Донатити й допомагати: громадська діячка Наталя Тищук розповіла про евакуацію та допомогу жінкам

Семаковська Тетяна 17:46, 12 Квітня 2023

БАХМУТ 24 2 62318Наталя Тищук родом з Єнакієво, в дитячі роки разом з батьками вона мешкала в селі Різниківка Бахмутського району. До міста їздила часто, каже співрозмовниця, адже там жили родичі. В Соледар жінка переїхала в 2010 році, тут народилися діти пані Наталії. Рідне ж місто героїні, Єнакієво — опинилось під контролем терористів з 13 квітня 2014 року, на шостий день після проголошення так званої «ДНР». На жаль, до Соледару теж добрався «русский мир», тож довелося евакуюватися. Зараз, Наталя працює, волонтерить й вважає, що головне зараз — допомагати нашій армії.

Школа в Соледарі

Коли почалася війна в 2014 році Наталя Тищук пригадує, що місто Соледар стало прихистком для сотні біженців. Вже тоді люди зі Сходу вперше втратили свої домівки. В Соледарі, каже волонтерка, організували імпровізований штаб в школі, куди зносили необхідні речі для людей небайдужі містяни. На той час донеччанка якраз працювала в навчальному закладі.

242789143 2638284399812297 4520037243749360346 n b8e58

Допомога, яку пані Наталя роздавала для ВПО. Фото: Фейсбук

«Ми тоді бачили першу хвилю переселенців, коли почалася війна. З Донецька до нас почали їхати люди. В школі, тоді пригадую закликали приносити речі для них, людей приймали, допомагали із першим необхідним. Також збирали кошти на харчування дітям біженців, вони потім могли їсти у шкільній їдальні», — каже діячка.

Власне, з цього й почалася історія волонтерства, далі жінка почала брати участь в грантових програмах від ООН. В Соледарі за ініціативи героїні була створена програма «Соціальна шафа».

«Це був такий контейнер для збору речей, який стояв біля ЦНАПУ й шафи. Щоб люди не відчували себе приниженими, не рилися в ящиках на колінах, шукаючи необхідне, а могли спокійно вибрати собі те, що потрібно», — згадує Наталя Тищук.

Масштаби війни в 2014 та 2022 році кардинально інші

164003261 1304557409918406 1109934275870008229 n 436d4

Наталя Тищук. Фото: Фейсбук

Війна в 2014 році та війна в 2022 році мають зовсім інші масштаби вважає героїня, й порівнювати це неможливо. В свідомості людей також змінилося чимало, українці більше допомагають.

Читайте також: Соледар — місто каштанів й абрикосів: волонтерка Тетяна Кваша розповіла про життя спочатку

Приблизно, з 2017 року волонтерці почав допомагати Благодійний Фонд «Чисті серцем». Це були  продуктові набори, канцтовари для дітей пільгових категорій дітей. Коли ж почався коронавірус, фонд забезпечував засобами індивідуального захисту, також допомагали з технікою для шкіл громади, пригадує пані Наталя.

Територія жінок Донеччини та мовне питання

240090585 1407683549605791 5378733868440339202 n c2255

Наталя Тищук у вишиванці. Фото: Фейсбук

В Україні вже декілька років працює громадська організація «Територія жінок» —  яка гуртує активних жінок разом. ГО допомагає вимушено переміщеним людям, адаптуватися до нового життя.

Зараз основне завдання жінок, впевнена волонтерка, зберегти життя дітей та вберегти їх від війни. Діти донеччанки вже ходять до місцевої Коломийської школи, мовних проблем у них не було, адже з дитинства вони розмовляли українською. Пані Наталя каже, що ще її бабуся разом зі своїми подругами співала українські пісні.

 «Все село слухало тих пісень й любило, як вони заводять», пригадує пані Наталія.

99299811 706768953391925 6149032663966547968 n f7e5d

Пані Наталя з донькою. Фото: Фейсбук

«Переходити на українську мову варто. Дітям це набагато легше зробити, вони швидше адаптуються, мої вже навіть знають місцеву говірку за понад рік відвідування коломийського ліцею. Дорослим перехід на українську може бути важчий, але слід пробувати», — каже співрозмовниця.

Перебуваючи в евакуації донеччанка часто бачить похорони полеглих героїв, яких привозять зі Сходу в останню путь, вона, як і всі, вшановує загиблих: 

«Боляче усвідомлювати, що людина полягла поряд з твоєю домівкою — в бою за нашу Донеччину».

Жінка запевняє, дуже боляче розуміти, що в Україні гинуть талановиті, розумні та свідомі особистості, які за інших обставин мали б робити зовсім інший вклад в історію України, зокрема й культурний.

