8 травня в Україні та цивілізованому світі відзначається День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Українці вшановуватимуть пам’ять жертв нацистського режиму вже другий рік поспіль. Однак в суспільстві все ще існує дискусія стосовно того, коли саме згадувати жертв 1939-1945 років XX століття — 8 чи 9 травня.

Редакція Бахмут IN.UA проаналізувала питання та дізналася, коли саме з’явився День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Коли українці вшановують День перемоги над нацизмом

У 2023 році в Україні набули чинності укази президента та уряду про дні, коли в Україні відзначатимуть День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та День Європи, за якими перше свято відбуватиметься 8 травня, а друге — 9 травня.

Такі рішення влади ґрунтуються на історичних фактах. Офіційно німецьке військове командування підписало капітуляцію у французькому місті Реймс ще 7 травня 1945 року о 02:41. Цей документ набув чинності 8 травня 1945 року о 23:01. Цього ж дня, тогочасні уряди Великої Британії, Франції та США офіційно оголосили про перемогу над Німеччиною. Саме так у світі обрали саме 8 травня, як День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Як з’явилося радянське 9 травня

Після розпаду срср, в Україні до 2016 року святкувалося 9 травня, як “день перемоги”. Ця радянська традиція виникла 8 травня 1945 року, коли вийшов указ президії верховної ради срср про необхідність започаткувати свято для вшанування “победоносного завершения великой отечественной войны советского народа против немецко-фашистских захватчиков”.

Чому саме 9 травня? Річ у тому, що москва — тогочасна столиця срср, знаходиться в іншому часовому поясі, а ніж французький Реймс. Саме тому момент набуття чинності Акту про капітуляцію Німеччини в москві відбулося на дві години пізніше: не о 23:01, а вже 01:01 наступного дня — 9 травня 1945 року.

Існує також й інша версія, яка ґрунтується на бажанні сталіна не визнавати Реймс офіційним місцем капітуляції Німеччини. Саме на його вимогу 8 травня 1945 року о 22:43 (за московським часом — 00:43 9 травня 1945 року) в місті Карлгорст, який був в радянській зоні окупації, відбулася церемонія вторинного підписання капітуляції. 

У сучасних реаліях росії вшанування жертв Другої світової війни поступово перетворювалося на справжній культ, метою якого є пропаганда війни та привласнення собі статусу “головного переможця” з обов’язковим ігноруванням або навіть запереченням існування інших, виправдання агресивної ідеологічної мобілізації громадян, а також плекання безвідповідального та безпідставного реваншизму. Україна ж пішла іншим шляхом та почала впроваджувати саме європейський підхід до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

День Європи — чому саме 9 травня

День Європи — це свято, коли країни Європи відзначають створення ЄС. Вперше цю подію відзначили 9 травня 1964 року. Вже 29 червня 1985 року загальноєвропейська традиція стала офіційним святом. 

Дата була обрана не з просто так: саме 9 травня 1950 року міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом була виголошена “Декларація Шумана”, в якій він запропонував об’єднати французьке та німецьке виробництва вугілля й сталі під керівництвом єдиного органу під назвою. Саме цю пропозицію заведено вважати економічною основою для подальшої появи Європейського Союзу.

Читайте також:

• Поливаний понеділок: історію свята розповідає бахмутський історик
• Міфічна істота в Бахмуті або як ікона врятувала місто від чуми
• Боротьба донеччан за українську державність

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

На старих вулицях мирного Бахмута часто можна було зустріти будинки, зведених із цегли, позначеної літерою “П”. Цей знак вказував на походження матеріалу з цегельного заводу Авраама (Абрама) Григоровича Паланта — одного з підприємців, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття забезпечували будівельні потреби міста.

Детальніше про те, як з’явився завод Паланта — розповіли в Бахмутському краєзнавчому музеї.

Історія заводу Паланта в Бахмуті

Історія заводу розпочалася 27 травня 1894 року, коли Бахмутська міська дума надала Палантові в оренду ділянку землі площею понад одну десятину на південній околиці міста поблизу річки Бахмут, де працювали й інші відомі цегельно-черепичні виробництва регіону — Бадодіна, Любицького, Французова. За це щороку він мав сплачувати 90 рублів 49 копійок.

Завод працював сезонно — від весни до осені. За рік виготовлялося до мільйона цеглин, які приносили власнику від 4 500 до 7 000 рублів доходу. Постійний штат складав близько 25–30 робітників.

Продукція Паланта відрізнялася від матеріалів інших заводів доступною ціною, адже виготовлялася виключно вручну. Це робило її популярною серед місцевих мешканців та підприємців. Саме цією цеглою зведені будівлі, які залишалися частиною історичного обличчя Бахмута: католицький костел, споруди заводу “Е.М. Фарке”, шахта “Бахмутська сіль” та інша дореволюційна архітектура міста.

