Росіяни на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) продовжують чинити беззаконня та впроваджувати власні порядки. Однак від цього страждають звичайні українці. В регіонах залишається багато військових зс рф не тільки на лінії зіткнення, а ще й в тилу. Окрім цього, українці, особливо, діти та підлітки перебувають під постійним впливом пропаганди. Але попри всі негаразди, були й приємні новини, які трапились з окупантами на поки що окупованій нашій землі.

У цьому матеріалі редакція Бахмут IN.UA розповідає про головні події тижня, які відбулись на ТОТ.

Прильоти на ТОТ

Цього тижня прильоти були зафіксовані у Донецьку, Макіївці, Горлівці, Маріуполі, Докучаєвську, Пантелеймонівці, Шахтарську на Донеччині. У Кремінній, Д’яково та Рубіжному на Луганщині, а також на непідконтрольних територіях Запоріжжя та на Херсонщини. Найбільше прильотів було зафіксовано у Донецьку: пропагандисти повідомили про одну загиблу, також надходила інформація про поранених. Звідки були прильоти достеменно невідомо, але 20 лютого після прильоту на перехресті вулиць Панфілова та Університетської у Донецьку, військовий журналіст Андрій Цаплієнко припустив, що снаряди могли бути запущені зі сходу, тобто з території, яку не контролює українське військо. У ЗСУ ніяк це не коментували. 

“Бавовна” на військових полігонах

Цього тижня Сили оборони України вдарили по військових полігонах окупантів на Донеччині та Херсонщині. Російські воєнкори повідомили про те, що після удару по полігону у тимчасово окупованому Докучаєвську під Волновахою серед загиблих, є бойовики з Южно-Сахалінська. І хоча адміністрація регіону назвала цю новину начебто дезінформацією, в мережі з’явились знімки, як пакують загиблих російських військових. За інформацією загарбників, загинуло начебто понад 65 військовослужбовців. На лівобережжі Херсонщини за даними українського OSINT-проєкту DeepState, удару завдали по полігону поблизу села Подо-Калинівка. Речниця Сил оборони півдня Наталія Гуменюк підтвердила, що внаслідок удару загинуло понад 60 окупантів. Пізніше в мережі з’явилось відео з дрона, як вдарили по російським військовим. 

Гуманітарна ситуація на ТОТ

Попри заяви ватажків окупованих регіонів про “велику відбудову”, в багатьох новоокупованих містах ситуація залишається критичною. В окупованому Довжанську на Луганщині комунальники вимагають гроші у місцевих мешканців за відновлення електропостачання після негоди. Зокрема в Антрациті, Лутугиному, Перевальску та Слов’яносербську без світла залишаються 75% населення, без інших комунальних благ — 50% громадян.

“Комунальники у Довжанську знайшли відповідь на запитання щодо їхньої бездіяльності після негоди. Вони не хочуть працювати виключно за зарплату. Тому за відновлення електропостачання у сільській місцевості вони вимагають гроші із місцевих жителів. За підключення однієї вулиці беруть до 80 тисяч рублів. Із кожного абонента — ще по дві тисячі”, — зазначає Артем Лисогор, голова Луганської ОВА.

У тому ж Довжанську окупанти вирішили закрити травмпункт. Нібито за російськими стандартами, якщо в місті проживає менше ніж 150 тисяч людей, тоді цілодобове медичне обслуговування не передбачене. Артем Лисогор зазначає, що це буде надалі стосуватись всіх окупованих міст Луганщини. 

Критичною залишається ситуація в Сєвєродонецьку. Мешканці, у кого немає опалення, отримують високі рахунки за використання електронних приладів для обігріву. Натомість російські окупанти в зруйнованому житлі розглядають майбутні “трофеї”, які вони винесуть з покинутих та зруйнованих квартир. 

В окупованій Макіївці спостерігається “транспортний колапс”. Місцеві у проросійських Telegram-пабліках жаліються, що влада не виконує обіцянок та запускає занадто мало транспорту курсувати містом. Окрім недостатньої кількості транспорту, на 121-й маршрут, який курсує з Донецька у бік Макіївки запустили старий ПАЗ. 

