Культурна платформа “Ізоляція” була заснована ще в 2010 році в Донецьку на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів, якому фонд, власне, й завдячує своїм ім’ям. Вперше “Ізоляції” довелося залишити Донецьк у 2014 році, коли бойовики так званої ДНР окупували завод, тоді платформа перебралася до Києва, потім облаштуватися в Соледарі. Вже в 2022 році перед Ізоляцією постали нові завдання, тепер основна увага Фонду — це допомога людям. Про те як працює “Ізоляція” зараз, чому команда вирішила створити резиденцію саме в Соледарі та про допомогу Бахмуту — редакції розповіла кураторка Фонду Катерина Філюк.

Актуальні задачі культурної інституції

Через повномасштабне російське вторгнення напрямки роботи “Ізоляції” дещо змінилися, замість мистецької діяльності на заміну прийшла волонтерська. Останній рік “Ізоляція” займається допомогою ВПО. Втім, встигає й здійснювати підтримку митців, професіоналів культури та мистецтва в Україні та за кордоном. “Ізоляція” бере активну участь у культурній дипломатії та відстоюванню потреб української громади в міжнародних культурно-політичних інституціях.

Кураторка Фонду Катерина Філюк. Фото: особистий архів героїні

“Ізоляція отримала Європейський грант і наразі займається мікрогрантінгом і дистриб’юцією цих коштів, які допомогають митцям та організаціям, що сприяють ВПО адаптуватися до нових умов життя. Але окрім цього, є й інші проєкти, які виконуються. Це, наприклад, резиденція, яка мала б відбутися в Соледарській громаді, але зараз вона у Великій Британії, оскільки це спільний проєкт з британською організацією. Першочергово, було заплановано, що це буде резиденція британських митців у Соледарській громаді”, — пояснює пані Катерина.

Тепер українські митці працюють у британській резиденції.

Культурна резиденція в Соледарі

Приміщення “Ізоляції” в Соледарі. Фото: Фейсбук

У Соледарі філія “Ізоляція” з’явилася в 2019 році, це рішення було абсолютно виваженим. Перед тим, як відкривати резиденцію у Соледарі, команда Фонду близько року проводила власне дослідження місцевості, спілкувалась з місцевими мешканцями, намагалася більше дізнатися про історію, розповідає кураторка Фонду:

“Попри те, що ми працювали в Києві — це все одно було своєрідною діяльністю у вигнанні. Столицю ми ніколи не розглядали, як постійне місце локації. Вже згодом ми зрозуміли, що Київська культурна екосистема досить насичена, в ній багато цікавих гравців, й наша роль буде більш важливою не в Києві, а у маленькому місті, ми вирішили, що це буде саме Соледар. Ми розуміли ризики, на той час, це було близько 15 км від лінії фронту, але наша місія там була важливіша”.

Вся команда вірила в краще й вирішила заснувати в місті осередок, де могли б працювати локальні митці.  Загалом, це був мікс різних людей, пригадує пані Катерина. Більшу частину команди складали соледарці, також працювало декілька людей з Києва, зараз всі працюють з різних куточків планети.

“Звісно, що в окупованому Соледарі вже ніхто не залишився. Частина команди зараз на Заході України, частина в столиці, директорка фонду опинилася у Франції”, — розповідає Катерина Філюк.

Команда “Ізоляції” активно допомагала людям Бахмуту та Соледару, які залишилися в цих містах. Переважно, це було закриття базових потреб, таких як ліки чи їжа.

Реконструкція Будинку культури: проєкти перед Великою війною

Зруйнований офіс “Ізоляції” в Соледарі. Фото: пропагандистські канали

Напередодні російського повномасштабного наступу було чимало тривожних новин, Катерина Філюк згадала про те, як команда “Ізоляції” працювала за декілька днів до вторгнення росії.

“Ми були оптимістично налаштовані, подали заявку на великий Європейський грант, який допоміг б виконати реконструкцію Будинку культури в Соледарі. Подалися на грант ми влітку, і якраз в лютому місяці отримали всі фінальні підтвердження та підписали контакт. Програма відновлення будівлі мала тривати три роки, тож ми були налаштовані працювати. Звісно, що ніхто не очікував таких трагічних подій. Коли почалося повномасштабне вторгнення всі допомагали один одному, люди швидко виїхали”, — пригадує Катерина Філюк.

Мисткиня додає, що завдяки діяльності “Ізоляції” було багато допомоги, як митцям, які там працювали так і самій команді та культурній інституції. 

“У нас було багато планів щодо мистецьких резиденцій у Соледарі та у Соледарській громаді, бо це, власне, те, що ми робили. Судячи з відгуків митців, які просто закохалися в це місто — ми розуміли, що має сенс робити ці резиденції, запрошувати міжнародних діячів і розвивати далі цю ідею. Самі місцеві теж цікавилися нами. Звісно, що у нас є мрія повернутися в Соледар та продовжувати працювати”, — резюмує Катерина Філюк.

Фото: Фейсбук, IZOLYATSIA. Platform for Cultural Initiatives.

Читайте також: “Шансону й російських новин не було”: як починало працювати “Вільне Радіо”

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!