Для багатьох українських біженок профілактична медицина, а також поточне лікування є справжньою боротьбою з бюрократією та системою охорони здоров’я в Румунії. Хоча в законі зазначено, що вони можуть отримувати безплатні медичні послуги, такі як мазок Папаніколау (ПАП-тест), мамографія або УЗД молочних залоз, реальність відрізняється від того, що видно з кабінетів Уряду та Міністерства охорони здоров’я.

Пацієнти, які втекли з пекла України до Румунії, або платять за медичні послуги, або відмовляються, або повертаються в Україну, в лабети війни, лікуватися безплатно.

“Дуже часто мені дзвонять і кажуть, що, на жаль, їм не вдалося зробити ці дослідження (прим. ред.: мазки Папаніколау або мамографію/УЗД грудей). Причини в тому, що не знайшлося коштів як у лабораторіях на аналізи, так і на інші дослідження, а потім направлення закінчується, бо немає коштів. Тут є протиріччя, з того, що ми переглядали минулого року, виділений їм бюджет навіть не був витрачений повністю”, — каже Наталія Данілов, сімейний лікар у Клуж-Напоці й один із двох російськомовних сімейних лікарів із цілого жудецю (повіту), які несуть на собі медичні проблеми кількох сотень біженців з України.

Втеча з університетського медичного центру Клуж-Напока в Україн на лікування

Надія Макогін втекла від війни, як і мільйони інших українських біженок, і потрапила торік у Клуж-Напоку, відомий університетський медичний центр. Навесні цього року їй стало погано, і вона звернулася за допомогою до сімейного лікаря Наталії Данилов.

Лікарка надала їй направлення та рекомендації про безплатне медичне обстеження, включно на тест Папаніколау. Але цього не сталося. Надія не знайшла жодного гінеколога, який би розумів її мову. Коштів на проведення необхідних досліджень теж не знайшлося.

Примітка. Мазок Папаніколау – це дослідження під мікроскопом зішкрібу клітин в каналі шийки матки, яке роблять на регулярного скринінгу, аби запобігати онкозахворюванню.

“Наприкінці березня Наталія (прим. ред.: сімейний лікар) дала мені це направлення, за яким мені призначили УЗД лише на кінець травня. Врешті, я зробила небезкоштовно, заплативши 345 лей. Для мене це була надмірна сума. Я заплатила, але це дуже дорого, і мені потрібно було провести додаткові дослідження. І тоді я вирішила поїхати в Україну. Моє повернення в Україну обумовлене моїм здоров’ям”, — пояснює виданню ȘtiriMed Надія Макогін.

Буква закону проти реальності

Примітка. Якщо ви також перебуваєте у Румунії та бажаєте поділитися своїм досвідом у сфері медицини, то запрошуємо висловити свою думку на цю тему за посиланням.

Тест Бабеш-Папаніколау, мамографія та УЗД молочних залоз на 100% відшкодовуються румунською державою як для румунських жінок, так і для українських біженок, які мають легальний статус біженця.

Офіційні дані Національного будинку медичного страхування свідчать, що минулого року румунська держава виділила 26,4 мільйона леїв (понад 210 мільйонів гривень) на всі види медичних послуг для біженців з України.

Лише 23 мільйони леїв (183 мільйони) було використано на необхідні дослідження, включаючи:

• УЗД молочних залоз;
• тести Бабеш-Папаніколау;
• мамографії.

Це дослідження, які запитували українські біженки або рекомендували сімейні лікарі. Ці кошти отримали близько 11 000 осіб. Цього року бюджет, виділений на біженців з України, є аналогічним минулорічному: 26,4 млн леїв (понад 210 мільйонів гривень).

Сімейний лікар Наталія Данілов стверджує, що процедури витрачання цих сум неефективні. І майже марне для українських пацієнток-біженок, які потребують взяття мазка Папаніколау, проведення мамографії та/або УЗД грудей.

“Ну, тоді міністр і Національний будинок медичного страхування суперечать один одному. Тобто це окремі кошти, але при цьому ми маємо дотримуватися максимальної кількості консультацій, яку нам дозволяє закон. І у ситуацію, подібну до моєї, потрапили також інші колеги, які наприкінці кварталу, якщо ми перевищили кількість консультацій, не отримали оплату за ці послуги, оскільки ми перевищили максимальну кількість, хоча послуги були виконані й оплачуються з інших фондів”, — розповідає виданню ȘtiriMed сімейний лікар Наталія Данілов.