Фото: «Бахмут. IN. UA»

Бахмут живе тут! Підписуйтесь на наш телеграм, тут завжди оперативні новини про місто, найсвіжіші фото та відео

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Двічі переселенці: як склалася доля сім’ї, предків якої депортували на Донеччину в 50-х роках

Дмитро Скопіч Скопіч Дмитро 15:30, 15 Березня 2024
Ірина з сім’єю / ілюстрація Еспресо.Захід

Ірина — ВПО з Донеччини, яка зараз мешкає біля Львова. Її рідне село Верхньокам’янське зруйнували російські окупанти. За іронією долі, колись предки жінки теж стали переселенцями: у 1951 році їх депортували на Схід України із Заходу в межах договору з Польщею.

Про те, які життєві перепони виникали на долі бахмутянки та як склалася її доля на Батьківщині предків, розповів телеканал Еспресо.

Війна на Бахмутському напрямку

Ірина — вчителька родом із села Верхньокам’янське, що в Бахмутському районі Донецької області. В цьому населеному пункті наразі тривають бої.

За словами жінки, війна для неї розпочалася ще у 2014 році, коли через населений пункт почав їхати транспорт, як за графіком. Ірина додає, що це проходило по одному сценарію: зранку до обіду техніка їхала до гори біля селища, а ввечері, десь о 18-19-й, поверталася назад та везла поранених і загиблих. 

Гул стояв такий… По-перше, пилюка, і вони ж летять із великою швидкістю. Просто йдуть один за одним, і дула якраз навпроти вікон. Ці танки ще й “дореволюційні”, часто виходять з ладу,

розповіла Ірина // переселенка з Верхньокам’янського

Згодом вороги почали базуватися в селі. Після окупанти ловили чоловіків, які мали техніку та змушували їх рити окопи. Переселенка згадує, що її родича з трактором під дулом пістолета змусили працювати цілих 3 доби. Коли чоловік повернувся, то нічого не розказував, бо боявся.

Танк ЗСУ / фото Генштаб

Вже після закінчення “гарячої фази” активних бойових дій в селі у 2014 році, місцеві мешканці активно допомагали бійцям української армії. Так, вони збирали продукти з власних господарств та готували їжу для військових.

Переселенці-“бандерівці”

Ще до війни Ірина встигла написати книгу, в якій представила власну наукову роботу. В ній описувався факт того, що 80% населення села Верхньокам’янського, Званівки та Роздолівки — це люди, які жили на заході України та були депортовані в межах договору обміну територіями з Польщею. Конкретно в сім’ї Ірини були депортовані дідусі та бабусі.

Історично склалося так, що більшість жителів села розмовляла українською, тому їх поза очі називали “бандерами” та недолюблювали. У 2014 році, коли почалася війна, навіть було багато пліток про те, що село знищать, бо воно “все українське”.

“У 2014 році ми відчули бойові дії, але порівняно з тим, що було у 2022-му — це ніщо”

Про те, що буде повномасштабна війна, в селі ніхто не думав. Однак сталося, як сталося. Жінка додає, що зустріла початок війни вдома. Вона якраз готувалась йти на роботу до школи, де навчала дітей молодших класів. Ірина пригадує, що о 05:45 директорка надіслала голосове повідомлення і повідомила, щоб діти не йшли до школи, бо почалася повномасштабна війна. 

Я забігла до хати, увімкнула телевізор, а там було що побачити. У нас із мамою паніка почалась. Я вирішила збирати речі в погріб. Гребла все підряд. За декілька днів почала розбирати ці пакети, аби глянути, що туди кидала. Зрозуміла, що на емоціях набрала непотрібних речей,

вчителька // згадує день, коли почалась війна

Трохи згодом, на початку березня, біля села знову почалися бойові дії, однак більш масштабні.

У 2014 році ми відчули бойові дії, але порівняно з тим, що було у 2022-му — це ніщо. Відразу почалися вибухи, в перші дні березня вже чули, як біля нас стріляли. Потім ще десь за тиждень, у районі 18 березня, я виїхала. Тоді вибухали вже навколо села. Нам сказали зачиняти вікна, двері, вимикати світло, щоб не було видно ані вогника. У перші дні ми лягали спати одягнені, бо не знали, чого чекати,

розповіла // жінка

В середині березня, Ірина з дітьми виїхала з Верхньокам’янського. Вже у квітні окупанти почали бомбити будівлі з авіації та прориватися до нафтопереробного заводу, який був розташований поряд. 

