Важливо

Без правового захисту: як прогалини в законі ставлять під удар поховання загиблих воїнів

Семаковська Тетяна 13:40, 7 Березня 2025

Літо 2024 року, на окупованій Херсонщині росіяни розривають могили українських військових, щонайменше три тіла вивезли у невідомому напрямку. Згодом на тій же Херсонщині місцеві, аби приховати, хто похований на кладовищі, замазують таблички з іменами болотом або вугіллям. Тим часом лінія фронту на Донеччині невпинно рухається, росіяни щодень просуваються, й питання збереження військових поховань на прифронтових територіях загострюється. 

Що з цим можна зробити, що вже роблять громади сьогодні — читайте в матеріалі Бахмут IN.UA

Військові поховання на прифронтових територіях: в чому проблема

Якщо коротко, то проблема в тому, що росіяни можуть спаплюжити могили двома способами. Якщо вони окупують місто чи населений пункт, то з великою ймовірністю сплюндрують ці могили — як це робили на Херсонщині у селищі Каланчак, викопавши тіла загиблих військових.

Якщо ж місто чи селище страждає від постійних прильотів, то це руйнує такі кладовища. Але заборонити рідним обирати місця поховання самостійно зараз в умовах повномасштабної війни — неможливо.  На державному рівні можливість розпоряджатися цими похованнями не передбачена, тому у разі наближення фронту опіка над кладовищами падає на плечі місцевої влади.

Наприклад, у Мирнограді та Покровську, які зараз знаходяться за лічені кілометри до лінії фронту, теж є Алеї Слави — тут поховані оборонці Донеччини. Ці поховання перебувають на балансі місцевих комунальних підприємств, вони їх утримують та доглядають.

Мирноград: як убезпечують поховання

Мирноград на карті бойових дій, до фронту лічені кілометри / DeepState

У коментарі Бахмут IN.UA Мирноградська міська військова адміністрація повідомила, що, аби зберегти поховання, роблять фотофіксацію наявного стану могил. Знімають вони кожне поховання окремо — так, щоб було видно надмогильний пам’ятник, ім’я людини та сектор. Тут варто зазначити, що Мирноград активно обстрілюють й робити навіть таку зйомку небезпечно, але в МВА запевняють, що дотримуються безпекових вимог. Саме ці зібрані фотодані будуть помічними, якщо росіяни зруйнують поховання.

Також у Мирноградській МВА кажуть, що мають узгоджений алгоритм дій, якщо безпекова ситуація погіршиться. Тоді, аби зберегти пам’ятники, їх укріплять мішками з піском — це вбереже їх від куль, уламків чи шрапнелей.

Ми запитали в МВА, чи проводились діалоги з родичами загиблих, щоб дізнатись їхню думку про можливість перепоховання чи тимчасове зняття надгробків, щоб росіяни не змогли ідентифікувати ці поховання як військові. У МВА кажуть, що з родичами говорили, проте вони відмовились.

Опікується станом військового поховання комунальне підприємство “Багатогалузеве об’єднання комунального господарства”.

Покровськ: як убезпечують поховання

Покровськ на карті бойових дій / DeepState

У Покровську Алея Слави знаходиться на балансі КП “Покровська ритуальна служба”. Аби убезпечити військові поховання тут, як повідомила нам місцева влада, зараз триває процес фотографування могил з їх прив’язкою до GPS, а на карту вноситься геолокація кожної могили. Прапори та флагштоки з могил військових вже зняли, аби убезпечити їх від ворога. Про те, чи розмовляли з родичами загиблих про можливі варіанти збереження, нам не відповіли.

Дарця Веретюк — волонтерка, дизайнерка та авторка концепції “Пантеону Героїв”, — пояснює, що військові поховання на прифронтових територіях є вразливими через близькість бойових дій.

