Омріяне батьківство часто буває недосяжним для багатьох чоловіків чи жінок в Україні. Тому усиновлення вже розглядають як одну з традиційних форм батьківства. Як зараз відбувається процес усиновлення та чи можуть стати батьком або матір’ю одинокий чоловік чи жінка?

Редакція звернулась до Бахмутського Управління молодіжної політики у справах дітей, дізналась статистику усиновлення від Національної соціальної сервісної служби та провела розмову з експерткою з усиновлення Оленою Ремень. 

Усиновлення, 2024: яка ситуація в Бахмуті

Станом на 25 липня 2024 року на первинному обліку служби у справах дітей Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради є 126 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

З них чотири дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, потребують влаштування до сімейних форм виховання. Водночас статистика з усиновлення не є втішною, адже протягом 2021 та 2023 років усиновили 2 дитини, їхніми батьками стали подружні пари. В 2022 та 2024 році жодна дитина не була усиновлена.

Хто може усиновити дитину?

У Бахмутському управлінні нам повідомили, що відповідно до статей 211, 212 Сімейного кодексу України, усиновити дитину може дієздатна особа, не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. 

Крім того, усиновлювачем може бути людина, старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на 15 років. Прийняти дітей в родину можуть як подружжя, так й особи, які не перебувають у шлюбі, за умови, що вони є громадянами України.

Хто не може усиновити дитину?

Є люди, які відповідно до законодавства не зможуть стати усиновлювачами, нижче наводимо їх перелік:

• обмежені у дієздатності;
• визнані недієздатними;
• позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
• були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними
• батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
• перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чинаркологічному диспансері;
• зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
• не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
• мають хвороби, перелік яких затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.08.2008 р. No 479;
• є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
• були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів,
• психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;
• не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі;
• інші особи, поведінка та інтереси яких суперечать інтересам дитини, яка може бути влаштована в сім’ю на виховання.

Які вимоги до житла для усиновлення?

Вимоги до житла для усиновлення регулює Постанова Кабміну від 8 жовтня 2008 року, №905. Тут вказано, що українці, які хочуть усиновити дитину, повинні додати до заявки копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням. Тому, якщо ви не маєте власного житла, а орендуєте його, то вам буде достатньо надати довгостроковий договір оренди.

Вам можуть відмовити, якщо приміщення де проживатиме дитину не є у належному стані. Наприкклад, воно банально не гігієнічне, або там неможливо влаштувати місце для занять і окреме спальне місце для дитини.

Чи може одинокий чоловік або жінка усиновити дитину?

Одинока жінка або одинокий чоловік мають право бути усиновлювачами нарівні з сімейними парами. Разом з цим, згідно з ч. 2 ст. 213 Сімейного кодексу України — переважне право на усиновлення дитини має подружжя, кажуть в Бахмутському Управлінні молодіжної політики у справах дітей.

У Національній соціальній сервісній  службі нам додали, що відповідно до пункту 49 Порядку переважне право на усиновлення дитини мають її родичі, особи, у сім’ї яких виховується дитина, особи, які раніше усиновили рідного брата/сестру дитини. 

Іншим кандидатам в усиновлювачі інформація про дітей, які перебувають на місцевому обліку, надається в порядку черговості.

За статистикою служби, у першому півріччі 2021 року загалом усиновили 692 дитини, у першому півріччі 2022 року, тобто на початку повномасштабної війни, усиновили 370 дітей, далі йде поступове зростання. Наприклад, вже у першому півріччі 2023 року усиновили 400 дітей, а у першому півріччі 2024 року аж 583 дитини.

Щодо кількості охочих стати батьками маємо наступну статистику:

• 1 півріччя 2021 року — 875 подружніх пар та 220 одиноких громадян;
• 1 півріччя 2022 року — 822 подружні пари та 195 одиноких громадян;
• 1 півріччя 2023 року — 1321 подружня пара та 335 одиноких громадян;
• 1 півріччя 2024 року — 1694 подружні пари та 418 одиноких громадян.

Як бачимо, є тенденція на збільшення кількості людей, які хочуть усиновити дитину, з кожним роком вона більша, причому не тільки подружні пари хочуть стати батьками, але й одинокі люди. Більше про це ми розпитали у Олени Ремень, керівниці експертної групи з сімейних форм виховання й усиновлення Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Усиновлення стало традиційною формою прийняття дітей

Експертка з усиновлення Олена Ремень каже, що сьогодні усиновлення в Україні є вже доволі традиційною формою прийняття дітей. Водночас є інші форми, які дозволяють взяти дитину на виховання. Наприклад: прийомна сім’я, опіка, піклування, а якщо мова йде про тимчасове влаштування дитини, то сім’я патронатного вихователя. 

