Як донеччанка Лілія Усік стала першою українкою в Берлінському парламенті: шлях довжиною в 12 років

Семаковська Тетяна 09:00, 11 Березня 2023

БАХМУТ 51 0fa04Лілія Усік родом з Костянтинівки Донецької області — вона стала першою українкою, яка була обрана депутатом Берлінського парламенту. Пані Лілія поділилися з редакцією своєю історією успіху. Про те, якою була її дорога до цієї посади, що думають німці про війну в Україні та як вони ставляться до українських біженців — читайте в матеріалі.

Вплив німецької спільноти на формування політикині

Пані Лілія народилася в місті Костянтинівка, сьогодні воно стало прифронтовим прихистком для тисяч українців, частина бахмутян також тут рятується від обстрілів окупантів. Батько українки ще на початку повномасштабної військової агресії Росії в Україні пішов добровольцем на війну та захищає нашу Батьківщину в лавах ЗСУ, героїня постійно стежить за новинами в Україні, останній раз вона відвідувала країну в 2020 році. Вже близько 12 років пані Лілія живе й будує професійну кар’єру за кордоном. До Берліну пані Лілія переїхала в 2011 році на навчання, ще будучи студенткою вона почала працювати в Бундестазі.

1200px KNLU005 34f06

Київський національний лінгвістичний університет, де навчалася пані Лілія. Фото: Вікіпедія

“Я навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті, здобула ступінь бакалавра і магістра. У нас була програма обміну студентів, у якій я взяла участь, тоді я вперше поїхала в Німеччину, а потім зрозуміла, що хочу там навчатися. Мені дуже подобався стиль викладання в німецьких університетах й мені було цікаво побачити, як живуть німці”, — розповідає політикиня.

За словами пані Лілії в Німеччині її вперше вразила красива архітектура, а також запам’яталося те, що в містах магазини, на відміну від України, не працювали у неділю. В університеті, каже героїня, педагоги розвивали у студентів критичне мислення, навчали перевіряти інформацію та бути пильними в її використанні.

“Багато чого в мені змінилося з німецьким укладом життя поступово, я не помічала цих змін одразу. Наприклад, звичкою стала пунктуальність, навіть, якщо ти запізнюєшся на дві чи три хвилини, важливо попередити людину, яка на тебе чекає. Є різниця в менталітеті, наприклад в Україні він більш колективний, ми більш згуртовані, як суспільство. У Німеччині ж більш індивідуалізоване суспільство, тобто всі більш відповідають за себе”, — розмірковує Лілія Усік.

Робота в Бундестазі й російські фейки

88175403 1567819120033112 6959777109103345664 n 681bd

Лілія Усік. Фото: Фейсбук

Будучи студенткою пані Ліля подавалася на міжнародну парламентську стипендію, яка дозволяла стажуватися в Бундестазі, але так склалося, що її не вдалося отримати. Натомість життя запропонувало кращу альтернативу.

“В той час мені здавалося, що всіх друзів взяли, а мені ні. Я не опустила руки, почала думати, яким чином я можу отримати роботу в Бундестазі. Згодом, подала свою анкету в Бундестаг на практику до сімох депутатів, вони займалися комітетами, які для мене були цікаві, це права людини, оборона й безпека та інше. З тих семи депутатів три сказали — так. Я пройшла практику у них, вони займалися питаннями Східної Європи й Росії. Мій тодішній депутат запропонував після практики роботу в Бундестазі, це був 2015 рік”, — каже політикиня.

В 2015 році увага німців вже була прикута до України, пригадує пані Лілія, тоді її основна робота полягала у спростуванні російських фейків та аналізі новин, які могли нести в собі російську пропаганду.

“Російська пропаганда працювала потужно, я аналізувала видання “Russia Today”, вони були широко розповсюджені в Німеччині. Їх дивилися переважно російськомовні німці. Вони часто мали дуже проросійські настрої, для німців це був великий сюрприз, вони не знали цього. Я вказувала, що саме перекручується або змінено, або видумано — вони були здивовані”, — пригадує українка.

