Минуло три роки, як Росія повномаштабно напала на Україну. До цієї дати онлайн-платформа Svidok.org оголосила про запуск флешмобу зі збору свідчень українців про війну.

Поділитись своїм воєнним спогадом може кожен. На платформі Svidok.org всі свідчення є анонімними, а після публікації з персональних даних відображається лише населений пункт, де відбувались події, описані в нотатці.

“Ми чули звуки вибухів, відправляли близьких людей на фронт, волонтерили та рятували тварин, виховували дітей та навчались в умовах постійних викликів, допомагали тим, хто змушений був покинути все і почати життя в інших містах. Нам є чим поділитись! Цей пережитий досвід має почути світ, щоб побачити очима очевидців те, що відбувається в Україні”, – закликає Юлія Михайлова, комунікаційниця Svidok.org.

Аби зберегти свій спогад, потрібно зареєструватись на svidok.org або ж скористатись телеграм-ботом – @SvidokNoteBot чи безплатною телефонною лінією за номером 0 800 507 480.

До свідчень можна додавати фото та відео.

Про що українці вже поділились на Svidok.org

На платформі Svidok.org вже зареєстровані понад 4000 українців, які щодня діляться своїми історіями.

Ось кілька з них (імена змінені з міркувань безпеки).

“Ця ніч мені запам’ятається назавжди… Ніч на 30 січня 2025 року, близько 0:18, стався вибух у багатоповерхівці в одному зі спальних районів міста. Я чула, як “Шахед” летить через мій будинок. У такі моменти дуже страшно, адже ти ніколи не знаєш, куди він прямує. За правилом двох стін я оперативно покликала всю родину, щоб сховатися, адже біля нас, у цьому ж районі, 17.11.2024 Росія вдарила балістичною ракетою в сусідній двір. 15 секунд — і ми чуємо вибух. Ці емоції не передати словами. Спочатку ти відчуваєш страх, біль, розгубленість, тіло не контрольоване, все тремтить від жаху. А потім – ненависть до Росії. В голові завжди одне й те саме питання: “За що? Чому?” – пише Людмила про атаку на Суми.

“1000 днів як мій брат не виходить на зв’язок з полону, куди потрапив, захищаючи Україну в місті Маріуполь…. Там він із побратимами тримали оборону Азовсталі, і показали всьому світу свою силу і незламність! Мій брат не просто військовослужбовець, він воїн!.. Я б хотіла, щоб про мого сильного та хороброго брата знало як можна більше людей!” – поділилась Ольга.

Чому варто залишати свої свідчення

Анонімні свідчення про воєнні та екологічні злочини команда онлайн-платформи передає Офісу генпрокурора та Міжнародному кримінальному суду. Понад 250 історій, залишених на Svidok.org, долучили до досудових розслідувань.

Аби зберегти спогад, потрібно зареєструватись на svidok.org або ж скористатись тг-ботом – @SvidokNoteBot чи безплатною телефонною лінією за номером 0 800 507 480.

Кожна людина може розповісти на платформі про те, як переживає щоденні обстріли росії, стала свідком руйнування, отримала поранення, пережила окупацію, про вимушену евакуацію, волонтерство, адаптацію до життя в умовах війни, і навіть роздуми чи творчість.

Також до тексту можна додавати фото та відео. Свідчення про воєнні злочини росіян вже передані до Міжнародного кримінального суду та Офісу Генпрокурора, розповіла директорка з комунікацій Svidok.org Олена Кук.

“Ми напряму контактуємо з представниками МКС щодо передачі свідчень українців про злочини РФ під час війни. Деталі передачі свідчень – конфіденційні з міркувань безпеки. Але варто сказати, що трибунал виявляє великий інтерес до таких персональних історій”, — зауважила вона.

Олена Кук наголошує: платформа має кілька рівнів захисту, що дозволяє зберігати анонімність дописувачам. Розробники закрили особисті дані користувачів з міркувань безпеки. Лише розслідувачі можуть з ними сконтактувати через спеціальний аккаунт і лише з дозволу людини.

Додатково також створили механізм фіксації спогадів для українців, які перебувають на тимчасово окупованій території.

“Якщо людина перебуває на окупованій території, може поставити спеціальну помітку. Тоді її допис опублікують тільки тоді, коли їй вже нічого не загрожуватиме” , – пояснила Олена Кук.

