Громадська організація “Навчай для України” проводить безоплатне онлайн-навчання для школярів 5-11 класів. Мета цих занять — допомогти дітям покращити знання зі шкільних предметів. Пройти навчання можуть і учні з Донеччини, їх у межах проєкту налічується 697.

Про це редакції “Бахмут IN.UA” розповіла комунікаційниця ГО “Навчай для України” Юлія Гордійченко.

Безоплатні додаткові заняття для школярів

Громадська організація “Навчай для України” запустила безоплатну освітню програму для школярів “Освітній суп”. Її мета — допомогти дітям “підтягнути” знання з математики та української мови.

До навчання можуть долучатися учні зі статусом ВПО або жителі:

• Дніпропетровської;
• Запорізької;
• Житомирської;
• Київської;
• Миколаївської;
• Одеської;
• Сумської;
• Харківської;
• Херсонської;
• Чернігівської;
• Луганської;
• Донецької областей.

Навчання проходить за менторської підтримки. Кожен учень та учениця можуть розраховувати на підтримку фахівця. Це можуть бути або педагоги з профільною освітою, студенти чи випускники, які хочуть поділитися своїми знаннями.

“Менторами є люди від 18 до 35 років. Це не завжди педагоги, які мають профільну освіту, а найчастіше це студенти чи випускники, які хочуть поділитися знаннями та проявити свою соціальну активність. Перед початком викладання усі ментори проходять відбір на теоретичні знання предмету, психологічні тести, а також навчання від нашої організації — методологія викладання, психологія дітей, інтерактивні прикольні інструменти, теорія ігор, штучний інтелект. Навіть якщо це люди з профільною педагогічною освітою, то вони також проходить наше внутрішнє навчання. Це для того, щоб ми розуміли й були впевнені в наших менторах, що вони класно й по-сучасному будуть давати знання дітям”, — розповідає Юлія Гордійченко.

Щоб долучитися до навчання, учню не потрібно мати спеціальну техніку. Достатньо мати простий ноутбук, планшет чи телефон.

“На жаль, ми не можемо забезпечувати дітей технікою. Але до уроків можна підключатися і з телефонів. Не потрібно встановлювати складні програми чи мати ноутбук або планшет. До кожного уроку також є презентації й інтерактивні вправи, які діти можуть робити в зошитах, якщо немає змоги відкрити щось на телефоні”, — пояснює Юлія Гордійченко.

Станом на сьогодні навчання за програмою “Освітній суп” проходять 697 дітей з Донецької області.

Програма “Освітній суп”: як долучитися

Навчання у межах проєкту відбувається хвилями, які стартують кожного місяця. Одна хвиля передбачає 8 тижнів навчання.

Онлайн-заняття тривалістю в 45 хвилин проходять двічі на тиждень. Часовий проміжок занять: 15:00-19:00. Перед стартом хвилі можна обрати пріоритетні розклади, які вам підходять.

До навчання можуть долучитися діти, які навчаються в 5-11 класах. Для учнів 11 класів не передбачається підготовка до НМТ.

Зареєструватися на найближчу хвилю програми “Освітній суп” можна за посиланням.

Читайте також:

• Чи зберігають учнів бахмутські школи: яка ситуація у восьми працюючих закладах
• Дітей-ВПО зобовʼяжуть ходити у школи за місцем проживання: деталі
• Нова шкільна програма “Захист України”: чи працює вона в бахмутських школах

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Фахівці українських платформ “ЛУН” та “Work.ua” провели спільне дослідження, щоб з’ясувати рівень доступності житла в різних регіонах нашої держави. Аналітики підрахували, скільки років доведеться повністю відкладати середню річну заробітну плату, щоб придбати власну однокімнатну квартиру.

Детальніше — в матеріалі Бахмут IN.UA.

Ситуація по регіонах: від безпечного заходу до прифронтових міст

Найдорожчим очікувано виявилося житло у західних областях. Щоб стати власником однокімнатної квартири в Ужгороді, Луцьку чи Львові, людині потрібно накопичувати весь свій річний дохід протягом 8 або навіть 8,5 років. У Києві цей показник трохи нижчий і становить 7,7 року.

