З початку російської агресії в 2014 році стан медицини на захоплених рф територіях системно погіршувався. Якщо в 2013 році на території Донеччини було близько 170 лікарень, то зараз на окупованій частині залишилося лише 48 (26 ще працюють на підконтрольній Україні території). На Луганщині кількість лікарень скоротилася ще більше — від 110 до початку окупації до близько 15 зараз. Якщо врахувати, що більша частина лікарень в окупації перепрофільована на військові шпиталі, а дефіцит кадрів серед лікарів, за оцінками російських джерел, сягає 60-70%, можна уявити, що відбувається з людьми в окупації, яким не пощастило захворіти.

Ми дослідили стан медицини на окупованих територіях Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя. 

Лікарні

Значна частина лікарень були знищені під час бойових дій. Звичайно, ситуація в різних регіонах різниться. Якщо в Бахмуті та Авдіївці не залишилося жодної, а тих небагатьох людей, хто ще є на тих територіях, фельдшер приймає в непристосованій для цього кімнаті вцілілого будинку, то на Херсонщині та в Запоріжжі лікарні збереглися. Проте там інша проблема — більшість з них перепрофільована під прийом поранених російських військових злочинців.

Станом на серпень 2025 року “міністерство охорони здоров’я днр” звітує про 207 медзакладів, які працюють на окупованій частині Донеччини. Це вони порахували не лікарні, а будь-які медичні заклади разом із фельшерськими пунктами.

При цьому в окупованій частині Донеччини непоодинокі випадки закриття медзакладів. Їх закривають із різних причин, частіше за все для показових ремонтів.

Зокрема, у жовтні 2024 року в Донецьку закрили стоматологічну поліклініку. Її не реорганізували, а повністю ліквідували. При цьому лікарям, нібито, запропонували нові місця для працевлаштування.

У липні 2025 року в Донецьку закрили перший корпус Донецького перинатального центру. Тепер там не прийматимуть пологи, а лише надаватимуть гінекологічні послуги. Причиною закриття став “ремонт приміщень”. Породіль направлятимуть в інші медзаклади. Строки відновлюваних робіт не повідомляються.

Катастрофічна ситуація з медзакладами склалась в окупованому Маріуполі. Причина полягає в руйнуванні медзакладів під час боїв за місто. 

Зокрема, важко отримати допомогу дітям. Маріупольська міськрада повідомляла, що зараз у місті відсутні дитячі інфекційні відділення. Тому дітей з ГРВІ та інфекційними захворюваннями батьки вимушені везти до Нікольського або Донецька. Взагалі спеціалізованої дитячої лікарні в місті більше немає.

Правда, за три роки окупації росіяни встигли побудувати в Маріуполі дві лікарні. Одна з них з’явилася вже наприкінці 2022 року. Одноповерхова лікарня на території кардіоцентру відразу була обнесена парканом. Там виставили охорону і поставили пропускний пункт. Ніхто сторонній не може потрапити туди. Тож можемо припустити, що це не просто лікарня, а військовий об’єкт.

Другу лікарню — великий медичний центр — окупанти побудували у 2024 році. Завезли туди сучасне обладнання (те, що раніше було в Маріуполі, було вкрадене і вивезене навесні 2022 року). 

Але поява лікарні не вирішила проблеми з медичним обслуговуванням мешканців. 

“Для того, щоб записатися до лікаря на обстеження, треба чекати місяць а то і більше. Я хотіла пройти МРТ, а мені сказали, подзвоніть через місяць, можливо, лікар буде. Тобто обладнання є, а лікарів, які б могли на тому обладнанні працювати, немає”, — розповіла мешканка Маріуполя Галина.

У серпні 2025 року так зване “міністерство охорони днр” ухвалило рішення про реорганізацію центрів первинної медико-санітарної допомоги. Фактично їх ліквідують шляхом приєднання до міських і районних лікарень. Це рішення, нібито, спрямоване на “покращення якості та доступності медичних послуг для мешканців”.

Ця реформа, нібито, не змінить місця роботи поліклінік, амбулаторій та медпунктів. Вони будуть працювати в єдиній системі. Чим саме таке рішення буде корисним для звичайних пацієнтів, окупаційна адміністрація не каже.

На Луганщині ситуація з медустановами ще гірша. Після першої хвилі окупації багато лікарень з Луганська та інших окупованих міст переїхали у Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Кремінну, Старобільськ, повідомляє 0642.ua. Україна витратила чималі гроші та наново оснастила основні релоковані обласні міські медичні установи.

