” — близько 5000 рублів (ред. близько 2470 гривень).

До речі, така ж “подяка” в Маріуполі за видалення щитоподібної залози (в Бердянську такі операції не роблять) обійдеться у 25000 рублів (ред. близько 12340 гривень).

Пресловуті “безкоштовні” операції в Сімферополі, Ростові-на-Дону чи Москві — це окрема тема. Як розповіли бердянці, самі операції дійсно безкоштовні, але за організацію такої поїздки і перебування в клініці треба заплатити від 35 000 до 60 000 рублів.

Розцінки на деякі послуги в самому Бердянську такі:

• аналіз сечі в приватній клініці — 200 рублів, крові — 1050 рублів;
• УЗД у приватного лікаря — 700 рублів, у приватній клініці 2500–3400 рублів;
• обстеження у приватного гінеколога разом з УЗД і аналізами — 3000 рублів;
• магнітотерапія суглобів у міській лікарні за направленням лікаря — безкоштовна, в приватній клініці — 200 рублів за одну процедуру;
• лазерне видалення базаліоми (різновид раку шкіри) в приватній клініці — 20 000 рублів;
• видалення зуба в стоматологічній поліклініці в середньому — 1800 рублів, лікування зуба — від 3250 до 12 500 рублів, металокерамічна коронка на 1 зуб — близько 9000 рублів, пластмасова — 5600 рублів.

По факту, зараз медицина на тимчасово окупованих територіях скотилась на рівень позаминулого сторіччя. А лікарі сьогодні ще більш недоступні, ніж класичні земські доктори з оповідань Чехова, бо до них селяни їхали на старій бричці день чи два, але все ж мали шанс добратися, а щоб сьогодні просто побачити людину у білому халаті, у більшості населених пунктів в окупації  знадобиться набагато більше часу.

Примітка. В роботі над дослідженням брали участь редакції Бахмут IN.UA, Приморка.City, Кавун.City, 0642.ua

Читайте також:

• Українців, які не отримали російських паспортів, можуть депортувати з ТОТ
• Росіяни на ТОТ не справляються з пожежами на Донбасі: деталі
• Нашестя гризунів та комах на ТОТ Донеччини: в “Жовтій стрічці” назвали причину

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

23 квітня редакція Бахмут IN.UA запустила опитування серед мешканців Бахмутської громади, щоб зрозуміти, як бахмутяни оцінюють роботу місцевої влади в евакуації та чи розуміють, які повноваження сьогодні має Бахмутська МВА. У опитуванні взяли участь 392 людини. І його результати показали головну проблему: очікування мешканців від влади часто не збігаються з тим, що військова адміністрація юридично та фактично може робити після втрати міста.

Опитування було анонімним і стосувалося роботи влади Бахмута в умовах повномасштабної війни та вимушеної евакуації громади. Зокрема, мешканців просили оцінити рівень поінформованості про діяльність органів самоврядування, доступність комунікації, а також висловити власне бачення щодо ролі та повноважень місцевої влади в екзилі. Отримані результати дозволяють побачити, як змінилося сприйняття місцевої влади після втрати контролю над містом, які запити сьогодні мають бахмутяни та наскільки вони відчувають зв’язок із громадою в евакуації. Далі — про те, що саме показали результати опитування, і в чому головна проблема.

Опитування бахмутян

Опитувальник містив 5 питань, на 1 питання, “Чи розумієте ви, чим наразі займаються органи місцевого самоврядування Бахмута в евакуації”:

• 52% респондентів відповіли “так”;
• 29% респондентів відповіли “ні”;
• 17% респондентів відповіли “частково”.

На 2 запитання “Чи знаєте ви, які повноваження мають органи місцевого самоврядування Бахмута під час війни (в екзилі)?”:

• 45% респондентів відповіли “так”;
• 32 респондентів відповіли “ні”;
• 21 респондентів відповіли “частково”.

На 3 запитання “Як ви оцінюєте комунікацію органів місцевого самоврядування Бахмута з громадою?”:

• 44% респондентів відповіли “повністю задоволений/а”;
• 31% респондентів відповіли “не задовлений/а”;
• 14% репсондентів відповіли “частково задоволений/а”;
• 9% респондентів відповіли “важко відповісти”.