Також платформа надійно захищена від кібератак. А сервери, які зберігають спогади, фізично розташовані у Німеччині та США, тож росіяни не можуть нанести пряму атаку на них і стерти дописи.

“Часто дописи українців у соцмережах блокують. Або вони губляться у потоці інформації. До прикладу, зараз складно знайти деякі знамениті фото і відео 24 лютого, не кажучи вже про 2014 рік. А все це дуже важливо зберегти, аби росія не змогла маніпулювати фактами. Аби все, що ми пережили, не було марним. Саме ми хочемо зберегти історію кожного українця на надійному порталі – на Svidok.org”, – пояснює Олена Кук.

Наративи російської пропаганди про відсутність української культури, та української нації не дієздатні завдяки творчості українських поетів та письменників, які навіть під тиском царизму і тоталітаризмом радянської влади створювали літературне надбання нації.

Детально про життя і творчість одного з таких видатних українських письменників, який працював і творив у Бахмуті, розказує завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Микола Чернявський: біографія

Серед видатних літературних імен, пов’язаних із Бахмутом, Микола Чернявський (1867 – 1938) посідає особливе місце. Першорядний поет і прозаїк, що належав до кола класиків української літератури, активний просвітянин і громадський діяч.

Сучасник Михайла Коцюбинського й Лесі Українки, він пережив події Української революції 1917 – 1921 років, піднесення й падіння незалежної держави – УНР, був свідком встановлення радянської влади, пройшов через криваві десятиліття комуністичного терору й врешті загинув, розстріляний за фальшивим звинуваченням у 1938 році. Єдина його провина полягала в тому, що він був свідомим українцем і діячем національної культури.

Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 року за новим стилем) у селі Торська Олексіївка Бахмутського повіту в родині диякона. За кілька років його батька, Федора Степановича Чернявського, висвятили на священника й надали парафію в селі Новобожедарівка Слов’яносербського повіту. Це село над Сіверським Дінцем сусідило з козачими станицями донців. В одній з таких станиць, Митякинській, хлопець здобув початкову освіту в народній школі. Згодом навчався в приватній школі в Луганську.

Життя і громадська діяльність в Бахмуті

У 1878 році Микола Чернявський вступив до Бахмутського духовного училища, а в 1883 році закінчив його, вступивши до Катеринославської духовної семінарії. Саме в ці роки почалася його літературна творчість і відбулося навернення до рідного слова насамперед під враженням від  шевченкового “Кобзаря”. Перші свої вірші юний поет складав російською мовою в 1884 – 1885 роках і всі їх знищив, потім вже писав українською.

По закінченні семінарії, в 1889 році повернувся до Бахмутського духовного училища, де працював наступні дванадцять років. У 1893 році молодий викладач співів одружився з Софією Василівною Смирницькою, дочкою вчителя Бахмутського духовного училища. Перша його поетична збірка “Пісні кохання” надрукована в Харкові в 1895 році. На примірнику, який зберігається в Бахмутському краєзнавчому музеї (переданий на зберігання онукою поета Тетяною Медведєвою), є напис: “Дорогой моей Соне от любящего сердца, 1895, Авг. 22”

Друга збірка віршів М. Чернявського під назвою “Донецькі сонети” побачила світ у Бахмуті в 1898 році в друкарні Гріліхеса. Невдовзі у Бахмуті за його редакцією вийшло іще декілька книжок, зокрема “Оповідання” П. Куліша та меморіальні видання “Пантелеймон Олександрович Куліш” і “Щирі сльози над могилою П.О. Куліша”. Це перші відомі нам книжкові видання українською мовою в повітовому центрі шахтарського краю.

Крім літературної та викладацької діяльності, Микола Чернявський разом із дружиною брав активну участь у культурному житті міста. Їхні прізвища значаться у переліку засновників музично-драматичного товариства в Бахмуті в 1900 році. Це товариство ставило за мету розвиток музичної, літературної та драматичної просвіти в місті, влаштовувало літературні вечори, самодіяльні вистави та концерти. Воно проіснувало до 1917 року.

У 1901 році Чернявський отримав запрошення від Чернігівської земської управи на роботу земським статистиком. Підписане воно було діловодом управи Михайлом Коцюбинським. Як не дивно, це прізвище доволі вже знаного на той час українського прозаїка було невідоме Чернявському. Лише згодом у Чернігові вони зблизились на ґрунті спільних літературних зацікавлень, дружили сім’ями, разом видали літературні альманахи «Дубове листя» та «З потоку життя». Потоваришував Чернявський також із іншим видатним сучасником-літератором – Борисом Грінченком.