Профілактика гінекологічних захворювань має бути пріоритетом для багатьох українських біженок

Від початку війни в Україні до кінця травня цього року до Румунії прибуло майже 4,4 мільйона біженців. Для більшості Румунія є транзитною країною. Проте майже 130 000 вирішили залишитися тут і близько 7000 вже мають легальну форму роботи. 

Згідно зі звітом UNICEF, 85% біженців у Румунії — жінки, а третина — діти. За цих умов легко зрозуміти, що більшість українських пацієнтів, які потребують медичних послуг — профілактичних чи планових — жінки.

Для багатьох українських біженок перешкодою на шляху до медичного обстеження є не лише бюрократія. У них також є мовний бар’єр. У Румунії дуже мало гінекологів, які говорять російською. 

Сімейний лікар Наталія Данилов заявляє, що румунська держава має внести зміни в процедури, щоб жінки з України мали легший доступ до тестів Папаніколау й мамографії, а також забезпечити їх перекладачами. Тим паче, що багато жінок-біженок мають високий ризик захворювання на рак, особливо ті, які походять із районів, близьких до Чорнобиля.

Наукові дані підтверджують високу захворюваність на рак серед українців

Стаття, опублікована Міжнародною організацією з міграції в Україні, показує, що понад один мільйон людей в Україні живуть з тією чи іншою формою раку, згідно з даними за 2022 рік. А російське вторгнення в Україну погіршило ситуацію та поставило пацієнтів у скрутне становище.

Онкологічний диспансер у Дніпрі на сході України є першим пунктом допомоги онкохворим, які намагаються втекти від війни. Лише в 2022 році тут проходили лікування 10 000 пацієнтів.

“Кількість діагностованих пухлин значно зросла через те, що пацієнти більше не мали швидкого доступу до регулярних оглядів, але в багатьох діагностували рак після виїзду з окупованих територій через пережитий стрес. Крім того, онкологи зіткнулися з численними недоліками, такими як нестача обладнання, необхідного для діагностики, відсутність ресурсів або ліків, потрібних онкохворим”, — йдеться в цитованій статті.

Близькість до Чорнобиля є ще однією причиною захворюваності на рак і додатковою причиною для країн, які приймають українських біженців, зокрема Румунії, надавати їм легкий доступ до медичних послуг.

Дослідження захворюваності на ракові пухлини через 30 років після аварії на Чорнобильській АЕС показує, що з 1999 по 2016 рік зросла захворюваність на рак шлунка, легенів, молочної залози й простати.

У Київській області зафіксовано вищий рівень захворюваності на всі види раку, порівняно з іншими регіонами, розташованими поблизу Чорнобиля. Одним із пояснень може бути швидкий доступ до лікарень і діагностики. Крім того, звіт Світового банку показує, що в Україні дуже висока смертність від раку, особливо у віці до 65 років. 

“Важливу роль відіграє скринінг раку легенів і молочної залози, тому що, хоча рак легенів зменшується, рівень смертності серед чоловіків є високим, а в жінок ми говоримо про високий рівень смертності через рак молочної залози”, — повідомляється в дослідженні.

Навіть якщо ці дані відомі, київські онкологи стверджують, що однією з головних причин смертності жінок в Україні є рак шийки матки.

Ще одне нещодавнє дослідження щодо захворюваності на рак в Україні показує, що найпоширеніші види раку серед жінок у 2022 році не змінилися порівняно з 2012 роком. Хоча медицина й методи профілактики еволюціонували.

Таким чином, рак шийки матки залишається четвертим за поширеністю (17,5/100 000). Лише у 2022 році відомо про майже 180 000 пацієнтів, хворих на рак шийки матки. Згідно із цитованим дослідженням, це на 18% більше, ніж у 2012 році.

Українські хвороби помирають від хвороб, яким можна запобігти

І все ж двома типами раку, які вбивають мільйони жінок, — рак грудей і рак шийки матки — також можна запобігти й, навіть, вилікувати, кажуть експерти. УЗД грудей або мамографія можуть виявити рак на ранніх стадіях,, так само як вчасно зроблений тест Папаніколау може врятувати життя жінки.