На в’їзді в Луганськ спостерігаються великі черги з машин. На блокпостах ретельно перевіряють документи. Місцева влада не пояснює причин перевірки документів. Артем Лисогор, очільник ОВА зазначив, що це робиться, щоб виявити військовозобов’язаних чоловіків на тлі майбутньої хвилі примусової мобілізації. 

“На блокпостах при в’їзді до Луганська щодня утворюються автомобільні черги. Для потрапляння до міста треба пройти перевірку й отримати спеціальний дозвіл. Ретельно ошукують чоловіків, складають певні списки. Це підготовка до примусової мобілізації. Наступна хвиля почнеться десь за місяць”, — написав чиновник у своєму Telegram-каналі. 

Демографічна криза в Маріуполі

Російська окупаційна влада продовжує завозити громадян з росії в окуповані місця Донеччини. Петро Андрющенко, радник мера Маріуполя в прямому етері зазначив, що наразі в місці проживає понад 80 тисяч українців та 75 тисяч громадян рф. При цьому чиновник додає, що варто чекати нову хвилю мігрантів в Маріуполі. 

“З весни очікуємо чергову хвилю масштабної міграції з рф. Дуже швидко побачимо, що баланс населення буде вже схилятися в бік переважно громадян рф, а не українців”, — розповів Андрющенко. 

Ворожа пропаганда на ТОТ

В школах Донеччини та Луганщини дітям продовжують нав’язувати радянські традиції, антиукраїнські тези та вибори президента в рф. У Рубіжному на Луганщини у школі №3 окупанти влаштували “парту героя” для випускника-окупанта, який воює проти України. Захід був доповнений російською символікою, літерами “z” та атрибутикою псевдореспубліки. Також в окупаційній адміністрації міста зазначили, що одному з учнів 6-го класу дозволили першим сісти за парту, бо його батько служить в російській армії. 

Напередодні “дня захисника вітчизни”, який росіяни зазвичай відзначають 23 лютого, в школах окупованої Донеччини проходили відповідні заходи. На своїх ресурсах олексій кулємзін, окупаційний мер Донецька розповів та продемонстрував дитячі малюнки з солдатами росармії, танками з “z”, георгіївськими стрічками, прапорами росії та днр, кремлем. 

Дітей дошкільного віку та молодших класів на Донеччині наряджали у військову форму: хлопчиків — у камуфляж, а дівчаток — у форму медикинь, подібні заходи з нав’язування військових звичаїв впровадили і на Луганщині. У Хрустальному (Красний Луч) та у Луганську в дитсадках дітей також наряджали в камуфляж та у білу форму польових медикинь. Все це, звісно, зі застосуванням відповідної символіки — прапори рф та георгіївські стрічки. 

Учнів Старобільскої школи №4 долучили до рядів “юнармії” — російського молодіжного військово-патріотичного клубу. Дітей вивезли в окуповане Сорокине (Краснодон), щоб “дати клятву” та стати членами клубу. 

Іван Федоров, голова Запорізької ОВА зазначив, що на окупованій частині області окупанти впроваджують ряд пропагандистських заходів, направлений на розвиток “патріотичного виховання”, а по факту — просування ідей кремля: про срср, окупацію України, нібито кримський досвід. 

Росіяни наражають дітей на небезпеку

На дитячих змаганнях з самбо в окупованому Мелітополі російський військовий приніс та продемонстрував ручний гранатомет. Коли 2 юнаків боролись, військовий нажав на курок та роздався вибух. 6 людей отримали поранення, серед постраждалих були діти. 

Ядерна небезпека

Окупаційна армії продовжує обстрілювати Запорізьку атомну електростанцію (ЗАЕС). Іван Федоров зазначив, що внаслідок обстрілів пошкоджена одна з двох наявних ліній електропередач, які з’єднані з енергосистемою України. У разі її пошкодження, підкреслює чиновник, може статись повний блекаут, а у разі відмови і аварійних дизель-генераторів та систем безпеки існує загроза ядерної та радіаційної аварії. Однак є і інші загрози.