В 1903 році М.Ф. Чернявський переїздить до Херсона, де став до праці в губернській земській управі. В цьому ж році вийшла друком збірка його поезій “Зорі”. Саме в цей період широко розгортається його прозова творчість. Він пише повісті “Весняна повідь” (1906), “Варвари” (1908) та “Душа поета” (1914) та інші. Саме художня проза становить більшу частину творчого доробку Миколи Чернявського.

На роки Української революції (1917 – 1921) припадає найбільша активізація творчої та громадської діяльності Чернявського. Він очолив товариство “Українська хата в Херсоні”, організовував перші українські мітинги в місті, долучився до заснування регіонального осередку товариства “Просвіта”.

У 1920 році в Херсоні було видано вісім його книжок: три книги поезій, три прозові збірки та дві книжки  спогадів – про М. Коцюбинського» і про Б. Грінченка. Наприкінці 1920-х років харківське видавництво “Рух” видало десятитомне зібрання творів М. Чернявського.

Останнє десятиліття було важким для літнього й хворого письменника. Радянська влада боролася з “ворогами народу”, з ініціаторами національного відродження.

Довгий час вважалося, що письменник загинув у таборі в 1946 році. Саме така дата значилася у свідоцтві про смерть, яке отримала родина. Тільки в роки незалежної України дослідники знайшли документи й встановили, що його було розстріляно в ніч з 19 на 20 січня 1938 року. Посмертно був реабілітований в 1950-х роках, і потім вдруге – вже в незалежній Україні.

Своєю творчістю Микола Чернявський ввійшов до українського письменства як співець Донеччини й таврійських степів, нелегкої праці селянина-степовика, одним із перших у літературі відобразив важке й безпросвітне життя донецького шахтаря. Заповітом нащадкам стали натхненні рядки поезії Миколи Чернявського:

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в їй перлина,

Не вмре повік…

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Бахмут утворився завдяки українським козакам, а не за велінням Івана Грозного
• Вулиця Героїв Небесної Сотні у Бахмуті: на честь кого вона названа
• Там, де народжуються янголи в білих халатах: ювілей Бахмутського медичного коледжу

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

У Званівці, що в Бахмутському районі, російські військові розстріляли мирну родину, яка переховувалася у підвалі приватного будинку. Єдина, хто вижила — 57-річна жінка, яка дістала поранення, але змогла дістатися підконтрольної Україні території.

Про це повідомили представники Донецької обласної прокуратури.

Окупанти розстріляли цивільних у Званівці

20 жовтня 2025 року у селі Званівка Бахмутського району окупаційні війська скоїли черговий злочин проти цивільного населення. Під час обстрілів та зачисток місцевості російські військові увірвалися до приватного будинку, де в підвалі переховувалася родина з двома синами.

Подружжя та їхній дорослий син ховалися у підвалі, тоді як молодший пішов до сусідів, щоб набрати води. У цей момент до сховища увійшли озброєні військовослужбовці рф, які почали допитувати людей, намагаючись дізнатися про місцеперебування українських військових у селі. Не отримавши жодної корисної інформації, окупанти покинули підвал.

Проте один із них невдовзі повернувся й відкрив вогонь з автоматичної зброї по беззбройних цивільних. Переконавшись, що всі загинули, він залишив місце злочину.

57-річна жінка, яка отримала вогнепальне поранення щелепи, вижила. Вона отямилася лише після відходу окупантів і побачила, що її чоловік та син убиті. Згодом постраждала пішла до сусіднього підвалу в пошуках молодшого сина. Там вона знайшла його тіло поруч з убитими сусідами — 62-річною жінкою та її 30-річним сином.

Попри тяжке поранення, жінка змогла самостійно вибратися на підконтрольну Україні територію, де отримала медичну допомогу. Прокурори допитали її та зафіксували свідчення чергового воєнного злочину.

За процесуального керівництва Донецької обласної прокуратури розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом вчинення воєнного злочину, що спричинив загибель людей (ч. 2 ст. 438 КК України).

Читайте також:

• ЗСУ звільнили Кучерів Яр на Донеччині: врятовано місцевих жителів, в полоні понад 50 окупантів
• У зонах примусової евакуації на Донеччині залишаються понад 800 дітей
• Люди не хочуть виїжджати навіть узимку: як проходить евакуація з прифронтових громад Донеччини

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!