Пані Лілія працювала у робочих групах під керівництвом свого депутата, писала промови про Україну, які він використовував у своїй роботі.

Допомога Україні від Німеччини та сприйняття українських біженців німцями

plenum adler 778cb

Бундестаг. Фото: Вікіпедія

На початку повномасштабної війни у Німеччині широко розповсюдились проукраїнські настрої, а от проросійські настрої майже зникли, зауважує українка.

“Це був поворотний момент, німці дуже допомагали й допомагають зараз Україні й українцям. Наприклад, в Берліні головний залізничний вокзал був заповнений волонтерами й людьми, які хотіли допомагати нашим біженцям. Людям надавали житло, допомагали із заповненням документів”, — пояснює Лілія Усік.

Для загального розуміння, слід знати що Німеччина поділена на федеральні землі, кожна з яких нагадує маленьку державу, де діють свої правила та влада. В Берліні, за словами жінки більше допомогу надавали звичайні німці, натомість офіційні структури не одразу могли це робити.

“В більшості українці показали себе з найкращої сторони. Вони одразу почали вивчати мову, шукати роботу, їм дали цю можливість майже одразу. Без кваліфікації та навіть знання мови, це велика перевага. Сприйняття українців було дуже позитивним, але так були й негативні приклади, коли українські біженці приїжджали на дорогих авто й не сприймали соцвиплати як допомогу, а вважали, що держава їм щось винна”, — розповідає політикиня.

На жаль такі випадки мають великий розголос за допомогою пропагандистських каналів або популістських партій в Німеччині.

Німецькі політики в українському питанні

331555555 3297715033872336 4107913384617082865 n 6ddb8

Лілія Усік з колегами. Фото: Фейсбук

Лілія Усік балотувалася до Палати Депутатів німецької столиці від партії “Християнсько-демократичний союз”. На новій посаді пані Лілія допомагатиме українцям у Берліні.

“Мої колеги дуже проукраїнські, загалом в Німеччині багато німців щиро захоплюються Україною. Україна — це мужня держава, а українці сприймаються як супергерої, які можуть все. Зараз у них переймають досвід, зокрема й військовий. Для німців дуже цікаво дізнаватися такі нюанси, як от робота Інтернету в окопах, застосування дронів у війні. Наразі імідж українців в Німеччині дуже позитивний”, — наголошує політикиня.

За словами, депутатки зараз в Німеччині актуальне питання відбудови України, суспільство цікавиться, що буде після війни зі зруйнованими містами, будинками, як все відбудувати. Німеччина наразі багато інвестує в оборонну сферу, щоб перекрити віддані Україні ресурси.

“Всі мають думку, що Україна повинна обов’язково перемогти, всю допомогу отримати військову, грошову й моральну. Зараз такий час, коли всі люблять Україну й українців. Куди б ми не пішли в Німеччині, ми бачимо українські прапори на вікнах, чуємо українську мову. В України є потужні лідери. Це Володимир Зеленський, брати Кличко, військові лідери, музичні гурти, волонтери. Негативне світло можуть проливати корупційні скандали. Попри те, всі дуже чекають Україну у Європейській родині й очікують від неї подальших реформ”, — резюмує українська політикиня в Німеччині.

Вона наголошує, вкрай важливо, щоб в Європі були в переважній більшості проукраїнські політичні сили, адже коли до влади приходять проросійські політики, важко переконувати їх застосувати санкції до Росії. Це ж стосується й Америки, у випадку, якщо до влади прийдуть політики, які скептично ставляться до підтримки України.