“Не зважаючи на те, що в Україні йде війна, громадян України, які хочуть усиновити дітей, стає дедалі більше. Якщо, наприклад, порівнювати ситуацію 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, і 2024, то тенденцію на усиновлення ми б могли назвати позитивною. Кількість кандидатів в усиновлювачі у нас збільшилася. Люди готові приймати дитину в свою сім’ю. Але, звичайно, не все так просто. Є і певні складнощі”, — каже експертка.

Вона пояснює, що сьогодні кількість дітей, які потребують влаштування у родини, набагато більша, ніж кількість охочих стати батьками. Йдеться про близько 15 тисяч дітей та 2 000 кандидатів в усиновлювачі. Тобто, попри те, що кандидати є і їх кількість збільшується, цих сімей недостатньо для того, щоб кожна дитина була усиновленою.

Усиновлювачі надають перевагу дітям молодшого віку

За словами пані Олени, якщо проаналізувати кейси тих людей, які подають свої документи на усиновлення, то можна побачити, що українці переважно хочуть усиновлювати дітей молодшого віку, до 6 років.

“Переважна більшість кандидатів готова усиновлювати дітей у віці до 6 років, одну дитину, інколи двох-трьох, але не часто, ну і з хорошим станом здоров’я. А серед дітей, які перебувають на обліку, якраз все навпаки. Більшість – це діти у віці старше 10 років, серед них дуже багато сімейних груп, тобто братиків, сестричок. Ну і значна частина дітей – це діти з порушеннями здоров’я, діти з інвалідністю, які потребують особливих умов виховання і догляду. На жаль, сімей, які би могли прийняти таких дітей, наразі недостатньо”, — пояснює експертка.

Міфи про усиновлення

Олена Ремень додає, що серед кандидатів в усиновлювачі є й багато одиноких людей, а твердження про те, що вони обмежені у праві на усиновлення,  є міфом.

“Дійсно, серед громадян така думка панує. На чому вона ґрунтується, сказати важко. Але якщо аналізувати процедуру  усиновлення, якою вона є в Україні, і як прописане законодавство, якими правами користуються громадяни, які хочуть усиновити дитину — то жодних обмежень чи пріоритетів за тією ознакою, перебуває людина у шлюбі чи ні, немає. Тобто, процедура усиновлення є від самого початку до її завершення абсолютно однаковою як для подружніх пар, так і для одиноких громадян”, — пояснює керівниця експертної групи з сімейних форм виховання й усиновлення Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.

Відтак, люди, які перебувають у шлюбі, подають свідоцтво про шлюб, щоб засвідчити це. Водночас якщо людина не перебуває у шлюбі, вона такого документа не подає та розпочинає процедуру усиновлення самостійно.

Навчання для тих, хто хоче усиновити дитину

І одинокі громадяни, і подружні пари в обов’язковому порядку проходять навчання за спеціальною програмою, яка готує їх до батьківства. Групи формуються змішані (подружні пари і одинокі громадяни), тобто хто подав документи, того і записують. Після навчання  людей беруть на облік в службі у справах дітей як кандидатів в усиновлювачі, якщо вони пройшли до цього етапу відбору. 

Інформацію про дітей всім кандидатам надають у порядку постановки їх на облік. Тому й пари, й одинокі люди перебувають в однакових умовах.

“Для того, щоб розширити можливості для усиновлення дітей старшого віку чи сімейних груп  — передбачили, що коли нову дитину беруть на облік, інформацію про цю дитину чи групу дітей надсилають одночасно усім кандидатам, які стоять на обліку в службі у справах дітей в певному місті чи районі. Всі одночасно дізнаються про цю дитину”, — надає приклад Олена Ремень.

Якщо люди зацікавлені, то вони впродовж двох робочих днів мають проінформувати про це службу у справах дітей, і потім вона має сформувати чергу з таких людей. Ця черга формується в порядку постановки на облік кандидатів в усиновлювачі.

