68 жінок та 161 чоловіків — саме такий тренерський склад на Донеччині. Як бачимо, жінок майже втричі менше. Футбол, волейбол, плавання, бокс та інші види спорту щодня фігурують у новинах Управління фізичної культури та спорту Донецької області. Тут оголошують переможців та призерів змагань, й досить часто тренерами цих спортсменів є саме чоловіки. Чому жінок у професійному спорті менше і чи є цьому логічне пояснення?

Редакція поспілкувалась з тренером з Бахмута Ігорем Скирдою, майбутньою тренеркою Уляною Лозовою та професійною тренеркою Оленою Дробітько, яка працює з волейболістами/ами

Тренерки та тренери на Донеччині

Редакція звернулась із запитом до управління фізичної культури та спорту Донеччини, аби дізнатися  кількість тренерів та тренерок станом на сьогодні. Нам повідомили, що у підпорядкуванні управління перебувають 12 закладів освіти, з яких 1 заклад фахової передвищої освіти та 11 закладів є дитячо-юнацькими спортивними школами. 

Також на фінансовій підтримці Управління перебувають 4 дитячо-юнацькі спортивні школи. Загальна кількість тренерів у всіх вище перелічених закладах складає 229 людей, з яких:

• тренери – 161 особа;
• тренерки – 68 осіб.

Як бачимо, цифри суттєво відрізняються — тренерок майже втричі менше.

Водночас у запиті управління додає, що навчальні заклади самостійно забезпечують раціональний добір і розстановку кадрів та зобов’язані забезпечувати жінкам і чоловікам рівні права та можливості у працевлаштуванні.

Яка ситуація з тренерами у Бахмуті?

Ігор Скирда — заслужений тренер України з легкої атлетики та директор комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №1 Бахмутської міської ради. Заклад релокувався з початку повномасштабного вторгнення, а інвентар та документи перевезли до Дніпра. Вихованці ж через війну зараз живуть у різних куточках країни, тож навчання відбувається у змішаному форматі. 

За словами пана Ігоря, у Бахмутській спортивній школі працюють як чоловіки, так й жінки. Наприклад, тренерок менше у футболі, аніж у волейболі чи легкій атлетиці, але у цих видах спорту є й менше чоловіків.

“Водночас в нашій школі тренерка по футболу Марія Тихонова. Ще у нас були жіночі відділення, де займалися “чоловічими” видами спорту. Це, наприклад, кульова стрільба”, — пояснює Ігор Скирда.

Чи справді жінки — гірші футболістки?

Певні види спорту в суспільстві стереотипно вважають “чоловічими”, зокрема — футбол. І справді — частіше тут грають саме чоловіки. Побутує думка, нібито жінки гірше грають. Аби розвіяти цей міф у 2023 році провели експеримент.

Суть експерименту полягала у тому, що 600 учасникам показали відео з грою футболісток і футболістів. Однак у одному відео було легко розпізнати стать гравців, а в іншому зображення було розмитим. Відповідно, учасники експерименту не могли чітко визначити, хто грає у футбол — чоловік чи жінка?

У результаті експерименту, частина людей, які переглядали відео з нечітким зображенням, оцінювали навички гравців однаково, незалежно від статті. А ті учасники експерименту, які могли визначити стать гравців, оцінювали гру чоловіків краще, ніж жінок.

Повертаючись до теми Бахмута, зараз у релокованій спортивній школі працює 15 тренерів, серед них — 5 жінок. На думку директора, такий гендерний дисбаланс може бути спричинений специфікою видів спорту: футбол, бокс, кікбокс — всі ці види спорту вважають “чоловічими” й раніше себе реалізували у них переважно чоловіки. 

Жінки-тренерки найчастіше трапляються у спорті, де є висока частка жінок, а саме:

• танці;
• гімнастика;
• фігурне катання;
• кінний спорт.

Водночас каже пан Ігор, вже у його вихованців серед дівчат є ті, хто бачить себе у тренерстві. Зокрема, це студентка Уляна Лозова. Вона навчається у столичному університеті фізичного виховання і спорту і вже завершила другий курс.

Дівчина розповіла нам, що у майбутньому планує працювати тренеркою з легкої атлетики з дітьми — йдеться про забіг на короткі дистанції та стрибки у висоту.