Фото: “Бахмут. IN. UA”

Читайте також: “Ізоляція” — як живе та чим зараз займається культурна платформа, заснована на Донеччині

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси

Семаковська Тетяна 18:00, 6 Травня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

В кінці березня 2024 року управління освіти Бахмутської міської ради опублікували результати конкурсу “Весняна красуня-2024”. Участь у заході взяли 18 конкурсанток з молодшої, середньої та старшої вікової категорії. У результаті було визначено переможниць. Однак, чи співмірні такі конкурси зі Стратегію впровадження гендерної рівності в сфері освіти? Під цю Стратегію власне й підпадають здобувачки і здобувачі освіти. Чи справді можна визначити “рівень дівочої краси” дитини та як такі конкурси впливають на самооцінку тих дітей, які не виграли?

Редакція дізнавалась офіційну відповідь від Бахмутського управління освіти, а також поспілкувалася з журналісткою Олександрою Козловою, яка досліджувала питання шкільних конкурсів краси.

Весняна красуня Бахмута:2024

25 березня 2024 року на сторінці управління освіти Бахмутської міськради опублікували результати конкурсу  “Весняна красуня Бахмута-2024” з таким підписом:

“Весну часто порівнюють із юною дівчиною, яка втілює в собі красу, чарівність і ніжність. Її усмішка — промінь сонця, що розтоплює сніг і пробуджує природу, вона розносить запах квітів, її голос — це спів солов’я. Саме тому в перший місяць весни, четвертий рік поспіль, за ініціативи Управління освіти Бахмутської міської ради проведено конкурс дівочої краси “Весняна красуня-2024!”.

 У конкурсі взяли участь 18 учениць закладів загальної середньої освіти. Дівчата готували візитівку,  у якій розказали про себе; створили фотоколажі в різноманітних образах “Дівоча врода – багатство України!”, продемонстрували свої таланти “Я Українка”.

Переглядаючи виступи учасниць, члени журі переконалися в тому, що бахмутські дівчата дуже багатогранні, розумні, талановиті, стильні. Незважаючи на війну вони не втрачають оптимізм, надію, блиск в очах, турбуються про власне здоров’я,  розуміючи, що воно є запорукою справжньої природної краси і вірять в перемогу!”, — пишуть на сторінці управління освіти.

Редакція звернулась безпосередньо до управління, щоб нам пояснили, яку цінність несе цей конкурс, та за якими критеріями визначали переможницю.

Що кажуть в управлінні освіти?

У відповіді нам повідомили, що конкурс організували та провели згідно плану роботи Бахмутського міського центру дітей та юнацтва, який зараз працює в евакуації, а метою конкурсу визначили наступне: 

  • підтримка обдарованої талановитої молоді; 
  • збереження, відродження та популяризація традицій, української культури; 
  • набуття цілісного сприйняття образу весняної краси;
  • виховання духовних, морально-етичних цінностей, любові до України та рідного краю.

Участь у конкурсі брали дівчатка (1-4 класи), (5-9 класи) та  (10-11) класи. Учасниці, які набрали найбільшу кількість балів у 3-х турах, отримали дипломи Бахмутського МЦДЮ, а решта – отримали дипломи учасниць та титули.

Як визначали “весняну красуню Бахмута”?

В управлінні освіти кажуть, що під час оцінювання члени журі керувалися критеріями, які визначені в Умовах проведення Конкурсу, однак які саме це критерії нам не повідомили ні в письмовій відповіді, ні вже пізніше в усній, коли ми телефонували до Вікторії Кальченко, представниці управління освіти. 

Конкурси краси поширюють стереотипи про “жіночу красу” / фото ілюстративне

“Кожна учасниця продемонструвала вміння презентувати себе, працювати з електронним ресурсами, демонструвати різний стиль одягу, свої таланти. До оцінювання залучалися як дорослі-педагоги, так і представники учнівського самоврядування. Досвід, який набувається в ході різноманітних конкурсів та змагань, — надзвичайно важливий для подальшого життя здобувачів освіти. У результаті участі дитина формує власне уявлення про свої можливості та самостверджується, адже кожна дитина унікальна і багатогранна”, — зазначають в управлінні освіти Бахмутської міської ради.