“Загарбники мінують периметр станції, і все ще тримають важку техніку з боєкомплектом на території. Спливає дозволений виробником термін перебування в реакторах ядерного палива — прецедентів з перевищенням строку не було, це додаткова загроза безпеці. Росіяни вивели із ЗАЕС компетентний персонал — ядерна і радіаційна безпека тепер залежить від людей з недостатнім досвідом, а іноді й зовсім без досвіду”, — наголошує очільник Запорізької ОВА. 

Партизани з Маріуполя допомогли знищити російський літак

Ввечері 23 лютого 2024 року стало відомо про падіння літака дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛВ) “А-50У”. Літак впав на територію рф, у Краснодарському краї, у хуторі Трудовая Арменія. Петро Андрющенко, радник мера Маріуполя поділився на своєму Telegram-каналі про деталі падіння літака та окремо наголосив на ролі Маріупольського спротиву. Партизани фіксували локацію літака та передавали інформацію, допомагали у розробці плану операції, яку надалі успішно реалізували Сили оборони України. 

Втрати росіян на фронті

Окрім втрати ДРЛВ “А-50У” протягом тижня росіяни втратили декілька одиниць бойової авіації. Йдеться про знищення літаків “Су-34” та “Су-35”: 17 лютого Сили оборони знищили два “Су-34” та один “Су-35”, 19 лютого два бомбардувальники — “Су-34” та “Су-35”, 21 лютого росіяни втратили літак “Су-34”. Сили оборони Півдня на лівобережжі Херсонщини змогли знищити декілька одиниць важкої техніки: 2 зенітно-ракетних комплекси — “Тор-М2” і “Стріла-10” та 1 реактивну систему залпового вогню “Град”. ЗСУ продовжують систематично знищувати живу силу та техніку зс рф на окупованих територіях. 

Окрім військової сили, росіяни втрачають власних пропагандистів. 21 лютого 2024 російські блогери повідомили про смерть андрія морозова на позивний “мурз”, який з 2014 року воював на боці зс рф та був соратником ігора гіркіна (стрелкова). Допомагав забезпечувати російське військо під час повномасштабного вторгнення. За версією росіян, він вчинив самогубство нібито після того, як озвучив реальний перебіг подій росіян в Авдіївці. Пропагандисти соловйова юлія вітязєва та армен гаспарян тоді сильно розкритикували терориста за його вислови, за що воєнкори висловили незадоволення. У будь-якому випадку, на одного російського пропагандиста стало менше. 

Якогось покращення життя на ТОТ мешканці не очікують. Окупаційна влада за вказівкою кремля продовжує вливати гроші на війну, псевдовибори, на власне збагачення. Про людей, хто залишився в окупації без нормальних умов: житла, тепла, їжі та медикаментів росіяни не дбають, а лише створюють пропагандистську картинку “процвітаючого мирного життя” на тлі паспортизації та примусової мобілізації. 
Рух опору “Жовта стрічка” продовжує чинити опір окупантам та закликає саботувати псевдовибори та будь-які події, пов’язані з цим явищем: “Виборів не буде, а буде суд і буде Гаага!”, — пишуть активісти руху. А ми нагадуємо, що АР Крим, Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області — це Україна!

Раніше у дайджесті новин з окупації ми розповідали про затоплений біля берегів Криму великий десантний корабель “цезар куніков”, приїзд у тимчасово окуповану Горлівку філіпа кіркорова та гуманітарну катастрофу на ТОТ.