“Якщо людина будь-якої статі хоче працювати у тренерстві, їй важливо не відступати від цілі. Важливо докладати зусилля, попри те, що кажуть оточуючі”, – каже бахмутянка.

Нормативи у спорті: чи різні вони для чоловіків та жінок

Тренерка з Бахмута по волейболу Олена Дробітько зараз перебуває у Польщі. Вона продовжує тренувати вихованців Донецького обласного спеціалізованого фахового коледжу спортивного профілю імені Сергія Бубки. У розмові пані Олена пригадує, що під час її навчання вона не стикалася зі складнощами чи гендерними стереотипами щодо себе.

“Що стосується дитячого волейболу, то в Донецькій області насамперед і так само в чемпіонатах України, дуже багато жінок-тренерок. Можливо, десь у дорослих професійних командах й може бути присутня така дискримінація, що жінок буде менше”, — пояснює тренерка.

Вона додає, що одним із можливих факторів того, що тренерок може бути менше, є фізична підготовка, адже для деяких видів спорту є умовні стандарти здачі, які поділяються для чоловіків й жінок, а для окремих видів спорту показники не розділяють.

Наприклад, у Польщі, де зараз проживає героїня, люди, які складають іспити на рятівника, щоб працювати там на річці, мають однакові нормативи. 

“Є види спорту, наприклад, футбол, які вважаються більш чоловічими й там в пріоритеті чоловіки. Загалом я проти такого розділення, бо якщо людина не лінива, поважає дітей, то вона буде хорошим тренером незалежно від статі”, – каже Олена Дробітько.

Тренерка наголошує, що у неї багато вихованок і вихованців, які бачать своє майбутнє в тренерстві. Насамперед таке бажання залежить від дитини, додає пані Олена, а не від її статі. Однак, немала роль у цьому й тренера, адже нерідко буває так, що самі наставники можуть відмовляти дитину, аргументуючи це тим, що ніби вже пізно навчатися на тренера/тренерку.

“Багато таких тренерів я знаю, які кажуть, що вже пізно. Хоче людина грати, хоче вчитись, хоче працювати – не відмовляю, якщо є бажання – можна досягти гарних результатів”, — резюмує співрозмовниця.

Як можна розв’язувати проблему гендерної нерівності у галузі спорту? 

У межах дослідження проекту з гендерного бюджетування в Україні виокремили той факт, що  дуже часто участь жінок у тренуваннях та спортивних заходах обмежена браком часу, адже, крім основної роботи, жінки ще виконують роботу по догляду за дітьми та родичами. Також нерідко спортивна кар’єра жінки може обірватися після народження дитини, тому важливо аби обоє партнерів брали участь у вихованні дитини. Наприклад, зараз в Україні чоловік також може брати  відпустку з догляду за дитиною.

Аби покращити гендерний баланс у професійному спорті рекомендують:

• на етапі планування програм та бюджетів проводити ситуаційний аналіз та визначати гендерні потреби жінок/чоловіків та дівчат/ хлопців у їхній різноманітності;

• проводити гендерний бюджетний аналіз системно для всіх програм у сфері;

• дослідити можливості доступу жінок та чоловіків, які належать до різних вікових та соціальних груп, до занять фізичною культурою та спортом;

• визначити вподобання та інтереси жінок/дівчат та чоловіків/хлопців різних вікових та соціальних груп щодо видів спорту;

• розпочати збирати дані, розподілені за статтю, віком, станом здоров’я, місцем проживання щодо занять професійним спортом, а також щодо працевлаштування на посади тренерів у різних видах спорту;

• забезпечити безбар’єрний доступ до занять спортом жінкам;

Наприклад, у Польщі, де зараз проживає героїня, люди, які складають іспити на рятівника, щоб працювати там на річці, мають однакові нормативи. 

“Є види спорту, наприклад, футбол, які вважаються більш чоловічими й там в пріоритеті чоловіки. Загалом я проти такого розділення, бо якщо людина не лінива, поважає дітей, то вона буде хорошим тренером незалежно від статі”, – каже Олена Дробітько.