Тобто, умовно кажучи, якщо, наприклад, у вашому місті на обліку є 10 кандидатів, то всі 10 отримують інформацію про дитину, але вона буде короткою. Наприклад, поставили на облік хлопчика, 7 років, братів/сестер немає. Якщо з 10, припустимо, 5 кандидатів відгукнулися і протягом двох робочих днів повідомили, що вони хочуть особисто отримати інформацію про цю дитину, от цим 5 кандидатам вже розширену інформацію про дитину (стан здоров’я, місце перебування дитини, що сталось з її біологічними батьками тощо) будуть надавати у порядку постановки їх на облік.

З якими складнощами стикаються усиновлювачі/чки?

За словами експертки, у 2022 році на певний час усиновлення в регіонах, які були наближені до зон бойових дій, фактично призупинилося. Це ухвалили не на рівні законодавства, так відбулося само собою, тому що проводити процедури було неможливо. Але поступово все почало відновлюватися, і позаяк багато людей переїхали, змінили місце свого проживання, то відповідно змінювали й процедуру.

Змінили таким чином, щоб надати можливість і переселенцям та переселенкам усиновити дитину. Передбачили також і те, що ті громадяни, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, усиновити дитину не можуть.

“Україна не може собі дозволити передати дитину на територію, яка зараз не контролюється її органами влади, і відповідно, де йде війна. Таке рішення прийнято в інтересах дітей”, — пояснює експертка.

Вона додає, що наразі не проводиться усиновлення громадянами України, які виїхали за межі України. Водночас для українців всередині країни зробили деякі поступки, нещодавно було збільшено термін дії довідки про проходження навчання. Відтак, якщо раніше він становив один рік, то зараз це вже два роки. Також збільшили термін дії документів.

До повномасштабної війни строк дії документів становив  один рік, а зараз це 18 місяців. 

Як захищають права та інтереси дитини під час усиновлення?

Насамперед, щоб діяти у інтересах дитини, є система відбору кандидатів/ток на усиновлення, пояснює Олена Ремень. Законодавство має вимоги до осіб та перелік умов, за наявності яких людина не може бути усиновлювачем.

“Також важливо й те, що для усиновлення дитини потрібна ще й згода самої дитини, якщо вона за віком і рівнем розвитку може її висловити. А діти, які виховуються в інтернатних закладах, з дуже раннього віку розуміють, що таке усиновлення. Тому що їхніх друзів, інших дітей, які виховуються в закладі, усиновлюють. . Вони постійно про це чують. Вони розуміють, де вони живуть, що у них немає тата і мами, а в інших вони є. З кожною дитиною проводиться бесіда у доступній для дитини формі, де з’ясовують, чи хоче дитина йти в ту або іншу сім’ю, чи не хоче. Ну і звичайно, якщо мова йде про дітей старшого віку, то їх навіть запрошують до суду. І суддя запитує згоду дитини на усиновлення”, — пояснює Олена Ремень.

Після усиновлення служба у справах дітей за місцем проживання сім’ї періодично відвідує її та наглядає за тим, як виховують дитину.

Поради для тих, хто хоче усиновити дитину?

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Україна для кожної дитини 💛 (@childcare_ua)

Експертка радить готуватись до усиновлення всім — і одиноким людям, і подружнім парам. Це важливо для того, аби ваше рішення було не емоційним, а усвідомленим.

“Люди мають розуміти те, що усиновлення змінить їхній спосіб життя. Після усиновлення  життя людини вже буде підпорядковане не її особистим потребам і інтересам, а потребам і інтересам дитини. І це буде не один день, а допоки дитина не виросте. Тому важливо не поспішати, максимально збирати інформацію. Зараз є така платформа “Україна для кожної дитини”, де можна ознайомитися з інформацією про усиновлення. Тут також є курс “Народжені серцем”, який я рекомендую пройти кожному, хто хоче усиновити дитину, тому що якраз цей курс, допомагає людям розібратися у власній мотивації”, — коментує пані Олена.

Майбутнім усиновлювачам/кам — як подружнім парам, так і одиноким людям також важливо заздалегідь подумати про коло підтримки. Це можуть бути батьки, родичі, друзі, знайомі тощо. Це ті люди, які допоможуть усиновлювачу/чці, якщо вона захворіє чи їй буде потрібно поїхати у відрядження тощо. 