У Рубіжному незадовго до повномасштабного вторгнення коштом України та міжнародних партнерів було відремонтоване інфекційне відділення Рубіжнянської міської лікарні. Але після окупації Рубіжного лікарня була переобладнана під військовий шпиталь. А лікарі в інтервʼю окупаційним ЗМІ дякували росіянам за закуплене перед повномасштабною війною ще Україною обладнання.

У Луганську більша частина третьої поліклініки тепер обслуговує тільки поранених окупантів. Така ж картина зараз у більшості прифронтових місць окупованої Луганщини.

На окупованій території Херсонщини, як з’ясувало видання Кавун.City у  російських реєстрах, окупаційна російська “влада” зареєструвала 24 лікарні, зокрема і ті, які перебувають на деокупованій території: в Херсоні, Білозерці тощо. При цьому в реєстрі лише чотири поліклініки, і всі вони зареєстровані в Херсоні, який фактично є деокупованим, тобто у росіян в окупованій частині Херсонщини зареєстрованих поліклінік як окремих суб’єктів господарювання немає. Їх функції фактично виконують в лікарнях. 

Ще 19 закладів різної форми власності, дотичних до медицини — коледжі, станції швидкої допомоги тощо — зареєстровані за російським законодавством на Херсонщині. Також вони включають фейкові заклади, які фактично перебувають на деокупованій території Херсонщини. 

Проте проблема на Херсонщині полягає не в кількості лікарень або відсутності обладнання, а у катастрофічному дефіциті лікарів. 

Власне, як і на окупованій частині Запоріжжя. Наприклад, в Бердянську збереглася довоєнна кількість медустанов, розповідають колеги з Приморка.city. Працюють міська лікарня (колишнє Бердянське територіальне медичне об’єднання) та міжрайонна поліклініка (колишній Бердянський Центр первинної медико-санітарної допомоги), які окупанти перереєстрували у “державні бюджетні заклади охорони здоров’я”, обласний центр надання психіатричної та наркологічної допомоги (колишній Бердянський обласний психоневрологічний диспансер), Бердянська стоматологічна поліклініка. Діють приватні клініки “Візант”, “Медіфаст”, “Центр кожи”. Окрім того, приватну практику ведуть лікар-гінеколог та стоматологи.

Щодо медичного обладнання, то у приватних клініках воно залишилося у робочому стані з довоєнних часів. У “державних” — всі оновлення це медичне обладнання, яке було придбано для Бердянської лікарні безпосередньо до вторгнення. Його окупанти намагалися видати за привезене з рф. Втім, більшість високоточної медичної апаратури або не працює з різних причин, або працює за певних умов і для певних категорій. 

Так, у міській поліклініці КТ немає, у лікарні томографію роблять лише тим, кого привезла швидка. Для комп’ютерного обстеження треба їхати в Мелітополь чи Сімферополь. Безкоштовного обстеження УЗД в міській лікарні треба чекати місяцями, або можна домовитися за 2000 рублів (ред. 990 гривень). Рентген-апарат у поліклініці не працює, в лікарні — лише за особливим дозволом.

Але ці технічні проблеми ніщо у порівнянні з величезним кадровим голодом, який фактично паралізував медицину на окупованих територіях.

Лікарів немає

Брак лікарів в Донецьку почався ще з 2015 року, коли багато лікарів вирішили не залишатися на невизначеній території, де діють банди замість законів. Після закриття кордонів через ковід цей потік на виїзд призупинився. Але проблема нестачі медичних кадрів залишилася. 

Проблема значно поглибилась після 2022 року. Лікарів стало менше (багато кого примусово відправляли на фронт, перепрофільовували на роботу у військових шпиталях), а людей, які потребують медичної допомоги через війну, обстріли, стрес, брак якісних медикаментів, стало кратно більше. От система і захлинулася.

В Маріуполі у 2022 році тисячі людей помирали не через обстріли, а через відсутність медичної допомоги.

Проблеми з кадрами стала ще більш помітною перед новим навчальним роком, коли раптом з’ясувалося, що в окупованих містах немає лікарів, які б могли провести медичний огляд дітей перед школою. Ватажок “днр” Денис Пушилін заявив, що в лікарнях великі черги через щорічні медогляди дітей перед школою. Тому окупаційна влада обрала 12 лікарень, які проводитимуть огляди дітей у суботу. Ця послуга була доступна у дев’яти населених пунктах: Донецьку, Макіївці, Сніжному, Харцизьку, Шахтарську, Кіровському, Жданівці,Маріуполі та Старобешевому. 

При цьому окупанти подають таке рішення як позитивне. Нібито, це дає можливість людям “пройти медогляди без прив’язки до місця проживання”. Також батькам дітей дозволяють відмовитись від огляду в одного чи кількох лікарів, надавши письмову відмову. 