Тренерка наголошує, що у неї багато вихованок і вихованців, які бачать своє майбутнє в тренерстві. Насамперед таке бажання залежить від дитини, додає пані Олена, а не від її статі. Однак, немала роль у цьому й тренера, адже нерідко буває так, що самі наставники можуть відмовляти дитину, аргументуючи це тим, що ніби вже пізно навчатися на тренера/тренерку.

“Багато таких тренерів я знаю, які кажуть, що вже пізно. Хоче людина грати, хоче вчитись, хоче працювати – не відмовляю, якщо є бажання – можна досягти гарних результатів”, — резюмує співрозмовниця.

Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом

Читайте також:

• “Жінок в армії не завжди сприймають серйозно”: про стереотипи в ЗСУ розповідають військовослужбовиці
• Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси
• Гендерні обмеження доступу до гуманітарної допомоги: чи справді чоловіки мають менший пріоритет

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Жінки неодноразово, протягом різних етапів свого життя, стикаються з осудом щодо своєї зовнішності, нерідко чують зауваження через вагу. “Ти надто худа, потрібно піднабрати”, “Ти надто товста, візьми себе у руки й схудни” — такі фрази одна одній адресують й жінки, що є одним із проявів мізогінії та тривалого впливу патріархату.

Публічний осуд жінок за “зайву вагу”

Жінки часто потерпають від шеймінгу щодо “зайвої ваги”, непрохані поради, некоректні висловлювання тощо. Серед них є й відомі українки, наприклад, співачка Альона Альона, вагу якої публічно обговорювали у коментарях підписники після її виступу на Євробаченні. 

“Можете в мене жбурляти каміння, але костюм костюмом, але ж краще подбайте про своє здоровʼя, така молода жінка і так не дбає про себе, хіба не можна привести себе до ладу?” – написала підписниця реперки у коментарях під її дописом.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Альона (@alyona.alyona.official)

На цю ситуацію реперка відреагувала заявивши, що має “прекрасний вигляд і прекрасно себе почуває”. 

“У мене здорові зуби, шкіра, волосся, органи, кров, гарні м’язи і суглоби – я про себе дбаю. Якщо я особисто не подобаюсь вам, то це ж ваші проблеми, але не мої. Знайдіть собі людину, за якою вам приємно буде слідкувати і не захочеться щось в ній виправляти”, — написала Альона Альона.

Леся Гасиджак, керівниця музею Голодомору у Києві також стикнулася з хейтом проти неї, через “зайву вагу”. Все почалося з того, що у соцмережах Мінкульту опублікували допис про медіатур будівництвом Музею Голодомору, де також було фото очільниці музею. Адвокат Клим Братківский у відповідь на допис написав наступне:

“Можете називати це бодішеймінгом, фетшеймінгом та лукізмом, але я вважаю, що Музей Голодомору-геноциду має очолити військовий, який пройшов російський полон і знає реально, що таке голод, тому він може зрозуміти всю суть музею про Голодомор, а не пані Леся Гасиджак”, — написав чоловік, натякаючи на вагу жінки.

Після реакції у соцмережах, він видалив дописи, проте зберігся скриншот допису.

У відповідь Леся Гасиджак заявила в ефірі Радіо Свобода про те, що подає до суду через цькування.

“Я спокійно до цього хейту поставилася. Це дуже смішна історія й сумна, з іншого боку. Я принципово буду подавати до суду, бо розумію, що такі історії трапляються щодня. Хейту піддається дуже багато жінок в Україні. І не лише через зовнішність. А просто через те, що вони є жінками на керівних посадах. Я вважаю, що це має бути повчальний кейс. Щоб він ніколи більше не повторився”, — сказала пані Леся.

Редакція вирішила розпитати у бодіпозитивної нутриціологині Дорі про сприйняття свого тіла у різній вазі. Дівчина веде блог в Instagram та ТікТок та просуває ідею бодінейтральності до свого та інших тіл. Тобто йдеться про те, що цінною має бути людина, а не її будь-які прояви фізичної зовнішності.

