Бахмутяни в евакуації: як вчителька музика Катерина Чернова живе та волонтерить в Дніпрі

Семаковська Тетяна 09:53, 28 Березня 2023

БАХМУТ 3 89c97Катерина Чернова — бахмутянка, жінка працює в Мистецькій школі № 1 м.Бахмут, вчить дітей співати, хоча зараз не всі можуть це робити через внутрішні зажими, каже героїня. Після онлайн-уроків Катерина виготовляє окопні свічки разом з сином та колегами по-роботі.

Редакція «Бахмут. IN.UA» привідкрила лаштунки життя в евакуації творчої бахмутянки.

Катерина Чернова вже майже рік живе в Дніпрі, сюди жінка евакуювалася після початку повномасштабного вторгнення. Попри те, домом це місто важко назвати, бахмутянка щиро вірить, що зможе повернутися в рідний Бахмут.

«Що я можу сказати про Дніпро… класні люди, але тут дуже брудно. Ми привикли до нашого Бахмута, у нас затишно. Моя сестра, яка об’їздила майже увесь світ, вона згадує чомусь саме літні троянди, які в нас на нашій набережній», — каже героїня.

Вчителька музики каже, що дітям зараз важко навчатися, багато з них розуміють, що вже не повернуться додому. Більше дивіться у відеосюжеті. 

Фото: «Бахмут. IN.UA»

Читайте також: Бахмутяни в евакуації: Галина Олійникова про життя в Дніпрі й проблеми Бахмута

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Мрія про мир: бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 16:25, 18 Липня 2025
Векторна картина Каріни Тренбач / фото Каріни Тренбач

Бахмутянка Каріна Тренбач, яка зараз проживає на Полтавщині, перемогла в міжнародному конкурсі графіки. Дівчина здобула перше місце в номінації “Векторна графіка” завдяки роботі, створеній у межах спільного проєкту з американською дизайн-студією. У розмові з нами Каріна поділилась, що ця ілюстрація має особливу мету — привернути увагу іноземців до українців, які, попри війну, не втрачають надію на мир.

Бахмутянка поділилась з редакцією Бахмут IN.UA, як їй вдалося взяти участь в конкурсі.

Бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Каріна Тренбач працює у “Гадяцькому Будинку дитячої та юнацької творчості”, де навчає дітей з 5 до 13 років ліпленню. Але, крім того, дівчина ще студентка Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який наразі працює в Полтаві. Вона навчається за спеціальністю “Дизайн”, паралельно вдосконалює навички з веб- та графічного дизайну в “Alpaca — практичній школі ІТ-професій”.

Як зазначає сама дівчина, протягом навчання вона брала активну участь у конкурсах, і тому, коли викладачі з Alpaca School запропонували взяти участь в “Українсько-американському конкурсі з комп’ютерної графіки”, вона одразу погодилася.

Конкурс мав тему “Мої мрії про майбутнє”, а на створення роботи відводилося 36 годин. Каріна працювала близько 28 годин із перервами на сон. Роботу виконувала на графічному планшеті, використовуючи Adobe Photoshop.

Про натхнення

Відповідаючи на питання про те, що надихнуло дівчину на цю роботу, вона ділиться, це мрія про мир.

Мені здається, що якщо запитати кожного українця про мрії — усі згадають про мир. Ліва частина картини — це те, що, як мені здається, залишиться в кожного українця навіть після війни: те, що ми зберігаємо в серці — зокрема, згадки про дім, навіть якщо він уже зруйнований. А права частина — це якраз та мрія про майбутнє, про відбудову, про відновлені міста, про повернення додому, про щасливе мирне життя“, — каже дівчина.

За словами Каріни, її робота — це не про бажання перемогти в конкурсі, а про посил — мир в Україні, який вона хотіла передати не лише журі, а й 12 іноземним учасникам, зокрема, зі США та Казахстану. Бахмутянка наголошує: навіть якби не перемогла, головною метою було донести бачення українців — те, що попри все, вони не втрачають надії на мирне майбутнє.

Я запитала себе, що для мене наразі важливо — як для людини, яка живе в країні, де йде війна; яка втратила дім і не має змоги повернутися до рідних стін; як для людини, у якої близькі на фронті. Саме це і підштовхнуло мене до створення такої роботи“, — резюмувала бахмутянка.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Семаковська Тетяна 16:00, 17 Липня 2025

Ярина познайомилась зі своїм коханим ще задовго до повномасштабної війни. Вона з Полтавщини, він з Донеччини, а вперше вони побачилися у Луганському університеті. Пара закохалась й разом будувала плани та мрії на майбутнє. Та війна все змінила — коханий Ярини пішов на службу, а вона залишилась його чекати. У травні 2024 року дівчина вирішила: чекати більше немає сил, тож за тиждень зібрала речі й переїхала у прифронтовий Слов’янськ, аби мати змогу частіше бачитись з коханим. 

Про рішення переїхати, складнощі та сумніви — з Яриною говорила редакція Бахмут IN.UA.

Як це — переїхати на Донбас?

З Яриною розмовляємо телефоном увечері, її пост про переїзд на Донбас ми випадково побачили в Тік-Тоці. У ньому дівчина розповіла, як кохання допомогло їй ухвалити рішення — переїхати на Донеччину до коханого. Відео стало вірусним, ділиться Ярина: у нього майже 200 тисяч переглядів й сотні коментарів від інших жінок та дівчат, які або вже переїхали, або ще роздумують над цим.

Ярина розповідає, що вона з коханим познайомились в Луганському університеті імені Тараса Шевченка, який після початку АТО переїхав до Полтави. Хлопець на той час вже був у війську, служив з 2019 року.