Читайте також:

• Ліквідація вугільної галузі: окупанти з “лнр” закривають шахти “Східвугілля”
• У Сєвєродонецьку людей змушують працювати за продуктові набори
• “Вікно у спогади” для кожного: співачка Valentayna випустила пісню про Бахмут

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Дитина не обирає, де народитися. Але тисячі українських дітей, які з’явилися на світ під окупацією, зіткнулися з ще більшими проблемами: держава, громадянами якої вони є за законом, офіційно не може підтвердити сам факт їхнього народження. Свідоцтво з “днр” чи з окупованого Криму для України є просто клаптиком паперу, і єдиний шлях перетворити його на справжній документ — це суд, який може тривати роками. Так само й дорослі, які виїхали з тимчасово окупованих територій, можуть застрягнути за кордоном без жодного документа: посольство не має права видати паспорт, а без паспорта неможливо навіть підтвердити, що ти — це саме ти. 

Про це замкнене коло, про те, чому російський паспорт сам по собі не позбавляє українського громадянства, і які документи з окупації суд все ж бере до уваги — ми поговорили з адвокаткою Тетяною Ольховіковою, яка вже кілька років допомагає людям з ТОТ відновлювати українські документи. 

Виїзд з ТОТ

З якими проблемами з українськими документами найчастіше стикаються люди, які виїхали з ТОТ? І чи відрізняється ситуація для тих, хто застав окупацію ще неповнолітнім?

Тетяна Ольховікова пояснює, що найскладніше — це випадок, коли людина застала окупацію ще дитиною: тоді часто немає жодного офіційного підтвердження її особи, і доводиться відновлювати всю документальну історію з нуля. Якщо ж говорити про дорослих людей, то вони найчастіше зіштовхуються з відсутністю паспорта чи свідоцтва про народження, розбіжностями у написанні імен та прізвищ і втратою документів на майно. 

“Найчастіше люди стикаються з наступними проблемами: відсутність паспорта, відсутність свідоцтва про народження, відсутність даних у державних реєстрах. Можуть бути розбіжності в написанні прізвищ і імен, якщо це були  старі акти або якщо документів немає в базі. Втрата документів на майно. Або пропущення певних строків, які були встановлені законом, — і на реалізацію певних прав це вже часто відбивається саме в питаннях спадку майна. Потім це треба доводити в суді, а в нас, на жаль, така судова практика, яка каже, що перебування в окупації не є поважною причиною для пропуску строку, наприклад, для прийняття спадщини”, — пояснює адвокатка.

Що відбувається з документами людини, яка під час окупації була змушена отримати російський паспорт? Чи може це стати підставою для відмови у підтвердженні українського громадянства?

Ольховікова одразу знімає найпоширеніший страх: отримання паспорта РФ під тиском обставин само по собі не тягне за собою втрату українського громадянства. Люди отримували ці документи не з ідеологічних причин, а щоб зберегти майно, мати змогу пересуватися чи отримати доступ до базових послуг — і це, за її словами, суд бере до уваги.

“Сам факт отримання російського паспорта, якщо це було вчинено з гуманітарних причин, не означає автоматичну втрату українського громадянства. Люди були вимушені отримувати ці документи для того, щоб, наприклад, зберегти своє майно, мати можливість пересуватися або мати доступ до базових послуг. Тому не треба боятися надавати документи, які ви отримали в окупації — наприклад, це може бути свідоцтво про смерть чи свідоцтво про народження. Не треба боятися надавати їх українському державному органу, тому що навіть у судовій справі ми використовуємо ці документи як джерело доказів”, — каже фахівчиня.

Юридично це працює через принцип міжнародного права, який адвокатка називає ‘намібійський виняток” . Він дозволяє брати з окупаційного документа фактичну інформацію (дату й місце народження, дані про батьків), не визнаючи легітимності самого органу, який його видав.

Примітка. “Namibia exception” — це принцип міжнародного права, згідно з яким документи, видані окупаційною владою, повинні братися судами до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Розгляд судами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади.

“Намібійські винятки” вперше були сформульовані у практиці Міжнародного суду ООН, зокрема в його Консультативному висновку від 21 червня 1971 року (Namibia case). Міжнародний суд ООН у документі “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” зазначив, що держави – члени ООН зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”.