На питання чи співвідносяться Умови Конкурсу зі Стратегію впровадження гендерної рівності в сфері освіти до 2030 року та операційним планом заходів на 2022-2024 роки, затвердженими розпорядженням Кабміну — відповідають ствердно. 

Та додають, що діти набували навичок публічних виступів, досвіду самостійної роботи, розширили світогляд, творчі та інтелектуальні здібності. Що думає про такі конкурси краси журналістка Олександра Козлова?

Конкурси краси: потреба чи застаріла парадигма?

Олександра Козлова, журналістка, вона також досліджувала питання шкільних конкурсів краси. Вона зауважує, що подібні змагання проводять в більшості саме серед дівчат, а от юнаків залучають рідше. Та й у інформпросторі частіше можна знайти новини саме про титуловану Міс, ніж про Містера. Адже хлопчикам не насаджують з дитинства думки про те, що вони повинні бути красивими. Натомість це стає “привілеєм” дівчат.

Конкурси краси можуть розвивати коплекси, адже вони ідеалізують “стандартизовану красу” / фото з відкритих джерел

Попри те, що суспільство намагається відійти від стереотипів, що “дівчина повинна бути красивою” й на цьому її цілі закінчуються — конкурси краси не зменшують своєї популярності, у школах їх проводять досить часто. 

Втім самі назви таких заходів трансформуються, підкреслює фахівчиня, маючи на увазі, що саму назву “конкурс краси” заміняють на поняття “весняна красуня”, “міс ніжність”, “міс лагідність” тощо.

“Тобто, все-таки існує цей план про проведення конкурсів, але їх намагаються найменувати інакше, хоча суть від цього не міняється. Є такі конкурси, в яких акцент робиться на дефіле, чи на інших речах, які мають на меті продемонструвати лише зовнішність дівчинки, на яку часто дитина не може повпливати. Я чула про конкурс, де переможницю обирали за найдовшим волоссям, тобто, якщо дівчина не має довгої коси, то вона не красива виходить?”, — розмірковує фахівчиня про доречність таких заходів.

У відповіді управління освіти нам повідомили, що діти на конкурсі “Весняна красуня Бахмута-2024” могли сформувати адекватну самооцінку, втім, якщо дитина не перемогла — то чи не стане це навпаки для неї травмою?

“Я спілкувалася з дівчатами, які не вигравали конкурси краси, пам’ятаю, що вони були дуже-дуже засмучені, що перемогла інша конкурсантка. Тобто, таким чином нав’язується якась така думка, що ти маєш конкурувати з іншими дівчатами, тому що це базується на критеріях конкурсу”, — каже Олександра Козловська.

Які конкурси можуть допомогти дітям розкрити свої таланти?

Пані Олександра зауважує, що здорова конкуренція має бути в житті дитини, але аж ніяк не повинна ґрунтуватися на її вимірюванні “рівня краси”. 

Коли дитина свідомо йде на конкурс, де оцінюють зовнішність, то вона не може відповідати певним критеріям краси, цим стереотипним критеріям, й це насправді дуже сумно та розчаровує”, — говорить Олександра Козлова.

Тому школи мають організовувати конкурси, які відповідають освітньому процесу, а не об’єктивують і не сексуалізують дівчат. Це можуть бути конкурси, які показують вміння дітей, які можна відточити: музика, спів, танці, наука, креативність тощо. Тобто, вчителі та навчальні заклади поступово мають відходити від потреби проводити конкурси краси, які лише підкріпляють стереотипні маркери щодо жінок.

“Зовнішність цілком може бути частиною ідентичності дівчат, але просто це не має перетворюватися на об’єктивацію і нездорову конкуренцію, яка нав’язується суспільством”, — резюмує пані Олександра.

Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Без громадського транспорту й роботи: чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов

Семаковська Тетяна 16:25, 1 Травня 2024
Ілюстрація Бахмут IN.UA

Ірина живе в невеликому селі під Уманню, Катерина оселилася у Сумському регіоні, тут же живуть і її батьки, а Тетяна опинилася у селі на Кіровоградщині. Цих трьох жінок об’єднує життя в селі. Й воно досить далеке від ідеального: одна маршрутка на все село, яка їздить раз в тиждень, відсутність дозвілля для дітей та роботи для дорослих. Ось з чим стикаються переселенці в селах. З іншого боку від людей вимагають швидкої адаптації до нового життя, інтеграції в нову громаду. Ми розпитали бахмутянок про проблеми в селі, а також про те, як можна покращити для переселенців інтеграцію.

Адаптація переселенців до сіл

Минув другий рік повномасштабної війни, тисячі переселенців по всій країні вчаться жити без дому, шукають роботу, відкривають власні бізнеси, однак чи говорить це про те, що люди вже інтегрувалися у нову громаду? Чи можливо адаптуватися до того, що у вас немає дому, й немає міста, як такого, де був ваш дім? Ми запитали бахмутян, які проживають у селах, чи відчувають вони, що вже адаптувалися у громади.

У більшості люди в особистому спілкування з журналістами редакції говорили, що знайшли роботу, знайшли дім чи квартиру, яку орендують, та навіть працюють з психологами, але відчуття втраченого дому — нікуди не дівається, люди вчаться з цим жити наперекір.

“Ні, не адаптувалися. І мабуть і не зможемо. Село це все інакше: інші умови в будинках (а точніше майже ніяких умов), інше дуже спокійне за темпом життя, а головне – це зовсім інше мислення. В першу чергу город та хозяйство, все інше не цікавить зовсім. Роботи немає. Ось і вся адаптація”, — пише бахмутянка Катерина.

Редакція поговорила з переселенками, ділимося їхнім досвідом інтеграції та їх поглядами, як можна її покращити.

Житло не здають в оренду: Черкащина

Бахмутянка Ірина евакуювалася в село в Черкаській області, її родина живе неподалік від Умані. Сюди вони переїхали у квітні 2022 року, коли обстріли в Бахмуті почали частішати. 

“Ми переїхали випадково взагалі. Моя співробітниця, в якої тут були родичі запропонувала нам знайти житло там. Чоловік спочатку не погодився сюди їхати, бо далеко, але їхати нам було нікуди. У село ми добиралися два дні, тоді припав такий час, що евакуювалися дуже багато людей й все розбирали дуже швидко. Я думала, що ми приїхали на три тижні”, — розповідає бахмтянка.

Але три тижні затягнулися, й ось вже два роки родина бахмутян живе у нових умовах. Ірина розповідає, що серед основних проблем тут — це відсутність культури здачі житла. Тобто, її як такої немає. Хати або продають, або жити там дозволяють родичам чи знайомим, пояснює Ірина. 

Черкаська область / фото з відкритих джерел

“Ми як приїхали, то жили в маленькому залі, дуже маленький такий будиночок, бо це була як літня кухня. Потім вони там трошки зробили ремонт, але нас було четверо й місця не вистачало. Коли усвідомила, що родина тут не на трошки, то почали шукати інше житло, це зайняло у нас три місяці”, — каже жінка. 

У селі, де живе Ірина, є порожні хати, але здавати їх власники не поспішають, тут це не прийнято.

“Ми запитували у людей, чому не здають в оренду, але вони самі так плечима пожимають і все. Ну якби ніхто не може сказати чому”, — пояснює бахмутянка.

Ірина працює в іншому населеному пункті за 10 кілометрів від свого села, тут вона знайшла роботу, щодня жінка добирається попутками, й це ще одна проблема, бо маршрутки в селі немає. Аби відправити дитину до школи також потрібно саджати її на попутку, а оскільки в більшості їх треба ловити стоячи на трасі, то самого школяра не відпускають — хвилюються за безпеку дитини.