В лікарні почали привозити мобільні бригади для огляду дітей, зокрема в Єнакієво, Мангуші і Докучаєвську.

Брак лікарів у “днр” намагаються вирішити шляхом відряджень на Донеччину російських лікарів з так званих “регіонів-шефів”. Зокрема, у 2024 році до лікарень прибули понад 400 російських лікарів. Вони, нібито, “допомагали закрити основні проблемні питання амбулаторної і стаціонарної ланок”. 

В коментарі маріупольському виданню 0629 один з місцевих лікарів розповідав, що російські колеги досить професійні, але їм все навколо байдуже, вони їдуть на окуповані території тому, що тут їм пропонують житло і зарплату в 2 рази більшу, ніж вдома.

Загалом, станом на зараз, каже співрозмовник 0629, ці “варяги” не можуть покрити всі потреби в лікарях, та і бажаючих їхати на вахту стає все менше і менше.

А на Херсонщині, крім лікарів-вахтовиків, запрошують і вояжерів із інших країн. Наприклад, із Лівану. Колись, за часів СРСР, радянські лікарі їхали до Лівану рятувати людей, а зараз на заробітки в окуповану Україну їдуть вже самі ліванці. Ну а що робити, якщо окупаційній владі все важче заманювати на вахту російських лікарів.

Російські медіа представляли це як акт волонтерства. Насправді ж це була цілеспрямована кампанія із залучання іноземців до роботи в РФ і на окупованих РФ територіях.

Аналогічна ситуація і на окупованій Луганщині, де лікарів як мінімум впʼятеро менше за потрібне, якщо рахувати кількість населення. Це вимушена визнати навіть окупаційна влада. За словами так званої “міністерки охорони здоров’я лнр” Наталії Пащенко, у низці прифронтових районів кадровий дефіцит медиків сягає 80%. У деяких населених пунктах залишилося лише по кілька лікарів різних спеціальностей, а один терапевт обслуговує 10–12 сіл.

У тимчасово окупованому Сіверськодонецьку на все місто працюють лише два лікарі-терапевти. Ще більш гостра ситуація з роботою “швидкої допомоги”. У багатьох районах люди змушені чекати допомоги по пів доби, адже на чергуванні залишається тільки одна бригада “швидкої”.

Брак лікарів у Бердянську Запорізької області особливо став відчутним, коли до Бердянська хлинув потік тих, хто вижив — мешканців знищеного росіянами Маріуполя. Адже частина бердянських медиків, рятуючи власні сім’ї, на той час покинули місто. Тоді ситуація дещо виправилася за рахунок медиків-маріупольців, які осіли в Бердянську.

Наступний відчутний удар по міській системі охорони здоров’я стався влітку 2023 року, коли чимало лікарів звільнялися з лікарні та поліклініки через примус брати паспорти рф. А тодішня директорка Бердянського Центру первинної медико-санітарної допомоги Олена Пулькіна пішла на співпрацю з окупантами і не подала необхідні документи до НСЗУ, через що місцеві медики втратили й українську зарплатню.

Через все це Бердянськ покинули багато фахівців.

Восени того ж року усіх містян поставили перед жорстким вибором: або отримання паспорта країни-окупанта, або майже повне обмеження доступу до медицини. У Бердянському психоневрологічному диспансері колаборантська адміністрація взагалі заборонила видавати ліки хворим без російського паспорта. Попри те, що ці медпрепарати необхідні для стабілізації стану хронічно хворих людей і у вільному продажі їх немає. Директорка-колаборантка цього медзакладу Альона Діхтяр згодом отримала підозру в державній зраді від СБУ, проте й досі очолює так званий “Обласний центр надання психіатричної та наркологічної допомоги”. До речі, її чоловік Владислав Діхтяр — також зрадник, наразі очолює так звану “Бердянську міжрайонну поліклініку”.

На совісті очільників-колаборантів міської медицини щонайменше кілька смертей бердянців під час серйозних епідемій ГРВІ, що прокотилися містом взимку 2024 та 2025 років. Адже окупаційна влада ретельно приховувала дані про масштаби епідемій та необхідність жорсткого карантину. Ба більше — не перешкоджала проведенню міських масових пропагандистських заходів.

Наприкінці 2024 року окупаційна влада на ТОТ Запорізької області почала впроваджувати “медичну реформу”. Зокрема, в Бердянську з дефіцитом лікарів вирішили боротися об’єднанням медзакладів, створивши одну районну лікарню. За задумом, фахівці вузьких спеціальностей повинні працювати поруч з педіатрами, сімейними лікарями та дільничними. Але на практиці це лише загострило проблему браку медперсоналу, адже від переміщення лікарів їх більше не стає. 