“Це такий принцип міжнародного права, згідно з яким документ, виданий окупаційною владою, не може братися судом до уваги і визнаватися, якщо його повне ігнорування призводить до серйозного порушення прав людини. Наприклад, якщо ми говоримо про факти народження або смерті, ми не можемо просто відмовлятися брати до уваги документи тільки тому, що вони видані в умовах окупації. Ми маємо взяти з нього інформацію, яка може бути джерелом додаткових відомостей, щоб встановити певний факт. Однак на практиці, на жаль, я знаю з власного досвіду роботи з клієнтами, що працівники державних органів інколи дають неприйнятні коментарі щодо таких документів або можуть надати недостовірну інформацію”, – коментує Тетяна Ольховікова.

Сама адвокатка зіткнулася з цим особисто: у відділі ДРАЦС їй надали недостовірну інформацію про порядок реєстрації смерті на окупованій території.

“Мені особисто в органі ДРАЦС надавали недостовірну інформацію про строки та порядок здійснення державної реєстрації смерті на окупованій території. Звичайно, я оскаржила це керівнику і отримала того ж дня результат. Тому я рекомендую не мовчати, відстоювати свої права і не боятися посилатися на документи, які ви отримали в окупації, показувати їх і наполягати на тому, щоб ваші права були реалізовані”.

Як людині довести своє українське громадянство та особу, якщо частину документів вона отримала на ТОТ або втратила під час окупації? Який алгоритм діє станом на 2026 рік?

За словами Ольховікової, все залежить від того, чи документувалася людина ще до окупації, тобто чи є про неї інформація в державних реєстрах.

“Головне питання тут — чи документувалася людина, коли вона ще не мала українського паспорта, і, відповідно, чи є інформація про неї в державних реєстрах. Якщо у людини вже був український паспорт, тоді вона звертається до державної міграційної служби, і там проводять ідентифікацію. Перевіряють дані про особу в державних реєстрах, встановлюють інформацію про цю особу і документують її, видаючи новий паспорт або продовжуючи документи, які потрібні”, — пояснює пані Тетяна.

Значно складніше тим, хто на момент окупації взагалі не встиг отримати паспорт — наприклад, дітям з окупованих у 2014 році областей, чиї дані просто не встигли зафіксувати в тодішніх, ще нечисленних, реєстрах. У такому випадку єдиний шлях — це встановлення особи через суд.

“У цьому випадку державна міграційна служба не може вас ідентифікувати, і буде використовуватися процедура встановлення особи через суд. Це відбувається шляхом опитування свідків — родичів, близьких осіб, які можуть підтвердити, що це саме ви. Також це відбувається шляхом відеоідентифікації, тобто через відео зв’язуються з цими близькими особами, і вони підтверджують вашу особу. Це не проста перевірка, що ви — це ви: державний орган має встановити, що ви дійсно маєте це ім’я, це прізвище, цю дату народження, і ця процедура займає не тиждень, а місяці”, — каже Тетяна Ольховікова.

На запитання, з чим людина живе весь цей час, якщо вона неповнолітня і опинилась в Україні без жодного документа, адвокатка відповідає прямо:

“Вона взагалі не має нічого. Просто має свідоцтво про народження, якщо воно є — і все. Я знаю, що деякі громади можуть надавати підтримку особам, які проходять цю процедуру: додатково надавати місце для проживання, гуманітарну підтримку. Але документи просто перебувають на розгляді, і людина чекає на їх отримання”.

Чи достатньо нинішніх юридичних механізмів для дітей, які пережили окупацію? Де найбільший законодавчий прогал?

Найгостріша проблема, за словами спікерки, виникає у тих, хто виїхав з окупованих територій одразу до сусідніх країн — Литви, Латвії, Польщі — маючи на руках лише свідоцтво про народження, без жодного паспортного документа. На початку повномасштабної війни ці країни приймали людей і без паспорта, але тепер ці ж люди не можуть ні виїхати з країни перебування, ні оформитися в Україні.