Траса
Щоб доїхати на роботу чи відправити дитину до школи потрібно ловити попутки / фото ілюстративне

“Дитину зі школи попутками я ж не відправлю. Люди звикли до такого, бо в них як Союз розвалився, так у них і не було цього транспорту. Все скасовували, як хочеш, так і добирайся. А для нас це проблема. Бо в Бахмуті, де ми жили — транспортна доступність була скрізь, у всіх районах, і навіть всі села, які були поряд з містом, туди теж їздили автобуси два рази на день”, — каже бахмутянка.

Героїня пояснює, що в селі все не так погано, але через базові потреби, як от транспорт та житло, яке важко орендувати — жити тут складно. Легше тим людям, які мають своє авто, бо тоді хоча б одна проблема відпадає.

Дороги, яких немає: Сумщина

Бахмутянка Катерина разом з батьками евакуювалась у Сумську область, дівчина розповідає, що перша складність з якою зіштовхнулися її батьки — це житло та дороги. Першого не вистачає, а другого немає. 

Дороги у Сумській області стають перешкодою для транспорту / фото ілюстративне

“Дуже складно діставатися нам, дітям, до батьків через вирви, через калюжі, тому що все підтоплює сніг та дощ. В багатьох будинках тут немає води чи газу, є проблеми з електропостачанням та з опаленням. У хатах є печі старі, але немає дров, немає палива. У будинку, де зараз живуть батьки газ є, ми допомагаємо з опаленням, але самі ОМС бездіяльні, від них допомоги для переселенців немає”, — пояснює Катерина.

Вона додає, що місцеві жителі зверталися до сільської ради, але жодних змін не має досі. З громадським транспортом тут ситуація краща, ніж в нашої попередньої співрозмовниці, бо маршрутка сільська є й вона їздить двічі на день, а на вихідних — один раз.

“Якби не ми, то батькам би дуже було складно взагалі діставатися до міста, до найближчої лікарні, до магазину. Тому таке життя дуже відрізняється від того, що було. І адаптація проходить складно, але немає іншого виходу”, — каже Катерина.

В Сумській області, пояснює бахмутянка, вона не помітила допомоги від міської влади, а Бахмутського осередку тут також немає.

У селі  є проблеми з роботою, а точніше – її відсутність, тому людям потрібно шукати працевлаштування у місті та підлаштовуватися під графік транспорту, й встигати повертатися додому до комендантської.

Брак комунікації: Кіровоградищина

Бахмутянка Тетяна живе у селі на Кіровоградщині, каже, воно відрізняється від сіл Донеччини й людьми, й забудовою. З орендою житла тут теж проблеми, а грошей, аби придбати власне,потрібно чимало. Дозвілля як такого — теж немає, живого спілкування бракує. 

“Тут взагалі мало людей, вони не ходять вулицями, прийшли швидко в магазин, там скупилися, і все”, — говорить бахмутянка.

Дрова у селі — розкіш, бо ціни за фуру перевищують мінімальну зарплату

Аби зігрітися у холод, люди використовують дрова, але вони дорогі, тож не всім переселенцям по кишені. Щодо транспорту — у селі всі ходять на електричку

“Я якось дуже розчарована центральною частиною України, будемо так говорити. Тут не святкуються свята. Я просто знаю по собі, що, наприклад, у нас був старий Новий рік, коли ми з дітьми ходили колядувати…Меланку співали. А тут такого немає”, — розповідає жінка.

Також каже Тетяна, є проблема зі спортивними майданчиками, через їх відсутність діти просто не мають де проводити час.

Що допомогло б переселенцям інтегруватися у села?