Москва намагається компенсувати брак кадрів програмами “Земський лікар” та “Земський фельдшер”, які працюють на всіх окупованих територіях. Вони передбачають “підйомні” для медиків, що погодяться переїхати у віддалені села й міста окупованих територій.

Лікарі, які беруть участь, при переїзді отримають по 1 мільйону рублів (ред. близько 494 тисячі гривень), а фельдшери, акушерки і медсестри — по 500 тисяч рублів (ред. близько 247 тисяч гривень). Для тих же, хто працюватиме на віддалених і важкодоступних територіях, такі виплати збільшено в півтора раза — до 1,5 мільйона і 750 тисяч рублів відповідно. Однак результати не виправдовують очікувань.

Так, у 2023 році — першому році реалізації програм — на окуповану Луганщину переїхали п’ятеро лікарів і п’ятеро фельдшерів. У 2024 році “земськими” медиками стали 10 лікарів і один фельдшер швидкої допомоги. На наступні три роки заплановано залучити ще 150 фахівців — по 50 щороку. Проте працювати у зруйнованих війною регіонах, навіть за великі гроші, бажаючих обмаль.

Окрім залучення російських фахівців, окупанти вирішили дозволити фельдшерам проводити лікування і робити призначення та встановлювати діагнози на рівні з лікарями. Молоді лікарі, які не мають досвіду і навіть не проходили інтернатуру, починаючи з 3 курсу навчання вже працюють у лікарнях на позиціях не інтернів, а лікарів. Якою є якість таких фіхавців і такого лікування, вважаємо, зрозуміло.

Люди і їхні болі

Потрапити на прийом до лікаря на окупованих територіях зараз, як виграти в лотерею.

Справжнім квестом для більшості хворих на тимчасово окупованій Луганщині став сам запис на прийом до лікаря. Наприклад, на вході у так звану “республіканську” лікарню у Луганську щодня збирається величезна черга, щоб тільки потрапити до реєстратури. Люди приходять о 5 ранку, щоб отримати талон, а після стоять декілька годин, щоб потрапити з тим талоном на прийом.

У багатьох містах “лнр” взагалі відсутні онкологи. При тому, що у шахтарському краї завжди вистачало хворих на онкологію. Взагалі щоб потрапити до більшості профільних лікарів треба чекати місяцями. Навіть щоб зробити рентген мешканцям прифронтової Луганщини іноді треба проїхати за пів сотні кілометрів.

Але, навіть при такому дефіциті окупаційна влада досі не спромоглася погасити заборгованість із заробітної плати медичним працівникам, що виникла ще у 2014–2015 роках.

Мешканці Донеччини скаржаться, що стан лікарень поганий, а окупаційна влада робить лише показові ремонти, не займаючись оновленням обладнання і меблів.

Є скарги і на доступність медичних послуг. Попри заяви щодо безоплатної медицини, жителі “днр” навіть з наявністю поліса не можуть безоплатно зробити УЗД, МРТ, КТ, а також лікуватися від онкології. Гроші за лікування вимагають і в російських лікарнях, попри наявність паспорта громадянина рф. У людей вимагають місцеву прописку, в разі відсутності — гроші за лікування.

Не надають обіцяного і людям з інвалідністю. Користувачка в соцмережі розповіла про те, що лежача людина з інвалідністю 5 місяців чекала підгузки за програмою реабілітації.

Своє обурення висловлює і медперсонал. Кажуть, що “міністерство охорони здоров’я днр” так і не вирішило питання щодо підвищення зарплат, тому люди і звільняються з лікарень.

На Херсонщині люди скаржаться на гостру проблему доступу до ліків, особливо в малих громадах окупованої частини Херсонищни, сіл та селищ, де більш активно ведуть бойові дії: Каховка, Нова Каховка, Олешки, Гола Пристань. Трохи краща ситуація у Скадовську та Генічеську, але лише відносно інших громад. В цілому ж люди часто мають їхати до окупованого Криму навіть для того, щоб придбати ліки російського або білоруського виробництва, адже інших майже немає.

В Маріуполі чоловіка з інсультом не поклали до лікарні і залишили вдома через відсутність вільних місць у реанімації. Чоловік помер через декілька днів без медичної допомоги.

А іншого чоловіка виписали після операції через 2 дні із обласної клінічної лікарні, яку окупанти перейменували у муніципальну, у нього почався сепсис ран.

Ще люди скаржаться, що безкоштовна медицина від окупантів зовсім не безкоштовна, а дуже дорога.