“Посольства, які захищають інтереси та права громадян за кордоном, не мають повноважень видавати українські паспорти. Посольство може видати лише посвідчення особи на повернення в Україну. І тут виникає проблема: для видачі посвідчення на повернення посольство також має підтвердити, що ви — це дійсно ви, а альтернативи цьому немає. І тут замикається коло: ви приходите, просите посвідчення, щоб отримати паспорт, а вам кажуть — а де ваш паспорт? І єдиний шлях, який залишається, — це звернення до суду для того, аби вашу особу встановили”, — пояснює адвокатка.

За її словами, державна міграційна служба часто формально підходить до таких справ і не враховує реальну ситуацію людей за кордоном. Серед її кейсів — діти, які були народжені під окупацією: виросли, виїхали за кордон лише зі свідоцтвом про народження і роками не могли ініціювати жодну процедуру, бо не мали паспорта.

“Державна міграційна служба, на мою думку, не завжди розуміє реальність. Вони не враховують, як людина має пересуватися без паспорта, куди вона може звернутися, тому що вона фактично залишається заблокованою в тій країні, де перебуває. Я розумію, що ці процедури створювалися до війни, коли така масова ситуація, як зараз, просто не передбачалась — але кількість громадян без жодного паспортного документа за кордоном сьогодні дуже велика, і у світі є країни, посольства яких мають повноваження приймати заяви на видачу внутрішніх паспортів. Чому в нас, попри війну і масштаб проблеми, посольства й досі не мають таких повноважень, я пояснити не можу”, — ділиться у розмові спікерка.

Окремо адвокатка наводить приклад, коли реєстрація народження дитини під окупацією можлива тільки через суд — бо жоден адміністративний орган України не має права визнати документ окупаційної влади про народження.

“Взагалі ніхто не може зареєструвати факт народження в окупації, окрім як на підставі рішення суду, бо в Україні немає жодного документа, який офіційно підтверджує таке народження. Тому ми йдемо в суд і кажемо: дивіться, ось у нас є документ з окупації, ось у нас є свідки, ось у нас є фотографії, — і надаємо все це, щоб суд ухвалив рішення. У моїй практиці такий кейс був успішним, і дитині вдалося отримати українське свідоцтво про народження, хоча сам процес зайняв не один рік”, — ділиться кейсом фахівчиня.

З якими проблемами люди, які виїхали з Донеччини/Луганщини ще у 2014–2015 роках, звертаються найчастіше?

За спостереженнями пані Тетяни, у цієї категорії людей найпоширеніші проблеми — це ідентифікація особи, підтвердження свідоцтв про народження або смерть та відновлення інших актів цивільного стану.

“Найчастіше це паспорти, ідентифікація особи, свідоцтва про народження, про смерть та інші документи цивільного стану, які можна відновити. Паспорти можуть бути невидимими, бо реєстраційні заклади, які діяли до 2014 року, не були перенесені в цифровий архів, і це знову потрібно підтверджувати через суд. Також дуже поширене питання — це продовження й отримання статусу ВПО, підтвердження вашої попередньої реєстрації. Це стосується насамперед Донецького й Луганського напрямків, де, знову ж таки, не збереглися попередні дані”, — пояснює пані Тетяна.

Ще одна масштабна категорія справ — втрата документів на майно, особливо у зруйнованих містах, коли реєстр не містить даних про право власності.

“Такі документи можуть бути пошкодженими, старими, такими, які не перенесені в реєстр, і, відповідно, відновити їх складно. Це дуже актуально, наприклад, для міст, які були зруйновані — люди отримують компенсації за зруйноване майно, і щоб отримати компенсацію, треба довести, що ви є власником. А якщо це не зареєстровано в реєстрі, доводиться звертатися до суду, щоб підтвердити цей факт”.

Скільки часу зараз займає встановлення факту належності особи чи права власності через суд?