Дарця Веретюк / фото Anna Zolotnyuk

У нас немає жодних військових цвинтарів, вони всі є комунальними, цивільними. Місця поховання обирають родичі, вони мають право на встановлення пам’ятників, догляд та будь-які інші дії з місцем останнього спочинку воїна. Тобто, навіть якби держава ініціювала цей процес, вона не має права зобов’язати родичів до перепоховань. Є і виняткові випадки. Наприклад, в Тернополі, розуміючи, що це цивільні похованні й нам якось треба формально узаконити уніфікацію, ця земельна ділянка була виокремлена та вилучена із загальної території комунального цвинтаря цивільних поховань й визначена в межах 6 га, як сектор почесних військових поховань й рішенням міськвиконкому, спираючись на децентралізацію 2019 року, ця ділянка затверджена як така, на якій діють особливі умови поховання ”, — пояснює Дарця Веретюк.

Йдеться про єдину концепцію поховань, родичі самовільно не можуть встановити інший пам’ятник тощо. Це рішення ухвалили на місцевому рівні силами громадськості, але на національному рівні питання не вирішене.

Що з могилами військових на ТОТ?

На окупованій Донеччині росіяни виділяють кошти на встановлення меморіалів “освободителям Донбаса” / фото Жовта Стрічка

Ми звернулись до руху “Жовта Стрічка”, аби дізнатись, що відбувається з похованнями на окупованих територіях України.

“По могилах тих, хто загинув в АТО — місцеві як правило доглядають за могилами, прибирають. З одного з херсонських сіл жінка казала, що в них на кладовищі могили ще у 2022 родичі замазували/заклеювали, щоб не було видно згадок про АТО. Просто вугіллям чи землею, щоб росіяни не чіпали могилу”, — кажуть активісти.

Якщо росіяни дізнаються, що в родині хтось служив у ЗСУ, то таких людей “садять на підвал”. Це тортури та катування, психологічні та фізичні.

Що стосується меморіалів, у коментарі нам пояснюють, що, наприклад, на тимчасово окупованій Донеччині “влада” виділяє гроші на те, щоб ці меморіали оновлювати, чистити та додавати проросійські елементи.

“В інших областях не так активно, але в цілому ті, що були прям меморіали повноцінні — в Маріуполі, Мелітополі — то їх одразу росіяни знищили, ще у 2022”, — кажуть активісти.

Що може зробити держава?

Покровськ, Алея Слави / фото датоване липнем 2023 року

Загальне законодавство України не передбачає військових поховань, як ми вже зазначали, відповідно держава не може брати на себе ініціативу по перепохованню тощо.

“Держава мала б ініціювати топозйомку, зокрема зафіксувати геомітки конкретних поховань та здійснити фотофіксацію всіх пам’ятників і вже при критичній ситуації — провести їз демонтаж, аби ворог не міг ідентифікувати місця поховання воїнів, аби вони не нищили цих місць, не переривали їх бульдозерами й так далі. Бо якщо ми забираємо пам’ятники, ми жертвуємо ними, але ми зберігаємо самі місця поховань”, — каже пані Дарця.

Такий підхід дає можливість повернутись до несплюндрованих могил та встановити пам’ятні знаки ще раз — щоб не встановлювати загальні знеособлені меморіали на місцях, де колись були військові поховання.

“Це важка тема для обговорення. Родичі, навіть якщо їм таке запропонувати, вони морально теж не готові до перепоховань. Навіть демонтаж пам’ятників з могил буде проблемою, бо навіть якщо більшість родичів погодилось, а кілька родин ні, ворог ці поховання знайде. І держава не підготувала місце для таких цілей. Тобто, куди ми можемо перепоховати? Де покласти ці тіла? На 12 році війни ми не маємо законодавства, яке б внормувало військові поховання й саме це корінь проблеми”, — додає спікерка.

Яким може бути рішення?

Одним з можливих рішень Дарця Веретюк вважає видачу директиви, аби всі військові поховання пройшли процедуру геолокування. Додамо, що в Покровську місцева влада повідомила, що так й робить, але в Мирнограді вже ні.

“Якщо це небезпечно для цивільних працівників (мінування, обстріли ітд), то розпорядитись, аби це робили дислоковані на місці військові”, – каже вона.