Завод у ХХ столітті

Завод працював безперервно до 1917 року. Після більшовицької націоналізації у 1920-му він перейшов у підпорядкування “Совнархозу”, а вже у 1923 році був остаточно закритий. У радянських довідниках того часу зазначається, що на вулиці Харківській (нині — Незалежності), неподалік станції Бахмут І, розташовувалася або одна з майстерень, або адміністративне приміщення колишнього заводу Паланта.

Історія життя Паланта

Про самого Авраама Григоровича Паланта відомо небагато. Він належав до купецького стану, був євреєм за походженням. У Бахмуті не мав значних маєтків: у 1908 році його завод оцінювався лише в 1 000 рублів. Проте в місті мешкали інші представники родини — Хаїм, Ісак та Іда Паланти. Разом вони володіли нерухомістю на вулиці Малій Харківській (тепер — Незалежності), неподалік від синагоги, розташованої за адресою: вул. Бахмутська, 1.

Читайте також:

• “Солоному карʼєру на виїзді з міста…”: бахмутянка поділилась спогадами
• “Цветмет був нашим життям”: що означав День Металурга для бахмутян
• Таємниці Будьонівки: як 15-річний бахмутянин розкриває історію рідного міста

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

5 вересня, Бахмут вшановує день визволення від нацистських окупантів. Так відбувалося щороку: кожен бажаючий міг взяти участь у святкуванні та принести квіти до монумента визволителів.

Розвінчуємо популярні міфи про ті часи. Для цього ми поспілкувалися із завідувачем відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Аркадійовичем Корнацьким.

Звільнення Бахмута

Перед деокупацією Бахмута радянські війська захопили населені пункти на півночі, створивши противнику безпосередню загрозу. Коли загарбників притиснули, ті почали знищувати місто перед відступом. Існує думка, що тоді німці підірвали та спалили понад тисячу споруд, проте в Бахмутському краєзнавчому музеї не мають цьому підтвердження.

“Місто Бахмут, на той час Артемівськ, було звільнено частинами радянської армії. Це були 259 та 266 стрілецькі дивізії, а також танковий корпус під командуванням генерала Пушкіна. Радянські війська увійшли до міста зі східного боку. Спочатку було звільнено Забахмутку, потім центральну частину міста”, — ділиться він.

Тоді окупанти підготувалися до оборони: на підступах до міста створювалися широкі мінні поля та зводилися протитанкові перешкоди. Перші бої почалися вночі п’ятого вересня, а вже на ранок місто опинилося повністю під контролем тодішніх визволителів.

“Німецькі окупанти заздалегідь вигнали з міста частину місцевого населення у бік Часового Яру, Костянтинівки. Перед відступом окупантів відбувалося руйнування та спалення житлових будинків, промислових підприємств, всіляких установ. Центр міста був зруйнований переважно”, — поділився він.

Бахмут перед деокупацією

Проводячи паралелі з тим, що місто та його мешканці переживають зараз, Корнацький зазначає, що руйнування інфраструктури тоді не засуджувалися — це було необхідно.

“Та й під час окупації відбувалося бомбардування міста. Відомо, що бомби, які скидали на Бахмут, випустили з радянських бомбардувальників. Тоді знищили будівлю, в якій мешкали німецькі офіцери. Наразі ця вулиця називається Василя Першина, постраждали й інші об’єкти на території міста”, — розповідає історик.

Проте повідомлення про значні руйнування у місті Корнацький спростовує. За його словами, очевидно, що залишити по собі сумнозвісну “випалену землю” — вигідно. Однак більшість будинків все ж або постраждали незначно, або взагалі вистояли цілими. Набагато небезпечнішими були пожежі, які тоді використовували приблизно з тією ж метою.

“Якусь потужну масовану артилерійську підготовку, яка призвела б до значних руйнувань у Бахмуті, ми не знаходимо у спогадах очевидців. Якщо говорити саме про період визволення міста від окупанта. Натомість розповідається про підпали з боку, як і німців, так і радянської армії перед відступом. Тобто місто мало не згоріло двічі”, — додав Корнацький.

Азово-Донський банк: як врятували

На запитання журналіста про справжність знаменитої у Бахмуті легенди про безцінну пляшку самогону Ігор Аркадійович відповідає ствердно. Йдеться про випадок, коли перед відступом німців і, відповідно, руйнуванням стратегічно важливих будівель, за допомогою удачі та кмітливості вдалося врятувати одну з найкрасивіших дореволюційних будівель Бахмута — колишній Азовсько-Донський банк.

“Є історія у спогадах колишнього працівника банку, на прізвище Корзун, який на той момент був охоронцем банку. Коли палії пересувалися містом, він зміг підкупити їх пляшкою самогонки. Таким чином вони справді оминули будівлю банку стороною”, — резюмував Корнацький.

Читайте також:

• “Звільнення Бахмута”: як виглядає свобода очима росіян
• День музеїв: які заклади існували в Бахмуті та що з ними сталося під час війни
• Сім жінок, котрі створили інноваційні винаходи, які привласнили собі чоловіки: розповідаємо про цікаве

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!