Влада та Костянтин Ліберови — фотографи, які фільмують сучасну війну. Чимало кадрів з Бахмута, які облетіли світові шпальти, були саме їх авторства. 

Журналістка Бахмут IN.UA поставила три питання Владі Ліберовій — говорили про Бахмут та Часів Яр

Часів Яр — Бахмут

Питання: На вашу думку, порівнюючи Бахмут та Часів Яр, чи не почали росіяни ще агресивніше знищувати міста Донеччини? Чи у порівнянні з Бахмутом у Часів Ярі візуально помітно ще гірші руйнування?

Влада Ліберова: Ні, Бахмут повністю стертий з лиця землі. Часів Яр, можливо, зруйнували трохи швидше, але в Бахмуті нічого не залишилося. Він повністю зруйнований. Ми це знаємо, бо з Костьою (ред. чоловік Влади Ліберової) бачили еволюцію руйнувань Бахмута від початку. Ми фільмували падіння міста з літа 2022 року. Власне, ми були, можливо, одні з останніх журналістів, які відвідали місто — вже тоді, коли там залишилася тільки одна вулиця, підконтрольна Україні. Потім, коли вже Бахмут був не наш, ми літали над ним й бачили — від міста нічого не лишилося. 

У Часів Ярі зараз зруйнований тільки один район, який повністю окупований росіянами. Але треба розуміти, що тут немає більших чи менших руйнувань. Це одна калька, з якою працюють росіяни. Так само було з Вовчанськом, Маріуполем, Авдіївкою, Кринками. Тобто, кожне місто, селище, населений пункт, до якого  підходить росія — воно знищується під корінь. Це те, що вони роблять свідомо, те, заради чого росіяни сюди прийшли — знищувати та вбивати.

Фотографи на фронті

Питання: У одному зі своїх дописів ви писали, що їздите туди, куди інші не наважуються, й виходити там знімати дуже небезпечно. Що для вас є стимулом фіксувати ці кадри?

Влада Ліберова:  Дуже багато українських та закордонних журналістів так само ризикують своїм життям. Інколи буває таке, що певні військові довіряють нам трохи більше. Чому? Я не знаю. Але ми завжди намагаємося виправдати цю довіру, тому що для нас — це честь. Власне, це і є наш стимул. Ми розуміємо те, що відбувається сьогодні — це історія, й ми хочемо закарбувати її максимально правдиво, максимально деталізовано.

Щоб через певну кількість років, коли ця активна фаза війни закінчиться, коли прийдуть нові покоління, які не були свідками цих подій, щоб у них не виникало питань — а чи все однозначно, неоднозначно, щоб вони на власні очі бачили, що відбувалося. Зараз є всі можливості передати весь той жах, всю жорстокість цієї війни. Ми з Костьою неодноразово казали, що ця війна жорстокіша, аніж Перша чи Друга світова.

Окрім такої самої інтенсивності артилерії, додайте сюди FPV-дрони. Це маленька, дешева, смертоносна та керована зброя. Хлопцям на нульових позиціях зараз набагато складніше, ніж було минулим поколінням у минулих війнах. Ми хочемо передати це, показати це. Щоб наступні покоління не хотіли ніколи налагоджувати жодні стосунки з росіянами — історичний досвід показує, що це неможливо й нам це не потрібно.

Питання: Ви їздите по всій лінії фронту. Чи бачите якісь особливості ворога по напрямках, які об’єднують, наприклад, Бахмутський, Авдіївський та Херсонський напрямки?

Влада Ліберова: Їх об’єднує росіянська жорстокість, бажання вбивати, бажання руйнувати. Всі фронти цієї війни дуже жорстокі й дуже страшні — тут треба робити акцент не на тому, що їх відрізняє, а що їх об’єднує. Об’єднує те, що росія прийшла знищувати, вбивати, й ми маємо з тим щось робити.

Читайте також:

• “Жінок в армії не завжди сприймають серйозно”: про стереотипи в ЗСУ розповідають військовослужбовиці
• “Спочатку кажуть, що загинув, а потім пропонують поговорити”: історії родин загиблих та поранених в Оленівці

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як військові сприймають мобілізацію? Як ставляться до зросійщення? Що думають про відповідальність кожного українця в цій війні?

“Характер” – медіа, що працює з усіма аспектами військового досвіду, розповідає, що думають військові про мобілізацію, спілкування російською, відповідальність й очікування від цивільних.

Про мобілізацію

Мобілізація для військових – безпосередня реальність, пов’язана з обов’язком і відповідальністю перед державою. Тоді як для багатьох цивільних ця тема табуйована. 

“Є наша історія з людьми, які бояться війська і не готуються психологічно, фізично, тактично. Шукають собі ворога у вигляді ТЦК, корупції, Зеленського. Шукають виправдання себе.  Я називаю це кволістю душі. Коли ти шукаєш собі виправдання, шукаєш ворога чи причину, чому ти кращий за інших і чому у війську не маєш бути“, – говорить Христина Кудрява, майор, офіцерка Національної гвардії України. 

“Ми йшли на війну, щоб наші знайомі не відчули, що таке війна. А потім офігіли від того, що вони її дійсно не відчули“, – каже Катерина “ООН” Галушка. 