Значно доступнішою є нерухомість у містах, наближених до лінії фронту. Як зазначають експерти “ЛУН”, постійні безпекові ризики суттєво знизили попит, що стримує ріст цін на квартири. Наприклад, у Дніпрі для купівлі житла потрібно відкладати 4,5 року, у Харкові — 3,5 року, у Миколаєві — 3,4 року, а в Запоріжжі середня квартира обійдеться лише у 2,4 року стабільного заробітку.

Прірва між професіями: кому найважче придбати житло

Терміни накопичення критично залежать від обраної спеціальності та рівня оплати праці. Дослідження демонструє колосальний розрив між різними професіями. Наприклад, менеджеру з продажу для купівлі житла в Харкові знадобиться відкладати свою зарплату 2,6 року, тоді як в Ужгороді чи Львові на це піде близько шести років роботи. Бухгалтеру на сході країни доведеться збирати кошти 3,5 року, а на заході — від 8 до 9 років.

Найскладніша ситуація спостерігається у працівників сфери базового обслуговування. Прибиральникам у Києві потрібно відкладати весь дохід протягом 14 років, а у Львові — понад 15 років. Аналітики констатують, що без сторонньої фінансової допомоги чи додаткових джерел доходу придбати нерухомість людям цих професій майже неможливо.

Ринок оренди: від третини доходу до абсолютної недосяжності

Оренда житла також демонструє значні регіональні контрасти. У Харкові винаймання однокімнатної квартири в середньому “з’їдає” лише 20% від зарплати, і представники більшості професій витрачають на проживання менше половини або третину свого доходу. У Києві цей показник сягає близько 50%.

Натомість у західних містах ситуація є критичною. У Львові оренда забирає 60-80% заробітку, а в Ужгороді витрати на житло впевнено сягають 80%. Для продавців, барист та касирів на заході країни оренда може забирати 96-98% доходу, а для прибиральників вартість оренди у Львові та Ужгороді взагалі перевищує 100% їхнього місячного заробітку.

Керівниця напрямку “ЛУН Статистика” Людмила Кірюхіна пояснює, що Львів та Ужгород поступово переходять у зону економічної недосяжності для багатьох спеціалістів. За її словами, міста, які суспільство сприймає як безпечніші, стають абсолютно недоступними для тих людей, хто забезпечує їхнє щоденне функціонування — працівників базових сервісів, торгівлі та сфери обслуговування.

Читайте також:

Індексація пенсій з 1 березня 2026 року: кому та на скільки підвищать виплати в Україні

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Сучасний Бахмут асоціюється переважно з трагічними подіями війни та виробництвом ігристих вин. Проте мало хто знає, що наприкінці XIX та на початку XX століття місто було потужним центром пивоваріння. Місцеві заводи виготовляли десятки тисяч відер напою, який варили майстри з європейською освітою із сировини, привезеної з Нюрнберга та Варшави.

Детальніше про це розповіли представники КЗК “Бахмутський краєзнавчий музей”.

Історія пивоваріння в Бахмуті

Офіційна історія місцевого пивоваріння бере свій початок у другій половині XIX століття. У 1869 році в Бахмуті запрацював перший пивоварний завод, який належав промисловцю Едуарду Адельману. Підприємство виготовляло до 20 тисяч пудів пива на рік, проте остання документальна згадка про нього датується 1890 роком.

У 1889 році в місті з’являється нова потужна фірма — “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. За однією з історичних версій, саме вони у 1890 році викупили завод в Адельмана. Цікаво, що спадкоємцями були чотири купецькі дружини: Реввека, Сура, Мірра та Роза Абрамович.

Під їхнім керівництвом завод стрімко розвивався і перетворився на солідне підприємство, де працювало 20 осіб. Виробництвом керував справжній професіонал — майстер чеського походження (австрійського підданства), який здобув профільну освіту в школі пивоваріння у Празі. На заводі варили чотири сорти пива: “столове”, “чорне”, “мартовское” та “пільзенеське”. Обсяги виробництва вражали — 35-37 тисяч відер на рік. Сировину для напою (ячмінь та хміль) імпортували безпосередньо з Варшави, Любліна та німецького Нюрнберга.

З 1907 року орендарями заводу стали Абрам Мосін та Полак. Підприємство успішно працювало до середини 1914 року. Його діяльність обірвав указ російського імператора Миколи ІІ від 2 вересня 1914 року про заборону виробництва та продажу всіх видів алкоголю у зв’язку з початком Першої світової війни. Більше завод виробництво не відновлював.