Щодо відкритого питання “Які повноваження, на вашу думку, варто посилити для органів місцевого самоврядування Бахмута в екзилі?”, то тут більшість респондентів вимагають від посадовців активнішого захисту їхніх прав на державному рівні, прозорого звітування про витрати бюджету та розширення гуманітарної допомоги в різних регіонах України.

Водночас частина опитаних пропонує надати органам самоврядування більше цифрових та фінансових повноважень для ефективної роботи в умовах переміщення. Окремі критичні відгуки закликають до радикальних кадрових змін через низьку довіру до керівництва міста. Загалом відповіді підкреслюють пріоритетність житлового питання та соціального захисту для збереження цілісності громади. Варто зазначити, що частина коментарів про роботу та комунікацію ОМС в екзилі є схвальною.

Які основні претензії бахмутян до місцевої влади в евакуації?

Основні претензії можна розділити на кілька ключових категорій:

1. Питання житла та компенсацій (найбільш критична проблема)

Частина опитаних хоче бачити реальні кроки у вирішенні житлової проблеми. Основні скарги стосуються:

• відсутності житлових сертифікатів: Люди вимагають компенсацій за зруйноване майно, навіть якщо місто перебуває в окупації;
• частина респондентів незадоволена розмовами про відбудову в майбутньому (наприклад, проект у Гощі), тоді як люди потребують житла “тут і зараз”;
• також є брак розуміння, чому влада не добивається на державному рівні змін до законодавства (зокрема, підписання законопроєкту 11161), які б дозволили отримувати компенсації за майно на ТОТ.

2. Несправедливість у розподілі допомоги та ресурсів

Мешканці відчувають нерівність у підтримці:

• географічна вибірковість: допомога (гуманітарна, фінансова) здебільшого, на думку опитаних, зосереджена у великих хабах (Київ, Дніпро), тоді як бахмутяни в інших містах або селах почуваються покинутими.
• є скарги на те, що допомога надається лише окремим пільговим категоріям, а інші мешканці громади, які також втратили все, залишаються поза увагою. Також критикують встановлений “поріг” пенсії для отримання грошової допомоги.

3. Проблеми комунікації та ставлення до людей

• частина респондентів скаржаться на неможливість додзвонитися на гарячі лінії та іноді “агресивні” відповіді при онлайн-зверненнях;
• мешканці хочуть відчувати, що про них пам’ятають не лише під час свят, а знають про їхні щоденні потреби та проблеми.

Які реальні повноваження мають МВА в екзилі?

Михайло Загородній, аналітик в Рух ЧЕСНО, пояснює, що зараз назвати конкретні повноваження МВА, оцінити її ефективність тощо в екзилі неможливо. Причина у відсутності профільного закону, зараз вся діяльність МВА регулюється лише законом “Про правовий режим воєнного стану”.

“В нас є одна велика, величезна прогалина: у нас немає законодавства про військових адміністраціях. Тобто, в нас, фактично, вся діяльність військових адміністрацій регулюється законом про правовий режим воєнного стану”, — каже Михайло Загородній.

За його словами, нардепи вже намагалися підготувати окремий законопроєкт, який би врегулював діяльність військових адміністрацій, однак досі це питання залишається невирішеним. Водночас саме законодавча невизначеність зараз створює найбільші труднощі як для самих адміністрацій, так і для мешканців окупованих громад.

“Повноваження міських військових адміністрацій виписані достатньо нечітко, і це дає дуже багато підстав для інтерпретацій…Насправді, якщо не помиляюся, в лютому цього року Мінрозвитку вже говорила про це питання, що треба переформатувати роботу саме цих адміністрацій військових, які там займаються питанням окупованих територій. Але що з цього вийде, поки що невідомо. Наразі діяльність дуже нечітка. І визначити її — це треба буквально розбиратися з кожною окремою адміністрацією, чим вона займається. Якщо ви подивитесь інтерв’ю з керівниками таких адміністрацій, вони можуть абсолютно різні вектори називати “діяльністю”, — каже аналітик.