“У деяких людей в голові відбулась якась дурня – типу, військові хай воюють. А військові – це хто? Це колишні цивільні. Хтось в 2014 році прийшов на війну, хтось в 2022. Чим ці люди більш військові, ніж ви військові?”, – вважає Валерія “Нава” Суботіна.

Про зросійщення

“Зараз багато людей, які раніше перейшли на українську, знову повернулися до російської. Тому що моди і хайпу недостатньо. Потрібно, щоб ти всередині зрозумів, чого ти зросійщений. 

Якщо твоя мама з тобою говорила російською мовою, це не значить, що ця мова тобі рідна. Тому що до твоєї прабабусі прийшли кацапи і розкуркулили її. І сказали, що ти, якщо не будеш “разгаваривать по-русски”, нічого в цьому житті не досягнеш. Або потрапиш в заслання. І людина, яка живе в страху, що її можуть вбити або ж навіть гірше – зробити боляче її близьким, буде виховувати наступне покоління так, щоб їм було трошки легше“, – пояснює Христина Кудрява.

Про відповідальність

“Я не розумів, чому я у своєму молодому віці повинен жертвувати найкращими роками, а інші ні? У мене була претензія до інших людей: чому вони не пішли на фронт добровольцями, як це зробив я? Мені не було навіть з ким поділитися цими думками. Вдома я міг спілкуватися з мамою, з батьком, але мені здавалося, що ніхто мене не розуміє”, – говорить Ігор Шолтис, ветеран АТО, учасник Революції Гідності, військовослужбовець підрозділу “Нахтіґаль”.

“Я не звертаю увагу на дрібниці. Є люди, які кажуть, що треба йти кричати “ааа, вони крадуть” під Верховну Раду. Але це нічого дасть. Ти бачиш проблему і маєш шукати шляхи її ефективного вирішення, спосіб покращити ситуацію. Без “а я не можу, а я не вплину””, – переконаний Віктор “Лелека” Лахно, військовослужбовець ЗСУ, колишній військовополонений.  

“Люди почали забувати. Хтось виїхав, бо вважає, що це більше не його/її обов’язок. Але дуже боляче спостерігати за тими молодими хлопцями і дівчатами, які не прожили життя. Хтось загинув, хтось втратив здоров’я, хтось отримав інвалідність на все життя. І цього здоров’я не повернеш. Не може бути так, що військові максимально “завантажені” у війну, а цивільні мають можливість від неї відгородитися. Так не може бути. Всі мають бути дотичні до армії“, – говорить Оксана, бойова медикиня Центру спеціального призначення НГУ “Омега”, з позивним “Оксі”.

І додає, що для допомоги фронту необов’язково йти в армію. Кожен може робити свою справу і мати якийсь маленький дотик до війни.

Читайте також:

• Війська рф сформували виступ у бік міста Торецьк: карта станом на 3 жовтня
• Військовий розповів, які населені пункти можуть бути наступними цілями росіян після Вугледара
• У двох громадах Донеччини посилили комендантську годину: перелік сіл та міст

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Бахмутянин Вадим Глущенко виїхав з рідного міста 10 років тому. Спочатку він жив за кордоном, але все ж таки вирішив повернутися до України. Тут він відкрив власну справу з виготовлення сумок, рюкзаків і шоперів.

Історію бахмутянина Вадима Глущенка розповідає Бахмут IN.UA у своєму відеорепортажі.

Відкриття власної справи

Для Вадима Глущенка війна почалась у 2014 році. Бахмутянин покинув рідне місто понад 10 років тому. Евакуювався з сім’єю спершу в Чорногорію, де прожив чотири роки та встиг запустити свою справу: родина займалася клінінгом, чисткою поверхонь та трансфером товарів.

Згодом чоловік повернувся в Україну і почав працювати тут. Сьогодні він засновник Urban Wind у Хмельницькому. Разом з сім’єю Вадим закупив кілька швейних машинок та іншого обладнання і почав виготовляти сумки, рюкзаки, шопери. Частково витрати на обладнання покрив грант.

У планах і надалі розвивати потужності та вийти на європейський ринок.

У рідний Бахмут Вадим мріяв повернутися завжди. Ще до повномасштабного вторгнення були думки розвинути виробництво та повернутись у місто. Проте з’являлось чимало викликів: приміщення для виробництва, персонал, який потрібно навчати, житло та й повномасштабна війна, яка унеможливила остаточне повернення.

Детальніше історію підприємця з Бахмута дізнавайтеся в нашому репортажі за посиланням.

Примітка. Серед тих, хто перегляне відео та залишить коментар від 5 слів, ми з Urban Wind розіграємо розкладну сумку-шопер з написом “Заспокой своє серце”. Очікуйте на результати наступної п’ятниці.

Читайте також:

• “Виїжджав з батьком та 30-кілограмовою собакою”: лікар з Бахмута Сергій Старусєв розповів про роботу під обстрілами та нове життя в Києві
• Донецьк, Бахмут, СІЗО: бахмутянин Андрій Лоза розповів про життя та свою громадську діяльність (відеорепортаж)
• “Моя особиста сімейна фортеця”: бахмутянка, яка захищала Бахмут про рідне місто

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!