“Почали зустрічатися незадовго до повномасштабного вторгнення, його я зустріла у Слов’янську. Я була тут в гостях у сім’ї чоловіка, але терміново евакуювалася, бо ми тоді не знали, що буде”, — пригадує Ярина.

Відтоді стосунки між закоханими були на відстані, з зустрічами час від часу. 

“Наші зустрічі були як ковток повітря після довгого занурення в воду. Коли ти сидиш в очікуванні, вдома, чекаєш повідомлення, чекаєш дзвінків, дозволу проїхати, коли це можна, й так по колу”, — ділиться Ярина.

У проміжку між зустрічами дівчина жила з мамою на Полтавщині. Про переїзд тоді мови не могло бути, бо батько Ярини теж військовий — він не хотів, щоб дружина залишалась сама. Але невдовзі на заміну Ярині прийшов її брат. Тож, каже героїня, вона зі спокійною совістю покинула батьківський дім. Її коханий в цей час отримав іншу роботу, після поранення, тож у травні 2024 Ярина переїхала.

Донеччина в об’єктиві героїні / фото надане Яриною

“Мій хлопець після поранення перевівся трохи на простішу роботу, якщо це так взагалі назвати можна. У нього стало більше можливостей бачитись зі мною. Тому воно все так одне на одне наклалось, і в якийсь момент просто з’явилася думка: “А чому б не переїхати?”. У мене віддалена робота, мене нічого не тримало в одному місці. І отак за тиждень я зібрала речі й на наступні вихідні я поїхала, і вже додому не поверталася”, — розповідає Ярина.

Рідні дівчини з розумінням поставилися до переїзду, пригадує Ярина. Мама героїні хвилювалась за доньку, але підтримала її рішення, а коханий був приємно здивований. 

“Це для нього велика підтримка взагалі, що я тут. Звісно, мені було трохи страшно, бо все-таки я не знала, куди я їду. Я тут бувала, може, на декілька днів і особливо нічого не чула: вибухів чи інших серйозних звуків війни. Мені було страшно, що зі мною буде. Але я переступила себе. І нехай це життя буде коротке, але воно буде в моїх руках, і я його проживу так, як я захочу”, — розмірковує у розмові дівчина.

Ярина / фото надане героїнею

За її словами, найважчим після переїзду виявилося те, що потрібно змінити свій стиль життя. У новому місті друзів не було, не було звичного офісу для роботи, також тут суворіша комендантська година. Ще одним сюрпризом переїзду виявилися ціни — тут вони не бюджетні, адже великих мереж немає й часто продукти значно дорожчі, ніж в інших містах.

“Якби це цинічно не звучало, але така ціна, напевно, того, що вони досі стоять і досі працюють. У нас нещодавно відкрилось кафе — це теж прояв сміливості і того, що люди вірять — місто вистоїть.”

Щодо безпеки, Ярина зазначає, що вона, будучи у Києві, переживала гірші атаки росіян, ніж у прифронтовому Слов’янську. Але дівчина зазначає: тут не можна нехтувати безпекою, а тому потрібно завжди виходити в коридор або в сховище.

Як переїзд вплинув на стосунки пари?

Ярина каже: переїзд до коханого точно зміцнив їх стосунки.  

“Мені здається, що переїзд має вплив тому, що, по-перше — це мотивація стояти далі. Якщо ми говоримо про чоловіків-військових, які проживають тут зі своїми коханими, то це мотивація працювати на безпеку своєї коханої, як мінімум. А там, де кохана, там і вся Україна. Є відчуття того, що є сенс, є за що боротися”, — каже Ярина.

За словами дівчини, вона почала більше займатися творчістю, записувати музику після того, як переїхала в нове місто.

“Якось з одного боку щось віднімається, але десь все одно додається. І тут у мене віднялись деякі можливості. Так, я не бачуся з рідними і з друзями, але з іншого боку в мене є цей безкінечний потік, якийсь ресурс на те, щоб дійсно думати. Бо якось по-іншому життя тут відчувається. Є все ж таки відчуття плинності часу і цінності його, через цю плинність” — підсумовує героїня.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Історії

Мрія про мир: бахмутянка перемогла у міжнародному конкурсі графіки

Бахмутянка Каріна Тренбач, яка зараз проживає на Полтавщині, перемогла в міжнародному конкурсі графіки. Дівчина здобула перше місце в номінації “Векторна графіка” завдяки роботі, створеній у […]

16:25, 18.07.2025 Скопіч Дмитро
Історії

За коханим на Донбас: коли любов сильніша за страх. Історія Ярини — партнерки військового, яка переїхала у прифронтове місто

Ярина познайомилась зі своїм коханим ще задовго до повномасштабної війни. Вона з Полтавщини, він з Донеччини, а вперше вони побачилися у Луганському університеті. Пара закохалась […]

переселенки
Історії

“Треба не чекати, а шукати можливості”: історії трьох переселенок, які наважились купити хати в селі

Тисячі родин переселенців втратили житло через війну. Через це дехто вимушений жити в тимчасових прихистках, орендувати житло чи мешкати у знайомих чи родичів. Разом з […]

Історії

Нове життя – старим речам. І собі. Як переселенка з Великої Новосілки будує спільноту, що вміє творити та відновлювати

Лариса Боєнко любить вчитися новому. Але вона ніколи не думала, що їй доведеться вчитися наново будувати своє життя. Лариса переселенка. Три роки вона проживає в […]

Історії

“Бахмут — це не тільки шампанське і троянди”: бахмутянка розповіла про унікальне алебастрове ремесло

Бахмутянка Олена Голубцова — носійка рідкісного ремесла, яке сьогодні майже забуте. Алебастрову ліпнину, декоративний елемент інтер’єрів, її родина почала виготовляти ще в 1930-х роках. Тоді […]