У міській поліклініці Бердянська КТ немає, у лікарні томографію роблять лише тим, кого привезла швидка. Для комп’ютерного обстеження треба їхати в Мелітополь чи Сімферополь. Безкоштовного обстеження УЗД в міській лікарні треба чекати місяцями, або можна домовитися за 2000 рублів (ред. близько 990 гривень). Рентген-апарат у поліклініці не працює, в лікарні — лише за особливим дозволом.

Разом з тим, ті, хто потрапив до стаціонару з інсультом, апендицитом, грижами чи переніс екстрену операцію на судинах, відзначають, що загалом лікування було безкоштовним, лікарняна їжа теж цілком прийнятна. Витрачалися здебільшого на “подяку” лікарям і медперсоналу, аби забезпечити собі належну увагу, розмір “подяки” — близько 5000 рублів (ред. близько 2470 гривень).

До речі, така ж “подяка” в Маріуполі за видалення щитоподібної залози (в Бердянську такі операції не роблять) обійдеться у 25000 рублів (ред. близько 12340 гривень).

Пресловуті “безкоштовні” операції в Сімферополі, Ростові-на-Дону чи Москві — це окрема тема. Як розповіли бердянці, самі операції дійсно безкоштовні, але за організацію такої поїздки і перебування в клініці треба заплатити від 35 000 до 60 000 рублів.

Розцінки на деякі послуги в самому Бердянську такі:

• аналіз сечі в приватній клініці — 200 рублів, крові — 1050 рублів;
• УЗД у приватного лікаря — 700 рублів, у приватній клініці 2500–3400 рублів;
• обстеження у приватного гінеколога разом з УЗД і аналізами — 3000 рублів;
• магнітотерапія суглобів у міській лікарні за направленням лікаря — безкоштовна, в приватній клініці — 200 рублів за одну процедуру;
• лазерне видалення базаліоми (різновид раку шкіри) в приватній клініці — 20 000 рублів;
• видалення зуба в стоматологічній поліклініці в середньому — 1800 рублів, лікування зуба — від 3250 до 12 500 рублів, металокерамічна коронка на 1 зуб — близько 9000 рублів, пластмасова — 5600 рублів.

По факту, зараз медицина на тимчасово окупованих територіях скотилась на рівень позаминулого сторіччя. А лікарі сьогодні ще більш недоступні, ніж класичні земські доктори з оповідань Чехова, бо до них селяни їхали на старій бричці день чи два, але все ж мали шанс добратися, а щоб сьогодні просто побачити людину у білому халаті, у більшості населених пунктів в окупації  знадобиться набагато більше часу.

Примітка. В роботі над дослідженням брали участь редакції Бахмут IN.UA, Приморка.City, Кавун.City, 0642.ua

Читайте також:

• Українців, які не отримали російських паспортів, можуть депортувати з ТОТ
• Росіяни на ТОТ не справляються з пожежами на Донбасі: деталі
• Нашестя гризунів та комах на ТОТ Донеччини: в “Жовтій стрічці” назвали причину

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

В окупованому Донецьку працюють захоплені школи, які навчають дітей за російськими стандартами. Однією з провідних шкіл у Донецьку окупаційна влада вважає гімназію №6. Цей навчальний заклад активно поширює пропагандистські наративи та формує в дітей лояльність до окупаційної влади. Керує гімназією Альбіна Афенченко. Вона очолила заклад у 2003 році, а після захоплення Донецька підтримала окупаційну владу і є директоркою закладу донині.

Що відомо про Альбіну Афенченко і її роль в освіті на ТОТ? Редакція зібрала досьє.

Альбіна Афенченко, біографія

Альбіна Афенченко народилася 9 липня 1968 року в Донецьку. У 1987 році закінчила Донецьке педагогічне училище і отримала професію вчителя початкових класів.

Має дві вищі освіти. У 2002 році випустилася з Донецького інституту соціальної освіти, отримавши кваліфікацію вчителя географії. А у 2011 році закінчила Сумський педагогічний інститут післядипломної педагогічної освіти за спеціальністю “Управління навчальним закладом”.

Трудову діяльність Альбіна Афенченко розпочала в 1985 році. Вона влаштувалася на посаду вчительки початкових класів у школу №58 в місті Макіївка. Тут вона працювала до 1987 року.

У 1992 отримала посаду у школі №6 міста Донецьк. До 1998 року працювала вчителькою початкових класів. З 1998 по 2002 роки була педагогинею-організаторкою та вчителькою географії. З 2003 року стала директоркою цього навчального закладу. Його вона очолює і донині.

Як працює Донецька гімназія №6 після окупації

Гімназія №6 продовжила роботу після окупації. Альбіна Афенченко, підтримавши окупантів, зберегла посаду директорки. Сьогодні в гімназії активно поширюють пропагандистські наративи та нав’язують учням російське бачення історії і війни проти України. Цьому сприяє директорка закладу.