Тут адвокатка відверта — швидких рішень чекати не варто. Суди перевантажені, відчувають кадровий дефіцит і не завжди витримують навіть ті процесуальні строки, які прописані законом. Орієнтуватися можна на строк від 6 місяців, і це буде позитивним сценарієм.

“Я б орієнтувалася на те, що судовий процес може тривати доволі довго — суди перевантажені, є кадровий дефіцит, справи розглядаються не швидко. Навіть попри те, що для деяких категорій встановлені законні строки, на практиці вони не завжди витримуються. Я б не очікувала тут якогось швидкого позитивного сценарію”, — пояснює вона.

Що людина може зробити вже зараз, якщо державний орган відмовляється видати або відновити українські документи? Коли справді потрібен адвокат?

Головна порада Тетяни Ольховікової — фіксувати абсолютно все: усі звернення, номери реєстрації заяв, дати й формулювання відмов:

“Якщо вам щось не надається і ви не розумієте, як отримати потрібну послугу, ви можете звернутися з адвокатом до керівника цього органу. Можна подавати письмові звернення, фіксувати, з якими питаннями ви зверталися, які підтвердження надавали, який номер реєстрації вашої заяви. Усе це потрібно фіксувати, щоб мати докази, якщо доведеться звертатися до суду. Тому я рекомендую все записувати”.

За її словами, навіть формальна відмова державного органу — це не кінець процесу, а лише привід іти далі, у суд.

“Не варто сприймати відмову як остаточне рішення — це не так. Її можна оскаржити або встановити необхідний факт через суд. Це все вирішується, але треба підготуватися і підсумувати всі свої звернення заздалегідь. Коли справа доходить до суду, саме зафіксовані звернення й відмови стають головними доказами того, що людина намагалася отримати послугу законним шляхом”.

Що, на вашу думку, держава повинна змінити в законодавстві, щоб люди могли швидше відновлювати документи та підтверджувати громадянство?

Насамкінець Тетяна Ольховікова виділяє кілька найбільш нагальних, на її погляд, змін — і в центрі уваги знову опиняються діти без паспортів.

“Я б виділила декілька найбільш нагальних речей. Перше — це спрощення підтвердження громадянства України та отримання документів на особу для дітей: якщо людина не має паспорта, вона не може почати жодну іншу процедуру, і весь процес просто зупиняється на самому початку. Друге — я думаю, що варто створити спеціалізовані підрозділи державних органів, які працювали б саме з громадянами з тимчасово окупованих територій. Головне, щоб не було упередженого ставлення до таких людей — жодного страху чи підозри щодо цих документів. Люди просто мають змогу підтвердити свою особу й іти далі”.

Окремо адвокатка наголошує на потребі уніфікованого підходу до документів, виданих в окупації, — щоб кожен орган не трактував їх по-своєму.

“Я б ще додала, що потрібен більш зрозумілий і системний підхід до роботи з документами, які люди отримали в окупації. Ми вже говорили про те, що ці документи автоматично не визнаються, але з них має братися важлива інформація — і тут потрібен чіткий, єдиний підхід”, — резюмує наша спікерка.

До теми:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У дитячій версії застосунку Monobank з’явилася нова кнопка “Попросити гроші у батьків”. За її допомогою дитина може сформувати запит на певну суму, а батьки — погодити його або відхилити.

Про нову функцію повідомив співзасновник Monobank Олег Гороховський.

Як працює нова функція Monobank

Для надсилання запиту дитині потрібно натиснути кнопку “Попросити гроші у батьків”, після чого вказати необхідну суму. До запиту також можна додати коментар. Після надсилання батьки отримують сповіщення. Вони можуть вирішити, чи переказувати зазначену суму, або відхилити запит.

За словами Гороховського, на прийняття рішення у батьків є 24 години. Для нової функції також встановили обмеження. Дитина може надіслати до п’яти запитів на гроші протягом одного дня.

До теми:

Скільки коштує зібратися до школи у 2026 році: редакція проаналізувала ціни

Як дізнатися IBAN рахунку в мобільних застосунках Приватбанку, Монобанку та Ощадбанку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!