Примітка. Мінрозвитку готує зміни щодо роботи військових адміністрацій і комунальних підприємств громад, які перебувають в окупації або в зоні бойових дій. Держава визнає, що багато комунальних закладів із ТОТ фактично не можуть повноцінно працювати, оскільки їхнє майно, обладнання та будівлі залишилися на окупованих територіях. Основна ідея — оптимізувати структуру таких підприємств і військових адміністрацій, щоб зменшити витрати бюджету, але при цьому зберегти кадри та управлінську основу громад до моменту деокупації.

Олексій Кулеба, очільник міністерства, заявив, що головне завдання зараз — “зберегти колективи та кадровий потенціал”, водночас адаптувавши систему до реалій війни й обмежених фінансових ресурсів. Також Мінрозвитку хоче переглянути структуру самих військових адміністрацій на ТОТ: скоротити або оптимізувати підрозділи, які не можуть ефективно працювати в окупації, і натомість посилити напрямки: реінтеграції, гуманітарного реагування, цивільного захисту, підтримки прифронтових територій, підготовки до післявоєнного відновлення.

Фактично йдеться про спробу перевести військові адміністрації та комунальні структури ТОТ у більш “кризовий” формат роботи — із фокусом не на повноцінному управлінні територією, а на збереженні людей, документації, інституцій та готовності до повернення після деокупації.

Він наголошує, що це стосується військових адміністрацій, які займаються окупованими територіями. Наразі в законодавстві фактично немає конкретного механізму, який би визначав, як саме повинна працювати така адміністрація після втрати контролю над територією.

За словами аналітика, якщо дивитися на позицію держави, то основним завданням таких адміністрацій сьогодні є збереження інституційної присутності громади та робота з реєстрами. Йдеться про облік населення, евакуйованих мешканців, внутрішньо переміщених осіб, втрат майна та інших даних, необхідних для майбутнього відновлення територій.

“Держава виходить із того, що ці території будуть повернуті. Тому хтось має вести реєстри, працювати з інформацією про людей, майно, втрати”, — пояснює він.

Водночас експерт визнає: оцінити ефективність роботи військових адміністрацій сьогодні надзвичайно складно, адже чітких критеріїв фактично не існує. Через це діяльність різних громад дуже відрізняється — як у комунікації з мешканцями, так і в питаннях підтримки переселенців.

Чи має МВА повноваження щодо забезпечення людей житлом?

Експерт пояснює, що проблема тут полягає не лише у фінансуванні, а й у складних бюрократичних процедурах та обмежених повноваженнях самих адміністрацій.

“Навіть якщо адміністрація хоче реалізувати житловий проєкт, вона стикається з питаннями землі, погоджень, взаємодії з іншими громадами. І далеко не все залежить саме від неї”, — зазначає співрозмовник.

Він додає, що сьогодні багато рішень ухвалюються ситуативно, а ефективність роботи конкретної адміністрації значною мірою залежить від її керівництва та внутрішньої організації роботи. Саме тому, на думку експерта, питання діяльності військових адміністрацій необхідно якомога швидше переводити у чітке правове поле.

“Потрібно чітко прописати, чим ці адміністрації мають займатися, які в них повноваження і на що вони можуть витрачати кошти”, — підсумовує він.

В чому головна проблема?

Результати опитування частково показують кризу очікувань між мешканцями Бахмутської громади та органами місцевого самоврядування в евакуації. Попри те, що значна частина респондентів загалом розуміє діяльність МВА та позитивно оцінює комунікацію, відповіді бахмутян демонструють: люди все менше сприймають адміністрацію як символічний орган “збереження громади” і все більше очікують від неї конкретних практичних рішень — насамперед щодо житла, компенсацій, гуманітарної підтримки та представництва інтересів переселенців на державному рівні.

Фактично опитування показало конфлікт між юридичною реальністю та суспільним запитом. З одного боку, мешканці очікують, що місцева влада в екзилі повинна виконувати функції повноцінного органу управління громадою навіть після втрати території. З іншого — самі військові адміністрації працюють в умовах законодавчої невизначеності, обмежених бюджетів та відсутності чітко прописаних повноважень. Через це значна частина претензій до МВА стосується сфер, на які адміністрації або мають лише частковий вплив, або не мають його взагалі.