Гімназія №6 була одним із перших навчальних закладів Донецька, які пройшли державну акредитацію освітньої діяльності в рф. А у 2015-2016 навчальному році на базі гімназії проходила апробація (ред. перевірка, випробування на практиці та офіційне перед остаточним впровадженням) нових навчальних програм з історії та хімії. Заклад поступово переходив на російські стандарти.

Серед пропагандистських заходів, які проводять у гімназії за ініціативи директорки, є так звані “розмови про важливе”. Це обов’язкові уроки, які проводять щотижня. На цих заняттях розглядають та обговорюють конкретні теми, які є загальними для всіх класів, у тому числі початкових. Примітно, що серед загальних тем, такі як збереження довкілля чи розмови про моральні цінності, є багато уроків, зосереджених на пропаганді російських цінностей і наративів. Зокрема, у лютому 2026 року для дітей проводили урок про важливість захисту Батьківщини та знайомили їх з “подвигами земляків із “днр”. А у травні проводили традиційні уроки, присвячені Дню перемоги. Таким чином дітям нав’язують позитивний образ військових російської армії.

Примітним є і навчальне середовище у гімназії. В головному холі дітей зустрічає портрет путіна, російський герб та прапори рф і “днр”. А в коридорах розміщені інформаційні стенди про військових, які брали участь у війні в Україні.

У 2023 році Альбіна Афенченко разом з педагогічним колективом гімназії №6 розробили проєкт “Патріотичний десант”. Для його реалізації гімназія виграла грант від міносвіти рф.

Проєкт “Патріотичиний десант” направлений не лише на учнів гімназії, а й на молодь і дорослих мешканців Донецька. Також з цим проєктом педагоги їздять іншими окупованими містами. Він передбачає проведення пропагандистських заходів на базі різних установ і просторів. За словами Альбіни Афенченко, мета проєкту — “допомогти людям усвідомити себе частиною єдиної держави та створити освітній простір для виховання справжніх патріотів”.

“Будучи свідками подій, що відбуваються на Донбасі, команда вчителів вирішила, що потрібно захистити підростаюче покоління від зовнішнього впливу, викликати в них любов до Батьківщини, навчити бути справжніми патріотами, цінувати свою самобутність та шанувати історичну пам’ять. Ми розповідаємо достовірну інформацію про конфлікт та причини початку сво”, — зазначала Альбіна Афенченко.

Окрім пропагандистської складової, у межах проєкту проводять мілітаризацію дітей та молоді. Педагоги гімназії проводять майстер-класи, де вчать базовим знанням військових спеціальностей. Школярі можуть спробувати себе в ролі танкіста, шифрувальника чи картографа.

Роль Альбіни Афенченко в політиці на ТОТ

Окрім роботи в освіті, Альбіна Афенченко провадить політичну діяльність і є медійною особою. Вона не раз давала інтерв’ю пропагандистам, де поширювала антиукраїнські тези.

Так, у березні 2023 року вона знялася для документального циклу “Обличчя Донбасу”. Під час розмови з пропагандистами жінка відкрито засуджувала педагогів, які виїхали з окупації та називала їх зрадниками. Також вона критикувала українську освіту. Серед її тез — те, що Україна свідомо переписувала історію задовго до війни. Однак директорка не згадує про те, що й сама була частиною української освіти до 2014 року. Що вплинуло на те, що вона радикально змінила погляди, Альбіна Афенченко не уточнює.

Також директорка гімназії №6 відкрито підтримує дії рф і висловлює підтримку російській армії.

“Я готова йти в бій. У нас жінки Донецька настільки відважні, що ми в колективі ромовляємо, що ось: “Дівчата, якщо буде треба допомога нашим, то підемо”. І це не красномовні слова, чесно. Зрозуміло, що в бій йти… Я не буду говорити, що я піду в бій з гранатою. Я буду готувати, я буду допомагати, я вмію перев’язувати рани, надавати першу медичну допомогу. Ми будемо йти до кінця. А кінець — це наша перемога”, — казала Альбіна Афенченко в документальному циклі “Обличчя Донбасу”.

Альбіна Афенченко активно підтримує псевдореферендуми і вибори на окупованій території. Не один раз вона була головою виборчої дільниці, яка працює на базі гімназії №6. У листопаді 2018 року Афенченко була головою виборчої дільниці на псевдовиборах голови “днр”, у 2022 році — на псевдореферендумі про входження “днр” у склад росії, а у 2026 році — на незаконних виборах до Держдуми рф.

Сьогодні Альбіна Афенченко також є діючою депутаткою Донецької міськради, яка підпорядкована “днр”. Її обрали від путінської партії “единая россия”.