“Ранні стадії раку шийки матки й тіла матки можна вилікувати. Крім того, на пізніх стадіях можна досягти місцевого контролю до 80–90% випадків завдяки новим методикам зовнішньої променевої терапії та брахітерапії — процедурам, які також доступні в Онкологічному інституті ім. проф. доктора Іона Кірікуце з Клуж-Напоки. Смерть жінок від раку шийки матки — це трагедія, якої можна було б уникнути за допомогою простого тесту Папаніколау, і це призвело б до раннього виявлення передракових утворень або раку. Інфекція вірусом ВПЛ виявляється в 99% випадків раку шийки матки, що підтверджує та ще раз демонструє прямий зв’язок між інфекцією вірусом ВПЛ і виникненням раку шийки матки”, — пояснила для видання ȘtiriMed проф. Клаудія Ордеану, лікар вищої категорії променевої терапії та спеціаліст з онкології.

Профілактика з дитинства

Українці зі статусом біженця — незалежно від того, дорослі вони чи діти, — мають рівні права з громадянами Румунії, принаймні, коли йдеться про медичну допомогу й профілактику. Так, щодо профілактики раку шийки матки в Румунії існує план на рівні країни. Він передбачає, з одного боку, вакцинацію маленьких дівчаток, а з іншого боку, тестування жінок у фургонах для гінекологічного скринінгу.

“У Румунії невалентна вакцина входить до національного календаря щеплень і є безкоштовною для дівчат вікової групи 11–14 років (прим. ред.: включно з дівчатами-біженками). За бажанням батьків сімейні лікарі можуть вакцинувати дівчат і старше цього віку. Крім того, в Румунії в центральному, північно-східному, північно-західному регіонах, а також у південній Мунтенії триває організована програма скринінгу населення на рак шийки матки з комбінованим тестуванням на ВПЛ та ПАП для 680 000 жінок віком від 25 до 64 років”, — повідомила проф. Клаудія Ордеану, лікар вищої категорії в радіології та спеціаліст з онкології.

У фургонах для скринінгу для тих українських біженок, які прибувають на дослідження, ситуація трохи краща. Їм надають перекладача, і взагалі нічого не потрібно платити. Проте їм дуже мало відомо про такий спосіб проведення медичних досліджень.

“Одна з пацієнток навіть заплакала й подякувала нам за можливість скористатися цією послугою. Жінки виглядали досить сумно, але, з іншого боку, були раді, що ми прийняли їх і включили в наш скринінг”, — сказав ȘtiriMed пан Міхай Попеску, керівник проекту скринінгу раку молочної залози в рамках кампаній, які проводить Онкологічний інститут ім. проф. доктора Іона Кірікуце з Клужа.

Про доступ українських біженців до фургону зі скринінгом для профілактики й виявлення раку шийки матки та молочної залози дивіться тут.

Примітка. Цей матеріал створено в рамках проекту SCIENCE+, міжнародної ініціативи в галузі медичної та наукової журналістики, який проводить Free Press Unlimited. Цей репортаж був перекладений та створений за підтримки міжнародної мережі Science+. Оригінальний майданчик публікації stirimed.ro.

Читайте також:

• Проблеми українських біженців з епілепсією в Румунії
• Зверніться до гінеколога: як війна призводить до безпліддя та раку

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці нерідко стикаються із синдромом відкладеного життя, фоновою тривогою та труднощами у комунікації з місцевими мешканцями, котрі змушують їх відкладати власне життя “на потім”. До того ж , втрата власного дому, вимушений переїзд та процес адаптації у новій громаді супроводжуються складними психологічними станами, і стан “жити потім” все більше стає звичним. Проте, а чи правильне це рішення?

Практична психологиня Юлія Сирота, яка сама має досвід вимушеного переселення з міста Родинське на Донеччині, розповідає про головні проблеми внутрішньо переміщених осіб. Фахівчиня пояснює механізми адаптації, методи боротьби з тривогою та правила вибудовування особистих кордонів у нових громадах.