Стандарти краси стають жорсткішими

Жінки частіше стикаються з осудом щодо “зайвої ваги”, адже суспільство приписало їм норму бути “окрасою”, “тендітною”, “маленькою” тощо. За останні роки ставлення до жіночого тіла ще більше трансформувалось, а нав’язані стереотипи щодо стандартів краси змушують багатьох жінок лягати під хірургічний ніж. Це відбувається у гонитві не тільки за омріяною фігурою, але й обличчям.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений БОДІПОЗИТИВНИЙ НУТРИЦІОЛОГ ДОРІ (@dorinellla)

“Я б дуже хотіла похвалитися, що, можливо, наша ситуація змінилася, покращилася, й, звісно, я не можу ігнорувати той фактор, що ця тема (ред. різні стандарти краси) обговорюється. На бодіпозитив реагують вже не так дивно, як за часів моєї школи. Але сказати, що стандарти краси зникають й відбуваються трансформування у жіночому тілі — на жаль, ні, такого немає. Стандарти краси наче оновлюються кожного року, вони стають ще жорсткішими”, — пояснює нутриціологиня.

Вона наводить приклади у своєму блозі, де підписники Дорі надсилають їй на розбір різні інформприводи. Один з останніх — це операція зі зменшення чола у жінок, адже високе чоло — це нібито не красиво. Також у моду увійшли тонкі щиколотки, тож, аби досягнути швидкого результату, жінки та дівчата наносять на них тональну основу.

“Якщо комусь здається, що зараз вже немає нагального питання самосприйняття, бо жінки себе люблять та сприймають — насправді це не так. Наші діти народжуються й вже з дитинства знають, що дівчинці худнути — це просто база, а раз за літо точно треба сісти на дієту. Тому не можу сказати, що відбулися якісь конкретні зміни. Водночас мій блог допомагає людям дізнатись про бодіпозитив більше, тому що їм це страшно, незрозуміло, але всі насправді задовбались жити за тими правилами, стандартами, які були до цього”, — каже Дорі.

“Зайва вага” — це не здорово?

Нерідко непрохані зауваження щодо “зайвої ваги” прикривають нібито хвилюванням за чуже здоров’я. Це відбувається в той час, як у худої людини також можуть бути аналогічні проблеми, втім про її стан суспільство вже “піклується менше”.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений БОДІПОЗИТИВНИЙ НУТРИЦІОЛОГ ДОРІ (@dorinellla)

“Дуже часто “зайва вага” прикривається фразою “Це ж не здорово!”. Й дуже багато людей, які, здавалося б, вже хотіли виступити за бодіпозитив, вони все одно бояться. Їх стримує думка, що це справді, мабуть, нездорово бути у надмірній вазі, однак вага не дорівнює здоров’я. Є багато досліджень, які підтверджують це. Звісно, “зайва вага” може бути причиною проблем, але не завжди. До одного з моїх відео написали коментар, щоб я не забула додати, що у людей із зайвою вагою є високі ризики інсулінорезистентності, втім повірте — я знаю дуже багатьох моїх клієнток, які є худими, але мають інсулінорезистентність. Тому думати, що товстіша людина буде апріорі хворою — це буде абсолютно неправильно”, — каже нутриціологиня.

Примітка. Дослідження проведене ще у 2000-х роках у Центрі контролю та профілактики захворювань свідчить про те, що надмірна вага була пов’язана навіть з нижчою смертністю, ніж недостатня.

На думку експертки, такі судження про стан здоров’я іншої людини, які базуються виключно на тому, як виглядає тіло, можуть говорити про дві речі:

• людина, яка засуджує, абсолютно не цікавиться темою;
• людина, яка засуджує, сама обмежується у харчуванні й таким чином намагається виправдати себе тим, що вона буде здорова, адже буде худа.

Однак, як зазначала нутриціологиня, вага не може бути показником здоров’я.

Що кажуть про надмірну вагу у МОЗ

Згідно з даними МОЗ, надмірна вага і високий відсоток жирової тканини в організмі й справді доволі небезпечні й підвищують ризик виникнення проблем зі здоровʼям. Однак визначати ці ризики можуть не оточуючі люди за порадою “Пора худнути”, а ваш сімейний лікар чи рекомендований ним фахівець, який допоможе налагодити ваше харчування, зокрема й нутриціолог.

У МОЗ рекомендують для оцінювання ваги й пов’язаних із нею ризиків виміряти за допомогою фахівця ваш індекс маси тіла (ІМТ) — це показник, який з урахуванням вашого зросту й ваги допомагає визначити, чи є вона (вага) здоровою. 

