У США оголосили список номінантів на престижну літературну премію PEN America Translation Prize, куди потрапили роботи донеччанина Станіслава Асєєва та Сергія Жадана. Мова йде про “Світлий шлях: історія одного концтабору” та “How Fire Descends”.
Літературна робота журналіста Станіслава Асєєва, яка отримала назву “Світлий шлях: історія одного концтабору” розповідає про життя автора у пекельному концтаборі “Ізоляція” в окупованому Донецьку, де він провів довгих 28 місяців. Книга також дає змогу читачам дізнатися про те, як життя людей після полону розділилося на “до” та “після”, як змінюється їх погляд на життя. Окрім цього, “Світлий шлях” — це пряме документальне свідчення про воєнні злочини, які вчинила росія по відношенню до українців.
Цю роботу переклали Ніна Мюррей та Зеня Томпкінс, надавши їй назву The Torture Camp on Paradise Street (“Катівня на Райській вулиці”).
Інша номінована робота під назвою How Fire Descends (“Як сходить вогонь”) була створена відомим українським поетом Сергієм Жаданом. У книгу увійшли 40 віршів, головною темою яких стало тяжке становище жителів Донеччини та Луганщини під гнітом російського імперіалізму. Перекладом займалися Ванда Фіппс і Вірляна Ткач, а їх сумісна робота була номінована в категорії “Переклад поезії”.
Бахмут. Хроніки незламної фортеці
15 лютого 2024 року у Києві відбулася презентація книги “Бахмут. Хроніки незламної фортеці”. Вона представляє собою хронологічну розповідь про події з лютого 2022 року по січень 2023 року. Книга розповість читачеві й про гуманітарну катастрофу, з якою стикнулися бахмутяни.
Перший тираж хронікальної розповіді вже отримали школи та бібліотеки. Наразі ж автори домовляються про друк другого тиражу. Вартість примірника хроніки залежатиме безпосередньо від розміру тиражу, проте не більше ніж 400 гривень. Замовити книгу можна за посиланням.
У Бахмуті від початку повномасштабного вторгнення загинули понад 270 людей, ще понад 600 цивільних отримали поранення. Серед постраждалих і жертв також є діти.
Про це у відповідь на запит редакції повідомили у Головному управлінні СБУ в Донецькій та Луганській областях.
Скільки цивільних загинули в Бахмуті
За даними СБУ, з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну в Бахмуті загинули 271 цивільна особа. Серед них четверо — це діти.
Серед постраждалих налічуються 621 цивільна особа. 17 серед них — це діти.
Ці факти розслідують у межах кримінальних проваджень.
Раніше редакція розповідала про статистику щодо зниклих безвісти цивільних. Їх у місті Бахмут та Бахмутському районі налічують 167 людей, серед яких 18 дітей.
Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею
У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. За цей час минуло майже два роки, і життя бахмутянки знову кардинально змінилося. Сьогодні Валерія разом із родиною мешкає в Німеччині. Ми знову зателефонували, щоб дізнатися, що принесла їй еміграція, і як змінилася творчість.
За словами Валерії, шлях за кордон був не спонтанним, але й не бажаним. Після евакуації з Бахмута родина певний час жила у Бердичеві, згодом — у Дніпрі. Остаточне рішення виїхати з України було пов’язане одразу з кількома чинниками: відсутністю житла, постійними обстрілами та тяжкою хворобою свекрухи. Валерія зізнається: країну обирали з огляду на медицину та підтримку для українців, а також тому, що багато знайомих бахмутян уже перебували саме в Німеччині.
“Ми виїхали в квітні 22-го року і думали, що це на місяць-два, взяли тільки змінний одяг. А вийшло так, що втратили все — житло, роботу, фотографії, усе життя. В один момент уся родина залишилася без нічого”, — говорить Валерія.
У Німеччині родина живе вже півтора року, наразі — у соціальному житлі. Переїзд до Німеччини не став легким початком нового життя. Родина, яка в Бахмуті жила окремо й самостійно, була змушена знову об’єднатися під одним дахом у соціальному житлі. Спільне проживання кількох поколінь принесло не лише підтримку, а й побутову напругу — адже люди, звиклі до незалежності, опинилися в нових, обмежених умовах. Водночас саме тут з’явилося відчуття фізичної безпеки.
