Евакуація з Покровська потягом більше не проводиться, тепер відправним пунктом став Павлоград. Як донеччани рятуються від війни евакуацією відзняв наш відеооператор Роман Потапенко.
Покровськ, евакуація
Покровськ. Десятки людей з пакетами, валізами, відрами, переносками з домашніми улюбленцями зібралась на залізничному вокзалі. Вони залишають свій дім, вміщають все життя в один наплічник чи картату сумку. Жінки, діти та люди старшого віку дивляться, як на станцію прибуває евакуаційний потяг.
Волонтери попередньо допомогли людям доїхати до станції, донеччан забирають евакуаційним авто з дому. Жінка старшого віку виходячи з будинку схлипує, її чоловік сидить на дивані
“Євген, ви залишаєтесь?”, — питає волонтер чоловіка, той не одразу чує, волонтер перепитує його. Чоловік каже; “Так, залишаюсь”. Його дружина Лідія ухвалила рішення евакуюватись, їй допомагають з речами та виїздом. Про те, як проходила евакуація у Покровську дивіться у відео за посиланням.
Контакти для евакуації з Покровська
Волонтери благодійного фонду “Крапка відліку” вже вивезли з Покровського напрямку близько сотню людей. Вони допомагають вивозити не лише жителів громади, а і їхнє майно — речі, меблі, побутову техніку.
І евакуація людей, і перевезення речей безоплатні. Волонтери вивозять людей і їхнє майно автобусом до безпечних територій на відстань до 200 кілометрів від Покровської громади.
Дізнатися детальніше про умови евакуації та записатися на виїзд із Покровська можна за телефонами: +380 (63) 571 3256, +380 (99) 147 7403.
Бахмутянин Вадим Глущенко, який запустив швейне виробництво / ілюстрація Бахмут IN.UA
Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.
Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.
Відкриття власної справи
Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.
Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.
У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.
У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.
Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.
Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.
Марина Максименко – одна з ВПО, яка переїхала до Бахмута через війну / фото з особистого архіву героїні
Бахмут — місто, яке ще у 2014 році відчуло вплив війни. Мова йде не тільки про бойові зіткнення, але й про тогочасних внутрішньо переміщених осіб — людей, котрі були змушені залишити власні домівки та бігти від російської окупації.
Редакція Бахмут IN.UA робить екскурс в історію та розповідає, як місто зустрічало ВПО у 2016 році та як ці люди адаптувалися в ньому.
Як ВПО бачили Бахмут у 2016 році
Редакція Бахмут IN.UA розповідає історії життя тогочасної студентки Лариси Колодій і колишньої начальниці відділу культури Бахмутської міськради Марина Максименко, які жили у своїх рідних містах та будували плани на майбутнє саме в них. Втім, доля розпорядилась інакше, вирішивши перевірити їх на міцність і витривалість.
Марина Максименко народилася і все життя прожила в місті Шахтарську і жодного разу не бувала в таких містах як Бахмут, Костянтинівка, Краматорськ. Але життя розпорядилося так, що Марина переїхала до Бахмута через початок війни. Жінка швидко зрозуміла, що ситуація не зміниться на краще, а тому треба шукати інші міста для життя. Не останню роль у виборі жінки відіграла колишня однокурсниця, яка запропонувала спробувати себе в державній службі в місті.
У Шахтарську я працювала начальником молоді та спорту в районній держадміністрації, тут мені запропонували посаду начальника відділу культури при виконкомі. Приїхавши до Бахмута, я майже рік жила в сім’ї співробітниці — начальниці юридичного відділу, як мені тоді здавалося чужою, але потім ці люди стали для мене рідними та близькими. Як і саме місто — воно одразу привернуло до себе, і коли я зрозуміла, що воно прийняло мене, то відчула його найкращим і найближчим, хоча Шахтарськ залишатиметься рідним. І мені дуже шкода, що я не можу їздити додому у зв’язку зі службовими обставинами й просто тому, що моє місто зараз не в моїй країні. Зараз в Бахмуті я не відчуваю себе вимушено переселеною людиною, хіба що коли чекаю друзів у гості — попереджаю їх брати із собою пластиковий посуд, бо в мене поки що чотири тарілки, але саме друзі допомагають відчути себе тут рідною і потрібною,
Марина Максименко // ВПО у 2016 році
Марина Максименко на роботі в Бахмуті / фото з особистого архіву героїні
Жінка розповідала, що на минулому місці роботи не завжди була можливість повною мірою застосувати свої вміння, адже часто бракувало ресурсів. Натомість в Бахмуті працювали на багатьох різних напрямках, в яких потрібно постійно чимось дивувати, проводити свята. Наприклад, у 2016 році досить велику популярність мали різноманітні акції від молодого покоління для них же.
Першу таку акцію Марина зі своїм колективом провела у квітні 2015 року – “Бахмут — це Донбас, а Донбас — це Україна”, основна ідея якої стала демонстрація єднання та надання жителям міста змоги висловити свою любов до Батьківщини. Тоді на стадіоні був розтягнутий великий прапор, спеціально пошитий до такого дня. Згодом цей прапор використовували на інших святах, на що колеги з найближчих міст жартували про “Бахмутський патент з розгортання державного прапора”.