Алгоритм, за яким може працювати громада, може стати наступним:

  • сім’ї родини об’єднуються; 
  • пишуть звернення на будь-яке інше місто, аби знайти місце для перепоховання;
  • підкріплюють це медійно. 
Останки Данила Шумука, воїна УПА, який був похований у Покровську перепоховали у Львові

Але тут виникає інша проблема, і це ціна за логістику. Ми звернулись до кількох ритуальних служб у різних містах, щоб дізнатись приблизну ціну такого перепоховання. У коментарі нам підтвердили, що перепоховання в теорії можливі, але не з тих міст, які вже активно обстрілюються, ціни не назвали — пояснивши це тим, що все вираховується індивідуально, в залежності від складності тої ж логістики. Й власне, платити за це будуть родичі у приватному порядку.

Й навіть в тому випадку залишається більше питань, ніж відповідей, бо які саме міста мають ресурси та головне бажання для цього процесу — невідомо. Зі свого боку, на рівні держави у нас зараз досі не розв’язане питання Національного військового кладовища, не кажучи вже про перепоховання з прифронтових зон.

Перепоховання

Є одиночні випадки, коли вже нащадки загиблих ініціюють процес перепоховання за власні кошти. Так було, наприклад, з Данилом Шумаком — останки воїна УПА, який спочивав у Покровську, було перепоховано у Львові. Шумука перепоховали на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.

“У Покровську все горить і вибухає. Данило Шумук – гідний такого поховання і ніде немає такого Пантеону, як у Львові. Я всі організаційні речі погоджувала з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які захищають зараз Україну. Для мене це важливий день, наче б мала відчувати сум, а я духовно втішена, що він буде тут і його могилу не зруйнують окупанти”, – каже онучка Данила Шумука Ніна Калач в коментарі Радіо. Свобода.

Онучка Данила Шумука погоджувала організаційні моменти з перепохованням самостійно

Ми також звернулись до Українського інституту національної пам’яті, щоб дізнатись, чи є в його компетенції процес перепоховання. 

“Питання збереження військових поховань, зокрема на прифронтових територіях, належить до компетенції місцевих органів самоврядування та відповідних комунальних служб. Український інститут національної пам’яті, своєю чергою, займається питаннями меморіалізації, дослідженням історичних аспектів, збереженням національної пам’яті та нормативно-правовою підтримкою в цій сфері”, — повідомили нам в коментарі.

Попри те, на думку авторки “Пантеону Героїв”, якщо все ж хоча б одна прифронтова громада в Україні ініціює процес перепоховання, то їй нададуть місце для цього в інших регіонах, і саме це стане рушійним прецедентом для держави, аби почати працювати в цьому напрямку, бо така наша реальність сьогодні.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Проєкт “Бахмут-Гоща” представили на конференції відновлення в Римі

Валентина Твердохліб 11:35, 11 Липня 2025
бахмут-гоща
Представники Бахмутської громади в Римі / фото Бахмутська міськрада

Делегація з Бахмутської громади стала учасником Міжнародної конференції з відновлення України, що стартувала 10 липня в Римі. Під час заходу міжнародним партнерам представили проєкт будівництва житла для бахмутян “Бахмут-Гоща”.

Про це повідомляє Бахмутська міськрада.

Проєкт “Бахмут-Гоща” представили в Римі

10 липня в Римі розпочалась Міжнародна конференція з відновлення України. До заходу долучились і представники Бахмутської громади. Їхня мета — представити бачення відновлення громади та налагодити партнерства для майбутніх проєктів, зокрема для реалізації проєкту “Бахмут-Гоща”.

бахмут-гоща
Проєкт “Бахмут-Гоща” / фото Бахмутська міськрада

На конференції представлено стенд Бахмутської громади. На ньому презентували проєкт “Бахмут-Гоща”, який передбачає побудову житлового кварталу для бахмутян на Рівненщині. У міськраді стверджують, що проєкт отримав гарний відгук від можливих інвесторів.