Підозра у колабораційній діяльності та санкції

За даними Апарату РНБО України, Альбіна Афенченко перебуває у санкційному списку України. У березні 2019 року її внесли у санкційний список строком на 3 роки, а в жовтні 2022 року — строком на 5 років.

У жовтні 2024 року Лівобережна окружна прокуратура Донецької області оголосила Альбіні Афенченко підозру в колабораційній діяльності та добровільному обранні до незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території.

Читайте також:

• У школах окупованого Маріуполя запрацювали кадетські класи російських силових відомств: що відомо
• Ексголова НБУ та ще п’ятеро уродженців Донеччини потрапили під санкції ЄС через участь у виборах на ТОТ
• Палац культури Шевченка в окупованому Донецьку: хто керує закладом і чим він займається

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

12 жовтня 2026 року Європейський Союз розширив санкційний список, додавши до нього 77 осіб, причетних до незаконних виборів до Державної думи Росії на тимчасово окупованих територіях України. Серед них редакція Бахмут IN.UA виявила шістьох уродженців Донеччини. Один із них, це колишній голова Національного банку України та експосадовець уряду Віктора Януковича Сергій Арбузов.

Хто ще опинився у списку та що відомо про їхню діяльність — розповідаємо в матеріалі.

Санкції ЄС за незаконні вибори на окупованих територіях України

12 жовтня 2026 року Рада Європейського Союзу ухвалила регламент №2026/2292, яким розширила перелік осіб, щодо яких діють обмежувальні заходи через дії, що підривають територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України.

Загалом, до санкційного списку внесли 77 осіб, причетних до незаконних виборів до Державної думи рф у вересні 2026 року. Росія проводила ці вибори, зокрема, на тимчасово окупованих територіях Донецької області. Європейський Союз не визнає російських виборів на захоплених українських територіях та їхніх результатів. У санкційному документі участь кандидатів у такому виборчому процесі розглядається як сприяння спробам легітимізувати російську агресію та підтримувати незаконну окупацію України. Санкції передбачають заморожування активів підсанкційних осіб у юрисдикції ЄС, заборону на надання їм коштів та економічних ресурсів, а також обмеження на в’їзд до країн Євросоюзу.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала санкційний список і виявила шістьох осіб, які народилися на Донеччині. Серед них. колишні українські посадовці, представники окупаційних політичних структур та люди, пов’язані з промисловістю регіону.

Сергій Арбузов: колишній голова НБУ, який балотувався до Держдуми РФ

Сергій Геннадійович Арбузов, уродженець Донецька та колишній високопосадовець України часів президентства Віктора Януковича. У 2010–2012 роках він очолював Національний банк України. Згодом, у 2012–2014 роках, обіймав посаду першого віцепрем’єр-міністра України. На початку 2014 року Арбузов також тимчасово виконував обов’язки прем’єр-міністра України.

Після Революції Гідності колишній посадовець виїхав до Росії. За біографічними відомостями, він займався громадською діяльністю та виступав на російському телебаченні з критикою української влади. У 2026 році Арбузов долучився до виборчого процесу в Росії. Він очолив регіональну групу партії “Справедлива Росія”, яка охоплювала тимчасово окуповані території України. У санкційному документі ЄС зазначено, що Арбузов був кандидатом від цієї партії на незаконних виборах до Державної думи РФ у вересні 2026 року. Арбузов вперше отримав мандат у російську Держдуму у 2026 році.

У Європейському Союзі вважають, що участю в цих виборах Арбузов сприяв спробам легітимізувати російську агресію проти України та підтримувати окупацію українських територій.

Олександр Гріденко: від підприємницької діяльності до окупаційної “Народної ради днр”

Олександр Гріденко народився 22 липня 1987 року на Донеччині. У санкційному документі ЄС місцем його народження зазначений Донецьк. Водночас у біографічному матеріалі росджерел вказане Старобешеве. Обидва населені пункти розташовані в Донецькій області. Гріденко навчався у школі №115 у Донецьку. У 2009 році закінчив радіотехнічний факультет Донецького національного технічного університету.

Згодом він займався підприємницькою діяльністю. Зокрема, був директором донецького товариства “Амік”, а з 2015 року пов’язують із керівництвом керченського товариства “Алекс-групп”, яке працювало у сфері дротових технологій зв’язку. Після окупації частини Донеччини Гріденко долучився до створених Росією політичних структур.