Бахмут / фото 93-тя ОМБр Холодний Яр

Спершу, як розповідає жінка, вона приїхала до Запоріжжя. В цьому місті вона прожила до 30 травня

Тоді звідти їхали родичі і я сіла з ними, бо розуміла, що більше ні з ким буде виїхати. Курс тримали на Львів, хоч моя мама дуже панікувала, казала, що не поїде, адже це інший кінець країни,

вчителька // пригадує евакуацію

Нове життя та болючі спогади

Зараз Ірина з сім’єю мешкає у селі Брюховичі, біля Львова, на території чоловічого монастиря. Умови життя дуже задовільні. Як каже жінка, про них із дітьми піклуються. Ірина працює онлайн у своїй школі та навчає дітей. Більшість школярів також виїхали у Львівську область, інші учні роз’їхалися по всій країні. 

Школа, де працює Ірина / фото з відкритих джерел

З дому вивести вдалося небагато. Коли сім’я збиралася їхати, одна з доньок Ірини хотіла взяти альбом з фотографіями, але мама виклала його, бо й так везли багато речей.

Аналогічна ситуація з тваринами. На жаль, люди, тікаючи від війни, мусили полишати тварин, особливо худобу, адже вивезти їх було вкрай складно та дорого. 

Ці корови, вони ж навчені, що треба повертатися додому. Тому о 12 годині дня поверталися і стояли там. Коли ніхто не прийшов доїти, йшли пастися. Ввечері знову верталися додому. У нас же корова як член сім’ї,

жінка // шкодує, що довелося залишити тварин

Ірина зізнається, що на новому місці важко будувати якісь плани. Попри турботу та комфорт, які отримають у притулку для переселенців, невідомо, скільки ще можна буде тут залишатися. Повернутися немає куди, а тому доводиться жити сьогоднішнім днем.

Якщо нам завтра скажуть, що настала Перемога — нам немає куди повертатися. Ані Бахмута, ані Соледара, ані Сіверодонецька немає. Лисичанськ теж зруйнований. Може, хіба за роки мої діти повернуться,

розмірковує // вчителька

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Війна з перших вуст: добірка інтерв’ю з військовими ЗСУ та бійцями ТрО

Семаковська Тетяна 18:10, 14 Березня 2024
Військовий з позивним “Грузин” / фото з особистого архіву героя

14 березня в Україні відзначають День українського добровольця. Це свято з’явилося у 2017 році, щоб вшанувати мужність та незламність військових, які першими пішли захищати Україну

Редакція Бахмут IN.UA створила підбірку інтерв’ю з захисниками Бахмута.

Життя українських військових

“Грузин” був пов’язаний з війною ще з 2014 року, але не офіційно. Він дійшов зі 111-м батальйоном “Київська Русь” до Парасковіївки, допомагаючи військовим. Боєць зізнався, що коли йшов на війну 25 лютого, був впевнений, що загине у перший місяць, але для нього головне було забрати з собою хоча б кілька окупантів.

Тобі я ще вірив, що армія ворога могутня й нездоланна, але буквально за три тижні я зрозумів, що ця армія не така страшна. Тоді з’явилася надія, що ми звільнимо всю Україну від загарбника,

“Грузин” // український військовий

Детальніше про службу “Грузина”, українські наступи й закон 8271 за посиланням.

Історія кохання Сергія

329610703 958810968616322 4182941139429088398 n 84203
Сергій захищає Бахмут / фото з особистого архіву героя

Інший військовий на ім’я Сергій взагалі став відомим, адже потрапив на фото, яке облетіло майже всі українські й навіть закордонні медіа. На ньому захисник стоїть в окопі, коли навколо нього вода та болото. В таких умовах оборонцям доводиться воювати й влаштовувати свій побут.

Ми були там десять днів, то ще якось, але останні п’ять днів там було нереально холодно. Ми добу тряслися, там повністю болото, ми не могли зняти взуття, тому що там в будь-яку секунду могло розвернутися таке, що нічого не встигнеш. Ночували у взуття, ноги в багнюці — отак й спали, в броніку,

Сергій // український військовий

Сергій пішов в армію добровольцем. Раніше чоловік служив в армії, але військового досвіду не мав. До того, захисник мав прибутковий бізнес по ремонту автомобілів. До слова, навички, які він опанував до війни, дуже виручали побратимів Сергія з технікою.

На жаль, на початку 2023 року, Сергій отримав серйозне поранення на Бахмутському напрямку, поблизу Лисичанська під час мінометного обстрілу. За словами його дружини Олени, військового ззаду накрила міна, яка посікла осколками майже все тіло. Ще через час пройшов ще один ворожий обстріл, через що Сергій отримав контузію.