Ми запитали першу героїню Ірину, що б їй допомогло краще інтегруватися у селі, а також, які позитивні речі вона побачила. Жінка по той бік трубки розмірковує, каже, що насамперед — це транспортна доступність, якої у багатьох селах просто немає. Звичайна сільська маршрутка значно б спростила життя не тільки для переселенців, але й для місцевих, запевняє жінка, адже вони теж щодня їздять на роботу.

Також додає, що зараз бачить новий наплив ВПО, адже ситуація погіршилась на Донеччині, Харківщині й люди тікають від обстрілів. Але опиняючись на місці, не можуть знайти житло, якби у селі запровадили здачу хат, то у виграші були б всі, адже власники можуть отримувати кошти, а переселенці мати дім.

А от на питання, що допомогло бахмутянці звикнути  до нових умов, вона без вагань відповідає — природа, також підтримка від односельців вкрай важлива. Тому за можливості не соромтеся знайомитися з сусідами, дізнавайтесь, які культурні заходи є в селі, чи є інші переселенці тощо.

Природа у селах, це те приємно вразило бахмутянку Ірину / фото ілюстративне

“Спочатку, як ми приїхали, то нам все подобалось. Бо ми жили в місті, а там темп життя був інший: робота, дім, навчання. І все якось так було швидко. Ніколи було навіть, по сторонах подивитись. А сюди ми в квітні приїхали, якраз це була весна така, все розквітало, ми з дитиною дуже багато гуляли”, — згадує Ірина.

Жінка розказує, що попри те, що життя в селі для неї було зовсім новим досвідом, вона призвичаїлась до тих умов, проте швидкої інтеграції не було:

“Я не можу сказати, що тут все погано, тут все зовсім інше. Це треба просто навіть усе в голові перегорнути, а це важко. Поки що важко. Може, колись там з часом…”. 

Катерина додає, що їй хотілося б бачити більше підтримки від місцевої влади, тоді переселенцям буде легше інтегруватися у громаду, а поки вони змушені пристосовуватися до тих умов, які цьому не сприяють.

Тетяна також доєднується до інших героїнь, каже, що бракує гуманітарної допомоги й дій від ОМС, а ще через брак спілкування люди відчувають себе ізольованими від інших. Відтак, вимагати від переселенців швидко інтегруватися — некоректно, адже після втрати дому, минулого життя й оточення їм доводиться заново вибудовувати своє життя крок за кроком, підсумовують героїні матеріалу.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Шкільні конкурси краси

Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси

В кінці березня 2024 року управління освіти Бахмутської міської ради опублікували результати конкурсу “Весняна красуня-2024”. Участь у заході взяли 18 конкурсанток з молодшої, середньої та […]

Переселенці в селі

Без громадського транспорту й роботи: чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов

Ірина живе в невеликому селі під Уманню, Катерина оселилася у Сумському регіоні, тут же живуть і її батьки, а Тетяна опинилася у селі на Кіровоградщині. […]

Брати Денис та Дмитро Дудінови

“Вчись, синочку, і все тобі буде”: історія військового, волонтера Олександра Дудінова з Донецька, батька двох загиблих добровольців (Оновлено)

Чоловік тривалий час жив у Донецьку, де збудував успішний бізнес і виховав двох синів — Дениса (позивний “Фантом”) та Дмитра (позивний “Адвокат”). Обох потім забрала […]

Українці в Румунії, Бухарест

Українка пояснила, чому потрібно ходити на мітинги закордоном

Одеситка Олександра через війну евакуювалася у Бухарест (Румунія). Тут дівчина потроху адаптується до нового життя, але не забуває про громадянську позицію та регулярно ходить на […]

“Є людина, яка за квіткою може ідентифікувати місцевість”: закулісся роботи DeepStateMAP

DeepStateMAP — мапа, яку знає кожен українець. Саме за допомогою цього ресурсу багато українців слідкують за просуванням ЗСУ та ситуацією на фронті. Однак, мало хто […]