“Цей проєкт викликав зацікавлення серед потенційних інвесторів, донорів, а також представників українського та італійського бізнесу. Вдячні всім, хто підтримує нашу громаду в цей складний час, і переконані, що побудова житлового кварталу “Відродження” Бахмута стане символом відновлення всієї України”, — зазначають у міськраді.

бахмут-гоща
Представники українського та закордонного бізнесів могли відвідати стенд Бахмутської громади / фото Бахмутська міськрада

Нагадаємо, що 20 червня селищні депутати Гощі передали земельну ділянку під будівництво житла для бахмутян. Її площа складає близько 6 гектарів. Право постійного користування ділянкою надали комунальному підприємству “Бахмутська житлова управляюча компанія”. Наступним етапом буде виконання проєктних робіт.

Читайте також:

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

“Без людей нам ніякі території не потрібні”: чому людиноцентричний підхід важливий для відновлення українського Сходу

Семаковська Тетяна 11:25, 7 Липня 2025

24 червня 2025 року відбулася важлива онлайн-зустріч “Студії Сходу: дизайн мислення для планування повоєнного належного врядування і людиноцентричного відновлення”. Її учасники, це представники влади, громадського сектору, фахівці з розвитку регіонів, вони зібралися, аби поговорити про найважливіше: як відновити наш Схід, коли прийде мир і як з людьми працювати вже зараз. І головне, про що всі говорили, без людей не буде відновлення та розвитку. Саме люди — це основа Донеччини й Луганщини. І саме про них ми маємо думати в першу чергу, навіть зараз, коли частина територій досі окупована. Міжнародний Фонд “Відродження” підтримує ці зусилля, бо знає: майбутнє починається зі збереження памʼяті, з поваги до кожної долі, до кожного голосу, який звучить за Схід.

Примітка. Онлайн-зустріч відбулася в межах проєкту “Посилення спроможності активістів українського Сходу впливати на процеси відновлення регіону ( II фаза)  ” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”, який реалізує ГО “Асоціація Відродження та розвиток” у співпраці з консорціумом організацій ВГО  “Асоціація сприяння самоорганізації населення”, ГО “Центр політико-правових реформ”, ГО “Громадська ініціативи Луганщини”.

Збереження людського капіталу в регіонах

Наталія Гришина, начальниця управління зведеного аналізу та стратегічного розвитку Департаменту економіки Донецької ОДА пояснює, що стратегічне планування в нашій державі є семирічним. Наразі триває другий стратегічний цикл, який розпочався з 2021 року, він триватиме до 2027 року. Донецька облдержадміністрація розробила стратегію розвитку на цей період протягом 2019 та 2020 років. Вже тоді на території області були бойові дії. 

“Якщо вся країна на той час планувала свій подальший розвиток, то ми вже з вами боролися з тим, що є, з бойовими діями, з її наслідками. Основна мета була визначена – це збереження людського потенціалу регіону. Документ намагалися зробити максимально людиноцентричний. Ми казали, що якщо нам вдасться зберегти наш потенціал саме людський, то в регіонах буде майбутнє”, — каже Наталія Гришина.

Пріоритетами у цій стратегії серед вікової категорії була визначена молодь саме, бо відтік молодих людей, додає пані Наталя, був шалений. Вчорашні випускники вступали до університетів у інших містах, а відтак додому вже не поверталися. 

“Тому ми шукали способи максимально наситити життя на території регіону, залишити молодь, але 2022 рік все змінив”.

Сценарії розвитку та цілі для Донецької області

На початку 2025 року провели роботу з оновлення стратегії Донецької області, де визначили чотири потенціальні сценарії розвитку.

  • Перший – оптимістичний – це деокупація території, повернення земель в першу чергу, бізнесу, людей;
  • Песимістичний  (протилежний) – це сценарій, коли окупована або частково територія або вся;
  • Базовий сценарій, який вбачає, що на території області продовжуються бойові дії, але з фіксуванням лінії фронту, в таких умовах є можливість розвивати регіон, або ж стабілізувати його життєві цикли;
  • Інноваційний сценарій – це коли є завмирання, проте в цих умовах є залучення коштів, і дії спрямовані саме на розвиток. 