Втрата дому

Психологиня Юлія Сирота, яка регулярно працює з переселенцями, поділилася власним узагальнюючим досвідом у Threads, написавши, що ВПО іноді сумують не тільки за домом, аі за своєю версією, котра залишилася в минулому. Редакція Бахмут IN.UA побачила цей допис та зв’язалася з фахівчинею. Вона розповідає, що передумовою для створення допису у платформі Threads став тренінг по визначеній та невизначеній втраті:

“Як психологиня, яка працює з ВПО, скажу: іноді люди сумують не тільки за містом чи квартирою. А за версією себе, яка залишилася в минулому житті”, — написала експертка.

“На тренінгу я зустрілася з жінками зі свого рідного міста. Всі ці почуття втрати спільноти та дому я вирішила вкласти в один допис. Найбільше запам’ятовувалися ті коментарі, де люди писали, що вони досі зберігають ключі від дому в сумочці або в кишенці. І також ті, де люди шкодували, що не забрали фотографії“, — зізнається Юлія Сирота.

Загалом, фахівчиня каже, що психологічні потреби ВПО постійно змінювалися. У перший рік повномасштабної війни запити переселенців до психологів рідко стосувалися безпосередньо втрати житла.

“На початку війни було багато завмирання і витіснених почуттів. Основна мета — вижити, адаптуватися. Більшість запитів були пов’язані з чимось особистим: робота, особисте життя, дружні стосунки”, — зазначає експертка.

Усвідомлення втрати почало приходити пізніше, коли війна продовжувалася, люди були змушені покинути власні домівки та почасти адаптуватися новому місці.

“Тема дому настільки болюча, що вона навіть не одразу виринає. Коли я розпитую, звідки ви, коли виїхали, зазвичай чую відповіді: “Я виїхала, але все добре”. Проте це не те “добре” в нашому розумінні. Людина просто намагається з цим впоратися і витісняє почуття”, — додає Юлія.

Окремо експертка виділила людей, які втрачають дім вдруге (починаючи з 2014 року), стикаються зі специфічними психологічними реакціями.

“З того, що я бачила, це здебільшого тотальне виснаження. Людина повністю намагається від цього відійти, переїхати якомога далі, відрізати болючі зв’язки, бо не має можливості з цим впоратися“, — коментує Юлія.

Проте є й інший досвід. За словами психологині, у соціальних мережах ділилися більш позитивним контекстом: коли ВПО відпускали думку про повернення додому, то починали жити. 

Адаптація та пошук внутрішньої опори

Процес звикання до нового міста вимагає часу та поваги до власного стану.

“Найперше — це не вимагати від себе швидкої адаптації, бо це неможливо. Якщо людина довго живе під обстрілами, в небезпеці, основна задача — вижити, і немає місця почуттям. На новому безпечному місці ми трішечки розморожуємося. Стан може нахлинути ікс-два“, — пояснює психологиня.

Важливою частиною адаптації є робота з різними емоціями, зокрема зі злістю.

“Не всі люди відчувають тільки сум. Там може бути багато злості. Такі техніки, як медитації, можуть не допомагати. Треба вивільняти цю злість — це може бути бокс або інші фізичні навантаження. Не стримувати її в собі, бо вона має поганий вплив на стан“, — акцентує експертка.

Спілкування з людьми, які мають схожий досвід, теж є дієвим інструментом для соціалізації та пошуку внутрішньої гармонії.

“Коли ми проживаємо щось складне, то це краще проживати поруч з людьми. Це можливість бути серед своїх. Ця спільнота не буде знецінюючою, бо є розуміння, як це — залишати власний дім. У таких спільнотах є шанс побути і погурювати погорювати“, — зазначає Юлія.

Найголовнішою проблемою в контексті адаптації, з якою особисто працює Юлія Сирота — це те, що багато переселенців живуть у стані “життя на потім”, очікуючи на повернення, що гальмує процес адаптації.

“Якщо не відгоювати відгорюватис  певні моменти, то вони не запускають нормального життя. Невизначена втрата сповільнює процес адаптації. Треба вводити рутину, помічати маленькі радощі. Це може бути смачний обід, дитина знайшла нового друга. Якщо ми кожного дня намагаємося помічати  щось хороше, то це формує нові нейронні зв’язки.Це формує нові нейронні зв’язки. Важливо нормально їсти, нормально спати, мати фізичну активність“, — розповідає фахівчиня.