Де знаходилася пивоварня Абрамовичів та її підземелля

Довгий час точне місце розташування заводу Абрамовичів викликало дискусії серед краєзнавців. У документах Бахмутського краєзнавчого музею вказана адреса: вул. Різдвяна (Сибірцева), 102. Логічно це вказувало на південну околицю міста, між вулицями Садовою та Гоголя. Проте насправді завод розташовувався на місці сучасного стадіону “Металург”, і на початку ХХ століття його реальною адресою була вул. Різдвяна, 16. Поруч знаходився млин тієї ж родини, який після приходу більшовиків націоналізували під назвою “Червоний борошномел”. У 1949 році на його місці відкрили стадіон “Локомотив”.

Історія заводу несподівано нагадала про себе влітку 2011 року. Під час будівництва нового спортивного комплексу на стадіоні робітники натрапили на дворівневі підземні приміщення глибиною близько шести метрів зі старовинною кладкою червоної цегли та галереями. Будівельники, не повідомивши відділ культури та краєзнавчий музей, вивезли кілька машин із фрагментами історичної цегли, а підвали частково засипали щебенем. Щоб не зупиняти будівництво, місцева влада та керівництво стадіону заблокували доступ історикам, і унікальні підвали були поспіхом засипані назавжди.

Завод Трахтерова: від медоваріння до руїн Другої світової

Паралельно із заводом Абрамовичів у Бахмуті працювало підприємство купця першої гільдії Соломона Трахтерова, відкрите у 1893 (або 1894) році. У 1896 році на його базі заснували Акціонерне Товариство “Общество пиво-медоваренія въ Бахмутѣ” зі статутним капіталом 300 тисяч рублів.

Завод розташовувався “на нижньому базарі” у будинку №46 (залишки будівлі знаходяться на сучасній вул. Незалежності, біля будинку №73). Контора правління знаходилась на вулиці Магістратській. На підприємстві працювало 54 особи, функціонував паровий котел потужністю 16 кінських сил. Асортимент складався з трьох сортів: “Баварське”, “Віденське” та “Пільзінське”. Обсяги виробництва сягали 170 тисяч відер пива на рік. Крім того, тут варили мед, який здебільшого продавали не в магазинах, а в аптеках.

Як і конкуренти, завод Трахтерова зупинив роботу через “сухий закон” 1914 року. Однак після більшовицького перевороту 1917 року його націоналізували. У 1920-х роках підприємство орендувала Донецька Губернська Рада Народного Господарства. Згодом завод перейменували на “Пролетарій”, а пізніше — на “Артемівський пивний завод Доннархарчу”.

Історія цього підприємства закінчилася у листопаді 1941 року під час наступу гітлерівських військ. Завод був зруйнований. Старожили згадували курйозний випадок: коли бої вщухли, місцеві мешканці пішли на руїни збирати густу солодку патоку, яка використовувалася для пивоваріння. Одна з жінок обома ногами так загрузла в цій масі, що її ледве витягли.

Після деокупації міста радянська влада вирішила не відбудовувати пивзавод. Проте залишки виробничих будівель не розібрали. Вони простояли майже 80 років, поступово перетворюючись на сміттєзвалище в центрі міста.

Розвінчання міфу про “будинок Абрамовичів” та загадковий четвертий завод

З історією пивоваріння пов’язаний популярний міський міф. На південній стіні будівлі біля руїн пивзаводу Трахтерова довго виднівся рекламний напис “Торговий Дім Спадкоємців А. Я. Абрамовича”. Через це багато місцевих жителів почали називати цю споруду “будинком Абрамовичів”, вважаючи, що вона належала цій родині. Насправді будівлю звели у 1912 році для банку “Товариства Взаємного Кредиту”. Сам же “Торговий Дім” Абрамовичів був не фізичним будинком, а назвою фірми чи підприємства.

Існував у Бахмуті й четвертий пивоварний завод, який належав компаньйонам Прусскому та Єфімову. Перша згадка про нього датується 1911 роком. Про загадкового Прусского інформації не залишилося, а от В. А. Єфімов був відомою людиною — він мав лавку на Торгівельній площі й займався виноторгівлею. Цей завод також став жертвою імператорського указу 1914 року, і до 1917 року значився у довідниках як “бездіяльний”.

Читайте також:

Людей живцем замурували в стіну: як нацисти знищували євреїв в Бахмуті

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!