У травні 2015 року вперше в місті було проведено свято “Вишиванки”. Також жінка дізналася про традицію вертепів саме у Бахмуті.
Марину тішило, що вона приїхала в місто, де сформувалася велика напрацьована база проведення культурних свят. Це і щорічний бал випускників, і різні цікаві заходи, присвячені підбиттю підсумків соціального проєкту. Спеціалістка була впевнена, що попри складний і невизначений період того часу, міська влада завжди намагалася приділяти якомога більше фінансової участі в культурних заходах
Варто зазначити, що в такій важкій і складній ситуації Марина знайшла позитивні сторони та відкрила в собі нові внутрішні сили
В Бахмуті я почуваюся комфортно і затишно. Колектив і керівний персонал, який мене оточує, допомагає тримати себе в тонусі, і я завжди намагаюся бути на висоті. Круто змінивши своє життя, я зрозуміла, що не потрібно боятися кардинальних змін. Я не з тих людей, які плачуть і жаліють себе, держава, на жаль, виявилася не готовою до проблеми переселенців, але Бахмут дав мені можливість проявити себе, за що йому величезне спасибі. Так, у мене є проблеми, як і в корінних жителів міста, — фінансові, побутові, але в мене є житло, є постійна заробітна плата, і що найголовніше — я у своїй країні й в мене є права громадянина своєї країни. Таким людям, як я, хочеться побажати не падати духом, не впадати у відчай, почуватися впевнено, не сидіти на місці, розвиватися, брати й робити,
Марина Максименко // ВПО у 2016 році
Спогади студентки у 2016 році
Лариса Колодій була студенткою Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов, коли була змушена переїхати до Бахмута разом зі своїм навчальним закладом.
Після закінчення інституту, дівчина вирішила переїхати до Івано-Франківська. Вона вважає, що попит на її спеціальності — викладач історії та практичний психолог — буде завжди. Івано-Франківськ вона обрала тому, що за територіальним розміром схожий з її рідним містом, але жителів більше і саме місто екологічно чистіше, також там багато друзів і знайомих.
Лариса Колодій – студентка, яка переїхала до Бахмута в 2014 році / фото з особистого архіву героїні
Поки Лариса жила в Бахмуті, її захоплювала атмосфера спокою і тиші міста. Особливо це відчувалося порівняно з її рідним містом, де щодня й уночі було чути постріли та вибухи. За рік життя в Бахмуті дівчина почала помічати його затишок, комфортність, щоправда, шкодує, що молоді в ньому менше, ніж у Горлівці.
Перше моє враження про Бахмут було — тихе, спокійне містечко пенсіонерів, які гуляють із маленькими песиками. Однак, пізніше я помітила наскільки воно красиве, затишне, живе, із зеленими вуличками та парками. Горлівка, звісно, була більше розвинена, але Бахмут комфортніший для життя. Серед молоді побутувала думка, що це маленький “Лас-Вегас?
Лариса Колодій // студентка-ВПО, яка проживала у Бахмуті
Дівчина не почувалася чужою в місті, адже люди дуже гарно ставилися до неї. Вона вважала, що місто її прийняло, проте відмічала проблеми юридичного характеру, зокрема, під час оформлення необхідних документів.
Вимушений переїзд для Лариси прискорив її дорослішання:
“Знаєте, із ситуації завжди є два виходи — негативний і позитивний. Так ось, для мене ця ситуація спрацювала з позитивного боку: я дуже сильно змінилася сама, стала більш дорослою, впевненою, тепер деякі життєві завдання можу вирішувати самостійно. Я перестала боятися багато чого — людей, спілкування. Зміни також помітні в нашому колективі, всіх хлопців війна і горе згуртували, зробили дружнішими, проблеми, що виникають, ми намагаємося вирішувати разом, ділимося досвідом. Особисто для мене це був ривок із підліткової стадії в доросле життя. Це все одно б зі мною сталося свого часу, і не так травматично, проте, коли людина потрапляє в кризову ситуацію, їй доводиться перевиконувати завдання. І я вважаю для себе це позитивним дорогоцінним досвідом”.
Лариса Колодій // студентка-ВПО, яка проживала у Бахмуті
Акція, в якій приймала участь Лариса Колодій / фото з особистого архіву героїні
Для людей, які опинилися в подібній ситуації, Лариса бажала у 2016 році мати поруч близьких людей. Але якщо ситуація складається інакше, то потрібно знайомитися з людьми, шукати гуртки, об’єднання за інтересами, набувати корисних навичок. Бо самому впоратися і розв’язати проблеми буде важче і морально, і психологічно.
Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він […]
14 вересня Бахмут мав би відсвяткувати свій 453 день народження. Попри те, щш місто було зруйноване та окуповане російською армією, бахмутяни не впадають у відчай. […]
Владислав Дейнега тричі покидав свою домівку. Спочатку в рідному Донецьку, потім в Бердянську, а після 24 лютого тікати довелося і з Маріуполя. Де перед тим […]
Едуард родом з Костянтинівки, Донецької області. Чоловік називає себе геральдистом-ентузіастом, і він створив вже понад 100 гербів різних сіл та міст Донеччини. В планах у […]