За основу був прийнятий базовий сценарій і визначені пріоритети, це ефективне управління, управління в громадах, управління в регіоні й подолання наслідків бойових дій. 

Друга стратегічна ціль, яка найбільш пріоритетна й наскрізна наразі – це збереження розвитку людського капіталу. Вона передбачає роботу і надання послуг як для населення, яке залишилося на території області, так й для населення, яке виїхало та проживає в різних регіонах. Пріоритетом є підтримка військових та їх родин, кажуть у ДОН ОДА, а також, це люди з інвалідністю, люди старшого віку та інші категорії. Серед викликів які бачать й громадськість й влада – це повернення людей до регіону, коли будуть дозволяти безпекові фактори. 

Третя стратегічна ціль, яка була визначена – це стабілізація економіки як основа для воєнного відновлення, пояснює Наталія Гришина.

“Ми не зважилися означати розвиток економіки, бо стратегічний період закінчується вже за два з половиною роки, і ми поки що про розвиток не говоримо. Говоримо про стабілізацію, щоб закласти основу для подальшого відновлення”.

Зв’язок з людьми

Ігор Куденко / фото Луганська обласна державна адміністрація

Ігор Куденко, представник Департаменту економічного розвитку та зовнішньоекономічної діяльності Луганської ОДА поділився своїм баченням щодо людиноцентричного підходу.

“Фактично ми єдина область, яка повністю перебуває в екзилі. Це стосується і громадян, і місцевого самоврядування, і бізнесу, і органів державної влади. На період до 2027 року включно у нас буде діяти стратегія, яку ми будемо реалізовувати до моменту деокупації. Ця стратегія буде містити два великих блоки. Йдеться про підтримку комунікації з тимчасово окупованими територіями, а також збереження регіональної ідентичності на підконтрольній території”, — пояснює Ігор Куденко.

Пан Ігор у розмові наголошує й на іншій проблемі, це — відсутня державна стратегія і державна політика щодо того, як ми будемо діяти на деокупованих територіях. Йдеться про питання правосуддя перехідного періоду.

“Без цього питання ми не до кінця розуміємо, який людський капітал на момент деокупації залишиться на деокупованих територіях. Поки ми не зможемо тимчасово окупованим територіям однозначно і зрозуміло пояснити, хто за які дії і яку відповідальність понесе після деокупації, ми не можемо прогнозувати міграційні процеси, які за собою нестиме процес деокупації. Насправді серйозно за цим напрямком, мабуть, працює тільки Кримський офіс, тому що вони розробляють стратегії по Криму, вони напрацьовують практичні пропозиції”, — ділиться представник Луганщини.

Потреби різної цільової авдиторії

На думку спікера питання людиноцентричності має також визначити: “А яких людей ми ставимо в центр?”. Чи це люди, які виїхали за кордон, чи людей, які були завезені на окуповані території, чи можливо діти, які народилися на ТОТ?

“В кожної з цих категорій, про які ми зараз говоримо, в них є свої потреби, страхи, і вони всі потребують, як мені здається, окремих підходів. Тому питання це дуже складне, і все ж таки, я думаю, що починати потрібно з правосуддя перехідного періоду, щоб ми змогли пояснити тим людям, які на ТОТ, що буде відбуватись після деокупації. Якщо ми зможемо створити такі умови, то, я думаю, повернуться і луганчани, й приїдуть до цих регіонів і люди, які не мають історичного зв’язку з Луганщиною”.

Інна Заблодська / фото НАН

Інна Заблодська, професорка та представниця “Інституту економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова НАН України” додає, що зараз є багато прикладів, коли у суспільстві говорять про те, навіщо потрібно зберігати філії чи інші установи Донеччини, чи Луганщини, якщо ці регіони практично окуповані. Тому важливо все ж відокремлювати ці регіони у контексті відновлення.