Із травня 2019 року він був депутатом так званого “Молодіжного парламенту днр”. Також очолював комітет із питань економіки та підприємництва, організаційний комітет проєкту “Школа підприємництва” та входив до руху “Молода республіка”. У лютому 2020 року Гріденко отримав місце в окупаційній “Народній раді ДНР” і долучився до фракції “Донецька республіка”. У вересні 2026 року Гріденко став кандидатом від партії “Єдина Росія” на незаконних виборах до Держдуми РФ. Європейський Союз включив його до санкційного списку за офіційну участь у виборчому процесі на тимчасово окупованих територіях України.

Сергій Добровольський: діяльність у “Молодій гвардії Єдиної Росії” та робота з молоддю на ТОТ

Сергій Сергійович Добровольський, уродженець Донецька, який співпрацює з російською окупаційною владою. За даними проєкту Evocation, у 2022 році він очолив донецьке відділення “Молодої гвардії Єдиної Росії”, молодіжної організації російської владної партії. Також Добровольський став координатором цієї організації на окупованих територіях чотирьох областей України.

За оприлюдненими відомостями, він займався поширенням російської пропаганди серед молоді та організацією заходів на підтримку російських військових. Окрім діяльності в молодіжній організації, Добровольський отримав мандат депутата окупаційної “Народної ради ДНР”. У вересні 2026 року він балотувався до Державної думи Росії від партії “Єдина Росія”.

У санкційному документі ЄС зазначено, що Добровольський був кандидатом на незаконних виборах, проведених Росією на окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Євросоюз вважає, що його участь у цьому процесі сприяла спробам легітимізувати російську агресію та підтримувати окупацію українських територій.

Віктор Ніколаєнко: раніше балотувався до Верховної Ради України, а згодом — на російських виборах

Ніколаєнко, який у 2006 році намагався отримати мандат у Верховній Раді України, через двадцять років взяв участь у російському виборчому процесі на окупованих українських територіях. Віктор Вікторович Ніколаєнко народився 25 грудня 1977 року в Донецьку. У 1999 році він закінчив Донецький державний університет. До співпраці з російськими окупаційними структурами Ніколаєнко брав участь в українському політичному житті. За даними руху ЧЕСНО, у 2006 році він балотувався до Верховної Ради України від “Партії екологічного порятунку “ЕКО+25%””, але депутатом не став. На той час Ніколаєнко працював головним редактором всеукраїнського громадсько-політичного науково-виробничого журналу “Наш вибір”. Пізніше він долучився до діяльності російських окупаційних структур на Донеччині.

За інформацією ЧЕСНО, у 2023 році Ніколаєнко балотувався на незаконних виборах на окупованій Донеччині від партії “Єдина Росія”. Також він обіймав посаду радника так званого голови “днр”. У вересні 2026 року Ніколаєнко знову став кандидатом від “Єдиної Росії”, цього разу, на незаконних виборах до Державної думи РФ. Європейський Союз включив його до санкційного списку через участь у виборах, організованих Росією на окупованих територіях чотирьох областей України.

Сергій Макаров: від роботи на шахтах Донеччини до Держдуми Росії

Сергій Валерійович Макаров, уродженець Донецька, професійна діяльність якого тривалий час була пов’язана з вугільною промисловістю регіону. У 2006 році він закінчив Донецький національний технічний університет.

За росданими, Макаров працював на шахтах та вугледобувних підприємствах Донеччини, зокрема на шахті імені Скочинського. У 2021–2024 роках він обіймав посаду головного інженера цієї шахти. Підприємство працювало у структурі окупаційної “Донецької вугільної енергетичної компанії”. Згодом Макаров долучився до російського політичного процесу, так, у вересні 2026 року він балотувався до Державної думи РФ від партії “Єдина Росія”.

За оприлюдненими біографічними відомостями, Макаров отримав депутатський мандат за результатами виборів у Горлівському одномандатному окрузі №15, який Росія сформувала на окупованій Донеччині. У санкційному документі ЄС Макаров зазначений серед осіб, які брали участь у незаконних виборах до Державної думи Росії на окупованій території Донецької області.

Сергій Білокопитов: уродженець Горлівки, який балотувався від “Справедливої Росії”

Сергій Олександрович Білокопитов народився в Горлівці Донецької області. Інформації про попередню діяльність Білокопитова у відкритих джерелах небагато. Його дані містяться у базі OpenSanctions та в офіційному санкційному документі Європейського Союзу. Відповідно до регламенту ЄС, Білокопитов був кандидатом від партії “Справедлива Росія” на незаконних виборах до Державної думи РФ у вересні 2026 року. Європейський Союз визначив його участь у цьому виборчому процесі як діяльність, що сприяла спробам легітимізувати російську агресію та підтримувати незаконну окупацію України.

До теми:

Озброєні російські військові та робота дільниць під час атак: як у окупованих містах Донеччини пройшли псевдовибори

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!