Більш детальна розповідь історії кохання Сергія та його дружини Олени за посиланням.

“Будемо жити, як сучасний Ізраіль”

329609344 3007535119553350 5369786047840719558 n d76a4
“Завуч” на фронті / фото з особистого архіву героя

Олександр Бєлов — військовий Збройних сил України, з позивним “Завуч”. До повномасштабного вторгнення наш герой працював вчителем історії та заступником директора з виховної роботи в Бахмутській загальноосвітній школі №7.

Олександр не вірив, що розпочнеться війна, адже зараз XXI століття — епоха демократії та цифрових технологій. Зараз же історик запевняє, що тепер вона не закінчиться ще дуже довго:

Я, як історик, можу сказати, що війна не закінчиться. Війна має закінчитись коли наша армія дійде до Москви, але нам це не потрібно. Наша мета вигнати ворога за межі кордону 1991 року й потім відбудовувати нову армію. Я гадаю ми будемо жити як сучасний Ізраїль,

Олександр Бєлов // український військовий

Бахмутянин з позивним “Завуч” про будні війни та думки на фронті.

Чому в армію не треба брати невмотивованих

329637548 1114684192690797 6312133040275897137 n ba7f4
Військовий Руслан / фото з особистого архіву героя

Руслан Петренко — мешканець Часів Яру, який зараз обіймає посаду головного сержанту мінометного взводу. Чоловік мав можливість скористатися законним правом не йти в армію, але вирішив захищати рідний край. Військовий сумлінно виконує власні обов’язки, навіть попри проблеми зі здоров’ям та одну перенесену операцію на хребті.

Військовий з Часів Яру вважає, що на фронт повинні йти вмотивовані чоловіки, а не ті, кому видали повістки, як покарання. Це погана ідея:

В моєму розумінні такі люди не повинні бути в армії. Ось, наприклад, є 10 людей військових, вони повинні виконувати якесь бойове завдання. П’ятеро з нас адекватні й знають, що їм робити. Ще двоє зовсім не хочуть бути в цьому окопі, третій буде якийсь алкоголік або наркоман, на жаль так буває, а решта зовсім не розуміють, що вони вже на війні. Я розраховую на всіх людей, але ці п’ятеро будуть для нас тягарем,

Руслан Петренко // український військовий

 “Я знаю друзів, які повернуться назад, навіть у вщент розбитий Бахмут”: військовий про службу в ТРО та фронтові будні.

Військовий, який пішов за сином

329615032 936546347501112 8862803098739363707 n 58554
Андрій Шостак з дружиною / фото з особистого архіву героя

Донеччанин Андрій Шостак ще з 2014 року активно волонтерив разом з дружиною Ангеліною. Сьогодні пан Андрій захищає Україну на фронті. В лави ЗСУ чоловік вступив в липні 2022 року, бо не міг залишатися осторонь, зважаючи на те, що його син Михайло пішов добровольцем до війська в перший день відкритої агресії росії.

Я бажаю побратимам, щоб їхні родини були в безпеці. Щоб їх оберігав Господь. Я бажаю побратимам, щоб всі їхні плани стосовно нашої Перемоги втілилися, а ми всі з Перемогою та зі щитом повернулися до своїх родин та відбудували квітучу Україну,

Андрій Шостак // український військовий

“Бажаю побратимам, щоб їхні рідні були в безпеці”: військовий про початок війни на Донбасі, волонтерство й Старлінки.

Військові та домашні тварини

329615036 591188309522485 1066375836708097046 n cd933
Оборонець Бахмута / фото з особистого архіву героя

Бахмутянка Оля Литовченко була однією з перших волонтерок Бахмутського товариства захисту тварин “Лада”. У цю справу її привів син Сергій, який завжди прагнув допомагати тваринам, тож до справи долучив й маму. Сьогодні бахмутянин боронить Україну, але все одно встигає допомагати чотирилапим.

До військових прибилася собачка, дуже боялася вибухів, але трималася поруч, не хотіла нікуди йти. Ми забирали тварин і намагалися їх прилаштувати. Сергій постійно телефонує й питає чи є якась допомога. Він не залишає цю справу, тому що любов до тварин — вона нікуди не зникає. Я не знаю, як йому вдається поєднувати волонтерство і службу, мені здається він взагалі не спить. Він підгодовує тварин, намагається їм допомогти,

Оля Литовченко // волонтерка

За словами жінки, про своє рішення піти саме в підрозділ Бахмутського ТРО Сергій не пожалів. Розповідає, що не хлопець не мав раніше військового досвіду, тож не знав чи може потрапити до лінійних підрозділів.