Особливо показовим є житлове питання. Для багатьох бахмутян саме воно стало головним критерієм оцінки ефективності влади. Люди, які втратили житло через війну та окупацію, очікують не стратегій майбутньої відбудови, а рішень для виживання сьогодні. Саме тому у відповідях часто звучать критика довгострокових проєктів та вимога до влади активніше лобіювати зміни до законодавства щодо компенсацій за майно на ТОТ. Це свідчить про поступову трансформацію запиту переселенців: від гуманітарної підтримки, до системних соціальних гарантій.

При цьому сама держава фактично лише починає формувати підхід до того, якою має бути роль військових адміністрацій окупованих громад у довгостроковій перспективі. Заяви Мінрозвитку про оптимізацію структур, збереження кадрового потенціалу та переформатування роботи МВА свідчать, що центральна влада вже визнає, що модель “тимчасового управління до швидкої деокупації” більше не відповідає реальності затяжної війни. Натомість громади в екзилі поступово перетворюються на окрему форму управління — без території, але з населенням, бюджетами, документацією та потребою зберігати інституційну тяглість.

У цьому контексті Бахмутська громада стає прикладом ширшої проблеми для всієї країни: як мають функціонувати органи місцевого самоврядування після втрати міста, які повноваження вони повинні мати та де проходить межа між символічним представництвом громади і реальною відповідальністю перед людьми. Без чіткої відповіді на це питання держава ризикує отримати дедалі більший розрив між очікуваннями переселенців і можливостями місцевої влади в екзилі.

До теми:

Проєкт “Бахмут-Гоща”: яку суму передбачили на початок будівельних робіт і звідки братимуть фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У 2022 році в так званому “міністерстві освіти і науки днр” з’явився новий посадовець. Заступником міністра призначили росіянина Олега Трофимова. Він родом з Тюмені і до цього працював у російській системі освіти. У 2024 році Олег Трофимов очолив освіту на окупованій Донеччині, ставши виконувачем обов’язків міністра.

Що відомо про біографію Олега Трофимова, його роботу і скандали на ТОТ Донеччини? Редакція зібрала детальне досьє.

Олег Трофимов, міністр “днр”, біографія

Олег Трофимов народився в 1986 року в російському місті Тюмень. Освіту здобув у місцевому Тюменському державному університеті: у 2008 році отримав диплом з відзнакою за спеціальністю “Біоекологія”. Після цього поїхав на дворічне стажування до Московської області.

Трудовий шлях Олега Трофимова розпочався у Тюменському державному університеті. Спочатку він був асистентом кафедри екології та генетики, а згодом — старшим викладачем, доцентом кафедри екології та генетики, заступником директора Інституту біології. З 2021 року виконував обов’язки директора Інституту біології ТюмДУ.

У 2022 році Олег Трофимов переміг у конкурсі управлінців “Лідери росії” на платформі “росія — країна можливостей”, яку курує володимир путін. У липні 2022 року Трофимов, як переможець конкурсу, мав особисту зустріч з путіним у кремлі. На цій зустрічі президент рф ухвалив рішення щодо призначення Олега Трофимова заступником міністра освіти “днр”.

31 серпня 2024 року ватажок “днр” денис пушилін призначив Олега Трофимова виконувачем обов’язків міністра освіти і науки “днр”.

Олег Трофимов як міністр освіти “днр”

На сайті так званого “уряду днр” йдеться, що Олег Трофимов як міністр освіти і науки займається управлінням у сферах освіти, опіки та піклування над дітьми, а також реалізує молодіжну політику.

За ініціативи Олега Трофимова в навчальних закладах окупованої Донеччини проводять пропагандистські заходи. Зокрема, у квітні і травні в школах проводять так звані уроки російської весни. Вони ініційовані міністерством освіти з нагоди “повернення Донбасу до росії”. Під час таких заходів дітям насажують наративи про історичний зв’язок з росією.