“Тобто різні такі думки звучать, вони не фахові, не професійні, але ми стикаємося в суспільстві. Навіть в Національній академії наук мені завжди закидають, якщо нема Луганської області, навіщо нам Луганська філія… Водночас я впевнена, що стратегічне планування розвитку наших територій або наших територіальних громад та регіонів, які знаходяться в таких ситуаціях, вони мають і повинні мати відмінності. Не можна планувати і говорити про те, що громада, яка розвивається у Львівській області, умовно кажучи, і наші громади, це майже одне те ж саме,

Розуміючи всі відмінності і відсутність системного підходу, може бути такий варіант і вихід, як розробка концепції ідентифікації Донецької та Луганської областей. Це документ, який не є обов’язковим, але мені здається, що якщо ми його підготуємо і будемо мати такий систематизований, упорядкований процес саме всіх стейкхолдерів, які дотичні до Донецької та Луганської областей. Так побудована людина, якщо вона не бачить візуально і не розуміє, що оці локалітети десь є, але вони розпорошені по всій країні, то вони вважають, якщо таких громад як таких територіальних немає, то чим вони займаються?”, — пояснює Інна Заблодська.

Як планувати залучення громад, коли ще немає рамки влади?

Роман Кисленко / фото ГО “Точка доступу”

Роман Кисленко, аналітик громадської організації “Точка доступу” каже, що — одна з найважливіших таких фаз відновлення державності, це період після деокупації, коли на місце тотального контролю, дезінформації, мають прийти наші легальні, легітимні органи влади і ефективні механізми врядування. 

“З одного боку, ми маємо думати і говорити про залучення громад, громадян на звільнених територіях, тому що це також інструмент певної легітимації української влади, побудови довіри проти реваншизму. З іншої сторони, ми маємо розуміти, що поки не реалізовані всі завдання стабілізації, від очищення території до забезпечення базової безпеки, перехідне правосуддя, занадто рано чи не структуроване оце провадження участі може створити додаткові ризики політичні і безпекові”, — каже пан Роман.

Він додає, що найгірше в таких умовах, що можна зробити, це дистанціювати громаду, громадськість від процесу прийняття рішень. Спікер наводить приклад: в Косово в 1999-му році після деокупації майже два роки не було виборів, не було відповідних органів місцевого самоврядування, і тоді за підтримки Тимчасової Місія ООН у Косово створювалися громадські ради для вивчення потреб населення і планування відновлення. Організація економічного співробітництва та розвитку в своєму документі “Стани крихкості” вказує, що інклюзивна взаємодія є передумовою сталого управління після конфлікту.

Також ОБСЄ, аналізуючи досвід Балкан, дійшли висновку, що партисипація щодо проведення виборів дозволяє формувати соціальний контакт навіть у ситуації відсутності таких виборів.  

“Тому ми маємо думати, чи там буде можливість жителям громад брати участь у процесах прийняття рішень. І, наприклад, якщо держава вирішить йти шляхом утворення військово-цивільних адміністрацій у прифронтових громадах і в деокупованих, тоді можна говорити, що можуть утворюватися громадські ради при таких адміністраціях. Або певні платформи, які б обговорювали потреби, візії, планування відновлення саме відповідних громад. І також можливо використовувати діджиталізацію нашої цифрової платформи. До прикладу, в Колумбії, коли залучали громади переселенців після того, як був встановлений мир з революційною колумбійською армією, навіть попри те, що вони фізично не повернулись і не перебували у відповідних громадах”.

Довіра у контексті відновлення 

Наталя Петренко, заступниця голови “Асоціація ОТГ” погоджується з попередніми спікерами: 

“Без людей нам ніякі території не потрібні. Тобто, ми говоримо про країну, яка на нас напала, у них територій купа, але борються всі за людей, як не крути, за ментальність, за наші уми, за спроможних, за активних, за дієвих”.