Практикуйтеся спілкуватися з дітьми

Також пані Олена радить: якщо, скажімо, у вас є племінники/ці, то можна подоглядати дітей, аби побачити, чи вистачить вам сил та ресурсу для того, щоб прийняти дитину такою, якою вона є. Адже при усиновленні питання не лише у забезпеченні житлом та грошима, а в тому, що дитина буде зі своїми поведінковими особливостями. І всьому цьому потрібно вміти давати раду. Тому, звичайно, до цього треба готуватися.

“В обов’язковому порядку потрібно пройти загальний курс підготовки. Він, до речі, дуже змістовний, і є люди, які після навчання змінюють своє рішення та відмовляються від усиновлення. Вони починають розуміти, що не все так просто, як вони собі уявляли. Що все може бути набагато складніше. Але більшість зазвичай навпаки зміцнюються у своєму намірі. Також важливо, що люди отримують від психологів рекомендації, на що їм звернути увагу та як підготуватися. Щодо людей, які не перебувають у шлюбі, вони повинні знати, що мають такі самі права, як і подружні пари. А все інше — це тільки наявність власного ресурсу і щирого бажання для того, щоб здійснити свою мрію та усиновити дитину”, — резюмує розмову Олена Ремень.

Читайте також:

• Без громадського транспорту й роботи: чому переселенцям у селах не так легко адаптуватися до нових умов
• Притулок на Полтавщині: як мешканка Нью-Йорка Тетяна Красько допомагає вимушеним переселенцям жити спочатку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Анна Яхонтова — бахмутянка, яка у 2022 році евакуювалась на Закарпаття разом з мамою і маленькою донькою. Після переїзду Анна не лише інтегрувалась у нову громаду, а й стала місцевою активісткою. Разом з іншими переселенцями та місцевими жителями вона працює в Раді з питань ВПО Вишківської ОТГ. Спільно вони ініціюють заходи для допомоги ВПО.

Про евакуацію з Бахмута, громадську активність та роботу в Раді ВПО Анна Яхонтова розповіла редакції Бахмут IN.UA.

Життя до війни і евакуація на Закарпаття

Анна Яхонтова родом з Бахмута. Вона проживала в місті до початку повномасштабної війни. Тут працювала, виховувала маленьку доньку. Також у житті Анни була громадська активність. Вона допомагала своїй матері, яка була волонтеркою громадської організації “Бахмут Український”, а також брала участь у різних патріотичних заходах.

“Моя мама з 2014 року була в “Бахмуті Українському”, вона активно волонтерила. А я їй потроху допомагала, оскільки багато часу не мала, я навчалась і працювала. Ми відвідували госпіталі, шили прапори, одяг. Також я брала участь у різних патріотичних заходах, малювала картини для виставок. На жаль, вони всі лишились у Бахмуті. Також я брала участь у створенні календаря “Генетичний код Бахмута”, на якому зображені наші місцеві жительки в етнічних українських костюмах. Загалом моя родина мала активну громадянську позицію”, — розповідає бахмутянка.

З Бахмута Анна Яхонтова разом з донькою і мамою виїхали в перший день повномасштабної війни. До Закарпаття вони доїхали не одразу.

“Ми спочатку виїхали до Запоріжжя, два тижні пробули там. Після новин про обстріл Запорізької АЕС ми вирішили їхати на евакуаційному потязі у Львів. Там теж пробули два тижні, а потім, коли до Львова почали прилітати ракети, ми опинились на роздоріжжі. Думали чи виїжджати за кордон, чи лишатися в Україні. І якраз тоді люди нам підказали їхати до Закарпаття, в селище де приймають переселенців. Так ми опинились у Хустському районі, в селищі Вишково. Тут ми й досі проживаємо в місці компактного поселення”, — розповідає Анна Яхонтова.

Адаптація на новому місці і робота в Раді ВПО

Бахмутянка згадує, що громада тепло зустрічала евакуйованих людей, тому адаптація на новому місці пройшла легко. Громада й до сьогодні допомагає мешканцям компактного поселення, де проживають ВПО. Тут поступово створюють більш комфортні умови.

“Звичайно на початку було складно, адже ти приїжджаєш зі свого будинку на якесь нове місце і не знаєш, що тебе чекає. Наше МКП (ред. місце компактного поселення) — це колишня лікарня, яку закрили незадовго до війни. Тому умови там були не дуже комфортні, а людей було дуже багато — на той час близько сотні. Але громада нас дуже сильно підтримувала, перший час нас навіть годували. Поступово вони намагалися зробити якомога кращі умови для нас: десь поміняли вікна, потім двері, додали душові, відремонтували сантехніку, зробили гарний ремонт, оновили деякі меблі. Тобто протягом цих трьох років, наскільки це можливо, громада нам допомагає”, — розповідає переселенка.