“На фронті любов до тварин не зникає”: як бахмутянин встигає служити в ТРО та допомагати тваринам.

Вертепи та ЗСУ

Андрій Тимчак з дружиною / фото з Facebook

Андрій Тимчак родом зі Званівки — чоловік відомий на Батьківщині громадський діяч, зараз служить в ЗСУ та захищає Україну. До того, як Андрій пішов в ЗСУ, він займався організацією вертепів у Званівці. На питання про те, чому герой вирішив піти в ЗСУ, чоловік відповідає, що це був — позов з глибини душі.

Вертеп — це не просто так, як багато хто думає, це — не просто театралізована дія. В принципі виглядає так, але насправді там є глибший сенс. Проаналізувавши вертепи, які є в нас в Україні — то видно неозброєним оком, що в цей задум має три світи. Це належить до християнської культури. Раніше світ ділився на три частини — Яв-Прав-Нав. Ми живемо в Яві, матеріальному світі, але прагнемо потрапити в рай, ніхто не хоче опускатися в нищий світ, тобто пекло. Так от у вертепах, є представники з усіх трьох світів,

Андрій Тимчак // громадський діяч

Перший сценарій вертепу написав в електричці: бахмутянин про різдвяні традиції українців та службу в ЗСУ.

“Молитися потрібно завжди, особливо на війні”: історія імама Саіда Ісмагілова

329603666 861732531608691 4297951729510593479 n f08d6
Саід Ісмагілов / фото з особистого архіву героя

Саід Ісмагілов за національністю татарин. Раніше чоловік був імамом, головою мусульманської громади в Донецьку, а зараз займається волонтерством та вивозить з-під Бахмута поранених і цивільних. В перший день повномасштабної війни в Україні, коли до ТРО стояли черги з добровольців, чоловіки та жінки пішли захищати свою країну. Саід був у їхньому числі:

У мене була така сама особиста причина піти на війну, як і у всіх людей. Ворог прийшов, він бомбить обстрілює, вбиває наших людей. Щоб врятувати наше життя, нашу свободу, наше право бути українцями, й в тому числі вільно сповідувати свою релігію — я тут,

Саід Ісмагілов // волонтер

Щодо того, що росія використовує для своєї пропаганди релігія, яку росіяни перекривлюють на свій лад, благословляючи вбивства й війни, чоловік запевняє, що там завжди церква була під ФСБ.

Росія завжди віру й релігію використовувала для своїх імперських інтересів та амбіцій, так було завжди. В цьому плані нічого не змінилося, всі священнослужителі в росії: християнські, мусульманські, вони підконтрольні ФСБ, якщо не їхні працівники. Вони виконують ті накази, які вони отримують. Якщо путін каже, що треба схвалювати війну і казати, що це правильно — вони будуть так казати,

Саід Ісмагілов // волонтер

Читайте також

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Двічі переселенці: як склалася доля сім’ї, предків якої депортували на Донеччину в 50-х роках

Ірина — ВПО з Донеччини, яка зараз мешкає біля Львова. Її рідне село Верхньокам’янське зруйнували російські окупанти. За іронією долі, колись предки жінки теж стали […]

15:30, 15.03.2024 Скопіч Дмитро
326836333 511949087523348 407241082301471389 n 1 d1d82

Війна з перших вуст: добірка інтерв’ю з військовими ЗСУ та бійцями ТрО

14 березня в Україні відзначають День українського добровольця. Це свято з’явилося у 2017 році, щоб вшанувати мужність та незламність військових, які першими пішли захищати Україну […]

Окупований Маріуполь

Як живе окупований Маріуполь: інтерв’ю з головною редакторкою сайту міста Марії

Анна Мурликіна — головна редакторка міського маріупольського сайту 0629.ua. Завдяки виданню тисячі маріупольців, які зараз евакуювалися можуть дізнаватися новини з окупованого росіянами Маріуполю. Це стало […]

Олена Хізуненко

Дівчина із Забахмутки: як бахмутянка запустила бренд у столиці

Власниця українського бренду жіночого одягу “Pravda label” Олена Хізуненко після евакуації до столиці відкрила свій магазин. У Києві жінка активно допомагає бахмутянкам, які опинились в […]

13:00, 09.03.2024 Микола Ситник
574a

Як жінки боряться зі стереотипами, які “загострюються” 8 березня

Українці звикли до ідеї того, що 8 березня — це день квітів, жіночності та весни. Втім, це лише застарілі догми. Вони несуть шкоду суспільству, бо […]