Наталія Петренко / фото Бахмут IN.UA

Пані Наталя також є начальницею військової адміністрації місцевого типу, вона наголошує, що ці місцеві адміністрації утворюються частіше, бо лінія фронту рухається й ми втрачаємо території:

“І коли ми говоримо про алгоритм призначення, алгоритм збереження, вже з 2022 року є певні кроки, які показали свою ефективність, на яких можна зробити певні висновки. Там, де на територіях призначені місцеві голови, які були обрані, довіра, так би мовити, цього ком’юніті, вона збережена. Тому що, знову вертаючись до довіри, коли тобі телефонують з тої території, присилають відео і ми повинні це зберігати, повинні закарбовувати, повинні показувати, це фіксація і повна ратифікація всього, що відбувається. Якщо ми не будемо записувати й фіксувати це, то знову ж ми говоримо про те, що ми можемо далі понапридумувати й говорити про свою територію якимось міфофікованими фактами. Багато можу сказати, але, в принципі, завдяки роботі активістам і громадянському суспільству, і цим громадським організаціям з 2014 року, які невтомно на всій території України й по всьому світу говорять про українську Луганщину, я надихаюся цими людьми”.

Тетяна Кірілова, голова правління ГО “Громадська ініціатива Луганщини” підсумовує  — якщо не буде формування державної політики, то всі наші розмови про ідентичність і стратегічне планування і все інше, залишаться без ресурсів і без підтримки;  

“Тому підходи стратегічного планування для громад Луганської, Донецької області потрібні. Вони не мають бути, на потім, це про зараз”. 

Підбиваючи підсумки зустрічі, Олена Головкіна наголосила: найцінніше сьогодні — це люди, які об’єднуються довкола спільної мети. Саме завдяки небайдужим, з різних сфер, спільнот — формується бачення майбутнього. І це майбутнє народжується не у високих кабінетах, а в діалозі, в довірі, в присутності тих, кому справді болить і небайдуже.

Окрема вдячність звучала на адресу Міжнародного фонду “Відродження”, який з перших днів став поруч і підтримав не лише організаторів, а й широку спільноту людей, що працюють заради Сходу.

“Наше завдання — не лише аналізувати ситуацію, а й створювати сенси, шукати опору. Ми вже формуємо нормативну основу для майбутнього, і головне — ми готуємося. Ці зустрічі, лише початок. Попереду ще багато роботи. Але завдяки згуртованості, взаємній повазі та підтримці ми зможемо створити той фундамент, на якому знову постане жива, сильна, гідна Донеччина та Луганщина”.

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Проєкт “Бахмут-Гоща” представили на конференції відновлення в Римі

Делегація з Бахмутської громади стала учасником Міжнародної конференції з відновлення України, що стартувала 10 липня в Римі. Під час заходу міжнародним партнерам представили проєкт будівництва […]

Важливо

“Без людей нам ніякі території не потрібні”: чому людиноцентричний підхід важливий для відновлення українського Сходу

24 червня 2025 року відбулася важлива онлайн-зустріч “Студії Сходу: дизайн мислення для планування повоєнного належного врядування і людиноцентричного відновлення”. Її учасники, це представники влади, громадського […]

Бахмутська житлова управляюча компанія провела першу закупівлю на роботи в Гощі

Бахмутська житлова компанія проводить першу закупівлю на роботи в Гощі. Розповідаємо, що саме планують зробити. Житло для бахмутян в Гощі За даними платформи Прозорро комунальне […]

“Не дати перетворити наші громади, які зачепила війна у сіру зону без життя”: як Міжнародний фонд “Відродження” створює майданчик для діалогу влади та ОМС

21 травня в Києві пройшла конференція “(Де)окуповані та прифронтові громади на шляху до відновлення: інституційні рішення”. Захід організовано за сприяння Міжнародного фонду “Відродження” як частину […]

законопроєкт №11161

Чому не підписують законопроєкт №11161: Олена Шуляк озвучила головну причину

У грудні 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт №11161. Цей закон передбачає право на компенсацію для переселенців і переселенок, які мають зруйноване житло на окупованих […]