“Червоні прапорці” для звернення до спеціаліста

Юлія Сирота радить ВПО звертатися до психолога, особливо, якщо люди починають бачити в собі чи в близьких конкретні сигнали у поведінці, які свідчать про необхідність фахової допомоги:

“Найперше — подивитися, як виглядає власна квартира. Якщо житло захаращене, а прибирання не в топі, і це нетипова поведінка. Якщо людина відчуває фонову тривогу: вибухів немає, ніч тиха, але вона не може заснути. Плутає звуки сильного вітру зі звуками снаряду. Це сигнал про те, що краще звернутися за допомогою“, — пояснює Юлія.

Серед інших ознак експертка виділяє розлади харчової поведінки (переїдання або повна відмова від їжі), безсоння, коли людина перестає з усіма спілкуватися або якщо вона просто нічого не відчуває — ані радості, ані суму, ані страху.

Взаємодія з місцевими мешканцями та владою

Комунікація між ВПО та жителями приймаючих громад часто може супроводжуватися напругою через брак ресурсу на співчуття. Юлія Сирота каже, що часто в таких випадках у людей, які стали переселенцями, немає контакту з місцевими жителями, через що останні не можуть зрозуміти почуттів перших.

“Ми мало говоримо про почуття людей, які вимушені покинути власний дім. В умовах війни це досить складно, бо кожен з нас виснажений по-своєму. Треба прямо казати, коли неприємно, або що ви не хочете про це розмовляти. Питання інших людей можуть ретравматизувати та нашкодити“, — радить психологиня.

Щодо дій влади, експертка зазначає, що місцевій владі варто формувати групи підтримки і для тих людей, до яких переселяються, щоб у них був ресурс на підтримку, і для ВПО. 

Перший крок для самопідтримки вже сьогодні

Для тих, хто прямо зараз відчуває втому та тугу в орендованій квартирі, психологиня дає таку пораду:

“Я би рекомендувала зробити те, що ви давно відкладали. Це може бути нова рослинка, або купівля покривала на ліжко. Зробити щось комфортне, щось приємне для свого життя тут і зараз. Піти на прогулянку і відкрити нове місце. І також легалізувати той факт, що ви не обирали того, що трапилося. Визнавати це і  приймати прийняти, щоб рухатися далі“, — каже експертка.

Читайте також:

“Усі пішли вперед, а ти залишився десь там”: правда про повернення ветеранів у цивільне життя

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Переселенці в Україні мають можливість дистанційно подавати заяви, оновлювати власні дані та контролювати процес нарахування фінансової допомоги. Головним інструментом для цього є вебпортал Пенсійного фонду України.

Детальніше про те, як самостійно перевірити статус нарахування державної допомоги ВПО — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Як перевірити статус виплат ВПО онлайн

Для дистанційної перевірки інформації на порталі Пенсійного фонду заявнику знадобиться доступ до інтернету та наявність кваліфікованого електронного підпису (КЕП).

Процес контролю відбувається у двох розділах особистого кабінету:

• у розділі “Мої звернення” після подання заяви відображається статус обробки документів та фінальне рішення щодо призначення фінансової допомоги;
• у розділі “Мої виплати” міститься інформація про фактичне нарахування коштів. Там вказано, чи активна допомога наразі, за який саме період нарахували гроші та чи існують підстави для подальшого продовження виплат.

Додатково статус внутрішньо переміщеної особи та окремі соціальні дані відображаються у державному застосунку “Дія”.

Як дізнатися про нарахування без електронного підпису

Для громадян, які не користуються кваліфікованим електронним підписом та не мають реєстрації на сайті Пенсійного фонду, передбачені альтернативні варіанти перевірки.

Отримати консультацію щодо призначення, продовження або припинення соціальних виплат можна через гарячу лінію Пенсійного фонду за номерами:

• 0 800 400 870;
• 0 800 406 360.

Також ВПО можуть особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду за місцем фактичного перебування. Під час візиту фахівці установи надають інформацію щодо:

• чинності статусу ВПО;
• факту призначення або продовження фінансових виплат;
• причин відсутності грошових нарахувань або їх повного припинення.

Читайте також:

Житлові ваучери для ВПО: як самостійно перевірити місце у черзі на фінансування

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!