“Якби у нас було житло хоча б у Дніпрі, ми б ніколи не поїхали за кордон. Я була ініціаторкою виїзду, але ні чоловік, ні мама не хотіли. Ми не планували еміграцію — ми просто шукали, де вижити”, — зізнається поетеса.
Попри відносну стабільність, Валерія не відчуває впевненості в майбутньому. Війна, за її словами, позбавила можливості щось планувати — навіть на кілька місяців уперед.
“Ми вже четвертий рік не відчуваємо себе впевнено. Я не знаю, де ми будемо жити через рік, чи залишимось тут. Наші плани були в Бахмуті — квартира, сім’я, життя. Зараз цього просто немає”, — каже вона.
У Бахмуті родина мала власну квартиру — придбали її в 2018 році. Механізму компенсації для переселенців з тимчасово окупованих територій, коли Валерія виїздила, взагалі не було. Зараз ситуація дещо краща, адже постанова 1161 дозволяє отримати житловий ваучер до 2 млн гривень двом категоріям ВПО з ТОТ.
Творчість, яка колись допомагала проживати стрес, нині відійшла на другий план. Валерія зізнається, що вже близько пів року не пише віршів — не через брак натхнення, а через постійне навчання й внутрішню втому.
“Це велика психічна травма. Мені досі сниться Бахмут — зруйнований, палаючий. Я прокидаюся у сльозах. Можливо, моя психіка ще не готова пропускати це через себе і знову переживати”, — пояснює поетеса.
Водночас, творчість не зникла з її життя повністю. Уже перебуваючи в Німеччині, Валерія двічі виступала зі своїми віршами. Перший раз — на благодійному заході в Нюрнберзі, організованому українцями для збору донатів на підтримку України. Для неї це стало несподіваним поверненням до сцени, з якою вона, здавалося, попрощалася після евакуації.
“Коли я їхала в Німеччину, я попрощалася зі своєю творчістю. Думала, що більше не виступатиму. Але коли вийшла на сцену і читала українські вірші — я згадала Бахмут. Ті вечори, ті люди. Це було дуже важливо для мене”, — ділиться Валерія.
Валерія Глущенко на творчому вечорі в Німеччині / фото надане героїнею
Другий виступ був камернішим — власний поетичний вечір у колі близьких і знайомих. Хоч він і не зрівнявся за атмосферою з творчими вечорами в Бахмуті, але став важливим особистим кроком. Саме тоді Валерія усвідомила: навіть у вимушеній еміграції її поезія залишається частиною неї та способом зберігати зв’язок із домом.
Окремо вона говорить про українську спільноту за кордоном — неоднорідну, інколи болісну, але надзвичайно цінну там, де вона справжня.
“Коли приходиш на концерти, як-от “Океан Ельзи”, або на українські творчі події — душа відпочиває. Бо ми всі любимо свою країну. Ніхто з нас не хотів їхати”, — каже поетеса.
У фіналі розмови Валерія знову повертається до думки про дім — не як про місце, а як про майбутнє, у яке хочеться вірити.
“Я мрію, щоб війна закінчилась, і ми змогли повернутися. Привезти в Україну щось добре, що побачили тут. І зробити нашу країну кращою. Я дуже хочу в це вірити”.
У Бахмуті від початку повномасштабного вторгнення загинули понад 270 людей, ще понад 600 цивільних отримали поранення. Серед постраждалих і жертв також є діти. Про це […]
У 2023 році редакція Бахмут IN.UA вже спілкувалася з пані Валерією — тоді вона жила в евакуації на Житомирщині й продовжувала писати вірші попри війну. […]
В окупованій Авдіївці окупанти звели адміністративну будівлю. У ній працюють органи окупаційної влади, соціальні служби, МФЦ (ред. багатофункціональний центр, аналог українського ЦНАПу) і РАЦС. Будівлю […]
Військовослужбовці Збройних сил України (ЗСУ) отримують грошове забезпечення, яке складається з основних виплат і додаткових винагород. До них належать посадові оклади, доплати за участь у […]