Звикнувши до нового життя, Анна Яхонтова почала проявляти себе як громадська активістка. У МКП, де вона проживає, розгорнули волонтерський куточок, де мешканці плетуть маскувальні сітки військовим на фронт. Також Анну призначили відповідальною особою серед ВПО у гуртожитку. Зважаючи на активність бахмутянки, її запросили в Раду ВПО Вишківської громади. Разом з іншими активістами вона впроваджує різні ініціативи для покращення життя переселенців і переселенок.

“У Вишково живе досить велика кількість ВПО, як для селища. Наприклад, у нашому МКП близько 55 людей. І коли з’явилась ініціатива створення Ради ВПО, то мене і ще деяких наших мешканців запросили бути її членами. Щороку в нас проходять чотири сесії, на яких ми обговорюємо ініціативи та заходи, які б хотіли реалізувати. На сесіях ми також пропрацьовуємо сфери, які страждають у певному ОТГ, і думаємо, як можна змінити ситуацію, щоб покращити і життя ВПО, і заразом життя місцевих. Наприклад, якщо це стосується питань транспорту чи проблем працевлаштування.

Оскільки Рада ВПО — це консультативно-дорадчий орган, ми можемо пропонувати якісь певні ініціативи для місцевої влади, а також самостійно налагоджувати певні зв’язки з волонтерами, що у нас вже неодноразово було. Більшість ініціатив і допомоги, звісно, йде саме для МКП, тому що тут зосереджена велика кількість людей. Зокрема, завдяки нашій співпраці з волонтерами була проведена частина ремонту в нашому МКП”, — розповідає Анна Яхонтова.

Окрім цього, Анна та її колеги з Ради ВПО беруть участь у благодійних заходах на підтримку ЗСУ. Один з останніх — забіг Khust Half Marathon, який провели в Хусті вже всьоме. Раніше Анна долучалась до забігу як волонтерка, а цьогоріч вже як учасниця.

“Цей благодійний забіг організовує один з наших знайомих волонтерів — керівник ГО “Велооб’єднання” Андрій Козир. Він довгий час допомагає нам. Наприклад, протягом більш ніж двох років він кожному з дітей організовує подарунки на День народження, щоб порадувати вразливі категорії.

Щороку наше МКП брало участь у забігах як волонтери, адже через наше селище проходив маршрут марафону. Ми працювали на пункті гідратації для підтримки бігунів — подавали воду, підтримували тощо. Цього разу ми вже виступали як учасники. Були різні дистанції — 21, 10 та 1 кілометрів. І ми, як аматори бігу, взяли найменшу дистанцію. Зі мною була ще одна мешканка, а також представники Вишківської селищної ради. Всі зібрані з марафону кошти підуть на підтримку ЗСУ”, — розповідає Анна Яхонтова.

Спираючись на власний досвід, бахмутянка каже, що Рада ВПО може бути дієвим інструментом для покращення життя переселенців у громаді. Для цього лише потрібні ініціативні люди і влада, яка дослухається до думок ВПО.

“Якщо людина хоче долучитись до Ради ВПО, то не треба цього боятися. Я думаю, що ініціативних людей, які хочуть щось привнести в цю Раду, будуть тільки раді бачити. Адже, якщо говорити про нашу громаду, тут всі зацікавлені в тому, щоб покращити життя і ВПО, і місцевих мешканців. В нашому випадку налагоджений дуже гарний контакт з місцевою владою. Вони раді йти на зустріч, підтримують і десь можуть самі щось ініціювати за нашої підтримки”, — підкреслила Анна Яхонтова.

Читайте також:

• “Ми хотіли зробити так, щоб про Бахмут не забули”: як Інесса Мішеніна створила спільноту для допомоги і об’єднання земляків
• Історія бахмутянки Тетяни Шиян: евакуюватися з пекла війни та знайти кохання
• «Ми просто приїхали з України й самі себе організували»: як українки в Бухаресті створили собі робочий простір

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Шахове, Михайлівка, Олексієво-Дружківка, це лише останній перелік сіл, де надають допомогу лікарі мобільної бригади. У прифронтових регіонах Донецької області доступ до медичної допомоги часто залишається обмеженим або й повністю відсутнім. Саме тому в регіоні діє спеціальна програма. Це мобільні гінекологічні бригади — ініціатива, що дозволяє мешканцям навіть найвіддаленіших сіл отримати базову діагностику та консультації вузьких спеціалістів. 