Часто на заходах присутні і бойовики “днр”. А самі діти вдягаються у форму армії рф.

“Учні через художнє слово, музику, театральні постановки та тематичні обговорення звертаються до історії Донбасу, осмислюють значення подій весни 2014 року, роль народної єдності, громадянської позиції та збереження історичної пам’яті. Такі заходи допомагають школярам та студентам не лише дізнатися факти про народження республіки, а відчути значення російської весни, усвідомити нерозривний зв’язок Донбасу з росією”, — так описує заходи у школах Олег Трофимов.

Долучають дітей і до заходів, приурочених до 9 травня. Всі вони ініційовані міністерством освіти “днр”. Серед них: проведення всеросійської акції “Безсмертний полк”, оптимізована для проведення у школах, “Листи перемоги”, де дітей долучають до читання листів військових, та “Вікна перемоги”, в межах якої діти прикрашають георгіївськими стрічками вікна у класах. Також для дітей проводять зустрічі з ветеранами і діючими військовими російської армії, які брали участь у війні в Україні. Залучають до пропаганди війни школярів усіх класів, в тому числі і початкових.

Серед пропагандистських заходів, які проводять у школах за ініціативи міністерства освіти, є так звані “розмови про важливе”. Це обов’язкові уроки, які проводять щотижня. На цих заняттях розглядають та обговорюють конкретні теми, яка є загальними для всіх класів та шкіл та переважно зосереджені на пропаганді російських цінностей і наративів.

Наприклад, у травні відбувся урок “Республіка наших сердець”. Його метою було “виховання почуття гордості за республіку і осмислення “дня днр” як символу відродження і мужності”. Цей захід охопив понад 140 тисяч школярів та понад 18 тисяч студентів.

За ініціативи Олега Трофимова проходить мілітаризація дітей у школах. Зокрема в навчальних закладах запровадили урок “Основи безпеки та захисту Батьківщини”, під час якого діти мають опанувати навички надання першої допомоги та дій у надзвичайних ситуаціях. На перший погляд, це справді корисна для дітей інформація. Втім, ці уроки проводять лише для хлопчиків, яких одягають у військову форму.

Для уроків передбачені окремі класи, які оснащує міністерство освіти. Зокрема, Олег Трофимов звітував про оснащення предметних кабінетів у школах Маріуполя. За його словами, навчальні заклади “отримали базу, необхідну для формування навичок цивільної оборони та початкової військової підготовки”. Цим посадовець підтвердив, що метою уроків є, передусім, мілітаризація учнів.

Скандал з харчуванням у школах “днр”

У лютому 2025 року Олег Трофимов потрапив у скандал щодо відсутності гарячого харчування у школах “днр”. Батьки учнів в окупованих містах Донеччини скаржились на відсутність гарячого харчування, через що діти не могли ходити на повноцінне очне навчання, бо залишалися голодними. З такою ситуацією стикнулися навчальні заклади Донецька — чотири школи та вісім дитсадків — та інших міст.

Скарги батьків дійшли до ватажка “днр” пушиліна. Для вирішення проблеми він зібрав нараду. У своє виправдання Олег Трофимов зазначив, що “годувати дітей у низці навчальних закладів просто немає кому” через відсутність кухарів. Також Трофимов запевняв, що в деяких школах проблему намагаються вирішити через залучення сторонніх організацій. По решті закладах він не називав конкретних заходів, а говорив, що “робота ведеться”.

Через бездіяльність міністерства освіти, контролювати ситуацію доручили координаторці дитячого фонду “Діти Донбасу”. Вона мала особисто інспектувати проблемні школи та стежити за тим, щоб відсутність кухарів не впливала на харчування дітей. Фактично цим рішенням пушилін визнав бездіяльність міністерства, яке ігнорувало проблему.

Читайте також:

• На окупованій Донеччині вводять козацькі класи у школах: що зміниться для учнів
• Олександра Кульгіна (досьє) або як окупація вирощує нових “лідерів” з українських дітей
• Штурмовики, сапери і зв’язківці: у “днр” дітей залучають до армійської підготовки під прикриттям ігрових змагань

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!