Робити це краще у лікаря, адже високі показники індексу маси тіла не можуть свідчити про стан вашого здоров’я. Наприклад, професійні спортсмени, які мають розвинену мускулатуру, можуть мати здорову вагу, навіть якщо їхній ІМТ класифікується як ожиріння, адже м’язи набагато щільніші за жир.

Як “зайва вага” корелює з патріархатом?

Ми запитали нутриціологиню, чи, на її думку, жінки частіше стикаються з осудом через зайву вагу. Фахівчиня відповідає ствердно, але додає — у своєму блозі вона наголошує, що таку проблему мають й чоловіки.

“Від чоловіка очікують, щоб він мінімум виглядав як Тарзан, й мав зріст хоча б 1.80, а в ідеалі 2 метри. Тобто чоловіки також потерпають від критики. Але, звісно, якраз таки патріархат привчив нас до того, що проблема “зайвої ваги” — це “жіноча” проблема, бо чоловік заробляє гроші, а жінка виховує дітей й думає про своє тіло”, — каже експертка.

Дорі додає, посилаючись на книгу Наомі Вульф “Міф про красу”, що патріархату було вигідно тримати жінок якомога далі від керівних посад, робочих місць, адже вони могли мати такі ж здобутки, як чоловіки.

Тому всі процеси були сформовані так, щоб зосередити увагу жінок на їхніх “недоліках” та зайняти їх час способом розв’язувати ці проблеми, як-от схуднення або інше покращення зовнішності. Це призвело до того, що самі жінки почали стандартизувати красу інших, критикувати тіла інших жінок та відкрито зневажати всі здобутки фемінізму, а це базові права: освіта, робота, вільне пересування, шлюб тощо.

Нещодавно у ТікТок завірусилося відео дівчини під тегом “I’m not feminist I can actually cook” (Я не феміністка, я можу готувати”), де дівчина пояснює, що вона не прихильниця фемінізму, тому вона любить готувати. У відповідь на цей ролик тисячі дівчат та жінок з усього світу показували під хештегом #watchmecook, що дав їм фемінізм. Наприклад, жінки показують свої робочі будні, як науковиці, фінансистки, держслужбовиці, лікарки тощо. Адже раніше жінки не мали доступ до цих професій, а їх завданням було народжувати та виховувати дітей, мати гарний вигляд. Зараз жінка — це більше, ніж просто тіло.

@vickichanmd #watchmecook #womeninstem #womeninmedicine #femalesurgeon #womeninsurgery #doctormom #strongwomen ♬ original sound – The Ricky Barrera

Як навчитись сприймати своє тіло у різній вазі?

Саме поняття сприйняття свого тіла — це прийняття себе повністю, розмірковує нутриціологиня.

“Це нейтральне відношення до самого себе. Це не означає, що ви 24/7 відчуваєте себе сексуальною кішкою, або ви постійно любите себе з ранку до ночі. Такого, звісно, не буває. Мені подобається таке слово, як бодінейтралітет, до себе й до інших тіл. Наприклад, у вас здуття живота або ви народили дитину й, звісно, ваше тіло змінилося, або ви побачили вашу знайому через кілька років, а вона сильно погладшала. Наш бодінейтралітет має полягати у тому, що цінність цих людей не залежить від розміру їх тіла”, — каже Дорі, авторка блогу про бодіпозитив.

Нутриціологиня переконана, що прийняття свого тіла, а не його засудження — актуальне для всіх, для тих, хто худне, і тих, хто залишається у своїй вазі, адже зі сприйняттям свого тіла легше себе змінювати. Тобто, якщо у вас насправді є бажання скинути вагу — то, сприйнявши своє тіло у теперішньому стані, вам буде легше його змінювати.

Дорі у своєму блозі популяризує нейтральне відношення до свого тіла та тіл оточуючих — дівчина впевнена, що такий підхід якраз й допомагає розвінчувати стереотипні думки про красу жіночого тіла.

Читайте також:

• Ділова етика: чому потрібно тиснути руки жінкам на початку спілкування
• Весняна красуня Бахмута або Що не так зі шкільними конкурсами краси
• Гендерні обмеження доступу до гуманітарної допомоги: чи справді чоловіки мають менший пріоритет

Матеріал створений у співпраці з Волинським прес-клубом