Про свою щоденну роботу редакції Бахмут IN.UA розповів Олександр Колесник, лікар-гінеколог, фахівець з ультразвукової діагностики на базі КНП “Обласний перинатальний центр м. Краматорськ”.

Як працюють мобільні бригади на Донеччині?

Пан Олександр працює в проєкті мобільних гінекологічних бригад із самого його запуску, з 2022 року. Щодня команда вирушає на заплановані маршрути — по Краматорську району, іноді майже до меж Харківської чи Дніпропетровської областей. В основному, це невеликі населені пункти, інколи лише дорога в один бік займає 2 години, але мешканці таких сіл так отримають консультації, які їм недоступні. 

Лікарі розуміють ризики. У разі загрози безпеці виїзд скасовується або змінюється маршрут. У бригади є засоби захисту: шоломи та бронежилети.

“Починаємо робочий день близько восьмої години ранку, і зазвичай до 16:00-17:00 години вже повертаємось на місце дислокації. Це не екстрена допомога, тому в комендантську годину ми не працюємо”, – розповідає лікар.

Які послуги надають?

Гінекологічні бригади можуть надати такі послуги:

• консультація акушера-гінеколога;
• ультразвукова діагностика органів малого таза;
• ультразвукова діагностика органів черевної порожнини, поверхневих органів;
• ультразвукова діагностика щитоподібної залози;
• ультразвукова діагностика чоловічих внутрішніх органів, статевих органів.
• огляд хірурга;
• огляд кардіолога;
• огляд терапевта;
• огляд гастроентеролога. 

Хто входить у мобільну бригаду?

До складу мобільної бригади входить середній медперсонал — медсестра або акушерка — та один або кілька вузьких спеціалістів: гінеколог, хірург, гастроентеролог, кардіолог. Після прибуття на локацію бригада приймає в середньому 30 пацієнтів. 

“Є ті, хто роками не бачив лікаря. Бувають люди, які з 2022 року жодного разу не зверталися до фахівців. А є й такі, що й 10 років не були. Іноді до нас приводять навіть дітей, хоч це виняток”, – ділиться Олександр Колесник.

Найчастіше до мобільної бригади звертаються жінки — переважно у віці 50+. З огляду на спеціалізацію лікаря, це здебільшого гінекологічні проблеми. Але бувають і молодші жінки — у віці від 17 до 30 років.

Проблеми, з якими часто звертаються жінки: новоутворення, клімактеричні розлади, запальні хвороби, порушення менструального циклу, безпліддя, вагітність, контрацепція, планування вагітності, а також для планового гінекологічного огляду.

“Часто люди не звертаються по допомогу через байдужість, бо нічого не болить, це їх вибір”, – пояснює лікар.

Мовчазна проблема: ожиріння

Під час консультацій лікар також звертає увагу на індекс маси тіла пацієнтів. За його словами, ожиріння — ще одна суттєва проблема, про яку часто не говорять.

“Це не просто супутня патологія, а причина багатьох хвороб. Люди мало рухаються, харчуються абияк, а далі — серцево-судинні захворювання, гормональні збої, діабет”, – каже Олександр. 

Він зазначає: лікар може лише звернути увагу на проблему, а далі — це відповідальність самого пацієнта і його сімейного лікаря.

“Ми повністю забезпечені. Усе необхідне обладнання та розхідники у нас із собою. Ми навіть не просимо паспорт”, – зазначає лікар.

Огляд у межах мобільної бригади — повністю безплатний. Пацієнту не потрібно мати з собою ні грошей, ні документів. Якщо є медична картка або попередні результати аналізів — добре, але й без них людину приймуть.

Примітка: Мобільні гінекологічні бригади функціонують у рамках гуманітарного реагування UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, за фінансової підтримки Європейського Союзу, урядів Іспанії, Норвегії, Швеції, Ірландії та Австрії. Географія проєкту: Загалом 28 мобільних гінекологічних бригад працює у 23-ох регіонах України. З підтримкою БО “100% Життя” – у 12-ти регіонах (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Чернігівська області).

Читайте також:

• Як підготуватися до вагітності — інструкція від лікаря-акушера
• Замість протеза для грудей — мішечок із льоном: як живуть переселенки з раком молочних залоз

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!